|
|||||
Вижниця - місто (близько 4 тис. мешканців) у Чернівецькій області,
адміністративний центр Вижницького району.
Розташована на межі Чернівецької та Івано-Франківської областей, на річках Черемош і Виженка, за 70 км від Чернівців.
Є версія, що Вижниця вперше згадується в літописах під 1158 роком як городок на Черемоші.
До 1774 року Вижниця входила до складу Молдовського князівства, після цього - Габсбурзької монархії.
Вижниця розвивалася як торговельне поселення, тісно пов'язане з гірськими та низинними районами Буковини.
Статус ярмаркового місця поселення отримало 1767 року.
Наприкінці XVIII століття Вижниця стала важливим пунктом торгівлі деревиною.
1855 року Вижниця стала повітовим центром.
Під час Першої світової війни місто сильно постраждало.
Vyzhnytsia is a town located in the historical region of Bukovina, on the Cheremosh River in Chernivtsi region /Bukovyna/ of Ukraine. It is the administrative center of Vyzhnytsia District. While the town was probably mentioned as early as 1158, the first unequivocal mention comes in 1501 in a Moldavian chronicle. From 1514 to 1574 the place was occupied by the Turks, after which it belonged to the Principality of Moldova until 1774. From 1774 to 1918 he was part of the Austrian Empire (from 1849 part of the crown land of Bukovina). |
|||||
|
|||||
Готелі, туристичні бази: готель, бар "Стожари", готель "Барвінок", готель "Ніка", спортивно-оздоровчий клуб "Богатир",
пансіонат "Черемош", турбаза "Над Черемошем", турбаза "Кремениця", турбаза "У Петричука".
Бари, ресторани: "Купальська ніч", бар "Європейський", бар "Експрес", ресторан "Черемош", бар "Фортуна", кафе "Карпатські барви", кавʼярня "Крайон", кафе "Горянка", бар "Панна". Tourist map of Vyzhnytsia town. |
|||||
|
|||||
|
|||||
|
|||||
|
|||||
|
|||||
Домінантою ансамблю площі Ринок є двоповерхова будівля колишньої ратуші, що розташована майже в кінці площі.
Вижницька ратуша датується початком XX століття, збудована в класичному стилі та має форму літери «П».
Архітектура будівлі поєднує в собі поміркованість і функціональність.
Єдиними прикрасами цієї будівлі є п'ять декоративних мансардних вікон, що імітують третій поверх,
а також чисто декоративну вежу-сигнатурку, що увінчана цибулинкою.
Пам'ятник Лук'яну Кобилиці, 2007 рік. Матеріал - бетон, камінь. Автори - Галина та Володимир Римарі, автор проекту - В. Жаворонков. Пам'ятник складається з погруддя на постаменті. У рисах обличчя, суворому погляді Лук'яна Кобилиці уособлено справжнього борця за волю народу цього краю. Лук'ян Кобилиця (1812-1851) - ватажок народних повстань 1843-1844 і 1848-1849 років на Путильщині (Буковина), депутат австрійського парламенту (1848). Народився у родині селянина в селі Путила-Сторонець (нині селище міського типу Путила - центр колишнього Питильського району Чернівецької області). 1839 року був обраний селянами уповноваженим, якому доручалося відстоювати громадські інтереси. Проте, звернення його та інших уповноважених до державних установ залишалися без результатів. У 1843-1844 роках очолив виступи селян 22 громад, які рішуче відмовлялися відробляти панщину, самочинно переобрали сільську старшину, висунули вимоги відкриття українських шкіл, вільного користування лісами та пасовищами, зажадали надання їм статусу державних селян. Влада Буковини пообіцяла сплатити 1000 золотих тому, хто допоможе схопити Л. Кобилицю. Однак, зрадника не знайшлося. Повстання під проводом Кобилиці тривало півтора роки. Лише в березні 1844 року повстання було придушено австрійськими військами, а Лук'яна Кобилицю заарештовано й ув'язнено. Під час революційних подій 1848-1849 років у Австрійській імперії селяни Буковини обрали Л. Кобилицю депутатом австрійського парламенту від Вижницько-Путильського округу. У австрійському парламенті Лук'ян Кобилиця виступив за надання політичної автономії Буковині, вимагав скасування кріпацтва та передачу селянам землі без викупу. У листопаді 1848 року на багатолюдних зборах у Вижниці Л. Кобилицю закликав селян до повстання. Селянські виступи під його орудою тривали до літа 1849 року. Л. Кобилицю було вдруге заарештовано в Жаб'єму (нині смт. Верховина). Після катувань в ув'язненні він тяжко захворів. Його вислали до міста Ґура-Гумора (нині м. Ґура-Гуморолуй, Румунія), де він і помер 24 жовтня 1851 року внаслідок тяжкої хвороби, спричиненої катуваннями у в'язниці. Могила Лук'яна Кобилиці в місті Ґура-Гуморулуй не збереглася, оскільки кладовище було знесене, і сьогодні на тому місці розташована міська поліклініка. The centerpiece in the architectural ensemble of Market Square is the former town hall building, located on the right side of the square. The construction dates back to the beginning of the 20th century. This two-story building is a centerpiece of the Bukovynian town. Vyzhnytsya Town Hall is built in the classical style and has the shape of the letter “П”. The building architecture combines moderate and functional features. The only decorations of this building are five decorative attic windows imitating the third floor as well as a purely decorative octagonal tower. Monument to Lukjan Kobylytsia, 2007. Material - concrete, stone. The sculptors are Galina and Volodymyr Rymari, the project author is V. Zhavoronkov. The monument consists of a bust on a pedestal depicting a stern look, and represents a real freedom fighter for the people of this region. Lukjan Kobylytsia (1612-1851) is the leader of the popular uprisings of 1843-1844 and 1848-1849 in Putyla region (Bukovyna), a Member of the Austrian Parliament (1848). He was born in the family of a peasant. In 1839 he was elected as a community commissioner in response to the ban on peasants to use forests, and in 1843 he led a rebellion of residents of 16 villages who refused the system of serfdom, and ended up expelling the landlords. The rebellion, however, was suppressed by the Austrian troops in the spring of 1844, and L. Kobylytsa was convicted. During the revolution of 1848-1849, the peasants of Bukovyna elected L. Kobylytsia as a Member of the Austrian Parliament. After the revolution, L. Kobylytsia organized an armed peasant detachment in Bukovyna, Which continued its struggle until the summer of 1849. In 1850, L. Kobylytsia was arrested for the second time in Żabie (now Verkhovyna) and sent to Gura-Humora (now Gura Humorlui, Romania), where he died as a result of a serious illness caused by torture in prison. |
|||||
|
|||||
|
|||||
|
|||||
|
|||||
Далі того дня ми проїхали лівим берегом Черемоша повз село Тюдів до Сокільської скелі та водоспаду Сикавка. Розповідь про них подано окремою сторінкою. After that, we drove along the left bank of the Cheremosh River past Tiudiv village to Sokilska Cliff and Sykavka waterfall. The story about them is on the separate page. |
|||||
|
|||||
|
|||||
|
|||||
|
|||||
|
|||||
|
|||||
Виженка - село (близько 1,3 тис. мешканців) у Вижницькому районі
Чернівецької області.
Розташоване за 6 км на південь від Вижниці.
Село відоме з XVIII століття як Верхня Вижниця. З 1859 року і до Першої світової війни Виженка була австро-угорським курортом. Повз село пролягає шлях до перевалу Німчич (Турецька Вершадь). 1792 року в селі було збудовано дерев'яну Церкву Івана Сучавського в гуцульському стилі (48°13'32"N, 25°10'18"E). Нині церква св. Івана Сучавського є діючим храмом, належить до пам'яток архітектури національного значення. Vyzhenka is a village in Vyzhnytsia district, Chernivtsi region. The village is located 6 km south of Vyzhnytsia town. |
|||||
|
|||||
|
|||||
Німчич (48°11'21"N, 25°09'24"E) - гірський перевал у Покутсько-Буковинських Карпатах.
Століття тому цей перевал також називали Турецька Вершадь.
Розташований у Вижницькому районі Чернівецької області, на вододілі річок Виженка та Черемош.
Його висота сягає 586,3 м.н.р.м. (за іншими джерелами 580 м.н.р.м.)
Схили круті, тому шлях туди йде серпантином з багатьма поворотами.
Поблизу перевалу є виходи залізистих мінеральних вод.
Поширені низькогірні лісові ландшафти з ялиново-ялицево-буковими лісами.
Через перевал раніше проходив автошлях Чернівці - Вижниця - Путила. Та після прокладення нового відтинку автошляху Т2601 Вижниця - Підзахаричі - Хорови (вздовж річки Черемош) перевалом майже не користуються. Німчич є популярним об'єктом туризму, з нього ведуть пішохідні маршрути до пам'яток природи «Протяті Камені» та «Печера Довбуша». Північно-східні схили перевалу Німчич розташовані в межах Вижницького національного природного парку. Найближчі населені пункти - села Виженка та Хорови. Найвищими точками неподалік перевалу Німчич є Ростока (1084 м.н.р.м.), Магура (1017 м.н.р.м.) і Черешня (878 м.н.р.м.). За результатами перепису населення Австро-Угорської імперії у 1900 році, Німчич Лужанський налічував 5 будинків, у яких мешкало 27 осіб. З тварин в районі перевалу Німчич можна зустріти ведмедя бурого, сарну («козулю»), кота лісового, рись, вивірку («білку»), гірського щура, вовка. З дрібних наземних тварин найхарактернішими є вуж, нориця, миша жовтогруда, тритони альпійські та карпатські, саламандра плямиста, жаби, ящірки. З птахів - глухар, орябок лісовий, сич волохатий, дятел, горіхівка, шишкар ялиновий, сова, снігур. Nimchych Pass (48°11'21"N, 25°09'24"E) is a saddle in Ukraine and has an elevation of 580 metres. The pass is located in Vyzhnytsia district, Bukovyna (Chernivtsi region). |
|||||
|
|||||
Інформаційні стенди, що встановлені на перевалі, розповідають деякі цікавинки цього краю.
Леся Українка в листі до Ольги Кобилянської від 1 серпня 1901 року так описувала своє враження від подорожі: «Раз заїхали високо на гору Німчич і бачили звідси при заході сонця щось таке гарне і срібне як мрія, - кажуть, що зветься Ростоки, але я думаю, що то ніяк не зветься і що його вже тепер там нема, бо щось такого може показатись тільки раз і зникнути, а вже якби хто вдруге хотів би те саме побачити, то не знайшов би» (Л.У., т.11, с.261). Безсмертний хіт - пісню «Червона Рута», що була написана Володимиром Івасюком 1970 року, - Софія Ротару виконала на перевалі Німчич у 1971 році. На цьому місці встановлено відповідний інформаційний стенд. |
|||||
|
|||||
Культова пісня «Марічка» була написана в смт. Путила (нині Вижницький район
Чернівецької області).
Влітку 1954 року Михайло Ткач (згодом відомий український поет), уродженець колишнього Кельменецького району (нині його територія увійшла до новоутвореного Дністровського району) Чернівецької області навчався в Чернівецькому Державному медичному інституті. Коли він проходив медичну практику в Путильській районній лікарні, то там працювала місцева гуцулка на ім'я Марічка (Марія Киселиця). Сам Михайло Ткач згадує про це так: «У той час я перебував на фельдшерській практиці в лікарні у Путилі, там кухаркою працювала дівчина із цим тоді дивним ім'ям. Картина у пісні відтворена так, як було насправді. Навпроти лікарні кладка через річку Путилку, на горі ми збиралися вечорами, співали пісні. Родом я зі степової частини Буковини, тож не переставав дивуватися: йдеш на гору і думаєш, що там, на вершині, яку бачиш, гора й кінчається, та чим вище піднімаєшся, тим вищими здаються гори, які постають на шляху знов і знов. Гора за горою, а між ними - хати, хати. Ці картини бентежили, хотілося "вкласти" їх у вірші. А тут і однокурсники підбучують: напиши Марічці вірша...» Михайло Ткач написав вірш «Марічка», який у 1955 році поклав на музику композитор Степан Сабадаш. Так і народилася славнозвісна пісня «Марічка». |
|||||
|
|||||
Перевал Німчич під час Національно-визвольної боротьби на Буковині.
Українська повстанська армія на Буковині почала діяти в квітні 1944 року, і продовжувала боротьбу з радянською владою та комуністичним режимом до 23 травня 1952 року. На Путильщині починаючи із серпня-вересня 1944 року майже в кожному селі діяли боївки УПА. 216 жителів Путильського району загинули тоді в боях за Українську державну незалежність. Всього ж за роки Національно-визвольної боротьби на Буковині загинуло 1613 вояків УПА. 2511 бійців УПА було захоплено внутрішніми військами та чекістськими групами. З них 257 членів ОУН та УПА було засуджено до розстрілу, а 10 осіб засуджено до страти через повішання. Із тих, що відбували покарання у виправно-трудових таборах НКВС/МВС СРСР, померло в неволі 1042 вояків УПА. Отже, загальні безповоротні втрати УПА Буковини склали 2922 особи вояків і старшин. |
|||||
|
|||||
Тадеуш Долега-Мостович (пол. Tadeusz Dolega-Mostovicz, псевдонім T.M.) - письменник, автор роману «Знахар».
Фільм польського режисера Єжи Гофмана «Знахар» відомий по всьому світу, але мало хто знає письменника, який написав цей роман. Тадеуш Долега-Мостович - польський письменник, журналіст, сценарист - народився 10 серпня 1898 року в Окуневе (нині Вітебська область, Білорусь), а загинув 22 вересня 1939 року, Кути (смт в Косівському районі Івано-Франківської області). Початкову освіту Тадеуш отримав вдома, потім вчився у Віленській гімназії, яку закінчив 1915 року. Поступив до Київського університету на юридичне відділення, брав участь у польській військовій організації. Під час громадянської війни і розпаду колишньої Російської імперії, Окулеве опинилося за межами Польщі, і родина вирушила на батьківщину. 1918 року Тадеуш Мостович вступив добровольцем до лав польської армії, де служив до 1922 року. Роман «Знахар» був написаний ним в 1928 році. Під час Другої світової війни його було мобілізовано як офіцера захищати польсько - румунський кордон по ріці Черемош (м. Кути), де він організував міліцію. Був застрелений співробітниками НКВС 22 вересня 1939 року на мосту Кути - Вижниця. Похований на кладовищі в селищі Кути. У 1980-х роках останки письменника було перепоховано на кладовищі в місті Краків (Польща). |
|||||
|
|||||
«Закам’яніла багачка» - геологічна пам’ятка природи місцевого значення.
Цей рідкісний випадок форми вивітрювання каменю пов’язаний з народною легендою. Має наукове та естетичне значення. Від перевалу Німчич знаходиться на відстані 40 км. У селі Усть-Путила височить скеля «Кам’яна багачка», або «Заклякла скеля», про яку на Гуцульщині живе легенда. Володіла колись усіма багатствами цього краю жорстока поміщиця-скнара. Одного разу попросила в неї голодна вдова шматок хліба. Люта багачка жбурнула їй каменюку. «А бодай ти сама скам’яніла!» - гнівно кинула їй вдовиця. І сталося диво: на очах у людей багачка вмить перетворилася на камінь і назавжди застигла біля дороги на березі річки Черемош. |
|||||
|
|||||
Першоджерела:
# Вікіпедія.
# Інформаційні таблиці відповідних об’єктів. |
|||||
Інші сторінки маршруту «Буковиною та Поділлям, травень 2021 року»:
|
|||||
Усі права застережено. © 2003-2023 Сергій Клименко |
|
|
|
|