Мапа восьмого дня маршруту. Покриття всіх автошляхів - пристойне. Місцеві шляхи між селами - трохи гірші, але досить прийнятні.
Схема восьмого дня маршрута. Покрытие всех автодорог - достаточно приличное. Местные дороги между селами - похуже, но вполне приемлемы.
Схема восьмого дня маршрута. Покрытие всех автодорог - достаточно приличное. Местные дороги между селами - похуже, но вполне приемлемы.
Черкаський бор.
Площею 40 тис.га. Унікальный комплексний масив реліктового лісу в середньому Придніпров`ї - останній великий суцільний масив лісостепу України. На території бору розташований заповідник "Мошногір`я".
Черкасский бор.
Площадью 40 тыс.га. Уникальный комплексный массив реликтового леса в среднем Приднепровье - последний большой сплошной массив лесостепи Украины. На территории бора расположен заповедник "Мошногорье".
Площею 40 тис.га. Унікальный комплексний масив реліктового лісу в середньому Придніпров`ї - останній великий суцільний масив лісостепу України. На території бору розташований заповідник "Мошногір`я".
Черкасский бор.
Площадью 40 тыс.га. Уникальный комплексный массив реликтового леса в среднем Приднепровье - последний большой сплошной массив лесостепи Украины. На территории бора расположен заповедник "Мошногорье".
Городище. Михайлівська церква, 1844. В стилі неоготики.
Городище. Михайловская церковь, 1844. В стиле неоготики.
Городище. Михайловская церковь, 1844. В стиле неоготики.
Городище. Всередині Михайлівської церкви.
Зберігся розпис "Страшний суд" площею 100 кв.метрів.
Городище. Внутри Михайловской церкви.
Сохранилась роспись "Страшный суд" площадью 100 кв.метров.
Зберігся розпис "Страшний суд" площею 100 кв.метрів.
Городище. Внутри Михайловской церкви.
Сохранилась роспись "Страшный суд" площадью 100 кв.метров.
Городище. Пам’ятник С.Гулаку-Артемовському, 1971. Скульптор Г Кальченко.
Семен та Петро Гулаки-Артемовськиі народилися в Городищі.
Городище. Памятник С.Гулаку-Артемовскому. Скульптор Г Кальченко.
Семен и Петр Гулаки-Артемовские родились в Городище.
Семен та Петро Гулаки-Артемовськиі народилися в Городищі.
Городище. Памятник С.Гулаку-Артемовскому. Скульптор Г Кальченко.
Семен и Петр Гулаки-Артемовские родились в Городище.
Корсунь-Шевченківський. Пам'ятник Росичу на острові Зелений посеред річки Рось.
Корсунь-Шевченківський - одне з найдавніших міст України. Ще 1032 року князь Ярослав Мудрий заснував місто-фортецю Корсунь, яке стало могутнім форпостом на шляху кочівників, а Рось - природною перешкодою. У XI-XII століттях місто було надзвичайно важливим оборонним центром.
З Корсунем пов`язані перемоги українського народу у національно-визвольній війні середини XVII століття, гайдамацьке повстання Коліївщина.
Корсунь-Шевченковский. Памятник Росичу на острове Зеленый посреди реки Рось.
Корсунь-Шевченковский - один из древнейших городов Украины. Еще в 1032 году князь Ярослав Мудрый основал город-крепость Корсунь, который стал могучим форпостом на пути кочевников, а Рось - природной преградой. В XI-XII веках город был чрезвычайно важным оборонным центром.
С Корсунем связаны победы украинского народа в национально-освободительной войне середины XVII века, гайдамацкое восстание Колиивщина.
Korsun-Shevchenkivskyi. The monument to Rosych on the Zelenyj (Green) Island in the middle of the river Ros'.
Корсунь-Шевченківський - одне з найдавніших міст України. Ще 1032 року князь Ярослав Мудрий заснував місто-фортецю Корсунь, яке стало могутнім форпостом на шляху кочівників, а Рось - природною перешкодою. У XI-XII століттях місто було надзвичайно важливим оборонним центром.
З Корсунем пов`язані перемоги українського народу у національно-визвольній війні середини XVII століття, гайдамацьке повстання Коліївщина.
Корсунь-Шевченковский. Памятник Росичу на острове Зеленый посреди реки Рось.
Корсунь-Шевченковский - один из древнейших городов Украины. Еще в 1032 году князь Ярослав Мудрый основал город-крепость Корсунь, который стал могучим форпостом на пути кочевников, а Рось - природной преградой. В XI-XII веках город был чрезвычайно важным оборонным центром.
С Корсунем связаны победы украинского народа в национально-освободительной войне середины XVII века, гайдамацкое восстание Колиивщина.
Korsun-Shevchenkivskyi. The monument to Rosych on the Zelenyj (Green) Island in the middle of the river Ros'.
Корсунь-Шевченківський. Вид на Рось біля міста.
Корсунь-Шевченковский. Вид на Рось около города.
Корсунь-Шевченковский. Вид на Рось около города.
Корсунь-Шевченківський. Колишня садиба князів Лопухіних-Демидових.
Ця садиба - один із кращих садово-паркових комплексів України в стилі романтизму. Парк в 1782 році заклав за замовленням князя Станіслава Понятовського Жан-Анрі Мюнц - живописець, графік, зодчий. В середині XIX ст.парк було прикрашено скульптурами. Гармонії парку додали висячі містки. Площа парку - 97 га.
Корсунь-Шевченковский. Бывшая усадьба князей Лопухиных-Демидовых.
Эта усадьба - один из лучших садово-парковых комплексов Украины в стиле романтизма. Парк в 1782 году заложил по заказу князя Станислава Понятовского Жан-Анри Мюнц - живописец, график, зодчий. В середине XIX в парк был украшен скульптурами. Гармонию парка дополнили висячие мостики. Площадь парка - 97 га.
Ця садиба - один із кращих садово-паркових комплексів України в стилі романтизму. Парк в 1782 році заклав за замовленням князя Станіслава Понятовського Жан-Анрі Мюнц - живописець, графік, зодчий. В середині XIX ст.парк було прикрашено скульптурами. Гармонії парку додали висячі містки. Площа парку - 97 га.
Корсунь-Шевченковский. Бывшая усадьба князей Лопухиных-Демидовых.
Эта усадьба - один из лучших садово-парковых комплексов Украины в стиле романтизма. Парк в 1782 году заложил по заказу князя Станислава Понятовского Жан-Анри Мюнц - живописец, график, зодчий. В середине XIX в парк был украшен скульптурами. Гармонию парка дополнили висячие мостики. Площадь парка - 97 га.
Корсунь-Шевченківський. Колишня садиба князів Лопухіних-Демидових; в`їзна брама.
Корсунь-Шевченковский. Бывшая усадьба князей Лопухиных-Демидовых; въездные ворота.
Корсунь-Шевченковский. Бывшая усадьба князей Лопухиных-Демидовых; въездные ворота.
Корсунь-Шевченківський. В`їзна брама колишньої садиби князів Лопухіних-Демидових - центральний вхід до Корсунь-Шевченківського заповідника.
В`їзну браму побудовано в 80-і роки XVIII ст. за проектом архітектора Линдсей у стилі романтизму з використанням архітектурних мотивів средньовіччя.
Корсунь-Шевченковский. Въездные ворота в бывшую усадьбу князей Лопухиных-Демидовых - центральный вход в Корсунь-Шевченковский заповедник.
Въездные ворота построены в 80-е годы XVIII в. по проекту архитектора Линдсей в стиле романтизма с использованием архитектурных мотивов средневековья.
В`їзну браму побудовано в 80-і роки XVIII ст. за проектом архітектора Линдсей у стилі романтизму з використанням архітектурних мотивів средньовіччя.
Корсунь-Шевченковский. Въездные ворота в бывшую усадьбу князей Лопухиных-Демидовых - центральный вход в Корсунь-Шевченковский заповедник.
Въездные ворота построены в 80-е годы XVIII в. по проекту архитектора Линдсей в стиле романтизма с использованием архитектурных мотивов средневековья.
Корсунь-Шевченківський. Пам’ятник Т.Г.Шевченку поряд із входом до Корсунь-Шевченківського заповідника.
На другому плані - флігель палацу князів Лопухіних-Демидових.
Флігель побудовано в 1786 у стилі ранього класицизму з елементами романтизму.
Корсунь-Шевченковский. Памятник Т.Г.Шевченко рядом со входом в Корсунь-Шевченковский заповедник.
На втором плане - флигель дворца князей Лопухиных-Демидовых.
Флигель построен в 1786 в стиле раннего классицизма с элементами романтизма.
На другому плані - флігель палацу князів Лопухіних-Демидових.
Флігель побудовано в 1786 у стилі ранього класицизму з елементами романтизму.
Корсунь-Шевченковский. Памятник Т.Г.Шевченко рядом со входом в Корсунь-Шевченковский заповедник.
На втором плане - флигель дворца князей Лопухиных-Демидовых.
Флигель построен в 1786 в стиле раннего классицизма с элементами романтизма.
Корсунь-Шевченківський.
Скеля проти входу до Корсунь-Шевченківського заповідника (живопис 1992-1993 років).
Корсунь-Шевченковский.
Скала против входа в Корсунь-Шевченковский заповедник (живопись 1992-1993 годов).
Скеля проти входу до Корсунь-Шевченківського заповідника (живопис 1992-1993 років).
Корсунь-Шевченковский.
Скала против входа в Корсунь-Шевченковский заповедник (живопись 1992-1993 годов).
Корсунь-Шевченківський. Палац князів Лопухіних-Демидових.
З 1945 року тут міститься музей історії Корсунь-Шевченківської битви.
Палац було побудовано 1787 року за проектом архітектора Линдсей у стилі романтизму, візантійскої цивільної та церковної архітектури з елементами неоготіки.
У роки другої світової війни на Корсунщині 25 днів поспіль тривала Корсунь-Шевченківська битва, що завершилася повним розгромом німецько-фашистських військ і дістала назву "Новий Сталінград".
Корсунь-Шевченковский. Дворец князей Лопухиных-Демидовых. С 1945 года тут размещается музей истории Корсунь-Шевченковской битвы.
Дворец построен в 1787 году по проекту архитектора Линдсей в стиле романтизма, византийской гражданской и церковной архитектуры с элементами неоготики.
В годы второй мировой войны на Корсунщине 25 дней подряд продолжалась Корсунь-Шевченковская битва, завершившаяся полным разгромом немецко-фашистских войск и получившая название "Новый Сталинград".
The Lopuhins Palace, Korsun-Shevchenkivskyi.
Палац було побудовано 1787 року за проектом архітектора Линдсей у стилі романтизму, візантійскої цивільної та церковної архітектури з елементами неоготіки.
У роки другої світової війни на Корсунщині 25 днів поспіль тривала Корсунь-Шевченківська битва, що завершилася повним розгромом німецько-фашистських військ і дістала назву "Новий Сталінград".
Корсунь-Шевченковский. Дворец князей Лопухиных-Демидовых. С 1945 года тут размещается музей истории Корсунь-Шевченковской битвы.
Дворец построен в 1787 году по проекту архитектора Линдсей в стиле романтизма, византийской гражданской и церковной архитектуры с элементами неоготики.
В годы второй мировой войны на Корсунщине 25 дней подряд продолжалась Корсунь-Шевченковская битва, завершившаяся полным разгромом немецко-фашистских войск и получившая название "Новый Сталинград".
The Lopuhins Palace, Korsun-Shevchenkivskyi.
Корсунь-Шевченківський. Вид на палац Лопухіних-Демидових від річки Рось.
Корсунь-Шевченковский. Вид на дворец Лопухиных-Демидовых от реки Рось.
Корсунь-Шевченковский. Вид на дворец Лопухиных-Демидовых от реки Рось.
Корсунь-Шевченківський. Рукав річки Рось біля палацу.
Корсунь-Шевченковский. Рукав реки Рось около дворца.
Корсунь-Шевченковский. Рукав реки Рось около дворца.
Корсунь-Шевченківський. Рукав річки Рось біля палацу. "Водоспади".
Корсунь-Шевченковский. Рукав реки Рось около дворца. "Водопады".
Корсунь-Шевченковский. Рукав реки Рось около дворца. "Водопады".
Корсунь-Шевченківський. Скульптурна композиція "Ян і Наталка" - трагічна історія великого кохання.
В ландшафтному парці (острів Коцюбинського).
Корсунь-Шевченковский. Скульптурная композиция "Ян и Наталка" - трагическая история великой любви.
В ландшафтном парке (остров Коцюбинского).
В ландшафтному парці (острів Коцюбинського).
Корсунь-Шевченковский. Скульптурная композиция "Ян и Наталка" - трагическая история великой любви.
В ландшафтном парке (остров Коцюбинского).
Корсунь-Шевченківський. Пам’ятний знак Т.Г.Шевченку в ландшафтному парці.
Під час подорожі в Україну влітку 1859 року Тарас Григорович Шевченко востаннє відвідав Корсунь. У тінистих алеях парку він малював і писав вірші.
Корсунь-Шевченковский. Памятный знак Т.Г.Шевченко в ландшафтном парке.
Во время путешествия в Украину летом 1859 года Тарас Григорьевич Шевченко в последний раз посетил Корсунь. В тенистых аллеях парка он рисовал и писал стихи.
Під час подорожі в Україну влітку 1859 року Тарас Григорович Шевченко востаннє відвідав Корсунь. У тінистих алеях парку він малював і писав вірші.
Корсунь-Шевченковский. Памятный знак Т.Г.Шевченко в ландшафтном парке.
Во время путешествия в Украину летом 1859 года Тарас Григорьевич Шевченко в последний раз посетил Корсунь. В тенистых аллеях парка он рисовал и писал стихи.
Корсунь-Шевченківський. В ландшафтному парці.
Корсунь-Шевченковский. В ландшафтном парке.
І на оновленій землі
врага не буде супостата.
А буде син і буде мати,
і будуть люде на землі.
врага не буде супостата.
А буде син і буде мати,
і будуть люде на землі.
(Т.Г.Шевченко)
Корсунь-Шевченковский. В ландшафтном парке.
Корсунь-Шевченківський. В ландшафтному парці.
Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу...отойді я
І лани, і гори -
Все покину і полину
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю Бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
І мене в сім'ї великій,
В сім'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути
Незлим тихим словом.
Корсунь-Шевченковский. В ландшафтном парке.
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу...отойді я
І лани, і гори -
Все покину і полину
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю Бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
І мене в сім'ї великій,
В сім'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути
Незлим тихим словом.
(Тарас Шевченко,
25 декабря 1845 в Переяслові)
Корсунь-Шевченковский. В ландшафтном парке.
Корсунь-Шевченківський. Скульптура в ландшафтному парці.
Корсунь-Шевченковский. Скульптура в ландшафтном парке.
Корсунь-Шевченковский. Скульптура в ландшафтном парке.
Корсунь-Шевченківський. Вид на Рось в ландшафтному парці.
Корсунь-Шевченковский. Вид на Рось в ландшафтном парке.
Корсунь-Шевченковский. Вид на Рось в ландшафтном парке.
|
|
Корсунь-Шевченківський. В центрі міста.
Корсунь-Шевченковский. В центре города. |
Корсунь-Шевченківський. В центрі міста.
Пам’ятник Т.Г.Шевченку.
Корсунь-Шевченковский. В центре города.
Памятник Т.Г.Шевченко.
Пам’ятник Т.Г.Шевченку.
Корсунь-Шевченковский. В центре города.
Памятник Т.Г.Шевченко.
Корсунь-Шевченківський. В центрі міста.
Корсунь-Шевченковский. В центре города.
Корсунь-Шевченковский. В центре города.
Чигиринщина. На рубежі Чигиринського району.
Чигирин - славетна столиця української казацкої держави (1648-76) та резиденція гетьмана України Богдана Хмельницького. Розташований неподалік Дикого Поля, Чигирин довгий час був прикордонним містом польско-литовської держави, далі став центром Чигиринського староства. В 1592 отримав Магдебурзьке право. В 1638-47 чигиринським сотником був Б.Хмельницький. У 1648-57 місто було його резиденцією й столицею гетьманської держави (до 1676). Після руйнування в 1678 й переносу столиці до Батурину, місто занепало. Палац Хмельницького, ратуша та Спаська церква не збереглися. На Замковій (Богдановій) горі збереглися залишки фортифікацій Чигиринської фортеці (XVI-XVII ст.).
Нацiональний заповiдник "Чигирин" створено у Чигиринському районi постановою Ради Мiнiстрiв УРСР вiд 7 березня 1989 року на базi комплексу пам'яток iсторiї, культури i природи Чигирина, Суботова, Стецiвки, Холодного Яру. Реорганiзовано рiшенням уряду 1992 року. Статус нацiонального заповiднику надано 1995 року.
Чигиринщина. На границе Чигиринского района.
Чигирин - славная столица украинского козацкого государства (1648-76) и резиденция гетмана Украины Богдана Хмельницкого. Находясь недалеко от Дикого Поля, Чигирин долгое время был приграничным городом польско-литовского государства, со временем стал центром Чигиринского староства. В 1592 получил Магдебургское право. В 1638-47 чигиринским сотником был Б.Хмельницкий. В 1648-57 город был его резиденцией и столицей гетманского государства (до 1676). После разрушения в 1678 и перенесения столицы в Батурин, город пришел в упадок. Дворец Хмельницкого, ратуша и Спасская церковь не сохранились. На Замковой (Богдановой) горе сохранились остатки фортификаций Чигиринской крепости (XVI-XVII вв.).
Национальный заповедник "Чигирин" создан в Чигиринском районе постановлением Совета Министров УССР от 7 марта 1989 года на базе комплекса памятников истории, культуры и природы Чигирина, Суботова, Стецивкы, Холодного Яра. Реорганизован решением правительства в 1992 году. Статус национального заповеднику дан в 1995 году.
Chyhyryn is located 63 km far from Cherkasy, the first capital of the Ukrainian Cossack State and the residence of Hetman Bohdan Khmelnytsky
Чигирин - славетна столиця української казацкої держави (1648-76) та резиденція гетьмана України Богдана Хмельницького. Розташований неподалік Дикого Поля, Чигирин довгий час був прикордонним містом польско-литовської держави, далі став центром Чигиринського староства. В 1592 отримав Магдебурзьке право. В 1638-47 чигиринським сотником був Б.Хмельницький. У 1648-57 місто було його резиденцією й столицею гетьманської держави (до 1676). Після руйнування в 1678 й переносу столиці до Батурину, місто занепало. Палац Хмельницького, ратуша та Спаська церква не збереглися. На Замковій (Богдановій) горі збереглися залишки фортифікацій Чигиринської фортеці (XVI-XVII ст.).
Нацiональний заповiдник "Чигирин" створено у Чигиринському районi постановою Ради Мiнiстрiв УРСР вiд 7 березня 1989 року на базi комплексу пам'яток iсторiї, культури i природи Чигирина, Суботова, Стецiвки, Холодного Яру. Реорганiзовано рiшенням уряду 1992 року. Статус нацiонального заповiднику надано 1995 року.
Чигиринщина. На границе Чигиринского района.
Чигирин - славная столица украинского козацкого государства (1648-76) и резиденция гетмана Украины Богдана Хмельницкого. Находясь недалеко от Дикого Поля, Чигирин долгое время был приграничным городом польско-литовского государства, со временем стал центром Чигиринского староства. В 1592 получил Магдебургское право. В 1638-47 чигиринским сотником был Б.Хмельницкий. В 1648-57 город был его резиденцией и столицей гетманского государства (до 1676). После разрушения в 1678 и перенесения столицы в Батурин, город пришел в упадок. Дворец Хмельницкого, ратуша и Спасская церковь не сохранились. На Замковой (Богдановой) горе сохранились остатки фортификаций Чигиринской крепости (XVI-XVII вв.).
Национальный заповедник "Чигирин" создан в Чигиринском районе постановлением Совета Министров УССР от 7 марта 1989 года на базе комплекса памятников истории, культуры и природы Чигирина, Суботова, Стецивкы, Холодного Яра. Реорганизован решением правительства в 1992 году. Статус национального заповеднику дан в 1995 году.
Chyhyryn is located 63 km far from Cherkasy, the first capital of the Ukrainian Cossack State and the residence of Hetman Bohdan Khmelnytsky
Чигирин. Каплиця Святої Покрови під Замковою горою.
На цьому місці, під Замковою горою, археологами було виявлено козацький цвинтар XVII століття. Перед початком спорудження музейного комплексу тут у 1995 році було спеціально зведено каплицю Святої Покрови з метою перепоховання останків 2,5 тисяч чигиринців, які віддали життя, обороняючи рідне місто від ворога.
Чигирин. Часовня Святой Покровы под Замковой горой.
На этом месте, под Замковой горой, археологами было обнаружено казацкое кладбище XVII века. Перед началом сооружения музейного комплекса здесь в 1995 году была специально возведена часовня Святой Покровы с целью перезахоронения останков 2,5 тысяч чигиринцев, которые отдали жизнь, защищая родной город от врага.
На цьому місці, під Замковою горою, археологами було виявлено козацький цвинтар XVII століття. Перед початком спорудження музейного комплексу тут у 1995 році було спеціально зведено каплицю Святої Покрови з метою перепоховання останків 2,5 тисяч чигиринців, які віддали життя, обороняючи рідне місто від ворога.
Чигирин. Часовня Святой Покровы под Замковой горой.
На этом месте, под Замковой горой, археологами было обнаружено казацкое кладбище XVII века. Перед началом сооружения музейного комплекса здесь в 1995 году была специально возведена часовня Святой Покровы с целью перезахоронения останков 2,5 тысяч чигиринцев, которые отдали жизнь, защищая родной город от врага.
Чигирин. Під Замковою горою бронзовий кобзар оспівує звитягу славетних козаків, що билися за волю неньки-України.
Чигирин. Под Замковой горой бронзовый кобзар воспевает доблесть славных козаков, сражавшихся за свободу неньки-Украины.
Чигирин. Под Замковой горой бронзовый кобзар воспевает доблесть славных козаков, сражавшихся за свободу неньки-Украины.
Чигирин, під Замковою горою. Пам’ятний знак на честь перебування Т.Г.Шевченка в місті Чигирин.
Поет двічі бував у місті: в 1843 та 1845 роках.
Відомі його малюнки: "Дари в Чигирині" (присвячено козацькій Раді 1649 року), "Чигирин із Субботівського шляху", "Чигиринський дівочий монастир".
Чигирину присвячені вірші поета: "Розрита могила", "Чигирин, Чигирин", "Холодний Яр", "За що ми любимо Богдана", поема "Гайдамаки".
Чигирин, под Замковой горой. Памятный знак в честь пребывания Т.Г.Шевченко в городе Чигирин.
Поэт дважды бывал в городе: в 1843 и 1845 годах.
Известны его рисунки: "Дары в Чигирине" (посвящен козацкой Раде 1649 года), "Чигирин с Субботовского пути", "Чигиринский девичий монастырь".
Чигирину посвящены стихи поэта: "Разрытая могила", "Чигирин, Чигирин", "Холодный Яр", "За что мы любим Богдана", поэма "Гайдамаки".
Поет двічі бував у місті: в 1843 та 1845 роках.
Відомі його малюнки: "Дари в Чигирині" (присвячено козацькій Раді 1649 року), "Чигирин із Субботівського шляху", "Чигиринський дівочий монастир".
Чигирину присвячені вірші поета: "Розрита могила", "Чигирин, Чигирин", "Холодний Яр", "За що ми любимо Богдана", поема "Гайдамаки".
Чигирин, под Замковой горой. Памятный знак в честь пребывания Т.Г.Шевченко в городе Чигирин.
Поэт дважды бывал в городе: в 1843 и 1845 годах.
Известны его рисунки: "Дары в Чигирине" (посвящен козацкой Раде 1649 года), "Чигирин с Субботовского пути", "Чигиринский девичий монастырь".
Чигирину посвящены стихи поэта: "Разрытая могила", "Чигирин, Чигирин", "Холодный Яр", "За что мы любим Богдана", поэма "Гайдамаки".
|
|
Чигирин. Пам’ятник Богдану Хмельницькому (бл. 1595-1657) на Замковій горі.
20-метровий пам’ятник, зведений у 1973 році - робота відомого скульптора Вронського. Славетний гетьман України Богдан Хмельницький народився близько 1595 року в родині чигиринського сотника Михайла Хмельницького. Навчався в Київській братській школі, згодом, за твердженням польських істориків, - у єзуїтській школі, що в Ярославі над Сяном. Обдарований від природи, він був досить освіченою для свого часу людиною, вільно володів польською та латинською мовами, а пізніше - ще й турецькою та французькою. Чигирин. Памятник Богдану Хмельницкому (ок. 1595-1657) на Замковой горе. 20-метровый памятник, возведенный в 1973 году - работа известного скульптора Вронского. Славный гетман Украины Богдан Хмельницкий родился около 1595 года в семье чигиринского сотника Михаила Хмельницкого. Учился в Киевской братской школе, со временем, по утверждению польских историков, - в иезуитской школе в Ярославе над Сяном. Одаренный от природы, он был достаточно образованным для своего времени человеком, свободно владел польским и латинским языками, а позже - еще и турецким и французским. |
В лавах козацького війська Б. Хмельницький приймав участь у польсько-турецькій війні 1620-1621 років. В цій війні було вбито його батька, а Богдан потрапив до турецької неволі.
Коли через два роки Хмельницький повернувся в Україну, він служив у реєстровому козацькому війську.
Дослужився до головного військового писаря (ця посада у козацькому війську відповідала сучасній посаді начальника штабу, тобто головний військовий писар був другою, після гетьмана, людиною в війську).
1638 Хмельницький повернувся в рідні краї, до Чигирина, отримав чин чигиринського сотника та одружився з переяславкою Ганною Сомківною.
Хмельницький не раз приймав участь у козацьких посольствах до польського короля i до сейму зi скаргами на тяжке становище українського народу, на захист його прав. Під час однієї з таких місій король Владислав IV послав Хмельницького до Франції, щоб найняти козаків на військову службу для війни з Іспанією. 1646 року 2400 козацьких добровольців виїхали до Франції, де відзначились під час взяття фортеці Дюнкерка.
Однак свавілля і гніт польської шляхти в Україні не слабшали. Жертвою цієї політики став i сам Богдан Хмельницький. 1646 року, коли Хмельницького не було в Суботові, чигиринський підстароста польський шляхтич Даніель Чаплинський за підтримки місцевих магнатів силоміць захопив Суботів, побив на смерть меншого десятирічного сина Хмельницького й викрав жінку, з якою щойно овдовілий козацький сотник мав намір одружитися. Даремно Богдан Хмельницький шукав захисту й справедливості в суді, навіть у самого короля; його численні скарги виявилися марними. Розлючений Хмельницький подався на Січ і вирішив підняти повстання проти поляків.
За короткий час Хмельницький здобув підтримку запорожців, вигнав із Січі польську залогу й добився гетьманства. З того часу дев’ять років історію України визначав саме він. Події 1648-1656 років стали найрадикальнішим поворотом української історії з часів хрещення Київської Русі, та змінили розподіл сил на політичній арені Європи. Масштабне повстання перетворилося на визвольну війну за право народу України самому визначати свою долю.
Після численних битв і ряду блискучих перемог, на початку січня 1649 Хмельницький тріумфально повертається до Києва на чолі переможного війська. Збуджений натовп і православне духовенство вітали його, як «українського Мойсея», що «звільнив свій народ від польського рабства».
Обидві ворогуючі сторони (Хмельницький і поляки) розпочали переговори. Але тепер перед поляками постав не ватажок збунтованих козаків, а упевнений в своїй силі володар України, який дозволив собі говорити українською мовою з королем Речі Посполитої (нечуване за тих часів нахабство!!!).
Проте за умовами і Зборівської угоди 1649, і Білоцерківського миру (8 вересня 1651) на теренах України лише дещо збільшувалась кількість козацького війська, а також повертались права самоврядування та вільного виходу в море. Після цих угод популярність Хмельницького в Україні похитнулась. До того ж, польська шляхта навіть і не збиралася виконувати ці угоди та готувалася до нової війни.
Талановитий полководець і дипломат, Богдан Хмельницький розумів, що кровопролитні сутички з Польщею не можуть тривати безмежно. Україна потопала в погромах і повстаннях, майже всі ресурси козаків було вичерпано. Гетьман вважав, що без підтримки ззовні козацькі війська не зможуть довгий час стримувати натиск польської армії.
Союз з татарами виявився занадто небезпечним, можлива підтримка могутнього турецького султана була відхилена майже одразу, і Хмельницький схилився до союзу з православним московським царем. Першого жовтня 1653 року в Москві відбувся Земський собор з цього питання, а 8 січня Переяславська рада, на якій було оголошено договірні статті, ухвалила їх. Суть статей договору була такою:
Ці угоди, підписані Хмельницьким, досі лишаються одним з найбільш дискусійних епізодів української історії. Ще тоді багатьма освіченими людьми України вони були сприйняті з деяким недовір’ям i тривогою (не безпідставними, як згодом засвідчив хід історії). Київський митрополит i духівництво відмовилися присягати. Вони, так само як козацька старшина й православні шляхтичі, воліли незалежної Української держави.
Проте, переяславська угода мала епохальні наслідки. Навесні 1654 московське військо при підтримці 20 тис. козаків на чолі з Василем Золотаренком вступило до Білорусії, відбивши у поляків значну частину території. Пізніше, восени, бої перемістилися у Південно-Західну Україну. Нещастя та розруха охопили вже Польщу. Влітку 1655, скориставшись моментом, шведи напали з півночі, окупувавши велику частину Польщі. Хмельницький розцінював це як зручну нагоду для остаточної перемоги; Польща опинилася на краю загибелі. Але московський цар у 1656 році самочинно розриває відносини зі шведами, починає війну проти них і підписує мирний договір з поляками. Козацька Делегація не була навіть допущена на переговори.
Стоячи однією ногою в могилі, старий Хмельницький розумів, що багаторічна його праця й зусилля не довели розпочату справу до бажаного кінця й майбуття рідної землі вимальовувалося перед ним у сумному вигляді. Він ще раз скористався випадком, щоб зробити останню спробу здійснити своє заповітне бажання: на початку 1657 року гетьман уклав таємний договір із шведським королем Карлом Х i семиградським князем Юрієм Ракочi про переділ Польщі.
Згідно угоді, у випадку успіху союзників Україну визнавали назавжди незалежною від Польщі державою. Тоді гетьман надіслав на допомогу союзникам 12 тисяч козаків. Однак поляки повідомили про дії Хмельницького московський уряд, i цар передав через бояр суворе попередження гетьманові за союз із своїми супротивниками. Це зашкодило союзникам Хмельницького i змусило їх зректися своїх планів.
У 1657 році Хмельницький помер, так і не завершивши розпочату боротьбу. Поховано Великого Гетьмана було в Суботові, в Іллінській церкві.
В рядах козацкого войска Б. Хмельницкий принимал участие в польско-турецкой войне 1620-1621 годов. В этой войне был убит его отец, а Богдан попал в турецкий плен. Когда через два года Хмельницкий вернулся в Украину, он служил в реестровом козацком войске. Дослужился до главного военного писаря (эта должность в козацком войске соответствовала современной должности начальника штаба, то есть главный военный писарь был вторым, после гетмана, человеком в армии).
В 1638 Хмельницкий вернулся в родные края, в Чигирин, получил чин чигиринского сотника и женился на переяславчанке Анне Сомкивне.
Хмельницкий не участвовал в козацких посольствах к польскому королю и в сейм с жалобами на бедственное положение украинского народа, в защиту его прав. Во время одной из таких миссий король Владислав IV послал Хмельницкого во Францию, чтобы нанять козаков на военную службу для войны с Испанией. В 1646 году 2400 козацких добровольцев выехали во Францию, где отличились при взятии крепости Дюнкерка.
Однако произвол и гнет польской шляхты в Украине не ослабевали. Жертвой этой политики стал и сам Богдан Хмельницкий. В 1646 году, когда Хмельницкого не было в Субботове, чигиринский подстароста польский шляхтич Даниель Чаплинский при поддержке местных магнатов силой захватил Субботов, забил до смерти младшего десятилетнего сына Хмельницкого и похитил женщину, на которой недавно овдовевший козацкий сотник намеревался жениться. Зря Богдан Хмельницкий искал защиты и справедливости в суде, даже у самого короля; его многочисленные жалобы оказались тщетными. Взбешенный Хмельницкий подался в Сечь и решил поднять восстание против поляков.
За короткое время Хмельницкий получил поддержку запорожцев, выгнал из Сечи польский гарнизон и добился гетманства. С тех пор девять лет историю Украины определял именно он. События 1648-1656 лет стали наиболее кардинальным поворотом украинской истории со времен крещения Киевской Руси и изменили расстановку сил на политической арене Европы. Масштабное восстание превратилось в освободительную войну за право народа Украины самому определять свою судьбу.
После многочисленных битв и ряда блестящих побед, в начале января 1649 г. Хмельницкий триумфально возвратился в Киев во главе победоносной армии. Ликующая толпа и православное духовенство приветствовали его, как «украинского Моисея», который «освободил свой народ от польского рабства».
Обе враждующие стороны (Хмельницкий и поляки) начали переговоры. Но теперь перед поляками предстал не вожак взбунтовавшихся козаков, а уверенный в своей силе властитель Украины, позволяющий себе говорить на украинском языке с королем Речи Посполитой (неслыханная по тем временам дерзость!!!).
Однако по условиям и Зборивского соглашения 1649, и Белоцерковского мира (8 сентября 1651) на территории Украины лишь несколько увеличивалась численность козацкого войска, а также возвращались права самоуправления и свободного выхода в море. После этих соглашений популярность Хмельницкого в Украине покачнулась. К тому же, польская шляхта даже и не собиралась выполнять эти соглашения и готовилась к новой войне.
Талантливый полководец и дипломат, Богдан Хмельницкий понимал, что кровопролитные столкновения с Польшей не могут длиться бесконечно. Украина утопала в погромах и восстаниях, почти все ресурсы козаков были исчерпаны. Гетман считал, что без поддержки извне козацкие войска не смогут долгое время сдерживать напор польской армии.
Союз с татарами оказался слишком опасным, возможная поддержка могущественного турецкого султана была отклонена почти сразу, и Хмельницкий склонился к союзу с православным московским царем. Первого октября 1653 года в Москве состоялся Земский собор по этому вопросу, а 8 января Переяславская рада, на которой были обнародованы договорные статьи, приняла их. Суть статей договора была такой:
Эти соглашения, подписанные Хмельницким, сих пор остаются одним из наиболее дискуссионных эпизодов украинской истории. Еще тогда многими образованными людьми Украины они были восприняты с некоторым недоверием и тревогой (не безосновательными, как со временем засвидетельствовал ход истории). Киевский митрополит и духовенство отказались присягать. Они, так же как козацкая старшина и православные шляхтичи, желали независимого Украинского государства.
Однако, переяславские соглашения имели эпохальные последствия. Весной 1654 г. московское войско при поддержке 20 тыс. козаков во главе с Василием Золотаренко вступило в Беларусь, отбив у поляков значительную часть территории. Позже, осенью, бои переместились в Юго-Западную Украину. Несчастье и разруха охватили уже Польшу. Летом 1655 г., воспользовавшись моментом, шведы напали с севера, оккупировав большую часть Польши. Хмельницкий расценивал это как удобную возможность для окончательной победы; Польша оказалась на грани гибели. Но московский царь в 1656 году салично разрывает отношения со шведами, начинает войну против них и подписывает мирный договор с поляками. Козацкая Делегация не была даже допущена на переговоры.
Стоя одной ногой в могиле, старый Хмельницкий понимал, что многолетний его труд и усилия не довели начатое дело до желаемого завершения, и будущность родной земли вырисовалось перед ним в печальном свете. Он еще раз воспользовался случаем, чтобы предпринять последнюю попытку осуществить свое заветное желание: в начале 1657 года гетман заключил тайный договор с шведским королем Карлом Х и семиградским князем Юрием Ракочи о переделе Польши.
В соответствии с соглашением, в случае успеха союзников Украину признавали навсегда независимым от Польши государством. Тогда гетман прислал на помощь союзникам 12 тысяч козаков. Однако поляки сообщили о действиях Хмельницкого московскому правительству, и царь передал через бояр суровое предупреждение гетману за союз со своими противниками. Это помешало союзникам Хмельницкого и заставило их отречься от своих планов.
В 1657 году Хмельницкий умер, так и не завершив начатую борьбу. Погребен Великий Гетман был в Субботове, в Ильинской церкви.
1638 Хмельницький повернувся в рідні краї, до Чигирина, отримав чин чигиринського сотника та одружився з переяславкою Ганною Сомківною.
Хмельницький не раз приймав участь у козацьких посольствах до польського короля i до сейму зi скаргами на тяжке становище українського народу, на захист його прав. Під час однієї з таких місій король Владислав IV послав Хмельницького до Франції, щоб найняти козаків на військову службу для війни з Іспанією. 1646 року 2400 козацьких добровольців виїхали до Франції, де відзначились під час взяття фортеці Дюнкерка.
Однак свавілля і гніт польської шляхти в Україні не слабшали. Жертвою цієї політики став i сам Богдан Хмельницький. 1646 року, коли Хмельницького не було в Суботові, чигиринський підстароста польський шляхтич Даніель Чаплинський за підтримки місцевих магнатів силоміць захопив Суботів, побив на смерть меншого десятирічного сина Хмельницького й викрав жінку, з якою щойно овдовілий козацький сотник мав намір одружитися. Даремно Богдан Хмельницький шукав захисту й справедливості в суді, навіть у самого короля; його численні скарги виявилися марними. Розлючений Хмельницький подався на Січ і вирішив підняти повстання проти поляків.
За короткий час Хмельницький здобув підтримку запорожців, вигнав із Січі польську залогу й добився гетьманства. З того часу дев’ять років історію України визначав саме він. Події 1648-1656 років стали найрадикальнішим поворотом української історії з часів хрещення Київської Русі, та змінили розподіл сил на політичній арені Європи. Масштабне повстання перетворилося на визвольну війну за право народу України самому визначати свою долю.
Після численних битв і ряду блискучих перемог, на початку січня 1649 Хмельницький тріумфально повертається до Києва на чолі переможного війська. Збуджений натовп і православне духовенство вітали його, як «українського Мойсея», що «звільнив свій народ від польського рабства».
Обидві ворогуючі сторони (Хмельницький і поляки) розпочали переговори. Але тепер перед поляками постав не ватажок збунтованих козаків, а упевнений в своїй силі володар України, який дозволив собі говорити українською мовою з королем Речі Посполитої (нечуване за тих часів нахабство!!!).
Проте за умовами і Зборівської угоди 1649, і Білоцерківського миру (8 вересня 1651) на теренах України лише дещо збільшувалась кількість козацького війська, а також повертались права самоврядування та вільного виходу в море. Після цих угод популярність Хмельницького в Україні похитнулась. До того ж, польська шляхта навіть і не збиралася виконувати ці угоди та готувалася до нової війни.
Талановитий полководець і дипломат, Богдан Хмельницький розумів, що кровопролитні сутички з Польщею не можуть тривати безмежно. Україна потопала в погромах і повстаннях, майже всі ресурси козаків було вичерпано. Гетьман вважав, що без підтримки ззовні козацькі війська не зможуть довгий час стримувати натиск польської армії.
Союз з татарами виявився занадто небезпечним, можлива підтримка могутнього турецького султана була відхилена майже одразу, і Хмельницький схилився до союзу з православним московським царем. Першого жовтня 1653 року в Москві відбувся Земський собор з цього питання, а 8 січня Переяславська рада, на якій було оголошено договірні статті, ухвалила їх. Суть статей договору була такою:
# Україна зберігає всі свої колишні порядки i своє самоврядування під владою виборних старшин i гетьмана, яких обирають вільними голосами.
# Гетьман має право приймати іноземних послів i налагоджувати відносини з іноземними державами.
# Всі українські стани зберігають за собою свої давні права й вільності.
# Кількість козацького війська збільшується до 60 тисяч; крім того, можна набирати ще й добровільні полки.
# Гетьманський уряд зобов'язується видавати велику платню цареві, збирання якої доручали місцевим урядовцям, без втручання російських збирачів.
Зі свого боку, цар обіцяв захищати Україну своїми військами від зазіхань Польщі.
# Гетьман має право приймати іноземних послів i налагоджувати відносини з іноземними державами.
# Всі українські стани зберігають за собою свої давні права й вільності.
# Кількість козацького війська збільшується до 60 тисяч; крім того, можна набирати ще й добровільні полки.
# Гетьманський уряд зобов'язується видавати велику платню цареві, збирання якої доручали місцевим урядовцям, без втручання російських збирачів.
Ці угоди, підписані Хмельницьким, досі лишаються одним з найбільш дискусійних епізодів української історії. Ще тоді багатьма освіченими людьми України вони були сприйняті з деяким недовір’ям i тривогою (не безпідставними, як згодом засвідчив хід історії). Київський митрополит i духівництво відмовилися присягати. Вони, так само як козацька старшина й православні шляхтичі, воліли незалежної Української держави.
Проте, переяславська угода мала епохальні наслідки. Навесні 1654 московське військо при підтримці 20 тис. козаків на чолі з Василем Золотаренком вступило до Білорусії, відбивши у поляків значну частину території. Пізніше, восени, бої перемістилися у Південно-Західну Україну. Нещастя та розруха охопили вже Польщу. Влітку 1655, скориставшись моментом, шведи напали з півночі, окупувавши велику частину Польщі. Хмельницький розцінював це як зручну нагоду для остаточної перемоги; Польща опинилася на краю загибелі. Але московський цар у 1656 році самочинно розриває відносини зі шведами, починає війну проти них і підписує мирний договір з поляками. Козацька Делегація не була навіть допущена на переговори.
Стоячи однією ногою в могилі, старий Хмельницький розумів, що багаторічна його праця й зусилля не довели розпочату справу до бажаного кінця й майбуття рідної землі вимальовувалося перед ним у сумному вигляді. Він ще раз скористався випадком, щоб зробити останню спробу здійснити своє заповітне бажання: на початку 1657 року гетьман уклав таємний договір із шведським королем Карлом Х i семиградським князем Юрієм Ракочi про переділ Польщі.
Згідно угоді, у випадку успіху союзників Україну визнавали назавжди незалежною від Польщі державою. Тоді гетьман надіслав на допомогу союзникам 12 тисяч козаків. Однак поляки повідомили про дії Хмельницького московський уряд, i цар передав через бояр суворе попередження гетьманові за союз із своїми супротивниками. Це зашкодило союзникам Хмельницького i змусило їх зректися своїх планів.
У 1657 році Хмельницький помер, так і не завершивши розпочату боротьбу. Поховано Великого Гетьмана було в Суботові, в Іллінській церкві.
В рядах козацкого войска Б. Хмельницкий принимал участие в польско-турецкой войне 1620-1621 годов. В этой войне был убит его отец, а Богдан попал в турецкий плен. Когда через два года Хмельницкий вернулся в Украину, он служил в реестровом козацком войске. Дослужился до главного военного писаря (эта должность в козацком войске соответствовала современной должности начальника штаба, то есть главный военный писарь был вторым, после гетмана, человеком в армии).
В 1638 Хмельницкий вернулся в родные края, в Чигирин, получил чин чигиринского сотника и женился на переяславчанке Анне Сомкивне.
Хмельницкий не участвовал в козацких посольствах к польскому королю и в сейм с жалобами на бедственное положение украинского народа, в защиту его прав. Во время одной из таких миссий король Владислав IV послал Хмельницкого во Францию, чтобы нанять козаков на военную службу для войны с Испанией. В 1646 году 2400 козацких добровольцев выехали во Францию, где отличились при взятии крепости Дюнкерка.
Однако произвол и гнет польской шляхты в Украине не ослабевали. Жертвой этой политики стал и сам Богдан Хмельницкий. В 1646 году, когда Хмельницкого не было в Субботове, чигиринский подстароста польский шляхтич Даниель Чаплинский при поддержке местных магнатов силой захватил Субботов, забил до смерти младшего десятилетнего сына Хмельницкого и похитил женщину, на которой недавно овдовевший козацкий сотник намеревался жениться. Зря Богдан Хмельницкий искал защиты и справедливости в суде, даже у самого короля; его многочисленные жалобы оказались тщетными. Взбешенный Хмельницкий подался в Сечь и решил поднять восстание против поляков.
За короткое время Хмельницкий получил поддержку запорожцев, выгнал из Сечи польский гарнизон и добился гетманства. С тех пор девять лет историю Украины определял именно он. События 1648-1656 лет стали наиболее кардинальным поворотом украинской истории со времен крещения Киевской Руси и изменили расстановку сил на политической арене Европы. Масштабное восстание превратилось в освободительную войну за право народа Украины самому определять свою судьбу.
После многочисленных битв и ряда блестящих побед, в начале января 1649 г. Хмельницкий триумфально возвратился в Киев во главе победоносной армии. Ликующая толпа и православное духовенство приветствовали его, как «украинского Моисея», который «освободил свой народ от польского рабства».
Обе враждующие стороны (Хмельницкий и поляки) начали переговоры. Но теперь перед поляками предстал не вожак взбунтовавшихся козаков, а уверенный в своей силе властитель Украины, позволяющий себе говорить на украинском языке с королем Речи Посполитой (неслыханная по тем временам дерзость!!!).
Однако по условиям и Зборивского соглашения 1649, и Белоцерковского мира (8 сентября 1651) на территории Украины лишь несколько увеличивалась численность козацкого войска, а также возвращались права самоуправления и свободного выхода в море. После этих соглашений популярность Хмельницкого в Украине покачнулась. К тому же, польская шляхта даже и не собиралась выполнять эти соглашения и готовилась к новой войне.
Талантливый полководец и дипломат, Богдан Хмельницкий понимал, что кровопролитные столкновения с Польшей не могут длиться бесконечно. Украина утопала в погромах и восстаниях, почти все ресурсы козаков были исчерпаны. Гетман считал, что без поддержки извне козацкие войска не смогут долгое время сдерживать напор польской армии.
Союз с татарами оказался слишком опасным, возможная поддержка могущественного турецкого султана была отклонена почти сразу, и Хмельницкий склонился к союзу с православным московским царем. Первого октября 1653 года в Москве состоялся Земский собор по этому вопросу, а 8 января Переяславская рада, на которой были обнародованы договорные статьи, приняла их. Суть статей договора была такой:
# Украина сохраняет все свои прежние порядки и свое самоуправление с властью выборных старшин и гетмана, которых избирают свободным голосованием.
# Гетман имеет право принимать иностранных послов и налаживать отношения с иностранными государствами.
# Все украинские станы сохраняют за собой свои древние права и вольности.
# Количество козацкого войска увеличивается до 60 тысяч; кроме того, можно набирать еще и добровольческие полки.
# Гетманское правительство обязуется выплачивать большие средства царю, сбор которых поручается местным властям, без вмешательства российских сборщиков.
Со своей стороны, царь обещал защищать Украину своими войсками от посягательств Польши.
# Гетман имеет право принимать иностранных послов и налаживать отношения с иностранными государствами.
# Все украинские станы сохраняют за собой свои древние права и вольности.
# Количество козацкого войска увеличивается до 60 тысяч; кроме того, можно набирать еще и добровольческие полки.
# Гетманское правительство обязуется выплачивать большие средства царю, сбор которых поручается местным властям, без вмешательства российских сборщиков.
Эти соглашения, подписанные Хмельницким, сих пор остаются одним из наиболее дискуссионных эпизодов украинской истории. Еще тогда многими образованными людьми Украины они были восприняты с некоторым недоверием и тревогой (не безосновательными, как со временем засвидетельствовал ход истории). Киевский митрополит и духовенство отказались присягать. Они, так же как козацкая старшина и православные шляхтичи, желали независимого Украинского государства.
Однако, переяславские соглашения имели эпохальные последствия. Весной 1654 г. московское войско при поддержке 20 тыс. козаков во главе с Василием Золотаренко вступило в Беларусь, отбив у поляков значительную часть территории. Позже, осенью, бои переместились в Юго-Западную Украину. Несчастье и разруха охватили уже Польшу. Летом 1655 г., воспользовавшись моментом, шведы напали с севера, оккупировав большую часть Польши. Хмельницкий расценивал это как удобную возможность для окончательной победы; Польша оказалась на грани гибели. Но московский царь в 1656 году салично разрывает отношения со шведами, начинает войну против них и подписывает мирный договор с поляками. Козацкая Делегация не была даже допущена на переговоры.
Стоя одной ногой в могиле, старый Хмельницкий понимал, что многолетний его труд и усилия не довели начатое дело до желаемого завершения, и будущность родной земли вырисовалось перед ним в печальном свете. Он еще раз воспользовался случаем, чтобы предпринять последнюю попытку осуществить свое заветное желание: в начале 1657 года гетман заключил тайный договор с шведским королем Карлом Х и семиградским князем Юрием Ракочи о переделе Польши.
В соответствии с соглашением, в случае успеха союзников Украину признавали навсегда независимым от Польши государством. Тогда гетман прислал на помощь союзникам 12 тысяч козаков. Однако поляки сообщили о действиях Хмельницкого московскому правительству, и царь передал через бояр суровое предупреждение гетману за союз со своими противниками. Это помешало союзникам Хмельницкого и заставило их отречься от своих планов.
В 1657 году Хмельницкий умер, так и не завершив начатую борьбу. Погребен Великий Гетман был в Субботове, в Ильинской церкви.
Чигирин, кам`яний хрест на Замковій горі неподалік від монументу Богдану Хмельницькому - данина пам`яті козацьким старшинам Юрію Богуну та Иллі Сутизі,
які прийняли мученицьку смерть під час облоги міста в 1596. Ще в пам`ять про сотні козаків, що наклали голови в лихій січі, захищаючи Чигирин від турецьких загарбників та польської шляхти в 1678.
Чигирин, каменный крест на Замковой горе невдалеке от монумента Богдану Хмельницкому - дань памяти казацким старшинам Юрию Богуну и Илье Сутыге, преданным мученической смерти при осаде города в 1596 году. Ещё в память о сотнях казаков, сложивших головы в лихой сече, защищая Чигирин от турецких орд и польской шляхты в 1678 году.
Чигирин, каменный крест на Замковой горе невдалеке от монумента Богдану Хмельницкому - дань памяти казацким старшинам Юрию Богуну и Илье Сутыге, преданным мученической смерти при осаде города в 1596 году. Ещё в память о сотнях казаков, сложивших головы в лихой сече, защищая Чигирин от турецких орд и польской шляхты в 1678 году.
Трохи історії... 19 вересня 1676 року, маючи поруч iз собою лишень 2000 найбільш вірних козаків, гетьман Петро Дорошенко здав своє гетьманство (фактично капітулював)
перед переважаючими силами лівобережного гетьмана Івана Самойловича і царського воєводи Ромодановського.
Після цього московський уряд дійшов висновку, що має всі законні права на землі сучасної Черкащини та Київщини, насамперед на гетьманську столицю Чигирин.
Але українські землі на той час були ареною запеклої боротьби трьох потужних держав: Московського царства, Речі Посполитої та Туреччини.
Причому Стамбулу вдалося змусити польського короля укласти принизливий Журавненський мир (1 жовтня 1676 р.), за яким Київська, Паволоцька та Білоцерківська землі залишалися за козаками -
але при їх безумовному підпорядкуванні варшавському урядові, - а Чигиринська земля і Запоріжжя входили до сфери впливу султана.
Таким чином, зіткнення військ московського царя Федора Олексійовича та турецької армії було неминучим.
Безперечно, всі учасники бойових дій розуміли правоту слів гетьмана Самойловича: «Хто володітиме Чигирином, тому піддадуться запорожці й уся Україна по той бік Дніпра». Першу спробу оволодіти резиденцією українських гетьманів турецька армія на чолі з Ібрагим-шайтан-пашею здійснила в середині серпня 1677 року. Спільно із союзниками (кримські татари та волохи) турки переправились через Дністер і швидко обложили Чигирин, але зазнали скорої поразки. Оборону міста було суттєво посилено: залога нараховувала 30000 вояків та 24000 царських солдатів (під орудою німецьких генералів). Крім того, 5000 козаків привів із собою наказний гетьман Коровченко. Турки і їх союзники відкотилися від Чигирина на захід, за ріку Великий Інгул.
Але всі: і гетьман Самойлович, і росіяни, і турки, і поляки, і запорозькі козаки на чолі з кошовим отаманом Іваном Сірком - розуміли, що новий наступ на Чигирин є неминучим. Весною 1678 року султан терміново почав створювати нове величезне військо - «на війну наказано було йти всім підданим віком від 12 років». Турецьку армію очолив цього разу великий візир Кара-Мустафа. Ситуація ускладнювалася тим, що уряд царя Федора Олексійовича схилявся до того, щоб не захищати Чигирин, а, радше, спробувати в цій ситуації домовитися з турками про оголошення всієї території Черкащини, Київщини та Поділля нейтральною. Але в Україні стався такий вибух обурення, що питання: чи захищати козацьку столицю було зняте з порядку денного. До Чигирина підійшли свіжі московські сили воєводи Ржевського. Інженерні роботи із захисту фортеці очолив шотландець на московській службі генерал Гордон.
У середині липня 1678 р. почалася нова облога Чигирина. Турецька артилерія Капудана-паші почала методично руйнувати місто. Самойлович і Ромодановський вирушили на допомогу гарнізону, але діяли так повільно, що останнього навіть почали звинувачувати у зраді. Лише в середині серпня 1678 року московські та гетьманські сили дуже повільно переправилися через Дніпро (поблизу села Шабельників). А тим часом 15 серпня турки розпочали генеральний штурм. Коменданта Чигирина воєводу Ржевського було вбито. Ромодановський підійшов уже зовсім близько, але суттєвої допомоги не надавав. Нарешті 26 серпня генерал Гордон дав наказ захисникам залишити фортецю. Але як тільки турки увірвалися у місто, стався неймовірної сили вибух: запалилися порохові склади. Багато тисяч османів загинуло. Страшні пожежі довершили справу: вже у вересні від Чигирина залишились самі руїни...
Козацький літописець Самійло Величко так оплакував загибель Чигирина: «Паде, паде красная козацькая Україна тогобочная, аки древній оний Вавилон, град великий... чрез незгоду тогдашную козаки всі пропали, самі себе звоювали»
Немного истории... 19 сентября 1676 года, имея рядом с собой только 2000 наиболее верных козаков, гетман Петр Дорошенко сдал свое гетманство (фактически капитулировал) перед превосходящими силами левобережного гетмана Ивана Самойловича и царского воеводы Ромодановского. После этого московские правители пришли к выводу, что имеют все законные права на земли современной Черкащины и Киевщины, прежде всего на гетманскую столицу Чигирин. Но украинские земли на то время были ареной ожесточенной борьбы трех сильных государств: Московского царства, Речи Посполитой и Турции. Причем Стамбулу удалось заставить польского короля заключить унизительный Журавненский мир (1 октября 1676 г.), по которому Киевская, Паволоцкая и Белоцерковская земли оставались за козаками - но при их безусловном подчинении варшавскому правительству, - а Чигиринская земля и Запорожье входили в сферу влияния султана. Таким образом, столкновение войск московского царя Федора Алексеевича и турецкой армии было неизбежным.
Безусловно, все участники боевых действий понимали правоту слов гетмана Самойловича: «Кто будет владеть Чигирином, тому поддадутся запорожцы и вся Украина по ту сторону Днепра». Первая попытка овладеть резиденцией украинских гетманов турецкая армия во главе с Ибрагим-шайтан-пашой предприняла в середине августа 1677 года. Совместно с союзниками (крымские татары и волохи) турки переправились через Днестр и быстро осадили Чигирин, но потерпели скорое поражение. Оборона города было существенно усилена: гарнизон насчитывал 30000 воинов и 24000 царских солдат (под руководством немецких генералов). Кроме того, 5000 козаков привел с собой наказной гетман Коровченко. Турки и их союзники оказались отброшенными от Чигирина на запад, за реку Великий Ингул.
Но все: и гетман Самойлович, и россияне, и турки, и поляки, и запорожские козаки во главе с кошевым атаманом Иваном Серко - понимали, что новое наступление на Чигирин неизбежно. Весной 1678 года султан срочно начал создавать новое огромное войско - «на войну приказано было идти всем подданным в возрасте от 12 лет». Турецкую армию возглавил на этот раз великий визирь Кара-Мустафа. Ситуация усугублялась тем, что правительство царя Федора Алексеевича склонялось к тому, чтобы не защищать Чигирин, а, скорее, попытаться этой ситуации договориться с турками об объявлении всей территории Черкасщины, Киевщины и Подолья нейтральной. Но в Украине произошел такой взрыв возмущения, что вопрос: защищать или не защищать казацкую столицу был снят с повестки дня. К Чигирину подошли свежие московские силы воеводы Ржевского. Инженерные работы по защите крепости возглавил шотландец на московской службе генерал Гордон.
В середине июля 1678 г. началась новая осада Чигирина. Турецкая артиллерия Капудана-паши начала методично разрушать город. Самойлович и Ромодановский отправились на помощь гарнизону, но действовали так медленно, что последнего даже стали обвинять в измене. Только в середине августа 1678 года русские и гетманские силы очень медленно переправились через Днепр (вблизи села Сабельников). А тем временем 15 августа турки начали генеральный штурм. Комендант Чигирина воевода Ржевский был убит. Ромодановский подошел уже совсем близко, но существенной помощи не оказал. Наконец 26 августа генерал Гордон дал приказ защитникам оставить крепость. Но как только турки ворвались в город, произошел невероятной силы взрыв: подожгли пороховые склады. Много тысяч османов погибло. Страшные пожара довершили дело: уже в сентябре от Чигирина остались одни руины... Казацкий летописец Самийло Величко, так оплакивал гибель Чигирина: «Паде, паде красная козацькая Україна тогобочная, аки древній оний Вавилон, град великий... чрез незгоду тогдашную козаки всі пропали, самі себе звоювали»
Безперечно, всі учасники бойових дій розуміли правоту слів гетьмана Самойловича: «Хто володітиме Чигирином, тому піддадуться запорожці й уся Україна по той бік Дніпра». Першу спробу оволодіти резиденцією українських гетьманів турецька армія на чолі з Ібрагим-шайтан-пашею здійснила в середині серпня 1677 року. Спільно із союзниками (кримські татари та волохи) турки переправились через Дністер і швидко обложили Чигирин, але зазнали скорої поразки. Оборону міста було суттєво посилено: залога нараховувала 30000 вояків та 24000 царських солдатів (під орудою німецьких генералів). Крім того, 5000 козаків привів із собою наказний гетьман Коровченко. Турки і їх союзники відкотилися від Чигирина на захід, за ріку Великий Інгул.
Але всі: і гетьман Самойлович, і росіяни, і турки, і поляки, і запорозькі козаки на чолі з кошовим отаманом Іваном Сірком - розуміли, що новий наступ на Чигирин є неминучим. Весною 1678 року султан терміново почав створювати нове величезне військо - «на війну наказано було йти всім підданим віком від 12 років». Турецьку армію очолив цього разу великий візир Кара-Мустафа. Ситуація ускладнювалася тим, що уряд царя Федора Олексійовича схилявся до того, щоб не захищати Чигирин, а, радше, спробувати в цій ситуації домовитися з турками про оголошення всієї території Черкащини, Київщини та Поділля нейтральною. Але в Україні стався такий вибух обурення, що питання: чи захищати козацьку столицю було зняте з порядку денного. До Чигирина підійшли свіжі московські сили воєводи Ржевського. Інженерні роботи із захисту фортеці очолив шотландець на московській службі генерал Гордон.
У середині липня 1678 р. почалася нова облога Чигирина. Турецька артилерія Капудана-паші почала методично руйнувати місто. Самойлович і Ромодановський вирушили на допомогу гарнізону, але діяли так повільно, що останнього навіть почали звинувачувати у зраді. Лише в середині серпня 1678 року московські та гетьманські сили дуже повільно переправилися через Дніпро (поблизу села Шабельників). А тим часом 15 серпня турки розпочали генеральний штурм. Коменданта Чигирина воєводу Ржевського було вбито. Ромодановський підійшов уже зовсім близько, але суттєвої допомоги не надавав. Нарешті 26 серпня генерал Гордон дав наказ захисникам залишити фортецю. Але як тільки турки увірвалися у місто, стався неймовірної сили вибух: запалилися порохові склади. Багато тисяч османів загинуло. Страшні пожежі довершили справу: вже у вересні від Чигирина залишились самі руїни...
Козацький літописець Самійло Величко так оплакував загибель Чигирина: «Паде, паде красная козацькая Україна тогобочная, аки древній оний Вавилон, град великий... чрез незгоду тогдашную козаки всі пропали, самі себе звоювали»
Немного истории... 19 сентября 1676 года, имея рядом с собой только 2000 наиболее верных козаков, гетман Петр Дорошенко сдал свое гетманство (фактически капитулировал) перед превосходящими силами левобережного гетмана Ивана Самойловича и царского воеводы Ромодановского. После этого московские правители пришли к выводу, что имеют все законные права на земли современной Черкащины и Киевщины, прежде всего на гетманскую столицу Чигирин. Но украинские земли на то время были ареной ожесточенной борьбы трех сильных государств: Московского царства, Речи Посполитой и Турции. Причем Стамбулу удалось заставить польского короля заключить унизительный Журавненский мир (1 октября 1676 г.), по которому Киевская, Паволоцкая и Белоцерковская земли оставались за козаками - но при их безусловном подчинении варшавскому правительству, - а Чигиринская земля и Запорожье входили в сферу влияния султана. Таким образом, столкновение войск московского царя Федора Алексеевича и турецкой армии было неизбежным.
Безусловно, все участники боевых действий понимали правоту слов гетмана Самойловича: «Кто будет владеть Чигирином, тому поддадутся запорожцы и вся Украина по ту сторону Днепра». Первая попытка овладеть резиденцией украинских гетманов турецкая армия во главе с Ибрагим-шайтан-пашой предприняла в середине августа 1677 года. Совместно с союзниками (крымские татары и волохи) турки переправились через Днестр и быстро осадили Чигирин, но потерпели скорое поражение. Оборона города было существенно усилена: гарнизон насчитывал 30000 воинов и 24000 царских солдат (под руководством немецких генералов). Кроме того, 5000 козаков привел с собой наказной гетман Коровченко. Турки и их союзники оказались отброшенными от Чигирина на запад, за реку Великий Ингул.
Но все: и гетман Самойлович, и россияне, и турки, и поляки, и запорожские козаки во главе с кошевым атаманом Иваном Серко - понимали, что новое наступление на Чигирин неизбежно. Весной 1678 года султан срочно начал создавать новое огромное войско - «на войну приказано было идти всем подданным в возрасте от 12 лет». Турецкую армию возглавил на этот раз великий визирь Кара-Мустафа. Ситуация усугублялась тем, что правительство царя Федора Алексеевича склонялось к тому, чтобы не защищать Чигирин, а, скорее, попытаться этой ситуации договориться с турками об объявлении всей территории Черкасщины, Киевщины и Подолья нейтральной. Но в Украине произошел такой взрыв возмущения, что вопрос: защищать или не защищать казацкую столицу был снят с повестки дня. К Чигирину подошли свежие московские силы воеводы Ржевского. Инженерные работы по защите крепости возглавил шотландец на московской службе генерал Гордон.
В середине июля 1678 г. началась новая осада Чигирина. Турецкая артиллерия Капудана-паши начала методично разрушать город. Самойлович и Ромодановский отправились на помощь гарнизону, но действовали так медленно, что последнего даже стали обвинять в измене. Только в середине августа 1678 года русские и гетманские силы очень медленно переправились через Днепр (вблизи села Сабельников). А тем временем 15 августа турки начали генеральный штурм. Комендант Чигирина воевода Ржевский был убит. Ромодановский подошел уже совсем близко, но существенной помощи не оказал. Наконец 26 августа генерал Гордон дал приказ защитникам оставить крепость. Но как только турки ворвались в город, произошел невероятной силы взрыв: подожгли пороховые склады. Много тысяч османов погибло. Страшные пожара довершили дело: уже в сентябре от Чигирина остались одни руины... Казацкий летописец Самийло Величко, так оплакивал гибель Чигирина: «Паде, паде красная козацькая Україна тогобочная, аки древній оний Вавилон, град великий... чрез незгоду тогдашную козаки всі пропали, самі себе звоювали»
Чигирин, Замкова гора. План Чигиринської фортеці XVII століття.
Замкова гора є не тільки історичним, а й геологічним пам`ятником. Вона - віхід на поверхню палеогенових відкладень: полтавська серія (неоген), нижче - харківська свита (олигоцен), ще нижче - київська свита (верхній еоцен).
Чигирин, Замковая гора. План Чигиринської фортеці XVII века.
Замковая гора является не только историческим, но еще и геологическим памятником. Она - обнажение палеогеновых отложений: полтавская серия (неоген), ниже - харьковская свита (олигоцен), ещё ниже - киевская свита (верхний эоцен).
Замкова гора є не тільки історичним, а й геологічним пам`ятником. Вона - віхід на поверхню палеогенових відкладень: полтавська серія (неоген), нижче - харківська свита (олигоцен), ще нижче - київська свита (верхній еоцен).
Чигирин, Замковая гора. План Чигиринської фортеці XVII века.
Замковая гора является не только историческим, но еще и геологическим памятником. Она - обнажение палеогеновых отложений: полтавская серия (неоген), ниже - харьковская свита (олигоцен), ещё ниже - киевская свита (верхний эоцен).
|
|
|
Чигирин, на Замковій горі.
Чигирин, на Замковой горе. |
Чигирин. Краєвид із Замкової гори.
Чигирин. Вид с Замковой горы.
Чигирин. Вид с Замковой горы.
Чигирин. Новозведений храм на честь Казанської ікони Божої Матері.
Чигирин. Новый храм в честь Казанской иконы Божьей Матери.
Чигирин. Новый храм в честь Казанской иконы Божьей Матери.
Чигиринщина, Суботів. Іллінська церква, 1653. Входить до складу НІКЗ "Чигирин".
Суботів був родовим хутором Хмельницьких, згодом тут знаходилася приватна резиденція Б.Хмельницького.
Іллінська церква - визначна памятка архітектури XVII століття. Побудована в стилі українського бароко. Будівництво церкви здійснено коштом Б. Хмельницького, вона стала родовою усипальницею Хмельницьких. В 1657 тут було поховано Великого Гетьмана, а раніше (1653) - його старшого сина Тимоша Хмельниченка, котрий помер від ран під час облоги Сучавської фортеці в Молдові.
Зараз тут розміщено музей Б. Хмельницького.
Саме цю церкву зображено на звороті купюри "П`ять гривень".
Чигиринщина, Субботов. Ильинская церковь, 1653г. Входит в состав НИКЗ "Чигирин".
Субботов был родовым хутором Хмельницких, впоследствии здесь находилась частная резиденция Б.Хмельницкого.
Ильинская церковь - выдающийся памятник архитектуры XVII века. Построена в стиле украинского барокко. Строительство церкви осуществлено на средства Б. Хмельницкого, она стала родовой усыпальницей Хмельницких. В 1657 году тут был погребен Великий Гетман, а ранее (1653) - его старший сын Тимош Хмельниченко, который умер от ран во время осады Сучавской крепости в Молдове.
Сейчас здесь размещается музей Б. Хмельницкого.
Именно эта церковь изображена на обороте купюры "П`ять гривень".
Subotiv, where Hetman Bohdan Khmelnytsky spent his childhood and was buried.
Illynska church, 1653. It belongs to NHCR "Chygyryn". Illynska church is an outstanding architectural monument of the XVII century. It was built in the style of the ukrainian barokko. It was built for the money of B.Khmelnitsky and in 1657 became the tomb of a Great Hetman..
Стоїть в селі Суботові
на горі високій
домовина України,
широка, глибока.
ото церков Богданова.
Там-то він молився,
щоб москаль добром і лихом
з козаком ділився...
на горі високій
домовина України,
широка, глибока.
ото церков Богданова.
Там-то він молився,
щоб москаль добром і лихом
з козаком ділився...
(Т.Г.Шевченко)
Суботів був родовим хутором Хмельницьких, згодом тут знаходилася приватна резиденція Б.Хмельницького.
Іллінська церква - визначна памятка архітектури XVII століття. Побудована в стилі українського бароко. Будівництво церкви здійснено коштом Б. Хмельницького, вона стала родовою усипальницею Хмельницьких. В 1657 тут було поховано Великого Гетьмана, а раніше (1653) - його старшого сина Тимоша Хмельниченка, котрий помер від ран під час облоги Сучавської фортеці в Молдові.
Зараз тут розміщено музей Б. Хмельницького.
Саме цю церкву зображено на звороті купюри "П`ять гривень".
Чигиринщина, Субботов. Ильинская церковь, 1653г. Входит в состав НИКЗ "Чигирин".
Субботов был родовым хутором Хмельницких, впоследствии здесь находилась частная резиденция Б.Хмельницкого.
Ильинская церковь - выдающийся памятник архитектуры XVII века. Построена в стиле украинского барокко. Строительство церкви осуществлено на средства Б. Хмельницкого, она стала родовой усыпальницей Хмельницких. В 1657 году тут был погребен Великий Гетман, а ранее (1653) - его старший сын Тимош Хмельниченко, который умер от ран во время осады Сучавской крепости в Молдове.
Сейчас здесь размещается музей Б. Хмельницкого.
Именно эта церковь изображена на обороте купюры "П`ять гривень".
Subotiv, where Hetman Bohdan Khmelnytsky spent his childhood and was buried.
Illynska church, 1653. It belongs to NHCR "Chygyryn". Illynska church is an outstanding architectural monument of the XVII century. It was built in the style of the ukrainian barokko. It was built for the money of B.Khmelnitsky and in 1657 became the tomb of a Great Hetman..
Чигиринщина.
Дорогою вздовж Холодного Яру.
Чигиринщина.
По дороге вдоль Холодного Яра.
Дорогою вздовж Холодного Яру.
Чигиринщина.
По дороге вдоль Холодного Яра.
Чигиринщина. Краєвид одного з куточків Холодного Яру.
Легендарний Холодний Яр - відома всім українцям місцевість.
По-перше, це - унікальний природний об`єкт. Власне яр - це ціла система ярів, ярків, балок, байраків, пагорбів, схилів, продовгуватих та круглих провалів, урочищ (Буда, Скарбовий, Гульбище, Склик, Гута тощо.). Уся ця система ярів тягнеться на 250 кілометрів у вигляді плоскогір'я, здійнятого над рівнем моря на 224 метра і суцільно зарослого дрімучими лісами. Тут налічується добрих півтори сотні джерел, струмочків, озерець, річок і маса різновидів рослин - трав, квітів, дерев, більшість з яких до "Червоної книги".
По-друге, на цій території знайдено великі давні городища, оперезані 60-кілометровим валом у вісім метрів заввишки і ровом глибиною дев'ять метрів. Вчені припускають, що на території Холодного Яру в доісторичні часи існувало античне прамісто з оборонними спорудами, найкрупніше у Європі. Холодний Яр зберігає масу досі не розгаданих таємниць і занесений до переліку пам'яток всесвітнього значення.
По-третє, тутешній край ввійшов у історію знаменитої гайдамацької Коліївщини ХVIII століття під проводом запорізького козака Максима Залізняка і сотника Івана Гонти. Тут починалося те найбільше повстання проти польської шляхти, якому Тарас Шевченко присвятив найбільш відому свою поему "Гайдамаки". Саме тут, як писав Тарас Шевченко, "гайдамаки табором стояли" і звідси, освятивши ножі в Мотронинському монастирі, рознесли по Україні вогонь Коліївщини.
Чигиринщина. Пейзаж одного из уголков Холодного Яра.
Легендарный Холодный Яр - известная всем украинцам местность.
Во-первых, это - уникальный природный объект. Cам яр - это целая система оврагов, овражков, балок, буераков, холмов, склонов, удлиненных и круглых провалов, урочищ (Буда, Скарбовый, Гульбище, Склык, Гута и т.д.). Вся эта овражная система простирается на 250 километров в виде плоскогорья, поднятого над уровнем моря на 224 метра и сплошь заросшего дремучими лесами. Здесь насчитывается добрых полторы сотни источников, ручейков, озерец, речек и масса разновидностей растений - трав, цветов, деревьев, большинство из которых занесены в "Красную книгу".
Во-вторых, на этой территории найдены большие древние городища, опоясанные 60-километровым валом в восемь метров высотой и рвом глубиной в девять метров. Ученые предполагают, что на территории Холодного Яра существовал в доисторические времена античный прагород с оборонительными сооружениями, крупнейший в Европе. Он хранит в себе массу пока не разгаданных тайн и занесен в перечень памятников всемирного значения
В-третьих, здешний край вошел в историю знаменитой гайдамацкой Колиивщиной ХVIII века под предводительством запорожского казака Максима Зализняка и сотника Ивана Гонты. Здесь начиналось то крупнейшее восстание против польской шляхты, которому Тарас Шевченко посвятил наиболее известную свою поэму "Гайдамаки". Именно здесь, как писал Тарас Шевченко, "гайдамаки табором стояли" и отсюда, освятив ножи в Мотронинском монастыре, разнесли по Украине огонь Колиивщины.
Легендарний Холодний Яр - відома всім українцям місцевість.
По-перше, це - унікальний природний об`єкт. Власне яр - це ціла система ярів, ярків, балок, байраків, пагорбів, схилів, продовгуватих та круглих провалів, урочищ (Буда, Скарбовий, Гульбище, Склик, Гута тощо.). Уся ця система ярів тягнеться на 250 кілометрів у вигляді плоскогір'я, здійнятого над рівнем моря на 224 метра і суцільно зарослого дрімучими лісами. Тут налічується добрих півтори сотні джерел, струмочків, озерець, річок і маса різновидів рослин - трав, квітів, дерев, більшість з яких до "Червоної книги".
По-друге, на цій території знайдено великі давні городища, оперезані 60-кілометровим валом у вісім метрів заввишки і ровом глибиною дев'ять метрів. Вчені припускають, що на території Холодного Яру в доісторичні часи існувало античне прамісто з оборонними спорудами, найкрупніше у Європі. Холодний Яр зберігає масу досі не розгаданих таємниць і занесений до переліку пам'яток всесвітнього значення.
По-третє, тутешній край ввійшов у історію знаменитої гайдамацької Коліївщини ХVIII століття під проводом запорізького козака Максима Залізняка і сотника Івана Гонти. Тут починалося те найбільше повстання проти польської шляхти, якому Тарас Шевченко присвятив найбільш відому свою поему "Гайдамаки". Саме тут, як писав Тарас Шевченко, "гайдамаки табором стояли" і звідси, освятивши ножі в Мотронинському монастирі, рознесли по Україні вогонь Коліївщини.
Чигиринщина. Пейзаж одного из уголков Холодного Яра.
Легендарный Холодный Яр - известная всем украинцам местность.
Во-первых, это - уникальный природный объект. Cам яр - это целая система оврагов, овражков, балок, буераков, холмов, склонов, удлиненных и круглых провалов, урочищ (Буда, Скарбовый, Гульбище, Склык, Гута и т.д.). Вся эта овражная система простирается на 250 километров в виде плоскогорья, поднятого над уровнем моря на 224 метра и сплошь заросшего дремучими лесами. Здесь насчитывается добрых полторы сотни источников, ручейков, озерец, речек и масса разновидностей растений - трав, цветов, деревьев, большинство из которых занесены в "Красную книгу".
Во-вторых, на этой территории найдены большие древние городища, опоясанные 60-километровым валом в восемь метров высотой и рвом глубиной в девять метров. Ученые предполагают, что на территории Холодного Яра существовал в доисторические времена античный прагород с оборонительными сооружениями, крупнейший в Европе. Он хранит в себе массу пока не разгаданных тайн и занесен в перечень памятников всемирного значения
В-третьих, здешний край вошел в историю знаменитой гайдамацкой Колиивщиной ХVIII века под предводительством запорожского казака Максима Зализняка и сотника Ивана Гонты. Здесь начиналось то крупнейшее восстание против польской шляхты, которому Тарас Шевченко посвятил наиболее известную свою поэму "Гайдамаки". Именно здесь, как писал Тарас Шевченко, "гайдамаки табором стояли" и отсюда, освятив ножи в Мотронинском монастыре, разнесли по Украине огонь Колиивщины.
Чигиринщина, с.Мельники. Пам’ятник героям Холодного Яру.
По-четверте, Холодний Яр - це символ нашої незламності і незнищенності. В 1919-1922 роках, коли по суті вся Україна перетворилася на один величезний повстанський край, холодноярці чотири роки утримували майже всю Черкащину, чинячи найзапекліший опір окупації. Збулося пророче Шевченкове - "І повіє новий огонь з Холодного Яру!" Саме ці слова було вишито на прапорі полку гайдамаків Холодного Яру - з одного боку, а зі зворотного - "Воля України або смерть!" Слова свого вони дотримали - загинули фактично всі до одного. Одне лише село Мельники (розташовано вздовж Холодного Яру по обидва боки р.Сріблянка) поклало тоді на олтар боротьби з окупантами 300 своїх синів. А взагалі по Яру налічується близько шістдесяти сіл і хуторів...
Принагідно слід сказати, що так званої "громадянської війни" в Україні насправді не було. Україна (Українська Народна Республіка) фактично воювала проти зовнішнього агресора та його численних найманців.
В.Шахрай (один із членів маріонеткового совєтського "українського уряду", сформованого на території Росії) "скаржився": «Що це за уряд український, що його члени не знають і зовсім не хочуть знати української мови?... Що я за "військовий міністр", коли всі українізовані частини в Харкові мені доводиться роззброювати, бо вони не хочуть іти за мною на оборону радянської влади? За єдину військову підпору для нашої боротьби проти Центральної Ради ми маємо лише військо, що привів на Україну з Росії Антонов і що на все українське дивиться, як на вороже, контрреволюційне?» (О. Романчук "Ультиматум". Київ. 1990).
Чигиринщина, с.Мельники. Памятник героям Холодного Яра.
В-четвертых, Холодный Яр - это символ нашей несломленности и неистребимости. В 1919-1922 годах, когда практически вся Украина превратилась в один громадный повстанческий край, холодноярцы четыре года удерживали почти всю Черкащину, оказывая самое упорное сопротивление окупации. Сбылось пророческое Шевченково - "І повіє новий огонь з Холодного Яру!" Именно эти слова были вышиты на флаге полка гайдамаков Холодного Яра - с одной стороны, а с оборота - "Воля України або смерть!" Слово свое они сдержали - погибли фактически все до одного. Одно только село Мельники (расположено вдоль Холодного Яра по обе стороны р.Сриблянка) положило тогда на алтарь борьбы с оккупантами 300 своих сыновей. А вообще по яру насчитывается около шестидесяти сел и хуторов...
В связи с этим надо заметить, что так называемой "гражданской войны" в Украине в действительности не было. Украина (Украинская Народная Республика) фактически сражалась против внешнего агрессора и его многочисленных наемников.
В.Шахрай (один из членов марионеточного советского "украинского правительства", сформированного на территории России) "жаловался": «Что это за правительство украинское, что его члены не знают и вовсе хотят знать украинского языка?... Что я за "военный министр", когда все украинизированные части в Харькове мне приходится разоружать, поскольку они не хотят идти за мной на защиту советской власти? Единственной военной опорой нашей борьбы против Центральной Рады мы имеем только войска, приведенные на Украину из России Антоновым и которые на все украинское смотрят, как на враждебное, контрреволюционное?» (О. Романчук "Ультиматум". Киев. 1990).
По-четверте, Холодний Яр - це символ нашої незламності і незнищенності. В 1919-1922 роках, коли по суті вся Україна перетворилася на один величезний повстанський край, холодноярці чотири роки утримували майже всю Черкащину, чинячи найзапекліший опір окупації. Збулося пророче Шевченкове - "І повіє новий огонь з Холодного Яру!" Саме ці слова було вишито на прапорі полку гайдамаків Холодного Яру - з одного боку, а зі зворотного - "Воля України або смерть!" Слова свого вони дотримали - загинули фактично всі до одного. Одне лише село Мельники (розташовано вздовж Холодного Яру по обидва боки р.Сріблянка) поклало тоді на олтар боротьби з окупантами 300 своїх синів. А взагалі по Яру налічується близько шістдесяти сіл і хуторів...
Принагідно слід сказати, що так званої "громадянської війни" в Україні насправді не було. Україна (Українська Народна Республіка) фактично воювала проти зовнішнього агресора та його численних найманців.
В.Шахрай (один із членів маріонеткового совєтського "українського уряду", сформованого на території Росії) "скаржився": «Що це за уряд український, що його члени не знають і зовсім не хочуть знати української мови?... Що я за "військовий міністр", коли всі українізовані частини в Харкові мені доводиться роззброювати, бо вони не хочуть іти за мною на оборону радянської влади? За єдину військову підпору для нашої боротьби проти Центральної Ради ми маємо лише військо, що привів на Україну з Росії Антонов і що на все українське дивиться, як на вороже, контрреволюційне?» (О. Романчук "Ультиматум". Київ. 1990).
Чигиринщина, с.Мельники. Памятник героям Холодного Яра.
В-четвертых, Холодный Яр - это символ нашей несломленности и неистребимости. В 1919-1922 годах, когда практически вся Украина превратилась в один громадный повстанческий край, холодноярцы четыре года удерживали почти всю Черкащину, оказывая самое упорное сопротивление окупации. Сбылось пророческое Шевченково - "І повіє новий огонь з Холодного Яру!" Именно эти слова были вышиты на флаге полка гайдамаков Холодного Яра - с одной стороны, а с оборота - "Воля України або смерть!" Слово свое они сдержали - погибли фактически все до одного. Одно только село Мельники (расположено вдоль Холодного Яра по обе стороны р.Сриблянка) положило тогда на алтарь борьбы с оккупантами 300 своих сыновей. А вообще по яру насчитывается около шестидесяти сел и хуторов...
В связи с этим надо заметить, что так называемой "гражданской войны" в Украине в действительности не было. Украина (Украинская Народная Республика) фактически сражалась против внешнего агрессора и его многочисленных наемников.
В.Шахрай (один из членов марионеточного советского "украинского правительства", сформированного на территории России) "жаловался": «Что это за правительство украинское, что его члены не знают и вовсе хотят знать украинского языка?... Что я за "военный министр", когда все украинизированные части в Харькове мне приходится разоружать, поскольку они не хотят идти за мной на защиту советской власти? Единственной военной опорой нашей борьбы против Центральной Рады мы имеем только войска, приведенные на Украину из России Антоновым и которые на все украинское смотрят, как на враждебное, контрреволюционное?» (О. Романчук "Ультиматум". Киев. 1990).
Чигиринщина, Холодним Яром до Мотронинського монастиря.
По-п`яте, в 1941-1943 роках, лісу Холодного Яру наїжачилися партизанськими загонами, які чинили такий самий героїчний опір вже іншим окупантам. І знову - ріки людської крові... Хутір Буда фашисти спалили вщент, а жителів розстріляли за підтримку партизанів.
Чигиринщина, по Холодному Яру к Мотронинскому монастырю.
В-пятых, в 1941-1943 годах, леса Холодного Яра ощетинились партизанскими отрядами, которые столь же героически сопротивлялись уже другим оккупантам. И снова - реки людской крови... Хутор Буда фашисты сожгли дотла, а жителей расстреляли за поддержку партизан.
По-п`яте, в 1941-1943 роках, лісу Холодного Яру наїжачилися партизанськими загонами, які чинили такий самий героїчний опір вже іншим окупантам. І знову - ріки людської крові... Хутір Буда фашисти спалили вщент, а жителів розстріляли за підтримку партизанів.
Чигиринщина, по Холодному Яру к Мотронинскому монастырю.
В-пятых, в 1941-1943 годах, леса Холодного Яра ощетинились партизанскими отрядами, которые столь же героически сопротивлялись уже другим оккупантам. И снова - реки людской крови... Хутор Буда фашисты сожгли дотла, а жителей расстреляли за поддержку партизан.
Чигиринщина. Троїцька церква Мотронинського монастиря, 1804 рік.
Згідно переказів, колись тут бував великий правитель України-Руси Ярослав Мудрий. Уподобавши цю місцевість, він подарував її своєму воєводі Мирославу, який побудував на плоскогір'ї городище-фортецю і оточив її високими земляними валами та глибокими ровами. Згодом (1568 року) тут було засновано Мотронин монастир.
Троїцьку церкву споруджено на місці дерев'яної і згодом перероблено в стилі бароко.
В 1843 і 1845 роках тут побував Т.Шевченко. Цим історичним місцям поет присвятив твори "Холодний Яр", "Гайдамака", малюнок "Мотронинський монастир".
Чигиринщина. Троицкая церковь Мотронинского монастыря, 1804 год.
Согласно преданиям, когда-то здесь бывал великий правитель Украины-Руси Ярослав Мудрый. Эта местность ему понравилась, и он подарил ее своему воеводе Мирославу, который построил на плоскогорье городище-крепость и окружил ее высокими земляными валами и глубокими рвами. Позднее (в 1568 году) здесь был основан Мотронин монастырь..
Троицкая церковь сооружена на месте деревянной и со временем была перестроена в стиле барокко.
В 1843 и 1845 годах здесь побывал Т.Шевченко. Этим историческим местам поэт посвятил произведения "Холодный Яр", "Гайдамака", рисунок "Мотронинский монастырь".
Згідно переказів, колись тут бував великий правитель України-Руси Ярослав Мудрий. Уподобавши цю місцевість, він подарував її своєму воєводі Мирославу, який побудував на плоскогір'ї городище-фортецю і оточив її високими земляними валами та глибокими ровами. Згодом (1568 року) тут було засновано Мотронин монастир.
Троїцьку церкву споруджено на місці дерев'яної і згодом перероблено в стилі бароко.
В 1843 і 1845 роках тут побував Т.Шевченко. Цим історичним місцям поет присвятив твори "Холодний Яр", "Гайдамака", малюнок "Мотронинський монастир".
Чигиринщина. Троицкая церковь Мотронинского монастыря, 1804 год.
Согласно преданиям, когда-то здесь бывал великий правитель Украины-Руси Ярослав Мудрый. Эта местность ему понравилась, и он подарил ее своему воеводе Мирославу, который построил на плоскогорье городище-крепость и окружил ее высокими земляными валами и глубокими рвами. Позднее (в 1568 году) здесь был основан Мотронин монастырь..
Троицкая церковь сооружена на месте деревянной и со временем была перестроена в стиле барокко.
В 1843 и 1845 годах здесь побывал Т.Шевченко. Этим историческим местам поэт посвятил произведения "Холодный Яр", "Гайдамака", рисунок "Мотронинский монастырь".
Першоджерела:
# Буклет «Державний історико-культурний заповідник "Корсунь-Шевченківський"».
# М.Грушевський "Ілюстрована Історія України" (вісімнадцята тисяча), з друкарні Акц. Т-ва "Петро Барський", Київ-1917.
# Стаття «Загибель козацької столиці», Сергій Колесник, газета «День» від 19.10.2002.
# Сайт «Наш край».
# Сайт «Українська спадщина».
# М.Грушевський "Ілюстрована Історія України" (вісімнадцята тисяча), з друкарні Акц. Т-ва "Петро Барський", Київ-1917.
# Стаття «Загибель козацької столиці», Сергій Колесник, газета «День» від 19.10.2002.
# Сайт «Наш край».
# Сайт «Українська спадщина».
Інші сторінки маршруту "На південний захід від Києва (липень 2004 року)":
До переліку фотосерій