Львів.
У середині XIII століття на місці давнього городища Галицько-Волинський князь Данило
заснував місто-фортецю і назвав її на честь свого сина Лева.
Перша літописна згадка про Львів (у Галицько-Волинському літописі) датується 1256 роком.
Завдяки своєму вигідному географічному розміщенню на перетині давніх торговельних шляхів – з Києва на захід та з Візантії до північних морів – і пильній опіці Галицьких князів, Львів швидко перетворився у високорозвинуте місто. Він стає столицею Галицько-Волинської держави. Укріплене місто складалося з княжого замку на горі, посаду та “підгороддя”. Центром торговельного та адміністративного життя міста стає “Середмістя” – укріплене мурами міське формування, що будується на території княжого посаду. 1998 року історичний центр Львова було занесено до “Переліку світової культурної спадщини” ЮНЕСКО. Львов. В середине XIII века на месте древнего городища Галицко-Волынский князь Данило основал город-крепость и назвал ее в честь своего сына Льва. Первое летописное упоминание о Львове (в Галицко-Волынской летописи) датируется 1256 годом. Благодаря своему выгодному географическому положению на пересечении древних торговых путей - из Киева на запад и из Византии к северным морям - и тщательной опеке Галицких князей, Львов быстро превратился в высокоразвитый город. Он становится столицей Галицко-Волынского государства. Укрепленный город состоял из княжеского замка на горе, посада и «подгородья». Центром торговой и административной жизни города становится «Середместье» - укрепленное стенами городское формирование, которое строится на территории княжеского посада. В 1998 году исторический центр Львова был занесен в “Перечень мирового культурного наследия” ЮНЕСКО. Lviv is the Regional centre located in Halychyna (Galicia) just on the route connecting Western and Eastern Europe, 544 km far from Kyiv. The population is above 800 thou. This scenic city in the west of Ukraine is considered to be the capital of Western Ukraine and one of the leading centres of the country’s cultural and spiritual life as well national liberation movement. For centuries it was repeatedly sacked by foreign invaders, but time and again it was rebuilt and restored by craftsmen, architects, men of arts and letters. Its dramatic destiny left the mark on lviv’s streets and squares, and the ensemble of Old Town with Market Square is a real masterpiece of medieval and renaissance architecture. Each building here seems to be a monument of arts, and every church or cathedral, Roman, Greek Catholic or Orthodox, is single and unrepeatable. In addition to the city’s historical centre, the popular tourist places of interest are: the Museum of Religion, the Historical Museum, the Museum ARSENAL, Picture Gallery, the National Architecture Museum, Lychakivsky Cemetery - a Lviv’s many-century necropolis. The city is proud of its Ivan Franko Opera House built in Vienna style and considered to be one of the most beautiful in Ukraine. It is in Lviv that you can enjoy the aroma of coffee in small and cosy coffee-houses and taste pies, cakes and rolls made in traditions of Austrian, Polish, Czechian, Ukrainian, Armenian cuisine as Lviv for many centuries was the crossing of cultures and nations. The historic centre of Lviv was included into “Word Heritage List” of UNESCO in 1998. Historyczne śródmieście Lwowa zostało wpisane na listę obiektów Światowego Dziedzictwa Kulturalnego UNESCO w 1998 r. |
||||||
|
||||||
|
||||||
Львов. Карта-схема центральной части города
(© Издательство “Центр Европы”, © Художник Галина Зимина, © Научный редактор Юрий Бирюлов).
Цифрами обозначены следующие достопримечательности. 1. Ратуша. 2. Латинская Кафедра и часовня Боимов. 3. Ансамбль Успенской (Валахской) церкви. 4. Доминиканский собор (ныне Музей Истории религии). 5. Пороховая башня. 6. Костёл кармелитов босых (ныне храм св. архистратига Михаила). 7. Костёл Матери Божьей Громничной монастыря Кармелиток босых (ныне храм Сретенья Господнего). 8. Городской Арсенал. 9. Музей саркальной барокковой скульптуры (бывший костёл ордена Кларисок). 10. Ансамбль Бернардинского монастыря и костёла (ныне храм св. Андрея Первозванного). 11. Армянский собор. 12. Преображенская церковь. 13. Оперный театр. 14. Церковь Матери Божьей Неустанной Помощи (бывший костёл Матери Божьей Снежной). 15. Церковь Всех Святых (бывший костёл бенедиктинок). 16. Бывший костёл Св. Казимира. 17. Музей достопримечательностей древнего Львова (бывший храм Св. Иоанна Крестителя). 18. Церковь Св. Николая. 19. Церковь Св. Онуфрия и Василианский монастырь. 20. Церковь Св. Параскевии-Пятницы. 21. Бывший костёл Св. Мартина (ныне храм христиан-баптистов). 22. Дворец Потоцких. 23. Областная прокуратура (бывшая Торгово-Промышленная палата). 24. Иезуитский костёл и коллегиум. Lviv. Sketch-map of the city centre (© Publishing House “Centre of Europe”, © Painter Galina Zimina, © Scientific editor Yuriy Biryulyov). Lviv tourist sights. 1. Town Hall. 2. Roman-Catholic Cathedral of St. Mary and Boims Chapel. 3. Ensemble of the Church of Assumption. 4. Church of the Dominicans (now Museum of History of Religion). 5. Gunpowder Tower. 6. Church of the Barefooted Carmelites (now Church of St. Michael). 7. Church of Purification (former Church and Nunnery of the Barefooted Carmelite Nuns). 8. Town Arsenal. 9. Museum of Sacral Baroque Sculpture (former Church of Poor Clares). 10. Ensemble of Bernardine Monastery and Church (now Church of St. Andrew). 11. Armenian Cathedral. 12. Church of Transfiguration. 13. Opera House. 14. Church of Mother’s of God’s Unwearying Help (former Church of Snowy Mary). 15. Church of All Saints (former Benedictine Church). 16. Former Church of St. Casimir. 17. Museum of Lviv Ancient Relicts (former Church of St. John the Baptist). 18. Church of St. Nicholas. 19. Church of St. Onufry and Basilian Monastery. 20. Church of Good Friday (St. Paraskeva-Praxedia). 21. Former Church of St. Martin (now Baptist Church). 22. Potocki Palace. 23. Office of Regional Prosecutor. 24. Former Church anf Collegium of the Jesuits. Lwów. Mapa rysunkowa centrum miasta (© Wydawnictwo “Centrum Europy”, © Rysowała Galina Zimina, © Redaktor naukowy Jurij Biriulow). 1. Ratusz. 2. Katedra Łacińska pw. Wniebowzięcia NMP i kaplica Boimów. 3. Zespół Uspeńskiej (Wołoskiej) cerkwi. 4. Kościół Dominikanów (obecnie Muzeum Historii Religii). 5. Baszta Prochowa. 6. Kościół Karmelitów pw. św. Michała Archanioła. 7. Kościół NMP Gromniczej (obecnie cerkiew Ofiarowania Pańskiego). 8. Arsenał Miejski. 9. Kościół Klarysek (dziś Muzeum Religijnej Rzeżby Barokowej). 10. Zespół kościołu i klasztoru Bernardinów (dziś cerkiew św. Andrzeja). 11. Katedra Ormiańska. 12. Cerkiew Przeobrażeńska (Przemienienia Pańskiego). 13. Teatr Opery. 14. Kościół NMP Śnieżnej (dziś cerkiew Matki Boskiej Nieustajacej Pomocy). 15. Kościół Benedyktynek (dziś cerkiew Wszech Świętych). 16. Dawny kościół św. Kazimierza. 17. Kościół św. Jana Chrzciciela (dziś Muzeum Zabytków Starożytnego Lwowa). 18. Cerkiew św. Mikołaja. 19. Cerkiew i klasztor św. Onufrego. 20. Cerkiew św. Paraskewii (Piatnyci). 21. Kościół św. Marcina (obecnie dom modlitewny baptystów). 22. Pałac Potockich. 23. Prokuratura Obwodowa (dawna Izba Handlowo-Przemysłowa). 24. Dawny kościół Jezuitów i kolegium Jezuickie. |
||||||
|
||||||
|
||||||
|
||||||
За останніми дослідженнями істориків, зокрема Романа Могитича, близько 1270 року львівське Середмістя
вже мало локаційний привілей на самоуправління за магдебурзьким правом (згадується війт Бертольд).
У документах XIV століття назва міста найчастіше звучить німецькою -
Лембурґ (Lemburg), а згодом латинською - Леополіенсіс (Leopoliensis).
Протягом XIV-XVIII століть Середмістя було обмежене мурами, які орієнтовно проходили вздовж нинішніх вулиць
Лесі Українки, Підвальної, Братів Рогатинців та парної сторони проспекту Свободи.
В центрі цього урбаністичного утворення була прямокутна площа - Ринок.
Львівський Ринок зберіг свою назву від XIII століття. Вона походить від німецького Ring (Коло), бо довкола ратуші споруджували центральні площі середньовічних міст. За австрійських часів площа називалася Ring або Hauptplatz (Головна площа), а за часів гітлерівської окупації 1941-1944 років - Ringplatz. Ринок - це майже квадрат розміром 142х129 метрів. Його утворюють 44 кам'яниці з ратушею посередині. До площі прямують вісім колись головних міських вулиць. Вони ділять місто на великі квартали, помережані сіткою менших вулиць. Усі кам'яниці довкола львівського Ринку є пам'ятками архітектури, хоча практично всі дійшли до нашого часу з ґрунтовними перебудовами XVIII-XXI століть. До 1871 року у Львові не було нумерації будинків, їх відрізняли за прізвищами власників, найчастіше - колишніх, чи якоюсь характерною ознакою ("Чорна кам'яниця", "Під лебедем" тощо). Наприкінці XVIII століття австрійською владою було запроваджено конскприкційні номери для кожного будинку. Найстарішою була північна сторона (фіртель) Ринку, яка була орієнтована на Святоюрську гору, та служила базою для розпланування площі та всього міста на основі середньовічних мір довжини: шнур (43,2 м), прут (4,32 м), лікоть (0,576 м). Ширина ділянок становила два прути, що дозволяло будувати кам'яниці з фаціятою (фасадом) у три вікна, а довжина - один шнур. По последним исследованиям историков, в частности Романа Могитича, около 1270 года львовское «Середместье» уже имело локационную привилегию на самоуправление по магдебургскому праву (упоминается вийт Бертольд). В документах XIV века название города чаще всего звучит по-немецки - Лембург (Lemburg), а впоследствии на латыни - Леополиенсис (Leopoliensis). На протяжении XIV-XVIII веков «Середместье» было ограничено стенами, которые ориентировочно проходили вдоль нынешних улиц Леси Украинки, Подвальной, Братьев Рогатинцев и четной стороны проспекта Свободы. В центре этого урбанистического образования была прямоугольная площадь - Рынок. Львовский Рынок сохранил свое название с XIII века. Оно происходит от немецкого Ring (Круг), потому что вокруг ратуши сооружали центральные площади средневековых городов. В австрийские времена площадь называлась Ring или Hauptplatz (Главная площадь), а во времена гитлеровской оккупации 1941-1944 годов - Ringplatz. Рынок - это почти квадрат размером 142х129 метров. Его образуют 44 каменных дома («каменницы») с ратушей посередине. К площади направлены восемь когда-то главных городских улиц. Они делят город на большие кварталы, испещренные сеткой меньших улиц. Все каменницы вокруг львовского Рынка являются памятниками архитектуры, хотя практически все дошли до нашего времени с существенными перестройками XVIII-XXI веков. До 1871 года во Львове не было нумерации домов, их отличали по фамилиями владельцев, чаще всего - прежних, или по каким-то характерным признакам ("Черная каменница", "Под лебедем" и т.п.). В конце XVIII века австрийской властью были внедрены конскприкционные номера для каждого дома. Самой старой была северная сторона Рынка, которая была ориентирована на Святоюрску гору, и служила базой для распланировки площади и всего города на основе средневековых мер длины: шнур (43,2 м), прут (4,32 м), локоть (0,576 м). Ширина участков составляла два прута, что позволяло строить каменницы с фасадом в три окна, а длина - один шнур. |
||||||
|
||||||
|
||||||
|
||||||
|
||||||
|
||||||
|
||||||
|
||||||
|
||||||
|
||||||
|
||||||
|
||||||
Львів. Костьол єзуїтів (пам’ятка архітектури, 1610-1636 років).
Львов. Костёл иезуитов (памятник архитектуры, 1610-1636 годов). |
||||||
|
||||||
|
||||||
|
||||||
|
||||||
|
||||||
|
||||||
|
||||||
|
||||||
Львів. Готель «Жорж» (площа А. Міцкевича, № 1).
Львов. Отель «Жорж» (площадь А. Мицкевича, № 1). Lviv. Hotel «George» (A. Mickiewicz Sq.) |
||||||
Під №1 на площі Міцкевича стоїть готель "Жорж".
Колись тут був готель Георга (Жоржа) Гофмана De Russie (Російський), заснований у 1793 році і перейменований в середині XIX століття на "Жорж".
Після перебудови 1811 року це була триповерхова класистична кам'яниця прикрашена ампірними барельєфами.
Готель займав територію до вул. Хорущина (тепер Чайковського).
З боку нинішнього проспекту Шевченка тягнулася двоповерхова прибудова, а в глибині ділянки був невеликий парк з павільйонами та альтанкою
(подібна споруда збереглася в парку ім. Івана Франка).
Коли у Львові весною 1847 року перебував з концертами угорський композитор Ференц Ліст (1811-1886), львівські літератори влаштували з нагоди приїзду віртуоза бенкет в саду готелю "Жорж". У готелі De Russie на нічліг також зупинявся Оноре де Бальзак під час подорожі до Верхівні під Бердичевом, де жила його кохана Евеліна Ганська. З готелем "Жорж" пов'язані й деякі епізоди життя Івана Франка. У старій споруді готелю був зал німецького товариства "Frohsinn" (Радісне почуття). Його часом орендувала театральна трупа "Руської Бесіди". Зокрема, 21 березня 1876 року тут було поставлено п'єсу "Три князі на один престол", у якій одну з ролей виконував студент Іван Франко. У 1893 році тут грали його п'єсу "Украдене щастя". А в 1898 році урочисто відзначали 25-річчя літературної діяльності Івана Франка. Цей ювілей відбувся з ініціативи голови НТШ Михайла Грушевського, секретаря Товариства Володимира Гнатюка, та інших прихильників творчості поета. Того ж року стару споруду готелю почали розбирати, і до 1901 року фірма Івана Левинського спорудила новий готель за проектом віденських архітекторів Фердинанда Фетьнера та Германа Гельмера. Чотириповерхову неоренесансну будівлю готелю прикрашають алегоричні скульптури Європи, Азії, Америки та Африки, встановлені в наріжниках, та барельєф Св. Юрія (Жоржа-Георгія) над головним фасадом, авторства А. Попетя за ескізами Леонарда Марконі. Згодом у подвір'ї, перекритому скляним дахом, було влаштовано ресторан. За радянських часів готель назвали "Інтурист" а його ресторан з кількома залами був тоді найпрестижнішим у місті. Збереглося оздоблення центрального залу ресторану, стилізованого під український народний стиль. З боку проспекту Шевченка була, популярна у 1960-х роках, кав'ярня, від якої пішло часткове відродження занедбаних традицій "львівської кави". У 1995 році готелю повернули назву "Жорж", хоча пропонувалося його назвати "Під Святим Юрієм". Под №1 на площади Мицкевича стоит отель "Жорж". Когда-то здесь была гостиница Георга (Жоржа) Гофмана De Russie (Русский), основанная в 1793 году и переименованная в середине XIX века в "Жорж". После перестройки 1811 года это было трехэтажное классистическое здание, украшенное ампирными барельефами. Гостиница занимала территорию до ул. Хорущина (теперь Чайковского). Со стороны нынешнего проспекта Шевченко тянулась двухэтажная пристройка, а в глубине участка был небольшой парк с павильонами и беседкой (подобное сооружение сохранилось в парке им. Ивана Франко). Когда во Львове весной 1847 года находился с концертами венгерский композитор Ференц Лист (1811-1886), львовские литераторы устроили по случаю приезда виртуоза пир в саду гостиницы "Жорж". В гостинице De Russie на ночлег также останавливался Оноре где Бальзак во время путешествия в Верховню под Бердичевом, где жила его любимая Эвелина Ганская. С отелем "Жорж" связаны и некоторые эпизоды жизни Ивана Франко. В старом строении гостиницы был зал немецкого общества "Frohsinn" (Радостное чувство). Его временами арендовала театральная труппа "Руской Беседы". В частности, 21 марта 1876 года здесь была поставлена пьеса "Три князя на один престол", в которой одну из ролей выполнял студент Иван Франко. В 1893 году здесь играли его пьесу "Украденное счастье". А в 1898 году торжественно отмечали 25-летие литературной деятельности Ивана Франко. Этот юбилей состоялся по инициативе председателя НТШ Михаила Грушевского, секретаря Общества Владимира Гнатюка, и других сторонников творчества поэта. В том же году старое здание гостиницы начали разбирать, и к 1901 году фирма Ивана Левинского построила новую гостиницу по проекту венских архитекторов Фердинанда Фетьнера и Германа Гельмера. Четырехэтажное неоренессансное здание гостиницы украшают аллегорические скульптуры Европы, Азии, Америки и Африка, установленные в нарожниках, и барельеф Св. Юрия (Жоржа-Георгия) над главным фасадом, авторства А. Попетя по эскизам Леонарда Маркони. Впоследствии во дворе, перекрытом стеклянной крышей, был устроен ресторан. В советское время гостиницу назвали "Интурист" а его ресторан с несколькими залами был тогда самым престижным в городе. Сохранилась отделка центрального зала ресторана, стилизованного под украинский народный стиль. Со стороны проспекта Шевченко была, популярная в 1960-х годах, кофейня, от которой пошло частичное возрождение заброшенных традиций "львовского кофе". В 1995 году гостинице вернули название "Жорж", хотя предлагалось ее назвать "Под Святым Юрием". |
||||||
Будинок на розі пр. Свободи та вул. Коперника (вид з площі А. Міцкевича).
Здание на углу пр. Свободы и ул. Коперника (вид с площади А. Мицкевича). |
||||||
|
||||||
Посеред сучасної площі Адама Міцкевича колись стояла криниця, прикрашена у 1843 році вазою роботи Иоганна Шімзера та капличка Божої Матері Лоретанської.
1862 року на площі встановили мармурову статую Божої Матері, яку 1859 року виготовив скульптор з Мюнхена Йоганн Непомук Гауттманн
на замовлення Северини Бадені, дружини галицького політика графа Владислава Бадені.
Під час впорядкування назв львівських вулиць у 1871 році за площею закріпилася назва Марійської (Маріяцької).
Коли 1904 року на площі спорудили пам'ятник Адамові Міцкевичу, Божу Матір перенесли на початок вулиць Карла Людвіга та Гетьманських Валів (тепер проспект Свободи). Під статую Богоматері зробили новий п'єдестал у вигляді фонтану, прикрашеного масками дельфінів, за проектом Михайла Лужецького. За радянських часів статую Божої матері зняли (вона знаходиться зараз у храмі Св. Андрія, колишнього Бернардинського монастиря), а замість неї поставили чашу фонтану на риб'ячих хвостах (вірніше, хвостах морських потвор-тритонів) - витвір скульптора Євгена Дзиндри та архітектора Анатолія Консулова. "Біля фонтану" було найпопулярнішим у 1950-1980-х роках місцем призначення побачень. 1997 року цьому місцю повернули первісне призначення, встановивши над фонтаном копію колишньої фігури Божої Матері. Тепер це площа Марійська - острівець молитовного усамітнення серед гамору великого міста. Посреди нынешней площади Адама Мицкевича когда-то стоял колодец, украшенный в 1843 году вазой работы Йогана Шимзера и часовня Божьей Матери Лоретанской... В 1862 году на площади установили мраморную статую Божьей Матери, которую в 1859 году изготовил скульптор из Мюнхена Йоганн Непомук Гауттманн по заказу Северины Бадени, жены галицкого политика графа Владислава Бадени. Во время упорядочения названий львовских улиц в 1871 году за площадью закрепилось название Марийской (Марияцкой). Когда в 1904 году на площади соорудили памятник Адам Мицкевичу, Божью Матерь перенесли на начало улиц Карла Людвига и Гетманских Валов (теперь проспект Свободы). Под статую Богоматери сделали новый пьедестал в виде фонтана, украшенного масками дельфинов, по проекту Михаила Лужецкого. В советское время статую Божьей Матери сняли (она находится в настоящий момент в храме Св. Андрея, бывшего монастыря Бернардинцев), а вместо нее поставили чашу фонтана на рыбьих хвостах (вернее, хвостах морских чудовищ-тритонов) - творение скульптора Евгения Дзиндри и архитектора Анатолия Консулова. "Возле фонтана" было самым популярным в 1950-1980-х годах местом назначения свиданий. В 1997 году этому месту вернули первоначальное назначение, установив над фонтаном копию прежней фигуры Божьей Матери. Теперь это площадь Марийская - островок молитвенного уединения среди гама большого города. |
||||||
|
||||||
|
||||||
Коли у 1988-1989 роках постало питання про спорудження у Львові пам'ятника Тарасові Шевченку,
більшість львів'ян висловлювали бажання встановити його саме на клумбі, де колись "гарцював на коні" Ян III Собєський.
Так у 1988 році народилась знаменита "Клюмба", або львівський Гайд-парк - місце дискусій, стихійних мітингів і стендів з саморобними плакатами та летючками.
Навесні 1989 року посеред клумби встановили камінь з написом, що тут стоятиме пам'ятник Т. Шевченкові,
та синьо-жовтий прапор, який міліція намагалася кілька разів усунути з цього місця.
Протягом 1988-1989 років проводилися конкурси на спорудження пам'ятника Кобзареві. Врешті-решт прийняли до реалізації проект братів Володимира й Андрія Сухорських, який був реалізований за фінансової підтримки Українського громадського комітету будови пам'ятника з Торонто, очолюваного Василем Іваницьким. Бронзові елементи пам'ятника виготовляли в Аргентині. 24 серпня 1992 року врочисто встановили бронзову постать Тараса Шевченка на постаменті з чорного граніту - "першу чергу" монумента, а у 1995 році встановили "другу чергу" - "Хвилю Національного Відродження", висотою 12 метрів. Пам'ятник зміщено на схід відносно центральної осі проспекту Свободи, перед ним утворено невеликий майдан, який використовується для урочистих церемоній та мітингів. Когда в 1988-1989 годах встал воопрос о сооружении во Львове памятника Тарасу Шевченко, большинство львовян выражали желание установить его именно на клумбе, где когда-то "гарцевал на коне" Ян III Собеский. Так в 1988 году родилась знаменитая "Клюмба", или львовский Гайд-парк - место дискуссий, стихийных митингов и стендов с самодельными плакатами и летучками. Весной 1989 года посреди клумбы установили камень с надписью, что здесь будет стоять памятник Т. Шевченко, и сине-желтый флаг, который милиция пыталась несколько раз убрать с этого места. В течение 1988-1989 годов проводились конкурсы на сооружение памятника Кобзарю. Наконец приняли к реализации проект братьев Владимира и Андрея Сухорских, который был реализован при финансовой поддержке Украинского общественного комитета сооружеия памятника из Торонто, возглавляемого Василием Иваницким. Бронзовые элементы памятника изготовляли в Аргентине. 24 августа 1992 года торжественно установили бронзовую фигуру Тараса Шевченко на постаменте из черного гранита - "первую очередь" монумента, а в 1995 году установили "вторую очередь" - "Волну Национального Возрождения", высотой 12 метров. Памятник смещен к востоку относительно центральной оси проспекта Свободы, перед ним образована небольшая площадь, которая используется для торжественных церемоний и митингов. |
||||||
|
||||||
Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького (пр. Свободи, № 20).
Национальный музей во Львове имени Андрея Шептицкого (пр. Свободы, № 20). The Andrew Sheptytsky National museum in Lviv. |
||||||
Цю величну будівлю збудували у 1898-1904 роках для колишнього Промислового музею.
Міський музей художнього промислу створили у Львові 1874 року з ініціативи Юліана Захаревича.
Спочатку його розмістили у ратуші, потім - в Міщанській стрільниці на вул. Курковій,
а 1888 року рада міста виділила під будівництво музею незабудовану частину площі Каструм.
Будівництво фінансувала Галицька ощадна каса.
Було оголошено конкурс на будівництво споруди музею, переможцем якого став професор Політехнічної школи Ґустав Бізанц.
Однак архітектурний проект будівлі розроблявся під керівництвом архітектора Юзефа Каєтана Яновського,
що був членом журі конкурсу і використав основні ідеї конкурсного проекту Леонарда Марконі, який зайняв третє місце.
Причетним до реалізованого проекту музею вважається також асистент Яновського Еуґеніуш Весоловський.
Керівництво будівельними роботами вів Едмунд Жихович.
Оздоблення фасаду та інтер'єрів здійснювалося частково за проектами Л. Марконі.
Прямокутна в плані будівля музею має невелике внутрішнє подвір'я, а всередині споруди - великий двоповерховий зал, оточений галереями балконів, до якого вели парадні сходи. На першому поверсі розташовувалися великий вестибюль, гардероб, зали для виставок і продажу виробів крайового промислу. На другому - бібліотека, музейні зали, приміщення адміністрації, на третьому - помешкання для працівників. У 1907-1914 роках в частині будинку перебувала Міська галерея, створена на основі колекції Болеслава Ожеховича. В оздобленні головного фасаду Міського промислового музею ім. цісаря Франца Йосифа I було використано класичні колони та пілястри коринфського ордеру, а також декор у стилі ренесансу та бароко. Його прикрашали статуї та барельєфи скульпторів Антонія Попеля, Михайла Паращука, Петра Війтовича, Григорія Кузневича. У міжвоєнний період установа мала назву "Міський музей художнього промислу". 1951 року залишки збірок перенесли до Музею етнографії та художнього промислу (тепер пр. Свободи, 17), а в будинку в 1952 році було відкрито Львівський філіал московського Центрального музею В. І. Леніна. Задля цього було знищено майже все оздоблення фасаду - не лише герби Королівського столичного міста Львова з коронами, але й статуї "Живопис" і "Скульптура", авторства П. Війтовича біля входу та горельєфи Г. Кузневича над вікнами. Алегоричні скульптури оголених жінок не пасували до образу творця більшовицької партії. З 1990 року будинок належить Національному музею у Львові, започаткованому в 1905 році як приватна фундація Митрополита Андрея Шептицького під назвою "Церковний музей". Над фасадом встановили герб Львова зразка 1990 року. Однак навряд чи повернуться на вихолощений фасад музею граціозні жіночі фігури, створені на початку XX століття. Это величественное здание возвели в 1898-1904 годах для бывшего Промышленного музея. Городской музей художественного промысла создали во Львове в 1874 году по инициативе Юлиана Захаревича. Сначала его разместили в ратуше, потом - в Мещанской стрельнице на ул. Курковой, а в 1888 году совет города выделил под строительство музея незастроенную часть площади Каструм. Строительство финансировала Галицкая сберегательная касса. Был объявлен конкурс на строительство здания музея, победителем которого стал профессор Политехнической школы Густав Бизанц. Однако архитектурный проект здания разрабатывался под руководством архитектора Юзефа Каетана Яновского, который был членом жюри конкурса и использовал основные идеи конкурсного проекта Леонарда Маркони, занявшего третье место. Причастным к реализованному проекту музея считается также ассистент Яновского Еугениуш Весоловский. Руководство строительными работами вел Эдмунд Жихович. Отделка фасада и интерьеров осуществлялась частично по проектам Л. Маркони. Прямоугольное в плане здание музея имеет небольшой внутренний двор, а внутри сооружения - большой двухэтажный зал, окруженный галереями балконов, к которому вела парадная лестница. На первом этаже располагались большой вестибюль, гардероб, залы для выставок и продажи изделий краевого промысла. На втором - библиотека, музейные залы, помещение администрации, на третьем - помещения для работников. В 1907-1914 годах в части дома находилась Городская галерея, созданная на основе коллекции Болеслава Ожеховича. В отделке главного фасада Городского промышленного музея им. цесаря Франца Иосифа I были использованы классические колонны и пилястры коринфского ордера, а также декор в стиле ренессанса и барокко. Его украшали статуи и барельефы скульпторов Антония Попеля, Михаила Паращука, Петра Вийтовича, Григория Кузневича. В межвоенный период учреждение имело название "Городской музей художественного промысла". В 1951 году остатки собраний перенесли в Музей этнографии и художественного промысла (теперь пр. Свободы, 17), а в здании в 1952 году был открыт Львовский филиал московского Центрального музея В. И. Ленина. Ради этого была уничтожена почти вся отделка фасада - не только гербы Королевского столичного города Львова с коронами, но и статуи "Живопись" и "Скульптура", авторства П. Вийтовича у входа и горельефы Г. Кузневича над окнами. Аллегорические скульптуры обнаженных женщин не соответствовали образу творца большевистской партии. С 1990 года дом принадлежит Национальному музею во Львове, основанному в 1905 году как частный фонд Митрополита Андрея Шептицкого под названием "Церковный музей". Над фасадом установили герб Львова образца 1990 года. Однако вряд ли вернутся на выхолощенный фасад музея грациозные женские фигуры, созданные в начале XX века. |
||||||
|
||||||
Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломиї Крушельницької (пам’ятка архітектури, 1897-1900 роки).
Будівництво театру розпочалось у червні 1897 року. Рада Королівського столичного міста Львова призначила на будівництво театру понад мільйон райнських гульденів. Автором проекту театру був архітектор Зиґмунт Ґорґолевський (1845-1903), який походив з Великопольщі, що перебувала тоді у складі Прусії, закінчив Королівську будівельну академію у Берліні, був автором проектів будівель в Німеччині, Польщі, Україні. Австрійський уряд запросив у 1893 році Ґорґолевського до Львова на посаду директора Художньо-промислової школи. За його проектами спорудили кілька павільйонів для Галицької крайової виставки 1894 року. У 1896 році Ґорґолевський став переможцем конкурсу проектів нового Міського театру. За проектами архітектора створювалося також багато елементів зовнішнього та внутрішнього оздоблення будівлі, за яку його у 1901 році відзначили орденом Залізної Корони III класу. Безпосереднім помічником 3. Ґорґолевського був архітектор Ян Новорита. Нагляд над роботами здійснював Комітет будови театру, очолюваний тодішнім президентом міста Ґодзіміром Малаховським. Виконавцем усіх земляних, бетонних, керамічних, мулярських та каменярських робіт була архітектурно-будівельна фірма Івана Левинського. Металеві конструкції та облаштування сцени забезпечувала Сяноцька фабрика машин і вагонів, а електричне освітлення - німецька фірма "Сіменс і Галске". Споруда театру, що в плані має форму видовженого прямокутника, мурована з цегли та каменю у стилі історизму, з використанням металевих конструкцій, тинькована, завершена масивним куполом з ліхтарем над сценою. Саме цю будівлю зображено на звороті купюри "Двадцять гривень". Львовский национальный академический театр оперы и балета имени Соломыи Крушельницкой (памятник архитектуры, 1897-1900 годы). Строительство театра началось в июне 1897 года. Совет Королевского столичного города Львова назначил на строительство театра свыше миллиона райнских гульденов. Автором проекта театра был архитектор Зигмунт Горголевский (1845-1903), который происходил из Великопольши, находившейся тогда в составе Пруссии, закончил Королевскую строительную академию в Берлине, был автором проектов зданий в Германии, Польше, Украине. Австрийское правительство пригласило в 1893 году Горголевского во Львов на должность директора Художественно-промышленной школы. По его проектам построили несколько павильонов для Галицкой краевой выставки 1894 года. В 1896 году Горголевский стал победителем конкурса проектов нового Городского театра. По проектам архитектора создавалось также много элементов внешней и внутренней отделки здания, за которое его в 1901 году отметили орденом Железной Короны III класса. Непосредственным помощником 3. Горголевского был архитектор Ян Новорита. Надзор за работами осуществлял Комитет строительства театра, возглавляемый тогдашним президентом города Годзимиром Малаховским. Исполнителем всех земляных, бетонных, керамических, кладочных и каменотесных работ была архитектурно-строительная фирма Ивана Левинского. Металлические конструкции и обустройство сцены обеспечивала Сяноцкая фабрика машин и вагонов, а электрическое освещение - немецкая фирма "Сименс и Галске". Здание театра, в плане имеет форму удлиненного прямоугольника, сложено из кирпича и камня в стиле историзма, с использованием металлических конструкций, оштукатуренное, завершено массивным куполом с фонарем над сценой. Именно это здание изображено на обороте купюры "Двадцять гривень". |
||||||
|
||||||
Урочисте відкриття театру відбулося 4 жовтня 1900 року.
У відкритті взяли участь художник Г. Семирадський, письменник Г. Сенкевич, композитор І. Падеревський та делегації з різних європейських театрів.
Спеціально для театру замовили парадну завісу "Парнас" у знаменитого художника академічної школи Генрика Семирадського (1843-1902), який тоді жив у Римі.
Художник не встиг реалізувати замовлення до відкриття театру, тож вперше завіса Семирадського була продемонстрована глядачам 11 січня 1901 року.
Тепер завісу можна побачити лише на прем'єрних спектаклях та великих урочистостях.
Центром композиції споруди є театральний зал, що складається з партеру, оточеного з боків ложами, двох балконів з ложами та третього балкону ("гальорки"),
до якого ведуть окремі сходи і передбачені навіть окремі входи з бічних фасадів споруди.
Всього є 44 ложі, одна з них, при авансцені, призначалася для цісаря і була обладнана окремим входом,
хоча Франц Йосиф I так ніколи й не побував у Новому міському театрі.
Скульптурні прикраси залу виконали Петро Віталіс Герасимович, Петро Війтович, Едвард Подґурський, Джоано Джованетті та учні Львівської художньо-промислової школи.
Зал вражає пишнотою позолочених скульптур та прикрас на тлі червоного плюшу крісел та оббивки.
Над авансценою вміщено скульптури крилатого Генія та богині Мистецтв, роботи Петра Війтовича, які тримають герб міста Львова і лаврову гілку.
Стелю театрального залу прикрашає круглий плафон, розмальований під керівництвом Станіслава Рейхана.
Він є також автором плафону "Апофеоз Слави" над авансценою.
Коло довкола люстри над театральним залом поділено на десять секторів. У кожному з них - алегоричні жіночі постаті.
Над чільним фасадом театру височать три крилаті шестиметрові мідні скульптури:
в центрі - "Слава" з позолоченою пальмовою гілкою, ліворуч - "Геній драми" з маскою, праворуч - "Геній музики" з лірою.
Їх виконано за моделями Петра Війтовича на фабриці А. Бешорнера у Відні в 1900 році.
Під фігурою "Слави" - трикутний фронтон, у тимпані якого (довжиною 20 м і висотою 4,2 м)
встановлена горельєфна десятифігурна композиція Антонія Попеля "Радощі та страждання життя".
Нижче, над головним карнизом, з обох боків чільного фасаду, височать статуї восьми муз,
які вирізьбили з пісковику скульптори Антоній Попель, Юліан Марковський, Тадеуш Вишневецькии, Юліуш Белтовський, Тадеуш Баронч.
Між цими фігурами муз на чільному фасаді встановлено дві рельєфні композиції:
"Данина поезії" (ліворуч) та "Гомер декламує свої поезії" (праворуч) авторства Едмунда Плішевського.
Поруч, на бічних фасадах, також два барельєфи цього скульптора.
Під фронтоном встановлено два картуші з гербами Львова.
Над заокругленими арками лоджії встановлено три пари алегоричних скульптур Станіслава Вуйціка:
праворуч - "Поезія" та "Музика", у центрі - "Слава" та "Фортуна", ліворуч - "Комедія" та "Трагедія".
У бокових нішах сидять дві великі алегоричні жіночі фігури.
Ліворуч - усміхнена "Комедія" з маскою (автор Тадеуш Баронч), праворуч - "Трагедія" зі стилосом в руках (автор Антоній Попель).
Театр іменувався Великий міський театр і працював до 1934 року. 1934 року театр було закрито через фінансову скруту. У грудні 1939 року із входженням Західної України до складу СРСР, Великий міський театр було перейменовано на Львівський державний театр опери та балету. У сторіччя від дня народження Івана Франка (1956 рік) театрові було присвоєно його ім'я. У 1961 році театру було надано статус Академічного. Наприкінці 70-х років XX століття театр закрився на реставрацію. В ньому було зміцнено фундаменти, переплановано підвальні приміщення, здійснено реконструкцію сценічних механізмів. У нішах фойє було встановлено погруддя Т. Шевченка, І. Франка, А. Міцкевича, О. Пушкіна, а в нішах дзеркального залу - М. Лисенка, С. Гулака-Артемовського, М. Глінки, П. Чайковського, виконані скульпторами Е. Мисько, Я. Чайкою, Й. Садовським, О. Пилєвим. Оновлений театр відкрився у 1984 році. У травні 1999 року театр став важливим об'єктом Шостої Зустрічі Президентів країн Центральної Європи у Львові, що сприяло другому оновленню театру. В 2000 році театр святкував свій 100-річний ювілей. До цієї дати Львівській Опері було присвоєно ім'я Соломиї Крушельницької. 5 жовтня 2005 року театру було надано статус Національного. В другій половині 2000-х років у дзеркальному залі театру було встановлено скульптурні портрети видатних українських співаків першої половини XX століття С. Крушельницької, О. Мишуги, М. Менцинського; видатного українського сценографа другої половини XX століття, народного художника України Євгена Лисика та диригента Ярослава Вощака. У 2009 році Львівський національний академічний театр опери та балету став членом асоціації «Опера Европа». Торжественное открытие театра состоялось 4 октября 1900 года. В открытии приняли участие художник Г. Семирадский, писатель Г. Сенкевич, композитор И. Падеревский и делегации из разных европейских театров. Специально для театра заказали парадный занавес "Парнас" у знаменитого художника академической школы Генрика Семирадского (1843-1902), который тогда жил в Риме. Художник не успел реализовать заказ к открытию театра, поэтому впервые занавес Семирадского был продемонстрирован зрителям 11 января 1901 года. Теперь занавес можно увидеть лишь на премьерных спектаклях и больших торжествах. Центром композиции здания является театральный зал, который состоит из партера, окруженного по бокам ложами, двух балконов с ложами и третьего балкона ("галерки"), к которому ведет отдельная лестница и предусмотрены даже отдельные входы с боковых фасадов сооружения. Всего есть 44 ложи, одна из них, при авансцене, предназначалась для цесаря и была оборудована отдельным входом, хотя Франц Иосиф I так никогда и не побывал в Новом городском театре. Скульптурные украшения зала выполнили Петр Виталис Герасимович, Петр Вийтович, Эдвард Подгурский, Джоано Джованетти и ученики Львовской художественно промышленной школы. Зал поражает пышностью позолоченных скульптур и украшений на фоне красного плюша кресел и обивки. Над авансценой размещены скульптуры крылатого Гения и богини Искусств, работы Петра Вийтовича, которые держат герб города Львова и лавровую ветвь. Потолок театрального зала украшает круглый плафон, разрисованный под руководством Станислава Рейхана. Он является также автором плафона "Апофеоз Славы" над авансценой. Круг вокруг люстры над театральным залом разделен на десять секторов. В каждом из них - аллегорические женские фигуры. Над главным фасадом театра возвышаются три крылатые шестиметровые медные скульптуры: в центре - "Слава" с позолоченной пальмовой ветвью, слева - "Гений драмы" с маской, справа - "Гений музыки" с лирой. Они выполнены по моделям Петра Вийтовича на фабрике А. Бешорнера в Вене в 1900 году. Под фигурой "Славы" - треугольный фронтон, в тимпане которого (длиной 20 м и высотой 4,2 м) установлена горельефная десятифигурная композиция Антония Попеля "Радости и страдания жизни". Ниже, над главным карнизом, с обеих сторон главного фасада, возвышаются статуи восьми муз, которые вырезали из песчаника скульпторы Антоний Попель, Юлиан Марковский, Тадеуш Вишневецкии, Юлиуш Белтовский, Тадеуш Баронч. Между этими фигурами муз на главном фасаде установлены две рельефные композиции: "Дань поэзии" (слева) и "Гомер декламирует свои поэзии" (справа) авторства Эдмунда Плишевского. Рядом, на боковых фасадах, также два барельефа этого скульптора. Под фронтоном установлены два картуша с гербами Львова. Над закругленными арками лоджии установлены три пары аллегорических скульптур Станислава Вуйцика: справа - "Поэзия" и "Музыка", в центре - "Слава" и "Фортуна", слева - "Комедия" и "Трагедия". В боковых нишах сидят две больших аллегорические женские фигуры. Слева - улыбающаяся "Комедия" с маской (автор Тадеуш Баронч), справа - "Трагедия" со стилосом в руках (автор Антоний Попель). Театр именовался Большой городской театр и работал до 1934 года. В 1934 году театр был закрыт из-за финансовых затруднений. В декабре 1939 года с вхождением Западной Украины в состав СССР, Большой городской театр был переименован на Львовский государственный театр оперы и балета. В столетие со дня рождения Ивана Франко (1956 год) театру было присвоено его имя. В 1961 году театр получил статус Академического. В конце 70-х годов XX века театр закрылся на реставрацию. В нем были укреплены фундаменты, перепланированы подвальные помещения, осуществлена реконструкция сценических механизмов. В нишах фойе были установлены бюсты Т. Шевченко, И. Франка, А. Мицкевича, А. Пушкина, а в нишах зеркального зала - Н. Лысенко, С. Гулака-Артемовского, М. Глинки, П. Чайковского, выполненные скульпторами Е. Мысько, Я. Чайкой, И. Садовским, О. Пилевим. Обновленный театр открылся в 1984 году. В мае 1999 года театр стал важным объектом Шестой Встречи Президентов стран Центральной Европы во Львове, что способствовало второму обновлению театра. В 2000 году театр праздновал свой 100-летний юбилей. К этой дате Львовской Опере было присвоено имя Соломыи Крушельницкой. 5 октября 2005 года театр получил статус Национального. Во второй половине 2000-х годов в зеркальном зале театра были установлены скульптурные портреты выдающихся украинских певцов первой половины XX века С. Крушельницкой, О. Мишуги, М. Менцинского; выдающегося украинского сценографа второй половины XX века, народного художника Украины Евгения Лысыка и дирижера Ярослава Вощака. В 2009 году Львовский национальный академический театр оперы и балета стал членом ассоциации «Опера Европа». |
||||||
Пропоную також інші сторінки моєї фоторозповіді про Львів: |
||||||
|
||||||
Першоджерела:
# Путівник «Вся Україна»; Андрій Івченко; Державне науково-виробниче підприємство «Картографія»; Київ-2006.
# «500 чарівних куточків України, які варто відвідати»; Т.Лагунова, Ю.Кашуба;Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», Харків-2007. # Путівник «Автомобільна прогулянка Україною»; І.Лилько, Ю.Ференцева, А.Глазовий, І.Чеховський; «Балтія-Друк»; Київ-2008. # «Львівські вулиці і кам’яниці...»; Ігор Мельник; видавництво «Центр Європи»; Львів-2008. # «Львів - план міста»; Державне науково-виробниче підприємство «Картографія»; Київ-2003. # «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР». # Сайт «Володимир Цісарик | скульптор». # Вікіпедія. # Інформаційні таблиці відповідних об’єктів. |
||||||
Усі права застережено. © 2003-2021 Сергій Клименко |
|
|
|
|