|
||||||
|
||||||
|
||||||
За переказами, печери Гнилецького комплексу було засновано у XI сторіччі преподобним Феодосієм Печерським.
Вважається, що святий час від часу усамітнювався тут для аскетичних подвигів впродовж Великого Посту.
Наприкінці XI сторіччя в печерах мешкало вже біля 100 ченців. В кінці XII сторіччя було побудовано кам'яну церкву.
Нищення Києва в XIII-XV сторіччях стали причиною згасання обителі, що з часом прийшла в запустіння. Як нагадування про ті часи в міській топонімії збереглися лише назви: урочище Церковщина та сіло Ходосівка (перекручене Феодосієвка). Кілька століть печери взагалі перебували в цілковитому забутті та були випадково виявлені лише в середині XIX сторіччя. Першим дослідником виявлених печер був ректор Київської Духовної Академії свт. Інокентій (Борисов). В 1900-1902 роках при печерах було засновано монастир Різдва Богородиці, що отримав назву «Скиту Пречистої». Ченці розчистили частину печер і обклали стіни цеглою. 1905 року стародавній печерний храм було розширено й освячено в ім'я прп. Феодосія Печерського. З приходом влади рад монастир було скасовано, на його території спочатку влаштували колонію для малолітніх злочинців (з 1922 року), а потім (з 1969 року) - санаторій МВС. Печери перебували в абсолютно занедбаному стані, доки до монастиря не повернулися ченці, а підземними ходами зайнялися фахівці Музею історії Києва. Систематичні археологічні розкопки печер ведуться з 1991 року спеціалізованим відділом «Київ підземний» Музею історії Києва. Согласно преданию, пещеры Гнилецкого комплекса были основаны в XI веке преподобным Феодосием Печерским. Считается, что святой время от времени уединялся здесь для аскетических подвигов во время Великого Поста. В конце XI века в пещерах жило уже около 100 монахов. В конце XII века была построена каменная церковь. Разорения Киева в XIII–XV веках стали причиной угасания обители, со временем пришедшей в запустение. Как напоминание о тех временах в городской топонимике сохранились лишь названия: урочище Церковщина и село Ходосовка (искаженное Феодосиевка). Несколько веков пещеры вообще находились в полном забвении и были случайно открыты лишь в средине XIX века. Первым исследователем обнаруженных пещер был ректор Киевской Духовной Академии свт. Иннокентий (Борисов). В 1900-1902 годах при пещерах основан монастырь Рождества Богородицы, получивший название «Скита Пречистой». Монахи расчистили часть пещер и обложили стены кирпичом. В 1905 году древний пещерный храм был расширен и освящен во имя прп. Феодосия Печерского. С приходом власти советов монастырь был упразднен, на его территории сначала устроили колонию для малолетних преступников (с 1922 года), а потом (с 1969 года) - санаторий МВД. Пещеры пребывали в совершенно заброшенном состоянии, пока в монастырь не вернулись монахи, а подземными ходами занялись специалисты Музея истории Киева. Систематические археологические раскопки пещер ведутся с 1991 года специализированным отделом «Киев подземный» Музея истории Киева. |
||||||
|
||||||
|
||||||
|
||||||
Праворуч від головної дороги, за церквою Різдва Богородиці, розташований вхід до Гнилецького печерного комплексу:
металеві двері просто вмуровані в гору.
Справа от главной дороги, за церковью Рождества Богородицы, расположен вход в Гнилецкий пещерный комплекс: металлические двери просто вмурованы в гору. |
||||||
|
||||||
Комплекс підземель, що в багатьох місцях обвалилися, колись був не менш грандіозним рукотворним витвором, ніж аналогічні об'єкти Києво-Печерської лаври.
Печери мають чотири різних рівня з такими ж вулицями та підземними церквами, як і в Лаврі.
Загальна довжина відкритих на сьогодні печер складає близько чотирьохсот метрів.
Це справжні підземні вулиці, блукаючи якими можна потрапити до келій, затворів, крипт, а також до так званих "афонських усипалень".
Їх особливістю є витесані в ґрунті невеликі ніші для покладання в них черепів ченців, похованих за афонською традицією.
Збереглась також печерна церква з кам'яним ківорієм над Престолом.
Головна особливість цього печерного комплексу полягає в тому, що він зберігся майже без змін з XI сторіччя.
Комплекс подземелий, во многих местах обвалившихся, некогда представлял собой не менее грандиозное рукотворное произведение, чем аналогичные объекты Киево-Печерской лавры. Пещеры имеют четыре разных уровня с такими же улицами и подземными церквями, как и в Лавре. Общая длина открытых на сегодня пещер составляет около четырехсот метров. Это настоящие подземные улицы, блуждая которыми можно попасть к кельям, затворам, криптам, а также к так называемым "афонским усыпальницам". Их особенностью являются вытесанные в грунте небольшие ниши для возложения в них черепов монахов, похороненных по афонской традиции. Сохранилась также пещерная церковь с каменным киворием над Престолом. Главная особенность этого пещерного комплекса заключается в том, что он сохранился почти без изменений c XI столетия. |
||||||
|
||||||
Церковну опіку святині доручено Голосіївської пустелі.
На жаль, у мене склалося враження, що сучасні ченці більше переймаються мирським та політичним життям, ніж духовним. В усякому разі, ченець, що супроводжував нас в печерах, набагато більше часу й уваги приділяв розмовам на суспільні та політичні теми, ніж на релігійні й історичні. При цьому багато його висловлюваннь мали настільки явну антиукраїнську та антидержавну спрямованість, що в будь-якій із сусідніх країн за це явно можна було б потрапити за грати. Особисто для мене це стало зайвим свідченням активної антидержавної політики Московського патріархату в Україні. Церковная опека святыни поручена Голосеевской пустыни. К сожалению, у меня создалось впечатление, что современные монахи больше обеспокоены мирской и политической жизнью, чем духовной. Во всяком случае, монах, который сопровождал нас в пещерах, намного больше времени и внимания уделял разговорам на общественные и политические темы, чем на религиозные и исторические. При этом многие из его высказываний имели настолько явную антиукраинскую и антигосударственную направленность, что в любой из соседних стран за это явно можно было бы попасть за решетку. Лично для меня это стало лишним свидетельством активной антигосударственной политики Московского патриархата в Украине. |
||||||
|
||||||
Історико-археологічний музей «Прадавня Аратта - Україна» - приватний археологічний музей,
розташований в селі Трипілля на березі Дніпра неподалік Дівич-гори.
Засновниками музею є колекціонер Олександр Поліщук, будівельник Володимир Лазоренко,
художник Анатолій Гайдамака та науковець Юрій Шилов.
В музеї представлено понад 500 предметів Трипільської культури.
Експозиція музею складається з двох тем:
- на другому поверсі у двох залах представлені предмети побуту та знаряддя праці часів трипільської культури, які дають уявлення про тогочасну культуру;
- у двох залах першого поверху представлені речі побуту та знаряддя праці, писанки, вишиванки українців XIX - початку XX століття. Историко-археологический музей «Древняя Аратта - Украина» - частный археологический музей, расположенный в селе Триполье на берегу Днепра близ Девич-горы. Основателями музея являются коллекционер Александр Полищук, строитель Владимир Лазоренко, художник Анатолий Гайдамака и научный работник Юрий Шилов. В музее представлено более 500 предметов Трипольской культуры. Экспозиция музея состоит из двух тем:
- на втором этаже в двух залах представлены предметы быта и орудия труда времен трипольской культуры, которые дают представление о тогдашней культуре;
- в двух залах первого этажа представлены предметы быта и орудия труда, писанки, вышиванки украинцев XIX - начала XX века. |
||||||
|
||||||
|
||||||
|
||||||
Трипільська культура (або культурна спільність «Кукутені-Трипілля») - археологічна культура часів енеоліту,
назва якої походить від назви села Трипілля на Київщині (та від назви румунського села Кукутень, Cucuteni).
Культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н.е.
Розташовувалась між Карпатами та річкою Дніпро на території сучасних України, Молдови та Румунії, займаючи територію загальною площею понад 35 тис. кв.км.
В часи розквіту цій культурі належали найбільші за розміром поселення в Європі: кількість жителів деяких з них перевищувала 15 тис. осіб.
Культура отримала назву «Кукутень» за назвою села в Румунії, де було знайдено перші артефакти, пов’язані із цією культурою. 1884 року румунський науковець Теодор Бурада під час проведення розкопок знайшов елементи глиняного посуду та теракотові фігурки неподалік села Кукутень. Після того, як вчені ознайомилися з його знахідкою, було вирішено продовжувати розкопки, які розпочалися на цьому місці навесні 1885 року. Дослідження пам'яток, пізніше зарахованих до трипільської культури, мали місце в Галичині в 70-ті роки ХІХ сторіччя біля сіл Кишилівці, Більче-Золоте та інших. В 1893-1894 роках чеський агроном та археолог Вікентій Хвойка відкрив трипільське поселення на території Києва по вул. Кирилівській, 55 (зараз вул. Фрунзе). Хвойка презентував свої знахідки в серпні 1899 року на ХІ археологічному з'їзді в Києві. Трипольская культура (или культурная общность «Кукутени-Триполье») - археологическая культура времен энеолита, название которой происходит от названия села Триполье на Киевщине (и от названия румынского села Кукутень, Cucuteni). Культура получила наибольший расцвет между 5500 и 2750 годами до н.э. Располагалась между Карпатами и рекой Днепр на территории современных Украины, Молдовы и Румынии, занимая территорию общей площадью свыше 35 тыс. кв.км. Во времена расцвета этой культуре принадлежали самые большие по размеру поселения в Европе: количество жителей некоторых из них превышало 15 тыс. человек. Культура получила название «Кукутень» по названию села в Румынии, где были найдены первые артефакты, связанные с этой культурой. В 1884 году румынский научный работник Теодор Бурада во время проведения раскопок нашел элементы глиняной посуды и терракотовые фигурки близ села Кукутень. После того, как ученые ознакомились с его находкой, было решено продолжать раскопки, которые начались на этом месте весной 1885 года. Исследования достопримечательностей, позже отнесенных в трипольской культуре, имели место в Галичине в 70-ые годы XIX века возле сел Кишиливцы, Бильче-Золотое и других. В 1893-1894 годах чешский агроном и археолог Викентий Хвойка открыл трипольское поселение на территории Киева по ул. Кирилловской, 55 (ныне ул. Фрунзе). Хвойка презентовал свои находки в августе 1899 года на ХІ археологическом съезде в Киеве. |
||||||
|
||||||
|
||||||
Офіційним роком відкриття Трипільської культури в Україні вважається 1893 - рік початку розкопок на вул. Кирилівській у Києві.
В 1896-1897 роках кілька поселень з матеріалами, подібними до київських знахідок, були знайдені Хвойкою в околицях містечка Трипілля Київського повіту
(зараз - село Трипілля Обухівського району Київської області).
В радянських, молдавських, російських, українських та інших публікаціях для пам'яток з території України та Молдови поширена назва «Трипільська культура».
З часом стало зрозуміло, що археологічна культура Кукутень на території Румунії та культура Трипілля на території України належать до одного культурного комплексу. Тому зараз часто використовується назва «Кукутень-Трипілля», хоча назви «Кукутень» та «Трипілля» можуть використовуватися окремо. Використовується також назва «культурно-історична спільність» або «спільність» Трипілля-Кукутень (чи Кукутень-Трипілля). Официальным годом открытия Трипольской культуры в Украине считается 1893 - год начала раскопок на ул. Кирилловской в Киеве. В 1896-1897 годах несколько поселений с материалами, подобными киевским находкам, были найдены Хвойкой в окрестностях городка Триполье Киевского уезда (ныне - село Триполье Обуховского района Киевской области). В советских, молдавских, российских, украинских и других публикациях для достопримечательностей с территории Украины и Молдовы распространено название «Трипольская культура». Со временем стало понятно, что археологическая культура Кукутень на территории Румынии и культура Триполья на территории Украины принадлежат к одному культурному комплексу. Поэтому сейчас часто используется название «Кукутень-Триполье», хотя названия «Кукутень» и «Триполье» могут использоваться отдельно. Используется также название «культурно-историческая общность» или «общность» Триполье-Кукутень (или Кукутень-Триполье). |
||||||
|
||||||
|
||||||
Ще на початку 20-х років XX століття вчені вже розуміли, що на величезній території, яка сягала нинішніх земель України, Румунії та Молдови,
8 тисяч років тому існувала високорозвинена цивілізація, що стала першоджерелом всієї індоєвропейської спільноти, тобто всієї білої раси, яка живе у світі.
Але настали сумнозвісні 30-ті роки XX століття. Радянська наука засекретила всі дослідження Трипільської культури, які відбувалися до 1937 року, більш того – вчені-дослідники були розстріляні. Радянська влада, як і царська влада в XIX столітті, не могла допустити, щоб український народ в своїх історичних здобутках мав таку красномовну сторінку, як Трипільська культура. Адже тоді б виникло питання, що за українцями стоїть велична Трипільська цивілізація, що вони є прямими нащадками того народу, який породив усі індоєвропейські народи, що пішли і в Європу, і в Азію. Адже трипільська культура на кілька тисячоліть старіша за Рим і Єгипет, більше того, вона була їх мистецькою та духовною предтечею. В трипільській державі були міста-гіганти: 15 тисяч людей мешкало в Майданецькому поселенні, 20 тисяч - у Тальянки. Для порівняння: через дві з половиною тисячі років у Римі жило всього 5 тисяч! Але це просто приховували від нас: в рамках «великої Росії» та «великого Союзу» не могло бути якихось окремих праукраїнських першоджерел. Українофоби, які правили тоді імперією, нав'язували дуже просту ідеологію: ми всі - інтернаціональна спільнота, радянський народ. Трипілля ж якщо й згадували, то не більше як культуру племен, які не мають жодного відношення до українців. Тема Трипілля на багато років була закрита. Еще в начале 20-х годов XX века ученые уже понимали, что на огромной территории, которая достигала нынешних земель Украины, Румынии и Молдовы 8 тысяч лет назад существовала высокоразвитая цивилизация, которая стала первоисточником всего индоевропейского сообщества, т.е. всей белой расы, которая живет в мире. Но наступили пресловутые 30-ые годы XX века. Советская наука засекретила все исследования Трипольской культуры, которые происходили до 1937 года, более того - ученые-исследователи были расстреляны. Советская власть, как и царская власть в XIX веке, не могла допустить, чтобы украинский народ в своем историческом достоянии имел такую красноречивую страницу, как Трипольская культура. Ведь тогда бы возник вопрос, что за украинцами стоит величественная Трипольская цивилизация, что они являются прямыми потомками того народа, который породил все индоевропейские народы, которые пошли и в Европу, и в Азию. Ведь трипольская культура на несколько тысячелетий старше Рима и Египта, более того, она была их художественной и духовной предтечей. В трипольском государстве были города-гиганты: 15 тысяч людей жило в Майданецком поселении, 20 тысяч - в Тальянки. Для сравнения: через две с половиной тысячи лет в Риме проживало всего 5 тысяч! Но это просто скрывали от нас: в рамках «великой России» и «великого Союза» не могло быть каких-то отдельных праукраинских первоисточников. Украинофобы, которые правили тогда империей, навязывали очень простую идеологию: мы все - интернациональное сообщество, советский народ. Триполье же если и вспоминали, то не более как культуру племен, которые не имеют ни какого отношения к украинцам. Тема Триполья на многие годы была закрыта. |
||||||
|
||||||
Сучасні дослідження трипільських старожитностей за допомогою радіовуглецевого методу дали змогу зробити висновок, що наука має справу з однією з найдавніших цивілізацій.
Трипільці першими одомашнили коня, придумали колесо та дах, навчилися користуватися місячним календарем.
Ставши найбільш розвиненою хліборобською цивілізацією світу, трипільці дали землям центральної та західної Європи дуже багато злаків.
Сьогодні відомо, що трипільці мали 12 культурних сортів і навіть вміли їх схрещувати.
Вони вирощували виноград і, цілком можливо, що робили вино.
Вже загальновідомим є те, що хрест як символ чотирьох сторін, першим використовував саме цей народ, що він намалював свастику як сонячний символ безкінечності, що «інь» і «ян» теж належать трипільцям тощо. Вражає те, що попри різницю у 8 тисяч років, досить багато трипільських традицій збереглося в українців. Можна спостерігати абсолютну схожість між знаками на трипільському посуді та на писанках, які розмальовують, приміром, на Київщині. Або ж на рушниках, вишитих на початку XX століття, - на них ті ж самі сонячні знаки-сварги, які малювали й трипільці. Ось така генетична пам'ять, що пронесла все це через стільки тисячоліть. Современные исследования трипольских древностей с помощью радиоуглеродного метода дали возможность сделать вывод, что наука имеет дело с одной из самых давних цивилизаций. Трипольцы первыми одомашнили коня, придумали колесо и крышу, научились пользоваться месячным календарем. Став наиболее развитой земледельческой цивилизацией мира, трипольцы дали землям центральной и западной Европы очень много злаков. Сегодня известно, что трипольцы имели 12 культурных сортов и даже умели их скрещивать. Они выращивали виноград и, вполне возможно, что делали вино. Уже общеизвестным является то, что крест как символ четырех сторон, первым использовал именно этот народ, что он нарисовал свастику как солнечный символ бесконечности, что «инь» и «ян» тоже принадлежат трипольцам и т.д. Поражает то, что, невзирая на разницу в 8 тысяч лет, достаточно много трипольских традиций сохранилось у украинцев. Можно наблюдать абсолютное сходство между знаками на трипольской посуде и на писанках, которые разрисовывают, например, на Киевщине. Или же на полотенцах, вышитых в начале XX века, - на них те же солнечные знаки-сварги, которые рисовали и трипольцы. Вот такая генетическая память, которая пронесла все это через столько тысячелетий. |
||||||
|
||||||
|
||||||
Київська область, село Трипілля.
Панорама Дніпра ~180°.
Киевская область, село Триполье.
Панорама Днепра ~180°.
Kyiv region, Trypillia village.
View of Dnieper River. Panorama ~180°.
|
||||||
Першоджерела:
# Вікіпедія.
# «Веб-енциклопедія Києва». # Офіційний сайт музею «Прадавня Аратта - Україна». # «АРАТТА. Український національний портал». # Стаття «Очень вольный хутор», Николай Полищук, «Газета по-киевски» від 26.05.2007. |
||||||
Усі права застережено. © 2003-2011 Сергій Клименко |
|
|
|
|