Фото липня 2008 року. |
Будинок на розі проспекту Шевченка та вулиці Руданського.
Здание на углу проспекта Шевченко и улицы Руданского. |
Трохи далі, на розі вулиці Чайковського (колишня вул. Хорущини) та проспекту Шевченка (колишня вул. Академічна) стоїть
знаменита кам'яниця Сеґаля - один з найкращих зразків сецесії у Львові.
Фактично цей будинок має дві адреси - Чайковського № 6 та проспект Шевченка № 4.
Цю кам'яницю будували у 1904-1905 роках на замовлення доктора Адольфа Сеґаля, який був тоді власником маєтку у Майничу Самбірського повіту.
Будувало її архітектурне бюро Уляма за проектом Тадеуша Обмінського, професора архітектури Львівської політехніки,
який після смерті Густава Бізанца очолив кафедру будівництва і будівельного законодавства.
Багато будинків Обмінський споруджував у співпраці з будівельним концерном Івана Левинського.
Співавтором проекту вважається також архітектор Зиґмунд Кєндзерський.
За радянських часів чудові сецесійні інтер'єри було частково понищено.
Наразі збереглися деякі елементи сходової клітки, решітки, віконні рами, двері, п'єци та спіральні "чорні сходи".
Частково зберігся інтер'єр наріжного салону на другому поверсі кам'яниці -
з каміном, унікальним вітражем, виконаним у львівській майстерні Леона Аппеля за начерками Обмінського,
фігурами танцівниць у верхній частині стіни та панно-гобеленами зі сецесійно-замріяними фігурами жінок.
Чуть дальше, на углу улицы Чайковского (бывшая ул. Хорущины) и проспекта Шевченко (бывшая ул. Академическая) стоит знаменитый дом Сегаля - один из лучших образцов сецессии во Львове. Фактически этот дом имеет два адреса - Чайковского № 6 и проспект Шевченко № 4. Это здание строили в 1904-1905 годах по заказу доктора Адольфа Сегаля, который был тогда владельцем имения в Майниче Самбирского уезда. Строило его архитектурное бюро Уляма по проекту Тадеуша Обминского, профессора архитектуры Львовской политехники, который после смерти Густава Бизанца возглавил кафедру строительства и строительного законодательства. Много домов Обминский сооружал в сотрудничестве со строительным концерном Ивана Левинского. Соавтором проекта считается также архитектор Зигмунд Кендзерский. В советское время прекрасные сецессионные интерьеры были частично уничтожены. Доныне сохранились некоторые элементы лестничной клетки, решетки, оконные рамы, двери, голландки и спиральная "черная лестница". Частично сохранился интерьер углового салона на втором этаже здания - с камином, уникальным витражом, выполненным во львовской мастерской Леона Аппеля по наброскам Обминского, фигурами танцовщиц в верхней части стены и панно-гобеленами с сецессионно-мечтательными фигурами женщин.
Чуть дальше, на углу улицы Чайковского (бывшая ул. Хорущины) и проспекта Шевченко (бывшая ул. Академическая) стоит знаменитый дом Сегаля - один из лучших образцов сецессии во Львове. Фактически этот дом имеет два адреса - Чайковского № 6 и проспект Шевченко № 4. Это здание строили в 1904-1905 годах по заказу доктора Адольфа Сегаля, который был тогда владельцем имения в Майниче Самбирского уезда. Строило его архитектурное бюро Уляма по проекту Тадеуша Обминского, профессора архитектуры Львовской политехники, который после смерти Густава Бизанца возглавил кафедру строительства и строительного законодательства. Много домов Обминский сооружал в сотрудничестве со строительным концерном Ивана Левинского. Соавтором проекта считается также архитектор Зигмунд Кендзерский. В советское время прекрасные сецессионные интерьеры были частично уничтожены. Доныне сохранились некоторые элементы лестничной клетки, решетки, оконные рамы, двери, голландки и спиральная "черная лестница". Частично сохранился интерьер углового салона на втором этаже здания - с камином, уникальным витражом, выполненным во львовской мастерской Леона Аппеля по наброскам Обминского, фигурами танцовщиц в верхней части стены и панно-гобеленами с сецессионно-мечтательными фигурами женщин.
Фото липня 2003 року. |
Фото липня 2003 року. |
Львів. Проспектом Тараса Шевченка.
Львов. По проспекту Тараса Шевченко. Lviv. Taras Shevchenko Ave. |
Фото липня 2008 року. |
Фото липня 2008 року. |
Львів. Проспектом Тараса Шевченка.
Львов. По проспекту Тараса Шевченко. Lviv. Taras Shevchenko Ave. |
Фото липня 2008 року. |
Львів. На проспекті Тараса Шевченка.
Львов. На проспекте Тараса Шевченко. Lviv. Taras Shevchenko Ave. |
Фото липня 2008 року. |
Фото липня 2008 року. |
Львів. Колишня Торгово-Промислова палата (пр. Шевченка, 17-19).
Тепер ця будівля належить прокуратурі Львівської області. 8 травня 2000 року біля цього будинку російськими шовіністами було закатовано національного композитора Ігора Білозіра. Львов. Бывшая Торгово-Промышленная палата (пр. Шевченко, 17-19). Теперь это здание принадлежит прокуратуре Львовской области. 8 мая 2000 гнода возле этого здания российскими шовинистами был избит до смерти национальный композитор Игорь Билозир. |
Фото липня 2003 року. |
Фото липня 2008 року. |
Пам’ятник Михайлу Грушевському на проспекті Тараса Шевченка.
Памятник Михаилу Грушевскому на проспекте Тараса Шевченко. Lviv. Mykhailo Hrushevsky Monument (Taras Shevchenko Ave.) |
Фото липня 2008 року. |
Північно-східний великий круглий форт «Цитаделі» (вул. Каліча Гора).
Львівська Цитадель - фортифікаційна споруда у Галицькому районі Львова. Єдиний в Україні комплекс фортифікаційних укріплень середини XIX століття, який дійшов до нашого часу майже без змін. Комплекс Цитаделі розташований на узгір'ї, яке складається з трьох невеликих гір: Шембека (Вроновських), Познаньської (Пелчинської) і Жебрацької. Львівська Цитадель є пам'яткою архітектури місцевого значення. Северо-восточный большой круглый форт «Цитадели» (ул. Калича Гора). Львовская Цитадель - фортификационное сооружение в Галицком районе Львова. Единственный в Украине комплекс фортификационных укреплений середины XIX века, который дошел до нашего времени почти без изменений. Комплекс Цитадели расположен на взгорье, которое состоит из трех небольших гор: Шембека (Вроновских), Познанской (Пелчинской) и Жебрацкой (Нищенской). Львовская Цитадель является памятником архитектуры местного значения. Lviv. «Citadel». |
Фото липня 2008 року. |
Квадратна вежа біля корпусу казарм «Цитаделі».
Цитадель складалася з двох великих круглих фортів, або бастіонів, як їх називали офіційно, двох малих і центрального укріплення. Форти були розташовані по кутах чотирикутника, центральне укріплення - між ними. Все це було підсилене системою ровів з перекинутими через них дерев'яними мостами. Згідно з проектом, протягом 1852-1854 років на території узгір'я було споруджено такі об’єкти: - головний корпус казарм (V-подібний у плані); - дві квадратних у плані вежі, розміщені на деякій віддалі від торців казарми; - чотири вежі Максиміліана (дві більші з внутрішнім діаметром 36 метрів розміщені на північ від казарм, а дві менші з внутрішнім діаметром 18 метрів розміщені від казарм на південь). Квадратная башня возле корпуса казарм «Цитадели». Цитадель состояла из двух больших круглых фортов, или бастионов, как их называли официально, двух малых и центрального укрепления. Форты были расположены по углам четырехугольника, центральное укрепление - между ними. Все это было усилено системой рвов с переброшенными через них деревянными мостами. Согласно проекту, в течение 1852-1854 годов на территории взгорья были построены следующие объекты: - главный корпус казарм (V-образный в плане); - две квадратных в плане башни, размещенные на некотором расстоянии от торцов казармы; - четыре башни Максимилиана (две большие с внутренним диаметром 36 метров размещены к северу от казарм, а две меньшие с внутренним диаметром 18 метров размещены от казарм на юг). |
Фото липня 2008 року. |
На вулиці Коперника, під монастирем Св. Лазаря.
Стара криниця з двома скульптурами левів, які походять з XVII століття і були перевезені сюди зі старої вежі міської ратуші, яка завалилась у 1826 році. За криницею можна піднятися сходками до стіни шпиталю Св. Лазаря й оглянути дві старовинні таблиці із зображеннями Св. Лазаря та Бога-Отця з Ісусом Христом на колінах. На улице Коперника, под монастырем Св. Лазаря. Старый колодец с двумя скульптурами львов, которые пришли из XVII века и были перевезены сюда со старой башни городской ратуши, которая завалилась в 1826 году. За колодцем можно подняться сходками к стене госпиталя Св. Лазаря и осмотреть две старинных таблицы с изображениями Св. Лазаря и Бога-отца с Иисусом Христом на коленях. Lviv. Copernicus Str. The old well with the sculptures of a lions. |
Фото липня 2008 року. |
Фото липня 2008 року. |
Пам’ятник Жертвам комуністичних злочинів, вул. Степана Бандери (площа Шашкевича).
Пам’ятник встановлено 1997 року навпроти колишньої катівні НКВД. Скульптори П. Штаєр і Р. Сивенький. Памятник Жертвам коммунистических злодеяний (ул. Степана Бандеры). Памятник установлен в 1997 году напротив бывшего застенка НКВД. Скульпторы П. Штаер и Р. Сивенький. Lviv. The Memorial to Victims of Communistic Crimes (Stepan Bandera Str.) |
Фото липня 2008 року. |
Колишній костел та монастир Св. Лазаря (вул. Коперника, 27)
були споруджені у 1620-1640 роках будівничими Амвросієм Прихильним, Якобом Боні та Мартином Годним.
Оскільки Св. Лазар вважався покровителем бідних та недужих, то при костелі здавна було створено шпиталь і притулок для старців.
Зараз частина цього комплексу використовується хоровою школою та капелою "Дударик".
Поруч стоять кілька будівель колишнього притулку для вбогих, яким керував брат матері Маркіяна Шашкевича.
Бывший костел и монастырь Св. Лазаря (ул. Коперника, 27) были построены в 1620-1640 годах строителями Амвросием Благосклонным, Якобом Боне и Мартыном Годным. Поскольку Св. Лазарь считался покровителем бедных и больных, то при костеле издавна были созданы госпиталь и приют для старцев. Ныне часть этого комплекса используется хоровой школой и капеллой "Дударик". Рядом стоят несколько зданий бывшего приюта для убогих, которым руководил брат матери Маркияна Шашкевича. |
Фото липня 2008 року. |
Фото липня 2008 року. |
Колишній костел святої Марії Магдалини (вул. Степана Бандери, 10).
Зараз - Львівський Будинок огранної та камерної музики. Бывший костел святой Марии Магдалины (ул. Степана Бандеры, 10). Ныне - Львовский Дом огранной и камерной музыки. Lviv. The former Church of St. Mary Magdalene (10 Stepan Bandera Str.) Nowadays it is the Organ Hall. |
Фото червня 2009 року. |
На вулиці Степана Бандери, перед головним корпусом Національного університету «Львівська політехніка».
Зверніть увагу на специфічну тільки для Львова систему паркування: проміж трамвайних колій посеред вулиці... ще й безпосередньо під знаком «Зупинку заборонено»... На улице Степана Бандеры, перед главным корпусом Национального университета «Львовская политехника». Обратите внимание на специфичную только для Львова систему парковки: между трамвайными путями посреди улицы... еще и непосредственно под знаком «Остановка запрещена»... Lviv. It is the Stepan Bandera Street. |
Фото червня 2009 року. |
Національний університет «Львівська політехніка», головний корпус,
пам’ятка архітектури 1874-1877 років (вул. С. Бандери, 12).
Попередницею «Львівської політехніки» була Технічна академія, створена 4 листопада 1844 року. Цей учбовий заклад був однією з перших академічних технічних шкіл у Європі й першою в Україні. Национальный университет «Львовская политехника», главный корпус, памятник архитектуры 1874-1877 годов (ул. С. Бандеры, 12). Предшественницей «Львовской политехники» была Техническая академия, созданная 4 ноября 1844 года. Это учебное заведение было одной из первых академических технических школ в Европе и первой в Украине. Lviv Polytechnic National University, building 9 (12 Stepan Bandera Str.) |
До 1877 року Технічна академія у Львові містилась у тісних приміщеннях будинку Даровських на площі Каструм (тепер ріг вулиць Вірменської та Театральної).
В 1872 році Галицький крайовий виділ закупив від Марії Фредро ділянку при вул. Новий Світ (зараз - Степана Бандери).
У 1874-1877 роках 240 мулярів, 40 теслярів, 30 каменярів збудували спочатку хімічний корпус з боку площі Св. Юра, а потім головний корпус Технічної академії, які відповідали тодішнім вимогам технічної освіти. Проект цього корпусу та будинку хімічної лабораторії академії виконав архітектор Юліан Захаревич. Реалізація проекту здійснена Г. Бізанцем, пластично-декоративне оздоблення виконав Л. Марконі.
14 лютого 1877 року відбулось урочисте освячення нових корпусів за участі трьох тодішніх Львівських архієпископів - Йосифа Сембратовича, Францішка Вєжехлейського та Григорія Ромашкана, намісника Королівства Галичини та Володимирії Альфреда Потоцького, маршалка Галицького сейму Людвіка Водзіцького. Ректором на той час був Юліан Октавіан Захаревич, якому цісар Франц Йосиф I надав шляхетський титул "із Льва-города". Місяць раніше була репрезентована перша у Львові телефонна лінія - між головним та хімічним корпусами. Під час відвідин Політехніки 13 вересня 1880 року цісар Франц Йосиф I подарував вищій школі свій портрет та замовив в майстерні Яна Матейка 11 картин, які зараз прикрашають актовий зал головного корпусу.
До 1877 года Техническая академия во Львове размещалась в тесных помещениях дома Даровских на площади Каструм (теперь угол улиц Армянской и Театральной). В 1872 году Галицкий краевой отдел закупил у Марии Фредро участок при ул. Новый Мир (ныне - Степана Бандеры).
В 1874-1877 годах 240 каменщиков, 40 плотников, 30 каменотесов построили сначала химический корпус со стороны площади Св. Юра, а затем главный корпус Технической академии, которые соответствовали тогдашним требованиям технического образования. Проект этого корпуса и дома химической лаборатории академии выполнил архитектор Юлиан Захаревич. Реализация проекта осуществлена Г. Бизанцем, пластично-декоративную отделку выполнил Л. Маркони.
14 февраля 1877 года состоялось торжественное освящение новых корпусов при участии трех тогдашних Львовских архиепископов - Иосифа Сембратовича, Францишка Вежехлейского и Григория Ромашкана, наместника Королевства Галичины и Володимирии Альфреда Потоцкого, маршалка Галицкого сейма Людвика Водзицкого. Ректором на то время был Юлиан Октавиан Захаревич, которому цесарь Франц Иосиф I предоставил благородный титул "из Льва-града". Месяцем раньше была представлена первая во Львове телефонная линия - между главным и химическим корпусами. Во время посещения Политехники 13 сентября 1880 года цесарь Франц Иосиф I подарил высшей школе свой портрет и заказал в мастерской Яна Матейка 11 картин, которые в настоящий момент украшают актовый зал главного корпуса.
У 1874-1877 роках 240 мулярів, 40 теслярів, 30 каменярів збудували спочатку хімічний корпус з боку площі Св. Юра, а потім головний корпус Технічної академії, які відповідали тодішнім вимогам технічної освіти. Проект цього корпусу та будинку хімічної лабораторії академії виконав архітектор Юліан Захаревич. Реалізація проекту здійснена Г. Бізанцем, пластично-декоративне оздоблення виконав Л. Марконі.
14 лютого 1877 року відбулось урочисте освячення нових корпусів за участі трьох тодішніх Львівських архієпископів - Йосифа Сембратовича, Францішка Вєжехлейського та Григорія Ромашкана, намісника Королівства Галичини та Володимирії Альфреда Потоцького, маршалка Галицького сейму Людвіка Водзіцького. Ректором на той час був Юліан Октавіан Захаревич, якому цісар Франц Йосиф I надав шляхетський титул "із Льва-города". Місяць раніше була репрезентована перша у Львові телефонна лінія - між головним та хімічним корпусами. Під час відвідин Політехніки 13 вересня 1880 року цісар Франц Йосиф I подарував вищій школі свій портрет та замовив в майстерні Яна Матейка 11 картин, які зараз прикрашають актовий зал головного корпусу.
До 1877 года Техническая академия во Львове размещалась в тесных помещениях дома Даровских на площади Каструм (теперь угол улиц Армянской и Театральной). В 1872 году Галицкий краевой отдел закупил у Марии Фредро участок при ул. Новый Мир (ныне - Степана Бандеры).
В 1874-1877 годах 240 каменщиков, 40 плотников, 30 каменотесов построили сначала химический корпус со стороны площади Св. Юра, а затем главный корпус Технической академии, которые соответствовали тогдашним требованиям технического образования. Проект этого корпуса и дома химической лаборатории академии выполнил архитектор Юлиан Захаревич. Реализация проекта осуществлена Г. Бизанцем, пластично-декоративную отделку выполнил Л. Маркони.
14 февраля 1877 года состоялось торжественное освящение новых корпусов при участии трех тогдашних Львовских архиепископов - Иосифа Сембратовича, Францишка Вежехлейского и Григория Ромашкана, наместника Королевства Галичины и Володимирии Альфреда Потоцкого, маршалка Галицкого сейма Людвика Водзицкого. Ректором на то время был Юлиан Октавиан Захаревич, которому цесарь Франц Иосиф I предоставил благородный титул "из Льва-града". Месяцем раньше была представлена первая во Львове телефонная линия - между главным и химическим корпусами. Во время посещения Политехники 13 сентября 1880 года цесарь Франц Иосиф I подарил высшей школе свой портрет и заказал в мастерской Яна Матейка 11 картин, которые в настоящий момент украшают актовый зал главного корпуса.
Фото червня 2009 року. |
Фото червня 2009 року. |
Національний університет «Львівська політехніка», головний корпус,
пам’ятка архітектури 1874-1877 років (вул. С. Бандери, 12).
Национальный университет «Львовская политехника», главный корпус, памятник архитектуры 1874-1877 годов (ул. С. Бандеры, 12). Lviv Polytechnic National University, building 9 (12 Stepan Bandera Str.) |
У 1892 році поряд з Політехнікою проводилась Галицька будівельна виставка.
Про неї нагадує залізобетонний місток, що донині стоїть із західного боку головного корпусу.
Через нього переводять абітурієнтів під час посвячення у студенти.
Хоча під цим містком ще є табличка з римськими цифрами MDCCCXCIV, тобто рік 1894.
Ця невелика споруда мала демонструвати переваги залізобетону.
В роки I Світової війни головний корпус політехніки перетворили на військовий шпиталь. Для транспортування поранених провели спеціальну трамвайну лінію, яку розібрали лише у 1960-х роках. Біля містка за часів II Речі Посполитої було споруджено пам'ятник польським повстанцям, які виступили проти проголошення української державності в Галичині у листопаді 1918 року. Зараз біля головного корпусу, з боку вул. Професорської стоїть пам'ятник полеглим у II Світовій війні. У цій війні студенти та викладачі, випускники Львівської політехніки воювали практично на всіх фронтах у складі різних регулярних та партизанських армій. Серед них - головний командир УПА Роман Шухевич (генерал-хорунжий Тарас Чупринка) та генерал Владислав Сікорський, прем'єр польського уряду в екзилі та командувач польськими військами, що воювали на боці Великобританії та США.
В 1892 году рядом с Политехникой проводилась Галицкая строительная выставка. О ней напоминает железобетонный мостик, который доныне стоит с западной стороны главного корпуса. Через него переводят абитуриентов во время посвящения в студенты. Хотя под этим мостиком еще есть табличка с римскими цифрами MDCCCXCIV, то есть год 1894. Это небольшое сооружение должно было демонстрировать преимущества железобетона.
В годы I Мировой войны главный корпус политехники превратили в военный госпиталь. Для транспортировки раненых провели специальную трамвайную линию, которую разобрали лишь в 1960-х годах. Около мостика во времена II Речи Посполитой был построен памятник польским повстанцам, которые выступили против провозглашения украинской государственности в Галичине в ноябре 1918 года. В настоящий момент около главного корпуса, со стороны ул. Профессорской стоит памятник павшим во II Мировой войне. В этой войне студенты и преподаватели, выпускники Львовской политехники воевали практически на всех фронтах в составе разных регулярных и партизанских армий. Среди них - главный командир УПА Роман Шухевич (генерал-хорунжий Тарас Чупринка) и генерал Владислав Сикорский, премьер польского правительства в изгнании и командующий польскими войсками, которые воевали на стороне Великобритании и США.
В роки I Світової війни головний корпус політехніки перетворили на військовий шпиталь. Для транспортування поранених провели спеціальну трамвайну лінію, яку розібрали лише у 1960-х роках. Біля містка за часів II Речі Посполитої було споруджено пам'ятник польським повстанцям, які виступили проти проголошення української державності в Галичині у листопаді 1918 року. Зараз біля головного корпусу, з боку вул. Професорської стоїть пам'ятник полеглим у II Світовій війні. У цій війні студенти та викладачі, випускники Львівської політехніки воювали практично на всіх фронтах у складі різних регулярних та партизанських армій. Серед них - головний командир УПА Роман Шухевич (генерал-хорунжий Тарас Чупринка) та генерал Владислав Сікорський, прем'єр польського уряду в екзилі та командувач польськими військами, що воювали на боці Великобританії та США.
В 1892 году рядом с Политехникой проводилась Галицкая строительная выставка. О ней напоминает железобетонный мостик, который доныне стоит с западной стороны главного корпуса. Через него переводят абитуриентов во время посвящения в студенты. Хотя под этим мостиком еще есть табличка с римскими цифрами MDCCCXCIV, то есть год 1894. Это небольшое сооружение должно было демонстрировать преимущества железобетона.
В годы I Мировой войны главный корпус политехники превратили в военный госпиталь. Для транспортировки раненых провели специальную трамвайную линию, которую разобрали лишь в 1960-х годах. Около мостика во времена II Речи Посполитой был построен памятник польским повстанцам, которые выступили против провозглашения украинской государственности в Галичине в ноябре 1918 года. В настоящий момент около главного корпуса, со стороны ул. Профессорской стоит памятник павшим во II Мировой войне. В этой войне студенты и преподаватели, выпускники Львовской политехники воевали практически на всех фронтах в составе разных регулярных и партизанских армий. Среди них - главный командир УПА Роман Шухевич (генерал-хорунжий Тарас Чупринка) и генерал Владислав Сикорский, премьер польского правительства в изгнании и командующий польскими войсками, которые воевали на стороне Великобритании и США.
Фото липня 2008 року. |
Національний університет «Львівська політехніка», навчальний корпус №9,
(пл. Святого Юра, 9).
Национальный университет «Львовская политехника», учебный корпус №9, (пл. Святого Юра, 9). Lviv Polytechnic National University, building 9 (9 St. Yura Sq.) |
Фото жовтня 2013 року. |
Фото жовтня 2013 року. |
Будинок на розі вулиць Митрополита Андрея та Шептицьких.
Пам’ятна дошка на цьому будинку нагадує:
«Вулицю названо в честь Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького (1865-1944)».
Здание на углу улиц Митрополита Андрея и Шептицких. Мемориальная доска на этом здании напоминает (на Украинском языке):
«Улица названа в честь Слуги Божего Митрополита Андрея Шептицкого (1865-1944)».
|
Фото жовтня 2013 року. |
Церква Святих Ольги і Єлизавети (Костел Святої Ельжбети), пл. Кропивницького, 1.
Костел збудовано у 1903-1911 роках в стилі неоґотика, архітектор Теодор-Мар'ян Тальовський. Храм було споруджено в пам'ять про популярну в народі імператрицю Єлизавету Баварську (Габсбурґ), дружину цісаря Австро-Угорщини Франца-Йосифа I. 1946 року костел закрили, там панував цілковитий безлад до 1970-х, коли будівлю передали під склад. У 1991 році храм передали греко-католицькій громаді й освятили як церкву свв. Ольги та Єлизавети. Ця будівля є найвищою в місті, її висота 88 метрів. Церковь Святых Ольги и Елизаветы (Костёл Святой Эльжбеты) пл. Кропивницкого, 1. Костёл сооружён в 1903-1911 годах в стиле неоготика, архитектор Теодор-Марьян Талевский. Храм был построен в память о популярной в народе императрице Елизавете Баварской (Габсбург), жене цесаря Австро-Венгрии Франца-Иосифа I. В 1946 году костёл закрыли, там царил полный беспорядок до 1970-х, когда здание передали под склад. В 1991 году храм передали греко-католической общине и освятили как церковь свв. Ольги и Елизаветы. Это здание является наивысшим в городе, его высота 88 метров. Church of St. Olha and Elizabeth. |
Фото жовтня 2013 року. |
Пам’ятник Степанові Бандері на площі між вулицями Шептицьких, Степана Бандери та Митрополита Ангеловича, неподалік собору Святих Єлизавети і Ольги.
Пам’ятник було відкрито 14 жовтня 2007 року, скульптор - Микола Посікіра, архітектори - Михайло Федик та Юрій Столяров. Фігура Степана Бандери на повний зріст має висоту 7 метрів. За ним стоїть Стелла Української Державності - 30-метрова тріумфальна арка на чотирьох колонах з барельєфними композиціями. Кожна із цих колон символізує певний період української історії: перший - княжа доба, другий - козаччина, третій - УНР (Українська Народна Республіка), четвертий - сучасна Україна. Памятник Степану Бандере на площади между улицами Шептицких, Степана Бандеры и Митрополита Ангеловича, близ собора Святых Елизаветы и Ольги. Фигура Степана Бандеры во весь рост имеет высоту 7 метров. За ней стоит Стелла Украинской Государственности - 30-метровая триумфальная арка на четырёх колоннах с барельефными композициями. Каждая из этих колонн символизирует определенный период украинской истории: первый - княжеская эпоха, второй - казачество, третий - УНР (Украинская Народная Республика), четвертый - современная Украина. Monument to Stepan Bandera. |
Фото липня 2008 року. |
Собор Святого Юра, пам’ятка архітектури 1744-1770 років. Вид з площі Святого Юра.
Це - найголовніша святиня греко-католицької церкви, збудована за проектом архітектора Б. Меритина. Монументальний архітектурний ансамбль храму виконано у бароково-рококовому стилі з виразними національними рисами. Собор Святого Юра, памятник архитектуры 1744-1770 годов. Вид с площади Святого Юра. Это - главнейшая святыня греко-католической церкви, построенная по проекту архитектора Б. Меритина. Монументальный архитектурный ансамбль храма выполнен в барокково-рококовом стиле с выразительными национальными чертами. Lviv. St. Yura Cathedral, 1744-1770. View from St. Yura Sq. |
Фото липня 2008 року. |
Фото липня 2008 року. |
Собор Святого Юра, пам’ятка архітектури 1744-1770 років (пл. Св. Юра, 5).
Брама «від базару». Цю браму (з ярмаркової площі перед катедрою) 1770 року збудували каменярі Петро Білостоцький та Онуфрій Стефанський, а також скульптор М. Філевич. Собор Святого Юра, памятник архитектуры 1744-1770 годов (пл. Св. Юра, 5). Ворота «от базара». Эти ворота (от ярмарочной площади перед кафедрой) в 1770 году построили каменщики Петр Билостоцкий и Ануфрий Стефанский, а также скульптор М. Филевич. Lviv. St. Yura Cathedral, 1744-1770. |
Фото липня 2008 року. |
Львів. Собор Святого Юра, пам’ятка архітектури 1744-1770 років (пл. Св. Юра, 5).
Львов. Собор Святого Юра, памятник архитектуры 1744-1770 годов (пл. Св. Юра, 5). Lviv. St. Yura Cathedral, 1744-1770. |
Фото липня 2008 року. |
Фото липня 2008 року. |
Фото липня 2008 року. |
Собор Святого Юра
стоїть на терасі, до якої ведуть паристі сходи, прикрашені рококовою ажурною балюстрадою та скульптурами геніїв роботи Сімеона Стажевського.
У невеличкому гроті під терасою розміщено скульптуру Святого Онуфрія (також роботи С. Стажевського).
Собор Святого Юра стоит на террасе, к которой ведут парные лестницы, украшенные рококовой ажурной балюстрадой и скульптурами гениев работы Симеона Стажевского. В небольшом гроте под террасой размещена скульптура Святого Онуфрия (также работы С. Стажевского). Lviv. St. Yura Cathedral, 1744-1770. |
Фото липня 2008 року. |
Фото липня 2008 року. |
Львів. Собор Святого Юра, пам’ятка архітектури 1744-1770 років (пл. Св. Юра, 5).
Фасад храму акцентовано монументальним порталом з постатями отців східної церкви - митрополитів Атанасія та Лева роботи сілезького скульптора Йогана Пінзеля. Скульптурна група «Юрій-Змієборець», що увінчує атик, - також роботи Пінзеля. Львов. Собор Святого Юра, памятник архитектуры 1744-1770 годов (пл. Св. Юра, 5). Фасад храма акцентирован монументальным порталом с фигурами отцов восточной церкви - митрополитов Афанасия и Льва работы силезского скульптора Иогана Пинзеля. Скульптурная группа «Георгий Победоносец», венчающая аттик, - также работы Пинзеля. Lviv. St. Yura Cathedral, 1744-1770. |
Фото липня 2008 року. |
Пам’ятна дошка на соборі Св. Юра нагадує (Українською, англійською та німецькою мовами):
«5 грудня 1826 року в соборі Св. Юра під батутою Франца Ксавера Моцарта відбулось історичне виконання "Реквієму" Вольфганга Амадея Моцарта.
Ф. К. Моцарт, молодший син великого композитора, жив і творив у Львові з 1808 до 1838 року.» Мемориальная доска на соборе Св. Юра напоминает (на Украинском, английском и немецком языках):
«5 декабря 1826 года в соборе Св. Юра под дирижированием Франца Ксавера Моцарта состоялось историческое исполнение "Реквиема" Вольфганга Амадея Моцарта.
Ф. К. Моцарт, младший сын великого композитора, жил и творил во Львове с 1808 по 1838 год.» Lviv. St. Yura Cathedral. On the marble memorial plaque is inscription (in Ukrainian, English and German):
«On December 5, 1826 the historical execution of Wolfgang Amadeus Mozart's "Requiem" took place at St. George Cathedral under the aegis of Franz Xaver Mozart.
F. X. Mozart, younger son of the great composer, has been living and working in Lviv from 1808 to 1838.» |
Фото червня 2009 року. |
Фото червня 2009 року. |
Собор Святого Юра (пл. Св. Юра, 5).
Інтер'єр. Собор Святого Юра (пл. Св. Юра, 5). Интерьер. Lviv. St. Yura Cathedral (interior). |
Фото липня 2008 року. |
Фото липня 2008 року. |
Митрополичі палати (Палац греко-католицьких митрополитів) є пам’яткою барокової архітектури у Львові.
Пам’ятна дошка на палаці нагадує:
«В цих палатах протягом 1901-1944 років жив і служив Богові та Україні
духовний вождь нації Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький».
Митрополичьи палаты (Дворец греко-католицких митрополитов) являются памятником барокковой архитектуры во Львове. Мемориальная доска на дворце напоминает (на Украинском языке):
«В этих палатах в течение 1901-1944 годов жил и служил Богу и Украине
духовный вождь нации Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицкий».
Lviv. The palace of Greek Catholic metropolitans, 1761-1762. |
Митрополичий палац було збудовано у 1761-1762 роках К.-К. Фесінґером (реконструкція 1772-1774).
Роботи по оздобленню інтер'єру палат у 1775-1776 роках під наглядом Ф.-К. Кульчицього
виконували скульптор І. Щуровський, художники Стефан Угницький і Симеон Градолевський.
Реставрацію палат у 1885 році провів архітектор С. Гавришкевич, реставрацію 1922 року - Л. Левинський.
У червні 2001 року в цьому палаці зупинявся Папа Іван Павло II (1920-2005) під час свого офіційного візиту в Україну.
Митрополичий дворец был построен в 1761-1762 годах К.-К. Фесингером (реконструкция 1772-1774). Работы по отделке интерьера палат в 1775-1776 годах под надзором Ф.-К. Кульчицкого выполняли скульптор И. Щуровский, художники Стефан Угницкий и Симеон Градолевский. Реставрацию палат в 1885 году провел архитектор С. Гавришкевич, реставрацию 1922 года - Л. Левинский.
В июне 2001 года в этом дворце останавливался Папа Иоанн Павел II (1920-2005) во время своего официального визита в Украину.
У червні 2001 року в цьому палаці зупинявся Папа Іван Павло II (1920-2005) під час свого офіційного візиту в Україну.
Митрополичий дворец был построен в 1761-1762 годах К.-К. Фесингером (реконструкция 1772-1774). Работы по отделке интерьера палат в 1775-1776 годах под надзором Ф.-К. Кульчицкого выполняли скульптор И. Щуровский, художники Стефан Угницкий и Симеон Градолевский. Реставрацию палат в 1885 году провел архитектор С. Гавришкевич, реставрацию 1922 года - Л. Левинский.
В июне 2001 года в этом дворце останавливался Папа Иоанн Павел II (1920-2005) во время своего официального визита в Украину.
Фото липня 2008 року. |
Дзвіниця собору Святого Юра, пам'ятка архітектури 1828 року (реконструйована у 1865-1866 роках),
входить до комплексу собору святого Юра.
У дзвіниці - найдавніший дзвін України - Святоюрський, відлитий 1349 року за Дмитра Детька.
До середини XIX століття при соборі Святого Юра була дерев'яна дзвіниця. Спочатку вона була розташована із південного боку церкви, поруч із каплицею святого Прокопа та мурованою криницею. Проте, у зв'язку із запроектованим будівництвом семінарії (архітектор К. Фессінгер), за розпорядженням єпископа Льва Шептицького, у 1765 році каплицю було розібрано, колодязь засипано, а дзвіницю перенесено на західну сторону комплексу. Тоді дзвіниця була каркасної конструкції, як сказано в документі 1765 року «на чотирьох мізерних стовпах». На ній висіло 6 дзвонів. Нова дзвіниця постала із північно-західного рогу храму (автор проекту - інженер Гаєк /Hajek/). Наріжний камінь під неї було закладено 22 липня 1828 року. Приблизно через півстоліття, під час спорудження капітульного будинку в 1864-1866 роках, дзвіницю було перебудовано у нових архітектурних формах. Причиною реконструкції дзвіниці стала спроба наблизити її стилеві форми до стилю катедри. Авторами проекту перебудови були Йосиф Браунзейс і Ернст Гранач. Існуюча у сучасному вигляді дзвіниця - триярусна, квадратна в плані, завершена бароковою банею із високим ліхтарем. На рогах при основі бані її декорують кам'яні вазони, по боках - фігурні фронтони. Третій ярус на рогах декорований спареними пілястрами корінфського ордеру, які фланкують напівкругло завершені вікна. Нижче вікон йде орнаментальний пояс. Ця дзвіниця, на відміну від попередньої, своїми витонченими формами добре гармонує з архітектурою собору. Колокольня собора Святого Юра, памятник архитектуры 1828 года (реконструирована в 1865-1866 годах), входит в комплекс собора святого Юра. В колокольне - самый давний колокол Украины - Святоюрский, отлитый в 1349 году при Дмитрии Детьке. До середины XIX века при соборе Святого Юра была деревянная колокольня. Сначала она была расположена с южной стороны церкви, рядом с часовней святого Прокопия и каменным колодцем. Однако, в связи с запроектированным строительством семинарии (архитектор К. Фессингер), по распоряжению епископа Льва Шептицкого, в 1765 году часовня была разобрана, колодец засыпан, а колокольня перенесена на западную сторону комплекса. Тогда колокольня была каркасной конструкции, как сказано в документе 1765 года «на четырех мизерных столбах». На ней висело 6 колоколов. Новая колокольня появилась с северо-западного угла храма (автор проекта - инженер Гаек /Hajek/). Краеугольный камень под нее был заложен 22 июля 1828 года. Приблизительно через полвека, во время сооружения капитульного дома в 1864-1866 годах, колокольня была перестроена в новых архитектурных формах. Причиной реконструкции колокольни стала попытка приблизить ее стилевые формы к стилю кафедры. Авторами проекта перестройки были Иосиф Браунзейс и Эрнст Гранач. Существующая в современном виде колокольня - трехъярусная, квадратная в плане, завершенная барокковой баней с высоким фонарем. По углам при основании бани ее декорируют каменные вазоны, по бокам - фигурные фронтоны. Третий ярус по углам декорирован спаренными пилястрами коринфского ордера, которые фланкируют полукругло завершенные окна. Ниже окон идет орнаментальный пояс. Эта колокольня, в отличие от предыдущей, своими утонченными формами хорошо гармонирует с архитектурой собора. |
Фото жовтня 2013 року. |
Собор Святого Юра, пам’ятка архітектури 1744-1770 років.
Вид з вулиці Городоцька (від цирку). Собор Святого Юра, памятник архитектуры 1744-1770 годов. Вид с улицы Городоцкая (от цирка). Lviv. St. Yura Cathedral, 1744-1770. View from Horodotska Street. |
Фото жовтня 2013 року. |
Фото жовтня 2013 року. |
Храм Святої Анни, пам’ятка архітектури 1673-1730 років (вул. Городоцька, 32).
Новий муровний костел Св. Анни було споруджено 1673 року. Після часткової перебудови у 1730 році храм набув сучасного баркового вигляду. Нині храм належить греко-католицький громаді. Львівська правнича гімназія (вул. Леонтовича, 2). Вид з вулиці Городоцька. Храм Святой Анны, памятник архитектуры 1673-1730 годов (ул. Городоцкая, 32). Новый каменный костёл Св. Анны был сооружён в 1673 году. После частичной перестройки в 1730 году храм приобрел современный барковый вид. Ныне храм принадлежит греко-католический общине. Львовская правовая гимназия (ул. Леонтовича, 2). Вид с улицы Городоцкая. Lviv. Church of Saint Anne, 1673-1730. Lviv High School of Justice. View from Horodotska Street. |
Фото жовтня 2013 року. |
Пам’ятник «Охоронцям української державності» - правоохоронцям України, які загинули при виконанні службових обов’язків.
Цей пам’ятник в образі Юрія Змієборця створили скульптори В. Сухорський і А. Сухорський, архітектор О. Ярема, конструктори З. Бліхарський і Б. Ониськів. Пам’ятник розташовано на площі Генерала Григоренка (на перетині вулиць Академіка Гнатюка, Костюшка, Листопадового Чину, Гребінки та Менцинського). Памятник «Защитникам украинской государственности» - правохранителям Украины, погибшим при выполнении служебных обязанностей. Этот памятник в образе Георгия Победоносца создали скульпторы В. Сухорский и А. Сухорский, архитектор О. Ярема, конструкторы З. Блихарский и Б. Ониськов. Памятник расположен на площади Генерала Григоренко (на пересечении улиц Академика Гнатюка, Костюшко, Листопадового Чину, Гребенки и Менцинского). |
Фото липня 2008 року. |
Фото липня 2008 року. |
Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського (вул. Листопадового Чину, 11).
В цьому будинку в 1913-1935 роках жив і працював видатний український художник Олекса Новаківський. Художественно-мемориальный музей Олексы Новакивского (ул. Листопадового Чину, 11). В этом доме в 1913-1935 годах жил и работал видающийся украинский художник Олекса Новакивский. |
Фото липня 2008 року. |
Фото липня 2008 року. |
Кам'яниця на розі вулиць Крушельницької та Каменярів (вул. Крушельницької, 25).
В цьому будинку з 1878 до 1879 року жив великий український письменник, учений та громадський діяч Іван Якович Франко. На другому поверсі сусіднього будинку (вул. Крушельницької, 23) у 1939-1952 роках жила видатна українська співачка Соломия Крушельницька. Тепер у тій кам'яниці працює музично-меморіальний музей Соломиї Крушельницької. Здание на углу улиц Крушельницкой и Каменяров (ул. Крушельницкой, 25). В этом доме с 1878 по 1879 год жил великий украинский писатель, ученый и общественный деятель Иван Яковлевич Франко. На втором этаже соседнего дома (ул. Крушельницкой, 23) в 1939-1952 годах жила видающаяся украинская певица Соломыя Крушельницкая. Тепер в том доме работает музыкально-мемориальный музей Соломыи Крушельницкой. |
Фото липня 2008 року. |
Палац Сапігів з брамою, пам’ятка архітектури 1867-1868 років (вул. Коперника, 40-а).
Був збудований для князів Сапігів у стилі французького неоренесансу епохи Наполеона III. Автором проекту був віденський архітектор Адольф Кун. Князь Лев (Леон Людвіг) Сапіга був тоді маршалком Галицького сейму. Попри те, що його маєтком-резиденцією був замок-палац у Красічині, такому політичному та економічному діячеві слід було мати і парадну резиденцію у Львові. Мешканці міста тоді говорили, що князь Леон Сапіга "будує Лувр". Дворец Сапег с воротами, памятник архитектуры 1867-1868 годов (ул. Коперника, 40-а). Был построен для князей Сапег в стиле французского неоренессанса эпохи Наполеона III. Автором проекта был венский архитектор Адольф Кун. Князь Лев (Леон Людвиг) Сапега был тогда маршалком Галицкого сейма. Невзирая на то, что его имением-резиденцией был замок-дворец в Красичине, такому политическому и экономическому деятелю следовало иметь и парадную резиденцию во Львове. Жители города тогда говорили, что князь Леон Сапега "строит Лувр". |
Однак палац не виглядає помпезним, навіть губиться у порівнянні з величною брамою.
Тож щодо нього прижилася назва "Палацу під брамою".
Це двоповерхова будівля з мансардою, двома лоджіями та терасою на другому поверсі.
Основний об'єм має в плані форму квадрата, до якого примикає прямокутний флігель.
Стіни будівлі відрізняються м'якою пластикою, їх поверхню різноманітять рустування та виступи пілястр, розкріповка карнизів і міжповерхові поясочки.
У колишньому палаці Сапігів після реставрації розміщується Львівська обласна організація Українського товариства охорони пам'яток історії та культури.
Однако дворец не выглядит помпезным, даже теряется в сравнении с величественными воротами. Поэтому относительно него прижилось название "Дворца под воротами". Это двухэтажное здание с мансардой, двумя лоджиями и террасой на втором этаже. Основной объем имеет в плане форму квадрата, к которому примыкает прямоугольный флигель. Стены здания отличаются мягкой пластикой, их поверхность разнообразят рустовка и выступы пилястр, раскреповка карнизов и междуэтажные пояски. В бывшем дворце Сапег после реставрации размещается Львовская областная организация Украинского общества охраны памятников истории и культуры.
Однако дворец не выглядит помпезным, даже теряется в сравнении с величественными воротами. Поэтому относительно него прижилось название "Дворца под воротами". Это двухэтажное здание с мансардой, двумя лоджиями и террасой на втором этаже. Основной объем имеет в плане форму квадрата, к которому примыкает прямоугольный флигель. Стены здания отличаются мягкой пластикой, их поверхность разнообразят рустовка и выступы пилястр, раскреповка карнизов и междуэтажные пояски. В бывшем дворце Сапег после реставрации размещается Львовская областная организация Украинского общества охраны памятников истории и культуры.
Фото липня 2008 року. |
Фото червня 2009 року. |
Пам’ятник Маркіянові Шашкевичу на вулиці Коперника поруч із дзвіницею церкви Святого Духа.
Бронзовий пам’ятник вихованцеві Греко-католицької духовної семінарії Маркіянові Шашкевичу (1811-1843) роботи скульпторів Д. Крвавича та М. Посікіри було встановлено у 1990 році. Памятник Маркияну Шашкевичу на улице Коперника рядом с колокольней церкви Святого Духа. Бронзовый памятник воспитаннику Греко-католической духовной семинарии Маркияну Шашкевичу (1811-1843) работы скульпторов Д. Крвавича и М. Посикеры был установлен в 1990 году. |
Фото червня 2009 року. |
Фото червня 2009 року. |
Дзвіниця церкви Святого Духа на вулиці Коперника (пам'ятка архітектури XVIII століття).
Саму церкву було зруйновано німецькими бомбами у вересні 1939 року. В збережених приміщеннях при дзвіниці у 1990 році створено музей «Русалки» Дністрової. Колокольня церкви Святого Духа на улице Коперника (памятник архитектуры XVIII века). Сама церковь была разрушена немецкими бомбами в сентябре 1939 года. В уцелевших помещениях при колокольне в 1990 году создан музей «Русалки» Днестровой. Lviv. The Rusalka Dnistrova Museum. |
За будинком Головної пошти колись стояли будівлі Греко-Католицької духовної семінарії,
що була створена у приміщеннях жіночого Домініканського монастиря, ліквідованого у 1782 році.
Цей монастир було закладено 1627 року на Галицькому передмісті при Сокільницькій дорозі.
1723 року сестра польського короля Станіслава Лєщинського, Теофілія Вишневецька, стала фундаторкою перебудови монастиря та костелу Св. Катерини Сієнської.
Будова тривала до 1750-х років. Тоді за проектом Мартина Урбаніка було збудовано барокову дзвіницю.
1783 року монастир переобладнали для потреб семінарії, а костел став церквою Святого Духа. Для неї було виготовлено іконостас сницарем Іваном Щуровським та малярем Лукою Долинським. 1910 року церкву розмальовував Модест Сосенко. Саму церкву було зруйновано німецькими бомбами у вересні 1939 року, а ще до кінця 1970-х на вулиці Жовтневій (Дорошенка) стояла будівля старих "музеїв" - семінарського гуртожитку. На цьому місці зараз стоїть прямокутна споруда "Укртелекому" (вул. Дорошенка, 43).
Збереглись "нові" корпуси семінарії, збудовані 1890 року за проектом Сильвестра Гавришкевича (вул. Коперника, 36 та Дорошенка, 41). 6 жовтня 1929 року тут відбулося урочисте відкриття Греко-Католицької Богословської Академії, заснованої у Львові Андреєм Шептицьким.
За зданием Главного почтамта когда-то стояли строения Греко-Католической духовной семинарии, которая была создана в помещениях женского Доминиканского монастыря, ликвидированного в 1782 году. Этот монастырь был заложен в 1627 году на Галицком предместье при Сокольницкой дороге. В 1723 году сестра польского короля Станислава Лещинского, Теофилия Вишневецкая, стала учредительницей перестройки монастыря и костела Св. Екатерины Сиенской. Стройка длилась до 1750-х годов. Тогда по проекту Мартына Урбаника была построена барокковая колокольня.
В 1783 году монастырь переоборудовали для потребностей семинарии, а костел стал церковью Святого Духа. Для нее был изготовлен иконостас ваятелем Иваном Щуровским и живописцем Лукой Долинским. В 1910 году церковь разрисовывал Модест Сосенко. Сама церковь была разрушена немецкими бомбами в сентябре 1939 года, а еще до конца 1970-х на улице Октябрьской (Дорошенко) стояло здание старых "музеев" - семинарского общежития. На этом месте ныне стоит прямоугольное сооружение "Укртелекома" (ул. Дорошенко, 43).
Сохранились "новые" корпуса семинарии, построенные в 1890 году по проекту Сильвестра Гавришкевича (ул. Коперника, 36 и Дорошенко, 41). 6 октября 1929 года здесь состоялось торжественное открытие Греко-Католической Богословской Академии, основанной во Львове Андреем Шептицким.
1783 року монастир переобладнали для потреб семінарії, а костел став церквою Святого Духа. Для неї було виготовлено іконостас сницарем Іваном Щуровським та малярем Лукою Долинським. 1910 року церкву розмальовував Модест Сосенко. Саму церкву було зруйновано німецькими бомбами у вересні 1939 року, а ще до кінця 1970-х на вулиці Жовтневій (Дорошенка) стояла будівля старих "музеїв" - семінарського гуртожитку. На цьому місці зараз стоїть прямокутна споруда "Укртелекому" (вул. Дорошенка, 43).
Збереглись "нові" корпуси семінарії, збудовані 1890 року за проектом Сильвестра Гавришкевича (вул. Коперника, 36 та Дорошенка, 41). 6 жовтня 1929 року тут відбулося урочисте відкриття Греко-Католицької Богословської Академії, заснованої у Львові Андреєм Шептицьким.
За зданием Главного почтамта когда-то стояли строения Греко-Католической духовной семинарии, которая была создана в помещениях женского Доминиканского монастыря, ликвидированного в 1782 году. Этот монастырь был заложен в 1627 году на Галицком предместье при Сокольницкой дороге. В 1723 году сестра польского короля Станислава Лещинского, Теофилия Вишневецкая, стала учредительницей перестройки монастыря и костела Св. Екатерины Сиенской. Стройка длилась до 1750-х годов. Тогда по проекту Мартына Урбаника была построена барокковая колокольня.
В 1783 году монастырь переоборудовали для потребностей семинарии, а костел стал церковью Святого Духа. Для нее был изготовлен иконостас ваятелем Иваном Щуровским и живописцем Лукой Долинским. В 1910 году церковь разрисовывал Модест Сосенко. Сама церковь была разрушена немецкими бомбами в сентябре 1939 года, а еще до конца 1970-х на улице Октябрьской (Дорошенко) стояло здание старых "музеев" - семинарского общежития. На этом месте ныне стоит прямоугольное сооружение "Укртелекома" (ул. Дорошенко, 43).
Сохранились "новые" корпуса семинарии, построенные в 1890 году по проекту Сильвестра Гавришкевича (ул. Коперника, 36 и Дорошенко, 41). 6 октября 1929 года здесь состоялось торжественное открытие Греко-Католической Богословской Академии, основанной во Львове Андреем Шептицким.
Фото липня 2008 року. |
Фото липня 2008 року. |
На стіні корпусу колишньої Греко-католицької духовної семінарії та Греко-Католицької Богословської Академії (вул. Коперника, 36)
1997 року було встановлено бронзову пам'ятну таблицю Патріарху УГКЦ,
ректору Богословської академії Йосифу Сліпому (скульптор Ю. Савко, архітектор Р. Кичма).
На таблиці накреслено:
«Моліться, працюйте і боріться за збереження
християнської душі кожнох людини українського роду
і за весь український нарід»
Зараз у цьому будинку - географічний факультет Львівського національного університету ім. Івана Франка.
«В цьому будинку (1926-1949)
працював ректором духовної семінарії і богословської академії
патріарх кардинал Йосиф Сліпий (1892-1984)»
На стене корпуса бывшей Греко-католицкой духовной семинарии и Греко-Католической Богословской Академии (ул. Коперника, 36) в 1997 году была установлена бронзовая мемориальная доска Патриарху УГКЦ, ректору Богословской академии Йосифу Слепому (скульптор Ю. Савко, архитектор Р. Кичма). Тепер в этом здании - географический факультет Львовского национального университета им. Ивана Франко. |
Фото липня 2008 року. |
Фото липня 2008 року. |
Фото липня 2008 року. |
Львівська національна наукова бібліотека імені Василя Стефаника НАН України (вул. Стефаника, 2).
Львовская национальная научная библиотека имени Василия Стефаника НАН Украины (ул. Стефаника, 2). W. Stefanyk Lviv's National Scientific Ukraine Library /"Ossolineum"/ (2 Stefanyka str.) |
Колись тут був монастир та костел Св. Аґнєшки (XVII століття).
У 1744-1745 роках костел перебудовували за проектом Бернарда Меретина.
Та через чотири десятиріччя, під час реформ цісаря Йосифа II, його закрила австрійська влада і перетворила на військову пекарню.
На початку XIX століття будівлі, що перед тим кілька разів горіли, закупив граф Юзеф Максиміліан Оссолінський, який був меценатом та займався науковою діяльністю.
З 1817-го до 1852 року комплекс перебудовували за планами архітекторів Нобіле, Бема, Зальцмана, Баумана, Шмідта.
1817 року Оссолінський заснував тут бібліотеку, 1823-го було відкрито музей зі збірок графа Генрика Любимирського.
Згодом комплекс почав називатися Національним закладом ім. Оссолінських (скорочено - "Оссолінеум").
За радянських часів частину збірок було перевезено до Польщі, де "Оссолінеум" продовжує працювати у Вроцлаві.
А до бібліотеки, яка перейшла у підпорядкування Академії наук УРСР, збирали видання з колишніх приватних бібліотек та книгозбірні НТШ.
Значна частина видань за радянських часів була практично недоступною для читачів, а частину книг, картин, скульптур просто знищили як "буржуазно-націоналістичні".
Приміщення бібліотеки було відремонтовано коштом меценатів Тетяни і Володимира Антоновичів.
Когда-то здесь был монастырь и костел Св. Агнешки (XVII век). В 1744-1745 годах костел перестраивали по проекту Бернарда Меретина. Но через четыре десятилетия, во время реформ цесаря Иосифа II, его закрыла австрийская власть и превратила в военную пекарню. В начале XIX века здания, которые перед тем несколько раз горели, закупил граф Юзеф Максимилиан Оссолинский, который был меценатом и занимался научной деятельностью. С 1817-го до 1852 года комплекс перестраивали по планам архитекторов Нобиле, Бема, Зальцмана, Баумана, Шмидта. В 1817 году Оссолинский учредил здесь библиотеку, в 1823-м был открыт музей из сборников графа Генрика Любимирского. Впоследствии комплекс начал называться Национальным заведением им. Оссолинских (сокращенно - "Оссолинеум"). В советское время часть сборников была перевезена в Польшу, где "Оссолинеум" продолжает работать во Вроцлаве. А в библиотеку, которая перешла в подчинение Академии наук УССР, собирали издания из бывших частных библиотек и книгосборника НТШ. Значительная часть изданий в советское время была практически недоступной для читателей, а часть книг, картин, скульптур просто уничтожили как "буржуазно-националистические". Помещение библиотеки было отремонтировано на средства меценатов Татьяны и Владимира Антоновичей.
Когда-то здесь был монастырь и костел Св. Агнешки (XVII век). В 1744-1745 годах костел перестраивали по проекту Бернарда Меретина. Но через четыре десятилетия, во время реформ цесаря Иосифа II, его закрыла австрийская власть и превратила в военную пекарню. В начале XIX века здания, которые перед тем несколько раз горели, закупил граф Юзеф Максимилиан Оссолинский, который был меценатом и занимался научной деятельностью. С 1817-го до 1852 года комплекс перестраивали по планам архитекторов Нобиле, Бема, Зальцмана, Баумана, Шмидта. В 1817 году Оссолинский учредил здесь библиотеку, в 1823-м был открыт музей из сборников графа Генрика Любимирского. Впоследствии комплекс начал называться Национальным заведением им. Оссолинских (сокращенно - "Оссолинеум"). В советское время часть сборников была перевезена в Польшу, где "Оссолинеум" продолжает работать во Вроцлаве. А в библиотеку, которая перешла в подчинение Академии наук УССР, собирали издания из бывших частных библиотек и книгосборника НТШ. Значительная часть изданий в советское время была практически недоступной для читателей, а часть книг, картин, скульптур просто уничтожили как "буржуазно-националистические". Помещение библиотеки было отремонтировано на средства меценатов Татьяны и Владимира Антоновичей.
Фото червня 2009 року. |
Колишній палац Потоцьких, головна брама (вул. Коперника, 15).
Зараз тут міститься Львівська Галерея мистецтв (європейське мистецтво XIV-XVIII століття). Бывший дворец Потоцких, главный въезд (ул. Коперника, 15). Ныне здесь расположена Львовская Галерея искусств (европейское искусство XIV-XVIII веков). Lviv. The former Palace of Potocki family. Nowadays Lviv Art Gallery (european art of 14th-18th centuries) is situated in this building. |
Фото липня 2008 року. |
Палац Потоцьких, пам’ятка архітектури 1880 року (вул. Коперника, 15). Головний фасад.
Дворец Потоцких, памятник архитектуры 1880 года (ул. Коперника, 15). Главный фасад. Lviv. Palace of Potocki family. |
Фото липня 2008 року. |
Палац Потоцьких, пам’ятка архітектури 1880 року (вул. Коперника, 15). Головний фасад.
Палац був збудований за проектом французького архітектора Людвіга де Верні за участі польського архітектора Юліана Цибульського на місці невеликої садиби, яка належала роду Потоцьких, а саме Марії з Сангушків та її чоловіку. Дворец Потоцких, памятник архитектуры 1880 года (ул. Коперника, 15). Главный фасад. Дворец был построен по проекту французского архитектора Людвига де Верни при участии польского архитектора Юлиана Цыбульского на месте небольшой усадьбы, которая принадлежала роду Потоцких, а именно Марии из Сангушков и ее мужу. Lviv. Palace of Potocki family. |
Фото липня 2008 року. |
Фото липня 2008 року. |
Фото липня 2008 року. |
Палац Потоцьких, пам’ятка архітектури 1880 року. Фрагменти декору.
Дворец Потоцких, памятник архитектуры 1880 года. Фрагменты декора. Lviv. Palace of Potocki family. Same fragments of the décor. |
Фото липня 2008 року. |
Палац Потоцьких, пам’ятка архітектури 1880 року (вул. Коперника, 15). Парковий фасад.
Будівля виконана в стилі французького класицизму, цегляна, обштукатурена, Н-подібна у плані, з розвинутим центральним ризалітом та боковими крилами. Триповерхова, з мансардами. Фасади декоровані фігурними обрамленнями вікон та рустуванням, ліпними консолями балконів та балюстрадами. Парадний вхід оформлений арочним портиком з ліпниною та іонічними колонами. Дворец Потоцких, памятник архитектуры 1880 года (ул. Коперника, 15). Парковый фасад. Здание выполнено в стиле французского классицизма, кирпичное, оштукатуренное, Н-образное в плане, с развитым центральным ризалитом и боковыми крыльями. Трехэтажное, с мансардами. Фасады декорированы фигурными обрамлениями окон и рустовкой, лепными консолями балконов и балюстрадами. Парадный вход оформлен арочным портиком с лепниной и ионическими колоннами. Lviv. Palace of Potocki family. |
Фото липня 2020 року. |
Фото липня 2020 року. |
Фото жовтня 2008 року. |
Львів.
На залізничному вокзалі увечері. Львов. На железнодорожном вокзале вечером. Lviv. At the train station at night. |
Пропоную також інші сторінки моєї фоторозповіді про Львів:
Першоджерела:
# Путівник «Вся Україна»; Андрій Івченко; Державне науково-виробниче підприємство «Картографія»; Київ-2006.
# «500 чарівних куточків України, які варто відвідати»; Т.Лагунова, Ю.Кашуба;Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», Харків-2007.
# Путівник «Автомобільна прогулянка Україною»; І.Лилько, Ю.Ференцева, А.Глазовий, І.Чеховський; «Балтія-Друк»; Київ-2008.
# «Львівські вулиці і кам’яниці...»; Ігор Мельник; видавництво «Центр Європи»; Львів-2008.
# «Львів - план міста»; Державне науково-виробниче підприємство «Картографія»; Київ-2003.
# «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР».
# Вікіпедія.
# Інформаційні таблиці відповідних об’єктів.
# «500 чарівних куточків України, які варто відвідати»; Т.Лагунова, Ю.Кашуба;Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», Харків-2007.
# Путівник «Автомобільна прогулянка Україною»; І.Лилько, Ю.Ференцева, А.Глазовий, І.Чеховський; «Балтія-Друк»; Київ-2008.
# «Львівські вулиці і кам’яниці...»; Ігор Мельник; видавництво «Центр Європи»; Львів-2008.
# «Львів - план міста»; Державне науково-виробниче підприємство «Картографія»; Київ-2003.
# «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР».
# Вікіпедія.
# Інформаційні таблиці відповідних об’єктів.
До переліку фотосерій