Поділля, Хмельниччина. Джерело поблизу села Миньківці, на межі Дунаєвицького та Новоушицького районів.
Подолье, Хмельниччина. Источник вблизи села Минькивцы, на рубеже Дунаевицкого и Новоушицкого районов.
Подолье, Хмельниччина. Источник вблизи села Минькивцы, на рубеже Дунаевицкого и Новоушицкого районов.
Поділля, Хмельниччина. Краєвид від джерела поблизу села Миньківці.
Подолье, Хмельниччина. Вид от источника вблизи села Минькивцы.
Подолье, Хмельниччина. Вид от источника вблизи села Минькивцы.
Мапа шостого дня маршруту.
Покриття всіх автошляхів - відносно пристойне.
Схема шестого дня маршрута.
Покрытие всех автодорог - относительно приличное.
Поділля, Вінниччина. Муровані Курилівці, садиба XVI-XIX ст. Палац.
Муровані Курилівці - містечко (райцентр) на річці Жван. Вперше м.Чурилівці (нині смт. Муровані Курилівці) згадується в документах 1493 року.
Палац (колись - родини Комарів) збудовано в 1805 році на місці замку XVI століття з використанням частини замкових споруд в архітектурній композиції палацу. Будівля палацу розташована на крутому перепаді рельєфу і має на головному фасаді два, а на парковому - три поверхи.
З давніх замкових споруд повністю зберігся кам`яний ескарп XVI ст. бастіонного замку (включає підземні склепінчасті каземати) - з північного, східного та південного боків. З західного, напільного, боку збереглися підвалини та залишки колишнього замкового муру.
Подолье, Винничина. Мурованые Куриловцы, усадьба XVI-XIX вв. Дворец.
Мурованые Куриловцы - городок (райцентр) на речке Жван. Впервые г.Чуриловцы (ныне пгт. Мурованые Куриловцы) упоминается в документах 1493 года.
Дворец (в прошлом - семьи Комаров) построен в 1805 году на месте замка XVI века с включением части замковых сооружений в архитектурную композицию дворца. Здание дворца расположено на крутом перепаде рельефа и имеет на главном фасаде два, а на парковом - три этажа.
Из старых замковых сооружений полностью сохранился каменный эскарп XVI в. бастионного замка (включает подземные сводчатые казематы) - с северной, восточной и южной сторон. С западной, напольной, стороны сохранились фундаменты и остатки бывшей замковой стены.
Муровані Курилівці - містечко (райцентр) на річці Жван. Вперше м.Чурилівці (нині смт. Муровані Курилівці) згадується в документах 1493 року.
Палац (колись - родини Комарів) збудовано в 1805 році на місці замку XVI століття з використанням частини замкових споруд в архітектурній композиції палацу. Будівля палацу розташована на крутому перепаді рельєфу і має на головному фасаді два, а на парковому - три поверхи.
З давніх замкових споруд повністю зберігся кам`яний ескарп XVI ст. бастіонного замку (включає підземні склепінчасті каземати) - з північного, східного та південного боків. З західного, напільного, боку збереглися підвалини та залишки колишнього замкового муру.
Подолье, Винничина. Мурованые Куриловцы, усадьба XVI-XIX вв. Дворец.
Мурованые Куриловцы - городок (райцентр) на речке Жван. Впервые г.Чуриловцы (ныне пгт. Мурованые Куриловцы) упоминается в документах 1493 года.
Дворец (в прошлом - семьи Комаров) построен в 1805 году на месте замка XVI века с включением части замковых сооружений в архитектурную композицию дворца. Здание дворца расположено на крутом перепаде рельефа и имеет на главном фасаде два, а на парковом - три этажа.
Из старых замковых сооружений полностью сохранился каменный эскарп XVI в. бастионного замка (включает подземные сводчатые казематы) - с северной, восточной и южной сторон. С западной, напольной, стороны сохранились фундаменты и остатки бывшей замковой стены.
Муровані Курилівці, садиба XVI-XIX ст.
Перед парковим фасадом палацу - широка тераса, влаштована на склепінчастому перекритті, що мовби слугує найнижчим поверхом палацу.
До ансамблю садиби також входять такі споруди:
Мурованые Куриловцы, усадьба XVI-XIX вв.
Перед парковым фасадом дворца находится обширная терраса, устроенная на сводчатом перекрытии, как бы составляющем нижний этаж дворца.
В ансамбль усадьбы также входят следующие сооружения:
Перед парковим фасадом палацу - широка тераса, влаштована на склепінчастому перекритті, що мовби слугує найнижчим поверхом палацу.
До ансамблю садиби також входять такі споруди:
# арсенал (конюшня) 1805 р. - мурована одноповерхова будівля - рідкісна за типом господарська споруда, що збереглася до наших часів;
# флігель першої чверті XIX ст. - невеличка двоповерхова будівля в стилі неоготики;
# арочний міст через р.Жван 1805 р. - мурований, трипролітний (до 1941 - п`ятипролітний) - одна з небагатьох інженерно-архітектурних споруд того часу, що збереглися; експлуатується до наших часів.
# флігель першої чверті XIX ст. - невеличка двоповерхова будівля в стилі неоготики;
# арочний міст через р.Жван 1805 р. - мурований, трипролітний (до 1941 - п`ятипролітний) - одна з небагатьох інженерно-архітектурних споруд того часу, що збереглися; експлуатується до наших часів.
Мурованые Куриловцы, усадьба XVI-XIX вв.
Перед парковым фасадом дворца находится обширная терраса, устроенная на сводчатом перекрытии, как бы составляющем нижний этаж дворца.
В ансамбль усадьбы также входят следующие сооружения:
# арсенал (конюшня) 1805 г. - каменное, одноэтажное здание - редкий тип хозяйственных сооружений, сохранившийся до настоящего времени;
# флигель первой четверти XIX в. - небольшое двухэтажное здание в стиле неоготики;
# арочный мост через р.Жван 1805 г. - каменный, трехпролетный (до 1941 - пятипролетный) - одно из немногих сохранившихся инженерно-архитектурных сооружений того времени; эксплуатируется до настоящего времени.
# флигель первой четверти XIX в. - небольшое двухэтажное здание в стиле неоготики;
# арочный мост через р.Жван 1805 г. - каменный, трехпролетный (до 1941 - пятипролетный) - одно из немногих сохранившихся инженерно-архитектурных сооружений того времени; эксплуатируется до настоящего времени.
Муровані Курилівці, садиба XVI-XIX ст. У парку.
При садибі частково зберігся пейзажний парк (раніше цей парк займав обидва береги річки), заснований у XVIII столітті та перебудований під керівництвом архітектора Д.Міклера в період спорудження палацу.
З малих архітектурних форм у парці збереглися арочний однопролітний міст-шлюз та дві кам’яні лавки - частина художньої скельної композиції.
Мурованые Куриловцы, усадьба XVI-XIX вв. В парке.
При усадьбе частично сохранился пейзажный парк (ранее этот парк занимал оба берега реки), основанный в XVIII веке и перестроенный под руководством паркостроителя Д.Миклера в период строительства дворца.
Из малых архитектурных форм в парке сохранились арочный однопролетный мост-шлюз и две каменные скамьи - компоненты художественной скальной композиции.
При садибі частково зберігся пейзажний парк (раніше цей парк займав обидва береги річки), заснований у XVIII столітті та перебудований під керівництвом архітектора Д.Міклера в період спорудження палацу.
З малих архітектурних форм у парці збереглися арочний однопролітний міст-шлюз та дві кам’яні лавки - частина художньої скельної композиції.
Мурованые Куриловцы, усадьба XVI-XIX вв. В парке.
При усадьбе частично сохранился пейзажный парк (ранее этот парк занимал оба берега реки), основанный в XVIII веке и перестроенный под руководством паркостроителя Д.Миклера в период строительства дворца.
Из малых архитектурных форм в парке сохранились арочный однопролетный мост-шлюз и две каменные скамьи - компоненты художественной скальной композиции.
Муровані Курилівці, садиба XVI-XIX ст. Парковий міст.
Мурованые Куриловцы, усадьба XVI-XIX вв. Парковый мост.
Мурованые Куриловцы, усадьба XVI-XIX вв. Парковый мост.
Муровані Курилівці, садиба XVI-XIX ст. Ще один міст.
Мурованые Куриловцы, усадьба XVI-XIX вв. Еще один мост.
Мурованые Куриловцы, усадьба XVI-XIX вв. Еще один мост.
Наступна наша зупинка - Шаргород (з 1393 р. - Княжа Лука, з 1585 р. до 1859 р. - Шаргородок) - місто на річці Мурашка, за 90 км від Вінниці.
Межиріччя Мурафи і Мурашки в 1383 році було жалуване литовським князем Вітовтом Василю Карачевському. Через двісті років воно перейшло у власність польського магната канцлера Яна Замойського. Універсалом від 26 березня 1579 року король Стефан Баторій повелів побудувати на цій території міцну фортецю. Систему фортифікації було закладено на високому мисі при злитті річок Мурашки і Ковбасної 28 травня 1585 року відомим італійським будівничим Бернардо Морандо - архітектором укріплень польської фортеці Замостя. Замок мав цитадель на п`ять веж, на його озброєнні була найсучасніша на ті часи дальнобійна артилерія. Фортеці дали назву Шаргород - на честь Флоріана Шарого, засновника дому Замойських. Королівський привілей Сигізмунда III від 26 січня 1588 року давав Шаргороду Магдебурзьке право.
Проте місту і фортеці, розташованим на вигідних торгових шляхах, не судилося легке життя. У 1595 році Шаргород зруйнували козаки С. Наливайка, примусивши до втечі місцевий гарнізон. Декілька битв відбулось тут в роки Визвольної війни. В серпні 1648 року фортецю було взято загонами полковника М. Кривоноса, в березні 1649 її оборонили від сильної польської армії. Однак згідно умов Зборівського миру 1649 року кордон між королівськими і козацькими землями проходив поблизу Шаргорода. Гарнізон фортеці не спромігся відбити весняний рейд 1651 року гетьмана Мартина Калиновського і був вимушений здати Шаргород.
В період 27-річного турецького панування (1672-1699) турки називали місто Кучук-Стамбулом (Малим Стамбулом).
Следующая наша остановка - Шаргород (с 1393 г. - Княжья Лука, с 1585 г. по 1859 г. - Шаргородок) - город на речке Мурашка, в 90 км от Винницы.
Междуречье Мурафы и Мурашки в 1383 году было жаловано литовским князем Витовтом Василию Карачевскому. Через двести лет оно перешло в собственность польского магната канцлера Яна Замойского. Универсалом от 26 марта 1579 года король Стефан Баторий повелел построить на этой территории мощную крепость. Система фортификации была заложена на высоком мысе при слиянии рек Мурашки и Колбасной 28 мая 1585 года известным итальянским зодчим Бернардо Морандо - архитектором укреплений польской крепости Замостя. Замок имел цитадель из пяти башен, на его вооружении была самая современная по тем временам дальнобойная артиллерия. Крепость назвали Шаргород - в честь Флориана Шария, основателя дома Замойских. Королевской привилегией Сигизмунда III от 26 января 1588 года Шаргороду предоставлялось Магдебургское право.
Однако городу и крепости, расположенным на выгодных торговых путях, не судилась легкая жизнь. В 1595 году Шаргород разрушили казаки С. Наливайко, принудив к бегству местный гарнизон. Несколько битв состоялось здесь в годы Освободительной войны. В августе 1648 года крепость была взята отрядами полковника М. Кривоноса, в марте 1649 ее отстояли от сильной польской армии. Однако в соответствии с условиями Зборовского мира 1649 года граница между королевскими и казацкими землями проходила вблизи Шаргорода. Гарнизон крепости не смог отбить весенний рейд 1651 года гетмана Мартина Калиновского и был вынужден сдать Шаргород.
В период 27-летнего турецкого господства (1672-1699) турки называли город Кучук-Стамбулом (Малым Стамбулом).
Межиріччя Мурафи і Мурашки в 1383 році було жалуване литовським князем Вітовтом Василю Карачевському. Через двісті років воно перейшло у власність польського магната канцлера Яна Замойського. Універсалом від 26 березня 1579 року король Стефан Баторій повелів побудувати на цій території міцну фортецю. Систему фортифікації було закладено на високому мисі при злитті річок Мурашки і Ковбасної 28 травня 1585 року відомим італійським будівничим Бернардо Морандо - архітектором укріплень польської фортеці Замостя. Замок мав цитадель на п`ять веж, на його озброєнні була найсучасніша на ті часи дальнобійна артилерія. Фортеці дали назву Шаргород - на честь Флоріана Шарого, засновника дому Замойських. Королівський привілей Сигізмунда III від 26 січня 1588 року давав Шаргороду Магдебурзьке право.
Проте місту і фортеці, розташованим на вигідних торгових шляхах, не судилося легке життя. У 1595 році Шаргород зруйнували козаки С. Наливайка, примусивши до втечі місцевий гарнізон. Декілька битв відбулось тут в роки Визвольної війни. В серпні 1648 року фортецю було взято загонами полковника М. Кривоноса, в березні 1649 її оборонили від сильної польської армії. Однак згідно умов Зборівського миру 1649 року кордон між королівськими і козацькими землями проходив поблизу Шаргорода. Гарнізон фортеці не спромігся відбити весняний рейд 1651 року гетьмана Мартина Калиновського і був вимушений здати Шаргород.
В період 27-річного турецького панування (1672-1699) турки називали місто Кучук-Стамбулом (Малим Стамбулом).
Следующая наша остановка - Шаргород (с 1393 г. - Княжья Лука, с 1585 г. по 1859 г. - Шаргородок) - город на речке Мурашка, в 90 км от Винницы.
Междуречье Мурафы и Мурашки в 1383 году было жаловано литовским князем Витовтом Василию Карачевскому. Через двести лет оно перешло в собственность польского магната канцлера Яна Замойского. Универсалом от 26 марта 1579 года король Стефан Баторий повелел построить на этой территории мощную крепость. Система фортификации была заложена на высоком мысе при слиянии рек Мурашки и Колбасной 28 мая 1585 года известным итальянским зодчим Бернардо Морандо - архитектором укреплений польской крепости Замостя. Замок имел цитадель из пяти башен, на его вооружении была самая современная по тем временам дальнобойная артиллерия. Крепость назвали Шаргород - в честь Флориана Шария, основателя дома Замойских. Королевской привилегией Сигизмунда III от 26 января 1588 года Шаргороду предоставлялось Магдебургское право.
Однако городу и крепости, расположенным на выгодных торговых путях, не судилась легкая жизнь. В 1595 году Шаргород разрушили казаки С. Наливайко, принудив к бегству местный гарнизон. Несколько битв состоялось здесь в годы Освободительной войны. В августе 1648 года крепость была взята отрядами полковника М. Кривоноса, в марте 1649 ее отстояли от сильной польской армии. Однако в соответствии с условиями Зборовского мира 1649 года граница между королевскими и казацкими землями проходила вблизи Шаргорода. Гарнизон крепости не смог отбить весенний рейд 1651 года гетмана Мартина Калиновского и был вынужден сдать Шаргород.
В период 27-летнего турецкого господства (1672-1699) турки называли город Кучук-Стамбулом (Малым Стамбулом).
Поділля, Вінниччина. Шаргород, Миколаївський собор (1829 р.) Свято-Миколаївського чоловічого монастиря Вінницької єпархії.
Монастир було засновано у XVII ст. Спочатку він містився в с. Калинівці поблизу Шаргорода, та згодом припинив своє існування. Відновлений у 1718 р. шаргородським володарем Олександром Канцпольським, який віддав монастир базиліанам.
В 1747 р. переведений із Калинівки до міста Шаргорода. При монастирі діяла школа, відома по всій Подолії. В 1797 році (після приєднання до Росії) було відкрито Православну семінарію, а згодом - духовне училище, котре проіснувало до 90-х рр. XIX ст. В 1925 році монастир було визнано Центром Єпархіального Управління Поділля.
У роки радянської влади монастир було закрито та перетворено на музей. В 1989 р. монастир переданий Православній Церкві і діяв спочатку як приходський храм, а з 1994 р. тут почалося відродження чернецького життя.
Подолье, Винничина. Шаргород, Николаевский собор (1829 г.) Свято-Николаевского мужского монастыря Винницкой епархии.
Монастырь был основан в XVII в. Сначала он находился в с. Калиновцы вблизи Шаргорода и через некоторое время прекратил свое существование. Восстановлен в 1718 г. шаргородским властителем Александром Канцпольским, который отдал монастырь базилианам.
В 1747 г. переведен из Калиновки в город Шаргород. При монастыре действовала школа, известная во всем Подолье. В 1797 году (после присоединения к России) была открыта Православная семинария, а позднее - духовное училище, которое просуществовало до 90-х гг. XIX в. В 1925 году монастырь был признан Центром Епархиального Управления Подолья.
В годы советской власти монастырь был закрыт и использовался как музей. В 1989 г. монастырь передан Православной Церкви и действовал вначале как приходской храм, а с 1994 г. здесь началось возрождение монашеской жизни.
Монастир було засновано у XVII ст. Спочатку він містився в с. Калинівці поблизу Шаргорода, та згодом припинив своє існування. Відновлений у 1718 р. шаргородським володарем Олександром Канцпольським, який віддав монастир базиліанам.
В 1747 р. переведений із Калинівки до міста Шаргорода. При монастирі діяла школа, відома по всій Подолії. В 1797 році (після приєднання до Росії) було відкрито Православну семінарію, а згодом - духовне училище, котре проіснувало до 90-х рр. XIX ст. В 1925 році монастир було визнано Центром Єпархіального Управління Поділля.
У роки радянської влади монастир було закрито та перетворено на музей. В 1989 р. монастир переданий Православній Церкві і діяв спочатку як приходський храм, а з 1994 р. тут почалося відродження чернецького життя.
Подолье, Винничина. Шаргород, Николаевский собор (1829 г.) Свято-Николаевского мужского монастыря Винницкой епархии.
Монастырь был основан в XVII в. Сначала он находился в с. Калиновцы вблизи Шаргорода и через некоторое время прекратил свое существование. Восстановлен в 1718 г. шаргородским властителем Александром Канцпольским, который отдал монастырь базилианам.
В 1747 г. переведен из Калиновки в город Шаргород. При монастыре действовала школа, известная во всем Подолье. В 1797 году (после присоединения к России) была открыта Православная семинария, а позднее - духовное училище, которое просуществовало до 90-х гг. XIX в. В 1925 году монастырь был признан Центром Епархиального Управления Подолья.
В годы советской власти монастырь был закрыт и использовался как музей. В 1989 г. монастырь передан Православной Церкви и действовал вначале как приходской храм, а с 1994 г. здесь началось возрождение монашеской жизни.
Шаргород, Свято-Миколаївський собор. Всередині собору.
Ансамбль монастиря складається з кількох будівель, споруджених у різні часи: Миколаївський собор (1829 р.), прибрамний корпус із дзвіницею (XVIII ст.), братський корпус з Михайлівською церквою, стіни з вежами (XVIII ст.), господарський корпус.
Собор споруджено в стилі класицизму, архітектор - Феофан. В інтер`єрі зберігся настінний розпис.
Шаргород, Свято-Николаевский собор. Внутри собора.
Ансамбль монастыря состоит из нескольких сооружений, построенных в разное время: Николаевский собор (1829 г.), привратный корпус с колокольней (XVIII в.), братский корпус с Михайловской церковью, стены с башнями (XVIII в.), хозяйственный корпус.
Собор сооружен в стиле классицизма, архитектор - Феофан. В интерьере сохранилась настенная роспись.
Ансамбль монастиря складається з кількох будівель, споруджених у різні часи: Миколаївський собор (1829 р.), прибрамний корпус із дзвіницею (XVIII ст.), братський корпус з Михайлівською церквою, стіни з вежами (XVIII ст.), господарський корпус.
Собор споруджено в стилі класицизму, архітектор - Феофан. В інтер`єрі зберігся настінний розпис.
Шаргород, Свято-Николаевский собор. Внутри собора.
Ансамбль монастыря состоит из нескольких сооружений, построенных в разное время: Николаевский собор (1829 г.), привратный корпус с колокольней (XVIII в.), братский корпус с Михайловской церковью, стены с башнями (XVIII в.), хозяйственный корпус.
Собор сооружен в стиле классицизма, архитектор - Феофан. В интерьере сохранилась настенная роспись.
Шаргород, Свято-Миколаївський собор. Одна з ікон.
Шаргород, Свято-Николаевский собор. Одна из икон.
Шаргород, Свято-Николаевский собор. Одна из икон.
Шаргород, Свято-Миколаївський монастир. Братський корпус з Михайлівською церквою.
Під час перебудови 1833 р. церква братського корпусу отримала нову главу.
В братському корпусі розміщувалося духовне училище, в якому навчалися М. Коцюбинський та С. Руданський (меморіальні дошки та погруддя письменників встановлено на східному фасаді).
Шаргород, Свято-Николаевский монастырь. Братский корпус с Михайловской церковью.
Во время перестройки 1833 г. церковь братского корпуса получила новую главу.
В братском корпусе размещалось духовное училище, в котором учился М. Коцюбинский и С. Руданский (мемориальные доски и бюсты писателей установлены на восточном фасаде).
Під час перебудови 1833 р. церква братського корпусу отримала нову главу.
В братському корпусі розміщувалося духовне училище, в якому навчалися М. Коцюбинський та С. Руданський (меморіальні дошки та погруддя письменників встановлено на східному фасаді).
Шаргород, Свято-Николаевский монастырь. Братский корпус с Михайловской церковью.
Во время перестройки 1833 г. церковь братского корпуса получила новую главу.
В братском корпусе размещалось духовное училище, в котором учился М. Коцюбинский и С. Руданский (мемориальные доски и бюсты писателей установлены на восточном фасаде).
Шаргород. Костел Флоріана Шарого, XVIII ст.
Костел у стилі бароко, мурований з каменю й цегли. В інтер`єрі збереглися чотирнадцять горельєфних композицій XIX ст., у східній частині - дві дерев`яні скульптури XVIII ст., а також різна кафедра XVIII ст. На склепіннях і стінах східної частини зберігся розпис, виконаний у 1895-1899 рр. маляром А.Тенчинським і розчищений у 1963 р. Головний вхід на територію вирішено у вигляді трипролітної арки, в ніші якої встановлено скульптуру.
Шаргород. Костел Флориана Шарого, XVIII в.
Костел в стиле барокко из камня и кирпича. В интерьере сохранилось четырнадцать горельефных композиций XIX в., в восточной части - две деревянные скульптуры XVIII в., а также резная кафедра XVIII в. На сводах и стенах восточной части сохранилась живопись, выполненная в 1895-1899 гг. художником А.Тенчинским и расчищенная в 1963 г. Главный вход на территорию решен в виде трехпролетной арки, в нише которой установлена скульптура.
Костел у стилі бароко, мурований з каменю й цегли. В інтер`єрі збереглися чотирнадцять горельєфних композицій XIX ст., у східній частині - дві дерев`яні скульптури XVIII ст., а також різна кафедра XVIII ст. На склепіннях і стінах східної частини зберігся розпис, виконаний у 1895-1899 рр. маляром А.Тенчинським і розчищений у 1963 р. Головний вхід на територію вирішено у вигляді трипролітної арки, в ніші якої встановлено скульптуру.
Шаргород. Костел Флориана Шарого, XVIII в.
Костел в стиле барокко из камня и кирпича. В интерьере сохранилось четырнадцать горельефных композиций XIX в., в восточной части - две деревянные скульптуры XVIII в., а также резная кафедра XVIII в. На сводах и стенах восточной части сохранилась живопись, выполненная в 1895-1899 гг. художником А.Тенчинским и расчищенная в 1963 г. Главный вход на территорию решен в виде трехпролетной арки, в нише которой установлена скульптура.
Шаргород. Костел Флоріана Шарого, XVIII ст.
Шаргород. Костел Флориана Шарого, XVIII в.
Шаргород. Костел Флориана Шарого, XVIII в.
Шаргород. Синагога, 1589 р.
Мурована, з прямокутними прибудовами для жінок і школи для хлопчиків. На стовпах збереглися декоративні фрагменти XVII-XIX ст. В товщі стіни влаштовано сходи, що ведуть на дах.
В Шаргороді, крім описаного вище, цікаві такі об'єкти:
Костел Непорочного зачаття Діви Марії 1627, 1791 рр. - будівля в стилі бароко. Засновано в 1627 р. і після руйнацій відбудовано в 1786-1791 рр. Інтер'єр декорований орнаментальним ліпленням і розписом першої половини XIX ст. Вітражі з орнаментальними і тематичними малюнками виготовлені у Варшаві в 1895 р. Привертають увагу горельєфні композиції XIX ст. та різьблена кафедра. Територію оточує високий мур із п’ятикутовою вежею на північному розі та однопролітними парадними воротами на південному.
Шаргород. Синагога, 1589 г.
Каменная, с прямоугольными пристройками для женщин и школы для мальчиков. На столбах сохранились декоративные фрагменты XVII-XIX вв. В толщине стены устроена лестница, ведущая на крышу.
В Шаргороде, кроме описанного выше, интересны следующие объекты:
Костел Непорочного зачатия Девы Марии 1627, 1791 гг. - здание в стиле барокко. Основан в 1627 г. и после разрушений отстроен в 1786-1791 гг. Интерьер декорирован орнаментальной лепкой и росписью первой половины XIX в. Витражи с орнаментальными и тематическими рисунками изготовлены в Варшаве в 1895 г. Привлекают внимание горельефные композиции XIX в. и резная кафедра. Территория ограждена высокой кирпичной стеной с пятиугольной башней в северном углу и однопролетными парадными воротами в южном.
Мурована, з прямокутними прибудовами для жінок і школи для хлопчиків. На стовпах збереглися декоративні фрагменти XVII-XIX ст. В товщі стіни влаштовано сходи, що ведуть на дах.
В Шаргороді, крім описаного вище, цікаві такі об'єкти:
Костел Непорочного зачаття Діви Марії 1627, 1791 рр. - будівля в стилі бароко. Засновано в 1627 р. і після руйнацій відбудовано в 1786-1791 рр. Інтер'єр декорований орнаментальним ліпленням і розписом першої половини XIX ст. Вітражі з орнаментальними і тематичними малюнками виготовлені у Варшаві в 1895 р. Привертають увагу горельєфні композиції XIX ст. та різьблена кафедра. Територію оточує високий мур із п’ятикутовою вежею на північному розі та однопролітними парадними воротами на південному.
Шаргород. Синагога, 1589 г.
Каменная, с прямоугольными пристройками для женщин и школы для мальчиков. На столбах сохранились декоративные фрагменты XVII-XIX вв. В толщине стены устроена лестница, ведущая на крышу.
В Шаргороде, кроме описанного выше, интересны следующие объекты:
Костел Непорочного зачатия Девы Марии 1627, 1791 гг. - здание в стиле барокко. Основан в 1627 г. и после разрушений отстроен в 1786-1791 гг. Интерьер декорирован орнаментальной лепкой и росписью первой половины XIX в. Витражи с орнаментальными и тематическими рисунками изготовлены в Варшаве в 1895 г. Привлекают внимание горельефные композиции XIX в. и резная кафедра. Территория ограждена высокой кирпичной стеной с пятиугольной башней в северном углу и однопролетными парадными воротами в южном.
На жаль, через брак часу, нам вдалося оглянути далеко не всі визначні пам'ятки Шаргорода.
Стіни, вежа замку XVI-XVII століть - багаторазово відновлювалися і перебудовувалися. Магнатський двір зберіг найважливіші елементи архітектурно-планувальної структури. Зі сходу та півдня його оточує високий підпірний мур з контрфорсами та кутовою двоярусною вежею. В західній частині подвір'я розташована двоповерхова замкова кам'яниця (житловий будинок) кінця XVI ст. Ця будівля в ренесансному стилі є єдиним відомим пам'ятником такого типу в Україні. Початкове внутрішнє планування повністю збереглося. На горищному поверсі збереглися рушничні амбразури. В споруді простежуються перехідні риси від оборонних замків до феодальним садиб епохи Ренесансу.
Заї'зд XIX століття - дерев'яна, одноповерхова споруда з мезоніном, на високому цоколі, з господарським підвалом. Має наскрізний проїзд по центру, житлові приміщення по боках (кімнати для приїжджих, квартира господаря) і подвір'я для розміщення коней і екіпажів.
К сожалению, из-за нехватки времени, нам удалось осмотреть далеко не все достопримечательности Шаргорода.
Стены, башня замка XVI-XVII веков - многократно восстанавливались и перестраивались. Магнатский двор сохранил важнейшие элементы архитектурно-планировочной структуры. С востока и юга он огражден высокой подпорной стеной с контрфорсами и угловой двухярусной башней. В западной части двора находится двухэтажная замковая каменица (жилой дом) конец XVI в.. Эта здание в ренессансном стиле является единственным известным памятником такого типа в Украине. Первоначальная внутренняя планировка полностью сохранилась. На чердачном этаже сохранились ружейные амбразуры. В сооружении прослеживаются переходные черты от оборонных замков к феодальным усадьбам эпохи Ренессанса.
Заезд XIX век - деревянное, одноэтажное сооружение с мезонином, на высоком цоколе, с хозяйственным подвалом. Имеет сквозной проезд по центру, жилые помещения по бокам (комнаты для приезжих, квартира хозяина) и двор для размещения лошадей и экипажей.
Стіни, вежа замку XVI-XVII століть - багаторазово відновлювалися і перебудовувалися. Магнатський двір зберіг найважливіші елементи архітектурно-планувальної структури. Зі сходу та півдня його оточує високий підпірний мур з контрфорсами та кутовою двоярусною вежею. В західній частині подвір'я розташована двоповерхова замкова кам'яниця (житловий будинок) кінця XVI ст. Ця будівля в ренесансному стилі є єдиним відомим пам'ятником такого типу в Україні. Початкове внутрішнє планування повністю збереглося. На горищному поверсі збереглися рушничні амбразури. В споруді простежуються перехідні риси від оборонних замків до феодальним садиб епохи Ренесансу.
Заї'зд XIX століття - дерев'яна, одноповерхова споруда з мезоніном, на високому цоколі, з господарським підвалом. Має наскрізний проїзд по центру, житлові приміщення по боках (кімнати для приїжджих, квартира господаря) і подвір'я для розміщення коней і екіпажів.
К сожалению, из-за нехватки времени, нам удалось осмотреть далеко не все достопримечательности Шаргорода.
Стены, башня замка XVI-XVII веков - многократно восстанавливались и перестраивались. Магнатский двор сохранил важнейшие элементы архитектурно-планировочной структуры. С востока и юга он огражден высокой подпорной стеной с контрфорсами и угловой двухярусной башней. В западной части двора находится двухэтажная замковая каменица (жилой дом) конец XVI в.. Эта здание в ренессансном стиле является единственным известным памятником такого типа в Украине. Первоначальная внутренняя планировка полностью сохранилась. На чердачном этаже сохранились ружейные амбразуры. В сооружении прослеживаются переходные черты от оборонных замков к феодальным усадьбам эпохи Ренессанса.
Заезд XIX век - деревянное, одноэтажное сооружение с мезонином, на высоком цоколе, с хозяйственным подвалом. Имеет сквозной проезд по центру, жилые помещения по бокам (комнаты для приезжих, квартира хозяина) и двор для размещения лошадей и экипажей.
Ще одна наша зупинка - Немирів - місто за 45 км від Вінниці.
За переказами, за 3 версти на схід від сучасного Немирова у Х-ХІ ст. було стародавнє давньоруське місто Мирів. Ще й досі тут серед степу височать велетенські (заввишки місцями до дев’яти метрів!) вали городища, від яких і саме це урочище зветься Великі вали. Ці вали утворюють уривчасте коло, що має загальну довжину 5,5 кілометрів.
Археологи виявили на Немирівському городищі сліди трипільської культури, поселення ранньоскіфської доби. На околицях Немирова було знайдено 122 римські монети ІІ-ІІІ ст. н.е. та дві срібні каблучки з вправленими в них римськими монетами.
Та кочовики спустошили місто. Коли ж (згідно польських джерел) великий князь Ольгерд у 1331 р. визволив цю місцевість від татар, нове поселення виникло на іншому, на той час - зручнішому, місці . На відміну від попереднього Мирова, воно одержало назву Немирів. Перша письмова згадка про Немирів є під 1506 у "ярлику" кримського хана Менглі-Гірея.
В середині XVII ст. Немирів належав воєводі князю Яремі Вишневецькому (1612-1651), котрому ці маєтності перейшли від Четвертинських. Під час Визвольної війни місто звільнили загони М.Кривоноса та І.Гонти. Близько 1670 р. тут закріпився гетьман Петро Дорошенко (1627-1698), але згодом його витіснив король Ян Собєський, а потім знов, до 1674 р., тут був осідок Петра Дорошенка.
Від Вишневецьких Немирівські маєтності перейшли до Потоцьких. Воєвода київський і познанський, великий коронний гетьман Юзеф Потоцький (1673-1751) відомий тим, що в 1703 р. придушив повстання Семена Палія, а згодом і відновив Немирівський замок. Тут у серпні-листопаді 1737 р. Ю.Потоцький приймав дипломатів з Австрії, Туреччини та Росії, що зібралися на переговори, що згодом одержали історичну назву "Немирівський конгрес".
Багато корисного зробив для розвитку Немирова Вінцентій Потоцький (пом. 1825 р.). До речі, за його часів (16 травня 1787 р.) Немирів відвідав король Станіслав Август Понятовський, котрий повертався з Канева, де мав зустріч на галері з Катериною ІІ.
1791-92 рр. в Немирові квартирував з військом генерал Тадеуш Костюшко (1746-1817), національний герой Польщі. Відомий мемуарист Северин Букар зазначав, що В.Потоцький приймав їх по-панські, “до десертів клали золоті прибори”.
В 1802 році, після другого розбору Польщі (1793), В.Потоцький продав ці маєтності Станіславу Щенсному Потоцькому та переїхав до інших своїх маєтків у Галичині. Новий власник Станіслав Щенсний Потоцький (1752-1805) подарував ці та інші маєтки своєму старшому синові Єжі Потоцькому (1776-1810), який невдовзі промотав майно, виїхав до Франції і там помер. Але ще до того, у 1807 році, Немирів і Ковалівку одкупила його мачуха - Софія Потоцька (1760-1822), у першому шлюбі - де-Вітт і (подейкують) ... коханка свого ж пасинка. Ім’я цієї третьої дружини Станіслава Щенсного увічнене в назві славетного Уманського парку “Софіївка”, створеного саме на її честь.
Згідно її заповіту, Ковалівка з Немировим дісталися у спадок Болеславу Потоцькому - юридично синові Станіслава Щенсного, фактично ж - онукові.
У 1811 р. дерев’яний, під солом’яними стріхами Немирів вигорів вщент, і від старої забудови лишилися лише поодинокі муровані споруди - Троїцька церква (1806) та римо-католицький костьол св. Юзефа Обручника (1803), зведений коштом Станіслава Щенсного Потоцького.
З приєднанням Правобережної України до Російської імперії у Немирові постійно квартирував який-небудь російський полк.
Немирів середини ХІХ ст. уславлений багатьма відомими людьми, що тут народилися або жили, гостювали, вчилися. Володар містечка в цей час - граф Болеслав Потоцький (1805-1893), гофмейстер Височайшого двору - був людиною освіченою, товариської вдачі, гостинним і ласкавим господарем, меценатом. Він утримував своїм коштом сиротинець і богадільню в Ковалівці, притулок, лікарню для селян, гімназію в Немирові, віддаючи на це майже чверть витрат на утримання маєтку взагалі.
Донька Болеслава Потоцького - Марія (1837-1882) у 1856 р. взяла шлюб із графом Григорієм Олександровичем Строгановим (1770-1857), якому й було віддано у правління Немирівський маєток. У рік смерті графа народилась Марія Григорівна Строганова... (Цікава виходить арифметика, чи не так?!!! ;)))
Саме Марії Григорівні судилось стати останньою немирівською поміщицею. Після шлюбу (наприкінці 1870-х) з князем Олексієм Григоровичем Щербатовим (1849-1912), вона взяла прізвище чоловіка і титул княгині Щербатової. Молода й енергійна княгиня заходилась господарювати та розбудовувати Немирів. Вироби Немирівської майстерні княгині М. Г. Щербатової - килими, мережива й вишивки - демонструвалися навіть на відомій всеросійській сільськогосподарській та промисловій виставці 1913 року у Києві. Розбудовуючи маєток у Немирові, княгиня запросила з Праги чеського архітектора Іржі Стібрала, з яким познайомилась ще в 1866 р. у Венеції, та за чиїм проектом було споруджено знаменитий палац, спиртозавод, електростанцію, критий ринок та інше.
Еще одна наша остановка - Немиров - город в 45 км от Винницы.
По преданиям, в 3-х верстах на восток от современного Немирова в Х-ХІ ст. был старинный древнерусский город Миров. Доселе здесь среди степи возвышаются гигантские (высотой местами в девять метров!) валы городища, именно от которых и это урочище зовется Большие валы. Эти валы образуют прерывистый круг общей длиной 5,5 километров.
Археологи обнаружили на Немировском городище следы трипольской культуры, поселения раннескифского периода. В окрестностях Немирова найдены 122 римские монеты ІІ-ІІІ в. н. э. и два серебряных перстня с вправленными в них римскими монетами.
Но кочевники опустошили город, и когда (согласно польским источникам) великий князь Ольгерд в 1331 г. освободил эту местность от татар, новое поселение возникло на другом, в тот момент - более удобном, месте. В отличие от предыдущего Мирова, оно получило название Немиров. Первое письменное упоминание о Немирове встречается под 1506 в "ярлыке" крымского хана Менгли-Гирея.
В середине XVII. Немиров принадлежал воеводе князю Яреме Вишневецкому (1612-1651), которому эти поместья перешли от Четвертинских. Во время Освободительной войны город освободили отряды М.Кривоноса и И.Гонты. Около 1670 г. здесь закрепился гетман Петр Дорошенко (1627-1698), но со временем его вытеснил король Ян Собесский, а потом снова, к 1674 г., здесь был приют Петра Дорошенко.
От Вишневецких Немировские поместья перешли к Потоцким. Воевода киевский и познанский, великий коронный гетман Юзеф Потоцкий (1673-1751) известен тем, что в 1703 г. подавил восстание Семена Палия, а со временем и восстановил Немировский замок. Здесь в августе-ноябре 1737 г. Ю.Потоцкий принимал дипломатов из Австрии, Турции и России, собравшихся на переговоры, получившие историческое название "Немировский конгресс".
Много полезного сделал для развития Немирова Винцентий Потоцкий (умер в 1825 г.). Кстати, в его времена (16 мая 1787 г.) Немиров посетил король Станислав Август Понятовский, который возвращался из Канева, где встречался на галере с Екатериной ІІ.
В 1791-92 гг. в Немирове размещался с войском генерал Тадеуш Костюшко (1746-1817), национальный герой Польши. Известный мемуарист Северин Букар отмечал, что В.Потоцкий принимал их по-царски, “к десертам клали золотые приборы”.
В 1802 году, после второго раздела Польши (1793), В.Потоцкий продал эти поместья Станиславу Щенсному Потоцкому и переехал в другие свои имения в Галичине. Новый владелец Станислав Щенсный Потоцкий (1752-1805) подарил в числе прочих это имение своем старшему сыну Ежи Потоцкому (1776-1810), который вскоре промотал имущество, выехал во Францию и там умер. Но до этого, в 1807 году, Немиров и Ковалевку откупила его мачеха - София Потоцкая (1760-1822), в первом браке - де-Витт и (ходят сплетни) ... любовница своего же пасынка. Имя этой третьей жены Станислава Щенсного увековечено в названии прославленного Уманского парка “Софиевка”, созданного именно в ее честь.
По ее завещанию Ковалевка с Немировым достались в наследство Болеславу Потоцкому - юридически сыну Станислава Щенсного, фактически же - внуку.
В 1811 г. деревянный, под соломенными крышами Немиров выгорел дотла, и от старой застройки остались лишь единичные каменные сооружения - Троицкая церковь (1806) и римо-католический костел св. Юзефа Обручника (1803), возведенный на средства Станислава Щенсного Потоцкого.
С присоединением Правобережной Украины к Российской империи в Немирове постоянно квартировал какой-нибудь российский полк.
Немиров середины ХІХ в. прославлен многими известными людьми, которые здесь родились или жили, гостили, учились. Властитель городка в это время - граф Болеслав Потоцкий (1805-1893), гофмейстер Высочайшего двора - был человеком образованным, общительного характера, гостеприимным и ласковым хозяином, меценатом. Он содержал за свои средства сиротский дом и богадельню в Ковалевке, приют, больницу для крестьян, гимназию в Немирове, отдавая на это почти четверть от общих затрат на содержание имения.
Дочь Болеслава Потоцкого - Мария (1837-1882) в 1856 г. вышла замуж за графа Григория Александровича Строганова (1770-1857), которому и было отдано в управление Немировское имение. В год смерти графа родилась Мария Григорьевна Строганова... (Интересная получается арифметика, не правда ли?!!! ;)))
Именно Марии Григорьевне довелось стать последней немировской помещицей. После брака (в конце 1870-х) с князем Алексеем Григорьевичем Щербатовым (1849-1912), она взяла фамилию мужа и титул княгини Щербатовой. Молодая и энергичная княгиня принялась хозяйствовать и отстраивать Немиров. Изделия Немировской мастерской княгини М. Г. Щербатовой - ковры, кружева и вышивки - демонстрировались даже на известной всероссийской сельскохозяйственной и промышленной выставке 1913 года в Киеве. Обустраивая имение в Немирове, княгиня пригласила из Праги чешского архитектора Иржи Стибрала, с которым познакомилась в 1866 г. в Венеции, и по чьим проектам были возведены знаменитый дворец, спиртозавод, электростанция, крытый рынок и прочее.
За переказами, за 3 версти на схід від сучасного Немирова у Х-ХІ ст. було стародавнє давньоруське місто Мирів. Ще й досі тут серед степу височать велетенські (заввишки місцями до дев’яти метрів!) вали городища, від яких і саме це урочище зветься Великі вали. Ці вали утворюють уривчасте коло, що має загальну довжину 5,5 кілометрів.
Археологи виявили на Немирівському городищі сліди трипільської культури, поселення ранньоскіфської доби. На околицях Немирова було знайдено 122 римські монети ІІ-ІІІ ст. н.е. та дві срібні каблучки з вправленими в них римськими монетами.
Та кочовики спустошили місто. Коли ж (згідно польських джерел) великий князь Ольгерд у 1331 р. визволив цю місцевість від татар, нове поселення виникло на іншому, на той час - зручнішому, місці . На відміну від попереднього Мирова, воно одержало назву Немирів. Перша письмова згадка про Немирів є під 1506 у "ярлику" кримського хана Менглі-Гірея.
В середині XVII ст. Немирів належав воєводі князю Яремі Вишневецькому (1612-1651), котрому ці маєтності перейшли від Четвертинських. Під час Визвольної війни місто звільнили загони М.Кривоноса та І.Гонти. Близько 1670 р. тут закріпився гетьман Петро Дорошенко (1627-1698), але згодом його витіснив король Ян Собєський, а потім знов, до 1674 р., тут був осідок Петра Дорошенка.
Від Вишневецьких Немирівські маєтності перейшли до Потоцьких. Воєвода київський і познанський, великий коронний гетьман Юзеф Потоцький (1673-1751) відомий тим, що в 1703 р. придушив повстання Семена Палія, а згодом і відновив Немирівський замок. Тут у серпні-листопаді 1737 р. Ю.Потоцький приймав дипломатів з Австрії, Туреччини та Росії, що зібралися на переговори, що згодом одержали історичну назву "Немирівський конгрес".
Багато корисного зробив для розвитку Немирова Вінцентій Потоцький (пом. 1825 р.). До речі, за його часів (16 травня 1787 р.) Немирів відвідав король Станіслав Август Понятовський, котрий повертався з Канева, де мав зустріч на галері з Катериною ІІ.
1791-92 рр. в Немирові квартирував з військом генерал Тадеуш Костюшко (1746-1817), національний герой Польщі. Відомий мемуарист Северин Букар зазначав, що В.Потоцький приймав їх по-панські, “до десертів клали золоті прибори”.
В 1802 році, після другого розбору Польщі (1793), В.Потоцький продав ці маєтності Станіславу Щенсному Потоцькому та переїхав до інших своїх маєтків у Галичині. Новий власник Станіслав Щенсний Потоцький (1752-1805) подарував ці та інші маєтки своєму старшому синові Єжі Потоцькому (1776-1810), який невдовзі промотав майно, виїхав до Франції і там помер. Але ще до того, у 1807 році, Немирів і Ковалівку одкупила його мачуха - Софія Потоцька (1760-1822), у першому шлюбі - де-Вітт і (подейкують) ... коханка свого ж пасинка. Ім’я цієї третьої дружини Станіслава Щенсного увічнене в назві славетного Уманського парку “Софіївка”, створеного саме на її честь.
Згідно її заповіту, Ковалівка з Немировим дісталися у спадок Болеславу Потоцькому - юридично синові Станіслава Щенсного, фактично ж - онукові.
У 1811 р. дерев’яний, під солом’яними стріхами Немирів вигорів вщент, і від старої забудови лишилися лише поодинокі муровані споруди - Троїцька церква (1806) та римо-католицький костьол св. Юзефа Обручника (1803), зведений коштом Станіслава Щенсного Потоцького.
З приєднанням Правобережної України до Російської імперії у Немирові постійно квартирував який-небудь російський полк.
Немирів середини ХІХ ст. уславлений багатьма відомими людьми, що тут народилися або жили, гостювали, вчилися. Володар містечка в цей час - граф Болеслав Потоцький (1805-1893), гофмейстер Височайшого двору - був людиною освіченою, товариської вдачі, гостинним і ласкавим господарем, меценатом. Він утримував своїм коштом сиротинець і богадільню в Ковалівці, притулок, лікарню для селян, гімназію в Немирові, віддаючи на це майже чверть витрат на утримання маєтку взагалі.
Донька Болеслава Потоцького - Марія (1837-1882) у 1856 р. взяла шлюб із графом Григорієм Олександровичем Строгановим (1770-1857), якому й було віддано у правління Немирівський маєток. У рік смерті графа народилась Марія Григорівна Строганова... (Цікава виходить арифметика, чи не так?!!! ;)))
Саме Марії Григорівні судилось стати останньою немирівською поміщицею. Після шлюбу (наприкінці 1870-х) з князем Олексієм Григоровичем Щербатовим (1849-1912), вона взяла прізвище чоловіка і титул княгині Щербатової. Молода й енергійна княгиня заходилась господарювати та розбудовувати Немирів. Вироби Немирівської майстерні княгині М. Г. Щербатової - килими, мережива й вишивки - демонструвалися навіть на відомій всеросійській сільськогосподарській та промисловій виставці 1913 року у Києві. Розбудовуючи маєток у Немирові, княгиня запросила з Праги чеського архітектора Іржі Стібрала, з яким познайомилась ще в 1866 р. у Венеції, та за чиїм проектом було споруджено знаменитий палац, спиртозавод, електростанцію, критий ринок та інше.
Еще одна наша остановка - Немиров - город в 45 км от Винницы.
По преданиям, в 3-х верстах на восток от современного Немирова в Х-ХІ ст. был старинный древнерусский город Миров. Доселе здесь среди степи возвышаются гигантские (высотой местами в девять метров!) валы городища, именно от которых и это урочище зовется Большие валы. Эти валы образуют прерывистый круг общей длиной 5,5 километров.
Археологи обнаружили на Немировском городище следы трипольской культуры, поселения раннескифского периода. В окрестностях Немирова найдены 122 римские монеты ІІ-ІІІ в. н. э. и два серебряных перстня с вправленными в них римскими монетами.
Но кочевники опустошили город, и когда (согласно польским источникам) великий князь Ольгерд в 1331 г. освободил эту местность от татар, новое поселение возникло на другом, в тот момент - более удобном, месте. В отличие от предыдущего Мирова, оно получило название Немиров. Первое письменное упоминание о Немирове встречается под 1506 в "ярлыке" крымского хана Менгли-Гирея.
В середине XVII. Немиров принадлежал воеводе князю Яреме Вишневецкому (1612-1651), которому эти поместья перешли от Четвертинских. Во время Освободительной войны город освободили отряды М.Кривоноса и И.Гонты. Около 1670 г. здесь закрепился гетман Петр Дорошенко (1627-1698), но со временем его вытеснил король Ян Собесский, а потом снова, к 1674 г., здесь был приют Петра Дорошенко.
От Вишневецких Немировские поместья перешли к Потоцким. Воевода киевский и познанский, великий коронный гетман Юзеф Потоцкий (1673-1751) известен тем, что в 1703 г. подавил восстание Семена Палия, а со временем и восстановил Немировский замок. Здесь в августе-ноябре 1737 г. Ю.Потоцкий принимал дипломатов из Австрии, Турции и России, собравшихся на переговоры, получившие историческое название "Немировский конгресс".
Много полезного сделал для развития Немирова Винцентий Потоцкий (умер в 1825 г.). Кстати, в его времена (16 мая 1787 г.) Немиров посетил король Станислав Август Понятовский, который возвращался из Канева, где встречался на галере с Екатериной ІІ.
В 1791-92 гг. в Немирове размещался с войском генерал Тадеуш Костюшко (1746-1817), национальный герой Польши. Известный мемуарист Северин Букар отмечал, что В.Потоцкий принимал их по-царски, “к десертам клали золотые приборы”.
В 1802 году, после второго раздела Польши (1793), В.Потоцкий продал эти поместья Станиславу Щенсному Потоцкому и переехал в другие свои имения в Галичине. Новый владелец Станислав Щенсный Потоцкий (1752-1805) подарил в числе прочих это имение своем старшему сыну Ежи Потоцкому (1776-1810), который вскоре промотал имущество, выехал во Францию и там умер. Но до этого, в 1807 году, Немиров и Ковалевку откупила его мачеха - София Потоцкая (1760-1822), в первом браке - де-Витт и (ходят сплетни) ... любовница своего же пасынка. Имя этой третьей жены Станислава Щенсного увековечено в названии прославленного Уманского парка “Софиевка”, созданного именно в ее честь.
По ее завещанию Ковалевка с Немировым достались в наследство Болеславу Потоцкому - юридически сыну Станислава Щенсного, фактически же - внуку.
В 1811 г. деревянный, под соломенными крышами Немиров выгорел дотла, и от старой застройки остались лишь единичные каменные сооружения - Троицкая церковь (1806) и римо-католический костел св. Юзефа Обручника (1803), возведенный на средства Станислава Щенсного Потоцкого.
С присоединением Правобережной Украины к Российской империи в Немирове постоянно квартировал какой-нибудь российский полк.
Немиров середины ХІХ в. прославлен многими известными людьми, которые здесь родились или жили, гостили, учились. Властитель городка в это время - граф Болеслав Потоцкий (1805-1893), гофмейстер Высочайшего двора - был человеком образованным, общительного характера, гостеприимным и ласковым хозяином, меценатом. Он содержал за свои средства сиротский дом и богадельню в Ковалевке, приют, больницу для крестьян, гимназию в Немирове, отдавая на это почти четверть от общих затрат на содержание имения.
Дочь Болеслава Потоцкого - Мария (1837-1882) в 1856 г. вышла замуж за графа Григория Александровича Строганова (1770-1857), которому и было отдано в управление Немировское имение. В год смерти графа родилась Мария Григорьевна Строганова... (Интересная получается арифметика, не правда ли?!!! ;)))
Именно Марии Григорьевне довелось стать последней немировской помещицей. После брака (в конце 1870-х) с князем Алексеем Григорьевичем Щербатовым (1849-1912), она взяла фамилию мужа и титул княгини Щербатовой. Молодая и энергичная княгиня принялась хозяйствовать и отстраивать Немиров. Изделия Немировской мастерской княгини М. Г. Щербатовой - ковры, кружева и вышивки - демонстрировались даже на известной всероссийской сельскохозяйственной и промышленной выставке 1913 года в Киеве. Обустраивая имение в Немирове, княгиня пригласила из Праги чешского архитектора Иржи Стибрала, с которым познакомилась в 1866 г. в Венеции, и по чьим проектам были возведены знаменитый дворец, спиртозавод, электростанция, крытый рынок и прочее.
Поділля, Вінниччина. Немирів, садиба XIX ст. Палац (1894-1917), головний фасад.
Палац збудовано в стилі неокласицизму. Споруда палацу - мурована, двоповерхова. Будували (за різними джерелами) або архітектори Г.Гринер та Е.Крамарж, або чеський архітектор Іржі Стібрал. З 1921 використовується як будинок відпочинку.
Подолье, Винничина. Немиров, усадьба XIX в. Дворец (1894-1917), главный фасад.
Дворец сооружен в стиле неоклассицизма. Здание дворца - каменное двухэтажное. Сооружен по проекту (по разным источникам) или архитекторов Г.Гринера и Э.Крамаржа, или чешского архитектора Иржы Стибрала. С 1921 г. используется как дом отдыха.
Палац збудовано в стилі неокласицизму. Споруда палацу - мурована, двоповерхова. Будували (за різними джерелами) або архітектори Г.Гринер та Е.Крамарж, або чеський архітектор Іржі Стібрал. З 1921 використовується як будинок відпочинку.
Подолье, Винничина. Немиров, усадьба XIX в. Дворец (1894-1917), главный фасад.
Дворец сооружен в стиле неоклассицизма. Здание дворца - каменное двухэтажное. Сооружен по проекту (по разным источникам) или архитекторов Г.Гринера и Э.Крамаржа, или чешского архитектора Иржы Стибрала. С 1921 г. используется как дом отдыха.
Немирів, садиба XIX ст. Палац (1894-1917), парковий фасад.
Навколо палацу розбито парк (85 га), в якому налічується майже 80 видів дерев та чагарників. Найінтенсивніше роботи зі створення парку велися наприкінці XIX ст. Території парку властивий м`яко виражений рельєф із похилим склоном до ставка. До композиції парку включені характерні елементи регулярного планування.
Немиров, усадьба XIX в. Дворец (1894-1917), парковый фасад.
Вокруг дворца разбит парк (85 га), в котором почти 80 видов деревьев и кустов. Наиболее интенсивные работы по его созданию проводились в конце XIX в. Территория парка характеризуется мягко выраженным рельефом с пологим склоном к пруду. В композицию парка включены четко выраженные элементы регулярной планировки.
Навколо палацу розбито парк (85 га), в якому налічується майже 80 видів дерев та чагарників. Найінтенсивніше роботи зі створення парку велися наприкінці XIX ст. Території парку властивий м`яко виражений рельєф із похилим склоном до ставка. До композиції парку включені характерні елементи регулярного планування.
Немиров, усадьба XIX в. Дворец (1894-1917), парковый фасад.
Вокруг дворца разбит парк (85 га), в котором почти 80 видов деревьев и кустов. Наиболее интенсивные работы по его созданию проводились в конце XIX в. Территория парка характеризуется мягко выраженным рельефом с пологим склоном к пруду. В композицию парка включены четко выраженные элементы регулярной планировки.
Немирів, гімназія (XIX ст.), корпус жіночої гімназії.
Гімназію було започатковано у 1785 р. створенням училища для 12 хлопчиків. До 1799 р. воно вже налічувало 359 учнів. В 1838 р. училище було перетворено на гімназію, і кількість учнів досягла 450. Гімназія мала великий вплив на освіту в краї. В другій половині XIX ст. були відкриті жіноча гімназія, народне училище, школа грамоти для дітей, що розмістилися в новому корпусі, побудованому поруч із корпусом чоловічої гімназії.
Немиров, гимназия (XIX в.), корпус женской гимназии.
Начало гимназии было положено созданием в 1785 г. училища для 12 мальчиков. К 1799 г. оно насчитывало 359 учеников. В 1838 г. училище было преобразовано в гимназию, и число учеников достигло 450. Гимназия оказала большое влияние на образование в крае. Во второй половине XIX в. были открыты женская гимназия, народное училище и школа грамоты для детей, разместившиеся в новом корпусе, выстроенном рядом с корпусом мужской гимназии.
Гімназію було започатковано у 1785 р. створенням училища для 12 хлопчиків. До 1799 р. воно вже налічувало 359 учнів. В 1838 р. училище було перетворено на гімназію, і кількість учнів досягла 450. Гімназія мала великий вплив на освіту в краї. В другій половині XIX ст. були відкриті жіноча гімназія, народне училище, школа грамоти для дітей, що розмістилися в новому корпусі, побудованому поруч із корпусом чоловічої гімназії.
Немиров, гимназия (XIX в.), корпус женской гимназии.
Начало гимназии было положено созданием в 1785 г. училища для 12 мальчиков. К 1799 г. оно насчитывало 359 учеников. В 1838 г. училище было преобразовано в гимназию, и число учеников достигло 450. Гимназия оказала большое влияние на образование в крае. Во второй половине XIX в. были открыты женская гимназия, народное училище и школа грамоты для детей, разместившиеся в новом корпусе, выстроенном рядом с корпусом мужской гимназии.
З гімназією тісно пов'язані імена видатних діячів російської, української та польської культури XIX ст.
Тут викладали: географію в 1855-1859 рр. - відомий український етнограф і фольклорист А.В.Маркович; малювання в 1845-1848 рр. - художник І.М.Сошенко.
Тут працювали: М.К.Чалий - один з перших біографів Т.Г.Шевченка; І.І.Ничипоренко - український педагог і просвітник.
В гімназії навчалися російський письменник А.О.Новодворський (А.Осипович), російський драматичний актор Недєлін (Є.Я.Недзельський), відомий російський поет Г.А.Мачтет
(автор слів пісні "Замучен тяжелой неволей"). Тривалий час попечителем Немирівської гімназії був відомий учений, хірург і громадський діяч Н.І.Пирогов.
Тут одержали освіту польські письменники Т.-Т.Єж, І.-І.Роллє. У 1915-1920 рр. тут навчався відомий український письменник Н.П.Трублаїні (Трублаєвський).
В 1957 р. у педагогічному училищі, розташованому в корпусі колишньої чоловічої гімназії, було відкрито літературно-меморіальний музей знаменитої письменниці Марка Вовчка
(вона жила в Немирові в 50-і рр. XIX ст.).
Ансамбль складається з корпусів чоловічої та жіночої гімназії. Чоловічий корпус, 1838 р. - двоповерхова цегляна споруда в дусі практичної казенної архітектури пізнього класицизму. Архітектор - професор механіки і архітектури Київського університету св.Володимира Франц Іванович Мєхович (1783-1852). Будинок збереглося до наших часів з деякими змінами. На його головному фасаді встановлено меморіальні дошки Н.П.Трублаїні (Трублаєвському), А.В.Марковичу, И.М.Сошенко, Г.А.Мачтету. Жіночий корпус, середина XIX в. - одноповерхова цегляна споруда в стилі класицизму. Має пізніші прибудови.
С гимназией тесно связаны имена выдающихся деятелей русской, украинской и польской культуры XIX в. Здесь преподавали: географию в 1855-1859 гг. - известный украинский этнограф и фольклорист А.В.Маркович; рисование в 1845-1848 гг. - художник И.М.Сошенко. Здесь работали: М.К.Чалый - один из первых биографов Т.Г.Шевченко; И.И.Ничипоренко - украинский педагог и просветитель. В гимназии учились русский писатель А.О.Новодворский (А.Осипович), русский драматический актер Неделин (Е.Я.Недзельский), известный русский поэт Г.А.Мачтет (автор слов песни "Замучен тяжелой неволей"). Длительное время попечителем Немировской гимназии был известный ученый, хирург и общественный деятель Н.И.Пирогов. Здесь получили образование польские писатели Т.-Т.Еж, И.-И.Ролле. В 1915-1920 гг. здесь учился известный украинский писатель Н.П.Трублаини (Трублаевский). В 1957 г. в педагогическом училище, расположенном в корпусе бывшей мужской гимназии, был открыт литературно-мемориальный музей знаменитой писательницы Марко Вовчок (она жила в Немирове в 50-е гг. XIX в.).
Ансамбль состоит из корпусов мужской и женской гимназии. Мужской корпус, 1838 г. - кирпичное двухэтажное сооружение в духе практичной казенной архитектури позднего классицизма. Архитектор - профессор механики и архитектуры Киевского университета св.Владимира Франц Иванович Мехович (1783-1852). Здание сохранилось до настоящего времени с некоторыми изменениями. На его главном фасаде установлены мемориальные доски Н.П.Трублаини (Трублаевскому), А.В.Марковичу, И.М.Сошенко, Г.А.Мачтету. Женский корпус, середина XIX в. - кирпичное одноэтажное сооружение в стиле классицизма. Имеет поздние пристройки.
Ансамбль складається з корпусів чоловічої та жіночої гімназії. Чоловічий корпус, 1838 р. - двоповерхова цегляна споруда в дусі практичної казенної архітектури пізнього класицизму. Архітектор - професор механіки і архітектури Київського університету св.Володимира Франц Іванович Мєхович (1783-1852). Будинок збереглося до наших часів з деякими змінами. На його головному фасаді встановлено меморіальні дошки Н.П.Трублаїні (Трублаєвському), А.В.Марковичу, И.М.Сошенко, Г.А.Мачтету. Жіночий корпус, середина XIX в. - одноповерхова цегляна споруда в стилі класицизму. Має пізніші прибудови.
С гимназией тесно связаны имена выдающихся деятелей русской, украинской и польской культуры XIX в. Здесь преподавали: географию в 1855-1859 гг. - известный украинский этнограф и фольклорист А.В.Маркович; рисование в 1845-1848 гг. - художник И.М.Сошенко. Здесь работали: М.К.Чалый - один из первых биографов Т.Г.Шевченко; И.И.Ничипоренко - украинский педагог и просветитель. В гимназии учились русский писатель А.О.Новодворский (А.Осипович), русский драматический актер Неделин (Е.Я.Недзельский), известный русский поэт Г.А.Мачтет (автор слов песни "Замучен тяжелой неволей"). Длительное время попечителем Немировской гимназии был известный ученый, хирург и общественный деятель Н.И.Пирогов. Здесь получили образование польские писатели Т.-Т.Еж, И.-И.Ролле. В 1915-1920 гг. здесь учился известный украинский писатель Н.П.Трублаини (Трублаевский). В 1957 г. в педагогическом училище, расположенном в корпусе бывшей мужской гимназии, был открыт литературно-мемориальный музей знаменитой писательницы Марко Вовчок (она жила в Немирове в 50-е гг. XIX в.).
Ансамбль состоит из корпусов мужской и женской гимназии. Мужской корпус, 1838 г. - кирпичное двухэтажное сооружение в духе практичной казенной архитектури позднего классицизма. Архитектор - профессор механики и архитектуры Киевского университета св.Владимира Франц Иванович Мехович (1783-1852). Здание сохранилось до настоящего времени с некоторыми изменениями. На его главном фасаде установлены мемориальные доски Н.П.Трублаини (Трублаевскому), А.В.Марковичу, И.М.Сошенко, Г.А.Мачтету. Женский корпус, середина XIX в. - кирпичное одноэтажное сооружение в стиле классицизма. Имеет поздние пристройки.
Немирів. Електростанція та млин, 90-і рр. XIX ст.
Розташовані понад ставком на березі р. Мирки вздовж траси Брацлавського напрямку, звідки й походить назва - Брацлавський млин. Він діяв за допомогою дизельної електростанції. Це була одна з перших електростанцій в Україні. Зведена за проектом (за різними джерелами) або архітектора Пехера, або чеського архітектора Іржі Стібрала.
В Немирові, крім описаного вище, цікаво ознайомитись зі спорудою колишньої кірхи (архітектор Ф.Мєхович) Будівля має просту, без зайвих витівок архітектуру - з чотирикутною вежею-дзвіницею під високим шатром. В наш час приміщення використовується пожежною частиною, але й досі в обрисах будівлі проглядаються характерні для храму форми.
Немиров. Электростанция и мельница, 90-е гг. XIX в.
Расположены над прудом на берегу р. Мирки вдоль трассы Брацлавского направления, откуда и происходит название - Брацлавская мельница. Она приводилась в движение дизельной электростанцией. Это - одна из первых электростанций в Украине. Сооружена по проекту (по разным источникам) или архитектора Пехера, или чешского архитектора Иржы Стибрала
В Немирове, кроме описанного выше, интересно ознакомиться со строением бывшей кирхи (архитектор Ф.Мехович) Здание имеет простую, без излишеств архитектуру - с четырехугольной башней-колокольней под высоким шатром. В наше время помещение используется пожарной частью, но и поныне в его очертаниях просматриваются характерные для храма формы.
Розташовані понад ставком на березі р. Мирки вздовж траси Брацлавського напрямку, звідки й походить назва - Брацлавський млин. Він діяв за допомогою дизельної електростанції. Це була одна з перших електростанцій в Україні. Зведена за проектом (за різними джерелами) або архітектора Пехера, або чеського архітектора Іржі Стібрала.
В Немирові, крім описаного вище, цікаво ознайомитись зі спорудою колишньої кірхи (архітектор Ф.Мєхович) Будівля має просту, без зайвих витівок архітектуру - з чотирикутною вежею-дзвіницею під високим шатром. В наш час приміщення використовується пожежною частиною, але й досі в обрисах будівлі проглядаються характерні для храму форми.
Немиров. Электростанция и мельница, 90-е гг. XIX в.
Расположены над прудом на берегу р. Мирки вдоль трассы Брацлавского направления, откуда и происходит название - Брацлавская мельница. Она приводилась в движение дизельной электростанцией. Это - одна из первых электростанций в Украине. Сооружена по проекту (по разным источникам) или архитектора Пехера, или чешского архитектора Иржы Стибрала
В Немирове, кроме описанного выше, интересно ознакомиться со строением бывшей кирхи (архитектор Ф.Мехович) Здание имеет простую, без излишеств архитектуру - с четырехугольной башней-колокольней под высоким шатром. В наше время помещение используется пожарной частью, но и поныне в его очертаниях просматриваются характерные для храма формы.
Першоджерела:
# Сайт «Наш край».
# «Свято-Миколаївський Шаргородський монастир», листівка.
# Сайт «Замки та храми України».
# «Свято-Миколаївський Шаргородський монастир», листівка.
# Сайт «Замки та храми України».
Інші сторінки маршруту "На південний захід від Києва (липень 2004 року)":
До переліку фотосерій