Походження назви "Гурзуф" достеменно не відомо. Деякі дослідники вважають, що воно походить від
латинського слова "урзус" – ведмідь («Ведмідь-гора» - Аю-Даг поруч).
Інші вважають, що назва Горзув, Горзувіти має таврське або гото-аланське коріння й розшифровують його як
"гор дзакхь" - гірська долина, долина серед гір. Поступово топонім "Горзувіти" трансформувався
в Курсаїти, Горзовіум, Юрзуф, Гурзуф (різні назви Гурзуфа в VI-XX століттях).
Гурзуфська долина була заселена з давніх часів. Під час археологічних розкопок середини 60-х років XX століття на скелі Дженевез-Кая було виявлено культурний шар із залишками примітивної ліпної кераміки періоду раннього енеоліту (III тисячоліття до н. е.). Там же було виявлено таврський культурний шар VII-VI століть до н. е. із залишками чорнолощеного ліпного посуду. Велике таврське поселення, що проіснувало з IV століття до н. е. по IV століття н. е., було розкопано в урочищі Осман біля західного схилу Аю-Дагу. Судячи з результатів археологічних розкопок, в античні часи аж до перших століть н. е. Гурзуфська долина, як і весь Гірський Крим та Південобережжя, була заселена виключно таврами.
На перевалі Гурзуфське сідло (Гурбет-Дере-Богаз) під час археологічних розкопок 1981-1993 років було розкопано античне таврське язичницьке святилище, що проіснувало з III століття до н. е. по III століття н. е. Поруч із святилищем було виявлено залишки середньовічного храму. Знахідки, отримані під час цих розкопок, стали справжньою археологічною сенсацією. Слід підкреслити, що перевал Гурзуфське сідло - найвищий перевал Кримських гір (1388 м) з досить суворими (для Криму) кліматичними умовами: тут півроку лежить досить потужний сніговий покрив, часті тумани та вітри. Крім того, поблизу немає джерел питної води. Можливо таври, яких з усіх боків тіснили скіфи, греки, римляни, спеціально влаштували свій храм у важкодоступному місці Гірського Криму з метою уберегти його від ворогів? До того ж, перевал Гурзуфське сідло - єдине місце, звідки видно одночасно море, Гурзуф, Аю-Даг і сучасний Сімферополь, де знаходилася столиця скіфів - Неаполь. З цього місця можна було заздалегідь виявити загрозу навали ворога. В усякому разі, досить тривалий час існування храму на Гурзуфському сідлі, поза сумнівом свідчить про особливе шанування цього святилища у таврів.
Происхождение названия "Гурзуф" достоверно не установлено. Некоторые исследователи считают, что оно происходит от латинского слова "урзус" – медведь («Медведь-гора» - Аю-Даг рядом). Другие полагают, что название Горзув, Горзувиты имеет таврские или гото-аланские корни и расшифровывают его как "гор дзакхь" - горная долина, долина среди гор. Постепенно топоним "Горзувиты" трансформировался в Курсаиты, Горзовиум, Юрзуф, Гурзуф (различные названия Гурзуфа в VI-XX веков).
Гурзуфская долина была заселена с давних времен. Во время археологических раскопок середины 60-х годов XX века на скале Дженевез-Кая был обнаружен культурный слой с остатками примитивной лепной керамики периода раннего энеолита (III тысячелетие до н. э.). Там же был обнаружен таврский культурный слой VII-VI веков до н. э. с остатками чернолощеной лепной посуды. Крупное таврское поселение, просуществовавшее с IV века до н. э. по IV век н. э., было раскопано в урочище Осман у западного склона Аю-Дага. Судя по результатам археологических раскопок, в античные времена вплоть до первых веков н. э. Гурзуфская долина, как и весь Горный Крым и Южнобережье, была заселена исключительно таврами.
На перевале Гурзуфское седло (Гурбет-Дере-Богаз) во время археологических раскопок 1981-1993 годов было раскопано античное таврское языческое святилище, просуществовавшее с III века до н. э. по III века н. э. Рядом со святилищем были обнаружены остатки средневекового храма. Находки, полученные во время этих раскопок, стали настоящей археологической сенсацией. Следует подчеркнуть, что перевал Гурзуфское седло - самый высокий перевал Крымских гор (1388 м) с достаточно суровыми (для Крыма) климатическими условиями: здесь полгода лежит довольно мощный снеговой покров, часты туманы и ветры. Кроме того, поблизости нет источников питьевой воды. Возможно тавры, теснимые со всех сторон скифами, греками, римлянами, специально устроили свой храм в труднодоступном месте Горного Крыма с целью уберечь его от врагов? К тому же, перевал Гурзуфское седло - единственное место, откуда видны одновременно море, Гурзуф, Аю-Даг и современный Симферополь, где находилась столица скифов - Неаполь. С этого места можно было заранее обнаружить угрозу нашествия врага. Во всяком случае, довольно длительное время существования храма на Гурзуфском седле, несомненно указывает на особое почитание этого святилища у тавров.
Гурзуфська долина була заселена з давніх часів. Під час археологічних розкопок середини 60-х років XX століття на скелі Дженевез-Кая було виявлено культурний шар із залишками примітивної ліпної кераміки періоду раннього енеоліту (III тисячоліття до н. е.). Там же було виявлено таврський культурний шар VII-VI століть до н. е. із залишками чорнолощеного ліпного посуду. Велике таврське поселення, що проіснувало з IV століття до н. е. по IV століття н. е., було розкопано в урочищі Осман біля західного схилу Аю-Дагу. Судячи з результатів археологічних розкопок, в античні часи аж до перших століть н. е. Гурзуфська долина, як і весь Гірський Крим та Південобережжя, була заселена виключно таврами.
На перевалі Гурзуфське сідло (Гурбет-Дере-Богаз) під час археологічних розкопок 1981-1993 років було розкопано античне таврське язичницьке святилище, що проіснувало з III століття до н. е. по III століття н. е. Поруч із святилищем було виявлено залишки середньовічного храму. Знахідки, отримані під час цих розкопок, стали справжньою археологічною сенсацією. Слід підкреслити, що перевал Гурзуфське сідло - найвищий перевал Кримських гір (1388 м) з досить суворими (для Криму) кліматичними умовами: тут півроку лежить досить потужний сніговий покрив, часті тумани та вітри. Крім того, поблизу немає джерел питної води. Можливо таври, яких з усіх боків тіснили скіфи, греки, римляни, спеціально влаштували свій храм у важкодоступному місці Гірського Криму з метою уберегти його від ворогів? До того ж, перевал Гурзуфське сідло - єдине місце, звідки видно одночасно море, Гурзуф, Аю-Даг і сучасний Сімферополь, де знаходилася столиця скіфів - Неаполь. З цього місця можна було заздалегідь виявити загрозу навали ворога. В усякому разі, досить тривалий час існування храму на Гурзуфському сідлі, поза сумнівом свідчить про особливе шанування цього святилища у таврів.
Происхождение названия "Гурзуф" достоверно не установлено. Некоторые исследователи считают, что оно происходит от латинского слова "урзус" – медведь («Медведь-гора» - Аю-Даг рядом). Другие полагают, что название Горзув, Горзувиты имеет таврские или гото-аланские корни и расшифровывают его как "гор дзакхь" - горная долина, долина среди гор. Постепенно топоним "Горзувиты" трансформировался в Курсаиты, Горзовиум, Юрзуф, Гурзуф (различные названия Гурзуфа в VI-XX веков).
Гурзуфская долина была заселена с давних времен. Во время археологических раскопок середины 60-х годов XX века на скале Дженевез-Кая был обнаружен культурный слой с остатками примитивной лепной керамики периода раннего энеолита (III тысячелетие до н. э.). Там же был обнаружен таврский культурный слой VII-VI веков до н. э. с остатками чернолощеной лепной посуды. Крупное таврское поселение, просуществовавшее с IV века до н. э. по IV век н. э., было раскопано в урочище Осман у западного склона Аю-Дага. Судя по результатам археологических раскопок, в античные времена вплоть до первых веков н. э. Гурзуфская долина, как и весь Горный Крым и Южнобережье, была заселена исключительно таврами.
На перевале Гурзуфское седло (Гурбет-Дере-Богаз) во время археологических раскопок 1981-1993 годов было раскопано античное таврское языческое святилище, просуществовавшее с III века до н. э. по III века н. э. Рядом со святилищем были обнаружены остатки средневекового храма. Находки, полученные во время этих раскопок, стали настоящей археологической сенсацией. Следует подчеркнуть, что перевал Гурзуфское седло - самый высокий перевал Крымских гор (1388 м) с достаточно суровыми (для Крыма) климатическими условиями: здесь полгода лежит довольно мощный снеговой покров, часты туманы и ветры. Кроме того, поблизости нет источников питьевой воды. Возможно тавры, теснимые со всех сторон скифами, греками, римлянами, специально устроили свой храм в труднодоступном месте Горного Крыма с целью уберечь его от врагов? К тому же, перевал Гурзуфское седло - единственное место, откуда видны одновременно море, Гурзуф, Аю-Даг и современный Симферополь, где находилась столица скифов - Неаполь. С этого места можно было заранее обнаружить угрозу нашествия врага. Во всяком случае, довольно длительное время существования храма на Гурзуфском седле, несомненно указывает на особое почитание этого святилища у тавров.
Гурзуф, море трохи хвилюється...
Вид з Гурзуфського пляжу на Аю-Даг («Ведмідь-гору»), скелі Адалари та Генуезську скелю.
Біла каскадна будівля, що "приліпилася" до скелі Дженевез-Кая - артеківський готель "Скельний".
Саме на тому місці, де споруджено готель, знаходилася візантійська фортеця. Залишки кладки фортеці в 1961 році були включені в сучасний фундамент цього корпусу і тепер практично не видимі.
Гурзуф, море неспокойно...
Вид с Гурзуфского пляжа на Аю-Даг («Медведь-гору»), скалы Адалары и Генуэзскую скалу.
Белое каскадное здание, "прилипшее" к скале Дженевез-Кая - артековская гостиница "Скальная".
Как раз на том месте, где построена гостиница, находилась византийская крепость. Остатки кладки крепости в 1961 году были включены в современный фундамент этого корпуса и теперь практически не просматриваются.
Вид з Гурзуфського пляжу на Аю-Даг («Ведмідь-гору»), скелі Адалари та Генуезську скелю.
Біла каскадна будівля, що "приліпилася" до скелі Дженевез-Кая - артеківський готель "Скельний".
Саме на тому місці, де споруджено готель, знаходилася візантійська фортеця. Залишки кладки фортеці в 1961 році були включені в сучасний фундамент цього корпусу і тепер практично не видимі.
Гурзуф, море неспокойно...
Вид с Гурзуфского пляжа на Аю-Даг («Медведь-гору»), скалы Адалары и Генуэзскую скалу.
Белое каскадное здание, "прилипшее" к скале Дженевез-Кая - артековская гостиница "Скальная".
Как раз на том месте, где построена гостиница, находилась византийская крепость. Остатки кладки крепости в 1961 году были включены в современный фундамент этого корпуса и теперь практически не просматриваются.
У III столітті нашої ери, в період "великого переселення народів" (III-V століття н. е.),
в Причорномор’ї й у Криму осіла значна частина германського племені готів, яке до II століття н. е.
мешкало в низов’ях Вісли. На той час степова частина півострова через постійні набіги була мало заселена,
а гірську частину Криму заселяли нащадки таврів, скіфів, готів, аланів, сарматів.
Ці народи під загрозою нових завойовників поступово злилися в одну масу, яка і склала місцеве населення півострова
до VI століття н. е. Хоча в цьому великому багатоплемінному союзі готи складали меншість,
візантійці все аборигенне населення Криму називали "готами".
Вочевидь, саме ці "готи" і заселяли Гурзуфську долину перед приходом сюди візантійців.
У VI столітті н. е. візантійцями в Гурзуфі було споруджено фортецю, котра відіграла значну роль в подальшій історії Гурзуфу. У той час кримське узбережжя було під владою Візантії, і влада її простягнулася від Іспанії до Закавказзя і берегів Євфрату. Прагнучи зміцнити завойоване і готуючись до подальшого розширення володінь, візантійський імператор Юстиніан I (527-565 роки) побудував цілу систему укріплень уздовж кордонів своєї величезної імперії. Першим письмовим джерелом, в якому згадується Гурзуф, є трактат візантійського історика Прокопа Кесарійського "Про споруди", написаний у 553-555 роках. У цьому трактаті наголошується: «Коли Юстиніан дізнався, що стіни Босфору та Херсонесу, міст приморських, що лежать по той бік Меотіди, вище таврів і тавро-скіфів, на межах ромейської імперії стали руйнуватися, то він їх чудово та міцно відновив. Там же він побудував замок Алустон і замок в окрузі Горзувітській...». Таким чином, у 2005 році Гурзуфу виповнилося вже 1450 років.
Археологи під час розкопок 1965-1967 років встановили, що фортеця, споруджена візантійцями в Гурзуфі, проіснувала більше дев'яти століть - з середини VI до кінця XV століття. Ця фортеця на скелі Дженевез-Кая відігравала суттєву роль на Південному березі Криму як могутній форпост спочатку візантійців, потім хазар і генуезців. Фортеця згуртувала навколо себе всі поселення Гурзуфської долини, контролювала перевал Гурбет-Дере-Богаз («Гурзуфське сідло») і була проміжним пунктом каботажного плавання між Феодосією та Херсонесом. Місце для фортеці було вибрано дуже вдало. Зі скелі повністю було видно Гурзуфську долину, головну гряду Кримських гір в районі Гурзуфу, перевал Гурзуфське сідло. Фортеця контролювала Гурзуфську бухту, куди могли швартуватися морські судна. Сама фортеця знаходилася на важкодоступному місці, з трьох сторін оточена прямовисними скелями. З трьох боків кріпосну скелю оточує море, з півночі ж вона примикає до схилу гори Балгатур, забудованого домами Гурзуфу. Планування Гурзуфу в старовинній, центральній частині й дотепер повторює розташування вулиць і споруд середньовічного поселення.
В III веке нашей эры, в период "великого переселения народов" (III-V века н. э.), в Причерноморье и в Крыму осела значительная часть германского племени готов, которое до II века н. э. проживало в низовьях Вислы. В то время степная часть полуострова из-за постоянных набегов была мало заселена, а горную часть Крыма заселяли потомки тавров, скифов, готов, аланов, сарматов. Эти народы под угрозой новых завоевателей постепенно слились в одну массу, которая и составила местное население полуострова к VI веку н. э. Хотя в этом большом многоплеменном союзе готы составляли меньшинство, византийцы все аборигенное население Крыма называли "готами". По всей видимости, именно эти "готы" и заселяли Гурзуфскую долину перед приходом сюда византийцев.
В VI веке н. э. византийцами в Гурзуфе была построена крепость, которая сыграла значительную роль в дальнейшей истории Гурзуфа. В то время крымское побережье было под властью Византии, и власть ее простиралась от Испании до Закавказья и берегов Евфрата. Стремясь упрочить завоеванное и готовясь к дальнейшему расширению владений, византийский император ЮстинианмI (527-565 годы) построил целую систему укреплений вдоль границ своей обширной империи. Первым письменным источником, в котором упоминается Гурзуф, является трактат византийского историка Прокопия Кесарийского "О постройках", написанный в 553-555 годах. В этом трактате отмечается: «Когда Юстиниан узнал, что стены Босфора и Херсонеса, городов приморских, лежащих по ту сторону Меотиды, выше тавров и тавро-скифов, на пределах ромейской империи стали разрушаться, то он их прекрасно и прочно восстановил. Там же он построил замок Алустон и замок в округе Горзувитской...». Таким образом, в 2005 году Гурзуфу исполнилось уже 1450 лет.
Археологи во время раскопок 1965-1967 годов установили, что крепость, построенная византийцами в Гурзуфе, просуществовала более девяти веков - с середины VI до конца XV века. Эта крепость на скале Дженевез-Кая играла существенную роль на Южном берегу Крыма как мощный форпост сначала византийцев, затем хазар и генуэзцев. Крепость сплотила вокруг себя все поселения Гурзуфской долины, контролировала перевал Гурбет-Дере-Богаз («Гурзуфское седло») и служила промежуточным пунктом каботажного плавания между Феодосией и Херсонесом. Место для крепости было выбрано очень удачно. Со скалы полностью просматривается Гурзуфская долина, главная гряда Крымских гор в районе Гурзуфа, перевал Гурзуфские седло. Крепость контролировала Гурзуфскую бухту, куда могли пришвартовываться морские суда. Сама крепость находилась в труднодоступном месте, с трех сторон окруженная отвесными скалами. С трех сторон крепостную скалу окружает море, с севера же она примыкает к склону горы Балгатур, застроенному домами Гурзуфа. Планировка Гурзуфа в старинной, центральной части до сих пор повторяет расположение улиц и построек средневекового поселения.
У VI столітті н. е. візантійцями в Гурзуфі було споруджено фортецю, котра відіграла значну роль в подальшій історії Гурзуфу. У той час кримське узбережжя було під владою Візантії, і влада її простягнулася від Іспанії до Закавказзя і берегів Євфрату. Прагнучи зміцнити завойоване і готуючись до подальшого розширення володінь, візантійський імператор Юстиніан I (527-565 роки) побудував цілу систему укріплень уздовж кордонів своєї величезної імперії. Першим письмовим джерелом, в якому згадується Гурзуф, є трактат візантійського історика Прокопа Кесарійського "Про споруди", написаний у 553-555 роках. У цьому трактаті наголошується: «Коли Юстиніан дізнався, що стіни Босфору та Херсонесу, міст приморських, що лежать по той бік Меотіди, вище таврів і тавро-скіфів, на межах ромейської імперії стали руйнуватися, то він їх чудово та міцно відновив. Там же він побудував замок Алустон і замок в окрузі Горзувітській...». Таким чином, у 2005 році Гурзуфу виповнилося вже 1450 років.
Археологи під час розкопок 1965-1967 років встановили, що фортеця, споруджена візантійцями в Гурзуфі, проіснувала більше дев'яти століть - з середини VI до кінця XV століття. Ця фортеця на скелі Дженевез-Кая відігравала суттєву роль на Південному березі Криму як могутній форпост спочатку візантійців, потім хазар і генуезців. Фортеця згуртувала навколо себе всі поселення Гурзуфської долини, контролювала перевал Гурбет-Дере-Богаз («Гурзуфське сідло») і була проміжним пунктом каботажного плавання між Феодосією та Херсонесом. Місце для фортеці було вибрано дуже вдало. Зі скелі повністю було видно Гурзуфську долину, головну гряду Кримських гір в районі Гурзуфу, перевал Гурзуфське сідло. Фортеця контролювала Гурзуфську бухту, куди могли швартуватися морські судна. Сама фортеця знаходилася на важкодоступному місці, з трьох сторін оточена прямовисними скелями. З трьох боків кріпосну скелю оточує море, з півночі ж вона примикає до схилу гори Балгатур, забудованого домами Гурзуфу. Планування Гурзуфу в старовинній, центральній частині й дотепер повторює розташування вулиць і споруд середньовічного поселення.
В III веке нашей эры, в период "великого переселения народов" (III-V века н. э.), в Причерноморье и в Крыму осела значительная часть германского племени готов, которое до II века н. э. проживало в низовьях Вислы. В то время степная часть полуострова из-за постоянных набегов была мало заселена, а горную часть Крыма заселяли потомки тавров, скифов, готов, аланов, сарматов. Эти народы под угрозой новых завоевателей постепенно слились в одну массу, которая и составила местное население полуострова к VI веку н. э. Хотя в этом большом многоплеменном союзе готы составляли меньшинство, византийцы все аборигенное население Крыма называли "готами". По всей видимости, именно эти "готы" и заселяли Гурзуфскую долину перед приходом сюда византийцев.
В VI веке н. э. византийцами в Гурзуфе была построена крепость, которая сыграла значительную роль в дальнейшей истории Гурзуфа. В то время крымское побережье было под властью Византии, и власть ее простиралась от Испании до Закавказья и берегов Евфрата. Стремясь упрочить завоеванное и готовясь к дальнейшему расширению владений, византийский император ЮстинианмI (527-565 годы) построил целую систему укреплений вдоль границ своей обширной империи. Первым письменным источником, в котором упоминается Гурзуф, является трактат византийского историка Прокопия Кесарийского "О постройках", написанный в 553-555 годах. В этом трактате отмечается: «Когда Юстиниан узнал, что стены Босфора и Херсонеса, городов приморских, лежащих по ту сторону Меотиды, выше тавров и тавро-скифов, на пределах ромейской империи стали разрушаться, то он их прекрасно и прочно восстановил. Там же он построил замок Алустон и замок в округе Горзувитской...». Таким образом, в 2005 году Гурзуфу исполнилось уже 1450 лет.
Археологи во время раскопок 1965-1967 годов установили, что крепость, построенная византийцами в Гурзуфе, просуществовала более девяти веков - с середины VI до конца XV века. Эта крепость на скале Дженевез-Кая играла существенную роль на Южном берегу Крыма как мощный форпост сначала византийцев, затем хазар и генуэзцев. Крепость сплотила вокруг себя все поселения Гурзуфской долины, контролировала перевал Гурбет-Дере-Богаз («Гурзуфское седло») и служила промежуточным пунктом каботажного плавания между Феодосией и Херсонесом. Место для крепости было выбрано очень удачно. Со скалы полностью просматривается Гурзуфская долина, главная гряда Крымских гор в районе Гурзуфа, перевал Гурзуфские седло. Крепость контролировала Гурзуфскую бухту, куда могли пришвартовываться морские суда. Сама крепость находилась в труднодоступном месте, с трех сторон окруженная отвесными скалами. С трех сторон крепостную скалу окружает море, с севера же она примыкает к склону горы Балгатур, застроенному домами Гурзуфа. Планировка Гурзуфа в старинной, центральной части до сих пор повторяет расположение улиц и построек средневекового поселения.
Гурзуф, вид з моря на частину Гурзуфського амфітеатру.
На захід від території Військового санаторію розташований санаторій "Пушкіно". Саме на його території є будівля, споруджена герцогом Е. Ришельє, в якій зупинявся Олександр Сергійович Пушкін. Зараз в цій будівлі музей Пушкіна. Ще західніше знаходиться Будинок творчості ім. Коровіна, а на самому кінці набережної, на західній околиці селища, розташований будинку відпочинку "Гурзуф", який було відкрито 1959 року як базу відпочинку бюро міжнародного молодіжного туризму "Супутник". Далі, аж до санаторію "Ай-Даніль" на кілька кілометрів простягнеться дикі пляжі, над якими розташовані виноградники.
Гурзуф, вид с моря на часть Гурзуфского амфитеатра.
Западнее территории Военного санатория находится санаторий "Пушкино". Именно на его территории находится здание, построенное герцогом Э. Ришелье, в котором останавливался Александр Сергеевич Пушкин. Сейчас в этом здании музей Пушкина. Еще западнее находится Дом творчества им. Коровина, а в самом конце набережной, на западной окраине поселка, расположен дома отдыха "Гурзуф", который был открыт в 1959 году как база отдыха бюро международного молодежного туризма "Спутник". Далее, вплоть до санатория "Ай-Даниль" на несколько километров протянулись дикие пляжи, над которыми расположены виноградники.
На захід від території Військового санаторію розташований санаторій "Пушкіно". Саме на його території є будівля, споруджена герцогом Е. Ришельє, в якій зупинявся Олександр Сергійович Пушкін. Зараз в цій будівлі музей Пушкіна. Ще західніше знаходиться Будинок творчості ім. Коровіна, а на самому кінці набережної, на західній околиці селища, розташований будинку відпочинку "Гурзуф", який було відкрито 1959 року як базу відпочинку бюро міжнародного молодіжного туризму "Супутник". Далі, аж до санаторію "Ай-Даніль" на кілька кілометрів простягнеться дикі пляжі, над якими розташовані виноградники.
Гурзуф, вид с моря на часть Гурзуфского амфитеатра.
Западнее территории Военного санатория находится санаторий "Пушкино". Именно на его территории находится здание, построенное герцогом Э. Ришелье, в котором останавливался Александр Сергеевич Пушкин. Сейчас в этом здании музей Пушкина. Еще западнее находится Дом творчества им. Коровина, а в самом конце набережной, на западной окраине поселка, расположен дома отдыха "Гурзуф", который был открыт в 1959 году как база отдыха бюро международного молодежного туризма "Спутник". Далее, вплоть до санатория "Ай-Даниль" на несколько километров протянулись дикие пляжи, над которыми расположены виноградники.
В історії фортеці можна виділити 4 періоди. Перший (VI-VIII століття) - візантійський період.
Це час спорудження фортеці та час володіння нею Візантією.
У VIII столітті, після захоплення Тавріки хазарами, починається другий, хазарський період.
Хазари практично повністю зруйнували фортецю, й вона пролежала в руїнах до X століття - того часу,
коли хазари пішли з Криму. Третій період (X-ХIII століття) - проміжний між хазарами та Генуєю.
Як показали розкопки, фортецю в X столітті було відновлено і до середини XIV століття вона була
резиденцією місцевих феодалів, під владою яких перебувало населення Гурзуфської долини.
У XIII столітті Гурзуф, як і все Південнобережжя, ввійшов до складу Князівства Феодоро.
Гурзуфська фортеця, разом із іншими поселеннями ПБК утворили в складі князівства Феодоро т. з. "Капітанство Готія",
яке в другій половині XIV століття було захоплене Генуєю.
З того часу розпочався четвертий, генуезький, етап історії фортеці в Гурзуфі.
Він тривав до літа 1475 року, коли Крим було захоплено турками-османами й Гурзуфську фортецю було
повністю зруйновано. Після 1475 року фортецю вже ніколи не відновлювали.
У 1472 році Гурзуф відвідав відомий російський мандрівник - тверський купець Афанасій Нікітін - перший європеєць, що зробив «Ходіння за три моря» до Індії. Коли мандрівник повертався з подорожі до Індії, його парусник протягом 5 днів переховувався від бурі в Гурзуфській бухті. Про це Афанасій Нікітін написав в своєму «Ходінні за три моря».
В истории крепости можно выделить 4 периода. Первый (VI-VIII века) - византийский период. Это время постройки крепости и время владения ею Византией. В VIII веке, после захвата Таврики хазарами, начинается второй, хазарский период. Хазары практически полностью разрушили крепость, и она пролежала в руинах до X века - того времени, когда хазары ушли из Крыма. Третий период (X-ХIII века) - промежуточный между хазарами и генуэзцами. Как показали раскопки, крепость в X веке была восстановлена и до середины XIV века она служила резиденцией местных феодалов, под властью которых находилось население Гурзуфской долины. В XIII веке Гурзуф, как и все южнобережье, вошел в состав Княжества Феодоро. Гурзуфская крепость, вместе с другими поселениями ЮБК образовали в составе княжества Феодоро т. н. "Капитанство Готия", которое во второй половине XIV века было захвачено генуэзцами. С этого времени начинается четвертый, генуэзский, этап истории крепости в Гурзуфе. Он продлился до лета 1475 года, когда Крым был захвачен турками-османами и Гурзуфская крепость была полностью разрушена. После 1475 года крепость уже никогда не восстанавливалась.
В 1472 году Гурзуф посетил известный русский путешественник - тверской купец Афанасий Никитин - первый европеец, совершивший «Хождение за три моря» в Индию. Когда путешественник возвращался из путешествия в Индию, его парусник в течении 5 дней укрывался от бури в Гурзуфской бухте. Об этом Афанасий Никитин написал в своем «Хождении за три моря».
У 1472 році Гурзуф відвідав відомий російський мандрівник - тверський купець Афанасій Нікітін - перший європеєць, що зробив «Ходіння за три моря» до Індії. Коли мандрівник повертався з подорожі до Індії, його парусник протягом 5 днів переховувався від бурі в Гурзуфській бухті. Про це Афанасій Нікітін написав в своєму «Ходінні за три моря».
В истории крепости можно выделить 4 периода. Первый (VI-VIII века) - византийский период. Это время постройки крепости и время владения ею Византией. В VIII веке, после захвата Таврики хазарами, начинается второй, хазарский период. Хазары практически полностью разрушили крепость, и она пролежала в руинах до X века - того времени, когда хазары ушли из Крыма. Третий период (X-ХIII века) - промежуточный между хазарами и генуэзцами. Как показали раскопки, крепость в X веке была восстановлена и до середины XIV века она служила резиденцией местных феодалов, под властью которых находилось население Гурзуфской долины. В XIII веке Гурзуф, как и все южнобережье, вошел в состав Княжества Феодоро. Гурзуфская крепость, вместе с другими поселениями ЮБК образовали в составе княжества Феодоро т. н. "Капитанство Готия", которое во второй половине XIV века было захвачено генуэзцами. С этого времени начинается четвертый, генуэзский, этап истории крепости в Гурзуфе. Он продлился до лета 1475 года, когда Крым был захвачен турками-османами и Гурзуфская крепость была полностью разрушена. После 1475 года крепость уже никогда не восстанавливалась.
В 1472 году Гурзуф посетил известный русский путешественник - тверской купец Афанасий Никитин - первый европеец, совершивший «Хождение за три моря» в Индию. Когда путешественник возвращался из путешествия в Индию, его парусник в течении 5 дней укрывался от бури в Гурзуфской бухте. Об этом Афанасий Никитин написал в своем «Хождении за три моря».
Гурзуф, вид з моря на санаторій «Ай-Даніль».
Санаторій «Ай-Даніль» розташовано біля самого берега моря на західному краю Гурзуфського амфітеатру, неподалік від Микитського ботанічного саду. Споруджено санаторій у 1975 році. Шістнадцятиповерхова будівля здравниці з бетону, скла та пластику - перша в Криму висотна будівля санаторно-курортного типу. Споруджено воно за проектом архітекторів В. Богословського, В. Давиденка та інженера-конструктора М. Заполя. Особливо ефектно будівля виглядає з боку моря. Назва санаторію походить від назви урочища, біля якого він розташований. На захід від санаторію - мис Мартьян, на якому знаходиться заповідник однойменної назви. Далі за мисом Мартьян розташований Микитський ботанічний сад. Набагато вище за санаторій «Ай-Даніль» - селище Даніловка, що територіально підпорядковане Гурзуфській селищній раді.
Гурзуф, вид с моря на санаторий «Ай-Даниль».
Санаторий «Ай-Даниль» находится у самого берега моря на западной окраине Гурзуфского амфитеатра, неподалеку от Никитского ботанического сада. Построен санаторий в 1975 году. Шестнадцатиэтажное здание здравницы из бетона, стекла и пластика - первое в Крыму высотное здание санаторно-курортного типа. Построено оно по проекту архитекторов В. Богословского, В. Давиденко и инженера-конструктора М. Заполя. Особенно эффектно здание смотрится со стороны моря. Название санатория происходит от названия урочища, возле которого он расположен. К западу от санатория - мыс Мартьян, на котором находится заповедник одноименного названия. Далее за мысом Мартьян располагается Никитский ботанический сад. Намного выше санатория «Ай-Даниль» - поселок Даниловка, территориально подчиненный Гурзуфскому поселковому совету.
Санаторій «Ай-Даніль» розташовано біля самого берега моря на західному краю Гурзуфського амфітеатру, неподалік від Микитського ботанічного саду. Споруджено санаторій у 1975 році. Шістнадцятиповерхова будівля здравниці з бетону, скла та пластику - перша в Криму висотна будівля санаторно-курортного типу. Споруджено воно за проектом архітекторів В. Богословського, В. Давиденка та інженера-конструктора М. Заполя. Особливо ефектно будівля виглядає з боку моря. Назва санаторію походить від назви урочища, біля якого він розташований. На захід від санаторію - мис Мартьян, на якому знаходиться заповідник однойменної назви. Далі за мисом Мартьян розташований Микитський ботанічний сад. Набагато вище за санаторій «Ай-Даніль» - селище Даніловка, що територіально підпорядковане Гурзуфській селищній раді.
Гурзуф, вид с моря на санаторий «Ай-Даниль».
Санаторий «Ай-Даниль» находится у самого берега моря на западной окраине Гурзуфского амфитеатра, неподалеку от Никитского ботанического сада. Построен санаторий в 1975 году. Шестнадцатиэтажное здание здравницы из бетона, стекла и пластика - первое в Крыму высотное здание санаторно-курортного типа. Построено оно по проекту архитекторов В. Богословского, В. Давиденко и инженера-конструктора М. Заполя. Особенно эффектно здание смотрится со стороны моря. Название санатория происходит от названия урочища, возле которого он расположен. К западу от санатория - мыс Мартьян, на котором находится заповедник одноименного названия. Далее за мысом Мартьян располагается Никитский ботанический сад. Намного выше санатория «Ай-Даниль» - поселок Даниловка, территориально подчиненный Гурзуфскому поселковому совету.
Майже 300 років - з 1475 по 1774 Гурзуф, як і весь Південний берег Криму, входив до складу коронних володінь
турецьких султанів. На той час Гурзуф, як і інші поселення південнобережжя, був невеликим селом.
Після приєднання Криму до Російської імперії в 1783 землі в районі Гурзуфа перейшли до імператорської скарбниці.
На початку XIX століття їх було подаровано герцогу Арману Еммануелю де Ришельє (1766-1822), одному із засновників Одеси,
що тоді був генерал-губернатором Новоросійського краю. Герцог Ришельє в період з 1808 по 1811 роки побудував в Гурзуфі будинок.
Це була кам'яна двоповерхова будівля, на той час - наймонументальніша будівля європейського стилю на Південному березі Криму.
Цей будинок Ришельє з незначними переробками зберігся до наших часів.
Він знаходиться на території парку санаторію "Пушкіно" приблизно за 100 м від моря.
Саме в цьому будинку в 1820 році три тижні прожив великий російський поет О. С. Пушкін.
Після смерті герцога Ришельє маєток в Гурзуфі перейшов до князя Михайла Семеновича Воронцова (1782-1856),
який у 1823-1844 роках займав посаду генерал-губернатора Новоросійського краю.
М. С. Воронцов багато зробив для розвитку Криму і особливо південнобережжя.
Зокрема, за його ініціативою було прокладено нові дороги
Сімферополь-Алушта-Ялта (1825-1837 рр.) та
Ялта-Севастополь (1845-1848 рр.).
При будівництві дороги Алушта-Ялта за вказівкою Воронцова було прокладено також спуск від неї до Гурзуфа.
У 1840 році М. С. Воронцов продав свій маєток І. І. Фундуклею, який тоді був київським губернатором. На відміну від Ришельє та Воронцова, І. І. Фундуклей проводив у Гурзуфі кожне літо (за винятком періоду Кримської війни 1853-1856 років). Велику увагу І. І. Фундуклей надавав розвитку виноградарства в Гурзуфі. Ним було завезено з Іспанії та Португалії кращі сорти винограду й закладено великі плантації виноградників. У 1847 році в Гурзуфі було побудовано великий винний підвал. У 1861 році було капітально відремонтовано будинок, споруджений Ришельє. І. І. Фундуклей багато зробив для облаштування парку в гурзуфському маєтку, де при ньому було посаджено багато екземплярів рідкісних рослин. У середині XIX століття це був один із кращих парків на Південному березі Криму.
Після смерті І. І. Фундуклея наприкінці 1878 року маєток перейшов до двох його племінниць - Врангель і Краснокутської, а в травні 1881 року його придбав Петро Іонович Губонін. Саме П. І. Губонін започаткував розвиток Гурзуфу як курорту. Цікаво відзначити, що народився П. І. Губонін у 1825 році в Підмосков'ї в сім'ї кріпосних селян. Розпочинав свою діяльність простим робітником, але, завдяки працьовитості та таланту, став процвітаючим підприємцем. Пізніше, вже в зрілому віці, за заслуги перед Вітчизною йому було присвоєно титул дворянина. Губонін займався будівництвом залізниць, започаткував будівництво в Москві та Петербурзі конок (прообразу сучасного трамваю). У 70-і роки XIX століття він брав активну участь в будівництві залізниці Лозова-Севастополь. Саме тоді він вперше побачив Крим. У віці 56 років Губонін придбав маєток в Гурзуфі з метою влаштування тут модного курорту. З властивою йому завзятістю, Губонін узявся за справу. Їм було впорядковано та розширено парк (зараз це парк Військового санаторію). У цьому парку було споруджено сім готелів, ресторан, упорядковано набережну. Русло річки Авунда, що протікає по парку, було обкладене каменем. Через річку прокладені пішохідні містки. У парку було встановлено п'ять фонтанів, з яких до наших днів збереглися два, - фонтани "Ніч" і "Рахіль". Зберігся й ресторан, споруджений Губоніним. Зараз у цій будівлі розміщується їдальня військового санаторію.
Почти 300 лет - с 1475 по 1774 годы Гурзуф, как и весь Южный берег Крыма, входил в состав коронных владений турецких султанов. В то время Гурзуф, как и другие поселения южнобережья, был небольшой деревушкой. После присоединения Крыма к Российской империи в 1783 году земли в районе Гурзуфа перешли в императорскую казну. В начале XIX века они были пожалованы герцогу Арману Эммануэлю де Ришелье (1766-1822), одному из основателей Одессы, бывшему тогда генерал-губернатором Новороссийского края. Герцог Ришелье в период с 1808 по 1811 годы построил в Гурзуфе дом. Это было каменное двухэтажное здание, в то время - наиболее монументальное здание в европейском стиле на Южном берегу Крыма. Этот дом Ришелье с незначительными переделками сохранился до наших дней. Он находится на территории парка санатория "Пушкино" примерно в 100 м от моря. Именно в этом доме в 1820 году три недели прожил великий русский поэт А. С. Пушкин. После смерти герцога Ришелье имение в Гурзуфе перешло к князю Михаилу Семеновичу Воронцову (1782-1856), который в 1823-1844 годы занимал пост генерал-губернатора Новороссийского края. М. С. Воронцов много сделал для развития Крыма и особенно южнобережья. В частности, по его инициативе были проложены новые дороги Симферополь-Алушта-Ялта (1825-1837 гг.) и Ялта-Севастополь (1845-1848 гг.). При строительстве дороги Алушта-Ялта по указанию Воронцова был проложен также спуск от нее до Гурзуфа.
В 1840 году М. С. Воронцов продал свое имение И. И. Фундуклею, который тогда был киевским губернатором. В отличие от Ришелье и Воронцова, И. И. Фундуклей проводил в Гурзуфе каждое лето (за исключением периода Крымской войны 1853-1856 годов). Большое внимание И. И. Фундуклей уделял развитию виноградарства в Гурзуфе. Им были завезены из Испании и Португалии лучшие сорта винограда и заложены обширные плантации виноградников. В 1847 году в Гурзуфе был построен большой винподвал. В 1861 году был капитально отремонтирован дом, построенный Ришелье. И. И. Фундуклей много сделал для обустройства парка в гурзуфском имении, где при нем было посажено много экземпляров редких растений. В середине XIX века это был один из лучших парков на Южном берегу Крыма.
После смерти И. И. Фундуклея в конце 1878 года имение перешло к двум его племянницам - Врангель и Краснокутской, а в мае 1881 года его приобрел Петр Ионович Губонин. Именно П. И. Губонин положил начало развитию Гурзуфа как курорта. Интересно отметить, что родился П. И. Губонин в 1825 году в Подмосковье в семье крепостных крестьян. Начинал свою деятельность простым рабочим, но, благодаря трудолюбию и таланту, стал преуспевающим предпринимателем. Позже, уже в зрелом возрасте, за заслуги перед Отечеством ему был присвоен титул дворянина. Губонин занимался строительством железных дорог, являлся зачинателем строительства в Москве и Петербурге конок (прообраза современного трамвая). В 70-е годы XIX века он принимал активное участие в строительстве железной дороги Лозовая-Севастополь. Именно тогда он впервые увидел Крым. В возрасте 56 лет Губонин приобрел имение в Гурзуфе с целью устройства здесь модного курорта. Со свойственной ему предприимчивостью, Губонин рьяно взялся за дело. Им был благоустроен и расширен парк (сейчас это парк Военного санатория). В этом парке были построены семь гостиниц, ресторан, благоустроена набережная. Русло реки Авунда, протекающей по парку, было обложено камнем. Через реку проложены пешеходные мостики. В парке были установлены пять фонтанов, из которых до наших дней сохранилось два - фонтаны "Ночь" и "Рахиль". Сохранился и ресторан, построенный Губониным. Сейчас в этом здании размещается столовая военного санатория.
У 1840 році М. С. Воронцов продав свій маєток І. І. Фундуклею, який тоді був київським губернатором. На відміну від Ришельє та Воронцова, І. І. Фундуклей проводив у Гурзуфі кожне літо (за винятком періоду Кримської війни 1853-1856 років). Велику увагу І. І. Фундуклей надавав розвитку виноградарства в Гурзуфі. Ним було завезено з Іспанії та Португалії кращі сорти винограду й закладено великі плантації виноградників. У 1847 році в Гурзуфі було побудовано великий винний підвал. У 1861 році було капітально відремонтовано будинок, споруджений Ришельє. І. І. Фундуклей багато зробив для облаштування парку в гурзуфському маєтку, де при ньому було посаджено багато екземплярів рідкісних рослин. У середині XIX століття це був один із кращих парків на Південному березі Криму.
Після смерті І. І. Фундуклея наприкінці 1878 року маєток перейшов до двох його племінниць - Врангель і Краснокутської, а в травні 1881 року його придбав Петро Іонович Губонін. Саме П. І. Губонін започаткував розвиток Гурзуфу як курорту. Цікаво відзначити, що народився П. І. Губонін у 1825 році в Підмосков'ї в сім'ї кріпосних селян. Розпочинав свою діяльність простим робітником, але, завдяки працьовитості та таланту, став процвітаючим підприємцем. Пізніше, вже в зрілому віці, за заслуги перед Вітчизною йому було присвоєно титул дворянина. Губонін займався будівництвом залізниць, започаткував будівництво в Москві та Петербурзі конок (прообразу сучасного трамваю). У 70-і роки XIX століття він брав активну участь в будівництві залізниці Лозова-Севастополь. Саме тоді він вперше побачив Крим. У віці 56 років Губонін придбав маєток в Гурзуфі з метою влаштування тут модного курорту. З властивою йому завзятістю, Губонін узявся за справу. Їм було впорядковано та розширено парк (зараз це парк Військового санаторію). У цьому парку було споруджено сім готелів, ресторан, упорядковано набережну. Русло річки Авунда, що протікає по парку, було обкладене каменем. Через річку прокладені пішохідні містки. У парку було встановлено п'ять фонтанів, з яких до наших днів збереглися два, - фонтани "Ніч" і "Рахіль". Зберігся й ресторан, споруджений Губоніним. Зараз у цій будівлі розміщується їдальня військового санаторію.
Почти 300 лет - с 1475 по 1774 годы Гурзуф, как и весь Южный берег Крыма, входил в состав коронных владений турецких султанов. В то время Гурзуф, как и другие поселения южнобережья, был небольшой деревушкой. После присоединения Крыма к Российской империи в 1783 году земли в районе Гурзуфа перешли в императорскую казну. В начале XIX века они были пожалованы герцогу Арману Эммануэлю де Ришелье (1766-1822), одному из основателей Одессы, бывшему тогда генерал-губернатором Новороссийского края. Герцог Ришелье в период с 1808 по 1811 годы построил в Гурзуфе дом. Это было каменное двухэтажное здание, в то время - наиболее монументальное здание в европейском стиле на Южном берегу Крыма. Этот дом Ришелье с незначительными переделками сохранился до наших дней. Он находится на территории парка санатория "Пушкино" примерно в 100 м от моря. Именно в этом доме в 1820 году три недели прожил великий русский поэт А. С. Пушкин. После смерти герцога Ришелье имение в Гурзуфе перешло к князю Михаилу Семеновичу Воронцову (1782-1856), который в 1823-1844 годы занимал пост генерал-губернатора Новороссийского края. М. С. Воронцов много сделал для развития Крыма и особенно южнобережья. В частности, по его инициативе были проложены новые дороги Симферополь-Алушта-Ялта (1825-1837 гг.) и Ялта-Севастополь (1845-1848 гг.). При строительстве дороги Алушта-Ялта по указанию Воронцова был проложен также спуск от нее до Гурзуфа.
В 1840 году М. С. Воронцов продал свое имение И. И. Фундуклею, который тогда был киевским губернатором. В отличие от Ришелье и Воронцова, И. И. Фундуклей проводил в Гурзуфе каждое лето (за исключением периода Крымской войны 1853-1856 годов). Большое внимание И. И. Фундуклей уделял развитию виноградарства в Гурзуфе. Им были завезены из Испании и Португалии лучшие сорта винограда и заложены обширные плантации виноградников. В 1847 году в Гурзуфе был построен большой винподвал. В 1861 году был капитально отремонтирован дом, построенный Ришелье. И. И. Фундуклей много сделал для обустройства парка в гурзуфском имении, где при нем было посажено много экземпляров редких растений. В середине XIX века это был один из лучших парков на Южном берегу Крыма.
После смерти И. И. Фундуклея в конце 1878 года имение перешло к двум его племянницам - Врангель и Краснокутской, а в мае 1881 года его приобрел Петр Ионович Губонин. Именно П. И. Губонин положил начало развитию Гурзуфа как курорта. Интересно отметить, что родился П. И. Губонин в 1825 году в Подмосковье в семье крепостных крестьян. Начинал свою деятельность простым рабочим, но, благодаря трудолюбию и таланту, стал преуспевающим предпринимателем. Позже, уже в зрелом возрасте, за заслуги перед Отечеством ему был присвоен титул дворянина. Губонин занимался строительством железных дорог, являлся зачинателем строительства в Москве и Петербурге конок (прообраза современного трамвая). В 70-е годы XIX века он принимал активное участие в строительстве железной дороги Лозовая-Севастополь. Именно тогда он впервые увидел Крым. В возрасте 56 лет Губонин приобрел имение в Гурзуфе с целью устройства здесь модного курорта. Со свойственной ему предприимчивостью, Губонин рьяно взялся за дело. Им был благоустроен и расширен парк (сейчас это парк Военного санатория). В этом парке были построены семь гостиниц, ресторан, благоустроена набережная. Русло реки Авунда, протекающей по парку, было обложено камнем. Через реку проложены пешеходные мостики. В парке были установлены пять фонтанов, из которых до наших дней сохранилось два - фонтаны "Ночь" и "Рахиль". Сохранился и ресторан, построенный Губониным. Сейчас в этом здании размещается столовая военного санатория.
Гурзуф, Гурзуфський парк. Фонтан «Ніч» - один із найкрасивіших фонтанів на Південному березі Криму.
Цей фонтан було привезено Губоніним у 1889 році зі Всесвітньої виставки у Відні.
Головною композиційною фігурою фонтану є статуя давньогрецької богині Нікти - богині ночі.
Нікта немовби парить над небесною сферою з зірками. В руці у Нікти - палаючий смолоскип.
Небесну сферу оперезано смугою із зображенням знаків зодіаку.
Поруч із Ніктою розташовано фігури бога кохання Еросу із стрілою в руці та бога сну Гіпносу.
Всю скульптурну композицію фонтану підтримують атланти та каріатиди, в руках у яких знаходяться великі риби.
З відкритих ротів риб угору б'ють 60 струменів води, що прагнуть загасити факел в руці у Нікти.
Гурзуф, Гурзуфский парк. Фонтан «Ночь» - один из красивейших фонтанов на Южном берегу Крыма. Этот фонтан был привезен Губониным в 1889 года со Всемирной выставки в Вене. Основной композиционной фигурой фонтана является статуя древнегреческой богини Никты - богини ночи. Никта как бы парит над шарообразным небесным сводом со звездами. В руке у Никты - пылающий факел. Небесный свод опоясан полосой с изображением знаков зодиака. Рядом с Никтой расположены фигуры бога любви Эроса со стрелой в руке и бога сна Гипноса. Всю скульптурную композицию фонтана поддерживают атланты и кариатиды, в руках у которых находятся большие рыбы. Из открытых ртов рыб вверх низвергаются 60 струй воды, стремящиеся загасить факел в руке у Никты.
Park in Gurzuf. Fountain «Night».
Гурзуф, Гурзуфский парк. Фонтан «Ночь» - один из красивейших фонтанов на Южном берегу Крыма. Этот фонтан был привезен Губониным в 1889 года со Всемирной выставки в Вене. Основной композиционной фигурой фонтана является статуя древнегреческой богини Никты - богини ночи. Никта как бы парит над шарообразным небесным сводом со звездами. В руке у Никты - пылающий факел. Небесный свод опоясан полосой с изображением знаков зодиака. Рядом с Никтой расположены фигуры бога любви Эроса со стрелой в руке и бога сна Гипноса. Всю скульптурную композицию фонтана поддерживают атланты и кариатиды, в руках у которых находятся большие рыбы. Из открытых ртов рыб вверх низвергаются 60 струй воды, стремящиеся загасить факел в руке у Никты.
Park in Gurzuf. Fountain «Night».
Гурзуф, Гурзуфський парк. Фонтан «Ніч» і банановий гайок на фоні однієї з будівель колишніх Губонінських готелів.
Всі будівлі готелів збереглися дотепер. Зараз це - спальні корпуси Гурзуфського Військового санаторію,
кожний із яких позначений порядковим номером. Наприкінці XIX - початку XX століть кожен корпус мав
свою назву - «Бельвю», «Рив’єра», «Парк», «Альянс», «Аю-Даг».
Гурзуф, Гурзуфский парк. Фонтан «Ночь» и банановая рощица на фоне одного из зданий бывших Губонинских гостиниц. Все здания гостиниц сохранились до сих пор. Сейчас это - спальные корпуса Гурзуфского Военного санатория, каждый из которых обозначен порядковым номером. В конце XIX - начале XX веков каждый корпус имел свое название - «Бельвю», «Ривьера», «Парк», «Альянс», «Аю-Даг».
Гурзуф, Гурзуфский парк. Фонтан «Ночь» и банановая рощица на фоне одного из зданий бывших Губонинских гостиниц. Все здания гостиниц сохранились до сих пор. Сейчас это - спальные корпуса Гурзуфского Военного санатория, каждый из которых обозначен порядковым номером. В конце XIX - начале XX веков каждый корпус имел свое название - «Бельвю», «Ривьера», «Парк», «Альянс», «Аю-Даг».
|
|
Гурзуф, Гурзуфський парк. Фонтан «Рахіль».
Один із двох, що збереглися ще з XIX століття... Гурзуф, Гурзуфский парк. Фонтан «Рахиль». Один из двух, сохранившихся еще с XIX века... |
Гурзуф, Гурзуфський парк. Фонтан.
«Венера, що купається»...?
Гурзуф, Гурзуфский парк. Фонтан.
«Купающаюся Венера»...?
«Венера, що купається»...?
Гурзуф, Гурзуфский парк. Фонтан.
«Купающаюся Венера»...?
Гурзуф, Гурзуфський парк. Фонтан.
«Орфей»...?
Гурзуф, Гурзуфский парк. Фонтан.
«Орфей»...?
«Орфей»...?
Гурзуф, Гурзуфский парк. Фонтан.
«Орфей»...?
Гурзуф, Гурзуфський парк. Фонтан.
«Афродіта»...?
Гурзуф, Гурзуфский парк. Фонтан.
«Афродита»...?
«Афродіта»...?
Гурзуф, Гурзуфский парк. Фонтан.
«Афродита»...?
Гурзуф, Гурзуфський парк. Фонтан.
«Ведмедяча сімейка»...?
Гурзуф, Гурзуфский парк. Фонтан.
«Медвежья семейка»...?
«Ведмедяча сімейка»...?
Гурзуф, Гурзуфский парк. Фонтан.
«Медвежья семейка»...?
Гурзуф, Гурзуфський парк.
А це вже - «Оленяча сімейка»...
Гурзуф, Гурзуфский парк.
А это уже - «Оленья семейка»...
А це вже - «Оленяча сімейка»...
Гурзуф, Гурзуфский парк.
А это уже - «Оленья семейка»...
Гурзуф, Гурзуфський парк. Один із сучасних фонтанів.
Гурзуф, Гурзуфский парк. Один из современных фонтанов.
Гурзуф, Гурзуфский парк. Один из современных фонтанов.
Гурзуф, Гурзуфський парк. Пам'ятник О. С. Пушкіну.
Скульптори О. Д. Мінькова та К. К. Кошкін.
На пам'ятнику - напис (російською мовою):
Гурзуф, Гурзуфский парк. Памятник А. С. Пушкину.
Скульпторы О. Д. Минькова и К. Г. Кошкин.
На памятнике - надпись:
Скульптори О. Д. Мінькова та К. К. Кошкін.
На пам'ятнику - напис (російською мовою):
«О. С. Пушкін відвідав Гурзуф у серпні-вересні 1820».
Гурзуф, Гурзуфский парк. Памятник А. С. Пушкину.
Скульпторы О. Д. Минькова и К. Г. Кошкин.
На памятнике - надпись:
«А. С. Пушкин посетил Гурзуф в августе-сентябре 1820».
Гурзуф, Гурзуфський парк. Пам'ятник молодому Пушкіну.
Неподалік від входу до парку з набережної.
Поряд із пам'ятником - табличка з рядками із вірша, що присвячений оливковому гаю парку.
Гурзуф, Гурзуфский парк. Памятник молодому Пушкину. Невдалеке от входа в парк с набережной.
Рядом с памятником - табличка со строками из стихотворения, посвященного оливковой роще парка:
Поряд із пам'ятником - табличка з рядками із вірша, що присвячений оливковому гаю парку.
Гурзуф, Гурзуфский парк. Памятник молодому Пушкину. Невдалеке от входа в парк с набережной.
Рядом с памятником - табличка со строками из стихотворения, посвященного оливковой роще парка:
«Там на берегу, где дремлет лес священный,
Твое я имя повторял,
Там часто я бродил уединенный
И в даль глядел и милой встречи ждал.
Твое я имя повторял,
Там часто я бродил уединенный
И в даль глядел и милой встречи ждал.
Гурзуф 1820».
Гурзуф, Гурзуфський парк. Алея митців.
Багато визначних людей побували в Гурзуфі - О. С. Пушкин, А. П. Чехов, Грибоєдов, А. Міцкевич, Жуковський, І. Е. Репін, Р. І. Суріков, А. М. Горький, А. І. Купрін, Д. Н. Мамін-Сибіряк, Ф. І. Шаляпін, К. А. Коровін, С. Ріхтер, І. Бродський, О. Солженіцин, В. Каверін, Маріус Петіпа, Ю. Гагарін й багато, багато інших. Й усі вони з захватом згадували Гурзуф, його незабутню красу.
Гурзуф, Гурзуфский парк. Аллея поэтов, писателей, художников.
Много знаменитых людей побывали в Гурзуфе - А. С. Пушкин, А. П. Чехов, Грибоедов, А. Мицкевич, Жуковский, И. Е. Репин, Р. И. Суриков, А. М. Горький, А. И. Куприн, Д. Н. Мамин-Сибиряк, Ф. И. Шяляпин, К. А. Коровин, С. Рихтер, И. Бродский, А. Солженицын, В. Каверин, Мариус Петипа, Ю. Гагарин и многие, многие другие. И все они с восторгом отзывались о Гурзуфе, о его незабываемой красоте.
Багато визначних людей побували в Гурзуфі - О. С. Пушкин, А. П. Чехов, Грибоєдов, А. Міцкевич, Жуковський, І. Е. Репін, Р. І. Суріков, А. М. Горький, А. І. Купрін, Д. Н. Мамін-Сибіряк, Ф. І. Шаляпін, К. А. Коровін, С. Ріхтер, І. Бродський, О. Солженіцин, В. Каверін, Маріус Петіпа, Ю. Гагарін й багато, багато інших. Й усі вони з захватом згадували Гурзуф, його незабутню красу.
Гурзуф, Гурзуфский парк. Аллея поэтов, писателей, художников.
Много знаменитых людей побывали в Гурзуфе - А. С. Пушкин, А. П. Чехов, Грибоедов, А. Мицкевич, Жуковский, И. Е. Репин, Р. И. Суриков, А. М. Горький, А. И. Куприн, Д. Н. Мамин-Сибиряк, Ф. И. Шяляпин, К. А. Коровин, С. Рихтер, И. Бродский, А. Солженицын, В. Каверин, Мариус Петипа, Ю. Гагарин и многие, многие другие. И все они с восторгом отзывались о Гурзуфе, о его незабываемой красоте.
Крім облаштування маєтку та курорту, Губонін багато зробив і для Гурзуфу - було споруджено електростанцію,
аптеку, поштово-телеграфну станцію, лікарню. Аптека, яку було відкрито у вересні 1888 року, функціонує дотепер.
В 1902 році П. І. Губонін продав Гурзуфський маєток акціонерному товариству. Сам він переїхав до Москви,
де й помер. Поховано було Губоніна в побудованій ним Гурзуфській церкві.
В 1935 році останки П. І. Губоніна, засновника курортної справи в Гурзуфі, було перезаховано на гурзуфському цвинтарі.
На рубежі ХIХ-ХХ століть в Гурзуфі було побудовано ще один модний курорт - Суук-Су (у перекладі з кримсько-татарської - "Холодна Вода"). Свою назву курорт отримав від джерела Суук-Су, розташованого на його території. На початку XX століття курорт Суук-Су був дуже популярний. На території маєтку знаходилися дві скелі, зараз відомі як Пушкінська скеля і скеля Шаляпіна. Після революції 1917 року маєток Суук-Су було націоналізовано. Нинішній артеківський табір "Блакитний" повністю розміщується в будівлях колишнього курорту Суук-Су. Тільки будівлю їдальні "Блакитного" було споруджено в 1954 році.
Губонінський курорт було націоналізовано в січні 1921 року й передано кримському Курортному управлінню. В 1922 році тут розпочало функціонувати гурзуфське відділення кримської військово-курортної станції. Зараз це - Гурзуфський військовий санаторій.
Кроме обустройства имения и курорта, Губониным много было сделано и для Гурзуфа - построены электростанция, аптека, почтово-телеграфная станция, больница. Аптека, открытая в сентябре 1888 года, функционирует до сих пор. В 1902 году П. И. Губонин продал Гурзуфское имение акционерному обществу. Сам он переехал в Москву, где и скончался. Похоронен Губонин в построенной им Гурзуфской церкви. В 1935 году останки П. И. Губонина, основателя курортного дела в Гурзуфе, были перезахоронены на гурзуфском кладбище.
На рубеже ХIХ-ХХ веков в Гурзуфе был построен еще один модный курорт - Суук-Су (в переводе с крымско-татарского - "Холодная Вода"). Свое название курорт получил от источника Суук-Су, расположенного на его территории. В начале XX века курорт Суук-Су был очень популярен. На территории имения находились две скалы, известные сейчас как Пушкинская скала и скала Шаляпина. После революции 1917 году имение Суук-Су было национализировано. Нынешний артековский лагерь "Лазурный" полностью размещается в зданиях бывшего курорта Суук-Су. Только здание столовой "Лазурного" было построено в 1954 году.
Губонинский курорт был национализирован в январе 1921 года и передан в ведение крымского Курортного управления. В 1922 году здесь начало функционировать гурзуфское отделение крымской военно-курортной станции. Сейчас это - Гурзуфский военный санаторий.
На рубежі ХIХ-ХХ століть в Гурзуфі було побудовано ще один модний курорт - Суук-Су (у перекладі з кримсько-татарської - "Холодна Вода"). Свою назву курорт отримав від джерела Суук-Су, розташованого на його території. На початку XX століття курорт Суук-Су був дуже популярний. На території маєтку знаходилися дві скелі, зараз відомі як Пушкінська скеля і скеля Шаляпіна. Після революції 1917 року маєток Суук-Су було націоналізовано. Нинішній артеківський табір "Блакитний" повністю розміщується в будівлях колишнього курорту Суук-Су. Тільки будівлю їдальні "Блакитного" було споруджено в 1954 році.
Губонінський курорт було націоналізовано в січні 1921 року й передано кримському Курортному управлінню. В 1922 році тут розпочало функціонувати гурзуфське відділення кримської військово-курортної станції. Зараз це - Гурзуфський військовий санаторій.
Кроме обустройства имения и курорта, Губониным много было сделано и для Гурзуфа - построены электростанция, аптека, почтово-телеграфная станция, больница. Аптека, открытая в сентябре 1888 года, функционирует до сих пор. В 1902 году П. И. Губонин продал Гурзуфское имение акционерному обществу. Сам он переехал в Москву, где и скончался. Похоронен Губонин в построенной им Гурзуфской церкви. В 1935 году останки П. И. Губонина, основателя курортного дела в Гурзуфе, были перезахоронены на гурзуфском кладбище.
На рубеже ХIХ-ХХ веков в Гурзуфе был построен еще один модный курорт - Суук-Су (в переводе с крымско-татарского - "Холодная Вода"). Свое название курорт получил от источника Суук-Су, расположенного на его территории. В начале XX века курорт Суук-Су был очень популярен. На территории имения находились две скалы, известные сейчас как Пушкинская скала и скала Шаляпина. После революции 1917 году имение Суук-Су было национализировано. Нынешний артековский лагерь "Лазурный" полностью размещается в зданиях бывшего курорта Суук-Су. Только здание столовой "Лазурного" было построено в 1954 году.
Губонинский курорт был национализирован в январе 1921 года и передан в ведение крымского Курортного управления. В 1922 году здесь начало функционировать гурзуфское отделение крымской военно-курортной станции. Сейчас это - Гурзуфский военный санаторий.
Гурзуф, Гурзуфський парк.
Пам'ятник співробітникам санаторію, що загибли у боях другої світової війни.
На пам'ятнику - напис (російською мовою):
Гурзуф, Гурзуфский парк. Памятник сотрудникам санатория, погибшим в боях второй мировой войны.
На памятнике - надпись:
Пам'ятник співробітникам санаторію, що загибли у боях другої світової війни.
На пам'ятнику - напис (російською мовою):
«Співробітникам Гурзуфського Санаторію МО СРСР, загиблим в боях за свободу нашої Батьківщини. 1941-1945».
Нижче наведено прізвища загиблих.
Гурзуф, Гурзуфский парк. Памятник сотрудникам санатория, погибшим в боях второй мировой войны.
На памятнике - надпись:
«Сотрудникам Гурзуфского Санатория МО СССР, погибшим в боях за свободу нашей Родины. 1941-1945.
Вязникову М.Г.; Гордиевич Н.М.; Липскому И.Я.; Нолеоухину И.Ф.; Кравченко Г.А.;
Туркич Н.И.; Пенухову И.В.; Прохорову; Ручко В.; Смирнову А.Т.; Тарасов Д.М.»
Туркич Н.И.; Пенухову И.В.; Прохорову; Ручко В.; Смирнову А.Т.; Тарасов Д.М.»
|
|
Гурзуф... Море... Аю-Даг («Ведмідь-гора»)... Ніч... Місяць...
Гурзуф... Море... Аю-Даг («Медведь-гора»)... Ночь... Луна... |
|
|
Гурзуф... Море... Аю-Даг («Ведмідь-гора»)...
Сонце встає над морем... Ліворуч - Аю-Даг («Ведмідь-гора») та скелі Адалари. Гурзуф... Море... Аю-Даг («Медведь-гора»)... Солнце встает над морем... Слева - Аю-Даг («Медведь-гора») и скалы Адалары. |
Гурзуф, один із приватних пансіонатів.
Гурзуф, один из частных пансионатов.
Гурзуф, один из частных пансионатов.
|
|
Гурзуф, один із приватних пансіонатів.
На території пансіонату. Гурзуф, один из частных пансионатов. На территории пансионата. |
Гурзуф, вид з балкона пансіонату.
Гурзуф, вид с балкона пансионата.
Гурзуф, вид с балкона пансионата.
Першоджерела:
# «Крым. Туристская карта», видання «СВІТ», Сімферополь-2004.
# «Крым. Туристская карта», Главное Управление Геодезии и Картографии при Совете Министров СССР, Москва-1985.
# «Ласпи. Сезон 2005», каталог.
# «Архитектурные памятники Крыма», Е. Крикун, издательство «Таврия», Симферополь-1977.
# Сайт «Наш край».
# «Крым. Туристская карта», Главное Управление Геодезии и Картографии при Совете Министров СССР, Москва-1985.
# «Ласпи. Сезон 2005», каталог.
# «Архитектурные памятники Крыма», Е. Крикун, издательство «Таврия», Симферополь-1977.
# Сайт «Наш край».
До розділу "Визначні пам'ятки Криму"