Любеч
(Чернігівська область) -
містечко (близько 2,1 тис. мешканців), розташоване на краю високого лівобережного плато Дніпра
за 48 км на північ-захід-захід від
Чернігова.
Належить до найдавніших слов’янських поселень.
Спочатку сплачував данину хазарам, 882 року був підкорений князем Олегом.
Згадується в одному з творів візантійського імператора Костянтина Багрянородного під назвою «Teliotza» як пристань,
через яку йшли всі товари з півночі на південь.
1016 року на березі Дніпра поблизу Любича Ярослав Володимирович розбив Великого князя Київського Святополка. 1097 року тут відбувся перший з’їзд князів Київської Русі, на якому обговорювались питання припинення княжих міжусобиць, а 1135 року - другий такий з’їзд.
Нині на території містечка діє історико-археологічний музейний комплекс «Древній Любеч».
Любеч (Черниговская область) - городок (около 2,1 тыс. жителей), расположенный на краю высокого левого берега Днепра в 48 км на северо-запад-запад от Чернигова. Принадлежит к числу древнейших славянских поселений. Сначала платил дань хазарам, в 882 году был покорен князем Олегом. Упоминается в одном из произведений византийского императора Константина Багрянородного под названием «Teliotza» как пристань, через которую шли все товары с севера на юг.
В 1016 году на берегу Днепра поблизи Любеча Ярослав Владимирович разбил Великого князя Киевского Святополка. В 1097 году здесь прошел первый съезд князей Киевской Руси, на котором обсуждались вопросы прекращения княжеских междоусобиц, а в 1135 году - второй такой съезд.
Ныне на территории городка действует историко-археологический музейный комплекс «Древний Любеч».
1016 року на березі Дніпра поблизу Любича Ярослав Володимирович розбив Великого князя Київського Святополка. 1097 року тут відбувся перший з’їзд князів Київської Русі, на якому обговорювались питання припинення княжих міжусобиць, а 1135 року - другий такий з’їзд.
Нині на території містечка діє історико-археологічний музейний комплекс «Древній Любеч».
Любеч (Черниговская область) - городок (около 2,1 тыс. жителей), расположенный на краю высокого левого берега Днепра в 48 км на северо-запад-запад от Чернигова. Принадлежит к числу древнейших славянских поселений. Сначала платил дань хазарам, в 882 году был покорен князем Олегом. Упоминается в одном из произведений византийского императора Константина Багрянородного под названием «Teliotza» как пристань, через которую шли все товары с севера на юг.
В 1016 году на берегу Днепра поблизи Любеча Ярослав Владимирович разбил Великого князя Киевского Святополка. В 1097 году здесь прошел первый съезд князей Киевской Руси, на котором обсуждались вопросы прекращения княжеских междоусобиц, а в 1135 году - второй такой съезд.
Ныне на территории городка действует историко-археологический музейный комплекс «Древний Любеч».
Фото червня 2004 року.
В`їзд до Любеча.
Въезд в Любеч.
Въезд в Любеч.
Терміну "замок" у стародавніх літописах X-XIV століть відповідали слова "град" та "двір".
Багато замків X-XI століть ще за часів існування Київської Русі перетворились на міста або містечка,
ставши їх "дитинцями" (пізніше вони звалися "кром" або "кремль") и обрісши посадом та новими укріпленнями.
Центром княжої вотчини XI століття є "княжий двір".
Протягом 1957-1960 років експедиція Б. А. Рибакова вела археологічні розкопки замку XI століття в Любечі. Згідно реконструкції Рибакова, стіни з глини та дубових зрубів охоплювали кільцем все місто, але замок на Замковій Горі мав і свою складну добре продуману систему захисту, будучи дитинцем всього міста. Верхній майданчик Замкової Гори невеликий - 35х100 м, тому всі будівлі стояли тут тісно, одна поряд з іншою. Від міста замок відокремлюв сухий рів, через який було перекинуто звідний міст. За мостом та мостовою вежею починався вузький проїзд між двох рублених стін. Дорога, викладена колодами, вела наверх до головної брами фортеці. Між двох надбрамних веж йшов тунель з трьома заслонами, що могли перегородити шлях ворогу. За брамою було подвір’я, де розміщувалася варта; звідси йшов хід на стіни. Ліворуч за тином містилися кліті - комори для всілякої "готовизни", припасів. Двір варти замикався найвищою спорудою замка - баштою-вежею. Ця вежа, що не була пов’язана зі стінами фортеці, правила в разі облоги за останній захист, як і донжони західноєвропейських замків. У глибоких підвалах любецької вежі були влаштовані ями - сховища для зерна та води на випадок облоги. Масивна чотирьохярусна вежа стояла на шляху до княжих хоромів. Той, хто перебував у вежі, добре бачив все, що робиться в замку і навкруги. За баштою-вежею відкривалося парадне подвір’я перед великим княжим палацом, що займав п’яту частину загальної території замку. Тут стояв шатер, певно для варти, і звідси йшов таємний хід до стіни, свого роду "водяна брама". Палац був триповерховим і завершувався трьома високими теремами. На нижньому поверсі були розташовані дрібні помешкання для челяді, зберігання припасів, тут також містилися печі. Другий поверх був парадним: у широкій галереї - сінях влаштовували літні бенкети, а у великій княжій палаті, прикрашеній майоліковими щитами та рогами турів і оленів, можна було поставити столи приблизно на сто чоловік. Вочевидь, саме тут проходив відомий з літописів з’їзд князів 1097 року. На території замку містилася також невелика рублена церква, крита свинцевою крівлею, та з’єднана переходом із палацом. Стіни замку мали два пояси - внутрішній із жилих клітей та вищий зовнішній, із рублених стін з перерубами. Пологі сходи з колод вели на стіни прямо з двору замку. Вздовж стін були вкопані в землю великі мідні казани для "вару" - окропу, яким поливали ворогів під час штурму. Окрім "водяної брами" з території замку вело кілька підземних ходів. За приблизними розрахунками всередині замку могли проживати 200-250 чоловік і, оскільки загальна місткість всіх сховищ зерна та води вимірюється сотнями тонн, мешканці замку могли прожити на своїх запасах досить довго - більше року.
Термину "замок" в старинных летописях X-XIV веков соответствовали слова "град" и "двор". Многие замки X-XI веков уже во время существования Киевской Руси превратились в города или городки, став их "детинцами" (позже они назывались "кром" или "кремль") и обрасли посадом и новыми укреплениями. Центром княжеской вотчины XI века являлся "княжеский двор".
На протяжении 1957-1960 годов экспедиция Б. А. Рыбакова вела археологические раскопки замка XI века в Любече. В соответствии с реконструкцией Рыбакова, стены из глины и дубовых срубов охватывали кольцом весь город, но замок на Замковой Горе имел и свою сложную хорошо продуманную систему защиты, являясь детинцем всего города. Верхняя площадка Замковой Горы небольшая - 35х100 м, поэтому все здания стояли здесь тесно, одно рядом с другом. От города замок отделял сухой ров, через который был переброшен подъемный мост. За мостом и мостовой башней начинался узкий проезд между двух бревенчатых стен. Дорога, выложенная колодами, вела вверх к главной башне крепости. Между двумя надвратных башен шел тоннель с тремя заслонами, перегораживавшими путь врагу. За воротами был двор, где размещалась стража; отсюда шел ход на стены. Слева за плетнем располагались клети - амбары для всяческой "готовизны", припасов. Двор стражи замыкался наивысшим сооружением замка - башней-вежей. Эта башня, не связаная со стенами крепости, служила в случае осады последней защитой, как и донжоны западноевропейских замков. В глубоких подвалах любецкой башни были устроены ямы - хранилища для зерна и воды на случай осады. Массивная четырехярусная башня стояла на пути к княжеским хоромам. Тот, кто находился в башне, хорошо видел все, что делается в замке и вокруг. За башней-вежей открывался парадный двор перед большим княжеским дворцом, занимавшим пятую часть всей территории замка. Здесь стоял шатёр, видимо для стражи, и отсюда шел тайный ход к стене, своего рода "водяные ворота". Дворец был трехэтажным и завершался тремя высокими теремами. На нижнем этаже размещались мелкие помещения для челяди, хранения припасов, здесь также располагались печи. Второй этаж был парадным: в широкой галерее - сенях устраивали летние банкеты, а в большой княжеской палате, украшенной майоликовыми щитами и рогами туров и оленей, можно было поставить столы примерно на сто человек. Очевидно, именно здесь проходил известный из летописей съезд князей в 1097 году. На территории замка была также небольшая рубленная церковь, покрытая свинцовой кровлей, и соединённая переходом с дворцом. Стены замка имели два пояса - внутренний из жилых клетей и выше - внешний, из бревенчатых стен с перерубами. Пологие ступени из бревен вели на стены прямо из двора замка. Вдоль стен были вкопаны в землю большие медные котлы для "вара" - кипятка, которым поливали врагов во время штурма. Кроме "водяных ворот" с территории замка вело несколько подземных ходов. По приблизительным расчётам внутри замка могли проживать 200-250 человек и, поскольку общая ёмкость всех хранилищ зерна и воды измеряется сотнями тонн, жители замка могли прожить на своих запасах достаточно долго - больше года.
Протягом 1957-1960 років експедиція Б. А. Рибакова вела археологічні розкопки замку XI століття в Любечі. Згідно реконструкції Рибакова, стіни з глини та дубових зрубів охоплювали кільцем все місто, але замок на Замковій Горі мав і свою складну добре продуману систему захисту, будучи дитинцем всього міста. Верхній майданчик Замкової Гори невеликий - 35х100 м, тому всі будівлі стояли тут тісно, одна поряд з іншою. Від міста замок відокремлюв сухий рів, через який було перекинуто звідний міст. За мостом та мостовою вежею починався вузький проїзд між двох рублених стін. Дорога, викладена колодами, вела наверх до головної брами фортеці. Між двох надбрамних веж йшов тунель з трьома заслонами, що могли перегородити шлях ворогу. За брамою було подвір’я, де розміщувалася варта; звідси йшов хід на стіни. Ліворуч за тином містилися кліті - комори для всілякої "готовизни", припасів. Двір варти замикався найвищою спорудою замка - баштою-вежею. Ця вежа, що не була пов’язана зі стінами фортеці, правила в разі облоги за останній захист, як і донжони західноєвропейських замків. У глибоких підвалах любецької вежі були влаштовані ями - сховища для зерна та води на випадок облоги. Масивна чотирьохярусна вежа стояла на шляху до княжих хоромів. Той, хто перебував у вежі, добре бачив все, що робиться в замку і навкруги. За баштою-вежею відкривалося парадне подвір’я перед великим княжим палацом, що займав п’яту частину загальної території замку. Тут стояв шатер, певно для варти, і звідси йшов таємний хід до стіни, свого роду "водяна брама". Палац був триповерховим і завершувався трьома високими теремами. На нижньому поверсі були розташовані дрібні помешкання для челяді, зберігання припасів, тут також містилися печі. Другий поверх був парадним: у широкій галереї - сінях влаштовували літні бенкети, а у великій княжій палаті, прикрашеній майоліковими щитами та рогами турів і оленів, можна було поставити столи приблизно на сто чоловік. Вочевидь, саме тут проходив відомий з літописів з’їзд князів 1097 року. На території замку містилася також невелика рублена церква, крита свинцевою крівлею, та з’єднана переходом із палацом. Стіни замку мали два пояси - внутрішній із жилих клітей та вищий зовнішній, із рублених стін з перерубами. Пологі сходи з колод вели на стіни прямо з двору замку. Вздовж стін були вкопані в землю великі мідні казани для "вару" - окропу, яким поливали ворогів під час штурму. Окрім "водяної брами" з території замку вело кілька підземних ходів. За приблизними розрахунками всередині замку могли проживати 200-250 чоловік і, оскільки загальна місткість всіх сховищ зерна та води вимірюється сотнями тонн, мешканці замку могли прожити на своїх запасах досить довго - більше року.
Термину "замок" в старинных летописях X-XIV веков соответствовали слова "град" и "двор". Многие замки X-XI веков уже во время существования Киевской Руси превратились в города или городки, став их "детинцами" (позже они назывались "кром" или "кремль") и обрасли посадом и новыми укреплениями. Центром княжеской вотчины XI века являлся "княжеский двор".
На протяжении 1957-1960 годов экспедиция Б. А. Рыбакова вела археологические раскопки замка XI века в Любече. В соответствии с реконструкцией Рыбакова, стены из глины и дубовых срубов охватывали кольцом весь город, но замок на Замковой Горе имел и свою сложную хорошо продуманную систему защиты, являясь детинцем всего города. Верхняя площадка Замковой Горы небольшая - 35х100 м, поэтому все здания стояли здесь тесно, одно рядом с другом. От города замок отделял сухой ров, через который был переброшен подъемный мост. За мостом и мостовой башней начинался узкий проезд между двух бревенчатых стен. Дорога, выложенная колодами, вела вверх к главной башне крепости. Между двумя надвратных башен шел тоннель с тремя заслонами, перегораживавшими путь врагу. За воротами был двор, где размещалась стража; отсюда шел ход на стены. Слева за плетнем располагались клети - амбары для всяческой "готовизны", припасов. Двор стражи замыкался наивысшим сооружением замка - башней-вежей. Эта башня, не связаная со стенами крепости, служила в случае осады последней защитой, как и донжоны западноевропейских замков. В глубоких подвалах любецкой башни были устроены ямы - хранилища для зерна и воды на случай осады. Массивная четырехярусная башня стояла на пути к княжеским хоромам. Тот, кто находился в башне, хорошо видел все, что делается в замке и вокруг. За башней-вежей открывался парадный двор перед большим княжеским дворцом, занимавшим пятую часть всей территории замка. Здесь стоял шатёр, видимо для стражи, и отсюда шел тайный ход к стене, своего рода "водяные ворота". Дворец был трехэтажным и завершался тремя высокими теремами. На нижнем этаже размещались мелкие помещения для челяди, хранения припасов, здесь также располагались печи. Второй этаж был парадным: в широкой галерее - сенях устраивали летние банкеты, а в большой княжеской палате, украшенной майоликовыми щитами и рогами туров и оленей, можно было поставить столы примерно на сто человек. Очевидно, именно здесь проходил известный из летописей съезд князей в 1097 году. На территории замка была также небольшая рубленная церковь, покрытая свинцовой кровлей, и соединённая переходом с дворцом. Стены замка имели два пояса - внутренний из жилых клетей и выше - внешний, из бревенчатых стен с перерубами. Пологие ступени из бревен вели на стены прямо из двора замка. Вдоль стен были вкопаны в землю большие медные котлы для "вара" - кипятка, которым поливали врагов во время штурма. Кроме "водяных ворот" с территории замка вело несколько подземных ходов. По приблизительным расчётам внутри замка могли проживать 200-250 человек и, поскольку общая ёмкость всех хранилищ зерна и воды измеряется сотнями тонн, жители замка могли прожить на своих запасах достаточно долго - больше года.
Фото червня 2017 року. |
Фото червня 2017 року. |
Любеч.
Неподалік від вершини Замкової гори (51°42'33"N, 30°39'34"E).
Пам'ятний камінь та інформаційна таблиця. Городище епох Київської Русі та пізнього середньовіччя площею 0,35 гектарів. Археологічними дослідженнями встановлено, що тут були розташовані поселення X, XII-XIII століть. За часів Великого князівства Литовського та Речі Посполитої у XV-XVII століттях на горі розміщувався Любецький замок, що був ядром укріплень Любеча та центром Любецького староства. Окрім укріплень у формі бойових веж та оборонних стін, на території замку розміщувалися житлові та господарські приміщення, комори з продовольством. До замкової надбрамної вежі було влаштовано вхід зі звідним мостом. Любеч. Возле вершины Замковой горы (51°42'33"N, 30°39'34"E). Памятный камень и информационный щит. Городище эпох Киевской Руси и позднего средневековья площадью 0,35 гектаров. Археологическими исследованиями установлено, что здесь находились поселения X, XII-XIII веков. Во времена Великого княжества Литовского и Речи Посполитой в XV-XVII веках на горе размещался Любецкий замок, который был ядром укреплений Любеча и центром Любецкого староства. На территории замка, кроме укреплений в виде боевых башен и оборонных стен, находились жилищные и хозяйственные помещения, кладовые с продовольствием. К замковой надвратной башне вел вход с подъемным мостом. |
Залишки Любецьких укріплень збереглися до наших часів.
Земляні вали та рови посаду ще й досі добре помітні в північній частині селища.
Із нагоди 1100-річчя Любеча на території урочища Замкова Гора - пам’ятки археології загальнодержавного значення -
у 1982 році було встановлено гранітний пам’ятний знак.
Остатки Любецких укреплений сохранились до нашего времени. Земляные валы и рвы посада до сих пор хорошо заметны в северной части поселка. По случаю 1100-летия Любеча на территории урочища Замковая Гора - памятника археологии общегосударственного значения - в 1982 году был установлен гранитный памятный знак.
Остатки Любецких укреплений сохранились до нашего времени. Земляные валы и рвы посада до сих пор хорошо заметны в северной части поселка. По случаю 1100-летия Любеча на территории урочища Замковая Гора - памятника археологии общегосударственного значения - в 1982 году был установлен гранитный памятный знак.
Фото червня 2017 року. |
Фото червня 2017 року. |
Фото червня 2017 року. |
Пам'ятний камінь біля вершини Замкової гори (51°42'33"N, 30°39'34"E).
882 р. «Поидє Олєгъ къ Смолєньску... от туда поиде внизъ и вз? Любєцъ, и посади мужъ свои...» (Повість врем'яних літ) «На цьому місці в XI-XII ст. існував замок, де в 1097 р. відбувся перший з'їзд давньоруських князів». «Дослідження Замкової гори проведено академіком Б. О. Рибаковим в 1957-1960 р.р.» Памятный камень возле вершины Замковой горы (51°42'33"N, 30°39'34"E). 882 г. «Поидє Олєгъ къ Смолєньску... от туда поиде внизъ и вз? Любєцъ, и посади мужъ свои...» (Повесть временных лет) «На этом месте в XI-XII ст. существовал замок, где в 1097 г. состоялся первый съезд древнеруських князей». «Исследование Замковой горы проведено академиком Б.О.Рибаковиым в 1957-1960 г.г.» |
Фото червня 2017 року. |
Фото червня 2017 року. |
Фото червня 2017 року. |
Пам'ятник «Літописець» до 900-річчя Любецького з'їзду князів (1097 рік) на вершині Замкової гори (51°42'35"N, 30°39'36"E).
Напис інформує:
«В літо 1997 встановлено пам’ятник на відзнаку 900-ліття I з’їзду князів Київської Русі в Любечі 1097 р.»
Скульптор - Генадій Єршов. Архітектор - Володимир Павленко. Памятник «Летописец» к 900-летию Любецкого съезда князей (1097 год) на вершине Замковой горы (51°42'35"N, 30°39'36"E). Надпись (на Украинском языке) информирует:
«В лето 1997 установлен памятник в ознаменование 900-летия I съезда князей Киевской Руси в Любече в 1097 г.»
Скульптор - Геннадий Ершов. Архитектор - Владимир Павленко. Liubech. In 1097 the Council of Liubech, also known as the Congress of Rus' Princes, was held here. |
Фото червня 2017 року. |
Фото червня 2017 року. |
Фото червня 2017 року. |
Пам'ятник до 900-річчя Любецького з'їзду князів (1097 рік). Фрагменти.
Попід фігурою ченця-літописця - князі:
- теребовлянський Василько Ростиславич;
- смоленський Давид Игорєвич;
- Великий князь Київський Св?тополк Из?славич;
- переяславський Володимир Всєволодич (Мономах);
- сіверський Олєг Св?тославич;
- чернігівський Давид Св?тославич.
Памятник к 900-летию Любецкого съезда князей (1097 год). Фрагменты. Под фигурой монаха-летописца - князья: - теребовлянский Василько Ростиславич; - смоленский Давид Игоревич; - Великий князь Киевский Святополк Изяславич; - переяславский Владимир Всеволодович (Мономах); - северский Олєг Святославич; - черниговский Давид Святославич. |
Любецький замок був резиденцією чернігівського князя й цілком пристосованим до проживання та обслуговування княжої родини.
Ремісники жили поза замком, усередині стін посаду й за його межами.
1147 року Любеч було взято військом смоленського князя Ростислава.
Замок було розграбовано, все цінне, крім схованого в тайниках, було вивезено, і після цього 1148 року замок і місто було спалено.
(Таким самим феодальним замком, певно, трохи згодом стала й
Москва, куди того ж 1147 року князь
Юрій Долгорукий
запрошував свого союзника -
новгород-сіверського князя Святослава Ольговича.)
1157 року місто було спустошено половцями, після навали Батия воно зовсім запустіло
(однак слідів монголо-татарського погрому археологи не виявили).
1356 року Любеч, разом з усією Чернігіво-Сіверщиною, зайняв литовський князь Ольгерд.
1484 року Казимир Ягеллончик віддав місто князю Василю Верейському.
1503 року Любеч захопила Москва, а через п’ять років він знову відійшов до Литовської держави,
діставшись київському воєводі Юрію Монтовтовичу.
Із 1516 року місто перейшло у власність Альбрехта Гаштольда - зятя згаданого вище князя.
Після Люблінської унії 1569 року місто стало центром Любецького староства.
Відповідно, замок ремонтували та відновлювали.
З інвентарю замку 1606 року видно, що структура міських укріплень залишилась подвійною.
Відомі назви двох брам: верхня південно-західна - Київська (звідси йшов шлях на
Київ) та нижня в долині Гончарівки -
Брагинська (тут починався шлях до переправи через Дніпро і далі до міста Брагин).
Крім надбрамних, замок мав щонайменше шість інших дерев’яних веж.
Любецьке староство, межуючи із землями, що входили до складу Московського царства, не раз було ареною бойових дій.
З початком Визвольної війни 1648 року Любеч став центром сотні Чернігівського козацького полку.
У період Руїни місто було знищено і 1669 року універсалом гетьмана Дем’яна Многогрішного було звільнене від деяких податків.
Із кінця XVII століття Любеч належав Іванові Мазепі.
У період його господарювання замок було відремонтовано, там було споруджено дерев’яний гетьманський палац.
1708 року Любеч було надано чернігівському полковнику, згодом - наказному гетьману Павлу Полуботку.
У XIX столітті - власність родини Милорадовичів.
Любецкий замок являлся резиденцией черниговского князя и был вполне приспособлен к проживанию и обслуживанию княжеской семьи. Ремесленники жили вне замка, внутри стен посада и за его пределами. В 1147 году Любеч был взят войском смоленского князя Ростислава. Замок был разграблен, всё ценное, кроме спрятанного в тайниках, вывезено, и после этого в 1148 года замок и город были сожжены. (Таким же феодальным замком, видимо, немного позже стала и Москва, куда в том же 1147 году князь Юрий Долгорукий приглашал своего союзника - новгород-северского князя Святослава Ольговича.) В 1157 году город было опустошен половцами, после нашествия Батыя он совсем запустел (однако следов монголо-татарського погрома археологи не обнаружили). В 1356 году Любеч, вместе со всей Чернигово-Северщиной, занял литовский князь Ольгерд. В 1484 году Казимир Ягеллончик отдал город князю Василию Верейскому. В 1503 году Любеч захватила Москва, а через пять лет он снова отошел к Литовскому государству, доставшись киевскому воеводе Юрию Монтовтовичу. С 1516 году город перешел в собственность Альбрехта Гаштольда - зятя упомянутого выше князя. После Люблинской унии 1569 году город стал центром Любечского староства. Соответственно, замок ремонтировали и восстанавливали. Из инвентаря замка 1606 года видно, что структура городских укреплений осталась двойной. Известны названия двух ворот: верхние юго-западные - Киевские (отсюда шел путь на Киев) и нижние в долине Гончаровки - Брагинские (здесь начинался путь к переправе через Днепр и далее - до города Брагин). Кроме надвратных, замок имел по меньшей мере шесть других деревянных башен. Любечское староство, граничащее с с землями, входившими в состав Московского царства, не раз было ареной боевых действий. С началом Освободительной войны в 1648 году Любеч стал центром сотни Черниговского казацкого полка. В период Руины город был уничтожен и в 1669 году универсалом гетмана Демьяна Многогрешного был освобожден от некоторых налогов. С конца XVII века Любеч принадлежал Ивану Мазепе. В период его хозяйствования замок был отремонтирован, там построили деревянный гетманский дворец. В 1708 году Любеч был отдан черниговскому полковнику, впоследствии - наказному (временно исполняющему обязанности) гетману Павлу Полуботку. В XIX веке - собственность семьи Милорадовичей.
Любецкий замок являлся резиденцией черниговского князя и был вполне приспособлен к проживанию и обслуживанию княжеской семьи. Ремесленники жили вне замка, внутри стен посада и за его пределами. В 1147 году Любеч был взят войском смоленского князя Ростислава. Замок был разграблен, всё ценное, кроме спрятанного в тайниках, вывезено, и после этого в 1148 года замок и город были сожжены. (Таким же феодальным замком, видимо, немного позже стала и Москва, куда в том же 1147 году князь Юрий Долгорукий приглашал своего союзника - новгород-северского князя Святослава Ольговича.) В 1157 году город было опустошен половцами, после нашествия Батыя он совсем запустел (однако следов монголо-татарського погрома археологи не обнаружили). В 1356 году Любеч, вместе со всей Чернигово-Северщиной, занял литовский князь Ольгерд. В 1484 году Казимир Ягеллончик отдал город князю Василию Верейскому. В 1503 году Любеч захватила Москва, а через пять лет он снова отошел к Литовскому государству, доставшись киевскому воеводе Юрию Монтовтовичу. С 1516 году город перешел в собственность Альбрехта Гаштольда - зятя упомянутого выше князя. После Люблинской унии 1569 году город стал центром Любечского староства. Соответственно, замок ремонтировали и восстанавливали. Из инвентаря замка 1606 года видно, что структура городских укреплений осталась двойной. Известны названия двух ворот: верхние юго-западные - Киевские (отсюда шел путь на Киев) и нижние в долине Гончаровки - Брагинские (здесь начинался путь к переправе через Днепр и далее - до города Брагин). Кроме надвратных, замок имел по меньшей мере шесть других деревянных башен. Любечское староство, граничащее с с землями, входившими в состав Московского царства, не раз было ареной боевых действий. С началом Освободительной войны в 1648 году Любеч стал центром сотни Черниговского казацкого полка. В период Руины город был уничтожен и в 1669 году универсалом гетмана Демьяна Многогрешного был освобожден от некоторых налогов. С конца XVII века Любеч принадлежал Ивану Мазепе. В период его хозяйствования замок был отремонтирован, там построили деревянный гетманский дворец. В 1708 году Любеч был отдан черниговскому полковнику, впоследствии - наказному (временно исполняющему обязанности) гетману Павлу Полуботку. В XIX веке - собственность семьи Милорадовичей.
Фото червня 2017 року.
Любеч. Вершина Замкової гори, городище стародавнього Любеча (51°42'36"N, 30°39'37"E).
Вид у бік заплави Дніпра. Панорама ~210°.
Любеч. Вершина Замковой горы, городище летописного Любеча (51°42'36"N, 30°39'37"E).
Вид в сторону поймы Днепра. Панорама ~210°.
Фото червня 2017 року. |
Фото червня 2017 року. |
Фото червня 2017 року. |
Любеч.
Спасо-Преобра-женський собор, 1811-1817 роки (51°42'17"N, 30°39'27"E). Любеч. Спасо-Преобра-женский собор, 1811-1817 годы (51°42'17"N, 30°39'27"E). |
Спасо-Преображенський храм - один з найнезвичайніших пізньо-класичних храмів на Лівобережній Україні.
Г. Милорадович заклав його 1811 року як родинну церкву-усипальницю, а закінчив будівництво у 1817 році.
Храм мурований за типом однокупольної ротонди з прилеглими по боках чотирма портиками спрощеного тосканського ордера.
У 1850-ті роки західний портик розібрали і прибудували до нього довге плече з дзвіницею та портик головного входу в чотири колони.
Спасо-Преображенский храм - один из самых необычных поздне-классических храмов на Левобережной Украине. Г. Милорадович заложил его в 1811 году как семейную церковь-усыпальницу, а закончил строительство в 1817 году. Храм каменный, по типу однокупольной ротонды с прилегающими по сторонам четырьмя портиками упрощенного тосканского ордера. В 1850-ые годы западный портик разобрали и пристроили к нему длинное плечо с колокольней и портик главного входа в четыре колонны.
Спасо-Преображенский храм - один из самых необычных поздне-классических храмов на Левобережной Украине. Г. Милорадович заложил его в 1811 году как семейную церковь-усыпальницу, а закончил строительство в 1817 году. Храм каменный, по типу однокупольной ротонды с прилегающими по сторонам четырьмя портиками упрощенного тосканского ордера. В 1850-ые годы западный портик разобрали и пристроили к нему длинное плечо с колокольней и портик главного входа в четыре колонны.
Фото червня 2017 року. |
Фото червня 2017 року. |
Фото червня 2017 року. |
Любеч. Територія верхнього саду колишньої садиби Милорадовичів.
Пам’ятники Добрині Микитичу та Малуші з малолітнім князем Володимиром (51°42'17.50"N, 30°39'25.00"E). За переказами, родом з Любича були богатир Добриня Микитич і його сестра Малуша - мати київського князя Володимира Святославича («Великого», «Святого»). Любеч. Территории верхнего сада бывшей усадьбы Милорадовичей. Памятники Добрыне Никитичу и Малуше с малолетним князем Владимиром (51°42'17.50"N, 30°39'25.00"E). По преданиям, родом из Любеча были богатырь Добрыня Никитович и его скстра Малуша - мать киевского князя Владимира Святославовича («Великого», «Святого»). |
Фото червня 2017 року. |
Фото червня 2017 року. |
Любеч.
Будівля клубу (51°42'21"N, 30°39'07"E) на території верхнього саду колишньої садиби Милорадовичів.
Пам’ятний знак на честь першої літописної згадки про Любеч із зображенням князів Олега та Ігоря (51°42'19"N, 30°39'15"E). На камені - цитата з «Повісті врем'яних літ»: «В літо 882 виступив у похід Олег з малим Ігорем і приплив у місто Любеч і посадив там своїх мужів». Любеч. Здание клуба (51°42'21"N, 30°39'07"E) на территории верхнего сада бывшей усадьбы Милорадовичей. Памятный знак в честь первого летописного упоминания о Любече с изображением князей Олега и Игоря (51°42'19"N, 30°39'15"E). На камне - цитата (на Украинском языке) из «Повести временных лет»: «В лето 882 выступил в поход Олег с малым Игорем и приплыл в город Любеч и посадил там своих мужей». |
Фото червня 2017 року. |
Фото червня 2017 року. |
Кам'яниця Павла Полуботка (51°42'20"N, 30°39'04"E).
Пам'ятка мурованої цивільної архітектури початку XVIII століття. Орієнтована за лінією північ-південь, зовнішні розміри 11,7 х 8,6 метрів. Кам'яниця не мала опалювальних пристроїв, тому, вірогідно, використовувалася як адміністративна чи господарська споруда. Археологічні дослідження показали, що навколо кам'яниці існувала дерев'яна забудова. Кам'яниця є яскравим прикладом мурованого будівництва на території Північного Лівобережжя. Каменница Павла Полуботка (51°42'20"N, 30°39'04"E). Памятник каменной гражданской архитектуры начала XVIII века. Ориентирована по линии север-юг, внешние размеры 11,7 х 8,6 метров. Каменница не имела отопительных устройств, поэтому, без сомнения, использовалась в качестве административной или хозяйственной постройки. Археологические исследования показали, что вокруг каменницы существовала деревянная застройка. Каменница является ярким примером каменного строительства на территории Северного Левобережья. |
Фото червня 2017 року. |
Фото червня 2017 року. |
Вид у бік заплави Дніпра з краю кручі, на якій стоїть кам'яниця Павла Полуботка.
Кам'яниця розташована майже на краю корінної тераси лівого берега Дніпра. Далеко внизу розлягаються помережані озерами луки, які перетинає звивистий Дніпро. Слід зауважити, що ще нещодавно кам'яниця Павла Полуботка стояла руїною. Те, що ми бачимо зараз, - результат сучасної відбудови. Вид в сторону поймы Днепра с края кручи, на которой стоит каменница Павла Полуботка. Каменница расположена почти на краю коренной террасы левого берега Днепра. Далеко внизу расстилаются испещрённые озерами луга, которые пересекает извивистый Днепр. Следует заметить, что ещё не так недавно каменница Павла Полуботка стояла в руинах. То, что мы видим сейчас, - результат современного восстановления. |
Фото червня 2017 року. |
Фото червня 2017 року. |
Любеч. Пам'ятник Преподобному Антонію Печерському на території верхнього саду колишньої садиби Милорадовичів.
Скульптор - Генадій Єршов (2011 рік).
Антоній Печерський (близько 982 - 1073) - святий Вселенської Православної Церкви, церковний діяч Київської Русі. За «Патериком Печерським, або Отечником», преподобний Антоній (в миру Антипа) народився в Любечі. Вважається родоначальником організованого чернецтва в Русі-Україні, засновником Печерського Монастиря Успіння Пресвятої Богородиці. З його ім'ям пов'язують реорганізацію києво-руських монастирів на засадах суворих чернечих традицій Святої гори (Афон, Греція). Памятник Преподобному Антонию Печерскому на территории верхнего сада бывшей усадьбы Милорадовичей. Скульптор - Геннадий Ершов (2011 год). Антоний Печерский (около 982 - 1073) - святой Вселенской Православной Церкви, церковный деятель Киевской Руси. По «Патерику Печерскому, или Отечнику», преподобный Антоний (в миру Антипа) родился в Любече. Считается родоначальником организованного монашества в Руси-Украине, основателем Печерского Монастыря Успения Пресвятой Богородицы. С его именем связывают реорганизацию києво-руських монастырей по принципам суровых монашеских традиций Святой горы (Афон, Греция). St. Anthony of the Caves (Anthony of Kyiv) also known as Antony Pechersky, was born in Liubech in 983. He established the first Ukrainian monastery known now as Kyiv (Kiev) Pechersk Lavra, and is considered to be the father of East Slavic monasticism. |
Фото червня 2017 року. |
Фото червня 2017 року. |
Любеч. Територія колишньої садиби Милорадовичів.
Колодязь св. Антонія (51°42'23"N, 30°39'05"E) та стежина до ближньої печери преподобного Антонія. Вид на озеро та в бік заплави Дніпра з майданчика над ближньою печерою преподобного Антонія (51°42'24"N, 30°39'08"E). Панорама ~90°. Любеч. Территория бывшей усадьбы Милорадовичів. Колодец св. Антония (51°42'23"N, 30°39'05"E) и дорожка к ближней пещере преподобного Антония. Вид на озеро и в сторону поймы Днепра с площадки над ближней пещерой преподобного Антония (51°42'24"N, 30°39'08"E). Панорама ~90°. |
Фото червня 2017 року. |
«Осучаснена» ближня печера преподобного Антонія (51°42'24"N, 30°39'08"E). Загальний вид іззовні.
Переказують, що юнак Антипа - майбутній преподобний Антоній - викопав тут свою першу печеру, в якій молився на самоті. Невдовзі він вирушив до Святої гори (Афон, Греція). У 1692 році монахи Києво-Печерської Лаври Іона Можневський та Інокентій Щирський на честь 600-річчя пам’яті Антонія викопали печеру на місці, де ймовірно була та древня печера. Про це свідчить Універсал гетьмана Івана Мазепи від 1694 року, котрим Можневському і Щирському дозволено відновити монастир, започаткований в XI столітті печерою святого Антонія. У 1920-х роках ближню печеру (як і палац графа Милорадовича) зруйнували та засипали вхід до неї. «Осовремененная» ближняя пещера преподобного Антония (51°42'24"N, 30°39'08"E). Общий вид извне. Пересказывают, что юноша Антипа - будущий преподобный Антоний - выкопал здесь свою первую пещеру, в которой молился в уединении. Вскоре он отправился на Святую гору (Афон, Греция). В 1692 году монахи Киево-Печерской Лавры Иона Можневский и Иннокентий Щирский в честь 600-летия памяти Антония выкопали пещеру на месте, где вероятно была та древняя пещера. Об этом свидетельствует Универсал гетмана Ивана Мазепы от 1694 года, которым Можневскому и Щирскому разрешено возобновить монастырь, основанный в XI веке пещерой святого Антония. В 1920-х годах ближнюю пещеру (как и дворец графа Милорадовича) разрушили и засыпали вход в неё. |
Фото червня 2017 року. |
Фото червня 2017 року. |
Фото червня 2017 року. |
Любеч. «Осучаснена» ближня печера преподобного Антонія (51°42'24"N, 30°39'08"E).
Над входом до печери - рельєфне зображення Св. Антонія Печерського. Лише в 2009 році залишки цієї печери віднайшли в результаті археологічних досліджень. У період між 2009 та 2012 роками ближню печеру було відновлено в її нинішньому виді. Втім, ця сучасна споруда мало чим нагадує скромну келію, викопану самотужки юним ченцем-відлюдником... Любеч. «Осовремененная» ближняя пещера преподобного Антония (51°42'24"N, 30°39'08"E). Лишь в 2009 году остатки этой пещеры нашли в результате археологических исследований. В период между 2009 и 2012 годами ближняя пещера была восстановлена в её нынешнем виде. Однако, это современное сооружение мало чем напоминает скромную келью, выкопанную самостоятельно юным монахом-отшельником... |
Фото червня 2017 року. |
Любеч. Танк-пам'ятник у центрі селища (51°42'02"N, 30°39'19"E).
26 вересня 1943 року до Любеча вступили частини 12-ої гвардійської стрілецької дивізії 61-ої армії Центрального фронту. І цей танк встановлено тут на згадку про ті події. Та є цікава деталь. На постаменті стоїть радянський важкий танк ІС-3. Перша дослідна партія танків цієї серії покинула заводські цехи в травні 1945 року. Танки ІС-3 взагалі не застосовувалися у бойових діях Другої світової війни. Любеч. Танк-памятник в центре посёлка (51°42'02"N, 30°39'19"E). 26 сентября 1943 года в Любеч вступили части 12-й гвардейской стрелковой дивизии 61-й армии Центрального фронта. И этот танк установлен здесь в память о тех событиях. Но есть интересная деталь. На постаменте стоит советский тяжелый танк ИС-3. Первая опытная партия танков этой серии покинула заводские цеха в мае 1945 года. Танки ИС-3 вообще не применялись в боевых действиях Второй мировой войны. |
Фото червня 2017 року. |
Фото червня 2017 року. |
Любеч. Дорога - узвіз до «Слободки» та дальньої печери преподобного Антонія (51°41'43"N, 30°38'22"E).
Початок стежи від дороги до дальньої печери преподобного Антонія (51°41'43"N, 30°38'22"E). Дальня печера преподобного Антонія розташована на південно-західній околиці Любеча. Сучасні мешканці Любечу називають навколишню місцевість «Слободкою». Любеч. Дорога - спуск к «Слободке» и дальней пещере преподобного Антония (51°41'43"N, 30°38'22"E). Начало тропы от дороги к дальней пещере преподобного Антония (51°41'43"N, 30°38'22"E). Дальняя пещера преподобного Антония расположена на юго-западной окраине Любеча. Современные жители Любеча называют эту местность «Слободкой». |
Фото червня 2017 року. |
Фото червня 2017 року. |
Фото червня 2004 року. |
Дальня печера преподобного Антонія (51°41'39"N, 30°38'17"E).
Антонієва печера залишилася від Антонієвого монастиря, що існував у Любечі з XI століття. У колишній монастирській церкві Воскресіння Господнього зберігався синодик, що є дуже важливим джерелом для історії чернігівських князів. У цій же церкві зберігалася чудотворна Любецька ікона Божої Матері. Дальняя пещера преподобного Антония (51°41'39"N, 30°38'17"E). Антониева пещера осталась от Антониевого монастыря, который существовал в Любече с XI века. В бывшей монастырской церкви Воскресения Господня сохранялся синодик, который является весьма важным источником для истории черниговских князей. В этой же церкви сохранялась чудотворная Любецкая икона Божьей Матери. |
Фото червня 2004 року. |
Фото червня 2017 року. |
Фото червня 2017 року. |
Фото червня 2017 року. |
Любеч. Усередині дальньої печери преподобного Антонія (51°41'39"N, 30°38'17"E).
Любеч. Внутри дальней пещеры преподобного Антония (51°41'39"N, 30°38'17"E). |
Першоджерела:
# «Таємниці монастирських підземель - Тайны монастырских подземелий», В.Я.Руденок, видавництво "Деснянська правда", Чернігів-2003.
# Вікіпедія.
# Сайт «Любеч історичний запрошує!».
# Інформаційні таблиці відповідних об’єктів.
# Вікіпедія.
# Сайт «Любеч історичний запрошує!».
# Інформаційні таблиці відповідних об’єктів.
До переліку фотосерій
