|
Мапа п'ятого дня маршруту.
Покриття магістральних автошляхів - більш-менш пристойне. Того дня ми не зупинялися у Одесі, Миколаєві та Херсоні, через які пролягав наш маршрут. Докладні розповіді про ці міста подано окремими сторінками. Не зупинялися ми того дня і у Мелітополі. Стислу розповідь про це місто подано у відповідному маршруті 2007 року. Схема пятого дня маршрута. Покрытие магистральных автодорог - относительно приличное. В тот день мы не останавливались в Одессе, Николаеве и Херсоне, через которые проходил наш маршрут. Подробные рассказы об этих городах даны отдельными страницами. Не останавливались мы в тот день и в Мелитополе. Короткий рассказ об этом городе приведен в соответствующем маршруте 2007 года. |
|
|
|
Далі на нашому шляху був
Маріуполь (до 1780 року - Павловськ, у 1948-1989 роках - Жданов) -
місто (480 тис. жителів) обласного значення Донецької області,
великий індустріальний центр і морський порт на південному сході України.
Розташований на березі Азовського моря, у гирлі річки Кальміус.
Територія, яку займає Маріуполь, була заселена з найдавніших часів.
Про це свідчить палеолітична стоянка (20 тис. років до н.е.)
та один із найвідоміших пам'ятників епохи неоліту - Маріупольський могильник (IV тис. до н.е.)
У XVI-XVII століттях у сучасних межах міста існували поселення селян-втікачів, що періодично розорювалися татарами, а в XVIII столітті - козацьке сторожове укріплення Домаха, яке було знищене в 1769 році під час російсько-турецької війни. 1778 року тут було закладене повітове місто Павловськ. У тому ж році в Азовську губернію по розпорядженню царського уряду було переселено більше 30 тис. вихідців із Криму - греків, вірмен і грузин. Значна частина греків поселилася в Павловську, який уже через два роки (1778 року) за клопотанням грецьких переселенців було перейменовано на Маріуполь. До 1866 року містом і околишніми грецькими селами керував виборний орган самоврядування - грецький суд, наділений адміністративними, судовими та поліцейськими повноваженнями. Вже наприкінці XVIII століття місто стало великим торговим центром. Пшениця, риба, прядиво, дьоготь - ці вантажі йшли морем. На північ йшли сушені фрукти, вина, риба, сіль.
Найважливіше значення для міста мало будівництво залізниці, що з'єднала місто з Донбасом (1882 рік), і нового торгового порту (1886-1889 роки) Маріуполь став одним із найважливіших портів (другим за вантажообігом після Одеси) на півдні Російської імперії. Тут відкривалися консульські агентства багатьох європейських держав, а близькість донецького вугілля та керченських залізних руд обумовили будівництво в місті металургійних заводів. Трубопрокатний завод «Нікополь» і металургійний завод бельгійського акціонерного товариства «Руський Провіданс» (сучасний комбінат «ім. Ілліча»), що з'явилися наприкінці XIX століття, корінним чином вплинули на майбутнє міста, перетворивши його на найважливіший металургійний центр півдня України. Не випадково саме пам'ятник металургові зустрічає усіх, хто приїздить у місто по шосе Донецьк-Маріуполь.
Далее на нашем пути лежал Мариуполь (до 1780 года - Павловск, в 1948-1989 годах - Жданов) - город (480 тыс. жителей) областного значения Донецкой области, крупный индустриальный центр и морской порт на юго-востоке Украины. Расположен на берегу Азовского моря, в устье реки Кальмиус. Территория, которую занимает Мариуполь, была заселена с древнейших времен. Об этом свидетельствует палеолитическая стоянка (20 тыс. лет до н.э.) и один из известнейших памятников эпохи неолита - Мариупольский могильник (IV тыс. до н.э.)
В XVI-XVII веках в пределах современного города существовали поселения крестьян-беглецов, которые периодически разорялись татарами, а в XVIII веке - казацкое сторожевое укрепление Домаха, уничтоженное в 1769 году во время российско-турецкой войны. В 1778 году тут был заложен уездный город Павловск. В том же году в Азовскую губернию по распоряжению царского правительства было переселено более 30 тыс. выходцев из Крыма - греков, армян и грузин. Значительная часть греков поселилась в Павловске, который ужу через два года (в 1778 году) по ходатайству греческих переселенцев был переименован в Мариуполь. До 1866 года городом и окрестными греческими селами управлял выборный орган самоуправления - греческий суд, наделенный административными, судебными и полицейскими полномочиями. Уже в конце XVIII века город стал значительным торговым центром. Пшеница, рыба, пенька, дёготь - эти грузы уходили морем. На север шли сушеные фрукты, вина, рыба, соль.
Важнейшее значение для города имело строительство железной дороги, которая соединила город с Донбассом (1882 год), и нового торгового порта (1886-1889 годы). Мариуполь стал одним из важнейших портов (вторым по грузообороту после Одессы) на юге Российской империи. Здесь открывались консульские агентства многих европейских государств, а близость донецкого угля и керченских железных руд обусловили строительство в городе металлургических заводов. Трубопрокатный завод «Никополь» и металлургический завод бельгийского акционерного общества «Русский Провиданс» (современный комбинат «им. Ильича»), появившиеся в конце XIX века, коренным образом повлияли на будущее города, превратив его в важнейший металлургический центр юга Украины. Не случайно именно памятник металлургу встречает всех, кто приезжает в город по шоссе Донецк-Мариуполь.
У XVI-XVII століттях у сучасних межах міста існували поселення селян-втікачів, що періодично розорювалися татарами, а в XVIII столітті - козацьке сторожове укріплення Домаха, яке було знищене в 1769 році під час російсько-турецької війни. 1778 року тут було закладене повітове місто Павловськ. У тому ж році в Азовську губернію по розпорядженню царського уряду було переселено більше 30 тис. вихідців із Криму - греків, вірмен і грузин. Значна частина греків поселилася в Павловську, який уже через два роки (1778 року) за клопотанням грецьких переселенців було перейменовано на Маріуполь. До 1866 року містом і околишніми грецькими селами керував виборний орган самоврядування - грецький суд, наділений адміністративними, судовими та поліцейськими повноваженнями. Вже наприкінці XVIII століття місто стало великим торговим центром. Пшениця, риба, прядиво, дьоготь - ці вантажі йшли морем. На північ йшли сушені фрукти, вина, риба, сіль.
Найважливіше значення для міста мало будівництво залізниці, що з'єднала місто з Донбасом (1882 рік), і нового торгового порту (1886-1889 роки) Маріуполь став одним із найважливіших портів (другим за вантажообігом після Одеси) на півдні Російської імперії. Тут відкривалися консульські агентства багатьох європейських держав, а близькість донецького вугілля та керченських залізних руд обумовили будівництво в місті металургійних заводів. Трубопрокатний завод «Нікополь» і металургійний завод бельгійського акціонерного товариства «Руський Провіданс» (сучасний комбінат «ім. Ілліча»), що з'явилися наприкінці XIX століття, корінним чином вплинули на майбутнє міста, перетворивши його на найважливіший металургійний центр півдня України. Не випадково саме пам'ятник металургові зустрічає усіх, хто приїздить у місто по шосе Донецьк-Маріуполь.
Далее на нашем пути лежал Мариуполь (до 1780 года - Павловск, в 1948-1989 годах - Жданов) - город (480 тыс. жителей) областного значения Донецкой области, крупный индустриальный центр и морской порт на юго-востоке Украины. Расположен на берегу Азовского моря, в устье реки Кальмиус. Территория, которую занимает Мариуполь, была заселена с древнейших времен. Об этом свидетельствует палеолитическая стоянка (20 тыс. лет до н.э.) и один из известнейших памятников эпохи неолита - Мариупольский могильник (IV тыс. до н.э.)
В XVI-XVII веках в пределах современного города существовали поселения крестьян-беглецов, которые периодически разорялись татарами, а в XVIII веке - казацкое сторожевое укрепление Домаха, уничтоженное в 1769 году во время российско-турецкой войны. В 1778 году тут был заложен уездный город Павловск. В том же году в Азовскую губернию по распоряжению царского правительства было переселено более 30 тыс. выходцев из Крыма - греков, армян и грузин. Значительная часть греков поселилась в Павловске, который ужу через два года (в 1778 году) по ходатайству греческих переселенцев был переименован в Мариуполь. До 1866 года городом и окрестными греческими селами управлял выборный орган самоуправления - греческий суд, наделенный административными, судебными и полицейскими полномочиями. Уже в конце XVIII века город стал значительным торговым центром. Пшеница, рыба, пенька, дёготь - эти грузы уходили морем. На север шли сушеные фрукты, вина, рыба, соль.
Важнейшее значение для города имело строительство железной дороги, которая соединила город с Донбассом (1882 год), и нового торгового порта (1886-1889 годы). Мариуполь стал одним из важнейших портов (вторым по грузообороту после Одессы) на юге Российской империи. Здесь открывались консульские агентства многих европейских государств, а близость донецкого угля и керченских железных руд обусловили строительство в городе металлургических заводов. Трубопрокатный завод «Никополь» и металлургический завод бельгийского акционерного общества «Русский Провиданс» (современный комбинат «им. Ильича»), появившиеся в конце XIX века, коренным образом повлияли на будущее города, превратив его в важнейший металлургический центр юга Украины. Не случайно именно памятник металлургу встречает всех, кто приезжает в город по шоссе Донецк-Мариуполь.
|
|
Маріуполь. Обласний державний російський драматичний театр, Театральна площа.
Мариуполь. Областной государственный русский драматический театр, Театральная площадь. |
Маріуполь. Театральна площа, на розі з вулицею Артема.
Мариуполь. Театральная площадь, угол с улицей Артема.
Мариуполь. Театральная площадь, угол с улицей Артема.
|
Маріуполь.
Театральна площа, на розі з проспектом Леніна. Мариуполь. Театральная площадь, угол с проспектом Ленина. |
У 30-х роках XX століття Маріуполь перетворився на один із великих промислових центрів України.
Виріс завод «ім. Ілліча», що об'єднав маріупольські металургійні та металообробні заводи.
1930 року на лівому березі Кальміусу почалося будівництво металургійного гіганта - заводу «Азовсталь».
Одночасно споруджувалися коксохімічний завод, завод металоконструкцій, радіаторний завод та інші.
Дуже потерпілий під час німецької окупації (1941-1943 роки) Маріуполь не може похвалитися великою кількістю визначних архітектурних пам'яток. Найстаріший будинок міста (1887 рік) колись належав купецькому зібранню, а нині це будинок культури заводу «Азовсталь», а найоригінальніший - водонапірна башта (1908-1910 роки).
Сучасний Маріуполь - місто з розвиненими металургією, машинобудуванням, металообробкою, коксохімічною, легкою і харчовою промисловістю, потужною судоремонтною базою. У сьогоднішньому Маріуполі дивним чином поєднуються море та заводи-гіганти. Приватна одноповерхова забудова тінистих і затишних вулиць старих районів межує з традиційною забудовою нових житлових масивів - Металурга, Західного, Східного, яка іноді розбавляється оригінальними громадськими (палац культури «Маркохім») і спортивними спорудами.
В 30-е годы XX века Мариуполь превратился в один из крупных промышленных центров Украины. Вырос завод «им. Ильича», объединивший мариупольские металлургические и металлообрабатывающие заводы. В 1930 году на левом берегу Кальмиуса началось строительство металлургического гиганта - завода «Азовсталь». Одновременно сооружались коксохимический завод, завод металлоконструкций, радиаторный завод и прочие.
Очень пострадавший во время немецкой оккупации (1941-1943 годы) Мариуполь не может похвастаться большим количеством архитектурных достопримечательностей. Самый старый дом города (1887 год) когда-то принадлежал купеческому собранию, а в настоящее время это дом культуры завода «Азовсталь», а самый оригинальный - водонапорная башня (1908-1910 годы).
Современный Мариуполь - город с развитыми металлургией, машиностроением, металлообработкой, коксохимической, легкой и пищевой промышленностью, мощной судоремонтной базой. В сегодняшнем Мариуполе удивительным образом сочетаются море и заводы-гиганты. Частная одноэтажная застройка тенистых и тихих улочек старых районов соседствует с традиционной застройкой новых жилых массивов - Металлурга, Западного, Восточного, которая иногда разбавляется оригинальными общественными (дворец культуры «Маркохим») и спортивными сооружениями.
Дуже потерпілий під час німецької окупації (1941-1943 роки) Маріуполь не може похвалитися великою кількістю визначних архітектурних пам'яток. Найстаріший будинок міста (1887 рік) колись належав купецькому зібранню, а нині це будинок культури заводу «Азовсталь», а найоригінальніший - водонапірна башта (1908-1910 роки).
Сучасний Маріуполь - місто з розвиненими металургією, машинобудуванням, металообробкою, коксохімічною, легкою і харчовою промисловістю, потужною судоремонтною базою. У сьогоднішньому Маріуполі дивним чином поєднуються море та заводи-гіганти. Приватна одноповерхова забудова тінистих і затишних вулиць старих районів межує з традиційною забудовою нових житлових масивів - Металурга, Західного, Східного, яка іноді розбавляється оригінальними громадськими (палац культури «Маркохім») і спортивними спорудами.
В 30-е годы XX века Мариуполь превратился в один из крупных промышленных центров Украины. Вырос завод «им. Ильича», объединивший мариупольские металлургические и металлообрабатывающие заводы. В 1930 году на левом берегу Кальмиуса началось строительство металлургического гиганта - завода «Азовсталь». Одновременно сооружались коксохимический завод, завод металлоконструкций, радиаторный завод и прочие.
Очень пострадавший во время немецкой оккупации (1941-1943 годы) Мариуполь не может похвастаться большим количеством архитектурных достопримечательностей. Самый старый дом города (1887 год) когда-то принадлежал купеческому собранию, а в настоящее время это дом культуры завода «Азовсталь», а самый оригинальный - водонапорная башня (1908-1910 годы).
Современный Мариуполь - город с развитыми металлургией, машиностроением, металлообработкой, коксохимической, легкой и пищевой промышленностью, мощной судоремонтной базой. В сегодняшнем Мариуполе удивительным образом сочетаются море и заводы-гиганты. Частная одноэтажная застройка тенистых и тихих улочек старых районов соседствует с традиционной застройкой новых жилых массивов - Металлурга, Западного, Восточного, которая иногда разбавляется оригинальными общественными (дворец культуры «Маркохим») и спортивными сооружениями.
|
|
Маріуполь. Адміністративна площа.
Мариуполь. Административная площадь. |
Видним ученим-філософом став маріуполець Г. І. Челпанов - професор Московського університету,
що заснував 1912 року в Москві інститут психології.
У Маріуполі народився відомий мистецтвознавець Д. В. Айналов.
Видатним художником-пейзажистом, дійсним членом Академії мистецтв, став син маріупольського шевця А. І. Куїнджі.
Видным ученым-философом стал мариуполец Г. И. Челпанов - профессор Московского университета, основавший в 1912 году в Москве институт психологии. В Мариуполе родился известный искусствовед Д. В. Айналов. Выдающимся художником-пейзажистом, действительным членом Академии художеств, стал сын мариупольского сапожника А. И. Куинджи.
Видным ученым-философом стал мариуполец Г. И. Челпанов - профессор Московского университета, основавший в 1912 году в Москве институт психологии. В Мариуполе родился известный искусствовед Д. В. Айналов. Выдающимся художником-пейзажистом, действительным членом Академии художеств, стал сын мариупольского сапожника А. И. Куинджи.
|
|
Маріуполь. Пам'ятник художнику А. І. Куїнджі на Адміністративній площі.
Мариуполь. Памятник художнику А. И. Куинджи на Административной площади. |
Маріуполь. Проспект Леніна.
Мариуполь. Проспект Ленина.
Мариуполь. Проспект Ленина.
У Маріуполі працюють краєзнавчий музей із традиційними половецькими ідолами та чавунною гарматою біля входу,
музей народного побуту та виставковий зал, що носить ім'я видатного художника-пейзажиста Архипа Куїнджі (1842-1910 роки), який народився тут.
Серед традиційних численних пам'ятників радянських часів вигідно вирізняються монументи двом поетам різних епох - О. Пушкіну та В. Висоцькому.
В Мариуполе работают краеведческий музей с традиционными половецкими идолами и чугунной пушкой у входа, музей народного быта и выставочный зал, носящий имя выдающегося художника-пейзажиста Архипа Куинджи (1842-1910 годы), который здесь родился. Среди традиционных многочисленных памятников советских времен выгодно выделяются монументы двум поэтам разных эпох - А. Пушкину и В. Высоцкому.
В Мариуполе работают краеведческий музей с традиционными половецкими идолами и чугунной пушкой у входа, музей народного быта и выставочный зал, носящий имя выдающегося художника-пейзажиста Архипа Куинджи (1842-1910 годы), который здесь родился. Среди традиционных многочисленных памятников советских времен выгодно выделяются монументы двум поэтам разных эпох - А. Пушкину и В. Высоцкому.
|
|
Маріуполь. Пам'ятник Володимиру Висоцькому на розі просп. Леніна та вул. Казанцева.
Мариуполь. Памятник Владимиру Высоцкому на пересечении просп. Ленина и ул. Казанцева. «Соплеменники, окажите честь: Зачеркните "был", напишите "есть"» |
|
Маріуполь, проспект Ілліча (виїзд у напрямку Донецька). Димить завод «імені Ілліча».
Мариуполь, проспект Ильича (выезд в направлении Донецка). Дымит завод «имени Ильича». |
|
|
Маріуполь, проспект Ілліча (виїзд у напрямку Донецька). Димить завод «імені Ілліча».
Мариуполь, проспект Ильича (выезд в направлении Донецка). Дымит завод «имени Ильича».
|
|
Маріуполь. Виїзд із Маріуполя у напрямку Донецька.
Пам'ятник металургові зустрічає усіх, хто приїздить у місто по шосе Донецьк-Маріуполь. Мариуполь. Выезд из Мариуполя в направлении Донецка. Памятник металлургу встречает всех, кто приездает в город по шоссе Донецк-Мариуполь. |
Першоджерела:
# «500 чарівних куточків України, які варто відвідати»; Т.Лагунова, Ю.Кашуба;Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», Харків-2007.
# Путівник «Вся Україна»; Андрій Івченко; ДНВП «Картографія»; Київ-2006.
# «Мариуполь. План города», НПП «Картография», Киев-1993.
# Путівник «Вся Україна»; Андрій Івченко; ДНВП «Картографія»; Київ-2006.
# «Мариуполь. План города», НПП «Картография», Киев-1993.
Інші сторінки маршруту "На південь та схід від Києва (червень 2008 року)":
До переліку фотосерій