Калуш - місто (близько 68 тис. мешканців) і районний центр
Івано-Франківської області.
Територія міста розчленована річками Лімниця, Сівка, Млинівка та Кропивник.
Ймовірно, поселення на території сучасного Калуша існувало ще за часів Галицько-Волинського князівства,
але в уцілілих писемних документах того часу про нього згадки немає,
хоча картографи й фіксують його на мапах Галицько-Волинського князівства XII-XIII століть.
Перша ж письмова згадка про Калуш виявлена в грамоті князя Свидригайла Ольгредовича,
що була видана у перший день 1400 року в Галичі.
Починаючи з 1538 року (за іншими даними з 1527), Калуш згадується в актових документах вже як місто. 1549 року польський король Сигізмунд II Август уповноважив коронного гетьмана, белзького воєводу, галицького старосту Миколая Сенявського офіційно надати Калушу міські права. З того року поселення стає «вільним містом» на магдебурзькому праві з власним гербом, на якому три топки солі на червоному тлі свідчить про солеваріння як основний промисел тут. У липні 1594 року місто було дощенту зруйновано внаслідок татарського набігу.
На початку XVII століття Калуш було перебудувано. Процес перебудови Калуша тривав від 1616 до 1630 року, тоді місто набуло нового вигляду. Середмістя з бічними кварталами та вузькими вуличками входило до фортифікованої частини. У центрі було утворено прямокутну площу, посередині якої споруджено дерев'яну ратушу, яку в середині XVII століття було замінено на кам'яну. Ратушу зі всіх боків оточували крамнички, де продавали свої товари ремісники. За фортифікованим середмістям були розташовані калуські передмістя. Церковні споруди були як в середмісті так і в передмістях.
Калуш - город (около 68 тыс. жителей) и районный центр Ивано-Франковской области. Территория города расчленена речками Ломница, Сивка, Млыновка и Кропивник. Вероятно, поселение на территории современного Калуша существовало еще при Галицко-Волынском княжестве, но в уцелевших письменных документах того времени об этом упоминания нет, хотя картографы и фиксируют его на картах Галицко-Волынского княжества XII-XIII веков. Первое же письменное упоминание о Калуше обнаружено в грамоте князя Свидригайла Ольгредовича, изданной в первый день 1400 года в Галиче.
Начиная с 1538 года (по другим данным с 1527), Калуш упоминается в актовых документах уже как город. В 1549 году польский король Сигизмунд II Август уполномочил коронного гетмана, белжского воеводу, галицкого старосту Николая Сенявского официально предоставить Калушу городские права. С того года поселение становится «свободным городом» на магдебургском праве с собственным гербом, где три топки соли на красном фоне свидетельствует о солеварении как основном промысле тут. В июле 1594 года город был полностью разрушен в результате татарского набега.
В начале XVII века Калуш был перестроен. Процесс перестройки Калуша длился с 1616 до 1630 года, тогда город приобрел новый вид. Средместье с боковыми кварталами и узкими улочками входило в фортифицированную часть. В центре была образована прямоугольная площадь, посреди которой построена деревянная ратуша, которая в середине XVII века была заменена каменной. Ратушу со всех сторон окружали лавочки, где продавали свои товары ремесленники. За фортифицированным центром были расположены калушские пригороды. Церковные постройки были как в центре города, так и в пригородах.
Починаючи з 1538 року (за іншими даними з 1527), Калуш згадується в актових документах вже як місто. 1549 року польський король Сигізмунд II Август уповноважив коронного гетьмана, белзького воєводу, галицького старосту Миколая Сенявського офіційно надати Калушу міські права. З того року поселення стає «вільним містом» на магдебурзькому праві з власним гербом, на якому три топки солі на червоному тлі свідчить про солеваріння як основний промисел тут. У липні 1594 року місто було дощенту зруйновано внаслідок татарського набігу.
На початку XVII століття Калуш було перебудувано. Процес перебудови Калуша тривав від 1616 до 1630 року, тоді місто набуло нового вигляду. Середмістя з бічними кварталами та вузькими вуличками входило до фортифікованої частини. У центрі було утворено прямокутну площу, посередині якої споруджено дерев'яну ратушу, яку в середині XVII століття було замінено на кам'яну. Ратушу зі всіх боків оточували крамнички, де продавали свої товари ремісники. За фортифікованим середмістям були розташовані калуські передмістя. Церковні споруди були як в середмісті так і в передмістях.
Калуш - город (около 68 тыс. жителей) и районный центр Ивано-Франковской области. Территория города расчленена речками Ломница, Сивка, Млыновка и Кропивник. Вероятно, поселение на территории современного Калуша существовало еще при Галицко-Волынском княжестве, но в уцелевших письменных документах того времени об этом упоминания нет, хотя картографы и фиксируют его на картах Галицко-Волынского княжества XII-XIII веков. Первое же письменное упоминание о Калуше обнаружено в грамоте князя Свидригайла Ольгредовича, изданной в первый день 1400 года в Галиче.
Начиная с 1538 года (по другим данным с 1527), Калуш упоминается в актовых документах уже как город. В 1549 году польский король Сигизмунд II Август уполномочил коронного гетмана, белжского воеводу, галицкого старосту Николая Сенявского официально предоставить Калушу городские права. С того года поселение становится «свободным городом» на магдебургском праве с собственным гербом, где три топки соли на красном фоне свидетельствует о солеварении как основном промысле тут. В июле 1594 года город был полностью разрушен в результате татарского набега.
В начале XVII века Калуш был перестроен. Процесс перестройки Калуша длился с 1616 до 1630 года, тогда город приобрел новый вид. Средместье с боковыми кварталами и узкими улочками входило в фортифицированную часть. В центре была образована прямоугольная площадь, посреди которой построена деревянная ратуша, которая в середине XVII века была заменена каменной. Ратушу со всех сторон окружали лавочки, где продавали свои товары ремесленники. За фортифицированным центром были расположены калушские пригороды. Церковные постройки были как в центре города, так и в пригородах.
Фото липня 2024 року. |
Карта-схема «Старе місто Калуш».
Цифрами позначені такі місця. 1. Краєзнавчий музей Калущини та арт-галерея - колишня будівля єврейської громади (ймовірно, 1930-ті роки). 2. Площа Героїв - колишня площа Ринок. 3. Пам'ятна стела студентам торгівельної школи, розстріляних нацистами у 1943 році. 4. Український Народний дім (1907-1914 роки). 5. Калуська ратуша кінець XIX століття. 6. Костел Святого Валентина (1844 рік). 7. Концертний зал - колишній будинок польського товариства «Сокіл» (кінець XIX століття). 8. Пам'ятник Т. Г. Шевченку (1997 рік). 9. Церква Святого Архистратига Михаїла (1910-191З роки). 10. Будинок римо-католицької плебанії (1895 рік). 11. Дім родини Фельчинських (початок XX столяття). Родина Фельчинських у 1808 році започаткувала ливарню дзвонів, які прославили Калуш і всю Галичину в Європі. 12. Калуський коледж культури і мистецтв - колишня Калуська гімназія (початок XX століття). 1З. Бурса - польський студентський гуртожиток (кінець XIX - початок XX століття). 14. Калуська міська рада (початок XX століття). 15. Калуська ЗОШ №1 (кінець XIX століття). Музей старожитностей та історії школи. 16. Служба безпеки України - колишня цісарсько-королівська пошта (1903 рік). 17. Меморіальний музей «Калуська в'язниця» (кінець XIX століття). 18. Погруддя Івана Франка (1956 рік). 19. Музична школа - колишній повітовий суд (кінець XIX століття). 20. Барельєф Степана Бандери. 21. Будинок Фельчинських (вул. С. Бандери, 1936 рік). 22. Будинок і адвокатська контора Тараса Коритовського (кінець XIX - початок XX століття). 23. Готель-ресторан-казино Михайла Коломійця (кінець XIX - початок XX століття). 24. Калуська районна державна адміністрація. 25. Військові поховання часів Першої світової війни (упорядковані в 1929-1932 роках). |
За час свого існування Калуш побував і під владою Польської корони, і під владою Австро-Угорщини.
Під час Першої світової війни багато лиха зазнав Калуш від російських військ: демонтаж і вивезення всього обладнання підприємств,
знищення близько 75 % міського житла, насильство, убивства, підпали тощо.
1918 року, після Листопадового Чину, в місті та повіті Калуш було встановлено владу Української держави - ЗУНР.
У лавах УГА калушани боронили ЗУНР від польської агресії.
1919 року Калуш разом з усією Галичиною був окупований Польщею.
Станом на 1 січня 1939 року в місті з 13 тисяч населення було 4350 українців,
3900 поляків, 4300 євреїв і 450 німців та інших національностей.
19 вересня 1939 року до міста прийшла радянська влада.
1 липня 1941 року калушани проголосили Акт відновлення Української Держави,
а вже 2 липня до Калуша увійшли угорські частини, які згодом передали владу німецьким окупантам.
30 липня 1944 року Калуш був зайнятий радянськими військами та встановлений радянський режим.
1960-ті роки докорінно змінити індустріальне обличчя Калуша:
будувались хімічні заводи, житлові будинки, зводились новобудови соціальної сфери.
Проте одночасно нищилося довкілля, лютував войовничий атеїзм,
руйнувались церкви та монастирі, примусово зросійщувалось місцеве населення.
У перші ж місяці Відновлення державної незалежності України (1990-1991 роки) в Калуші почалися демократичні перетворення.
Сучасний Калуш завдячує розвитком своїм предкам, які започаткували видобуток солі, пивоваріння, лиття дзвонів і вже на той час створили місту славу передового промислового центру. Нині це великий промисловий і культурний центр заходу України. Тут виробляються третина всієї промислової продукції області та близько 1 % промислової продукції України. Ряд унікальних видів продукції виробляється в Україні лише в місті Калуш.
За время своего существования Калуш побывал и во власти Польской короны, и под властью Австро-Венгрии. Во время Первой мировой войны много бед потерпел Калуш от российских войск: демонтаж и вывоз всего оборудования предприятий, уничтожение около 75 % городского жилья, насилие, убийства, поджоги и т.д. В 1918 году, после Листопадового Чина, в городе и уезде Калуш была установлена ??власть Украинского государства - ЗУНР. В рядах УГА калушаны защищали ЗУНР от польской агрессии. В 1919 году Калуш вместе со всей Галицией был оккупирован Польшей. По состоянию на 1 января 1939 года в городе из 13 тысяч населения было 4350 украинцев, 3900 поляков, 4300 евреев и 450 немцев и других национальностей. 19 сентября 1939 года в город пришла советская власть. 1 июля 1941 года Калушане провозгласили Акт восстановления Украинского Государства, а уже 2 июля в Калуш вошли венгерские части, которые впоследствии передали власть немецким оккупантам. 30 июля 1944 года Калуш был занят советскими войсками и установлен советский режим. 1960-е годы коренным образом изменили индустриальное лицо Калуша: строились химические заводы, жилые дома, возводились новостройки социальной сферы. Однако одновременно уничтожалась окружающая среда, свирепствовал воинственный атеизм, разрушались церкви и монастыри, принудительно русифицировалось местное население. В первые же месяцы Восстановления государственной независимости Украины (1990-1991 годы) в Калуше начались демократические преобразования.
Современный Калуш благодарит развитие своих предков, которые положили начало добыче соли, пивоварению, литью колоколов и уже к тому времени создали городу славу передового промышленного центра. Ныне это крупный промышленный и культурный центр Запада Украины. Здесь производится треть всей промышленной продукции области и около 1 % промышленной продукции Украины. Ряд уникальных видов продукции производится только в городе Калуш.
Сучасний Калуш завдячує розвитком своїм предкам, які започаткували видобуток солі, пивоваріння, лиття дзвонів і вже на той час створили місту славу передового промислового центру. Нині це великий промисловий і культурний центр заходу України. Тут виробляються третина всієї промислової продукції області та близько 1 % промислової продукції України. Ряд унікальних видів продукції виробляється в Україні лише в місті Калуш.
За время своего существования Калуш побывал и во власти Польской короны, и под властью Австро-Венгрии. Во время Первой мировой войны много бед потерпел Калуш от российских войск: демонтаж и вывоз всего оборудования предприятий, уничтожение около 75 % городского жилья, насилие, убийства, поджоги и т.д. В 1918 году, после Листопадового Чина, в городе и уезде Калуш была установлена ??власть Украинского государства - ЗУНР. В рядах УГА калушаны защищали ЗУНР от польской агрессии. В 1919 году Калуш вместе со всей Галицией был оккупирован Польшей. По состоянию на 1 января 1939 года в городе из 13 тысяч населения было 4350 украинцев, 3900 поляков, 4300 евреев и 450 немцев и других национальностей. 19 сентября 1939 года в город пришла советская власть. 1 июля 1941 года Калушане провозгласили Акт восстановления Украинского Государства, а уже 2 июля в Калуш вошли венгерские части, которые впоследствии передали власть немецким оккупантам. 30 июля 1944 года Калуш был занят советскими войсками и установлен советский режим. 1960-е годы коренным образом изменили индустриальное лицо Калуша: строились химические заводы, жилые дома, возводились новостройки социальной сферы. Однако одновременно уничтожалась окружающая среда, свирепствовал воинственный атеизм, разрушались церкви и монастыри, принудительно русифицировалось местное население. В первые же месяцы Восстановления государственной независимости Украины (1990-1991 годы) в Калуше начались демократические преобразования.
Современный Калуш благодарит развитие своих предков, которые положили начало добыче соли, пивоварению, литью колоколов и уже к тому времени создали городу славу передового промышленного центра. Ныне это крупный промышленный и культурный центр Запада Украины. Здесь производится треть всей промышленной продукции области и около 1 % промышленной продукции Украины. Ряд уникальных видов продукции производится только в городе Калуш.
Фото липня 2024 року. |
Фото липня 2024 року. |
Фото липня 2024 року. |
Калуш. Центр города.
На Площі Героїв. Калуш. Центр города. На Площади Героев. |
Фото липня 2024 року. |
Фото липня 2024 року. |
Фото липня 2024 року. |
Калуш. Центр города.
На Площі Героїв. Калуш. Центр города. На Площади Героев. |
Фото липня 2024 року. |
Фото липня 2024 року. |
Калуш. Центр міста.
Вздовж вулиці Тараса Шевченка. Калуш. Центр города. Вдоль улицы Тараса Шевченко. |
Фото липня 2024 року. |
Фото липня 2024 року. |
Фото липня 2024 року. |
Калуш, вулиця Тараса Шевченка, 8.
Український Народний дім (пам'ятка архітектури, 1907-1914 роки). Калуш, улица Тараса Шевченко, 8. Украинский Народный дом (памятник архитектуры, 1907-1914 годы). |
Фото липня 2024 року. |
Калуш, вулиця Тараса Шевченка, 9.
Колишній дім єврейської громади (ймовірно, 1930-ті роки). Нині історико-краєзнавчий музей Калущини та арт-галерея. Калуш, улица Тараса Шевченко, 9. Бывший дом еврейской общины (вероятно, 1930-е годы). Ныне историко-краеведческий музей Калущины и арт-галерея. |
Фото липня 2024 року. |
Фото липня 2024 року. |
Калуш.
Парафіяльний костел Святого Валентина (1841-1845 роки).
Є першою мурованою будівлею в місті, яка збереглася донині. Калуш. Приходской костёл Святого Валентина (1841-1845 годы). Является первым каменным зданием в городе, сохранившимся до сих пор. |
Фото липня 2024 року. |
Калуш.
Пам'ятник Тарасові Григоровичу Шевченку (1997 рік). Калуш. Памятник Тарасу Григорьевичу Шевченко (1997 год). |
Фото липня 2024 року. |
Калуш. Колишній будинок польського товариства «Сокіл» (кінець XIX століття).
Нині концертний зал калуського коледжу культури і мистецтв. Калуш. Бывший дом польского общества «Сокол» (конец XIX века). Ныне концертный зал калушского колледжа культуры и искусств. |
Фото липня 2024 року. |
Калуш. Залишки колишньої Калуської ратуші (пам'ятка архітектури, початок XX століття).
Це була невелика споруда з оригінальною кутовою вежею, нагорі якої містився годинник з циферблатами на чотири боки. 23 липня 2013 року Калуську ратушу було зруйновано пожежею. Калуш. Остатки бывшей Калушской ратуши (памятник архитектуры, начало XX века). Это была небольшая постройка с оригинальной угловой башней, наверху которой размещались часы с циферблатами на четыре стороны. 23 июля 2013 года Калушская ратуша была разрушена пожаром. |
Фото липня 2024 року. |
Калуш. Вулиця Івана Франка, 1.
Калуська міська рада (початок XX століття). Калуш. Улица Ивана Франко, 1. Калушский городской совет (начало XX века). |
Фото липня 2024 року. |
Фото липня 2024 року. |
Фото липня 2024 року. |
Калуш. Вулиця Івана Франка, 6.
Калуський ліцей № 1 (1883 рік). Калуш. Улица Ивана Франко, 6. Калушский лицей № 1 (1883 год). |
Фото липня 2024 року. |
Калуш. Майдан Шептицького, 8.
Храм Святого Архистратига Михаїла (1910-191З роки). Належить до Української греко-католицької церкви. Калуш. Майдан Шептицкого, 8. Храм Святого Архистратига Михаила (1910-1913 годы). Принадлежит Украинской греко-католической церкви. |
Фото липня 2024 року. |
Фото липня 2024 року. |
Фото липня 2024 року. |
Церква Різдва Пресвятої Богородиці, пам'ятка архітектури 1792 року.
Церковь Рождества Пресвятой Богородицы, памятник архитектуры 1792 года. |
Калуш. Вулиця Церковна, 14.
Дерев'яна церква Різдва Пресвятої Богородиці (колишня церква Святого Апостола Андрея Первозванного), пам'ятка архітектури 1792 року.
Є найстарішою дерев'яною церквою в Калуському районі. Належить до Української греко-католицької церкви.
Калуш. Улица Церковная, 14.
Деревянная церковь Рождества Пресвятой Богородицы (бывшая церковь Святого Апостола Андрея Первозванного), памятник архитектуры 1792 года.
Является старейшей деревянной церковью в Калушском районе. Принадлежит Украинской греко-католической церкви.
Дерев'яна церква Різдва Пресвятої Богородиці (колишня церква Святого Апостола Андрея Первозванного), пам'ятка архітектури 1792 року.
Є найстарішою дерев'яною церквою в Калуському районі. Належить до Української греко-католицької церкви.
Калуш. Улица Церковная, 14.
Деревянная церковь Рождества Пресвятой Богородицы (бывшая церковь Святого Апостола Андрея Первозванного), памятник архитектуры 1792 года.
Является старейшей деревянной церковью в Калушском районе. Принадлежит Украинской греко-католической церкви.
Впритул до офіційної міської смуги Калуша розташований Домбровський кар'єр (Домбровське озеро, Соляні озера, Калуське море) -
затоплений соляний кар'єр, що був місцем видобутку калієво-магнієвих солей з 1967 по 2003 рік.
Переробка сировини здійснювалася на калійному заводі й згодом на хіміко-металургійному комбінаті в місті Калуш.
З 2008 року розпочалося поступове затоплення відкритої шахти у зв'язку з припиненням роботи насосних станцій.
У 2008-2010 роках затоплення кар'єру прискорилося у зв'язку зі значним притоком прісних вод з річки Сівка та рясними атмосферними опадами.
У лютому 2010 року були прийняті указ Президента «Про оголошення територій міста Калуш та сіл Кропивник і Сівка-Калуська Калуського району
Івано-Франківської області зоною надзвичайної екологічної ситуації» та відповідний закон на підтвердження цього указу.
Станом на 2024 рік Домбровське озеро стало туристичною принадою. Навколо озера можна відпочивити, з берегів озера відкриваються красиві краєвиди. Концентрація солі в озері дуже висока, на його воді Можна млежати як на Мертвому морі чи в Солотвино.
Навколо кар'єру є обвідний канал, що оточує його з усіх сторін окрім північного борту. Канал було збудовано з метою відмежування солоного кар'єру від водоносного горизонту.
Вплотную к официальной городской полосе Калуша расположен Домбровский карьер (Домбровское озеро, Соляные озера, Калушское море) - затопленный соляной карьер, являвшийся местом добычи калиево-магниевых солей с 1967 по 2003 год. Переработка сырья производилась на калийном заводе и впоследствии на химико-металлургическом комбинате в городе Калуш. С 2008 года началось постепенное затопление открытой шахты в связи с прекращением работы насосных станций. В 2008-2010 годах затопление карьера ускорилось в связи со значительным притоком пресных вод из реки Сивка и обильными атмосферными осадками. В феврале 2010 года были приняты указ Президента «Об объявлении территорий города Калуш и сел Кропивник и Сивка-Калушская Калушского района Ивано-Франковской области зоной чрезвычайной экологической ситуации» и соответствующий закон в подтверждение этого указа.
По состоянию на 2024 год Домбровское озеро стало туристической достопримечательностью. Вокруг озера можно отдыхать, с берегов озера открываются прекрасные виды. Концентрация соли в озере очень высокая, на его воде можно лежать как на Мертвом море или в Солотвино.
Вокруг карьера есть обводной канал, окружающий его со всех сторон, кроме северного борта. Канал был построен с целью отграничения соленого карьера от водоносного горизонта.
Станом на 2024 рік Домбровське озеро стало туристичною принадою. Навколо озера можна відпочивити, з берегів озера відкриваються красиві краєвиди. Концентрація солі в озері дуже висока, на його воді Можна млежати як на Мертвому морі чи в Солотвино.
Навколо кар'єру є обвідний канал, що оточує його з усіх сторін окрім північного борту. Канал було збудовано з метою відмежування солоного кар'єру від водоносного горизонту.
Вплотную к официальной городской полосе Калуша расположен Домбровский карьер (Домбровское озеро, Соляные озера, Калушское море) - затопленный соляной карьер, являвшийся местом добычи калиево-магниевых солей с 1967 по 2003 год. Переработка сырья производилась на калийном заводе и впоследствии на химико-металлургическом комбинате в городе Калуш. С 2008 года началось постепенное затопление открытой шахты в связи с прекращением работы насосных станций. В 2008-2010 годах затопление карьера ускорилось в связи со значительным притоком пресных вод из реки Сивка и обильными атмосферными осадками. В феврале 2010 года были приняты указ Президента «Об объявлении территорий города Калуш и сел Кропивник и Сивка-Калушская Калушского района Ивано-Франковской области зоной чрезвычайной экологической ситуации» и соответствующий закон в подтверждение этого указа.
По состоянию на 2024 год Домбровское озеро стало туристической достопримечательностью. Вокруг озера можно отдыхать, с берегов озера открываются прекрасные виды. Концентрация соли в озере очень высокая, на его воде можно лежать как на Мертвом море или в Солотвино.
Вокруг карьера есть обводной канал, окружающий его со всех сторон, кроме северного борта. Канал был построен с целью отграничения соленого карьера от водоносного горизонта.
Першоджерела:
# Вікіпедія.
# Інформаційні таблиці відповідних об’єктів.
# Інформаційні таблиці відповідних об’єктів.
До переліку фотосерій