|
Мапа маршруту Молдова -> Болград -> Ізмаїл.
На цьому маршруті майже всі автошляхи (як по Молдові, так і по Україні) залишають бажати кращого. Схема маршрута Молдова -> Болград -> Измаил. По этому маршруту почти все автодороги (как по Молдове, так и по Украине) оставляют желать лучшего. |
Болград - місто (15,5 тис. жителів) і районний центр
Одеської області.
Розташоване на східному березі озера Ялпуг - найбільшого прісного озера України, за 234 км від
Одеси.
Місто виросло на на основі села Табаки, колишнього адміністративного центру болгарських поселень Бесарабії.
У 1821 році під наглядом і за активного сприяння намісника південно-російського краю,
графа Івана Микитича Інзова почалося будівництво міста Болград.
Місто первісно було правильно сплановано, з прямими широкими вулицями і трьома площами.
У Болграді побудовано церкву святого Митрофана, яка символізує глибоку подяку переселенців-болгар Інзову. Церкву було споруджено 1846 року спеціально для перепоховання Інзова, якого спочатку було поховано в Одесі. Вдячні болгари перенесли прах свого покровителя від Одеси до Болграда на руках.
Існує легенда, що гостем Болграда був О. С. Пушкін. Нібито, перебуваючи в засланні, він з дозволу Інзова відвідав Болград. Саме про ці відвідини Пушкін згодом написав такі рядки: «В степях зеленых Буджака, / Где Прут, заветная река, / Обходит русские владенья, / При бедном устье ручейка / Стоит безвестное селенье. / Семействами болгары тут / В беспечной дикости живут, / Храня родительские нравы...» На згадку про це гадане перебування поета в Болграді його ім'ям названо міський сад - парк імені Пушкіна.
Після поразки Російської імперії у Кримській війні 1853-1856 років за Паризьким мирним договором ця терирорія відійшла до Молдавського князівства, що перебувало під владою Туреччини. Після чергової війни з Туреччиною, за трактатом від 9 жовтня 1878 року Буджак (в XVI-XVIII століттях - історична область на півдні України між гирлами Дунаю, Дністра та Чорним морем) було повернуто до Російської імперії. З січня 1918 року по червень 1940 року ця територія перебувала під владою королівської Румунії. 24 серпня 1944 року до Болграду вступили радянські війська.
У сучасному Болграді працюють вінзавод, хлібзавод, маслосирзавод, механічний завод. Перлиною архітектури міста є Спасо-Преображенський собор.
Болград - город (15,5 тыс. жителей) и районный центр Одесской области. Расположен на восточном берегу озера Ялпуг - наибольшего пресного озера Украины, в 234 км от Одессы. Город вырос на на основе села Табаки, прежнего административного центра болгарских поселений Бессарабии. В 1821 году под наблюдением и активным содействием наместника южно-российского края, графа Ивана Никитича Инзова началось строительство города Болград. Город изначально был правильно спланирован, с прямыми широкими улицами и тремя площадями.
В Болграде построена церковь святого Митрофана, которая символизирует глубокую благодарность переселенцев-болгар Инзову. Церковь была сооружена в 1846 году специально для перезахоронения Инзова, который первоначально был похоронен в Одессе. Благодарные болгары перенесли прах своего покровителя от Одессы до Болграда на руках.
Существует легенда, что гостем Болграда был А. С. Пушкин. Якобы, будучи в ссылке, он с разрешения Инзова посетил Болград. Именно об этом посещении Пушкин впоследствии написал такие строки: «В степях зеленых Буджака, / Где Прут, заветная река, / Обходит русские владенья, / При бедном устье ручейка / Стоит безвестное селенье. / Семействами болгары тут / В беспечной дикости живут, / Храня родительские нравы...» В память об этом предполагаемом пребывании поэта в Болграде его именем назван городской сад - парк имени Пушкина.
После поражения Российской империи в Крымской войне 1853-1856 годов по Парижскому мирному договору эта терирория отошла к Молдавскому княжеству, которое находилось под властью Турции. После очередной войны с Турцией, по трактату от 9 октября 1878 года Буджак (в XVI-XVIII веках - историческая область на юге Украины между устьями Дуная, Днестра, и Черным морем) был возвращен Российской империи. С января 1918 года по июнь 1940 года эта территория находилась под властью королевской Румынии. 24 августа 1944 года в Болград вступили советские войска.
В современном Болграде работают винзавод, хлебзавод, маслосырзавод, механический завод. Жемчужиной архитектуры города является Спасо-Преображенский собор.
У Болграді побудовано церкву святого Митрофана, яка символізує глибоку подяку переселенців-болгар Інзову. Церкву було споруджено 1846 року спеціально для перепоховання Інзова, якого спочатку було поховано в Одесі. Вдячні болгари перенесли прах свого покровителя від Одеси до Болграда на руках.
Існує легенда, що гостем Болграда був О. С. Пушкін. Нібито, перебуваючи в засланні, він з дозволу Інзова відвідав Болград. Саме про ці відвідини Пушкін згодом написав такі рядки: «В степях зеленых Буджака, / Где Прут, заветная река, / Обходит русские владенья, / При бедном устье ручейка / Стоит безвестное селенье. / Семействами болгары тут / В беспечной дикости живут, / Храня родительские нравы...» На згадку про це гадане перебування поета в Болграді його ім'ям названо міський сад - парк імені Пушкіна.
Після поразки Російської імперії у Кримській війні 1853-1856 років за Паризьким мирним договором ця терирорія відійшла до Молдавського князівства, що перебувало під владою Туреччини. Після чергової війни з Туреччиною, за трактатом від 9 жовтня 1878 року Буджак (в XVI-XVIII століттях - історична область на півдні України між гирлами Дунаю, Дністра та Чорним морем) було повернуто до Російської імперії. З січня 1918 року по червень 1940 року ця територія перебувала під владою королівської Румунії. 24 серпня 1944 року до Болграду вступили радянські війська.
У сучасному Болграді працюють вінзавод, хлібзавод, маслосирзавод, механічний завод. Перлиною архітектури міста є Спасо-Преображенський собор.
Болград - город (15,5 тыс. жителей) и районный центр Одесской области. Расположен на восточном берегу озера Ялпуг - наибольшего пресного озера Украины, в 234 км от Одессы. Город вырос на на основе села Табаки, прежнего административного центра болгарских поселений Бессарабии. В 1821 году под наблюдением и активным содействием наместника южно-российского края, графа Ивана Никитича Инзова началось строительство города Болград. Город изначально был правильно спланирован, с прямыми широкими улицами и тремя площадями.
В Болграде построена церковь святого Митрофана, которая символизирует глубокую благодарность переселенцев-болгар Инзову. Церковь была сооружена в 1846 году специально для перезахоронения Инзова, который первоначально был похоронен в Одессе. Благодарные болгары перенесли прах своего покровителя от Одессы до Болграда на руках.
Существует легенда, что гостем Болграда был А. С. Пушкин. Якобы, будучи в ссылке, он с разрешения Инзова посетил Болград. Именно об этом посещении Пушкин впоследствии написал такие строки: «В степях зеленых Буджака, / Где Прут, заветная река, / Обходит русские владенья, / При бедном устье ручейка / Стоит безвестное селенье. / Семействами болгары тут / В беспечной дикости живут, / Храня родительские нравы...» В память об этом предполагаемом пребывании поэта в Болграде его именем назван городской сад - парк имени Пушкина.
После поражения Российской империи в Крымской войне 1853-1856 годов по Парижскому мирному договору эта терирория отошла к Молдавскому княжеству, которое находилось под властью Турции. После очередной войны с Турцией, по трактату от 9 октября 1878 года Буджак (в XVI-XVIII веках - историческая область на юге Украины между устьями Дуная, Днестра, и Черным морем) был возвращен Российской империи. С января 1918 года по июнь 1940 года эта территория находилась под властью королевской Румынии. 24 августа 1944 года в Болград вступили советские войска.
В современном Болграде работают винзавод, хлебзавод, маслосырзавод, механический завод. Жемчужиной архитектуры города является Спасо-Преображенский собор.
Фото вересня 2009 року. |
Фото вересня 2009 року. |
Болград. Кафедральний собор Святого Преображення Господнього, 1833-1838 роки.
Пам'ятка архітектури національного значення. Архітектор Абрам Мельников (1784-1854). Споруда витримана в стилі зрілого класицизму. Висота куполу, оформленого коринфськими пілястрами, становить 50 метрів. Інтер'єр було розписано в 1912-1914 роках художником І. Піскарьовим у стилі романтизму за ескізами Васнєцова. Болград. Кафедральный собор Святого Преображения Господнего, 1833-1838 годы. Памятник архитектуры национального значения. Архитектор Абрам Мельников (1784-1854). Сооружение выдержано в стиле зрелого классицизма. Высота купола, оформленного коринфскими пилястрами, составляет 50 метров. Интерьер был расписан в 1912-1914 годах художником И. Пискаревым в стиле романтизма по эскизам Васнецова. |
Собор Святого Преображення Господнього по праву є красою та гордістю Болграда і його жителів.
Собор призначався для того, щоб у його вівтарі зберігався царський указ Олександра I від 29 грудня 1819 року,
який дарував привілеї болгарським переселенцям.
Для болгар Болградський собор Святого Преображення Господнього має таке ж значення, яке має храм Святого Олександра Невського в Софії. Це - храм-пам'ятник, символ перетворення народу Болгарії після звільнення від турецького ярма та вираз подяки за заснування «Нової Болгарії», де знайшли притулок вигнані сини болгарської вітчизни.
Собор Святого Преображения Господнего по праву является красой и гордостью Болграда и его жителей. Собор предназначался для того, чтобы в его алтаре хранился царский указ Александра I от 29 декабря 1819 года, который даровал привилегии болгарским переселенцам.
Для болгар Болградский собор Святого Преображения Господнего имеет такое же значение, какое имеет храм Святого Александра Невского в Софии. Это - храм-памятник, символ преображения народа Болгарии после освобождения от турецкого ига и выражение благодарности за основание «Новой Болгарии», где нашли приют изгнанные сыны болгарского отечества.
Для болгар Болградський собор Святого Преображення Господнього має таке ж значення, яке має храм Святого Олександра Невського в Софії. Це - храм-пам'ятник, символ перетворення народу Болгарії після звільнення від турецького ярма та вираз подяки за заснування «Нової Болгарії», де знайшли притулок вигнані сини болгарської вітчизни.
Собор Святого Преображения Господнего по праву является красой и гордостью Болграда и его жителей. Собор предназначался для того, чтобы в его алтаре хранился царский указ Александра I от 29 декабря 1819 года, который даровал привилегии болгарским переселенцам.
Для болгар Болградский собор Святого Преображения Господнего имеет такое же значение, какое имеет храм Святого Александра Невского в Софии. Это - храм-памятник, символ преображения народа Болгарии после освобождения от турецкого ига и выражение благодарности за основание «Новой Болгарии», где нашли приют изгнанные сыны болгарского отечества.
Фото вересня 2009 року. |
Фото вересня 2009 року. |
Болград. Пам'ятник генералові Інзову Івану Микитовичеві (1768-1845).
Напис на пам'ятнику інформує:
«Генерал Суворовської та Кутузовської школи Інзов зробив собі славне ім'я на військовому та цивільному посту.
Він дав поселенцям нове життя в новій Вітчизні.
При його сприянні почато будівництво Болграда».
Болград. Памятник генералу Инзову Ивану Никитовичу (1768-1845). Надпись на памятнике информирует:
«Генерал Суворовской и Кутузовской школы Инзов сделал себе славное имя на военном и гражданском посту.
Он дал поселенцам новую жизнь в новом Отечестве.
При его содействии начато строительство Болграда».
Bolgrad. Monument to General Ivan Inzov (1768-1845). |
Генерал від інфантерії Іван Микитович Інзов народився 1768 року.
У 1818 році він очолив Опікунський комітет про іноземних поселенців південного краю Росії.
У 1806-1812 роках тисячі болгар, рятуючись від турецького ярма
бігли на південь Російської імперії, де вони знайшли новий дім і нову Батьківщину.
З ім'ям генерала І. М. Інзова пов'язаний найкращий період життя болгарських колоністів у Росії.
Саме у цей період за ініціативи графа І. М. Інзова було засновано місто Болград і йшла активна його забудова.
Місто стало адміністративним центром болгарських колоній у всій Бесарабії.
Прах засновника міста генерала І. М. Інзова покоїться на міському кладовищі Болграда.
Генерал от инфантерии Иван Никитович Инзов родился в 1768 году. В 1818 году он возглавил Попечительский комитет об иностранных поселенцах южного края России. В 1806-1812 годах тысячи болгар, спасаясь от турецкого ига, бежали на юг Российской империи, где они нашли новый дом и новую Родину. С именем генерала И. Н. Инзова связан наилучший период жизни болгарских колонистов в России. Именно в этот период по инициативе графа И. Н. Инзова был основан город Болград и шла активная его застройка. Город стал административным центром болгарских колоний во всей Бессарабии. Прах основателя города генерала И. Н. Инзова покоится на городском кладбище Болграда.
Генерал от инфантерии Иван Никитович Инзов родился в 1768 году. В 1818 году он возглавил Попечительский комитет об иностранных поселенцах южного края России. В 1806-1812 годах тысячи болгар, спасаясь от турецкого ига, бежали на юг Российской империи, где они нашли новый дом и новую Родину. С именем генерала И. Н. Инзова связан наилучший период жизни болгарских колонистов в России. Именно в этот период по инициативе графа И. Н. Инзова был основан город Болград и шла активная его застройка. Город стал административным центром болгарских колоний во всей Бессарабии. Прах основателя города генерала И. Н. Инзова покоится на городском кладбище Болграда.
Фото вересня 2009 року. |
Фото вересня 2009 року. |
Болград. Історична забудова міста.
На фото праворуч - Болградська гімназія імені Кирила і Мефодія (1858 рік). Болград. Историческая застройка города. На правом фото - Болградская гимназия имени Кирилла и Мефодия (1858 год). Bolgrad. |
Фото вересня 2009 року. |
Фото вересня 2009 року. |
Болград. Пам'ятник парашутистам-десантникам, що трагічно загибли.
Особовому складу 8 парашутно-десантної роти військової частини 11389, що трагічно загиб у авіакатастрофі в районі Баку 18 жовтня 1989 року. Болград. Памятник трагически погибшим парашютистам-десантникам. Личному составу 8 парашютно-десантной роты войсковой части 11389, трагически погибшему в авиакатастрофе в районе Баку 18 октября 1989 года. Bolgrad. Monument to dead paratroopers. |
Фото вересня 2009 року.
Болград. Обеліск Слави та Вічний Вогонь на центральній площі.
Було відкрито 7 листопада 1967 року на братській могилі воїнів, що загинули в боях за звільнення Болграда та району.
Болград. Обелиск Славы и Вечный Огонь на центральной площади.
Был открыт 7 ноября 1967 года на братской могиле воинов, погибших в боях за освобождение Болграда и района.
Було відкрито 7 листопада 1967 року на братській могилі воїнів, що загинули в боях за звільнення Болграда та району.
Болград. Обелиск Славы и Вечный Огонь на центральной площади.
Был открыт 7 ноября 1967 года на братской могиле воинов, погибших в боях за освобождение Болграда и района.
Фото вересня 2009 року. |
Фото вересня 2009 року. |
Болград.
На фото праворуч - Державний історико-етнографічний музей і Одеський обласний центр болгарської культури (пр. Леніна, 154). Болград. На правом фото - Государственный историко-этнографический музей и Одесский областной центр болгарской культуры (пр. Ленина, 154). Bolgrad. |
Фото вересня 2009 року. |
Фото вересня 2009 року. |
Болград. Фонтан на проспекті Леніна.
Болград. Фонтан на проспекте Ленина. Bolgrad. Fountain. |
Фото вересня 2009 року.
Болград. Свято-Миколаївська церква, 1871 (пр. Леніна, 103).
Була побудована 1871 року за «типовим» кресленням, виданим архітектором К. А. Тоном (1794-1881). У 1953 році церкву було закрито радянською владою. Будівлю спустошили, бібліотеки знищили, дзвони зняли, маківку обезголовили. Після цього будівлю використовували як склад до 1983 року.
Болград. Свято-Николаевская церковь, 1871 (пр. Ленина, 103).
Была построена в 1871 году по «типовому» чертежу, изданному архитектором К. А. Тоном (1794-1881). В 1953 году церковь была закрыта советской властью. Здание опустошили, библиотеки уничтожили, колокола сняли, маковку обезглавили. После этого здание использовали в качестве склада до 1983 года.
Bolgrad. Saint Nicholas church.
Була побудована 1871 року за «типовим» кресленням, виданим архітектором К. А. Тоном (1794-1881). У 1953 році церкву було закрито радянською владою. Будівлю спустошили, бібліотеки знищили, дзвони зняли, маківку обезголовили. Після цього будівлю використовували як склад до 1983 року.
Болград. Свято-Николаевская церковь, 1871 (пр. Ленина, 103).
Была построена в 1871 году по «типовому» чертежу, изданному архитектором К. А. Тоном (1794-1881). В 1953 году церковь была закрыта советской властью. Здание опустошили, библиотеки уничтожили, колокола сняли, маковку обезглавили. После этого здание использовали в качестве склада до 1983 года.
Bolgrad. Saint Nicholas church.
Ізмаїл - місто (74,4 тис. жителів) і районний центр
Одеської області.
Розташоване на лівому березі Кілійського гирла Дунаю, за 240 км від від обласного центру -
Одеси й за 80 кілометрів від берега Чорного моря.
Точна дата заснування міста не визначена, проте відомо, що на території сучасного міста у різні часи існували поселення різних епох. У IV-V століттях тут була розташована грецька колонія Антиофілас. Потім тут виникло поселення «Сміл», яке з IX-X століття входило до складу Київської Русі, а пізніше належало Галицько-Волинському князівству. З XIV сторіччя Сміл перебував у складі Молдавського князівства.
У XVI столітті цю територію захопила Османська імперія і на місці поселення Сміл було побудовано фортецю, яку назвали «Ішмаел» (Ізмаїл). У XVI-XVII століттях фортеця Ізмаїл піддавалася численним морським і сухопутним нападам українських козаків. У часи російсько-турецьких воєн Ізмаїл був важливою турецькою фортецею на кордоні Російської та Османської імперій. 11 (22) грудня 1790 року - переможний штурм фортеці Ізмаїл російськими військами та українськими козаками під командуванням О. В. Суворова, що відбувся під час русько-турецької війни 1787-1791 років. 14 (26) жовтня 1812 року заснованому в 1809 році передмістю фортеці Указом Сенату надано статус міста. Його було названо на честь засновника - генерал-майора С. О. Тучкова, коменданта всіх фортець Бесарабії. 1826 рік - затверджено перший герб міста.
Измаил - город (74,4 тыс. жителей) и районный центр Одесской области. Расположен на левом берегу Килийского устья Дуная, в 240 км от областного центра - Одессы и в 80 километрах от берега Чёрного моря.
Точная дата основания города не определена, однако известно, что на территории современного города в разное время существовали поселения различных эпох. В IV-V столетиях здесь была расположена греческая колония Антиофилас. Потом здесь возникло поселение «Смил», которое с IX-X века входило в состав Киевской Руси, а позже принадлежало Галицко-Волынскому княжеству. С XIV столетия Смил находился в составе Молдавского княжества.
В XVI веке эту территорию захватила Османская империя и на месте поселения Смил была построена крепость, яку назвали «Ишмаэл» (Измаил). В XVI-XVII веках крепость Измаил подвергалась многочисленным морским и сухопутным нападениям украинских казаков. Во времена российско-турецких войн Измаил был важной турецкой крепостью на границе Российской и Османской империй. 11 (22) декабря 1790 года - победный штурм крепости Измаил российскими войсками и украинскими казаками под командованием А. В. Суворова, состоявшийся во время русско-турецкой войны 1787-1791 годов. 14 (26) октября 1812 года - основанному в 1809 году предместью крепости Указом Сената присвоен статус города. Он был назван в честь основателя - генерал-майора С. А. Тучкова, коменданта всех крепостей Бессарабии. 1826 год - утвержден первый герб города.
Точна дата заснування міста не визначена, проте відомо, що на території сучасного міста у різні часи існували поселення різних епох. У IV-V століттях тут була розташована грецька колонія Антиофілас. Потім тут виникло поселення «Сміл», яке з IX-X століття входило до складу Київської Русі, а пізніше належало Галицько-Волинському князівству. З XIV сторіччя Сміл перебував у складі Молдавського князівства.
У XVI столітті цю територію захопила Османська імперія і на місці поселення Сміл було побудовано фортецю, яку назвали «Ішмаел» (Ізмаїл). У XVI-XVII століттях фортеця Ізмаїл піддавалася численним морським і сухопутним нападам українських козаків. У часи російсько-турецьких воєн Ізмаїл був важливою турецькою фортецею на кордоні Російської та Османської імперій. 11 (22) грудня 1790 року - переможний штурм фортеці Ізмаїл російськими військами та українськими козаками під командуванням О. В. Суворова, що відбувся під час русько-турецької війни 1787-1791 років. 14 (26) жовтня 1812 року заснованому в 1809 році передмістю фортеці Указом Сенату надано статус міста. Його було названо на честь засновника - генерал-майора С. О. Тучкова, коменданта всіх фортець Бесарабії. 1826 рік - затверджено перший герб міста.
Измаил - город (74,4 тыс. жителей) и районный центр Одесской области. Расположен на левом берегу Килийского устья Дуная, в 240 км от областного центра - Одессы и в 80 километрах от берега Чёрного моря.
Точная дата основания города не определена, однако известно, что на территории современного города в разное время существовали поселения различных эпох. В IV-V столетиях здесь была расположена греческая колония Антиофилас. Потом здесь возникло поселение «Смил», которое с IX-X века входило в состав Киевской Руси, а позже принадлежало Галицко-Волынскому княжеству. С XIV столетия Смил находился в составе Молдавского княжества.
В XVI веке эту территорию захватила Османская империя и на месте поселения Смил была построена крепость, яку назвали «Ишмаэл» (Измаил). В XVI-XVII веках крепость Измаил подвергалась многочисленным морским и сухопутным нападениям украинских казаков. Во времена российско-турецких войн Измаил был важной турецкой крепостью на границе Российской и Османской империй. 11 (22) декабря 1790 года - победный штурм крепости Измаил российскими войсками и украинскими казаками под командованием А. В. Суворова, состоявшийся во время русско-турецкой войны 1787-1791 годов. 14 (26) октября 1812 года - основанному в 1809 году предместью крепости Указом Сената присвоен статус города. Он был назван в честь основателя - генерал-майора С. А. Тучкова, коменданта всех крепостей Бессарабии. 1826 год - утвержден первый герб города.
Фото вересня 2009 року. |
Фото вересня 2009 року. |
Ізмаїл. Технікум механізації і електрифікації сільського господарства (пр. Суворова, 81).
Гарна клумба на перетині вулиці Леніна з проспектом Суворова. Измаил. Техникум механизации и электрификации сельского хозяйства (пр. Суворова, 81). Красивая клумба на пересечении улицы Ленина с проспектом Суворова. Izmail. |
18 (30) березня 1856 року - після поразки Росії в Кримській війні 1853-1856 років за умовами
Паризького мирного договору Ізмаїл відійшов до князівства Молдавського, що перебувало під протекторатом Османської імперії.
Фортецю було роззброєно, майно вивезено, укріплення підірвані та зриті.
1856 рік - місту повернуто його колишнє ім'я - Ізмаїл.
1878 рік - за результатами російсько-турецької війни 1877-1878 років придунайські землі увійшли до складу Російської імперії.
1883 рік - початок регулярного судноплавства Росії на Дунаї.
1903 рік - Акціонерне Товариство «Чорноморсько-Дунайське пароплавство» перетворено на Російське Дунайське пароплавство.
Січень 1918 року - Бесарабію включено до складу королівства Румунія.
28 червня 1940 року - Бесарабію включено до складу СРСР. 7 грудня 1940 року - утворено Ізмаїльську область. 22 липня 1941 року - Ізмаїл окуповано німецько-румунськими військами. 26 серпня 1944 року - місто звільнено військами 3-го Українського фронту в ході Яссько-Кишинівської операції. 14 жовтня 1944 року - створено Радянське Дунайське державне пароплавство. До 1954 року Ізмаїл був обласним центром. 1950-1960-і роки - період динамічного розвитку економіки міста. Було побудовано та модернізовано підприємства переробної, харчової, легкої промисловості, а також підприємства морегосподарського комплексу.
26 липня 2001 року - згідно з ухвалою Кабінету Міністрів України Ізмаїл занесено до Переліку історичних населених пунктів України. Сучасний Ізмаїл є одним з найбільших промислово розвинених міст Одеської області та транспортних вузлів на Дунаї. Він є найбільшим портом України на Дунаї, що складається із трьох навантажувально-розвантажувальних районів та одного пасажирського.
18 (30) марта 1856 года - после поражения России в Крымской войне 1853-1856 годов по условиям Парижского мирного договора Измаил отошел к княжеству Молдавскому, находившемуся под протекторатом Османской империи. Крепость была разоружена, имущество вывезено, укрепления взорваны и срыты. 1856 год - городу возвращено его прежнее имя - Измаил. 1878 год - по итогам русско-турецкой войны 1877-1878 годов придунайские земли вошли в состав Российской империи. 1883 год - начало регулярного судоходства России на Дунае. 1903 год - Акционерное Общество «Черноморско-Дунайское пароходство» преобразовано в Русское Дунайское пароходство. Январь 1918 года - Бессарабия включена в состав королевства Румыния.
28 июня 1940 года - Бессарабия включена в состав СССР. 7 декабря 1940 года - образована Измаильская область. 22 июля 1941 года - Измаил оккупирован немецко-румынскими войсками. 26 августа 1944 года - город освобожден войсками 3-го Украинского фронта в ходе Ясско-Кишиневской операции. 14 октября 1944 года - создано Советское Дунайское государственное пароходство. До 1954 года Измаил являлся областным центром. 1950-1960-е годы - период динамичного развития экономики города. Были построены и модернизировались предприятия перерабатывающей, пищевой, легкой промышленности, а также предприятия морехозяйственного комплекса.
26 июля 2001 года - согласно постановлению Кабинета Министров Украины Измаил включен в Список исторических населенных пунктов Украины. Современный Измаил является одним из крупнейших промышленно развитых городов Одесской области и транспортных узлов на Дунае. Он является наибольшим портом Украины на Дунае, который состоит из трех погрузочно-разгрузочных районов и одного пассажирского.
28 червня 1940 року - Бесарабію включено до складу СРСР. 7 грудня 1940 року - утворено Ізмаїльську область. 22 липня 1941 року - Ізмаїл окуповано німецько-румунськими військами. 26 серпня 1944 року - місто звільнено військами 3-го Українського фронту в ході Яссько-Кишинівської операції. 14 жовтня 1944 року - створено Радянське Дунайське державне пароплавство. До 1954 року Ізмаїл був обласним центром. 1950-1960-і роки - період динамічного розвитку економіки міста. Було побудовано та модернізовано підприємства переробної, харчової, легкої промисловості, а також підприємства морегосподарського комплексу.
26 липня 2001 року - згідно з ухвалою Кабінету Міністрів України Ізмаїл занесено до Переліку історичних населених пунктів України. Сучасний Ізмаїл є одним з найбільших промислово розвинених міст Одеської області та транспортних вузлів на Дунаї. Він є найбільшим портом України на Дунаї, що складається із трьох навантажувально-розвантажувальних районів та одного пасажирського.
18 (30) марта 1856 года - после поражения России в Крымской войне 1853-1856 годов по условиям Парижского мирного договора Измаил отошел к княжеству Молдавскому, находившемуся под протекторатом Османской империи. Крепость была разоружена, имущество вывезено, укрепления взорваны и срыты. 1856 год - городу возвращено его прежнее имя - Измаил. 1878 год - по итогам русско-турецкой войны 1877-1878 годов придунайские земли вошли в состав Российской империи. 1883 год - начало регулярного судоходства России на Дунае. 1903 год - Акционерное Общество «Черноморско-Дунайское пароходство» преобразовано в Русское Дунайское пароходство. Январь 1918 года - Бессарабия включена в состав королевства Румыния.
28 июня 1940 года - Бессарабия включена в состав СССР. 7 декабря 1940 года - образована Измаильская область. 22 июля 1941 года - Измаил оккупирован немецко-румынскими войсками. 26 августа 1944 года - город освобожден войсками 3-го Украинского фронта в ходе Ясско-Кишиневской операции. 14 октября 1944 года - создано Советское Дунайское государственное пароходство. До 1954 года Измаил являлся областным центром. 1950-1960-е годы - период динамичного развития экономики города. Были построены и модернизировались предприятия перерабатывающей, пищевой, легкой промышленности, а также предприятия морехозяйственного комплекса.
26 июля 2001 года - согласно постановлению Кабинета Министров Украины Измаил включен в Список исторических населенных пунктов Украины. Современный Измаил является одним из крупнейших промышленно развитых городов Одесской области и транспортных узлов на Дунае. Он является наибольшим портом Украины на Дунае, который состоит из трех погрузочно-разгрузочных районов и одного пассажирского.
Фото вересня 2009 року.
Ізмаїл. Пам'ятник Невідомому Солдатові та Вічний Вогонь.
Измаил. Памятник Неизвестному Солдату и Вечный Огонь.
Izmail. Memorial to the fallen soldiers and Eternal Flame.
Измаил. Памятник Неизвестному Солдату и Вечный Огонь.
Izmail. Memorial to the fallen soldiers and Eternal Flame.
Фото вересня 2009 року.
Ізмаїл. Міськрада та міськвиконком (пр. Суворова, 62).
Измаил. Горсовет и горисполком (пр. Суворова, 62).
Izmail. Town Hall (Municipality).
Измаил. Горсовет и горисполком (пр. Суворова, 62).
Izmail. Town Hall (Municipality).
Фото вересня 2009 року. |
Фото вересня 2009 року. |
Ізмаїл. Готель «Ізмаїл» (пр. Суворова, 54) та
вид на проспект Суворова з вікна готелю «Ізмаїл». Измаил. Гостиница «Измаил» (пр. Суворова, 54) вид на проспект Суворова из окна гостиницы «Измаил». Izmail. «Izmail» hotel. |
Фото вересня 2009 року. |
Фото вересня 2009 року. |
Ізмаїл. На перетині вулиці Ватутіна з проспектом Суворова:
загальноосвітний політехнічний ліцей (пр. Суворова, 53) та друкарня (вул. Ватутіна, 38). Измаил. На пересечении улицы Ватутина с проспектом Суворова: общеобразовательный политехнический лицей (пр. Суворова, 53) и типография (ул. Ватутина, 38). Izmail. |
Фото вересня 2009 року. |
Фото вересня 2009 року. |
Ізмаїл. На проспекті Суворова:
Пам'ятник Тарасові Шевченку та фонтан і кафе. Измаил. На проспекте Суворова: Памятник Тарасу Шевченко и фонтан и кафе. Izmail. |
Фото вересня 2009 року.
Ізмаїл. На центральній площі.
Измаил. На центральной площади.
Izmail. The central square of the town.
Измаил. На центральной площади.
Izmail. The central square of the town.
Фото вересня 2009 року. |
Фото вересня 2009 року. |
Ізмаїл. Пам'ятник воїнам-інтернаціоналістам м. Ізмаїла,
що загинули в Афганістані (1979-1989).
Цей зворушливий пам'ятник встановлено в Міському саду. Измаил. Памятник воинам-интернационалистам г. Измаила, погибшим в Афганистане (1979-1989). Этот трогательный памятник установлен в Городском саду. Izmail. Monument to the victims in Afghanistan (1979-1989). |
Фото вересня 2009 року. |
Фото вересня 2009 року. |
Ізмаїл. Свято-Покровський кафедральний собор (1822-1836) (пр. Суворова, 31).
Це - одна з найбільших культових споруд на півдні України. Собор збудовано в 1822-1836 роках архітектором Г. Торрічеллі у стилі російського ампіру. Измаил. Свято-Покровский кафедральный собор (1822-1836) (пр. Суворова, 31). Это - одно из наибольших культовых сооружений на юге Украины. Собор построен в 1822-1836 годах архитектором Г. Торричелли в стиле российского ампира. Izmail. Pokrovskiy catedral. |
Фото вересня 2009 року.
Ізмаїл. Пам'ятник О. В. Суворову (1730-1800).
Цей кінний монумент фельдмаршалу та генералісимусу виготовили 1913 року за проектом одесита Б. Едуардса. Перша світова війна та окупація цих місць Румунією відсунули дату відкриття пам'ятника до 1945 року, коли його встановили на однойменному міському проспекті.
Измаил. Памятник А. В. Суворову (1730-1800).
Этот конный монумент фельдмаршалу и генералиссимусу изготовили в 1913 году по проекту одессита Б. Эдуардса. Первая мировая война и оккупация этих мест Румынией отодвинули дату открытия памятника до 1945 года, когда его установили на одноименном городском проспекте.
Izmail. Monument to Alexander Suvorov.
Цей кінний монумент фельдмаршалу та генералісимусу виготовили 1913 року за проектом одесита Б. Едуардса. Перша світова війна та окупація цих місць Румунією відсунули дату відкриття пам'ятника до 1945 року, коли його встановили на однойменному міському проспекті.
Измаил. Памятник А. В. Суворову (1730-1800).
Этот конный монумент фельдмаршалу и генералиссимусу изготовили в 1913 году по проекту одессита Б. Эдуардса. Первая мировая война и оккупация этих мест Румынией отодвинули дату открытия памятника до 1945 года, когда его установили на одноименном городском проспекте.
Izmail. Monument to Alexander Suvorov.
Фото вересня 2009 року. |
Фото вересня 2009 року. |
Ізмаїл. Центр позашкільної роботи і дитячої творчості ім. А. П. Гайдара (пр. Суворова, 20)
та пам'ятник С. О. Тучкову.
Сергій Олексійович Тучков 2-й (1767-1839) - російський воєначальник і державний діяч, сенатор, генерал-лейтенант. Обдарований поет. Перший градоначальник Ізмаїла (1830-1835). Тучкова вважають засновником міста Ізмаїл. Измаил. Центр внешкольной работы и детского творчества им. А. П. Гайдара (пр. Суворова, 20) и памятник С. А. Тучкову. Сергей Алексеевич Тучков 2-й (1767-1839) - российский военачальник и государственный деятель, сенатор, генерал-лейтенант. Даровитый поэт. Первый градоначальник Измаила (1830-1835). Тучкова считают основателем города Измаил. Izmail. Monument to S. A. Tuckov - general, poet and mayor of Izmail from 1830 to 1835. |
Фото вересня 2009 року. |
Ізмаїл. Майданчик для міні-гольфу.
На другому плані - пам'ятник морякам-дунайцям. Измаил. Площадка для мини-гольфа. На втором плане - памятник морякам-дунайцам. Izmail. Mini golf. |
Фото вересня 2009 року.
Ізмаїл. Російський Морський Регістр судноплавства, регіональне управління в Україні, відділення в м. Ізмаїл (пр. Суворова, 1).
Измаил. Российский Морской Регистр судоходства, региональное управление в Украине, отделение в г. Измаил (пр. Суворова, 1).
Izmail.
Измаил. Российский Морской Регистр судоходства, региональное управление в Украине, отделение в г. Измаил (пр. Суворова, 1).
Izmail.
Фото вересня 2009 року.
Ізмаїл. Пам'ятник Морякам Червонопрапорної орденів Нахимова і Кутузова дунайської флотилії, 1967 рік.
Це - бронекатер Дунайської флотилії № 134, що брав участь у визволенні міста Ізмаїл від фашистів у 1944 році.
Измаил. Морякам Краснознаменной орденов Нахимова и Кутузова дунайской флотилии, 1967 год.
Это - бронекатер Дунайской флотилии № 134, принимавший участие в освобождении города Измаил от фашистов в 1944 году.
Izmail. Military ship # 134.
Це - бронекатер Дунайської флотилії № 134, що брав участь у визволенні міста Ізмаїл від фашистів у 1944 році.
Измаил. Морякам Краснознаменной орденов Нахимова и Кутузова дунайской флотилии, 1967 год.
Это - бронекатер Дунайской флотилии № 134, принимавший участие в освобождении города Измаил от фашистов в 1944 году.
Izmail. Military ship # 134.
Фото вересня 2009 року.
Ізмаїл. План фортеці Ізмаїл.
На плані умовно позначено: Фортеця XVI - I половини XVIII століть; Фортеця 1774-1791 років; Фортеця кінця XVIII - середини XIX століть; Місце установки інформаційного щита; Цитадель; Хотинська брама; Броська брама; Бендерська брама; Кілійська брама; Кілійська брама (нова); Миколаївська церква; Успенська церква; Турецька мечеть (Діарама); Болградське шосе; вул. Кутузова; вул. Фонагорийська; вул. Артема; Стадіон; Тур.готель «Дунай»; Міський пляж; річка Дунай.
Измаил. План крепости Измаил.
На плане условно обозначены: Крепость XVI - I половины XVIII веков; Крепость 1774-1791 годов; Крепость конца XVIII - середины XIX веков; Место установки информационного щита; Цитадель; Хотинские ворота; Бросские ворота; Бендерские ворота; Килийские ворота; Килийские ворота (новые); Николаевская церковь; Успенская церковь; Турецкая мечеть (Диарама); Болградское шоссе; ул. Кутузова; ул. Фонагорийская; ул. Артема; Стадион; Тур.гостиница «Дунай»; Городской пляж; река Дунай.
Izmail. It is a map of the Izmail fortress.
На плані умовно позначено: Фортеця XVI - I половини XVIII століть; Фортеця 1774-1791 років; Фортеця кінця XVIII - середини XIX століть; Місце установки інформаційного щита; Цитадель; Хотинська брама; Броська брама; Бендерська брама; Кілійська брама; Кілійська брама (нова); Миколаївська церква; Успенська церква; Турецька мечеть (Діарама); Болградське шосе; вул. Кутузова; вул. Фонагорийська; вул. Артема; Стадіон; Тур.готель «Дунай»; Міський пляж; річка Дунай.
Измаил. План крепости Измаил.
На плане условно обозначены: Крепость XVI - I половины XVIII веков; Крепость 1774-1791 годов; Крепость конца XVIII - середины XIX веков; Место установки информационного щита; Цитадель; Хотинские ворота; Бросские ворота; Бендерские ворота; Килийские ворота; Килийские ворота (новые); Николаевская церковь; Успенская церковь; Турецкая мечеть (Диарама); Болградское шоссе; ул. Кутузова; ул. Фонагорийская; ул. Артема; Стадион; Тур.гостиница «Дунай»; Городской пляж; река Дунай.
Izmail. It is a map of the Izmail fortress.
Фортеця Ізмаїл була побудована турками наприкінці XVI століття на місці стародавнього поселення Сміл.
Згодом її неодноразово перебудовували.
Під час російсько-турецької війни 1768-1774 років російські війська під командуванням Н. В. Репніна
5 серпня (26 липня за старим стилем) 1770 року оволоділи фортецею Ізмаїл.
Проте, після закінчення війни згідно з умовами Кючук-Кайнарджийського мирного договору
фортецю 1774 року було повернуто Туреччині.
Найбільшу площу фортеця займала в 1774-1791 роках, протяжність її мурів тоді сягала 12 км.
До 1790 року її було повністю реконструйовано. Навколо фортеці було споруджено мури заввишки 8-10 метрів, прорито глибокий рів, побудовано 11 бастіонів. Артилерія фортеці налічувала 250 гармат. У фортеці було четверо воріт: північні - Бендерські, східні - Кілійські, західні - Бросські та Хотинські. Турецький гарнізон налічував 35 тисяч чоловік (скоріш за все, у це число зараховано все населення міста – і старі, і малі).
22 грудня (по новому стилю) 1790 року, під час другої російсько-турецької війни, російські війська під командуванням О. В. Суворова в кількості 30 тисяч чоловік почали штурм Ізмаїла, який тривав 10,5 годин. Після штурму в місті три дні тривала неконтрольована різанина: від будинку до будинку, з кімнати до кімнати, переможці вбивали майже кожного чоловіка, жінку чи дитину. В результаті до 40 тисяч турок загинули, декілька сотень уціліли і були узяті в полон. Втрати російських військ склали 4 тисячі убитими, з 6 тисяч поранених у подальшому вижили лише 2 тисячі. Про складність штурму О. В. Суворов казав: «Не було фортеці міцніше, не було оборони відчайдушніше оборони Ізмаїла, але Ізмаїл узятий!» «На такий штурм, як штурм Ізмаїла, можна зважитися тільки раз у житті».
Крепость Измаил была построена турками в конце XVI века на месте древнего поселения Смил. Впоследствии она неоднократно перестраивалась. В ходе русско-турецкой войны 1768-1774 годов русские войска под командованием Н. В. Репнина 5 августа (26 июля по старому стилю) 1770 года взяли крепость Измаил. Однако, по окончании войны согласно условиям Кючук-Кайнарджийского мирного договора крепость в 1774 году была возвращена Турции. Наибольшую площадь крепость занимала в 1774-1791 годах, протяженность её стен тогда достигала 12 км.
К 1790 году она была полностью реконструирована. Вокруг крепости были воздвигнуты стены высотой 8-10 метров, прорыт глубокий ров, построено 11 бастионов. Артиллерия крепости составляла 250 орудий. В крепости было четверо ворот: северные - Бендерские, восточные - Килийские, западные - Бросские и Хотинские. Турецкий гарнизон насчитывал 35 тысяч человек (скорее всего, в это число включено все население города - от мала, до велика).
22 декабря (по новому стилю) 1790 года, во время второй русско-турецкой войны, российские войска под командованием А. В. Суворова в количестве 30 тысяч человек начали штурм Измаила, который длился 10,5 часов. После штурма в городе три дня шла неконтролируемая резня: из дома в дом, из комнаты в комнату, победители убивали почти каждого мужчину, женщину или ребёнка. В итоге до 40 тысяч турок погибли, несколько сотен уцелели и были взяты в плен. Потери российских войск составили 4 тысячи человек убитыми, из 6 тысяч раненых в дальнейшем выжили только 2 тысячи. О трудностях штурма А. В. Суворов говорил: «Не было крепости крепче, не было обороны отчаяннее обороны Измаила, но Измаил взят!» «На такой штурм, как штурм Измаила, можно решиться только раз в жизни».
До 1790 року її було повністю реконструйовано. Навколо фортеці було споруджено мури заввишки 8-10 метрів, прорито глибокий рів, побудовано 11 бастіонів. Артилерія фортеці налічувала 250 гармат. У фортеці було четверо воріт: північні - Бендерські, східні - Кілійські, західні - Бросські та Хотинські. Турецький гарнізон налічував 35 тисяч чоловік (скоріш за все, у це число зараховано все населення міста – і старі, і малі).
22 грудня (по новому стилю) 1790 року, під час другої російсько-турецької війни, російські війська під командуванням О. В. Суворова в кількості 30 тисяч чоловік почали штурм Ізмаїла, який тривав 10,5 годин. Після штурму в місті три дні тривала неконтрольована різанина: від будинку до будинку, з кімнати до кімнати, переможці вбивали майже кожного чоловіка, жінку чи дитину. В результаті до 40 тисяч турок загинули, декілька сотень уціліли і були узяті в полон. Втрати російських військ склали 4 тисячі убитими, з 6 тисяч поранених у подальшому вижили лише 2 тисячі. Про складність штурму О. В. Суворов казав: «Не було фортеці міцніше, не було оборони відчайдушніше оборони Ізмаїла, але Ізмаїл узятий!» «На такий штурм, як штурм Ізмаїла, можна зважитися тільки раз у житті».
Крепость Измаил была построена турками в конце XVI века на месте древнего поселения Смил. Впоследствии она неоднократно перестраивалась. В ходе русско-турецкой войны 1768-1774 годов русские войска под командованием Н. В. Репнина 5 августа (26 июля по старому стилю) 1770 года взяли крепость Измаил. Однако, по окончании войны согласно условиям Кючук-Кайнарджийского мирного договора крепость в 1774 году была возвращена Турции. Наибольшую площадь крепость занимала в 1774-1791 годах, протяженность её стен тогда достигала 12 км.
К 1790 году она была полностью реконструирована. Вокруг крепости были воздвигнуты стены высотой 8-10 метров, прорыт глубокий ров, построено 11 бастионов. Артиллерия крепости составляла 250 орудий. В крепости было четверо ворот: северные - Бендерские, восточные - Килийские, западные - Бросские и Хотинские. Турецкий гарнизон насчитывал 35 тысяч человек (скорее всего, в это число включено все население города - от мала, до велика).
22 декабря (по новому стилю) 1790 года, во время второй русско-турецкой войны, российские войска под командованием А. В. Суворова в количестве 30 тысяч человек начали штурм Измаила, который длился 10,5 часов. После штурма в городе три дня шла неконтролируемая резня: из дома в дом, из комнаты в комнату, победители убивали почти каждого мужчину, женщину или ребёнка. В итоге до 40 тысяч турок погибли, несколько сотен уцелели и были взяты в плен. Потери российских войск составили 4 тысячи человек убитыми, из 6 тысяч раненых в дальнейшем выжили только 2 тысячи. О трудностях штурма А. В. Суворов говорил: «Не было крепости крепче, не было обороны отчаяннее обороны Измаила, но Измаил взят!» «На такой штурм, как штурм Измаила, можно решиться только раз в жизни».
Фото вересня 2009 року. |
Фото вересня 2009 року. |
Ізмаїл. Тут у XVI-XIX століттях була фортеця Ізмаїл, що колись вважалася неприступною.
На фото праворуч - Кілійська брама (нова), на фото ліворуч - брама старого військового кладовища. Измаил. Здесь в XVI-XIX веках была крепость Измаил, когда-то считавшаяся неприступной. На правом фото - Килийские ворота (новые), на левом фото - ворота старого воинского кладбища. Izmail. The former fortress. |
1791 року за Ясським договором Ізмаїл знову було повернуто Османській імперії.
Наприкінці XVIII - на початку XIX століття турецькі інженери укріпили фортецю Ізмаїл,
зменшивши її за площею і змінивши в плані.
Під час чергової російсько-турецької війни 1806-1812 років
російські війська кілька разів невдало штурмували Ізмаїл.
Тільки 14 вересня 1809 року місто було захоплено російськими військами.
Цікавий факт: у цій російсько-турецькій війні в 1806-1807 роках в ранзі штабс-капітана
брав участь і був учасником облоги Ізмаїла Іван Петрович Котляревський (1769-1838) -
видатний український письменник, поет, драматург, зачинатель сучасної української літератури, автор «Енеїди».
З 1809 по 1856 рік Ізмаїл був російською арсенальною фортецею. Після поразки Російської імперії в Кримській війні 1853-1856 років, за Паризьким трактатом, Ізмаїл разом з прилеглими територіями в гирлах Дунаю 1856 року було передано Молдавському князівству, васалові Туреччини. Залишаючи місто, російські війська підірвали фортифікаційні споруди турецької фортеці (що вважалася однією з кращих у Європі) - бастіони і мури. До наших днів від неї залишилися фундаменти мурів, залишки рову, відновлена Кілійська брама та мала мечеть. Нині територія фортеці є заповідною і охороняється державою.
В 1791 году по Ясскому договору Измаил вновь был возвращён Османской империи. В конце XVIII - начале XIX века турецкие инженеры укрепили крепость Измаил, уменьшив её по площади и изменив в плане. В ходе очередной русско-турецкой войны 1806-1812 годов российские войска несколько раз неудачно штурмовали Измаил. Только 14 сентября 1809 года город был взят русскими войсками. Интересный факт: в этой русско-турецкой войне в 1806-1807 годах в ранге штабс-капитана принимал участие и был участником осады Измаила Иван Петрович Котляревский (1769-1838) - выдающийся украинский писатель, поэт, драматург, зачинатель современной украинской литературы, автор «Энеиды».
С 1809 по 1856 год Измаил был российской арсенальной крепостью. После поражения Российской империи в Крымской войне 1853-1856 годов, по Парижскому трактату, Измаил вместе с прилегающими территориями в устьях Дуная был в 1856 году передан Молдавскому княжеству, вассалу Турции. Оставляя город, российские войска взорвали фортификационные сооружения турецкой крепости (которая считалась одной из лучших в Европе) - бастионы и стены. До наших дней от нее остались фундаменты стен, остатки рва, восстановленные Килийские ворота и малая мечеть. Ныне территория крепости является заповедной и охраняется государством.
З 1809 по 1856 рік Ізмаїл був російською арсенальною фортецею. Після поразки Російської імперії в Кримській війні 1853-1856 років, за Паризьким трактатом, Ізмаїл разом з прилеглими територіями в гирлах Дунаю 1856 року було передано Молдавському князівству, васалові Туреччини. Залишаючи місто, російські війська підірвали фортифікаційні споруди турецької фортеці (що вважалася однією з кращих у Європі) - бастіони і мури. До наших днів від неї залишилися фундаменти мурів, залишки рову, відновлена Кілійська брама та мала мечеть. Нині територія фортеці є заповідною і охороняється державою.
В 1791 году по Ясскому договору Измаил вновь был возвращён Османской империи. В конце XVIII - начале XIX века турецкие инженеры укрепили крепость Измаил, уменьшив её по площади и изменив в плане. В ходе очередной русско-турецкой войны 1806-1812 годов российские войска несколько раз неудачно штурмовали Измаил. Только 14 сентября 1809 года город был взят русскими войсками. Интересный факт: в этой русско-турецкой войне в 1806-1807 годах в ранге штабс-капитана принимал участие и был участником осады Измаила Иван Петрович Котляревский (1769-1838) - выдающийся украинский писатель, поэт, драматург, зачинатель современной украинской литературы, автор «Энеиды».
С 1809 по 1856 год Измаил был российской арсенальной крепостью. После поражения Российской империи в Крымской войне 1853-1856 годов, по Парижскому трактату, Измаил вместе с прилегающими территориями в устьях Дуная был в 1856 году передан Молдавскому княжеству, вассалу Турции. Оставляя город, российские войска взорвали фортификационные сооружения турецкой крепости (которая считалась одной из лучших в Европе) - бастионы и стены. До наших дней от нее остались фундаменты стен, остатки рва, восстановленные Килийские ворота и малая мечеть. Ныне территория крепости является заповедной и охраняется государством.
Фото вересня 2009 року. |
Фото вересня 2009 року. |
Ізмаїл. Тут у XVI-XIX століттях була фортеця Ізмаїл, що колись вважалася неприступною.
На фото праворуч - руїни «Пам'ятника героям», на фото ліворуч - хрест на місці «Трійці». Измаил. Здесь в XVI-XIX веках была крепость Измаил, когда-то считавшаяся неприступной. На правом фото - руины «Памятника героям», на левом фото - крест на месте «Троицы». Izmail. The former fortress. |
Бастіон «Кавальєр».
Коли в липні 1774 року за Кючук-Кайнарджийським мирним договором Ізмаїл було повернуто Туреччині,
турецьке командування почало будувати тут принципово нову фортецю.
Роботи проводилися під керівництвом французького інженера де Лафіт-Клове та німецького будівельника Ріхтера.
На високому урвистому березі Дунаю було споруджено п'ятикутний бастіон з кам'яною баштою «Кавальєр».
Загальна висота укріплення, з урахуванням обривистого берега, досягала 14 метрів.
На бастіоні було встановлено до 20 гармат.
Гармати «Кавальєра» тримали під обстрілом не лише Дунай, але і всю «Нову фортецю»,
що простяглася на 500-700 метрів на схід.
Не захопивши «Кавальєр», оволодіти фортецею було неможливо.
22 грудня (11 грудня за старим стилем) 1790 року, о 5 годині ранку бастіон «Кавальєр» було атаковано з боку Дунаю передовим загоном Дунайської флотилії генерал-майора Йосипа де Рібаса. Загоном у складі 400 запорізьких козаків командував полковник Антон Головатий. За передовим загоном бастіон атакувала з боку Дунаю в центрі і зі східного боку 1-а колона Дунайської флотилії під командуванням генерал-майора Н. Д. Арсеньєва. Безпосередньо атакою бастіону керував полковник Валеріан Зубов. Із західного боку бастіон атакувала частина 2-ої колони Дунайської флотилії у складі запорізьких козаків під командуванням бригадира Захара Чепеги. Але захопити «Кавальєр» з першої спроби не вдалося. Гармати «Кавальєра» своїм вогнем двічі відкидали назад батальйони 6-ої колони, що атакували «Нову фортецю» під командуванням генерал-майора М. І. Кутузова. Штурм бастіону тривав декілька годин. З боку Кілійської брами до «Кавальєру» в ході бою пробилися батальйони Херсонського та Миколаївського гренадерських полків. Загальними зусиллями, при втратах 2/3 нападників, «Кавальєр» було захоплено.
13 квітня 1877 року Ізмаїл знову зайняли російські війська. Але фортеця втратила своє військове значення. Пізніше (у 1880-х роках) на території колишнього бастіону облаштували гарнізонне військове кладовище. З 1918 року Бессарабія була захоплена Румунією. У 1930 році на кладовищі відкрили «Пам'ятник героям» - усічену піраміду з граніту. На її вершині, на висоті 14 метрів від землі, сидів орел з розпростертими крилами і з хрестом у дзьобі. Автор пам'ятника - архітектор Ф. Рутта. Під монументом було влаштовано склепінчастий склеп, де було поховано останки 421 військовослужбовця. На внутрішніх стінах склепу були розташовані білі мармурові таблиці з іменами похованих. Поряд на пагорбі на бетонному фундаменті встановили чудову і величну «Трійцю» - дерев'яний хрест великих розмірів з багатим художнім різьбленням. 1938 року було виготовлено і встановлено 86 кам'яних хрестів.
З червня 1940 року Бесарабію було включено до складу СРСР. З липня 1941 року по серпень 1944 року Ізмаїл був зайнятий румунськими і німецькими військами. На військовому кладовищі проводилися поховання військовослужбовців румунської та німецької армій. 26 серпня 1944 року Ізмаїл звільнила Червона армія. У 70-х роках «Пам'ятник героям» та «Трійцю» було демонтовано.
Бастион «Кавальер». Когда в июле 1774 года по Кючук-Кайнарджийскому мирному договору Измаил был возвращен Турции, турецкое командование начало строить здесь принципиально новую крепость. Работы проводились под руководством французского инженера де Лафит-Клове и немецкого строителя Рихтера. На высоком обрывистом берегу Дуная был сооружён пятиугольный бастион с каменной башней «Кавальер». Общая высота укрепления, с учётом обрывистого берега, достигала 14 метров. На бастионе было установлено до 20 артиллерийских орудий. Пушки «Кавальера» держали под обстрелом не только Дунай, но и всю «Новую крепость», растянувшуюся на 500-700 метров восточнее. Не взяв «Кавальер», овладеть крепостью было невозможно.
22 декабря (11 декабря по старому стилю) 1790 года, в 5 часов утра бастион «Кавальер» был атакован со стороны Дуная передовым отрядом Дунайской флотилии генерал-майора Иосифа де Рибаса. Отрядом в составе 400 запорожских казаков командовал полковник Антон Головатый. За передовым отрядом бастион атаковала со стороны Дуная в центре и с восточной стороны 1-я колонна Дунайской флотилии под командованием генерал-майора Н. Д. Арсеньева. Непосредственно атакой бастиона руководил полковник Валериан Зубов. С западной стороны бастион атаковала часть 2-й колонны Дунайской флотилии в составе запорожских казаков под командованием бригадира Захара Чепеги. Но взять «Кавальер» с первой попытки не удалось. Орудия «Кавальера» своим огнём дважды отбрасывали назад атаковавшие «Новую крепость» батальоны 6-й колонны, которой командовал генерал-майор М. И. Кутузов. Штурм бастиона продолжался несколько часов. Со стороны Килийских ворот к «Кавальеру» в ходе боя пробились батальоны Херсонского и Николаевского гренадерских полков. Общими усилиями, при потерях 2/3 атаковавших, «Кавальер» был взят.
13 апреля 1877 года Измаил вновь заняли российские войска. Но крепость утратила своё военное значение. Позднее (в 1880-х годах) на территории бывшего бастиона обустроили гарнизонное воинское кладбище. С 1918 года Бессарабия была захвачена Румынией. В 1930 году на кладбище открыли «Памятник героям» - усечённую пирамиду из гранита. На её вершине, на высоте 14 метров от земли, восседал орёл с распростёртыми крыльями и с крестом в клюве. Автор памятника - архитектор Ф. Рутта. Под монументом находился сводчатый склеп, где были захоронены останки 421 военнослужащего. На внутренних стенах склепа находились белые мраморные доски с именами захороненных. Рядом на холме на бетонном основании была установлена великолепная и величественная «Троица» - деревянный крест больших размеров с богатой художественной резьбой. В 1938 году были изготовлены и установлены 86 каменных крестов.
С июня 1940 года Бессарабия была включена в состав СССР. С июля 1941 года по август 1944 года Измаил был занят румынскими и немецкими войсками. На воинском кладбище проводились захоронения военнослужащих румынской и немецкой армий. 26 августа 1944 года Измаил освобожден Красной армией. В 70-х годах «Памятник героям» и «Троица» были демонтированы.
22 грудня (11 грудня за старим стилем) 1790 року, о 5 годині ранку бастіон «Кавальєр» було атаковано з боку Дунаю передовим загоном Дунайської флотилії генерал-майора Йосипа де Рібаса. Загоном у складі 400 запорізьких козаків командував полковник Антон Головатий. За передовим загоном бастіон атакувала з боку Дунаю в центрі і зі східного боку 1-а колона Дунайської флотилії під командуванням генерал-майора Н. Д. Арсеньєва. Безпосередньо атакою бастіону керував полковник Валеріан Зубов. Із західного боку бастіон атакувала частина 2-ої колони Дунайської флотилії у складі запорізьких козаків під командуванням бригадира Захара Чепеги. Але захопити «Кавальєр» з першої спроби не вдалося. Гармати «Кавальєра» своїм вогнем двічі відкидали назад батальйони 6-ої колони, що атакували «Нову фортецю» під командуванням генерал-майора М. І. Кутузова. Штурм бастіону тривав декілька годин. З боку Кілійської брами до «Кавальєру» в ході бою пробилися батальйони Херсонського та Миколаївського гренадерських полків. Загальними зусиллями, при втратах 2/3 нападників, «Кавальєр» було захоплено.
13 квітня 1877 року Ізмаїл знову зайняли російські війська. Але фортеця втратила своє військове значення. Пізніше (у 1880-х роках) на території колишнього бастіону облаштували гарнізонне військове кладовище. З 1918 року Бессарабія була захоплена Румунією. У 1930 році на кладовищі відкрили «Пам'ятник героям» - усічену піраміду з граніту. На її вершині, на висоті 14 метрів від землі, сидів орел з розпростертими крилами і з хрестом у дзьобі. Автор пам'ятника - архітектор Ф. Рутта. Під монументом було влаштовано склепінчастий склеп, де було поховано останки 421 військовослужбовця. На внутрішніх стінах склепу були розташовані білі мармурові таблиці з іменами похованих. Поряд на пагорбі на бетонному фундаменті встановили чудову і величну «Трійцю» - дерев'яний хрест великих розмірів з багатим художнім різьбленням. 1938 року було виготовлено і встановлено 86 кам'яних хрестів.
З червня 1940 року Бесарабію було включено до складу СРСР. З липня 1941 року по серпень 1944 року Ізмаїл був зайнятий румунськими і німецькими військами. На військовому кладовищі проводилися поховання військовослужбовців румунської та німецької армій. 26 серпня 1944 року Ізмаїл звільнила Червона армія. У 70-х роках «Пам'ятник героям» та «Трійцю» було демонтовано.
Бастион «Кавальер». Когда в июле 1774 года по Кючук-Кайнарджийскому мирному договору Измаил был возвращен Турции, турецкое командование начало строить здесь принципиально новую крепость. Работы проводились под руководством французского инженера де Лафит-Клове и немецкого строителя Рихтера. На высоком обрывистом берегу Дуная был сооружён пятиугольный бастион с каменной башней «Кавальер». Общая высота укрепления, с учётом обрывистого берега, достигала 14 метров. На бастионе было установлено до 20 артиллерийских орудий. Пушки «Кавальера» держали под обстрелом не только Дунай, но и всю «Новую крепость», растянувшуюся на 500-700 метров восточнее. Не взяв «Кавальер», овладеть крепостью было невозможно.
22 декабря (11 декабря по старому стилю) 1790 года, в 5 часов утра бастион «Кавальер» был атакован со стороны Дуная передовым отрядом Дунайской флотилии генерал-майора Иосифа де Рибаса. Отрядом в составе 400 запорожских казаков командовал полковник Антон Головатый. За передовым отрядом бастион атаковала со стороны Дуная в центре и с восточной стороны 1-я колонна Дунайской флотилии под командованием генерал-майора Н. Д. Арсеньева. Непосредственно атакой бастиона руководил полковник Валериан Зубов. С западной стороны бастион атаковала часть 2-й колонны Дунайской флотилии в составе запорожских казаков под командованием бригадира Захара Чепеги. Но взять «Кавальер» с первой попытки не удалось. Орудия «Кавальера» своим огнём дважды отбрасывали назад атаковавшие «Новую крепость» батальоны 6-й колонны, которой командовал генерал-майор М. И. Кутузов. Штурм бастиона продолжался несколько часов. Со стороны Килийских ворот к «Кавальеру» в ходе боя пробились батальоны Херсонского и Николаевского гренадерских полков. Общими усилиями, при потерях 2/3 атаковавших, «Кавальер» был взят.
13 апреля 1877 года Измаил вновь заняли российские войска. Но крепость утратила своё военное значение. Позднее (в 1880-х годах) на территории бывшего бастиона обустроили гарнизонное воинское кладбище. С 1918 года Бессарабия была захвачена Румынией. В 1930 году на кладбище открыли «Памятник героям» - усечённую пирамиду из гранита. На её вершине, на высоте 14 метров от земли, восседал орёл с распростёртыми крыльями и с крестом в клюве. Автор памятника - архитектор Ф. Рутта. Под монументом находился сводчатый склеп, где были захоронены останки 421 военнослужащего. На внутренних стенах склепа находились белые мраморные доски с именами захороненных. Рядом на холме на бетонном основании была установлена великолепная и величественная «Троица» - деревянный крест больших размеров с богатой художественной резьбой. В 1938 году были изготовлены и установлены 86 каменных крестов.
С июня 1940 года Бессарабия была включена в состав СССР. С июля 1941 года по август 1944 года Измаил был занят румынскими и немецкими войсками. На воинском кладбище проводились захоронения военнослужащих румынской и немецкой армий. 26 августа 1944 года Измаил освобожден Красной армией. В 70-х годах «Памятник героям» и «Троица» были демонтированы.
Фото вересня 2009 року. |
Фото вересня 2009 року. |
Ізмаїл. Колишня Мала мечеть (XVI століття), зараз - діорама «Штурм фортеці Ізмаїл» (вул. Фортечна, 1-А).
Мала мечеть - єдина мусульманська святиня, що збереглася на південному заході Одещини. 1810 року її було перетворено на гарнізонну Хрестовоздвиженську церкву. Измаил. Бывшая Малая мечеть (XVI век), ныне - диорама «Штурм крепости Измаил» (ул. Крепостная, 1-А). Малая мечеть - единственная мусульманская святыня, сохранившаяся на юго-западе Одесщины. В 1810 году её преобразовали в гарнизонную Крестовоздвиженскую церковь. Izmail. The former Small Turkish Mosque and currently housing the Diorama. |
Фото вересня 2009 року. |
Фото вересня 2009 року. |
Ізмаїл. Колишня Мала мечеть (XVI століття), зараз - діорама «Штурм фортеці Ізмаїл» (вул. Фортечна, 1-А).
За радянської влади в цій будівлі розмістили діораму «Штурм фортеці Ізмаїл» (1973 рік, художники Є. Данилевський, В. Сибірський), що розповідає про завоювання міста в 1790 році, коли російськими військами командував О. В. Суворов. Измаил. Бывшая Малая мечеть (XVI век), ныне - диорама «Штурм крепости Измаил» (ул. Крепостная, 1-А). При советской власти в этом здании разместили диораму «Штурм крепости Измаил» (1973 год, художники Е. Данилевский, В. Сибирский), рассказывающую о завоевании города в 1790 году, когда российскими войсками командовал А. В. Суворов. Izmail. The former Small Turkish Mosque and currently housing the Diorama. |
Діорама «Штурм фортеці Ізмаїл російськими військами та українськими козаками
під командуванням О. В. Суворова 11 (22) грудня 1790 року»
є відділом історичного музею Ізмаїла О. В. Суворова.
Сам історичний музей розташований у старому особняку (вул. Пушкіна, 37), який було побудовано 1899 року і який є пам'ятником історії й архітектури.
Діораму була відкрито 1973 року в найстарішій будівлі міста - колишній турецькій мечеті кінця XVI століття, пам'ятці національного значення, яка є одним з небагатьох зразків середньовічної мусульманської архітектури, що збереглися на території України. Художнє полотно розміром 20x8 метрів створювалося протягом двох років Є. І. Данилевським і В. М. Сибірським - народними художниками Росії з Московської військової студії ім. М. Б. Грекова.
Диорама «Штурм крепости Измаил русскими войсками и украинскими казаками под командованием А. В. Суворова 11 (22) декабря 1790 года» является отделом Измаильского исторического музея А. В. Суворова.
Сам исторический музей расположен в старом особняке (ул. Пушкина, 37), построенном в 1899 году и являющемся памятником истории и архитектуры.
Диорама была открыта в 1973 году в самом старом здании города - бывшей турецкой мечети конца XVI века, памятнике национального значения, являющемся одним из немногих сохранившихся на территории Украины образцов средневекового мусульманского зодчества. Художественное полотно размером 20x8 метров создавалось в течение двух лет Е. И. Данилевским и В. М. Сибирским - народными художниками России из Московской военной студии им. М. Б. Грекова.
Сам історичний музей розташований у старому особняку (вул. Пушкіна, 37), який було побудовано 1899 року і який є пам'ятником історії й архітектури.
Діораму була відкрито 1973 року в найстарішій будівлі міста - колишній турецькій мечеті кінця XVI століття, пам'ятці національного значення, яка є одним з небагатьох зразків середньовічної мусульманської архітектури, що збереглися на території України. Художнє полотно розміром 20x8 метрів створювалося протягом двох років Є. І. Данилевським і В. М. Сибірським - народними художниками Росії з Московської військової студії ім. М. Б. Грекова.
Диорама «Штурм крепости Измаил русскими войсками и украинскими казаками под командованием А. В. Суворова 11 (22) декабря 1790 года» является отделом Измаильского исторического музея А. В. Суворова.
Сам исторический музей расположен в старом особняке (ул. Пушкина, 37), построенном в 1899 году и являющемся памятником истории и архитектуры.
Диорама была открыта в 1973 году в самом старом здании города - бывшей турецкой мечети конца XVI века, памятнике национального значения, являющемся одним из немногих сохранившихся на территории Украины образцов средневекового мусульманского зодчества. Художественное полотно размером 20x8 метров создавалось в течение двух лет Е. И. Данилевским и В. М. Сибирским - народными художниками России из Московской военной студии им. М. Б. Грекова.
Фото вересня 2009 року. |
Ізмаїл. Експозиція зброї часів Другої світової війни біля діорами (вул. Фортечна, 1-А).
Измаил. Экспозиция оружия времен Второй мировой войны возле диорамы (ул. Крепостная, 1-А). Izmail. Guns near diorama. |
Фото вересня 2009 року.
Ізмаїл, ріка Дунай.
Панорама ~180°.
Измаил, река Дунай.
Панорама ~180°.
Izmail, Danube rive.
Panorama ~180°.
Фото вересня 2009 року. |
Фото вересня 2009 року. |
Ізмаїл. Ріка Дунай. Біля самої води.
Дунай (антична назва Істр) - друга за довжиною та площею басейну ріка Європи (після Волги). Измаил. Река Дунай. Возле кромки воды. Дунай (античное название Истр) - вторая по длине и площади бассейна река Европы (после Волги). Izmail, Danube river. |
Фото вересня 2009 року. |
Фото вересня 2009 року. |
Ізмаїл. Церква Успіння Пресвятої Богородиці, 1841 рік.
Успенська та Миколаївська церкви розташовані на території фортеці. Нині тут відновлено Свято-Миколаївський чоловічий монастир (вул. Матроська, 23-24). Измаил. Церковь Успения Пресвятой Богородицы, 1841 год. Успенская и Николаевская церкви расположены на территории крепости. Ныне здесь восстановлен Свято-Николаевский мужской монастырь (ул. Матросская, 23-24). Izmail. The Assumption church. |
Фото вересня 2009 року. |
Фото вересня 2009 року. |
Фото вересня 2009 року. |
Ізмаїл. Церква Святого Миколая, 1852 рік (вул. Матроська, 23-24).
Измаил. Церковь Святого Николая, 1852 год (ул. Матросская, 23-24). Izmail. Saint Nicholas church. |
Фото вересня 2009 року.
Ізмаїл. Казино «Башня» (вул. Білгород-Дністровська, 147/1).
Измаил. Казино «Башня» (ул. Белгород-Днестровская, 147/1).
Izmail. The former water tower.
Измаил. Казино «Башня» (ул. Белгород-Днестровская, 147/1).
Izmail. The former water tower.
Першоджерела:
# «500 чарівних куточків України, які варто відвідати»; Т.Лагунова, Ю.Кашуба; Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», Харків-2007.
# Путівник «Вся Україна»; А.С. Івченко; ДНВП «Картографія»; Київ-2006.
# «Измаил. Карта города»; КП «Измаильская городская типографія».
# Інформаційні таблиці відповідних об’єктів.
# Вікіпедія.
# Wikipedia.
# Путівник «Вся Україна»; А.С. Івченко; ДНВП «Картографія»; Київ-2006.
# «Измаил. Карта города»; КП «Измаильская городская типографія».
# Інформаційні таблиці відповідних об’єктів.
# Вікіпедія.
# Wikipedia.
Інші сторінки маршруту «Молдова та південний захід Одещини, вересень 2009 року»:
До переліку фотосерій