Клименко Сергій. Фото. Франція, Париж, грудень 1997 року

Те, що згодом стало Парижем, спочатку являло собою невеличке поселення на лівому березі Сени, де завдяки мілинам і острівцям існував брід. Мабуть, життя тут йшло з перервами, проте відомо, що вже в III столітті до нашої ери тут існувало поселення кельтського племені паризіїв, із назвою Люкотиція, або Лютеція.
Паризії не були самим потужним племенем у Галлії, але (за непрямими даними) на момент антиримського повстання галлів 52 року до нашої ери чисельність жителів Лютеції оцінюється не менш ніж 15 тисяч чоловік. Військо повсталих паризіїв було розбито армією Риму, повстання сурово придушено, а Галлія (разом із Лютецією), на чотири сторіччя стала складовою частиною римського світу. У "Записках про Галльську війну" Юлія Цезаря Лютеція згадується неодноразово. Місто не було серед головних міст римської Галлії, однак його місце розташування на перехресті військової дороги, що зв'язувала північ і південь, і на річковій артерії Сени мало велике значення.
Внаслідок усе зростаючої загрози вторгнення варварів, початкове поселення було перенесено на острів Сіте, звідки почалося поступове розширення міста по обох берегах ріки. Париж - скромна резиденція Меровінгських, а потім Каролінгських королів - перетворився на справжню столицю в 987 році, коли Гуго Капет, граф Паризький, зійшов на престол Франції і надав місту статус, що він зберігав протягом усієї подальшої історії. З цього моменту Париж початків посилено розвиватися не тільки в плані містобудування, але і як культурний центр. У XII столітті Людовик VI заснував у районі Шампо ринки (Halles), де вони залишалися наступні вісім століть. На Паризьких пагорбах розширювалися, або зводилися знову, храми; найбільш заселений Сіте став центром королівської і духовної влади.
Сходження на престол Пилипа II Августа (правил з 1180 по 1223 р.), є наче відправною точкою одного з самих чарівних періодів в історії Парижу. За цей час були зведені міські мури по обох берегах Сени, побудований Луврський донжон - символ монархічної влади, влаштовані фонтани і замощені кругляком вулиці, у 1215 році було засновано Університет.
Новий розквіт припав на часи правління Людовика IX, прозваного Святим, що тривало з 1226 по 1270 р. У цей час була побудована Сент-Шапель і значно просунулися роботи з будівництва Собору Паризької Богоматері. За наступній династії, династії Валуа, Париж пережив один із найважчих періодів своєї історії: 1358 рік став роком повстання під проводом купецького прево (старости) – Ет`єна Марселя. Карл V відновив порядок у країні, він же побудував Бастилію; але мир тривав недовго. Громадянська війна між Арман`яками і Бургиньонами дала змогу Англії окупувати Францію; Карл VI втратив розум, війська Жанни д'Арк були розбиті під заставою Сент-Оноре і Генріха VI було короновано королем Франції в Нотр-Дамі в 1430 році. Тільки в 1436 році Карл VII повернувся до Парижу, але знову відновилися міжусобні сутички й усе кривавіші повстання, що змінювалися страшними епідеміями чуми, які спустошували і без того поріділі міста. Протягом усього XVI сторіччя Париж поступається своїм впливом замкам Луари, котрим численні королі, що мінялися на троні Франції, віддавали перевагу як своїм резиденціям. Все це не сприяло припиненню міжусобних сутичок. Поширення протестантського руху було причиною кривавих релігійних війн, що роздирали Париж і усю Францію протягом довгого періоду, який вінчався жорстокою різаниною гугенотів під час знаменитої Варфоломіївської ночі (24 серпня 1572 року). Після вбивства Генріха III у Сен-Клу молодим Жаком Клеманом у 1589 році, місто знаходилося в облозі протягом довгих чотирьох років доки воно не відчинило ворота Генріхові IV, що зрікся своєї віри і став католиком. Проте, на початку XVII століття Париж вже нараховував триста тисяч мешканців. Місто продовжувало розвиватися як культурний і політичний центр, особливо за часів правління могутнього кардинала Ришельє, що в 1635 році заснував Французьку Академію.
Людовик XIV (з нової династії Бурбонів) - "Король-Сонце" - переніс королівську резиденцію до Версаля, що ввергнуло і до того нестабільну паризьку економіку в серйозну кризу. Смертність перевищила народжуваність, населення зростало лише за рахунок переселенців із провінції. Однак Париж продовжував розвиватися: у 1656р. був заснований шпиталь Женераль; у 1667 р. організована нова магістратура на чолі з лейтенантом поліції (Lieutenant de police); побудовані Луврський палац, тріумфальні арки, Мануфактура гобеленів, Обсерваторія, лікарня Сальпетріер, Будинок Інвалідів, Королівський міст, бульвари на берегах Сени, Вандомська площа і площа Перемог. Розвивалися "елітні" передмістя Сент-Оноре і Сент-Жермен. На 1715 рік у місті вже мешкало приблизно півмільйона людей.
У середині XV століття, за часів Людовика XV та Людовика XVI, Париж прикрасився площею Людовика XV (пізніше перейменованою на площу Згоди), Військовим училищем, Хірургічною Академією, абатством Сент-Женев`єв (нині Пантеон), Монетним двором, Мон-де-Пьете, Театром Франсе (сучасний "Одеон"), мостом Людовика XVI (перейменований на міст Згоди), всілякими фонтанами. На час початку Французької революції (1789 рік), що часто вважається віхою народження сучасного світу, Париж переживав сильний інтелектуальний підйом при не менш сильній економічній кризі. 14 липня 1789 року народ захопив Бастилію - символ абсолютизму і терору.
Протягом наступних років історичний розвиток йшов ще більш бурхливими темпами: із падінням монархії почалася епоха терору, за яким прийшла Термідоріанська реакція. Те, що довелося випробувати місту за ці роки - втрати людських життів і непоправні втрати творів мистецтва - було забуто з приходом Імперії і пишного двору, що був створений Наполеоном у 1804 році, коли його було короновано у Нотр-Дамі папою Пиєм VII. З 1804 по 1814 р. місто все гарнішає з появою численних шедеврів мистецтва: на Вандомській площі було споруджено Колону, було побудовано Тріумфальна арку і продовжено роботи з будівництва Лувру, де в розкішному Салоні Каре в 1810 році було відсвятковане одруження Наполеона з Марією-Луїзою Австрійською.
Двічі зайнятий іноземними військами, у 1814 р. і в 1815 р., Париж двічі побачив повернення на трон старого Людовика XVIII, якому успадкував його брат Карла X (династія Бурбонів). Далі - падіння монархій Карла X і Луї-Пилипа Орлеанського, і народження Другої Республіки, і прихід на трон Наполеона III. Саме в роки його правління барону Ежену Осману було дано завдання реконструювати місто і вирішити тим самим складну проблему транспорту, від котрого вже задихалася французька столиця. За 16 років діяльності Османа були прокладені нові траси, модернізовані водопостачання і каналізація, тротуари, сади і парки. Було побудовано центральний ринок (Halles), з'явилися знамениті Булонський і Вінсенський ліси, було закінчено будівництво театру Опери і змінене планування Великих бульварів.
У 1870 році поразка, що Наполеон III зазнав у битві з пруссаками при Седані, призвела до повстання парижан, що поклало початок черговій трагічній події в історії міста - періоду Комуни (із 18 березня по 22 травня 1871 року), який супроводжувався справжньою класовою боротьбою, що залила місто кров'ю. Багато чарівних пам'ятників і будівель, що мали історичне значення, було зруйновано в битвах, і серед них - чудовий Отель-де-Віль і палац Тюільрі. Але на початку XX століття Париж знову переживає блискучий підйом: проведення Всесвітніх виставок 1878, 1889 (саме до цієї виставки була побудована знаменита Ейфелева вежа) і 1900 рр., будівництво Великого і Малого палаців, зародження нових тенденцій у мистецтві - як у живопису, так і в літературі. В 1900 р. було відкрито Паризьке метро, що згодом перетворилося на грандіозне урбаністичне явище.
Проте місту довелося пережити ще дві довгі криваві війни, що принесли із собою бомбардування і руйнації. У 1940 році, під час Другої світової війни, Париж зазнав принизливої окупації німецькою армією, що тривала чотири роки.
З того часу минуло більш ніж півстоліття. Париж залишився, кажучи словами Шарля де Голя, "вірним собі та Франції"; провів великі містобудівні роботи і домігся повної муніципальної незалежності, що дозволила істотно змінити його лик.

Першоджерела:
# "Весь Париж" Джованні Маджі (переклад російською: Лідія Зотова, Марія Каткова), CASA EDITRICE BONECHI Firenze–Italia, 1997.
# "Искусство и История Парижа и Версаля" Жорж Пуассон, Джованні Маджі, Рита Б`януччі, Юбер Брессонно, Жан-Жорж д`Ост (переклад російською: Михайло Талалай, Лідія Зотова, Марія Каткова), CASA EDITRICE BONECHI Firenze–Italia, 1996.
# Plan de Paris - Map of Paris, 1995.

То, что впоследствии стало Парижем, вначале представляло собой небольшое поселение на левом берегу Сены, где благодаря мелям и островкам существовал брод. Вероятно, жизнь здесь шла с перерывами, однако известно, что уже в III веке до нашей эры здесь существовало поселение кельтского племени паризиев, с названием Люкотиция, или Лютеция.
Паризии не были самым мощным племенем в Галлии, но (по косвенным данным) на момент антиримского восстания галлов 52 года до нашей эры численность жителей Лютеции оценивается не менее 15 тысячами человек. Войско восставших паризиев было разбито армией Рима, восстание сурово подавлено, а Галлия (вместе с Лютецией), на четыре столетия стала составной частью римского мира. В «Записках о Галльской войне» Юлия Цезаря Лютеция упоминается неоднократно. Город не был одним из ведущих городов римской Галлии, но его местоположение на перекрестке военной дороги, связывавшей север и юг, и на речной артерии Сены имело большое значение.
Вследствие все возрастающей угрозы вторжения варваров, первоначальное поселение было перенесено на остров Ситэ, откуда началось постепенное расширение города по обоим берегам реки. Париж – скромная резиденция Меровингских, а затем Каролингских королей – превратился в подлинную столицу в 987 году, когда Гуго Капет, граф Парижский, взошел на престол Франции и придал городу статус, который он сохранял в течение всей дальнейшей истории. С этого момента Париж начал усиленно развиваться не только в плане градостроительства, но и как культурный центр. В XII веке Людовик VI основал в районе Шампо рынки (Halles), где они оставались в последующие восемь веков. На Парижских холмах расширялись, или возводились вновь, храмы; наиболее заселенный Ситэ стал центром королевской и духовной власти.
Восхождение на престол Филиппа II Августа (правил с 1180 по 1223 гг.), является как бы исходной точкой одного из самых прекрасных периодов в истории Парижа. В это время были возведены городские стены на обоих берегах Сены, построен Луврский донжон – символ монархической власти, устроены фонтаны и замощены булыжником улицы, в 1215 году был основан Университет.
Новый расцвет пришелся на времена правления Людовика IX, прозванного Святым, которое длилось с 1226 по 1270 гг. В это время была построена Сент-Шапель и значительно продвинулись работы по строительству Собора Парижской Богоматери. При следующей династии, династии Валуа, Париж испытал один из самых тяжелых периодов своей истории: 1358 год был годом восстания под предводительством купеческого прево (старосты) – Этьена Марселя. Карл V восстановил порядок в стране, он же построил Бастилию; но мир продлился недолго. Гражданская война между Арманьяками и Бургиньонами дала возможность Англии оккупировать Францию; Карл VI потерял рассудок, войска Жанны д’Арк были разбиты у заставы Сент-Оноре и Генрих VI был коронован королем Франции в Нотр-Даме в 1430 году. Только в 1436 году Карл VII вернулся в Париж, но вновь возобновились междоусобные схватки и все более кровавые восстания, сменяющиеся страшными эпидемиями чумы, которые опустошали и без того поредевшие города. В течение всего XVI столетия Париж уступает свое влияние замкам Луары, которые многочисленные короли, сменяющиеся на троне Франции, предпочитали в качестве своих резиденций. Все это не способствовало прекращению междоусобных столкновений. Распространение протестантского движения было причиной кровавых религиозных войн, которые терзали Париж и всю Францию в течение долгого периода, венчавшегося жестокой резней гугенотов во время знаменитой Варфоломеевской ночи (24 августа 1572 года). После убийства Генриха III в Сен-Клу молодым Жаком Клеманом в 1589 году, город находился в осаде в течение долгих четырех лет до тех пор, пока он не открыл ворота Генриху IV, который отрекся от своей веры и стал католиком. В начале XVII века Париж, однако, уже насчитывал триста тысяч жителей. Город продолжал развиваться как культурный и политический центр, особенно во времена правления могущественного кардинала Ришелье, который в 1635 году основал Французскую Академию.
Людовик XIV (новая династия Бурбонов) - «Король-Солнце» - перенес королевскую резиденцию в Версаль, что ввергло и так нестабильную парижскую экономику в серьезный кризис. Смертность превысила рождаемость, население росло только за счет переселенцев из провинции. Однако Париж продолжал развиваться: в 1656 г. был учрежден госпиталь Женераль; в 1667 г. организована новая магистратура во главе с лейтенантом полиции (Lieutenant de police); построены Луврский дворец, триумфальные арки, Мануфактура гобеленов, Обсерватория, больница Сальпетриер, Дом Инвалидов, Королевский мост, бульвары на берегах Сены, Вандомская площадь и площадь Побед. Развивались “элитные” предместья Сент-Оноре и Сент-Жермен. К 1715 году в городе уже обитало около полумиллиона жителей.
В середине XV века, при Людовике XV и Людовике XVI, Париж украсился площадью Людовика XV (позднее переименованной в площадь Согласия), Военным училищем, Хирургической Академией, аббатством Сент-Женевьев (ныне Пантеон), Монетным двором, Мон-де-Пьете, Театром Франсэ (современный «Одеон»), мостом Людовика XVI (переименован в мост Согласия), различными фонтанами. Ко времени начала Французской революции (1789 год), часто считающейся вехой рождения современного мира, Париж переживал сильный интеллектуальный подъем при не менее сильном экономическом кризисе. 14 июля 1789 года народ захватил Бастилию – символ абсолютизма и террора.
В течение последующих лет историческое развитие шло еще более бурными темпами: с падением монархии началась эпоха террора, за которой последовала Термидорианская реакция. То, что пришлось испытать городу за эти годы – потери человеческих жизней и невосполнимая утрата произведений искусства – было забыто с приходом Империи и пышного двора, который был создан Наполеоном в 1804 году, когда он был коронован в Нотр-Даме папой Пием VII. С 1804 по 1814 гг. город становится все прекраснее с появлением многочисленных шедевров искусства: на Вандомской площади была воздвигнута Колонна, была построена Триумфальная арка и продолжены работы по строительству Лувра, где в роскошном Салоне Карре в 1810 году было отпраздновано бракосочетание Наполеона и Марии-Луизы Австрийской.
Дважды занятый иностранными войсками, в 1814 г. и в 1815 г., Париж дважды увидел возвращение на трон старого Людовика XVIII, которому унаследовал его брат Карла X (династия Бурбонов). Затем - падение монархий Карла X и Луи-Филиппа Орлеанского, и рождение Второй Республики, и приход на трон Наполеона III. Именно в годы его правления барону Эжену Осману было дано задание реконструировать город и решить таким образом сложную проблему транспорта, от которого уже задыхалась французская столица. За 16 лет деятельности Османа были проложены новые трассы, модернизированы водоснабжение и канализация, тротуары, сады и парки. Был построен центральный рынок (Halles), появились знаменитые Булонский и Винсенский леса, было закончено строительство театра Оперы и изменена планировка Больших бульваров.
В 1870 году поражение, которое Наполеон III потерпел в битве с пруссаками при Седане, привело к восстанию парижан, положившему начало очередному трагическому событию в истории города – периоду Коммуны (с 18 марта по 22 мая 1871 года), сопровождавшейся настоящей классовой борьбой, залившей город кровью. Много прекрасных и имевших историческое значение памятников и строений было, разрушено в сраженьях, и среди них – прекрасный Отель-де-Виль и дворец Тюильри. Но в начале XX века Париж вновь переживает блистательный подъем: проведение Всемирных выставок 1878, 1889 (именно к этой выставке была построена знаменитая Эйфелева башня) і 1900 гг., строительство Большого и Малого дворцов, зарождение новых тенденций в искусстве – как в живописи, так и в литературе. В 1900 г. было открыто Парижское метро, со временем превратившееся в грандиозное урбанистическое явление.
Однако городу пришлось пережить еще две долгие кровавые войны, которые принесли с собой бомбардировки и разрушения. В 1940 году, во время Второй мировой войны, Париж познал унизительную оккупацию германской армией, которая длилась четыре года.
С тех пор прошло более полувека. Париж остался, говоря словами Шарля де Голя, «верным себе и Франции»; провел большие градостроительные работы и добился полной муниципальной независимости, позволившей существенно изменить его лик.

Первоисточники:
# "Весь Париж" Джованни Маджи (русский перевод: Лидия Зотова, Мария Каткова), CASA EDITRICE BONECHI Firenze–Italia, 1997.
# "Искусство и История Парижа и Версаля" Жорж Пуассон, Джованни Маджи, Рита Бьянуччи, Юбер Брессонно, Жан-Жорж д`Ост (русский перевод: Михаил Талалай, Лидия Зотова, Мария Каткова), CASA EDITRICE BONECHI Firenze–Italia, 1996.
# Plan de Paris - Map of Paris, 1995.


Те, що згодом стало Парижем, спочатку являло собою невеличке поселення на лівому березі Сени, де завдяки мілинам і острівцям існував брід. Мабуть, життя тут йшло з перервами, проте відомо, що вже в III столітті до нашої ери тут існувало поселення кельтського племені паризіїв, із назвою Люкотиція, або Лютеція. Паризії не були самим потужним племенем у Галлії, але (за непрямими даними) на момент антиримського повстання галлів 52 року до нашої ери чисельність жителів Лютеції оцінюється не менш ніж 15 тисяч чоловік. Військо повсталих паризіїв було розбито армією Риму, повстання сурово придушено, а Галлія (разом із Лютецією), на чотири сторіччя стала складовою частиною римського світу. У "Записках про Галльську війну" Юлія Цезаря Лютеція згадується неодноразово. Місто не було серед головних міст римської Галлії, однак його місце розташування на перехресті військової дороги, що зв'язувала північ і південь, і на річковій артерії Сени мало велике значення. Внаслідок усе зростаючої загрози вторгнення варварів, початкове поселення було перенесено на острів Сіте, звідки почалося поступове розширення міста по обох берегах ріки. Париж - скромна резиденція Меровінгських, а потім Каролінгських королів - перетворився на справжню столицю в 987 році, коли Гуго Капет, граф Паризький, зійшов на престол Франції і надав місту статус, що він зберігав протягом усієї подальшої історії. З цього моменту Париж початків посилено розвиватися не тільки в плані містобудування, але і як культурний центр. У XII столітті Людовик VI заснував у районі Шампо ринки (Halles), де вони залишалися наступні вісім століть. На Паризьких пагорбах розширювалися, або зводилися знову, храми; найбільш заселений Сіте став центром королівської і духовної влади. Сходження на престол Пилипа II Августа (правил з 1180 по 1223 р.), є наче відправною точкою одного з самих чарівних періодів в історії Парижу. За цей час були зведені міські мури по обох берегах Сени, побудований Луврський донжон - символ монархічної влади, влаштовані фонтани і замощені кругляком вулиці, у 1215 році було засновано Університет. Новий розквіт припав на часи правління Людовика IX, прозваного Святим, що тривало з 1226 по 1270 р. У цей час була побудована Сент-Шапель і значно просунулися роботи з будівництва Собору Паризької Богоматері. За наступній династії, династії Валуа, Париж пережив один із найважчих періодів своєї історії: 1358 рік став роком повстання під проводом купецького прево (старости) – Ет`єна Марселя. Карл V відновив порядок у країні, він же побудував Бастилію; але мир тривав недовго. Громадянська війна між Арман`яками і Бургиньонами дала змогу Англії окупувати Францію; Карл VI втратив розум, війська Жанни д'Арк були розбиті під заставою Сент-Оноре і Генріха VI було короновано королем Франції в Нотр-Дамі в 1430 році. Тільки в 1436 році Карл VII повернувся до Парижу, але знову відновилися міжусобні сутички й усе кривавіші повстання, що змінювалися страшними епідеміями чуми, які спустошували і без того поріділі міста. Протягом усього XVI сторіччя Париж поступається своїм впливом замкам Луари, котрим численні королі, що мінялися на троні Франції, віддавали перевагу як своїм резиденціям. Все це не сприяло припиненню міжусобних сутичок. Поширення протестантського руху було причиною кривавих релігійних війн, що роздирали Париж і усю Францію протягом довгого періоду, який вінчався жорстокою різаниною гугенотів під час знаменитої Варфоломіївської ночі (24 серпня 1572 року). Після вбивства Генріха III у Сен-Клу молодим Жаком Клеманом у 1589 році, місто знаходилося в облозі протягом довгих чотирьох років доки воно не відчинило ворота Генріхові IV, що зрікся своєї віри і став католиком. Проте, на початку XVII століття Париж вже нараховував триста тисяч мешканців. Місто продовжувало розвиватися як культурний і політичний центр, особливо за часів правління могутнього кардинала Ришельє, що в 1635 році заснував Французьку Академію. Людовик XIV (з нової династії Бурбонів) - "Король-Сонце" - переніс королівську резиденцію до Версаля, що ввергнуло і до того нестабільну паризьку економіку в серйозну кризу. Смертність перевищила народжуваність, населення зростало лише за рахунок переселенців із провінції. Однак Париж продовжував розвиватися: у 1656р. був заснований шпиталь Женераль; у 1667 р. організована нова магістратура на чолі з лейтенантом поліції (Lieutenant de police); побудовані Луврський палац, тріумфальні арки, Мануфактура гобеленів, Обсерваторія, лікарня Сальпетріер, Будинок Інвалідів, Королівський міст, бульвари на берегах Сени, Вандомська площа і площа Перемог. Розвивалися "елітні" передмістя Сент-Оноре і Сент-Жермен. На 1715 рік у місті вже мешкало приблизно півмільйона людей. У середині XV століття, за часів Людовика XV та Людовика XVI, Париж прикрасився площею Людовика XV (пізніше перейменованою на площу Згоди), Військовим училищем, Хірургічною Академією, абатством Сент-Женев`єв (нині Пантеон), Монетним двором, Мон-де-Пьете, Театром Франсе (сучасний "Одеон"), мостом Людовика XVI (перейменований на міст Згоди), всілякими фонтанами. На час початку Французької революції (1789 рік), що часто вважається віхою народження сучасного світу, Париж переживав сильний інтелектуальний підйом при не менш сильній економічній кризі. 14 липня 1789 року народ захопив Бастилію - символ абсолютизму і терору. Протягом наступних років історичний розвиток йшов ще більш бурхливими темпами: із падінням монархії почалася епоха терору, за яким прийшла Термідоріанська реакція. Те, що довелося випробувати місту за ці роки - втрати людських життів і непоправні втрати творів мистецтва - було забуто з приходом Імперії і пишного двору, що був створений Наполеоном у 1804 році, коли його було короновано у Нотр-Дамі папою Пиєм VII. З 1804 по 1814 р. місто все гарнішає з появою численних шедеврів мистецтва: на Вандомській площі було споруджено Колону, було побудовано Тріумфальна арку і продовжено роботи з будівництва Лувру, де в розкішному Салоні Каре в 1810 році було відсвятковане одруження Наполеона з Марією-Луїзою Австрійською. Двічі зайнятий іноземними військами, у 1814 р. і в 1815 р., Париж двічі побачив повернення на трон старого Людовика XVIII, якому успадкував його брат Карла X (династія Бурбонів). Далі - падіння монархій Карла X і Луї-Пилипа Орлеанського, і народження Другої Республіки, і прихід на трон Наполеона III. Саме в роки його правління барону Ежену Осману було дано завдання реконструювати місто і вирішити тим самим складну проблему транспорту, від котрого вже задихалася французька столиця. За 16 років діяльності Османа були прокладені нові траси, модернізовані водопостачання і каналізація, тротуари, сади і парки. Було побудовано центральний ринок (Halles), з'явилися знамениті Булонський і Вінсенський ліси, було закінчено будівництво театру Опери і змінене планування Великих бульварів. У 1870 році поразка, що Наполеон III зазнав у битві з пруссаками при Седані, призвела до повстання парижан, що поклало початок черговій трагічній події в історії міста - періоду Комуни (із 18 березня по 22 травня 1871 року), який супроводжувався справжньою класовою боротьбою, що залила місто кров'ю. Багато чарівних пам'ятників і будівель, що мали історичне значення, було зруйновано в битвах, і серед них - чудовий Отель-де-Віль і палац Тюільрі. Але на початку XX століття Париж знову переживає блискучий підйом: проведення Всесвітніх виставок 1878, 1889 (саме до цієї виставки була побудована знаменита Ейфелева вежа) і 1900 рр., будівництво Великого і Малого палаців, зародження нових тенденцій у мистецтві - як у живопису, так і в літературі. В 1900 р. було відкрито Паризьке метро, що згодом перетворилося на грандіозне урбаністичне явище. Проте місту довелося пережити ще дві довгі криваві війни, що принесли із собою бомбардування і руйнації. У 1940 році, під час Другої світової війни, Париж зазнав принизливої окупації німецькою армією, що тривала чотири роки. З того часу минуло більш ніж півстоліття. Париж залишився, кажучи словами Шарля де Голя, "вірним собі та Франції"; провів великі містобудівні роботи і домігся повної муніципальної незалежності, що дозволила істотно змінити його лик. Першоджерела: # "Весь Париж" Джованні Маджі (переклад російською: Лідія Зотова, Марія Каткова), CASA EDITRICE BONECHI Firenze–Italia, 1997. # "Искусство и История Парижа и Версаля" Жорж Пуассон, Джованні Маджі, Рита Б`януччі, Юбер Брессонно, Жан-Жорж д`Ост (переклад російською: Михайло Талалай, Лідія Зотова, Марія Каткова), CASA EDITRICE BONECHI Firenze–Italia, 1996. # Plan de Paris - Map of Paris, 1995.	Вид з мосту "de Sully" на острів "Cite" та Notre-Dame (вдалині); на передньому плані - міст "la Tournelle", праворуч - острів "St-Louis". Вид с моста "de Sully" на остров "Cite" и Notre-Dame (вдали); на переднем плане - мост "la Tournelle", справа - остров "St-Louis". Вид з острова "St-Louis" на острів "Cite" (ліворуч) та Сену. Вид с острова "St-Louis" на остров "Cite" (слева) и Сену. Вид з острова "St-Louis" на острів "Cite" та Notre-Dame; праворуч - міст "St-Louis". Вид с острова "St-Louis" на остров "Cite" и Notre-Dame; справа - мост "St-Louis". Собор Паризької Богоматері (Notre-Dame). Собор Парижской Богоматери (Notre-Dame). Собор Паризької Богоматері (Notre-Dame). Собор Парижской Богоматери (Notre-Dame). У Луврі (Musee du Louvre). В Лувре (Musee du Louvre). Вид на Лувр з боку "Jardin des Tuileries"; на передньому плані - Тріумфальна арка "Карусель" (Arc de Triomphe du Carrousel). Вид на Лувр со стороны "Jardin des Tuileries"; на переднем плане - Триумфальная арка "Карусель" (Arc de Triomphe du Carrousel). На подвір`ї Пале-Рояль (Palais Royal). Во дворе Пале-Рояль (Palais Royal). Вид з боку Лувру на Сад Тюільрі ("Jardin des Tuileries"). Вид со стороны Лувра на Сад Тюильри ("Jardin des Tuileries"). Площа Бастилії (Bastille). Площадь Бастилии (Bastille).	То, что впоследствии стало Парижем, вначале представляло собой небольшое поселение на левом берегу Сены, где благодаря мелям и островкам существовал брод. Вероятно, жизнь здесь шла с перерывами, однако известно, что уже в III веке до нашей эры здесь существовало поселение кельтского племени паризиев, с названием Люкотиция, или Лютеция. Паризии не были самым мощным племенем в Галлии, но (по косвенным данным) на момент антиримского восстания галлов 52 года до нашей эры численность жителей Лютеции оценивается не менее 15 тысячами человек. Войско восставших паризиев было разбито армией Рима, восстание сурово подавлено, а Галлия (вместе с Лютецией), на четыре столетия стала составной частью римского мира. В «Записках о Галльской войне» Юлия Цезаря Лютеция упоминается неоднократно. Город не был одним из ведущих городов римской Галлии, но его местоположение на перекрестке военной дороги, связывавшей север и юг, и на речной артерии Сены имело большое значение. Вследствие все возрастающей угрозы вторжения варваров, первоначальное поселение было перенесено на остров Ситэ, откуда началось постепенное расширение города по обоим берегам реки. Париж – скромная резиденция Меровингских, а затем Каролингских королей – превратился в подлинную столицу в 987 году, когда Гуго Капет, граф Парижский, взошел на престол Франции и придал городу статус, который он сохранял в течение всей дальнейшей истории. С этого момента Париж начал усиленно развиваться не только в плане градостроительства, но и как культурный центр. В XII веке Людовик VI основал в районе Шампо рынки (Halles), где они оставались в последующие восемь веков. На Парижских холмах расширялись, или возводились вновь, храмы; наиболее заселенный Ситэ стал центром королевской и духовной власти. Восхождение на престол Филиппа II Августа (правил с 1180 по 1223 гг.), является как бы исходной точкой одного из самых прекрасных периодов в истории Парижа. В это время были возведены городские стены на обоих берегах Сены, построен Луврский донжон – символ монархической власти, устроены фонтаны и замощены булыжником улицы, в 1215 году был основан Университет. Новый расцвет пришелся на времена правления Людовика IX, прозванного Святым, которое длилось с 1226 по 1270 гг. В это время была построена Сент-Шапель и значительно продвинулись работы по строительству Собора Парижской Богоматери. При следующей династии, династии Валуа, Париж испытал один из самых тяжелых периодов своей истории: 1358 год был годом восстания под предводительством купеческого прево (старосты) – Этьена Марселя. Карл V восстановил порядок в стране, он же построил Бастилию; но мир продлился недолго. Гражданская война между Арманьяками и Бургиньонами дала возможность Англии оккупировать Францию; Карл VI потерял рассудок, войска Жанны д’Арк были разбиты у заставы Сент-Оноре и Генрих VI был коронован королем Франции в Нотр-Даме в 1430 году. Только в 1436 году Карл VII вернулся в Париж, но вновь возобновились междоусобные схватки и все более кровавые восстания, сменяющиеся страшными эпидемиями чумы, которые опустошали и без того поредевшие города. В течение всего XVI столетия Париж уступает свое влияние замкам Луары, которые многочисленные короли, сменяющиеся на троне Франции, предпочитали в качестве своих резиденций. Все это не способствовало прекращению междоусобных столкновений. Распространение протестантского движения было причиной кровавых религиозных войн, которые терзали Париж и всю Францию в течение долгого периода, венчавшегося жестокой резней гугенотов во время знаменитой Варфоломеевской ночи (24 августа 1572 года). После убийства Генриха III в Сен-Клу молодым Жаком Клеманом в 1589 году, город находился в осаде в течение долгих четырех лет до тех пор, пока он не открыл ворота Генриху IV, который отрекся от своей веры и стал католиком. В начале XVII века Париж, однако, уже насчитывал триста тысяч жителей. Город продолжал развиваться как культурный и политический центр, особенно во времена правления могущественного кардинала Ришелье, который в 1635 году основал Французскую Академию. Людовик XIV (новая династия Бурбонов) - «Король-Солнце» - перенес королевскую резиденцию в Версаль, что ввергло и так нестабильную парижскую экономику в серьезный кризис. Смертность превысила рождаемость, население росло только за счет переселенцев из провинции. Однако Париж продолжал развиваться: в 1656 г. был учрежден госпиталь Женераль; в 1667 г. организована новая магистратура во главе с лейтенантом полиции (Lieutenant de police); построены Луврский дворец, триумфальные арки, Мануфактура гобеленов, Обсерватория, больница Сальпетриер, Дом Инвалидов, Королевский мост, бульвары на берегах Сены, Вандомская площадь и площадь Побед. Развивались “элитные” предместья Сент-Оноре и Сент-Жермен. К 1715 году в городе уже обитало около полумиллиона жителей. В середине XV века, при Людовике XV и Людовике XVI, Париж украсился площадью Людовика XV (позднее переименованной в площадь Согласия), Военным училищем, Хирургической Академией, аббатством Сент-Женевьев (ныне Пантеон), Монетным двором, Мон-де-Пьете, Театром Франсэ (современный «Одеон»), мостом Людовика XVI (переименован в мост Согласия), различными фонтанами. Ко времени начала Французской революции (1789 год), часто считающейся вехой рождения современного мира, Париж переживал сильный интеллектуальный подъем при не менее сильном экономическом кризисе. 14 июля 1789 года народ захватил Бастилию – символ абсолютизма и террора. В течение последующих лет историческое развитие шло еще более бурными темпами: с падением монархии началась эпоха террора, за которой последовала Термидорианская реакция. То, что пришлось испытать городу за эти годы – потери человеческих жизней и невосполнимая утрата произведений искусства – было забыто с приходом Империи и пышного двора, который был создан Наполеоном в 1804 году, когда он был коронован в Нотр-Даме папой Пием VII. С 1804 по 1814 гг. город становится все прекраснее с появлением многочисленных шедевров искусства: на Вандомской площади была воздвигнута Колонна, была построена Триумфальная арка и продолжены работы по строительству Лувра, где в роскошном Салоне Карре в 1810 году было отпраздновано бракосочетание Наполеона и Марии-Луизы Австрийской. Дважды занятый иностранными войсками, в 1814 г. и в 1815 г., Париж дважды увидел возвращение на трон старого Людовика XVIII, которому унаследовал его брат Карла X (династия Бурбонов). Затем - падение монархий Карла X и Луи-Филиппа Орлеанского, и рождение Второй Республики, и приход на трон Наполеона III. Именно в годы его правления барону Эжену Осману было дано задание реконструировать город и решить таким образом сложную проблему транспорта, от которого уже задыхалась французская столица. За 16 лет деятельности Османа были проложены новые трассы, модернизированы водоснабжение и канализация, тротуары, сады и парки. Был построен центральный рынок (Halles), появились знаменитые Булонский и Винсенский леса, было закончено строительство театра Оперы и изменена планировка Больших бульваров. В 1870 году поражение, которое Наполеон III потерпел в битве с пруссаками при Седане, привело к восстанию парижан, положившему начало очередному трагическому событию в истории города – периоду Коммуны (с 18 марта по 22 мая 1871 года), сопровождавшейся настоящей классовой борьбой, залившей город кровью. Много прекрасных и имевших историческое значение памятников и строений было, разрушено в сраженьях, и среди них – прекрасный Отель-де-Виль и дворец Тюильри. Но в начале XX века Париж вновь переживает блистательный подъем: проведение Всемирных выставок 1878, 1889 (именно к этой выставке была построена знаменитая Эйфелева башня) і 1900 гг., строительство Большого и Малого дворцов, зарождение новых тенденций в искусстве – как в живописи, так и в литературе. В 1900 г. было открыто Парижское метро, со временем превратившееся в грандиозное урбанистическое явление. Однако городу пришлось пережить еще две долгие кровавые войны, которые принесли с собой бомбардировки и разрушения. В 1940 году, во время Второй мировой войны, Париж познал унизительную оккупацию германской армией, которая длилась четыре года. С тех пор прошло более полувека. Париж остался, говоря словами Шарля де Голя, «верным себе и Франции»; провел большие градостроительные работы и добился полной муниципальной независимости, позволившей существенно изменить его лик. Первоисточники: # "Весь Париж" Джованни Маджи (русский перевод: Лидия Зотова, Мария Каткова), CASA EDITRICE BONECHI Firenze–Italia, 1997. # "Искусство и История Парижа и Версаля" Жорж Пуассон, Джованни Маджи, Рита Бьянуччи, Юбер Брессонно, Жан-Жорж д`Ост (русский перевод: Михаил Талалай, Лидия Зотова, Мария Каткова), CASA EDITRICE BONECHI Firenze–Italia, 1996. # Plan de Paris - Map of Paris, 1995.

"Assemblee Nationale"; праворуч - міст "de la Concorde". "Assemblee Nationale"; справа - мост "de la Concorde".	Вид з мосту "de la Concorde" на Сену; праворуч вдалині - Музей д`Орсе (Musee d'Orsay). Вид с моста "de la Concorde" на Сену; справа вдали - Музей д`Орсэ (Musee d'Orsay).	Вид з мосту "de la Concorde" на Сену та міст Олександра III. Вид с моста "de la Concorde" на Сену и мост Александра III.
Міст Олександра III; ліворуч - "Grand Palais", праворуч - "Petit Palais". Мост Александра III; слева - "Grand Palais", справа - "Petit Palais".	Вид на Дом Інвалідів (Hotel des Invalides) з боку мосту Олександра III. На території Собору поховано Наполеона I Бонапарта. Вид на Дом Инвалидов (Hotel des Invalides) со стороны моста Александра III. На территории Собора погребен Наполеон I Бонапарт.	Усередині "Hotel des Invalides". Внутри "Hotel des Invalides".
Ейфелева вежа (Tour Eiffel) вночі. Эйфелева башня (Tour Eiffel) ночью.	Єлісейські поля (av. des Champs Elysees) вночі. Елисейские поля (av. des Champs Elysees) ночью.	Тріумфальна арка (Arc de Triomphe) вночі. Триумфальная арка (Arc de Triomphe) ночью.
Вид з Ейфелевої вежі на р.Сену вночі; "мол" посеред ріки - "Allee des Cygnes"; сяючий "равлик" праворуч - "Malson Radio France". Вид с Эйфелевой башни на р.Сену ночью; "мол" посреди реки - "Allee des Cygnes"; сияющая "улитка" справа - "Malson Radio France".	Вид з Ейфелевої вежі на Тріумфальну арку (посеред площі Зірки) та Єлісейські поля. Вид с Эйфелевой башни на Триумфальную арку (в центре площади Звезды) и Елисейские поля.	Вид з Ейфелевої вежі на Будинок Інвалідів (Hotel des Invalides; ліворуч), Військову школу (Ecole Militaire; праворуч внизу) та хмарочос Монтпарнас (Tour Montparnasse; праворуч вгорі). Вид с Эйфелевой башни на Дом Инвалидов (Hotel des Invalides; слева), Военную школу (Ecole Militaire; справа внизу) и небоскреб Монтпарнас (Tour Montparnasse; справа вверху).
Діловий район "ля Дефенс" (La Defense) Деловой район "ля Дефенс" (La Defense)	Будівля CNIT (праворуч) та "Гранд Арка" (ліворуч) у діловому районі "ля Дефенс" Здание CNIT (справа) и "Гранд Арка" (слева) в деловом районе "ля Дефенс"	Всередині будівлі CNIT (діловий район "ля Дефенс") Внутри здания CNIT (деловой район "ля Дефенс")
	Паризьке метро Парижское метро



До переліку фотосерій (List of photoseries)
На головну (Main page)