|
|||||
«Духова криниця» - духовне місце із
чудодійним джерелом в мальовничому урочищі Вишновець
поблизу села Сілець і селища Єзупіль Тисменицького району
Івано-Франківської області.
«Духова криниця» розташована за 15 км від Івано-Франківська, за 2-3 км від траси
Івано-Франківськ -
Галич.
Це джерело із цілющою водою відоме як відпустове місце галичан з XIII століття. Воно є не тільки окрасою району, але й духовним оплотом, осередком, з якого черпають силу багато прочан.
«Духов колодец» - духовное место c
чудодейственным источником в живописном урочище Вышновец
вблизи села Селец и посёлка Езуполь Тысменицкого района
Ивано-Франковской области.
«Духов колодец» расположен в 15 км от Ивано-Франковска, за 2-3 км от трассы
Ивано-Франковск -
Галич.
Это источник с целебной водой известен как место отпущения грехов галичан с XIII века. Оно является не только украшением района, но и духовным оплотом, центром, из которого черпают силу много паломников. |
|||||
|
|||||
З незапам'ятних часів струмить це джерело і тому не дивно,
що народні перекази таїною оповили час,
коли вперше люди довідалися про його цілющі властивості.
Дуже давно, ~ розповідає народний переказ, ~ жила в селі вдова, у якої ріс син, вродливий та розумний юнак. Однак він був сліпим від народження. Жінка ревно молилася і благала Бога зглянутися на її дитину. Якось, повертаючись під вечір з лісу, зупинилась вона біля джерела напитися води. Раптом їй почувся голос Матері Божої: «Якщо хочеш, щоб твій син бачив, приведи його вдосвіта на це місце і промий очі джерельною водою». Дуже здивувалась жінка, проте наступного дня поспішила із сином до джерела. До схід сонця набрала води, вмила сина і той враз прозрів. Радості обох не було меж. Звістка про це швидко розповсюдилась навколо, і стали люди приходити до джерела, вірячи, що його вода помічна.
С незапамятных времен струится этот источник и потому не удивительно,
что народные предания тайной окутали время,
когда впервые люди узнали о его целебных свойствах.
Очень давно, ~ рассказывает народное предание, ~ жила в селе вдова, у которой рос сын, красивый и умный юноша. Но он был слепым от рождения. Женщина ревностно молилась и умоляла Бога сжалиться над её ребенком. Как-то, возвращаясь под вечер из леса, остановилась она около источника напиться воды. Вдруг ей послышался голос Матери Божьей: «Если хочешь, чтобы твой сын видел, приведи его на рассвете на это место и промой глаза ключевой водой». Очень удивилась женщина, но на следующий день поспешила с сыном к источнику. К восходу солнца набрала воды, умыла сына и тот мгновенно прозрел. Радости обоих не были пределов. Весть об этом быстро распространилась вокруг, и стали люди приходить к источнику, веря, что его вода лечебная. |
|||||
|
|||||
«Давно, коли на наш край нападали татари, ~ розповідає другий переказ, ~
люди ховалися у ровах урочища "Духова криниця", оскільки татари туди ніколи не добирались.
Але одного разу загін завойовників з'явився неподалік.
Люди, почувши про наближення ворога, почали тікати в ліси.
У паніці, втікаючи, одна сім'я залишила безпомічного сліпого хлопчика років трьох - чотирьох.
Татари і на цей раз обминули долину, і той залишився живий.
Довго кликав він батьків, врешті змучився і заснув.
І побачив дивний сон: хтось йому казав, аби він дістався до джерела і вмився.
Хлопчик прокинувся і почув, що недалеко дзюрчить вода.
Після першого вмивання йому стало шаро (сіро), і він змучений знову заснув.
І знову голос сказав хлопцеві промити очі.
Той пробудився і ще раз умився холодною водою.
Коли ж відкрив очі, то сам не зрозумів, що з ним сталося: він прозрів.
Батьки, коли повернулися, не сподівалися навіть побачити свою дитину живою, а побачили її зрячою.
Про диво, що сталося, вони розповідали всім.
І почали з'їжджатися до того джерела звідусіль.
І ще багато див творилося там після того».
«Давно, когда на наш край нападали татары, ~ рассказывает второе предание ~
люди прятались во рвах урочища "Духов колодец", поскольку татары туда никогда не добирались.
Но однажды отряд завоевателей появился неподалеку.
Люди, услышав о приближении врага, начали убегать в леса.
В панике, убегая, одна семья оставила беспомощного слепого мальчика лет трех - четырех.
Татары и в этот раз обошли долину стороной, и тот остался живым.
Долго звал он родителей, в конечном итоге измучился и заснул.
И увидел странный сон: кто-то ему говорил, чтобы он добрался до источника и умылся.
Мальчик проснулся и услышал, что невдалеке журчит вода.
После первого умывания ему стало шаро (серо), и он измученный снова заснул.
И опять голос сказал мальчику промыть глаза.
Тот проснулся и еще раз умылся холодной водой.
Когда же открыл глаза, то сам не понял, что с ним произошло: он прозрел.
Родители, когда вернулись, не надеялись даже увидеть своего ребенка живым, а увидели его зрячим.
О чуде, которое произошло, они рассказывали всем.
И начали съезжаться к тому источнику отовсюду.
И еще много чудес творились там после того».
|
|||||
|
|||||
Ще один переказ оповідає нам, що диво Духової криниці першими побачили купці,
які заночували в цій місцевості, не доїхавши до Галича, напередодні великого свята.
А на світанку стали свідками дивовижного видовища: сонце, яке вийшло з-за обрію,
торкнулось променями поверхні джерела і його в ту ж мить охопило яскраве сяйво.
Кажуть, що то добрий небесний дух поселився і живе в цьому місці.
Джерело впорядкували, і стали відтоді називати його Духовою криницею.
Ещё одно предание повествует нам, что чудо Духового колодца первыми увидели купцы,
которые заночевали в этой местности, не доехав до Галича, в канун великого праздника.
А на рассвете стали свидетелями удивительного зрелища: солнце, вышедшее из-за горизонта,
коснулось лучами поверхности источника и его в то же мгновение охватило яркое сияние.
Говорят, что это добрый небесный дух поселился и живет в этом месте.
Источник благоустроили, и стали с тех пор называть его Духовым колодцем.
|
|||||
|
|||||
|
|||||
Шевченкове (раніше - Святий Станіслав) - село (близько 150 мешканців) Галицького району
Івано-Франківської області.
Шевченкове розташоване в місці впадіння (на правому березі) річки Лімниця в Дністер.
Поселення, безперечно, було засновано у княжі часи чи навіть раніше,
адже в селі збереглися залишки оборонних валів, які належать до часу існування Галича як столиці давньоруського князівства.
За часів існування Галицького князівства тут був розташований укріплений форпост столичного княжого міста.
Шевченково - село (около 150 жителей) Галицкого района
Ивано-Франковской области.
Шевченково расположено в месте впадения (на правом берегу) речки Лимница в Днестр.
Поселение, бесспорно, было основано в княжеские времена или даже раньше,
ведь в селе сохранились остатки оборонительных валов, относящихся ко времени существования Галича как столицы древнерусского княжества.
Во времена существования Галицкого княжества здесь находился укреплённый форпост столичного княжеского города.
|
|||||
Івано-Франківська область. Село Шевченкове. Панорама (~180°) місця впадіння річки Лімниця у Дністер. Вид від церкви Св. Пантелеймона.
Ивано-Франковская область. Село Шевченково. Панорама (~180°) места впадения речки Ломница в Днестр. Вид от церкви Св. Пантелеймона.
|
|||||
У селі Шевченкове збереглась унікальна пам'ятка давнини - церква Святого Пантелеймона.
Церква унікальна тим, що вважається найстарішою в Західній Україні.
За давніми документальними джерелами, її було засновано за часів Галицько-Волинського князівства,
а саме не пізніше 1194 року, князем Романом Мстиславичем.
Храм було освячено ім'ям Святого Пантелеймона на честь діда Романа Мстиславича -
київського князя Ізяслава, християнське ім'я якого Пантелеймон.
Церква Святого Пантелеймона є чудовим взірцем галицької архітектурної школи.
В селе Шевченково сохранилась уникальный памятник древности - церковь Святого Пантелеймона.
Церковь уникальна тем, что считается старейшей в Западной Украине.
Согласно древним документальным источникам, она была основана во времена Галицко-Волынского княжества,
а именно не позднее 1194 года, князем Романом Мстиславичем.
Храм был освящён именем Святого Пантелеймона в честь деда Романа Мстиславича -
киевского князя Изяслава, христианское имя которого Пантелеймон.
Церковь Святого Пантелеймона является прекрасным образцом галицкой архитектурной школы.
Church of St. Panteleimon is the unique remained white-stone church of Prince times in Ukraine that was built in 1194 by Galician-Volyn Prince Roman Mstyslavovych in honor of his grandfather - the Kyiv Prince Izyaslav, whose Christian name is Panteleimon. It is a famous example of "Galician Architecture school". During the times of the Galician principality, here there was a fortified outpost of the capital. It got the name - the church of St. Stanislaw at the beginning of XIV century. In 1595 Polish King Sigismund III transferred the church into the owner ship of the monastery of St. Francis Order. The building was completely rebuilt by Franciscans during the 1598-1611 into basilica church that had significant signs of the baroque style. The monument was repeatedly restored in the 20th century. The last reconstruction was finished in 1998. Today the exterior and interior of the temple are close to the original form. |
|||||
|
|||||
На початку XIV століття церкву було переосвячено на костел Св. Станіслава.
1575 року храм зруйнували татари і він стояв пусткою 20 років.
У 1595 році польський король Сигізмунд III передав його у власність монастирю Ордену Св. Франциска.
Францисканці протягом 1598-1611 років перебудували костел на базилікальний з ознаками барокового стилю.
Храм зазнавав руйнувань 1676 року від турецько-татарського війська,
1802 року від пожежі, 1915 року (під час Першої світової війни) від артилерійського обстрілу.
У XX столітті пам'ятку неодноразово реставрували. Храм ремонтували 1926 року, західний фасад було відновлено 1965 року. У 1998 році церкву було знову реставровано і вона отримала сучасний вигляд: її екстер'єр та інтер'єр максимально наближено до вигляду традиційних білокам'яних храмів княжої доби. У споруді переплелися риси староукраїнської та романської архітектур. Вона являє собою чотиристовпний хрестовобанний храм, в якому на підпружних арках, що спираються на стовпи, здіймається кругла баня з купольним завершенням. На мурах храму збереглося вишукане білокам'яне різьблення, численні графіті та малюнки княжих часів, а також кириличні написи 1212 року.
В начале XIV века церковь была переосвячена в костёл Св. Станислава.
В 1575 году храм разрушили татары и он стоял в запустении 20 лет.
В 1595 году польский король Сигизмунд III передал его в собственность монастырю Ордену Св. Франциска.
Францисканцы в течение 1598-1611 годов перестроили костел в базиликальний с признаками барокового стиля.
Храм испытывал разрушения в 1676 году от турецко-татарского войска,
в 1802 году от пожара, в 1915 году (во время Первой мировой войны) от артиллерийского обстрела.
В XX веке памятник неоднократно реставрировали. Храм ремонтировали в 1926 году, западный фасад был отреставрирован в 1965 году. В 1998 году церковь была опять отреставрирована и она получила современный вид: её экстерьер и интерьер максимально максимально приближены к виду традиционных белокаменных храмов княжеской эпохи. В сооружении переплелись черты староукраинской и романской архитектур. Представляет собой четырёхстолпный крестовокупольный храм, в котором на подпружных арках, опирающихся на столбы, вздымается круглая баня с купольним завершением. На стенах храма сохранилась изысканная белокаменная резьба, многочисленные графити и рисунки княжеских времен, а также кириличные надписи 1212 года. |
|||||
|
|||||
|
|||||
|
|||||
Нижній ярус дзвіниці слугував в'їзною брамою, верхній - оборонною вежею та дзвіницею.
Через рів, що був розташований перед валами, до брами вів звідний міст.
Вежа-дзвіниця стоїть на фундаментах, які викладені з тесаних блоків,
які напевно залишились ще від часу перебудови церкви на базиліку.
Стіни вежі муровані з цегли і незначної кількості опоки.
Нижний ярус колокольни служил въездными воротами, верхний - оборонной башней и колокольней.
Через ров, который был расположен перед валами, к воротам вел подъёмный мост.
Башня-колокольня стоит на фундаментах, выложенных из тесаных блоков,
вероятно оставшихся еще со времени перестройки церкви в базилику.
Стены башни возведены из кирпича и незначительного количества опоки.
|
|||||
|
|||||
Унів (до 2003 року - Міжгір’я) - невелике село (близько 470 мешканців) Перемишлянського району
Львівської області,
розташоване серед пагорбів, що звуться Гологорами і на півночі вінчають Подільську височину.
У селі Унів розташована Свято-Успенська Унівська Лавра Студійського уставу - стародавня християнська святиня України, обитель Української Греко-Католицької Церкви. Цей монастир було засновано віддалік від жвавих трактів у XIII столітті. За умов смутних часів він від початку формувався як оборонний комплекс, оточений високим валом і ровом з водою, що проіснували до XIX століття. Найстарішими спорудами монастиря є оборонні вежі та мури з брамою (XV-XVIII століття) й Успенська церква (1550 рік), що визирає з-за них, - суміш готичного стилю з ренесансом. У 1606 році в монастирі жив Іван Вишенський і написав тут «Послання до стариці Домнікії», а в 1667-1671 роках тут було засновано друкарню, що тиражувала стародавні книги. Щорічно в монастирі проходили ярмарки, на які збиралися купці з Росії, Польщі, Австрії та інших країн. У 1810-1820-ті роки під час чергової перебудови монастиря збудували будинок митрополита і келії, частково замінивши солідні мури, в яких на той час відпала потреба. Комплекс споруд Унівського монастиря належить до унікальних пам'яток оборонно-культової архітектури України.
Унив (до 2003 года - Межгорье) - небольшое село (около 470 жителей) Перемышлянского района
Львовской области.
расположено среди холмов, которые зовутся Гологорами и на севере венчают Подольскую возвышенность.
В селе Унив расположена Свято-Успенская Унивская Лавра Студийского устава - древняя христианская святыня Украины, обитель Украинской Греко-Католической Церкви. Этот монастырь был основан поодаль от оживлённых трактов в XIII веке. В условиях смутных времен он с самого начала формировался как оборонный комплекс, окруженный высоким валом и рвом с водой, просуществовавшими до XIX века. Самыми старыми сооружениями монастыря являются оборонные башни и стены с воротами (XV-XVIII века) и Успенская церковь (1550 год), которая выглядывает из-за них, - смесь готического стиля с ренессансом. В 1606 году в монастыре жил Иоанн Вишенский и написал здесь «Послание к старице Домникии», а в 1667-1671 году здесь была основана типография, которая тиражировала древние книги. Ежегодно в монастыре проходили ярмарки, на которые собирались купцы из России, Польши, Австрии и других стран. В 1810-1820-ые годы во время очередной перестройки монастыря построили дом митрополита и кельи, частично заменив солидные стены, в которых на то время отпала потребность. Комплекс сооружений Унивского монастыря относится к уникальным памятникам оборонно-культовой архитектуры Украины. |
|||||
|
|||||
|
|||||
|
|||||
|
|||||
|
|||||
|
|||||
Львівська область. Село Унів.
Свято-Успенська Унівська Лавра Студійського уставу. Пам'ятна дошка Андрею та Климентію Шептицьким. На пам'ятній дошці - напис (Українською та Польською мовами):
«На пошану слузі Божому митрополитові Андрею (Шептицькому)
та блаженному Климентію (Шептицькому), архімандритові Святоуспенської Унівської Лаври, за врятування під час II світової війни життя польських, українських і єврейських дітей. З вдячністю Адам Данієль Ротфельд, міністр закордонних справ Республіки Польща, серпень 2005» Львовская область. Село Унив. Свято-Успенская Унивская Лавра Студийского устава. Мемориальная доска Андрею и Климентию Шептицким. На мемориальной доске - надпись (на Украинском и Польском языках):
«В честь слуги Божьего митрополита Андрея (Шептицкого)
и блаженного Климентия (Шептицкого), архимандрита Святоуспенской Унивской Лавры, за спасение во время II мировой войны жизни польских, украинских и еврейских детей. С благодарностью Адам Даниель Ротфельд, министр иностранных дел Республики Польша, август 2005» |
|||||
|
|||||
|
|||||
Брама розташована за п'ятдесят метрів на південь від сучасних Митрополичих палат.
Фундамент брами складено з дикого каменю, а також із цегли-пальчатки.
У середній частині споруди був проїзд, викладений з тесаного каменя.
Зі східного боку до споруди прилягав насипний земляний вал, який пізніше було ліквідовано.
Ворота находятся на пятьдесят метров южнее современных Митрополичьих палат.
Фундамент ворот выложен из дикого камня, а также из кирпича-пальчатки.
В средней части строения был проезд, выложенный из тёсаных камней.
С восточной стороны к сооружению прилегал насыпной земляной вал, который позже был ликвидирован.
|
|||||
|
|||||
До Львова того разу я їхав по справах. Докладна фоторозповідь про це величне місто - на окремих сторінках. Во Львов в тот раз я ехал по делам. Подробный фоторассказ об этом величественном городе - на отдельных страницах. |
|||||
Першоджерела:
# Путівник «Вся Україна»; Андрій Івченко; ДНВП «Картографія»; Київ-2006.
# Вікіпедія. # Інформаційні таблиці відповідних об’єктів. |
|||||
|
|||||
|
Усі права застережено. © 2003-2014 Сергій Клименко |
|
|
|
|