Мапа дев’ятого дня маршруту. Покриття всіх автошляхів - пристойне.
Існує два "магістральні" маршрути з Черкас на Київ: один - лівим берегом Дніпра, інший - правим (на мапі цей маршрут позначено синім кольором). Цього разу ми поїхали Лівобережжям.
"Дорогою" вирішили ще раз завітати в Канів.
Розповідь про нього - окремою сторінкою.
Схема девятого дня маршрута. Покрытие всех автодорог - достаточно приличное.
Есть два "магистральных" маршрута из Черкасс на Киев: один - по левому берегу Днепра, другой - по правому (на схеме этот маршрут обозначен синим цветом). В этот раз мы поехали Левобережьем.
"По дороге" решили еще раз навестить Канев.
Рассказ о нем - отдельной страницей.
Золотоноша. Свято-Успенський собор, 1909.
Золотоноша - місто на річці Золотоношці, за 30 км від Черкас. Перша письмова згадка датована 1576. В 1635 місту надано магдебурзьке право і герб: щит, на якому в пурпуровому полі зображено було великий золотий чотирикінцевий хрест із сяйвом. З 1648 Золотоноша - сотенне місто.
Найбільш відома пам`ятка архітектури - Преображенська церква Красногірського монастиря, 1767-71рр. Арх. І.Григорович-Барський. В стилі українського бароко.
Золотоноша. Свято-Успенский собор, 1909.
Золотоноша - город на речке Золотоношке, в 30 км от Черкасс. Первое письменное упоминание датируется 1576. В 1635 городу предоставлено магдебургское право и герб: щит, на котором в пурпурном поле біл изображен большой золотой четырехконечный крест с сиянием. С 1648 Золотоноша - сотенный город.
Наиболее известный архитектурный памятник - Преображенская церковь Красногорского монастыря, 1767-71гг. Арх. И.Григорович-Барский. В стиле украинского барокко.
Золотоноша - місто на річці Золотоношці, за 30 км від Черкас. Перша письмова згадка датована 1576. В 1635 місту надано магдебурзьке право і герб: щит, на якому в пурпуровому полі зображено було великий золотий чотирикінцевий хрест із сяйвом. З 1648 Золотоноша - сотенне місто.
Найбільш відома пам`ятка архітектури - Преображенська церква Красногірського монастиря, 1767-71рр. Арх. І.Григорович-Барський. В стилі українського бароко.
Золотоноша. Свято-Успенский собор, 1909.
Золотоноша - город на речке Золотоношке, в 30 км от Черкасс. Первое письменное упоминание датируется 1576. В 1635 городу предоставлено магдебургское право и герб: щит, на котором в пурпурном поле біл изображен большой золотой четырехконечный крест с сиянием. С 1648 Золотоноша - сотенный город.
Наиболее известный архитектурный памятник - Преображенская церковь Красногорского монастыря, 1767-71гг. Арх. И.Григорович-Барский. В стиле украинского барокко.
Золотоноша. Пам’ятник Дмитру Петровичу Неверовському - генералу-українцю, герою Вітчизняної війни 1812 року.
Дмитро Петрович Неверовський (Нєвєровський) народився 21.10(1.11).1771 у селі Прохірівка Золотоніського уїзду Полтавської губернії (зараз - Золотоніський район Черкаської обл.). Походив з "малоросійських" дворян м. Золотоноші. Батько - городничий Золотоноші. Розпочав військову службу 1786 року рядовим л.-гв. Семенівського полку. Приймав участь у російсько-турецькій війні 1787-1791 та війні з Польщею 1792-1794, неодноразово був відзначений, стрімко зростав по службі.
З 1811 року генерал-майор Неверовський виконував доручення з формування 27-ї піхотної дивізії. 1812 року полки цієї зовсім нової дивізії вели найтяжчі - ар'єргардні бої з переважаючими силами французів, прикриваючи відступаючу армію Багратіона. До складу дивізії входили Одеський, Тарнопільський, Симбірський, Віленський полки, вона підсилювалась також Охтирським, Полтавським, Харківським українськими полками.
Золотоноша. Памятник Дмитрию Петровичу Неверовскому - генералу-украинцу, герою Отечественной войны 1812 года.
Дмитрий Петрович Неверовский родился 21.10(1.11).1771 в селе Прохоровка Золотоношского уезда Полтавской губернии (ныне - Золотоношский район Черкасской обл.). Родом из "малороссийских" дворян г. Золотоноши. Отец - городничий Золотоноши. Начал военную службу в 1786 году рядовым л.-гв Семеновского полка Участвовал в русско-турецкой войне 1787-1791 и в войне с Польшей 1792-1794, неоднократно был награжден, стремительно рос по службе.
С 1811 года генерал-майор Неверовский выполнял поручение по формированию в Москве 27-й пехотной дивизии. В 1812 году полки этой совсем новой дивизии вели тяжелейшие - арьергардные бои с превосходящими силами французов, прикрывая отступающую армию Багратиона. В состав дивизии входили Одесский, Тарнопольский, Симбирский, Виленский полки, она усиливалась также Охтырским, Полтавским, Харьковским украинскими полками.
Дмитро Петрович Неверовський (Нєвєровський) народився 21.10(1.11).1771 у селі Прохірівка Золотоніського уїзду Полтавської губернії (зараз - Золотоніський район Черкаської обл.). Походив з "малоросійських" дворян м. Золотоноші. Батько - городничий Золотоноші. Розпочав військову службу 1786 року рядовим л.-гв. Семенівського полку. Приймав участь у російсько-турецькій війні 1787-1791 та війні з Польщею 1792-1794, неодноразово був відзначений, стрімко зростав по службі.
З 1811 року генерал-майор Неверовський виконував доручення з формування 27-ї піхотної дивізії. 1812 року полки цієї зовсім нової дивізії вели найтяжчі - ар'єргардні бої з переважаючими силами французів, прикриваючи відступаючу армію Багратіона. До складу дивізії входили Одеський, Тарнопільський, Симбірський, Віленський полки, вона підсилювалась також Охтирським, Полтавським, Харківським українськими полками.
Золотоноша. Памятник Дмитрию Петровичу Неверовскому - генералу-украинцу, герою Отечественной войны 1812 года.
Дмитрий Петрович Неверовский родился 21.10(1.11).1771 в селе Прохоровка Золотоношского уезда Полтавской губернии (ныне - Золотоношский район Черкасской обл.). Родом из "малороссийских" дворян г. Золотоноши. Отец - городничий Золотоноши. Начал военную службу в 1786 году рядовым л.-гв Семеновского полка Участвовал в русско-турецкой войне 1787-1791 и в войне с Польшей 1792-1794, неоднократно был награжден, стремительно рос по службе.
С 1811 года генерал-майор Неверовский выполнял поручение по формированию в Москве 27-й пехотной дивизии. В 1812 году полки этой совсем новой дивизии вели тяжелейшие - арьергардные бои с превосходящими силами французов, прикрывая отступающую армию Багратиона. В состав дивизии входили Одесский, Тарнопольский, Симбирский, Виленский полки, она усиливалась также Охтырским, Полтавским, Харьковским украинскими полками.
27-я дивізія, якою командував Неверовський, покрила себе немеркнучою славою в багатьох боях: під Красним, Смоленськом, Шевардином, Бородиним, Малоярославцем.
2 (14) серпня 1812 року дивізія надала впертий опір переважаючим силами французької кінноти І.Мюрата під Красним,
що зірвало план Наполеона відрізати російські війська від Смоленська та зайти їм у тил.
Всю свою дивізію Неверовський вишукував у величезне каре і в такому порядку відступав на північ - до Москви.
Протягом п'яти годин відбиваючи безперервні атаки французької кінноти, колона Неверовського пройшла 12 верст. Лише ввечері натиск кінноти Мюрата послабшав.
Дивізія ж відйшла до Смоленську та прийняла участь у обороні міста. Вражені мужністю дивізії, французи охрестили цей бій "відступом левів".
Багратіон Петро Іванович, головнокомандуючий 2-ю Західною армією, зазначав:
Голенищів-Кутузов Михайло Іларіонович, головнокомандуючий російської армії:
6 (18) жовтня в битві під Лейпцигом Неверовського було тяжко поранено кулею в ногу з роздрібленням кістки. Від гангрени, що розпочалася, він 21.10(2.11).1813 помер у м.Галле, де його й було поховано.
У 1912, до сторіччя Бородинської битви, останки Неверовського було перевезено до Росії та перепоховано на Бородинському полі поблизу Семенівських флешей. На чорному граніті скромного надгробка написано: "Тут поховано прах генерал-лейтенанта Дмитра Петровича Неверовського, що мужньо бився на чолі своєї 27-ї піхотної дивізії, і був контужений у груди ядром 26 серпня 1812 року".
Поруч - братська могила загиблих солдат 27-ї піхотної дивізії, над якою в 1912 було встановлено пам'ятник з таким написом: "Бессмертной 27-й дивизии Неверовского - героям Шевардина и Семёновских флешей"... На постаменті позначені втрати кожного полку. В Симбірському полку загинули 18 офіцерів і 696 нижчих чинів, в Одеському - 21 і 491, в Тарнопільському - 30 і 750, у Віленському - 18 і 750. Не написали тільки, що в Одеському полку старшим за званням лишився один поручик, а в Тарнопільському - один фельдфебель.
27-я дивизия под командованием Неверовского покрыла себя немеркнущей славой во многих сражениях: под Красным, Смоленском, Шевардином, Бородином, Малоярославцем. 2 (14) августа 1812 года дивизия оказала упорное сопротивление превосходящим силам французской конницы И.Мюрата под Красным, что сорвало план Наполеона отрезать русские войска от Смоленска и зайти им в тыл. Всю свою дивизию Неверовский выстроил в громадное каре и в таком порядке отступал на север - к Москве. В течение пяти часов отбивая непрерывные атаки французской кавалерии, колонна Неверовского прошла 12 верст. Лишь к вечеру натиск конницы Мюрата ослабел. Дивизия же отошла к Смоленску и приняла участие в обороне города. Пораженные мужеством дивизии, французы окрестили это сражение "отступлением львов".
Багратион Петр Иванович, главнокомандующий 2-й Западной армией, отмечал:
Голенищев-Кутузов Михаил Илларионович, главнокомандующий русской армии:
6 (18) октября в Лейпцигской битве Неверовский был тяжело ранен пулей в ногу с раздроблением кости. От начавшейся гангрены он 21.10(2.11).1813 скончался в г.Галле, где и был похоронен.
В 1912, к столетию Бородинской битвы, прах Неверовского был перевезён в Россию и перезахоронен на Бородинском поле вблизи Семеновских флешей. На черном граните скромного надгробия - надпись: "Здесь погребен прах генерал-лейтенанта Дмитрия Петровича Неверовского, мужественно сражавшегося во главе своей 27-й дивизии и контуженного в грудь ядром 26 августа 1812 года".
Рядом - братская могила погибших солдат 27-й пехотной дивизии, над которой в 1912 был установлен памятник с такой надписью: "Бессмертной 27-й дивизии Неверовского - героям Шевардина и Семёновских флешей"... На постаменте указаны потери каждого полка. В Симбирском полке погибло 18 офицеров и 696 нижних чинов, в Одесском - 21 і 491, в Тарнопольском - 30 і 750, в Виленском - 18 і 750. Не написали только, что в Одесском полку старшим по званию остался один поручик, а в Тарнопольском - один фельдфебель.
Багратіон Петро Іванович, головнокомандуючий 2-ю Західною армією, зазначав:
- "Нельзя довольно похвалить храбрости и твердости, с какою дивизия, совершенно новая, дралась против чрезмерно превосходных сил неприятельских".
У Бородинській битві дивізія Неверовського відзначилася в боях 24.08 (5.09) за Шевардінський редут і в обороні Семенівських флешей 26.08 (7.09).
Під час відбиття однієї з атак на флеші Неверовського було контужено в груди і лівий бік, але він залишився в строю.
Голенищів-Кутузов Михайло Іларіонович, головнокомандуючий російської армії:
- "Дивизия Неверовского так храбро дралась, что и неслыханно: можно даже сказать, что примера такой храбрости ни в какой армии показать нельзя."
- "Малороссы-козаки все мужеством и храбростью не уступают гвардии Бонапарта! Ахтырцам спасибо, они защищали укрепления храбро!"
Давидов Денис Васильович, легендарний гусар-поет:
- "Малороссы-козаки все мужеством и храбростью не уступают гвардии Бонапарта! Ахтырцам спасибо, они защищали укрепления храбро!"
- "Я помню, какими глазами мы увидели ее <27-ю дивизию>, подходившую к нам в облаках пыли и дыма, покрытую потом трудов и кровью чести. Каждый штык ея горел лучом бессмертия!"
Раєвський Микола Миколайович, командир 7-го піхотного корпусу, генерал-лейтенант
- "...к прискорбию, ни в одном раскрипте не поминается о малороссах, белоруссах, башкирцах..."
Наприкінці 1812 27-а дивізія, яка понесла найбільші втрати під час компанії, була залишена на відпочинок та поповненя.
Неверовський за відзнаку в Бородинській битві отримав чин генерал-лейтенанта та 13-й корпус, який йому й довірено було сформувати.
Основною корпусу стала славетна 27-а дивізія. Лише у вересні 1813 корпус приєднався до російської армії, що переслідувала Наполеона в Європі,
приймав участь у битвах під Кацбахом та Лейпцигом ("Битва народів").
6 (18) жовтня в битві під Лейпцигом Неверовського було тяжко поранено кулею в ногу з роздрібленням кістки. Від гангрени, що розпочалася, він 21.10(2.11).1813 помер у м.Галле, де його й було поховано.
У 1912, до сторіччя Бородинської битви, останки Неверовського було перевезено до Росії та перепоховано на Бородинському полі поблизу Семенівських флешей. На чорному граніті скромного надгробка написано: "Тут поховано прах генерал-лейтенанта Дмитра Петровича Неверовського, що мужньо бився на чолі своєї 27-ї піхотної дивізії, і був контужений у груди ядром 26 серпня 1812 року".
Поруч - братська могила загиблих солдат 27-ї піхотної дивізії, над якою в 1912 було встановлено пам'ятник з таким написом: "Бессмертной 27-й дивизии Неверовского - героям Шевардина и Семёновских флешей"... На постаменті позначені втрати кожного полку. В Симбірському полку загинули 18 офіцерів і 696 нижчих чинів, в Одеському - 21 і 491, в Тарнопільському - 30 і 750, у Віленському - 18 і 750. Не написали тільки, що в Одеському полку старшим за званням лишився один поручик, а в Тарнопільському - один фельдфебель.
27-я дивизия под командованием Неверовского покрыла себя немеркнущей славой во многих сражениях: под Красным, Смоленском, Шевардином, Бородином, Малоярославцем. 2 (14) августа 1812 года дивизия оказала упорное сопротивление превосходящим силам французской конницы И.Мюрата под Красным, что сорвало план Наполеона отрезать русские войска от Смоленска и зайти им в тыл. Всю свою дивизию Неверовский выстроил в громадное каре и в таком порядке отступал на север - к Москве. В течение пяти часов отбивая непрерывные атаки французской кавалерии, колонна Неверовского прошла 12 верст. Лишь к вечеру натиск конницы Мюрата ослабел. Дивизия же отошла к Смоленску и приняла участие в обороне города. Пораженные мужеством дивизии, французы окрестили это сражение "отступлением львов".
Багратион Петр Иванович, главнокомандующий 2-й Западной армией, отмечал:
- "Нельзя довольно похвалить храбрости и твердости, с какою дивизия, совершенно новая, дралась против чрезмерно превосходных сил неприятельских".
В Бородинском сражении дивизия Неверовского отличилась в боях 24.08 (5.09) за Шевардинский редут и в обороне Семеновских флешей 26.08 (7.09).
При отражении одной из атак на флеши Наверовский был контужен в грудь и левый бок, но остался в строю.
Голенищев-Кутузов Михаил Илларионович, главнокомандующий русской армии:
"Дивизия Неверовского так храбро дралась, что и неслыханно: можно даже сказать, что примера такой храбрости ни в какой армии показать нельзя."
"Малороссы-козаки все мужеством и храбростью не уступают гвардии Бонапарта! Ахтырцам спасибо, они защищали укрепления храбро!"
Давыдов Денис Васильевич, легендарный гусар-поэт:
"Малороссы-козаки все мужеством и храбростью не уступают гвардии Бонапарта! Ахтырцам спасибо, они защищали укрепления храбро!"
"Я помню, какими глазами мы увидели ее <27-ю дивизию>, подходившую к нам в облаках пыли и дыма, покрытую потом трудов и кровью чести. Каждый штык ея горел лучом бессмертия!"
Раевский Николай Николаевич, командир 7-го пехотного корпуса, генерал-лейтенант
"...к прискорбию, ни в одном раскрипте не поминается о малороссах, белоруссах, башкирцах..."
В конце 1812 27-я дивизия, как понесшая наибольшие потери во время кампании, была оставлена на отдых и для пополнения.
Неверовский же за отличие в Бородинской битве получил чин генерал-лейтенанта и 13-й корпус, который ему же и поручено было сформировать.
Основной корпуса стала прославленная 27-я пехотная дивизия. Лишь в сентябре 1813 корпус присоединился к русской армии,
преследующей Наполеона в Европе, и участвовал в сражениях при Кацбахе и Лейпциге ("Битва народов").
6 (18) октября в Лейпцигской битве Неверовский был тяжело ранен пулей в ногу с раздроблением кости. От начавшейся гангрены он 21.10(2.11).1813 скончался в г.Галле, где и был похоронен.
В 1912, к столетию Бородинской битвы, прах Неверовского был перевезён в Россию и перезахоронен на Бородинском поле вблизи Семеновских флешей. На черном граните скромного надгробия - надпись: "Здесь погребен прах генерал-лейтенанта Дмитрия Петровича Неверовского, мужественно сражавшегося во главе своей 27-й дивизии и контуженного в грудь ядром 26 августа 1812 года".
Рядом - братская могила погибших солдат 27-й пехотной дивизии, над которой в 1912 был установлен памятник с такой надписью: "Бессмертной 27-й дивизии Неверовского - героям Шевардина и Семёновских флешей"... На постаменте указаны потери каждого полка. В Симбирском полке погибло 18 офицеров и 696 нижних чинов, в Одесском - 21 і 491, в Тарнопольском - 30 і 750, в Виленском - 18 і 750. Не написали только, что в Одесском полку старшим по званию остался один поручик, а в Тарнопольском - один фельдфебель.
Далі того дня ми досить детально ознайомились із Переяславом (на той час - Переяслав-Хмельницький). Розповідь про це цікаве місто-музей подано окремою сторінкою.
Далее в тот день мы достаточно подробно ознакомились с Переяславом (в то время - Переяслав-Хмельницький). Рассказ об этом интересном городе-музее дан отдельной страницей.
Першоджерела:
# М.Грушевський "Ілюстрована Історія України" (вісімнадцята тисяча), з друкарні Акц. Т-ва "Петро Барський", Київ-1917.
# «Словарь русских генералов, участников боевых действий против армии Наполеона Бонапарта в 1812-1815 гг.» // Российский архив. Т.VII – М.: студия «ТРИТЭ» Н.Михалкова, 1996.
# Стаття «Легендарный путь генерала», Ярослав Тинченко, газета «Киевские Ведомости» від 23.12.2003
# Сайт «Наш край».
# Сайт «Українська спадщина».
# «Словарь русских генералов, участников боевых действий против армии Наполеона Бонапарта в 1812-1815 гг.» // Российский архив. Т.VII – М.: студия «ТРИТЭ» Н.Михалкова, 1996.
# Стаття «Легендарный путь генерала», Ярослав Тинченко, газета «Киевские Ведомости» від 23.12.2003
# Сайт «Наш край».
# Сайт «Українська спадщина».
Інші сторінки маршруту "На південний захід від Києва (липень 2004 року)":
До переліку фотосерій