Довідник з історії України, том ІІ
Київ, видавництво "Генеза", 1995р.
Київ, видавництво "Генеза", 1995р.
Микола Михайлович Любинський (5.10.1891 - 8.01.1938).
Народився у Стріхівцях Новоушицького повіту Подільської губернії (нині Дунаєвецького району Хмельницької області).
Батьками Ніни (найстарша дитина), Миколи, Жені (померла ще в дитинстві) та Лілі (найменша дитина) були Катерина Іванівна та Михайло Іоаникієвич Любинські.
У 1910 році Микола Любинский закінчив Кам'янець-Подільську гімназію з особливою відзнакою у словесних науках. У 1911 році поступив на історико-філологічний факультет Київського університету, який закінчив 1916 року. 1917 року вступив до Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), 1919 року ввійшов до її ЦК.
На фото - гімназист Микола Михайлович Любинський і його двоюрідний брат Микола Семенов - син Доменики Іванівни, рідної сестри матері Миколи Любинского. Микола Семенов - приблизно ровесник свого кузена Миколи Любинского. За фахом філолог, жив і викладав в Одесі.
Батьками Ніни (найстарша дитина), Миколи, Жені (померла ще в дитинстві) та Лілі (найменша дитина) були Катерина Іванівна та Михайло Іоаникієвич Любинські.
У 1910 році Микола Любинский закінчив Кам'янець-Подільську гімназію з особливою відзнакою у словесних науках. У 1911 році поступив на історико-філологічний факультет Київського університету, який закінчив 1916 року. 1917 року вступив до Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), 1919 року ввійшов до її ЦК.
На фото - гімназист Микола Михайлович Любинський і його двоюрідний брат Микола Семенов - син Доменики Іванівни, рідної сестри матері Миколи Любинского. Микола Семенов - приблизно ровесник свого кузена Миколи Любинского. За фахом філолог, жив і викладав в Одесі.
Микола Михайлович Любинський (5.10.1891 - 8.01.1938) - український політичний діяч, дипломат.
Народився у Стріхівцях Новоушицького повіту Подільської губернії (нині Дунаєвецького району Хмельницької області).
Належав до Української Партії Соціалістів-Революціонерів.
У квітні 1917 увійшов до складу Української Центральної Ради та Малої Ради.
У липні-серпні 1917 очолював Українську Національно-Революційну партію - фракцію Української Партії Соціалістів-Революціонерів.
Члени цієї фракції вимагали відхилити “Інструкцію Тимчасового уряду Генеральному секретаріату”,
а деякі вимагали перейти до збройної боротьби з Тимчасовим урядом.
У грудні 1917 - лютому 1918 Любинський брав участь у Берестейських мирних переговорах
(див. статтю «Берестейський мир 1918»).
27 січня 1918 року скріпив своїм підписом Берестейську мирну угоду
30 січня 1918 року від імені української делегації підписав "Відозву до німецького народу",
в якій йшлося про необхідність надання Німеччиною військової допомоги Україні
для охорони своєї території від більшовицької агресії.
У березні-квітні 1918 - керуючий Міністрства Закордонних Справ УНР в уряді В. Голубовича.
28 квітня 1918 року, напередодні гетьманського перевороту, був заарештований за наказом німецького військового командування й кілька днів утримувався під вартою. За доби Української Держави працював у Книгоспілці. У 1920-х роках викладав у Київському ветеринарно-зоотехнічному інституті, Робітничому університеті, працював науковим співробітником Інституту української наукової мови ВУАН у Києві. У 1930 році редагував "Інституту української наукової мови", брав участь у складанні "Енциклопедичного словника".
15 жовтня 1930 року Микола Михайлович Любинський був заарештований у справі так званого "Українського національного центру". Засуджений за політичною статтею 54-4 КК УСРР на три роки ув’язнення і п’ять років заслання. На засланні проживав у с. Повенець Карельської АРСР, працював архіваріусом Управління Біломорканалу.
Повторно заарештований 12 листопада 1937 року. Особливою трійкою УНКВД Ленінградської області 15 грудня 1937 року Миколу Михайловича Любинського було засуджено до найвищої кари. Розстріляний 8 січня 1938 року в урочищі Сандармох поблизу міста Медвеж'єгорськ (Карелія, Росія).
Миколу Михайловича Любинського було реабілітовано 15 вересня 1989 року.
28 квітня 1918 року, напередодні гетьманського перевороту, був заарештований за наказом німецького військового командування й кілька днів утримувався під вартою. За доби Української Держави працював у Книгоспілці. У 1920-х роках викладав у Київському ветеринарно-зоотехнічному інституті, Робітничому університеті, працював науковим співробітником Інституту української наукової мови ВУАН у Києві. У 1930 році редагував "Інституту української наукової мови", брав участь у складанні "Енциклопедичного словника".
15 жовтня 1930 року Микола Михайлович Любинський був заарештований у справі так званого "Українського національного центру". Засуджений за політичною статтею 54-4 КК УСРР на три роки ув’язнення і п’ять років заслання. На засланні проживав у с. Повенець Карельської АРСР, працював архіваріусом Управління Біломорканалу.
Повторно заарештований 12 листопада 1937 року. Особливою трійкою УНКВД Ленінградської області 15 грудня 1937 року Миколу Михайловича Любинського було засуджено до найвищої кари. Розстріляний 8 січня 1938 року в урочищі Сандармох поблизу міста Медвеж'єгорськ (Карелія, Росія).
Миколу Михайловича Любинського було реабілітовано 15 вересня 1989 року.
(фото: ЦДКФФА України ім. Г. Пшеничного)
Українська делегація на мирних переговорах із представниками країн Четверного союзу в Брест-Литовську,
9 лютого 1918 року (на першому плані, зліва направо):
# майор Брінкман із Генерального штабу армії;
# Микола Михайлович Любинський (1891-1938), секретар української делегації
(згодом, у березні-квітні 1918 року, - Державний секретар закордонних справ, керуючий МЗС);
# Микола Григорович Левитський (1880-1935), член української делегації
(згодом, за Української Держави гетьмана П. Скоропадського, очолював департамент чужоземних зносин МЗС);
# Олександр Олександрович Севрюк (1893-1941), голова української делегації
(з 15 січня 1918 заступив Всеволода Голубовича на цій посаді; у лютому-квітні 1918 - посол УНР у Німеччині);
# Сергій Степанович Остапенко (1881-1937), професор, економічний радник української делегації
(згодом, у лютому-квітні 1919 року, керував урядом УНР)
9 лютого 1918 року (на першому плані, зліва направо):
# майор Брінкман із Генерального штабу армії;
# Микола Михайлович Любинський (1891-1938), секретар української делегації
(згодом, у березні-квітні 1918 року, - Державний секретар закордонних справ, керуючий МЗС);
# Микола Григорович Левитський (1880-1935), член української делегації
(згодом, за Української Держави гетьмана П. Скоропадського, очолював департамент чужоземних зносин МЗС);
# Олександр Олександрович Севрюк (1893-1941), голова української делегації
(з 15 січня 1918 заступив Всеволода Голубовича на цій посаді; у лютому-квітні 1918 - посол УНР у Німеччині);
# Сергій Степанович Остапенко (1881-1937), професор, економічний радник української делегації
(згодом, у лютому-квітні 1919 року, керував урядом УНР)
Автор фото - Сергій Володимирович Шевченко.
Портрети у залі Вченої Ради
Дипломатичної академії при МЗС України; зокрема, - портрет Миколи Михайловича Любинського, Державного секретаря закордонних справ, Керуючого МЗС УНР (Центральна Рада) в період 3 березня - 28 квітня 1918 року. |
|
Микола Михайлович Любинський з дружиною
Клавдією Володимирівною (до заміжжя - Кузьмина).
Микола Михайлович Любинський був одружений з Клавдією Володимирівною (до заміжжя - Кузьмина).
У подружжя було дві доньки: Ава (1920 р.н.) і Лада (1923 р.н.)
Микола Михайлович Любинський з доньками
Ладою (молодша, сидить на плечах батька) та Авою.
Микола Михайлович Любинський з мамою Катериною Іванівною, молодшою сестрою Лілею та її чоловіком Дмитром Горобець.
Останнє фото Миколи Михайловича Любинського з його посланнями «Другові-дружині», «Любим діткам» та «Всім, всім, всім»... |
Текст на обороті фотографії:
Другові-дружині Amicus i[n] re incerta cernitur Микола ------- Любим діткам Не брешіть, не бійтеся й не бешкетуйте Татко ------- Всім, всім, всім Сквитаємось! На те свої ми люди. Хай спільний монумент нам буде, - Збудований в боях соціялізм Послання «Другові-дружині» - латинський афоризм на кшталт українського «У лиху годину пізнаєш вірну людину» (Микола і Клавдія Любинські обоє добре знали латинь, оскільки закінчали філологічний факультет Київського університету). Послання «Всім, всім, всім» - перефразування слів Володимира Маяковского: «Мне наплевать на бронзы многопудье, / Мне наплевать на мраморную слизь. / Сочтемся славою - ведь мы свои же люди,- / Пускай нам общим памятником будет / Построенный в боях социализм». |
З люб’язного дозволу Сергія Володимировича Шевченка передруковую такі його статті:
# «Розстріляні в Сандармосі», в якій йдеться про трагічну долю кількох відомих в минулому діячів «Розстріляного Відродження» - жертв політичного терору, зокрема й про Миколу Любинського.
# «Микола Любинський і логіка червоного терору. Невідомі сторінки українського Розстріляного відродження».
# «Николай Любинский и логика красного террора. Неизвестные страницы украинского Расстрелянного возрождения» (російською мовою).
Щиро дякую пану Сергію за його самовіддану пошуково-дослідницьку діяльність, яка сприяє відновленню історичної пам’яті нашого народу.
Також пропоную Вашій увазі примірник книги Михайла Грушевського “Ілюстрована Історія України” (“вісімнадцята тисяча” видання, надрукована в Києві 1917 року), що належав близьким родичам Миколи Любинського.
# «Розстріляні в Сандармосі», в якій йдеться про трагічну долю кількох відомих в минулому діячів «Розстріляного Відродження» - жертв політичного терору, зокрема й про Миколу Любинського.
# «Микола Любинський і логіка червоного терору. Невідомі сторінки українського Розстріляного відродження».
# «Николай Любинский и логика красного террора. Неизвестные страницы украинского Расстрелянного возрождения» (російською мовою).
Щиро дякую пану Сергію за його самовіддану пошуково-дослідницьку діяльність, яка сприяє відновленню історичної пам’яті нашого народу.
Також пропоную Вашій увазі примірник книги Михайла Грушевського “Ілюстрована Історія України” (“вісімнадцята тисяча” видання, надрукована в Києві 1917 року), що належав близьким родичам Миколи Любинського.
До загальної схеми мого родоводу