Лиса гора - історична місцевість у Києві.
Простягається на правому березі річки Либідь поблизу місця її впадіння в Дніпро.
За часів Київської Русі на Лисій горі справляли свої обряди язичники.
Може тому старовинні легенди оповідають про численні шабаші відьом і перевертнів на цій горі.
Згодом частина гори перейшла до Печерського монастиря і тут були розташовані монастирські пасіки.
У другій половині XIX століття влада викупила ці землі у церкви для військових потреб.
У 1871-1875 роках під керівництвом інженер-генерала Едуарда Івановича Тотлебена тут було споруджено Лисогірський форт Київської фортеці.
Лысая гора - историческая местность в Киеве. Простирается на правом берегу речки Лыбедь вблизи места её впадения в Днепр. Во времена Киевской Руси на Лысой горе совершали свои обряды язычники. Может потому старинные легенды повествуют о многочисленных шабашах ведьм и оборотней на этой горе. Впоследствии часть горы перешла к Печерскому монастырю и здесь были расположены монастырские пасеки. Во второй половине XIX века власти выкупили эти земли у церкви для военных потребностей. В 1871-1875 годах под руководством инженера-генерала Эдуарда Ивановича Тотлебена здесь был построен Лысогорский форт Киевской крепости.
Лысая гора - историческая местность в Киеве. Простирается на правом берегу речки Лыбедь вблизи места её впадения в Днепр. Во времена Киевской Руси на Лысой горе совершали свои обряды язычники. Может потому старинные легенды повествуют о многочисленных шабашах ведьм и оборотней на этой горе. Впоследствии часть горы перешла к Печерскому монастырю и здесь были расположены монастырские пасеки. Во второй половине XIX века власти выкупили эти земли у церкви для военных потребностей. В 1871-1875 годах под руководством инженера-генерала Эдуарда Ивановича Тотлебена здесь был построен Лысогорский форт Киевской крепости.
Фото липня 2017 року. |
Лиса гора. Краєвид (~180°) на вершині гори (50°23'49"N, 30°32'40"E).
Лысая гора. Панорама (~180°) на вершине горы (50°23'49"N, 30°32'40"E). |
Фото липня 2017 року. |
|
|||||||||
Лисогірське укріплення Київської фортеці (1871-1875 роки) - пам’ятка фортифікаційної архітектури національного значення.
Форт було побудовано за проектом генерала Е. І. Тотлебена (1818-1884).
Історія Лисогірського укріплення.
1871-1875 - будівництво форту.
1875-1917 - фортеця, а потім фортеця-склад.
1917-1941 - сховище боєприпасів та вибухових речовин.
1941 - оборона форту на підступах до Києва під час Другої світової війни.
1944-1945 - розташування зенітної батареї прикриття Дарницького мосту.
1945-1976 - склади боєприпасів та закрита територія.
1982 - спроба створити природно-ландшафтний парк на честь 1500-річчя Києва.
1994 - створення регіонального ландшафтного парку «Лиса гора».
2003 - територія передана музею «Київська фортеця».
Лысогорское укрепление Киевской крепости (1871-1875 годы) - памятник фортификационной архитектуры национального значения. Форт был построен по проекту генерала Э. И. Тотлебена (1818-1884). История Лысогорского укрепления. 1871-1875 - строительство форта. 1875-1917 - крепость, а потом крепость-склад. 1917-1941 - хранилище боеприпасов и взрывчатых веществ. 1941 - оборона форта на подступах к Киеву во время Второй мировой войны. 1944-1945 - расположение зенитной батареи прикрытия Дарницкого моста. 1945-1976 - склады боеприпасов и закрытая территория. 1982 - попытка создать природно-ландшафтный парк в честь 1500-летия Киева. 1994 - создание регионального ландшафтного парка «Лысая гора». 2003 - территория передана музею «Киевская крепость».
Лысогорское укрепление Киевской крепости (1871-1875 годы) - памятник фортификационной архитектуры национального значения. Форт был построен по проекту генерала Э. И. Тотлебена (1818-1884). История Лысогорского укрепления. 1871-1875 - строительство форта. 1875-1917 - крепость, а потом крепость-склад. 1917-1941 - хранилище боеприпасов и взрывчатых веществ. 1941 - оборона форта на подступах к Киеву во время Второй мировой войны. 1944-1945 - расположение зенитной батареи прикрытия Дарницкого моста. 1945-1976 - склады боеприпасов и закрытая территория. 1982 - попытка создать природно-ландшафтный парк в честь 1500-летия Киева. 1994 - создание регионального ландшафтного парка «Лысая гора». 2003 - территория передана музею «Киевская крепость».
Фото липня 2017 року. |
Лисогірський форт. Панорама (~180°) біля східного боку потерни № 3.
Лысогорский форт. Панорама (~180°) возле восточной стороны потерны № 3. |
Форт являв собою складну систему бастіонів, равелінів, теналів, люнетів, ретраншементу тощо.
Земляні вали були заввишки 10-12 метрів.
У товщі валів було влаштовано 7 наскрізних цегляних потерн довжиною до 40 метрів кожна.
На території форту були порохові льохи.
У казармах міг розміститися гарнізон у кілька тисяч солдат.
Було передбачено автономне водопостачання форту.
Його забезпечувала парова машина, що качала воду зі свердловини у підземні цистерни.
Згодом нова Печерська фортеця, до складу якої входив Лисогірський форт, отримала статус фортеці ІІІ класу.
Із 1897 року її перетворили на військові склади та гарнізонну в'язницю.
Форт представлял из себя сложную систему бастионов, равелинов, теналей, люнетов, ретраншемента и прочего. Земляные валы были высотой 10-12 метров. В толще валов были устроены 7 сквозных кирпичных потерн длиной до 40 метров каждая. На территории форта были пороховые погреба. В казармах мог разместиться гарнизон в несколько тысяч солдат. Было предусмотрено автономное водоснабжение форта. Его обеспечивала паровая машина, качавшая воду из скважины в подземные цистерны. Впоследствии новая Печерская крепость, в состав которой входил Лысогорский форт, получила статус крепости ІІІ класса. С 1897 года ее превратили в военные склады и гарнизонную тюрьму.
Форт представлял из себя сложную систему бастионов, равелинов, теналей, люнетов, ретраншемента и прочего. Земляные валы были высотой 10-12 метров. В толще валов были устроены 7 сквозных кирпичных потерн длиной до 40 метров каждая. На территории форта были пороховые погреба. В казармах мог разместиться гарнизон в несколько тысяч солдат. Было предусмотрено автономное водоснабжение форта. Его обеспечивала паровая машина, качавшая воду из скважины в подземные цистерны. Впоследствии новая Печерская крепость, в состав которой входил Лысогорский форт, получила статус крепости ІІІ класса. С 1897 года ее превратили в военные склады и гарнизонную тюрьму.
Фото липня 2017 року. |
Фото липня 2017 року. |
Лисогірський форт. Біля потерни № 3.
Лысогорский форт. Возле потерны № 3. |
Фото липня 2017 року. |
Фото липня 2017 року. |
Фото липня 2017 року. |
Лисогірський форт. Біля потерни № 2.
Лысогорский форт. Возле потерны № 2. |
Фото липня 2017 року. |
Прохід до Лисої гори з боку вулиці Столєтова (50°23'47"N, 30°32'25"E).
На території регіонального ландшафтного парку «Лиса гора» (137 га) можна зустріти низку видів рослин та тварин, що занесені до Червоної Книги та охороняються: анемона лісова, гвоздика перетинчаста, скорзонера пурпурова, ковила волосиста, сон чорніючий, конвалія, коручка чемерникоподібна, воронець колосистий, півники угорські, гніздівка звичайна, проліска дволиста, мідянка, вухань звичайний, жук-олень, бджола-тесляр фіолетова, горностай. Прохід к Лысой горе со стороны улицы Столетова (50°23'47"N, 30°32'25"E). На территории регионального ландшафтного парка "Лысая гора" (137 гагектар) можно встретить ряд видов растений и животных, которые занесены к Красной Книге и охраняются: ветреница лесная, гвоздика перепончатая, козелец пурпурный, ковыль-волосатик, прострел луговой, ландыш, дремлик зимовниковый, воронец колосистый, ирис безлистный, гнездовка настоящая, пролеска двулистная, медянка, бурый ушан, жук-олень, фиолетовый шмель-плотник, горностай. |
Китаївська пустинь... Навіть далеко не всі корінні кияни бували в цьому мальовничому місці Києва, що оточене лісами і чотирма озерами.
Багато хто навіть не здогадується, що тут розташована одна з головних святинь православ'я,
що прозвана у народі «Київським Афоном» - Китаївська пустинь.
Китаєво (Китаїв) - історична місцевість на околиці Києва (Московський район), розташована в південній частині схилів між Корчуватим і Мишоловкою. Назва, ймовірно, походить від тюркського слова «китай», поширеного і серед східних слов'ян (стіна, укріплення, фортеця). Дійсно, Китаєво ніби ховається від допитливих поглядів за могутнім ланцюгом горбів, що створюють живий мур. У Китаєво збереглися залишки городища IX-X століть, укріплень і печерних келій часів Київської Русі. Після прийняття християнства Китаївська пустинь стала релігійним центром православ'я. Період IX-X сторіч - її зоряний час. Лише у XI столітті, коли виникла Києво-Печерська Лавра і розпочалося будівництво Видубицького монастиря, Китаївська пустинь втратила своє первинне значення. Лавра узяла на себе функції основної обителі, і багато ченців перейшли під її склепіння. А Китай-город став скитом, куди тримали шлях відлюдники і всі, кому остогидла мирська суєта. У 2-й половині XII століття син Юрія Долгорукого - князь Андрій Боголюбський, прозваний Китаєм, заснував тут палац-фортецю. У XIV столітті в Китаєво було створено печерний монастир - Китаївську пустинь, підпорядкований з XVII століття Києво-Печерській Лаврі. У 1763-1768 архітектор С. Д. Ковнір спорудив тут Троїцьку церкву. Із часом тут було споруджено келії, дзвіницю (не збереглася). Та при цьому монастир залишався годувальником Лаври: у чистому озері водилося стільки риби, що її можна було ловити руками, сади і земельні ділянки давали фрукти, овочі, ягоди, а бджільництво приносило подвійну користь - мед і свічки. Всі ці природні дари навпростець відправлялися до столу лаврських послушників і настоятелів. Адже ченців там було стільки, що за один день вони могли відслужити сорок літургій по всіх церквах Києва.
Китаевская пустынь... Даже далеко не все коренные киевляне бывали в этом живописнейшем месте Киева, окруженном лесами и четырьмя озерами. Многим даже невдомек, что здесь находится одна из главных святынь православия, прозванная в народе «Киевским Афоном» - Китаевская пустынь.
Китаево (Китаев) - историческая местность на окраине Киева (Московский район), расположенная в южной части склонов между Корчеватым и Мышеловкой. Название, вероятно, происходит от тюркского слова «китай», распространенного и среди восточных славян (стена, укрепление, крепость). Действительно, Китаево будто прячется от любопытных взоров за мощной цепью холмов, образующих живую стену. В Китаево сохранились остатки городища IX-X веков, укреплений и пещерных келий времён Киевской Руси. После принятия христианства Китаевская пустынь стала религиозным центром православия. Период IX-X столетий - её звездный час. Лишь в XI веке, когда возникла Киево-Печерская Лавра и началось строительство Выдубицкого монастыря, Китаевская пустынь утратила свое первоначальное значение. Лавра взяла на себя функции основной обители, и многие монахи перешли под ее своды. А Китай-город стал скитом, куда держали путь отшельники и все, кому опостылела мирская суета. Во 2-й половине XII века сын Юрия Долгорукого - князь Андрей Боголюбский, прозваний Китаем, основал здесь дворец-крепость. В XIV веке в Китаево был создан пещерный монастырь - Китаевская пустынь, подчинённый с XVII века Киево-Печерской Лавре. В 1763-1768 архитектор С. Д. Ковнир построил здесь Троицкую церковь. Со временем здесь были построены кельи, колокольня (не сохранились). Но при этом монастырь оставался кормильцем Лавры: в чистом озере водилось столько рыбы, что ее можно было ловить руками, сады и земельные участки давали фрукты, овощи, ягоды, а пчеловодство приносило двойную пользу - мед и свечи. Все эти природные дары прямиком отправлялись на стол лаврских послушников и настоятелей. Ведь монахов там было столько, что в один день они могли отслужить сорок литургий по всем церквям Киева.
Китаєво (Китаїв) - історична місцевість на околиці Києва (Московський район), розташована в південній частині схилів між Корчуватим і Мишоловкою. Назва, ймовірно, походить від тюркського слова «китай», поширеного і серед східних слов'ян (стіна, укріплення, фортеця). Дійсно, Китаєво ніби ховається від допитливих поглядів за могутнім ланцюгом горбів, що створюють живий мур. У Китаєво збереглися залишки городища IX-X століть, укріплень і печерних келій часів Київської Русі. Після прийняття християнства Китаївська пустинь стала релігійним центром православ'я. Період IX-X сторіч - її зоряний час. Лише у XI столітті, коли виникла Києво-Печерська Лавра і розпочалося будівництво Видубицького монастиря, Китаївська пустинь втратила своє первинне значення. Лавра узяла на себе функції основної обителі, і багато ченців перейшли під її склепіння. А Китай-город став скитом, куди тримали шлях відлюдники і всі, кому остогидла мирська суєта. У 2-й половині XII століття син Юрія Долгорукого - князь Андрій Боголюбський, прозваний Китаєм, заснував тут палац-фортецю. У XIV столітті в Китаєво було створено печерний монастир - Китаївську пустинь, підпорядкований з XVII століття Києво-Печерській Лаврі. У 1763-1768 архітектор С. Д. Ковнір спорудив тут Троїцьку церкву. Із часом тут було споруджено келії, дзвіницю (не збереглася). Та при цьому монастир залишався годувальником Лаври: у чистому озері водилося стільки риби, що її можна було ловити руками, сади і земельні ділянки давали фрукти, овочі, ягоди, а бджільництво приносило подвійну користь - мед і свічки. Всі ці природні дари навпростець відправлялися до столу лаврських послушників і настоятелів. Адже ченців там було стільки, що за один день вони могли відслужити сорок літургій по всіх церквах Києва.
Китаевская пустынь... Даже далеко не все коренные киевляне бывали в этом живописнейшем месте Киева, окруженном лесами и четырьмя озерами. Многим даже невдомек, что здесь находится одна из главных святынь православия, прозванная в народе «Киевским Афоном» - Китаевская пустынь.
Китаево (Китаев) - историческая местность на окраине Киева (Московский район), расположенная в южной части склонов между Корчеватым и Мышеловкой. Название, вероятно, происходит от тюркского слова «китай», распространенного и среди восточных славян (стена, укрепление, крепость). Действительно, Китаево будто прячется от любопытных взоров за мощной цепью холмов, образующих живую стену. В Китаево сохранились остатки городища IX-X веков, укреплений и пещерных келий времён Киевской Руси. После принятия христианства Китаевская пустынь стала религиозным центром православия. Период IX-X столетий - её звездный час. Лишь в XI веке, когда возникла Киево-Печерская Лавра и началось строительство Выдубицкого монастыря, Китаевская пустынь утратила свое первоначальное значение. Лавра взяла на себя функции основной обители, и многие монахи перешли под ее своды. А Китай-город стал скитом, куда держали путь отшельники и все, кому опостылела мирская суета. Во 2-й половине XII века сын Юрия Долгорукого - князь Андрей Боголюбский, прозваний Китаем, основал здесь дворец-крепость. В XIV веке в Китаево был создан пещерный монастырь - Китаевская пустынь, подчинённый с XVII века Киево-Печерской Лавре. В 1763-1768 архитектор С. Д. Ковнир построил здесь Троицкую церковь. Со временем здесь были построены кельи, колокольня (не сохранились). Но при этом монастырь оставался кормильцем Лавры: в чистом озере водилось столько рыбы, что ее можно было ловить руками, сады и земельные участки давали фрукты, овощи, ягоды, а пчеловодство приносило двойную пользу - мед и свечи. Все эти природные дары прямиком отправлялись на стол лаврских послушников и настоятелей. Ведь монахов там было столько, что в один день они могли отслужить сорок литургий по всем церквям Киева.
Фото квітня 2006 року. |
Китаївська пустинь. Вид на монастир з Китай-гори (50°22'05"N, 30°32'36"E).
Навколишні пагорби укривають монастир від мирської суєти. Китаевская пустынь. Вид на монастырь с Китай-горы (50°22'05"N, 30°32'36"E). Окрестные холмы укрывают монастырь от мирской суеты. |
На початку другої половини XVIII сторіччя Лаврський духовний собор почав планувати будівництво в Китаївській пустині
мурованої церкви замість дерев'яної, і 22 грудня 1759 року в Либідських заводах було куплено цегли в кількості 50 тис.
1 жовтня 1760 року архімандритом Києво-Печерської Лаври Лукою з братією було отримано Указ імператриці Єлизавети
і Св. Синоду, згідно якого дозволялося будівництво в Китаївській пустині на місці дерев'яної церкви в ім'я
Сергія Радонежського Чудотворця, мурованої церкви в ім'я Пресвятої Животворящої Трійці з бічним вівтарем преподобного Сергія Радонежського.
А пізніше, іншим Указом, благословлялося спорудити ще вівтар в ім'я Новопрославленого Чудотворця святителя Димитрія
Митрополита Ростовського.
В начале второй половины XVIII столетия Лаврский духовный собор начал планировать строительство в Китаевской пустыни каменной церкви на месте деревянной, и 22 декабря 1759 года в Лыбидских заводах было закуплено кирпича в количестве 50 тыс. 1 октября 1760 года архимандритом Киево-Печерской Лавры Лукой с братией был получен Указ императрицы Елизаветы и Св. Синода, согласно которому разрешалось строительство в Китаевской пустыни на месте деревянной церкви во имя Сергия Радонежского Чудотворца, каменной церкви во имя Пресвятой Животворящей Троицы с боковым алтарем преподобного Сергия Радонежского. А позднее, вторым Указом, благословлялось построить еще алтарь во имя Новопрославленного Чудотворца святителя Димитрия Митрополита Ростовского.
В начале второй половины XVIII столетия Лаврский духовный собор начал планировать строительство в Китаевской пустыни каменной церкви на месте деревянной, и 22 декабря 1759 года в Лыбидских заводах было закуплено кирпича в количестве 50 тыс. 1 октября 1760 года архимандритом Киево-Печерской Лавры Лукой с братией был получен Указ императрицы Елизаветы и Св. Синода, согласно которому разрешалось строительство в Китаевской пустыни на месте деревянной церкви во имя Сергия Радонежского Чудотворца, каменной церкви во имя Пресвятой Животворящей Троицы с боковым алтарем преподобного Сергия Радонежского. А позднее, вторым Указом, благословлялось построить еще алтарь во имя Новопрославленного Чудотворца святителя Димитрия Митрополита Ростовского.
Фото квітня 2006 року. |
Китаївська пустинь. Свято-Троїцький храм (50°21'60"N, 30°32'31"E) - пам'ятка архітектури 1767 року.
У створенні церкви брав участь архітектор Степан Ковнір. Зведення храму було завершено в 1767 році блюстителем Дальніх печер Києво-Печерської Лаври іеросхимонахом Тимофієм. У 1892-1901 роках будівлю церкви було капітально відремонтовано і добудовано, бо вона вже ледь вміщала монастирську братію чисельністю 166 чоловік та приблизно стількох же мешканців навколишніх місць. До сьогоднішнього дня цей чудовий архітектурний твір радує своєю красою і величчю. Китаевская пустынь. Свято-Троицкий храм (50°21'60"N, 30°32'31"E) - памятник архитектуры 1767 года. В создании церкви принимал участие архитектор Степан Ковнир. Возведение храма было завершено в 1767 году блюстителем Дальних пещер Киево-Печерской Лавры иеросхимонахом Тимофеем. В 1892-1901 годах здание церкви было капитально отремонтировано и достроено, ибо едва уже вмещало монастырскую братию численностью 166 человек да примерно столько же жителей окрестных мест. До сегодняшнего дня это прекрасное архитектурное произведение радует своей красотой и величием. |
Біля входу до Свято-Троїцького храму - кілька могил.
Одна з них - пріснопам'ятного затворника Лаври преподобного схимонаха Досифія.
Дивовижна легенда про нього не поступається за сюжетом авантюрному історичному роману.
У XVII столітті молода жінка, дворянка за походженням, втекла від мирської суєти у скит, переодягнувшись у чоловічий одяг.
У монастирі її прийняли і згодом висвятили на ченця.
Нікому навіть на думку не спадало, що таємничий чернець - жінка.
Щоб ніхто не розгадав його таємницю, Досифій понівечив своє обличчя.
Мудрого відлюдника полюбили і священики, і прихожани; він багатьом допомагав.
Досифію хотіли навіть передати в управління монастир.
Та чим частіше це пропонували, тим далі йшов він у печери, ховаючись від людського ока, проводячи години в молитвах.
Стверджують, що десятиліття життя в аскезі та молитвах принесли Досифію дар передбачення.
Саме він, наставляючи відомого соловецького старця Феофана, велів йому йти на Соловки.
Одного разу прийшов до скиту отрок Прохор, майбутній Преподобний Серафим Саровський.
Йому так сподобалося в Китаєво, що вирішив тут залишитися.
Проте Досифій благословив його вирушити в «пустелю Саровську» - там допомагати людям, і передрік йому велике майбутнє.
Так і сталося.
1744 року під час перебування в Києві імператриця Єлизавета Петрівна відвідала Китаївську пустинь;
для підйому імператриці з почтом на Китай-гору навіть наспіх збили дерев'яні сходи.
Прочувши про дивного відлюдника, імператриця вирішила з ним побачитися.
Зустріч відбулася, та про що балакала Її Величність із ченцем нікому невідомо. Напевно відомо лише одне:
Імператриця запропонувала відлюдникові обійняти високу посаду в церковній ієрархії.
Та він відмовився.
А на прощання Єлизавета залишила гаманець, набитий золотими монетами, до якого чернець навіть не доторкнувся.
Гроші пішли на будівництво церкви в Пироговому.
Лише після смерті старця Досифія братія дізналася, що то була дівиця.
І то цілком випадково.
За кілька років завітала до Китаєво на богомілля одна дворянка.
Підійшла до могили, поглянула на портрет і зомліла: «Та це ж моя сестра!»
Після довгих зіставлень дат і подій факт підтвердився.
І покійний чернець Досифій виявився дворянкою Дариною Тяпкиною...
Возле входа в Свято-Троицкий храм - несколько могил. Одна из них - приснопамятного затворника Лавры преподобного схимонаха Досифея. Удивительная легенда о нем не уступает по сюжету авантюрному историческому роману. В XVII веке молодая женщина, дворянка по происхождению, бежала от мирской суеты в скит, переодевшись в мужскую одежду. В монастыре ее приняли и со временем посвятили в монахи. Ни у кого даже в уме не было, что таинственный монах - женщина. Чтобы никто не разгадал его тайну, Досифей изувечил свое лицо. Мудрого отшельника полюбили и священники, и прихожане; он многим помогал. Досифею хотели даже передать в управление монастырь. Но чем чаще звучало это предложение, тем дальше он уходил в пещеры, прячась от людских глаз, проводя часы в молитвах. Утверждают, что десятилетия жизни в аскезе и молитвах принесли Досифею дар предвидения. Именно он, наставляя известного соловецкого старца Феофана, велел ему идти на Соловки. Однажды пришел в скит отрок Прохор, будущий Преподобный Серафим Саровский. Ему настолько понравилось в Китаево, что решил здесь остаться. Однако Досифей благословил его отправиться в «пустыню Саровскую» - там помогать людям, и предрек ему великое будущее. Так и произошло. В 1744 году во время пребывания в Киеве императрица Елизавета Петровна посетила Китаевскую пустынь; для подъема императрицы со свитой на Китай-гору даже наспех сколотили деревянные ступени. Прослышав о чудном отшельнике, императрица решила с ним повидаться. Встреча состоялась, но о чем говорила Ее Величество с монахом никому неведомо. Доподлинно известно лишь одно: Императрица предложила отшельнику занять высокий пост в церковной иерархии. Но он отказался. А на прощание Елизавета оставила кошелек, набитый золотыми монетами, к которому монах даже не прикоснулся. Деньги пошли на строительство церкви в Пирогово. Лишь после смерти старца Досифея братия узнала, что то была девица. И то совершенно случайно. Спустя несколько лет пожаловала в Китаево на богомолье некая дворянка. Подошла к могиле, взглянула на портрет и обмерла: «Да это же моя сестра!» После долгих сопоставлений дат и событий, факт подтвердился. И покойный монах Досифей оказался дворянкой Дарьей Тяпкиной...
Возле входа в Свято-Троицкий храм - несколько могил. Одна из них - приснопамятного затворника Лавры преподобного схимонаха Досифея. Удивительная легенда о нем не уступает по сюжету авантюрному историческому роману. В XVII веке молодая женщина, дворянка по происхождению, бежала от мирской суеты в скит, переодевшись в мужскую одежду. В монастыре ее приняли и со временем посвятили в монахи. Ни у кого даже в уме не было, что таинственный монах - женщина. Чтобы никто не разгадал его тайну, Досифей изувечил свое лицо. Мудрого отшельника полюбили и священники, и прихожане; он многим помогал. Досифею хотели даже передать в управление монастырь. Но чем чаще звучало это предложение, тем дальше он уходил в пещеры, прячась от людских глаз, проводя часы в молитвах. Утверждают, что десятилетия жизни в аскезе и молитвах принесли Досифею дар предвидения. Именно он, наставляя известного соловецкого старца Феофана, велел ему идти на Соловки. Однажды пришел в скит отрок Прохор, будущий Преподобный Серафим Саровский. Ему настолько понравилось в Китаево, что решил здесь остаться. Однако Досифей благословил его отправиться в «пустыню Саровскую» - там помогать людям, и предрек ему великое будущее. Так и произошло. В 1744 году во время пребывания в Киеве императрица Елизавета Петровна посетила Китаевскую пустынь; для подъема императрицы со свитой на Китай-гору даже наспех сколотили деревянные ступени. Прослышав о чудном отшельнике, императрица решила с ним повидаться. Встреча состоялась, но о чем говорила Ее Величество с монахом никому неведомо. Доподлинно известно лишь одно: Императрица предложила отшельнику занять высокий пост в церковной иерархии. Но он отказался. А на прощание Елизавета оставила кошелек, набитый золотыми монетами, к которому монах даже не прикоснулся. Деньги пошли на строительство церкви в Пирогово. Лишь после смерти старца Досифея братия узнала, что то была девица. И то совершенно случайно. Спустя несколько лет пожаловала в Китаево на богомолье некая дворянка. Подошла к могиле, взглянула на портрет и обмерла: «Да это же моя сестра!» После долгих сопоставлений дат и событий, факт подтвердился. И покойный монах Досифей оказался дворянкой Дарьей Тяпкиной...
Фото квітня 2006 року.
Китаївська пустинь. Могила преподобної Досифії.
Китаевская пустынь. Могила преподобной Досифеи.
Китаевская пустынь. Могила преподобной Досифеи.
«Рясофорный монах
Досифей
Ск. 25 IX 1776 г.
Господи упокой душу раба твоего в селениях праведных.
Вечная пам'ять»
Досифей
Ск. 25 IX 1776 г.
Господи упокой душу раба твоего в селениях праведных.
Вечная пам'ять»
Фото квітня 2006 року.
Китаївська пустинь. Могила Христа ради юродивого ієросхимонаха Феофіла.
З Китаївською пустинню нерозривно пов'язані також імена великих старців - Христа ради юродивого іеросхимонаха Феофіла і рясофорного ченця Києво-Печерської Лаври Паїсія, до яких стікалися натовпи богомольців за благословенням і порадою.
Китаевская пустынь. Могила Христа ради юродивого иеросхимонаха Феофила.
З Китаївською пустинню нерозривно пов'язані також імена великих старців - Христа ради юродивого іеросхимонаха Феофіла і рясофорного ченця Києво-Печерської Лаври Паїсія, до яких стікалися натовпи богомольців за благословенням і порадою.
Китаевская пустынь. Могила Христа ради юродивого иеросхимонаха Феофила.
«Иеросхимонах
Фиофил
Ск. 28 X 1853 г.
Господи упокой душу раба твоего в селениях праведных.
Вечная пам'ять»
С Китаевской пустынью неразрывно связаны также имена великих старцев - Христа ради юродивых иеросхимонаха Феофила
и рясофорного монаха Киево-Печерской Лавры Паисия, к которым стекались толпы богомольцев за благословением и советом.
Фиофил
Ск. 28 X 1853 г.
Господи упокой душу раба твоего в селениях праведных.
Вечная пам'ять»
Фото квітня 2006 року.
Китаївська пустинь. Могила схіархімандрита Феофіла.
Китаевская пустынь. Могила схиархимандрита Феофила.
Китаевская пустынь. Могила схиархимандрита Феофила.
«Схиархімандритъ
Фєофилъ/Росоха
10 VIII 1929 - 22 III 1996.
Больше сея любве
никтоже ймать, да кто
душу свою положитъ
...оуги своя»
Фєофилъ/Росоха
10 VIII 1929 - 22 III 1996.
Больше сея любве
никтоже ймать, да кто
душу свою положитъ
...оуги своя»
Фото квітня 2006 року. |
Китаївська пустинь. Церква Св. 12 Апостолів (ліворуч) і церква трьох Святителів - Петро, Алексія, Іони.
У 1832 році на місці дерев'яної було споруджено муровану церкву в ім'я Св. 12 Апостолів. Поряд же було споруджено муровану церкву трьох Святителів - Петра, Алексія, Іони. Кам'яний двоповерховий корпус братських келій споруджено в 1845 році. У 1895 році здійнялася на 22 сажні в небо чудова мурована дзвіниця з годинником з боєм. У Китаївській пустині було влаштовано великий господарський двір, за ним - споруджена в 1871 році будівля Лаврської братської богадільні. Там же на початку XX століття відкрився дитячий притулок. Китаевская пустынь. Церковь Св. 12 Апостолов (слева) и церковь трех Святителей - Петра, Алексия, Ионы. В 1832 году на месте деревянной была построена каменная церковь во имя Св. 12 Апостолов. Рядом же была воздвигнута каменная церковь трех Святителей - Петра, Алексия, Ионы. Каменный двухэтажный корпус братских келий построен в 1845 году. В 1895 году взвилась в небо на 22 сажени прекрасная каменная колокольня с часами с боем. В Китаевской пустыни был обустроен крупный хозяйственный двор, за ним - построенное в 1871 году здание Лаврской братской богадельни. Там же в начале XX века открылся детский приют. |
Фото квітня 2006 року.
Китаївська пустинь. Китаївські озера.
Китаевская пустынь. Китаевские озера.
Китаевская пустынь. Китаевские озера.
Зверху на горі збереглися рівні майданчики-плато. На них за свідченнями істориків,
були поселення ще в II столітті н. е. Їх мешканці і рили укріплення, рятуючись від ворогів.
Є гіпотеза, що торговий шлях «із варяг у греки» проходив саме через Китаєво.
У V столітті на майданчиках розташовувалися п'ять маленьких городків. Через пару століть вони об'єдналися в один великий.
Це було найближче до стародавнього Києва укріплене городище. У XI-XIII століттях його площа розширилася до 40 га.
Дослідники вважають, що двічі згадуваний у «Повісті минулих літ» Пересічен знаходився на місці сучасного Китаєва.
Вперше Пересічен згадується в «Повісті минулих літ» в 1154 році:
тут Київські князі Ростислав і Святослав збирали свої дружини проти половців.
Друга згадка оповідає про події, що безпосередньо сталися в Пересічені: у червні 1161 року київський князь
Ростислав аби помститися новгородцям наказав схопити київських новгородців і кинути їх до «пересіченського погреба».
За одну ніч у погребі померло 14 чоловік... Поселення не припинило свого існування і після
татаро-монгольської навали. Це доводять знахідки тут кераміки XIII-XV століть.
Але Пересічен на той час втратив свою стародавню назву і перетворився на Китаєво.
За однією з версій, приблизно тоді ж на території монастиря, що тут виник, виховувалися послушники-воїни. Ці воїни-ченці володіли таємницею єдиноборств і захищали мирних городян від кочовиків. Так, за переказами, за ніч, поки мешканці спали, ченці спіймали лазутчиків. Вранці ж люди споглядали страшну картину: навколо «китайської стіни» стояли хрести з розіпнутими вниз головою ворогами.
Сверху на горе сохранились ровные площадки-плато. На них по свидетельствам историков, были поселения еще во II веке н. э. Их обитатели и рыли укрепления, спасаясь от врагов. Есть гипотеза, что торговый путь «из варяг в греки» проходил именно через Китаево. В V веке на площадках располагались пять маленьких городков. Через пару веков они объединились в один крупный. Это было самое близкое к древнему Киеву укрепленное городище. В XI-XIII веках его площадь расширилась до 40 га. Исследователи считают, что дважды упоминаемый в «Повести временных лет» Пересечен находился на месте современного Китаево. Впервые Пересичен упоминается в «Повести временных лет» в 1154 году: здесь Киевские князья Ростислав и Святослав собирали свои дружины против половцев. Второе упоминание повествует о событиях, непосредственно произошедших в Пересичене: в июне 1161 года киевский князь Ростислав в отместку новгородцам приказал схватить киевских новгородцев и бросить их в «пересиченский погреб». За одну ночь в погребе умерло 14 человек... Поселение не прекратило своего существования и после татаро-монгольского нашествия. Это доказывают находки здесь керамики XIII-XV веков. Но Пересичен в то время утратил свое древнее название и превратился в Китаево.
По одной из версий, примерно тогда же на территории возникшего здесь монастыря воспитывались послушники-воины. Эти воины-монахи владели тайной единоборств и защищали мирных горожан от кочевников. Так, согласно преданиям, за ночь, пока жители спали, монахи поймали лазутчиков. Утром же люди лицезрели жуткую картину: вокруг «китайской стены» стояли кресты с распятыми вниз головой врагами.
За однією з версій, приблизно тоді ж на території монастиря, що тут виник, виховувалися послушники-воїни. Ці воїни-ченці володіли таємницею єдиноборств і захищали мирних городян від кочовиків. Так, за переказами, за ніч, поки мешканці спали, ченці спіймали лазутчиків. Вранці ж люди споглядали страшну картину: навколо «китайської стіни» стояли хрести з розіпнутими вниз головою ворогами.
Сверху на горе сохранились ровные площадки-плато. На них по свидетельствам историков, были поселения еще во II веке н. э. Их обитатели и рыли укрепления, спасаясь от врагов. Есть гипотеза, что торговый путь «из варяг в греки» проходил именно через Китаево. В V веке на площадках располагались пять маленьких городков. Через пару веков они объединились в один крупный. Это было самое близкое к древнему Киеву укрепленное городище. В XI-XIII веках его площадь расширилась до 40 га. Исследователи считают, что дважды упоминаемый в «Повести временных лет» Пересечен находился на месте современного Китаево. Впервые Пересичен упоминается в «Повести временных лет» в 1154 году: здесь Киевские князья Ростислав и Святослав собирали свои дружины против половцев. Второе упоминание повествует о событиях, непосредственно произошедших в Пересичене: в июне 1161 года киевский князь Ростислав в отместку новгородцам приказал схватить киевских новгородцев и бросить их в «пересиченский погреб». За одну ночь в погребе умерло 14 человек... Поселение не прекратило своего существования и после татаро-монгольского нашествия. Это доказывают находки здесь керамики XIII-XV веков. Но Пересичен в то время утратил свое древнее название и превратился в Китаево.
По одной из версий, примерно тогда же на территории возникшего здесь монастыря воспитывались послушники-воины. Эти воины-монахи владели тайной единоборств и защищали мирных горожан от кочевников. Так, согласно преданиям, за ночь, пока жители спали, монахи поймали лазутчиков. Утром же люди лицезрели жуткую картину: вокруг «китайской стены» стояли кресты с распятыми вниз головой врагами.
Фото квітня 2006 року. |
Китаївська пустинь.
Вид на Китаївські озера та Китай-гору. Китаевская пустынь. Вид на Китаевские озера и Китай-гору. |
Всі гори навколо пустелі усіяні печерами (на Китай-горі, у «Виноградному саду», на пасіці).
Першим Китаївські печери виявив послушник монастиря Іван Таранов у 1858 році.
У 1911-1914 роках тут проводив розкопки член Київського товариства охорони пам'ятників старовини і мистецтва А. Д. Ертель.
Він вважав, що підземні ходи було прорито в глибокій старовині і вони були підземним містом часів Київської Русі.
Під час розкопок було виявлено кілька підземних галерей, схожих за структурою на печери Києво-Печерської Лаври.
Китаївські печери мали приблизно такі ж розміри, що і Лаврські. По боках знаходяться
поглиблення у вигляді келій і усипалень, є дуже просторі печери, в яких були підземні церкви і трапезні.
У цих печерах ченці обителі возносили молитви за порятунок Києва і землі святої Русі від навали монголо-татар.
У Китаївських печерах було знайдено залишки двох вогнищ, предмети домашнього ужитку;
на стінах збереглися написи давньослов'янськими літерами.
Колись підземні ходи буквально цяткували «гору-стіну».
За деякими даними років чотириста тому вона була розділена чотирма «поверхами» печер.
Служили вони для різних цілей: для усамітнення відлюдників, для захисту від ворогів,
для зв'язку з іншими монастирями і, звісно ж, для зберігання продуктових припасів.
Точний час виникнення цих печер нікому не відомий. Імовірно вони виникли ще за добатиєвих часів. Є навіть припущення, що в період татаро-монгольської навали підземелля Китаєво використовувалися для укриття городян. Остаточно ж печери перетворилися на монастирські в XIV-XV століттях, коли церковні угіддя розширилися. За свідченнями істориків, ще в 1910-1912 роках під горою існували ходи, що пролягали на кілометр в південному напрямі від Києва. Вхід до них знаходився на схилі глибокої лощини, по якій йшла дорога на Трипілля і Вітачів. В ті роки там росли монастирські виноградники. Проте нині ця територія вкрита непролазним лісом, і вхід до печерного комплекс завалений. За переказами під горою була навіть печера, що сполучала столицю з Переяславом, хоча це є маловірогідним.
Все горы вокруг пустыни усеяны пещерами (на Китай-горе, в «Виноградном саду», на пасеке). Первым Китаевские пещеры обнаружил послушник монастыря Иван Таранов в 1857 году. В 1911-1914 годах здесь проводил раскопки член Киевского общества охраны памятников старины и искусства А. Д. Эртель. Он полагал, что подземные ходы были прорыты в глубокой древности и являлись подземным городом времен Киевской Руси. Во время раскопок было обнаружено несколько подземных галерей, похожих по структуре на пещеры Киево-Печерской Лавры. Китаевские пещеры имели приблизительно такие же размеры, что и Лаврские. С боков находятся углубления в виде келий и усыпальниц, есть очень просторные пещеры, в которых были подземные церкви и трапезные. В этих пещерах монахи обители возносили молитвы за спасение Киева и земли святой Руси от нашествия монголо-татар. В Китаевских пещерах были найдены остатки двух очагов, предметы домашнего обихода; на стенах сохранились надписи старославянскими буквами. Когда-то подземные ходы буквально испещряли «гору-стену». По некоторым данным лет четыреста назад она была разделена четырьмя «этажами» пещер. Служили они для разных целей: для уединения отшельников, для защиты от врагов, для связи с другими монастырями и, конечно же, для хранения съестных припасов.
Точное время возникновения этих пещер никому не известно. Предположительно они возникли еще в добатыевы времена. Есть даже предположение, что в период татаро-монгольского нашествия подземелья Китаево использовались для укрытия горожан. Окончательно же пещеры превратились в монастырские в XIV-XV веках, когда церковные угодья расширились. По свидетельствам историков, еще в 1910-1912 годах под горой существовали ходы, пролегающие на километр в южном направлении от Киева. Вход в них находился на склоне глубокой балки, по которой шла дорога на Триполье и Витачев. В те годы там росли монастырские виноградники. Однако ныне эта территория покрыта непроходимым лесом, и вход в пещерный комплекс завален. По преданиям под горой была и пещера, соединяющая столицу с Переяславом, хоть это очень маловероятно.
Точний час виникнення цих печер нікому не відомий. Імовірно вони виникли ще за добатиєвих часів. Є навіть припущення, що в період татаро-монгольської навали підземелля Китаєво використовувалися для укриття городян. Остаточно ж печери перетворилися на монастирські в XIV-XV століттях, коли церковні угіддя розширилися. За свідченнями істориків, ще в 1910-1912 роках під горою існували ходи, що пролягали на кілометр в південному напрямі від Києва. Вхід до них знаходився на схилі глибокої лощини, по якій йшла дорога на Трипілля і Вітачів. В ті роки там росли монастирські виноградники. Проте нині ця територія вкрита непролазним лісом, і вхід до печерного комплекс завалений. За переказами під горою була навіть печера, що сполучала столицю з Переяславом, хоча це є маловірогідним.
Все горы вокруг пустыни усеяны пещерами (на Китай-горе, в «Виноградном саду», на пасеке). Первым Китаевские пещеры обнаружил послушник монастыря Иван Таранов в 1857 году. В 1911-1914 годах здесь проводил раскопки член Киевского общества охраны памятников старины и искусства А. Д. Эртель. Он полагал, что подземные ходы были прорыты в глубокой древности и являлись подземным городом времен Киевской Руси. Во время раскопок было обнаружено несколько подземных галерей, похожих по структуре на пещеры Киево-Печерской Лавры. Китаевские пещеры имели приблизительно такие же размеры, что и Лаврские. С боков находятся углубления в виде келий и усыпальниц, есть очень просторные пещеры, в которых были подземные церкви и трапезные. В этих пещерах монахи обители возносили молитвы за спасение Киева и земли святой Руси от нашествия монголо-татар. В Китаевских пещерах были найдены остатки двух очагов, предметы домашнего обихода; на стенах сохранились надписи старославянскими буквами. Когда-то подземные ходы буквально испещряли «гору-стену». По некоторым данным лет четыреста назад она была разделена четырьмя «этажами» пещер. Служили они для разных целей: для уединения отшельников, для защиты от врагов, для связи с другими монастырями и, конечно же, для хранения съестных припасов.
Точное время возникновения этих пещер никому не известно. Предположительно они возникли еще в добатыевы времена. Есть даже предположение, что в период татаро-монгольского нашествия подземелья Китаево использовались для укрытия горожан. Окончательно же пещеры превратились в монастырские в XIV-XV веках, когда церковные угодья расширились. По свидетельствам историков, еще в 1910-1912 годах под горой существовали ходы, пролегающие на километр в южном направлении от Киева. Вход в них находился на склоне глубокой балки, по которой шла дорога на Триполье и Витачев. В те годы там росли монастырские виноградники. Однако ныне эта территория покрыта непроходимым лесом, и вход в пещерный комплекс завален. По преданиям под горой была и пещера, соединяющая столицу с Переяславом, хоть это очень маловероятно.
Фото квітня 2006 року. |
Фото квітня 2006 року. |
Китаївська пустинь. Стежка до печер на Китай-горі.
Та час все ж таки пощадив два підземні ходи. Один з них доступний всім охочим - це центральна печера-лабіринт. Потрапити до неї просто: досить підійнятися на гору - «китайську стіну» стежкою-сходами - і ми вже біля входу до підземелля. Тут відразу ж варто купити свічки і запастися сірниками. Усередині функціонує крихітна молитовня, де можна ці свічки поставити. До того ж, з вогнем краще пересуватися темними коридорчиками. І ще один нюанс: у деяких місцях печери зберегли свій первозданний вигляд: глина, пісок... Це - одна з причин, чому для візиту до печер слід одягатися відповідним чином. Китаевская пустынь. Тропа к пещерам на Китай-горе. Но время все же пощадило два подземных хода. Один из них доступен всем желающим - это центральная пещера-лабиринт. Попасть в нее просто: достаточно взобраться на гору - «китайскую стену» по тропе-лесенкам - и мы уже возле входа в подземелье. Тут сразу же стоит купить свечи и запастись спичками. Внутри функционирует крохотная молельня, где можно эти свечи поставить. К тому же, с огнем лучше передвигаться по темным коридорчикам. И еще один нюанс: в некоторых местах пещеры сохранили свой первозданный вид: глина, песок... Это - одна из причин, по которым для визита в пещеры следует одеваться соответствующе. |
Фото квітня 2006 року.
Китаївська пустинь. Вхід до печер на Китай-горі.
Каплицю на цьому місці спорудив у 1909 році економ пустелі архімандрит Феодосій. У пустинь було проведено водопровід від чотирьох джерел, що знаходилися за версту від неї, в лісі. Вода надходила по трубах за допомогою паровика, який обслуговував механік з двома кочегарами. Воду брали також з двох колодязів, виритих безпосередньо в обителі: один поблизу будиночка начальника пустині, інший біля озера. Щороку на день Святої Трійці тут влаштовували ярмарки, на які стікалася безліч народу. Велику увагу в монастирі приділяли читанню духовної літератури. Для цього в обителі була велика бібліотека.
Китаевская пустынь. Вход в пещеры на Китай-горе.
Часовню на этом месте построил в 1909 году эконом пустыни архимандрит Феодосий. В пустынь был проведен водопровод от четырех источников, находившихся в версте от нее, в лесу. Вода поступала по трубам с помощью паровика, который обслуживал механик с двумя кочегарами. Брали ее также из двух колодцев, вырытых непосредственно в обители: один близ домика начальника пустыни, другой возле озера. Ежегодно в день Святой Троицы здесь устраивали ярмарки, на которые стекалось множество народа. Большое внимание в монастыре уделялось чтению духовной литературы. Для этого в обители имелась большая библиотека.
Каплицю на цьому місці спорудив у 1909 році економ пустелі архімандрит Феодосій. У пустинь було проведено водопровід від чотирьох джерел, що знаходилися за версту від неї, в лісі. Вода надходила по трубах за допомогою паровика, який обслуговував механік з двома кочегарами. Воду брали також з двох колодязів, виритих безпосередньо в обителі: один поблизу будиночка начальника пустині, інший біля озера. Щороку на день Святої Трійці тут влаштовували ярмарки, на які стікалася безліч народу. Велику увагу в монастирі приділяли читанню духовної літератури. Для цього в обителі була велика бібліотека.
Китаевская пустынь. Вход в пещеры на Китай-горе.
Часовню на этом месте построил в 1909 году эконом пустыни архимандрит Феодосий. В пустынь был проведен водопровод от четырех источников, находившихся в версте от нее, в лесу. Вода поступала по трубам с помощью паровика, который обслуживал механик с двумя кочегарами. Брали ее также из двух колодцев, вырытых непосредственно в обители: один близ домика начальника пустыни, другой возле озера. Ежегодно в день Святой Троицы здесь устраивали ярмарки, на которые стекалось множество народа. Большое внимание в монастыре уделялось чтению духовной литературы. Для этого в обители имелась большая библиотека.
Фото квітня 2006 року. |
Фото квітня 2006 року. |
Фото квітня 2006 року. |
Китаївська пустинь. Усередині печер.
Китаевская пустынь. Внутри пещер. |
Фото квітня 2006 року. |
Фото квітня 2006 року. |
Китаївська пустинь.
Підземна церква та підземна молитовня. Китаевская пустынь. Подземная церковь и подземная молельня. |
Фото квітня 2006 року.
Китаївська пустинь. Храм преподобного Серафима Саровського 1904 рік.
Церкву в ім'я Преподобного Серафима Саровського почали будувати 30 червня 1904 року, а її освячення відбулося 7 жовтня з благословення Митрополита Київського Флавіана, який пожертвував на богоугодну справу 3000 крб. Церква - дерев'яне, тепле, обкладена жовтою цеглою одноповерхова будівля - була розташована на схід від богадільні. Зі східного боку вівтаря, ззовні, в цегляному обрамленні олійними фарбами було написано ікону «Всіх скорботних радість».
Китаевская пустынь. Храм преподобного Серафима Саровского, 1904 год.
Церковь во имя Преподобного Серафима Саровского начала строиться 30 июня 1904 года, а освящена 7 октября с благословения Митрополита Киевского Флавиана, который пожертвовал на богоугодное дело 3000 руб. Церковь - деревянное, теплое, обложенное желтым кирпичом одноэтажное здание - была расположена к востоку от богадельни. С восточной стороны алтаря, снаружи, в кирпичном обрамлении масляными красками была написана икона «Всех скорбящих радость».
Церкву в ім'я Преподобного Серафима Саровського почали будувати 30 червня 1904 року, а її освячення відбулося 7 жовтня з благословення Митрополита Київського Флавіана, який пожертвував на богоугодну справу 3000 крб. Церква - дерев'яне, тепле, обкладена жовтою цеглою одноповерхова будівля - була розташована на схід від богадільні. Зі східного боку вівтаря, ззовні, в цегляному обрамленні олійними фарбами було написано ікону «Всіх скорботних радість».
Китаевская пустынь. Храм преподобного Серафима Саровского, 1904 год.
Церковь во имя Преподобного Серафима Саровского начала строиться 30 июня 1904 года, а освящена 7 октября с благословения Митрополита Киевского Флавиана, который пожертвовал на богоугодное дело 3000 руб. Церковь - деревянное, теплое, обложенное желтым кирпичом одноэтажное здание - была расположена к востоку от богадельни. С восточной стороны алтаря, снаружи, в кирпичном обрамлении масляными красками была написана икона «Всех скорбящих радость».
Після 1917 року на обитель обрушилися тяжкі випробування. До закриття монастиря в 1929 році Китаївська пустинь
використовувалася войовничими атеїстами як місце заслання священнослужителів обителей Києва і Київської області,
а на святих залишках ченців стали оброблятися городи, будуватися дома.
1939 року була висаджена в повітря і розібрана дзвіниця, зі Свято-Троїцького храму були знесені куполи,
з яких заздалегідь зняли дзвони і хрести. Бібліотечні книги й ікони частково розібрали ченці, дещо - місцеве населення,
та більшість церковного майна було просто знищено. Приміром, до цього часу невідома доля дерев'яного іконостасу
XVIII століття у стилі бароко, який було позолочено в 1874 році при начальнику Китаївської пустині ігуменові Герасимі.
Останнім скитоначальником Китаївської пустині був архімандрит Єрмоген (Голубєв).
По сфабрикованому доносу в 1931 році, його з 28 священнослужителями і прихожанами заарештували і звинуватили
в участі в контрреволюційній організації церковників. Усіх їх було позбавлено волі на різні терміни.
З 1931 по 1939 роки монастирські будівлі належали дирекції будинку інвалідів.
Після закриття монастиря в Свято-Троїцькому храмі розташувалася фабрика, а в церкві Серафима Саровського - агітпункт.
Потім будівлі монастиря і територію було передано створеному в той час Всесоюзному дослідницькому інституту
овочевого і фруктового господарства, перейменованому в 1954 році на Український науково-дослідний інститут садівництва.
З 1990 року Китаївська пустинь почала відроджуватися. Перша служба відбулася в день святкування Св. Трійці
в церкві Серафима Саровського, оскільки храм Св. Трійці перебував тоді в жалюгідному стані - на місці куполів росли берізки,
а усередині було звалище сміття. Та завдяки зусиллям настоятеля храму о. Мирослава (Бариляка) і участі прихожан
старовинний храм помалу відбудували. У колишній красі і величі було відроджено і позолочений іконостас.
З 1994 року в Китаївській пустині було відновлено скит Києво-Печерської Лаври. Скитоначальником був Пафнутій (Россоха).
У тому ж році о. Пафнутій постригся в схиму з ім'ям Св. Христа ради юродивого Феофіла.
Його подвижницька праця принесла свої плоди: було відбудовано церкви Св. 12 Апостолів і Серафима Саровського, келії,
відновлюються зруйновані печери... Було відкрито богадільню для духовно стражденних, а також для психічно хворих.
После 1917 года на обитель обрушились тяжелые испытания. До закрытия монастыря в 1929 году Китаевская пустынь использовалась воинствующими атеистами как место ссылки священнослужителей обителей Киева и Киевской области, а на святых остатках монахов стали возделываться огороды, строиться дома. В 1939 году была взорвана и разобрана колокольня, со Свято-Троицкого храма были снесены купола, с которых предварительно сняли колокола и кресты. Библиотечные книги и иконы частично разобрали монахи, кое-что - местное население, но большинство церковной утвари было просто уничтожено. Например, по сию пору неизвестна судьба деревянного иконостаса XVIII века в стиле барокко, который был позолочен в 1874 году при начальнике Китаевской пустыни игумене Герасиме. Последним скитоначальником Китаевской пустыни был архимандрит Ермоген (Голубев). По сфабрикованному доносу в 1931 году, его с 28 священнослужителями и прихожанами арестовали и предъявили обвинение в участии в контрреволюционной организации церковников. Все они были лишены свободы на различные сроки. С 1931 по 1939 годы монастырские строения принадлежали дирекции инвалидного дома. После закрытия монастыря в Свято-Троицком храме расположилась фабрика, а в Серафимовской церкви - агитпункт. Затем здания монастыря и территория были переданы организованному в то время Всесоюзному исследовательскому институту овощного и фруктового хозяйства, в 1954 году переименованному в Украинский научно-исследовательский институт садоводства.
С 1990 года Китаевская пустынь начала возрождаться. Первая служба состоялась в день празднования Св. Троицы в церкви Серафима Саровского, так как храм Св. Троицы пребывал тогда в плачевном состоянии - на месте куполов росли березки, а внутри была мусорная свалка. Но благодаря усилиям настоятеля храма о. Мирослава (Барыляка) и участию прихожан старинный храм понемногу отстроили. В былой красоте и величии был возрожден и позолоченный иконостас. С 1994 года в Китаевской пустыни был возобновлен скит Киево-Печерской Лавры. Скитоначальником был Пафнутий (Россоха). В том же году о. Пафнутий постригся в схиму с именем Св. Христа ради юродивого Феофила. Его подвижнический труд принес свои плоды: были отстроены церкви Св. 12 Апостолов и Серафима Саровского, келии, восстанавливаются разрушенные пещеры... Была открыта богадельня для духовно страждущих, а также для душевнобольных.
После 1917 года на обитель обрушились тяжелые испытания. До закрытия монастыря в 1929 году Китаевская пустынь использовалась воинствующими атеистами как место ссылки священнослужителей обителей Киева и Киевской области, а на святых остатках монахов стали возделываться огороды, строиться дома. В 1939 году была взорвана и разобрана колокольня, со Свято-Троицкого храма были снесены купола, с которых предварительно сняли колокола и кресты. Библиотечные книги и иконы частично разобрали монахи, кое-что - местное население, но большинство церковной утвари было просто уничтожено. Например, по сию пору неизвестна судьба деревянного иконостаса XVIII века в стиле барокко, который был позолочен в 1874 году при начальнике Китаевской пустыни игумене Герасиме. Последним скитоначальником Китаевской пустыни был архимандрит Ермоген (Голубев). По сфабрикованному доносу в 1931 году, его с 28 священнослужителями и прихожанами арестовали и предъявили обвинение в участии в контрреволюционной организации церковников. Все они были лишены свободы на различные сроки. С 1931 по 1939 годы монастырские строения принадлежали дирекции инвалидного дома. После закрытия монастыря в Свято-Троицком храме расположилась фабрика, а в Серафимовской церкви - агитпункт. Затем здания монастыря и территория были переданы организованному в то время Всесоюзному исследовательскому институту овощного и фруктового хозяйства, в 1954 году переименованному в Украинский научно-исследовательский институт садоводства.
С 1990 года Китаевская пустынь начала возрождаться. Первая служба состоялась в день празднования Св. Троицы в церкви Серафима Саровского, так как храм Св. Троицы пребывал тогда в плачевном состоянии - на месте куполов росли березки, а внутри была мусорная свалка. Но благодаря усилиям настоятеля храма о. Мирослава (Барыляка) и участию прихожан старинный храм понемногу отстроили. В былой красоте и величии был возрожден и позолоченный иконостас. С 1994 года в Китаевской пустыни был возобновлен скит Киево-Печерской Лавры. Скитоначальником был Пафнутий (Россоха). В том же году о. Пафнутий постригся в схиму с именем Св. Христа ради юродивого Феофила. Его подвижнический труд принес свои плоды: были отстроены церкви Св. 12 Апостолов и Серафима Саровского, келии, восстанавливаются разрушенные пещеры... Была открыта богадельня для духовно страждущих, а также для душевнобольных.
Фото червня 2004 року.
Девіаційна башта посеред Дніпра (50°21'50"N, 30°34'40"E),
недалік від Південного мосту, між Корчуватим і Осокорками - майже навпроти Китаєво.
Круглу монолітну бетонну башту встановлено на двенадцатіметрових палях непдалік від фарватеру. Це - «пал», місце, де усувають похибку корабельних компасів, так звану магнітну девіацію. Девіаційна башта, що увінчана ступінчастим майданчиком, має мінімум залізних конструкцій - тільки ті, які необхідні для швартування кораблів. Нагадаю, що Київ розташований на межі двох водосховищ - Київського та Канівського.
Девиационная башня посреди Днепра (50°21'50"N, 30°34'40"E), неподалеку от Южного моста, между Корчеватым и Осокорками - почти напротив Китаево.
Круглая монолитная бетонная башня установлена на двенадцатиметровых сваях недалеко от фарватера. Это - «пал», место, где устраняют погрешность корабельных компасов, так называемую магнитную девиацию. Девиационная башня, увенчанная ступенчатой площадкой, имеет минимум железных конструкций - только те, которые необходимы для швартовки судов. Напомню, что Киев находится на стыке двух водохранилищ - Киевского и Каневского.
Круглу монолітну бетонну башту встановлено на двенадцатіметрових палях непдалік від фарватеру. Це - «пал», місце, де усувають похибку корабельних компасів, так звану магнітну девіацію. Девіаційна башта, що увінчана ступінчастим майданчиком, має мінімум залізних конструкцій - тільки ті, які необхідні для швартування кораблів. Нагадаю, що Київ розташований на межі двох водосховищ - Київського та Канівського.
Девиационная башня посреди Днепра (50°21'50"N, 30°34'40"E), неподалеку от Южного моста, между Корчеватым и Осокорками - почти напротив Китаево.
Круглая монолитная бетонная башня установлена на двенадцатиметровых сваях недалеко от фарватера. Это - «пал», место, где устраняют погрешность корабельных компасов, так называемую магнитную девиацию. Девиационная башня, увенчанная ступенчатой площадкой, имеет минимум железных конструкций - только те, которые необходимы для швартовки судов. Напомню, что Киев находится на стыке двух водохранилищ - Киевского и Каневского.
Першоджерела:
# “Київ. Енциклопедичний довідник”, Головна редакція УРЕ, Київ-1981.
# “Киев. Энциклопедический справочник”, Главная редакция УСЭ, Киев-1985.
# Стаття “Киевский Афон”, Виктория Полушкина, газета “Уикенд” від 28.10.2004.
# “Китаевская пустынь”, Київ-2005.
# Інформаційні таблиці відповідних об'єктів.
# Вікіпедія.
# “Киев. Энциклопедический справочник”, Главная редакция УСЭ, Киев-1985.
# Стаття “Киевский Афон”, Виктория Полушкина, газета “Уикенд” від 28.10.2004.
# “Китаевская пустынь”, Київ-2005.
# Інформаційні таблиці відповідних об'єктів.
# Вікіпедія.
Пропоную мої інші тематичні колекції про Київ:
До розділу "Як тебе не любити, Києве мій!"