Біля в'їзду зі східного боку до містечка Старий Крим помітні сліди глибокого рову та кам'яного муру.
Це залишки Солхату (Сурхат, Солхат, Солкат, Крим, пізніше - Ескі Крим).
До появи тут татар різноплемінний, різномовний Солхат вже був торговим містом, жив перекупкою та перепродажем товарів, що йшли з південних степів Східної Європи й з-за моря через Кафу. Його ремісники обслуговували не лише місто, але і найближчий степовий район. У XIII столітті, за татарських ханів, Солхат став столицею Кримського улусу (провінції) Золотої Орди, місцем перебування намісника золотоординського хана. Довгі каравани верблюдів і возів з награбованими Ордою товарами, низки полонених прибували до Солхату. Місто багатішало. Руками невільників і місцевих мешканців - греків і вірмен, серед яких були видатні зодчі, татари зводили оборонні мури, кам'яні будинки, лавки, храми, спорудили великий караван-сарай. Архітектура цих споруд, цілком запозичена татарами від корінного місцевого населення, близька до традицій малоазійської архітектури. Караван-сарай - торговий центр міста - був однією з найзначніших споруд Солхату. За високим кам'яним муром із прибудованими до неї зсередини лавками та дерев'яними галереями, «номерами» для нічлігу приїжджих купців, простягався широкий двір для возів і в'ючних тварин. Головна будівля мала два поверхи, інші були одноповерховими. На майдані Біля караван-сараю йшла жвава торгівля невільниками, звідси тисячі нещасних вирушали в довічне рабство - до Константинополя, Генуї, Венеції, Єгипту. Розбагатілий на грабежах, митах і данині з населення підкорених земель, татарський Солхат у XIV столітті досяг свого розквіту.
У въезда с восточной стороны в городок Старый Крым заметны следы глубокого рва и каменной стены. Это остатки Солхата (Сурхат, Солхат, Солкат, Крым, позднее - Эски Крым).
До появления здесь татар разноплеменный, разноязыкий Солхат уже был торговым городом, жил перекупкой и перепродажей товаров, поступавших из южных степей Восточной Европы и из-за моря через Кафу. Его ремесленники обслуживали не только город, но и ближайший степной район. В XIII веке, при татарских ханах, Солхат стал столицей Крымского улуса (провинции) Золотой Орды, местом пребывания наместника золотоордынского хана. Длинные караваны верблюдов и повозок с награбленными Ордой товарами, вереницы пленников прибывали в Солхат. Город богател. Руками невольников и местных жителей - греков и армян, среди которых были выдающиеся зодчие, татары возводили оборонительные стены, каменные дома, лавки, храмы, построили большой караван-сарай. Архитектура этих построек, целиком заимствованная татарами у коренного местного населения, близка к традициям малоазийского зодчества. Караван-сарай - торговый центр города - был одним из наиболее значительных сооружений Солхата. За высокой каменной стеной с пристроенными к ней изнутри лавками и деревянными галереями, «номерами» для ночлега приезжих купцов, простирался широкий двор для повозок и вьючных животных. Главное здание имело два этажа, остальные были одноэтажными. На площади у караван-сарая шла бойкая торговля невольниками, отсюда тысячи несчастных отправлялись в пожизненное рабство - в Константинополь, Геную, Венецию, Египет. Разбогатевший на грабежах, пошлинах и дани с населения покоренных земель, татарский Солхат в XIV веке достиг своего расцвета.
In Stary Krym and Byelogorsk (formerly Karasubazar) there are remains of Tartar inns - caravanserais where once numerous merchants with their servants, slaves and goods used to take their lodgings. The witnesses of the Golden Horde period of the history of Stary Krym are a mosque and medresseh (Moslem seminary) erected in the beginning of the 14th century by Khan Uzbek, and other medieval buildings.
До появи тут татар різноплемінний, різномовний Солхат вже був торговим містом, жив перекупкою та перепродажем товарів, що йшли з південних степів Східної Європи й з-за моря через Кафу. Його ремісники обслуговували не лише місто, але і найближчий степовий район. У XIII столітті, за татарських ханів, Солхат став столицею Кримського улусу (провінції) Золотої Орди, місцем перебування намісника золотоординського хана. Довгі каравани верблюдів і возів з награбованими Ордою товарами, низки полонених прибували до Солхату. Місто багатішало. Руками невільників і місцевих мешканців - греків і вірмен, серед яких були видатні зодчі, татари зводили оборонні мури, кам'яні будинки, лавки, храми, спорудили великий караван-сарай. Архітектура цих споруд, цілком запозичена татарами від корінного місцевого населення, близька до традицій малоазійської архітектури. Караван-сарай - торговий центр міста - був однією з найзначніших споруд Солхату. За високим кам'яним муром із прибудованими до неї зсередини лавками та дерев'яними галереями, «номерами» для нічлігу приїжджих купців, простягався широкий двір для возів і в'ючних тварин. Головна будівля мала два поверхи, інші були одноповерховими. На майдані Біля караван-сараю йшла жвава торгівля невільниками, звідси тисячі нещасних вирушали в довічне рабство - до Константинополя, Генуї, Венеції, Єгипту. Розбагатілий на грабежах, митах і данині з населення підкорених земель, татарський Солхат у XIV столітті досяг свого розквіту.
У въезда с восточной стороны в городок Старый Крым заметны следы глубокого рва и каменной стены. Это остатки Солхата (Сурхат, Солхат, Солкат, Крым, позднее - Эски Крым).
До появления здесь татар разноплеменный, разноязыкий Солхат уже был торговым городом, жил перекупкой и перепродажей товаров, поступавших из южных степей Восточной Европы и из-за моря через Кафу. Его ремесленники обслуживали не только город, но и ближайший степной район. В XIII веке, при татарских ханах, Солхат стал столицей Крымского улуса (провинции) Золотой Орды, местом пребывания наместника золотоордынского хана. Длинные караваны верблюдов и повозок с награбленными Ордой товарами, вереницы пленников прибывали в Солхат. Город богател. Руками невольников и местных жителей - греков и армян, среди которых были выдающиеся зодчие, татары возводили оборонительные стены, каменные дома, лавки, храмы, построили большой караван-сарай. Архитектура этих построек, целиком заимствованная татарами у коренного местного населения, близка к традициям малоазийского зодчества. Караван-сарай - торговый центр города - был одним из наиболее значительных сооружений Солхата. За высокой каменной стеной с пристроенными к ней изнутри лавками и деревянными галереями, «номерами» для ночлега приезжих купцов, простирался широкий двор для повозок и вьючных животных. Главное здание имело два этажа, остальные были одноэтажными. На площади у караван-сарая шла бойкая торговля невольниками, отсюда тысячи несчастных отправлялись в пожизненное рабство - в Константинополь, Геную, Венецию, Египет. Разбогатевший на грабежах, пошлинах и дани с населения покоренных земель, татарский Солхат в XIV веке достиг своего расцвета.
In Stary Krym and Byelogorsk (formerly Karasubazar) there are remains of Tartar inns - caravanserais where once numerous merchants with their servants, slaves and goods used to take their lodgings. The witnesses of the Golden Horde period of the history of Stary Krym are a mosque and medresseh (Moslem seminary) erected in the beginning of the 14th century by Khan Uzbek, and other medieval buildings.
Фото вересня 2005 року.
Старий Крим, мечеть хана Узбека, пам'ятка архітектури 1314 р.
Цю велику мечеть - шестистовпну базиліку під двоскатним дахом -
було закладено в Солхаті в 1314 році на честь ординського хана Узбека.
Її дерев'яне перекриття підтримується зсередини двома білокам'яними аркадами, що поділяють мечеть на три нефи.
Головний вхід - із півночі - виділений порталом, що прикрашено чудовим різьбленням по каменю.
Цікаве й яскраво розписане різьблення всередині будівлі - там, де міхраб, свого роду вівтарна ніша в південній стіні.
Храм добре зберігся до наших днів; лише мінарет, від якого залишилася тільки основа, було нещодавно відбудовано заново.
Старый Крым, мечеть хана Узбека, памятник архитектуры 1314 г. Эта большая мечеть - шестистолпная базилика под двухскатной крышей - была заложена в Солхате в 1314 году в честь ордынского хана Узбека. Ее деревянное перекрытие поддерживается изнутри двумя белокаменными аркадами, делящими мечеть на три нефа. Главный вход - с севера - выделен порталом, украшенным отличной резьбой по камню. Интересна и ярко расписанная резьба внутри здания - там, где михраб, своего рода алтарная ниша в южной стене. Храм хорошо сохранился до наших дней; лишь минарет, от которого осталось только основание, был недавно отстроен заново.
Stary Crimea, Khan Uzbek’s Mosque, 1314.
Старый Крым, мечеть хана Узбека, памятник архитектуры 1314 г. Эта большая мечеть - шестистолпная базилика под двухскатной крышей - была заложена в Солхате в 1314 году в честь ордынского хана Узбека. Ее деревянное перекрытие поддерживается изнутри двумя белокаменными аркадами, делящими мечеть на три нефа. Главный вход - с севера - выделен порталом, украшенным отличной резьбой по камню. Интересна и ярко расписанная резьба внутри здания - там, где михраб, своего рода алтарная ниша в южной стене. Храм хорошо сохранился до наших дней; лишь минарет, от которого осталось только основание, был недавно отстроен заново.
Stary Crimea, Khan Uzbek’s Mosque, 1314.
Фото вересня 2005 року.
Старий Крим, мечеть хана Узбека, пам'ятка архітектури 1314 р. Головний вхід до мечеті.
Старый Крым, мечеть хана Узбека, памятник архитектуры 1314 г. Главный вход в мечеть.
Stary Crimea, the main entrance to Khan Uzbek’s Mosque.
Старый Крым, мечеть хана Узбека, памятник архитектуры 1314 г. Главный вход в мечеть.
Stary Crimea, the main entrance to Khan Uzbek’s Mosque.
Фото вересня 2005 року. |
Старий Крим, мечеть хана Узбека та руїни медресе,
пам'ятка архітектури 1314 р. Старый Крым, мечеть хана Узбека и руины медресе, памятник архитектуры 1314 г. Stary Crimea, Khan Uzbek’s Mosque and Medresseh, 1314. |
Фото вересня 2005 року. |
Старий Крим, руїни медресе та мечеть хана Узбека,
пам'ятка архітектури 1314 р.
До південного торця мечеті Узбека примикала велика будівля медресе - духовного училища. Це була значна за розмірами прямокутна споруда, з великим внутрішнім двором. Поперечні стіни відокремлювали кімнати для занять - комірки, що було перекрито циліндровими склепіннями. Осі квадрату підкреслювалися широкими лоджіями, південний фасад було прикрашено монументальним арочним порталом, поцяткованим різьбленим орнаментом. Старый Крым, руины медресе и мечеть хана Узбека, памятник архитектуры 1314 г. К южному торцу мечети Узбека примыкало большое здание медресе - духовного училища. Это было значительное по размерам прямоугольное сооружение, с обширным внутренним двором. Поперечные стены отделяли в нем комнаты для занятий - клетушки, перекрытые цилиндрическими сводами. Оси квадрата подчеркивались широкими лоджиями, южный фасад был украшен монументальным арочным порталом, испещренным резным орнаментом. Stary Crimea, Medresseh and Khan Uzbek’s Mosque, 1314. |
Фото вересня 2005 року. |
Фото вересня 2005 року. |
Старий Крим, руїни медресе біля мечеті хана Узбека,
пам'ятка архітектури 1314 р.
Від духовного училища зараз залишилися лише живописні руїни. Проте по них можна все ж таки судити про архітектуру цієї будівлі. Старый Крым, руины медресе около мечети хана Узбека, памятник архитектуры 1314 г. От духовного училища ныне остались живописные руины. Однако по ним можно все же судить об архитектуре этого здания. Stary Crimea, Medresseh near Khan Uzbek’s Mosque, 1314. |
Неподалік від мечеті Узбека знаходяться розвалини Мечеті султана Бейбарса.
Це - найдавніша мечеть Криму. Її споруджено в Солхаті в 1287-1288 роках на кошти уродженця цих місць
Захіра Сейф-ад-дін ас-Саліх Бейбарса. Захір Сейф-ад-дін ас-Саліх Бейбарс (правив у 1260-1277 роках)
був другим за ліком і одним із чотирьох найвидатніших султанів знаменитої мамлюкської династії Бахрі,
що володарювала в Єгипті близько 300 років.
Султан Бейбарс увійшов до історії тим, що завдав великої поразки татаро-монголам, і зупинив їх просування на Близькому Сході. Виходець із Причорноморських степів, певно, кипчак (половець), Бейбарс у дитинстві був куплений на одному з невільничих ринків півострова, як білий раб (мамлюк). У 1277 році Бейбарс, воліючи увічнити своє ім'я та прославити місце свого народження, виділив 2000 динар на будівництво мечеті в Солхаті. Мечеть було збудовано в 1287-1288 роках.
Неподалеку от мечети Узбека находятся развалины Мечети султана Бейбарса. Это - самая древняя мечеть Крыма. Она сооружена в Солхате в 1287-1288 годах на деньги уроженца этих мест Захира Сейф-ад-дин ас-Салих Бейбарса. Захир Сейф-ад-дин ас-Салихи Бейбарс (правил в 1260-1277 годах) был вторым по счету и одним из четырех самых выдающихся султанов знаменитой мамлюкской династии Бахри, властвовавшей в Египте около 300 лет.
Султан Бейбарс вошел в историю тем, что нанес крупное поражение татаро-монголам, и остановил их продвижение на Ближнем Востоке. Выходец из Причерноморских степей, видимо, кипчак (половец), Бейбарс в детстве был куплен на одном из невольничьих рынков полуострова, как белый раб (мамлюк). В 1277 году Бейбарс, желая увековечить свое имя и прославить место своего рождения, выделил 2000 динар на строительство мечети в Солхате. Мечеть была построена в 1287-1288 годах.
Султан Бейбарс увійшов до історії тим, що завдав великої поразки татаро-монголам, і зупинив їх просування на Близькому Сході. Виходець із Причорноморських степів, певно, кипчак (половець), Бейбарс у дитинстві був куплений на одному з невільничих ринків півострова, як білий раб (мамлюк). У 1277 році Бейбарс, воліючи увічнити своє ім'я та прославити місце свого народження, виділив 2000 динар на будівництво мечеті в Солхаті. Мечеть було збудовано в 1287-1288 роках.
Неподалеку от мечети Узбека находятся развалины Мечети султана Бейбарса. Это - самая древняя мечеть Крыма. Она сооружена в Солхате в 1287-1288 годах на деньги уроженца этих мест Захира Сейф-ад-дин ас-Салих Бейбарса. Захир Сейф-ад-дин ас-Салихи Бейбарс (правил в 1260-1277 годах) был вторым по счету и одним из четырех самых выдающихся султанов знаменитой мамлюкской династии Бахри, властвовавшей в Египте около 300 лет.
Султан Бейбарс вошел в историю тем, что нанес крупное поражение татаро-монголам, и остановил их продвижение на Ближнем Востоке. Выходец из Причерноморских степей, видимо, кипчак (половец), Бейбарс в детстве был куплен на одном из невольничьих рынков полуострова, как белый раб (мамлюк). В 1277 году Бейбарс, желая увековечить свое имя и прославить место своего рождения, выделил 2000 динар на строительство мечети в Солхате. Мечеть была построена в 1287-1288 годах.
Фото вересня 2005 року.
Старий Крим, руїни Мечеті султана Бейбарса, пам'ятка архітектури 1287-1288 рр.
До наших часів збереглися лише руїни споруди; повністю втрачено мінарет. Розміри мечеті в плані - 20х15 м. Як писав П. І. Кеппен, спочатку стіни мечеті було покрито мармуром, а верх - порфіром. Історик А. І. Маркович відзначив високу міцність будівлі мечеті Бейбарса: "Розвалини ці, що звертають увагу висотою склепінь і масивністю стін із контрфорсами, ще довго можуть триматися".
Старый Крым, руины Мечети султана Бейбарса, памятник архитектуры 1287-1288 гг.
До настоящего времени сохранились лишь руины здания; полностью утрачен минарет. Размеры мечети в плане - 20х15 м. Как писал П. И. Кеппен, первоначально стены мечети были покрыты мрамором, а верх - порфиром. Историк А. И. Маркович отметил высокую прочность здания мечети Бейбарса: "Развалины эти, обращающие внимание высотой сводов и массивностью стен с контрфорсами, еще долго могут держаться".
Stary Crimea, Mosque of Sultan Beybars, 1287-1288.
До наших часів збереглися лише руїни споруди; повністю втрачено мінарет. Розміри мечеті в плані - 20х15 м. Як писав П. І. Кеппен, спочатку стіни мечеті було покрито мармуром, а верх - порфіром. Історик А. І. Маркович відзначив високу міцність будівлі мечеті Бейбарса: "Розвалини ці, що звертають увагу висотою склепінь і масивністю стін із контрфорсами, ще довго можуть триматися".
Старый Крым, руины Мечети султана Бейбарса, памятник архитектуры 1287-1288 гг.
До настоящего времени сохранились лишь руины здания; полностью утрачен минарет. Размеры мечети в плане - 20х15 м. Как писал П. И. Кеппен, первоначально стены мечети были покрыты мрамором, а верх - порфиром. Историк А. И. Маркович отметил высокую прочность здания мечети Бейбарса: "Развалины эти, обращающие внимание высотой сводов и массивностью стен с контрфорсами, еще долго могут держаться".
Stary Crimea, Mosque of Sultan Beybars, 1287-1288.
Фото вересня 2005 року.
Старий Крим, руїни Мечеті султана Бейбарса, пам'ятка архітектури 1287-1288 рр. Фрагмент.
Неподалік від мечеті Узбека є також залишки монетного двору XVIII століття та розвалини Куршум-Джамі - «свинцевої» мечеті, в кладці якої «шви» між камінням (для більшої міцності) заливалися нібито розплавленим свинцем. Споруду датують кінцем XIV століття. Мало що уціліло від караван-сараю - дві стіни його огорожі. Краще уявлення про такого роду «заїжджі двори» дають залишки караван-сараю в Білогорську (XV століття).
Архітектура споруд Солхату в XIV столітті й пізніше була, ймовірно, зразком для аналогічних споруд в інших місцях Криму. Це стосується, перш за все, різьблення по каменю. Схоже можна зустріти в мечеті XIV-XV століть біля нинішнього села Піонерського Сімферопольського району, в оформленні отвору на східному фасаді донжону (головної башти) мангупської цитаделі тощо.
Старый Крым, руины Мечети султана Бейбарса, памятник архитектуры 1287-1288 гг. Фрагмент.
Недалеко от мечети Узбека находятся также остатки монетного двора XVIII века и развалины Куршум-Джами - «свинцовой» мечети, в кладке которой «швы» между камнями (для пущей прочности) заливались будто бы расплавленным свинцом. Постройка относится к концу XIV века. Немногое уцелело от караван-сарая - две стены его ограждения. Более ясное представление о такого рода «постоялых дворах» дают остатки караван-сарая в Белогорске (XV век).
Архитектура сооружений Солхата в XIV веке и позже послужила, вероятно, образцом для аналогичных построек в других местах Крыма. Это относится, прежде всего, к резьбе по камню. Похожую можно встретить в мечети XIV-XV веков у нынешнего села Пионерского Симферопольского района, в оформлении проема на восточном фасаде донжона (главной башни) мангупской цитадели и т. д.
Stary Crimea, Mosque of Sultan Beybars, 1287-1288. A part.
Неподалік від мечеті Узбека є також залишки монетного двору XVIII століття та розвалини Куршум-Джамі - «свинцевої» мечеті, в кладці якої «шви» між камінням (для більшої міцності) заливалися нібито розплавленим свинцем. Споруду датують кінцем XIV століття. Мало що уціліло від караван-сараю - дві стіни його огорожі. Краще уявлення про такого роду «заїжджі двори» дають залишки караван-сараю в Білогорську (XV століття).
Архітектура споруд Солхату в XIV столітті й пізніше була, ймовірно, зразком для аналогічних споруд в інших місцях Криму. Це стосується, перш за все, різьблення по каменю. Схоже можна зустріти в мечеті XIV-XV століть біля нинішнього села Піонерського Сімферопольського району, в оформленні отвору на східному фасаді донжону (головної башти) мангупської цитаделі тощо.
Старый Крым, руины Мечети султана Бейбарса, памятник архитектуры 1287-1288 гг. Фрагмент.
Недалеко от мечети Узбека находятся также остатки монетного двора XVIII века и развалины Куршум-Джами - «свинцовой» мечети, в кладке которой «швы» между камнями (для пущей прочности) заливались будто бы расплавленным свинцом. Постройка относится к концу XIV века. Немногое уцелело от караван-сарая - две стены его ограждения. Более ясное представление о такого рода «постоялых дворах» дают остатки караван-сарая в Белогорске (XV век).
Архитектура сооружений Солхата в XIV веке и позже послужила, вероятно, образцом для аналогичных построек в других местах Крыма. Это относится, прежде всего, к резьбе по камню. Похожую можно встретить в мечети XIV-XV веков у нынешнего села Пионерского Симферопольского района, в оформлении проема на восточном фасаде донжона (главной башни) мангупской цитадели и т. д.
Stary Crimea, Mosque of Sultan Beybars, 1287-1288. A part.
У Старому Криму пройшли останні роки життя і творчості видатного письменника-романтика О. С. Гріна -
автора повісті-феєрії «Алые паруса», романів «Блистающий мир», «Бегущая по волнам»
і багатьох інших чудових творів.
У червні 1929 року Олександр Степанович Грін (справжнє ім'я Олександр Стефанович Гріневський) вперше приїхав з Феодосії до Старого Криму на відпочинок. Жив він на околиці тихого, сповненого запахом квітучих трав містечка в будинку Шемплінських на вул. Свободи. Письменник багато бродив старокримськими лісами, піднімався на Агармиш, обмірковував задуми майбутніх книг. З 23 листопада 1930 року О. С. Грін з дружиною - Ніною Миколаївною - поселилися в Старому Криму. Причиною цього переїзду були здоров'я письменника, що погіршувалося (лікарі припускали у Гріна туберкульоз, що зарубцювався), а також спогади про щасливе старокримське літо 1929 року.
Спочатку Гріни жили в будинку № 98 на вул. Леніна (колишня Велика), потім наймали квартиру по вул. Жовтневої, № 51. У цей час Грін завершив роботу над «Автобіографічною повістю», розпочатою ще у Феодосії, окремі розділи її незабаром з'явилися в журналі «Зірка». Повністю повість вперше вийшла у видавництві «Радянський письменник» 1932 року. Одночасно О. Грін працював над романом «Недотрога». Та здоров'я письменника продовжувало погіршуватися.
6 червня 1932 року важко хворого О. Гріна перевезли до невеличкого будиночка № 52 по вул. Лібкнехта. Цей будиночок Ніна Миколаївна придбала для чоловіка у черниць в обмін на свій золотий годинничок. О. Гріну сподобалося нове житло, його полонив зарослий густою зеленню сад. Серед дерев Грін особливо виділив старий розкидистий горіх. «Ось тут-то я напишу свою "Недотрогу", під цим горіхом, як в альтанці» - казав письменник.
Та «Недотрога», його улюблене і капризне дітище, залишилося незавершеним. О. С. Грін помер 8 липня 1932 року від раку шлунку. Поховали письменника на старокримському кладовищі.
В Старом Крыму прошли последние годы жизни и творчества выдающегося писателя-романтика А. С. Грина - автора повести-феерии «Алые паруса», романов «Блистающий мир», «Бегущая по волнам» и многих других прекрасных произведений.
В июне 1929 года Александр Степанович Грин (настоящее имя Александр Стефанович Гриневский) впервые приехал из Феодосии в Старый Крым на отдых. Жил он на окраине тихого, наполненного запахом цветущих трав городка в доме Шемплинских на ул. Свободы. Писатель много бродил по старокрымским лесам, поднимался на Агармыш, обдумывал замыслы будущих книг. С 23 ноября 1930 года А. С. Грин с супругой - Ниной Николаевной - поселились в Старом Крыму. Ухудшившееся здоровье писателя (врачи предполагали у Грина зарубцевавшийся туберкулез), а также воспоминания о счастливом старокрымском лете 1929 года послужили причиной этого переезда.
Вначале Грины жили в доме № 98 на ул. Ленина (бывшая Большая), затем снимали квартиру по ул. Октябрьской, № 51. В это время Грин завершил работу над «Автобиографической повестью», начатой еще в Феодосии, отдельные главы ее вскоре появились в журнале «Звезда». Полностью повесть впервые вышла в издательстве «Советский писатель» в 1932 году. Одновременно А. Грин работал над романом «Недотрога». Но здоровье писателя продолжало ухудшаться.
6 июня 1932 года тяжело больного А. Грина перевезли в небольшой домик № 52 по ул. Либкнехта. Этот домик Нина Николаевна приобрела для мужа у монахинь в обмен на свои золотые часики. А. Грину понравилось новое жилище, его пленил заросший густой зеленью сад. Среди деревьев Грин особо выделил старый раскидистый орех. «Вот здесь-то я напишу свою "Недотрогу", под этим орехом, как в беседке» - говорил писатель.
Но, «Недотрога», его любимое и капризное детище, осталось незавершенным. А. С. Грин умер 8 июля 1932 года от рака желудка. Похоронили писателя на старокрымском кладбище.
У червні 1929 року Олександр Степанович Грін (справжнє ім'я Олександр Стефанович Гріневський) вперше приїхав з Феодосії до Старого Криму на відпочинок. Жив він на околиці тихого, сповненого запахом квітучих трав містечка в будинку Шемплінських на вул. Свободи. Письменник багато бродив старокримськими лісами, піднімався на Агармиш, обмірковував задуми майбутніх книг. З 23 листопада 1930 року О. С. Грін з дружиною - Ніною Миколаївною - поселилися в Старому Криму. Причиною цього переїзду були здоров'я письменника, що погіршувалося (лікарі припускали у Гріна туберкульоз, що зарубцювався), а також спогади про щасливе старокримське літо 1929 року.
Спочатку Гріни жили в будинку № 98 на вул. Леніна (колишня Велика), потім наймали квартиру по вул. Жовтневої, № 51. У цей час Грін завершив роботу над «Автобіографічною повістю», розпочатою ще у Феодосії, окремі розділи її незабаром з'явилися в журналі «Зірка». Повністю повість вперше вийшла у видавництві «Радянський письменник» 1932 року. Одночасно О. Грін працював над романом «Недотрога». Та здоров'я письменника продовжувало погіршуватися.
6 червня 1932 року важко хворого О. Гріна перевезли до невеличкого будиночка № 52 по вул. Лібкнехта. Цей будиночок Ніна Миколаївна придбала для чоловіка у черниць в обмін на свій золотий годинничок. О. Гріну сподобалося нове житло, його полонив зарослий густою зеленню сад. Серед дерев Грін особливо виділив старий розкидистий горіх. «Ось тут-то я напишу свою "Недотрогу", під цим горіхом, як в альтанці» - казав письменник.
Та «Недотрога», його улюблене і капризне дітище, залишилося незавершеним. О. С. Грін помер 8 липня 1932 року від раку шлунку. Поховали письменника на старокримському кладовищі.
В Старом Крыму прошли последние годы жизни и творчества выдающегося писателя-романтика А. С. Грина - автора повести-феерии «Алые паруса», романов «Блистающий мир», «Бегущая по волнам» и многих других прекрасных произведений.
В июне 1929 года Александр Степанович Грин (настоящее имя Александр Стефанович Гриневский) впервые приехал из Феодосии в Старый Крым на отдых. Жил он на окраине тихого, наполненного запахом цветущих трав городка в доме Шемплинских на ул. Свободы. Писатель много бродил по старокрымским лесам, поднимался на Агармыш, обдумывал замыслы будущих книг. С 23 ноября 1930 года А. С. Грин с супругой - Ниной Николаевной - поселились в Старом Крыму. Ухудшившееся здоровье писателя (врачи предполагали у Грина зарубцевавшийся туберкулез), а также воспоминания о счастливом старокрымском лете 1929 года послужили причиной этого переезда.
Вначале Грины жили в доме № 98 на ул. Ленина (бывшая Большая), затем снимали квартиру по ул. Октябрьской, № 51. В это время Грин завершил работу над «Автобиографической повестью», начатой еще в Феодосии, отдельные главы ее вскоре появились в журнале «Звезда». Полностью повесть впервые вышла в издательстве «Советский писатель» в 1932 году. Одновременно А. Грин работал над романом «Недотрога». Но здоровье писателя продолжало ухудшаться.
6 июня 1932 года тяжело больного А. Грина перевезли в небольшой домик № 52 по ул. Либкнехта. Этот домик Нина Николаевна приобрела для мужа у монахинь в обмен на свои золотые часики. А. Грину понравилось новое жилище, его пленил заросший густой зеленью сад. Среди деревьев Грин особо выделил старый раскидистый орех. «Вот здесь-то я напишу свою "Недотрогу", под этим орехом, как в беседке» - говорил писатель.
Но, «Недотрога», его любимое и капризное детище, осталось незавершенным. А. С. Грин умер 8 июля 1932 года от рака желудка. Похоронили писателя на старокрымском кладбище.
Фото вересня 2012 року. |
Фото вересня 2012 року. |
Старий Крим, меморіальний будинок-музей О. С. Гріна
(вул. Карла Лібкнехта, 52) та
пам'ятник Олександрові Гріну.
Цей маленький будиночок - єдине власне житло письменника. Його було придбано дружиною Олександра Гріна - Ніною Миколаївною у черниць в обмін на її золотий годинничок 1932 року, незадовго до смерті письменника Старый Крым, мемориальный дом-музей А. С. Грина (ул. Карла Либкнехта, 52) и памятник Александру Грину. Этот маленький домик - единственное собственное жильё писателя. Он был приобретен женой Александра Грина - Ниной Николаевной у монахинь в обмен на её золотые часики в 1932 году, незадолго до смерти писателя. Stary Crimea, Alexander Grin Museum. |
Меморіальний будинок-музей О. С. Гріна в Старому Криму - найстаріший музей міста Старий Крим і перший меморіальний музей письменника.
Засновниці музею Ніні Миколаївні Грін (вдові письменника) щоб відтворити меморіальну експозицію, довелося пройти через безліч випробувань.
Саме завдяки її завзятості та неймовірній силі духу, цей будиночок не перетворився на звичайнісінький сільський курник чи сарайчик.
Важкі роки гонінь, заслань, німецької окупації - ніщо не змусило її відмовитися від мрії
створити музей Олександра Гріна в будинку, де вони провели останні нелегкі, та найщасливіші миті свого сумісного життя.
У липні 1960 року будиночок Гріна в Старому Криму прийняв перших відвідувачів спочатку як «народний» музей, а 8 липня 1971 року (лише після смерті Н. М. Грін) тут відкрився державний меморіальний будинок-музей.
Мемориальный дом-музей А. С. Грина в Старом Крыму - старейший музей города Старый Крым и первый мемориальный музей писателя. Создательнице музея Нине Николаевне Грин (вдове писателя) чтобы восстановить мемориальную экспозицию, пришлось пройти через множество испытаний. Именно благодаря её упорству и невероятной силе духа, этот домик не превратился в обыкновенный сельский курятник или сарайчик. Тяжёлые годы гонений, ссылок, немецкой оккупации - ничто не заставило её отказаться от мечты создать музей Александра Грина в доме, где они провели последние нелёгкие, но самые счастливые мгновения своей совместной жизни.
В июле 1960 года домик Грина в Старом Крыму принял первых посетителей сначала как «народный» музей, а 8 июля 1971 года (лишь после смерти Н. Н. Грин) здесь открылся государственный мемориальный дом-музей.
У липні 1960 року будиночок Гріна в Старому Криму прийняв перших відвідувачів спочатку як «народний» музей, а 8 липня 1971 року (лише після смерті Н. М. Грін) тут відкрився державний меморіальний будинок-музей.
Мемориальный дом-музей А. С. Грина в Старом Крыму - старейший музей города Старый Крым и первый мемориальный музей писателя. Создательнице музея Нине Николаевне Грин (вдове писателя) чтобы восстановить мемориальную экспозицию, пришлось пройти через множество испытаний. Именно благодаря её упорству и невероятной силе духа, этот домик не превратился в обыкновенный сельский курятник или сарайчик. Тяжёлые годы гонений, ссылок, немецкой оккупации - ничто не заставило её отказаться от мечты создать музей Александра Грина в доме, где они провели последние нелёгкие, но самые счастливые мгновения своей совместной жизни.
В июле 1960 года домик Грина в Старом Крыму принял первых посетителей сначала как «народный» музей, а 8 июля 1971 года (лишь после смерти Н. Н. Грин) здесь открылся государственный мемориальный дом-музей.
Фото вересня 2012 року. |
Фото вересня 2012 року. |
Старий Крим, будинок-музей Олександра Гріна.
Кімната, присвячена творчості Олександра Гріна.
Експозиція будинку-музею складається з двох кімнаток. У одній кімнаті - старі фотографії, книги, картини - все, що пов'язано зі старокримським періодом творчості письменника. Старый Крым, дом-музей Александра Грина. Комната, посвященная творчеству Александра Грина. Экспозиция дома-музея включает в себя две комнатки. В одной комнате - старые фотографии, книги, картины - всё, что связано со старокрымским периодом творчества писателя. Stary Crimea, Alexander Grin Museum. |
Фото вересня 2012 року.
Старий Крим, будинок-музей Олександра Гріна.
Кімната О. С. Гріна.
У цій кімнаті пройшов останній місяць життя письменника... Її обстановку відтворено такою, якою вона була в останні дні життя письменника: суворе залізне ліжко біля вікна, тумбочка, кушетка, на якій біля ліжка хворого чергувала Ніна Миколаївна Грін, ломберний столик, що правив письменникові за робочий стіл, борсукова шкура як килимок перед ліжком...
Старый Крым, дом-музей Александра Грина. Комната А. С. Грина.
В этой комнате прошел последний месяц жизни писателя... Её обстановка восстановлена точно такой, какой она была в последние дни жизни писателя: строгая железная кровать у окна, тумбочка, кушетка, на которой у постели больного дежурила Нина Николаевна Грин, ломберный столик, служивший писателю рабочим столом, барсучья шкура в качестве прикроватного коврика...
Stary Crimea, Alexander Grin Museum.
У цій кімнаті пройшов останній місяць життя письменника... Її обстановку відтворено такою, якою вона була в останні дні життя письменника: суворе залізне ліжко біля вікна, тумбочка, кушетка, на якій біля ліжка хворого чергувала Ніна Миколаївна Грін, ломберний столик, що правив письменникові за робочий стіл, борсукова шкура як килимок перед ліжком...
Старый Крым, дом-музей Александра Грина. Комната А. С. Грина.
В этой комнате прошел последний месяц жизни писателя... Её обстановка восстановлена точно такой, какой она была в последние дни жизни писателя: строгая железная кровать у окна, тумбочка, кушетка, на которой у постели больного дежурила Нина Николаевна Грин, ломберный столик, служивший писателю рабочим столом, барсучья шкура в качестве прикроватного коврика...
Stary Crimea, Alexander Grin Museum.
На столику - фотографії О. С. Гріна, Н. М. Грін, шкатулка, прес-пап'є, статуетка пса...
«Він мною зі має певну схожість», - відзначив якось Грін.
А про іншу річ - годинник, що стоїть на підвіконні, письменник сказав інакше:
«Не люблю я тут одну річ - годинник. Він не повертає прожитих митей...»
1934 року, через два роки після смерті О. Гріна, у цьому будинку побував Костянтин Георгійович Паустовський, якому належать такі рядки: «Навколо маленького білого дому в густій і свіжій траві квітнули польові квіти. Листя горіха, мляве від спеки, пахло лікарським і терпко. У кімнатах стояла глибока тиша, і на крейдованій стіні лежав різкий промінь сонця. Він падав на єдину гравюру на стіні - портрет Едгара По». Приголомшений останнім притулком Олександра Гріна, Паустовський доклав усіх сил, щоб опального письменника-романтика знову повернули його вдячним читачам.
На столике - фотографии А. С. Грина, Н. Н. Грин, шкатулка, пресс-папье, статуэтка собаки... «Она со мной имеет некоторое сходство», - отметил как-то Грин. А о другой вещи - часах, стоящих на подоконнике, писатель сказал иначе: «Не люблю я здесь одной вещи - часы. Они не возвращают прожитых мгновений...»
В 1934 году, через два года после смерти А. Грина, в этом доме побывал Константин Георгиевич Паустовский, которому принадлежат следующие строки: «Вокруг маленького белого дома в густой и свежей траве цвели полевые цветы. Листья ореха, вялые от зноя, пахли лекарственно и терпко. В комнатах стояла глубокая тишина, и лежал на меловой стене резкий луч солнца. Он падал на единственную гравюру на стене - портрет Эдгара По». Потрясённый последним приютом Александра Грина, Паустовский приложил все силы, чтобы опального писателя-романтика вновь вернули его благодарным читателям.
1934 року, через два роки після смерті О. Гріна, у цьому будинку побував Костянтин Георгійович Паустовський, якому належать такі рядки: «Навколо маленького білого дому в густій і свіжій траві квітнули польові квіти. Листя горіха, мляве від спеки, пахло лікарським і терпко. У кімнатах стояла глибока тиша, і на крейдованій стіні лежав різкий промінь сонця. Він падав на єдину гравюру на стіні - портрет Едгара По». Приголомшений останнім притулком Олександра Гріна, Паустовський доклав усіх сил, щоб опального письменника-романтика знову повернули його вдячним читачам.
На столике - фотографии А. С. Грина, Н. Н. Грин, шкатулка, пресс-папье, статуэтка собаки... «Она со мной имеет некоторое сходство», - отметил как-то Грин. А о другой вещи - часах, стоящих на подоконнике, писатель сказал иначе: «Не люблю я здесь одной вещи - часы. Они не возвращают прожитых мгновений...»
В 1934 году, через два года после смерти А. Грина, в этом доме побывал Константин Георгиевич Паустовский, которому принадлежат следующие строки: «Вокруг маленького белого дома в густой и свежей траве цвели полевые цветы. Листья ореха, вялые от зноя, пахли лекарственно и терпко. В комнатах стояла глубокая тишина, и лежал на меловой стене резкий луч солнца. Он падал на единственную гравюру на стене - портрет Эдгара По». Потрясённый последним приютом Александра Грина, Паустовский приложил все силы, чтобы опального писателя-романтика вновь вернули его благодарным читателям.
Фото вересня 2012 року.
Старий Крим, будинок-музей Олександра Гріна.
О. С. Грін і зараз дивиться на старий горіх.
Старый Крым, дом-музей Александра Грина. А. С. Грин и ныне смотрит на старый орех.
Stary Crimea, Alexander Grin Museum.
Старый Крым, дом-музей Александра Грина. А. С. Грин и ныне смотрит на старый орех.
Stary Crimea, Alexander Grin Museum.
Фото вересня 2012 року. |
Фото вересня 2012 року. |
Старий Крим, могила Олександра та Ніни Грін на Старо-кримському кладовищі (45°2'3"N, 35°5'26"E).
Пам'ятник «Та, що біжить по хвилях» на могилі Олександра Гріна (скульптор Тетяна Гагаріна).
Н. М. Грін померла в Києві 27 вересня 1970 року. У своєму заповіті вона просила поховати її в сімейній огорожі між могилами її матері та чоловіка. Однак влада Старого Криму не дозволила виконати волю покійної, і поховання відбулося в іншому місці старокримського кладовища. Лише через рік, у ніч на 23 жовтня 1971 року, київські друзі Н. М. Грін, Ю. Первова й А. Верхман виконали заповіт Ніни Миколаївни і таємно перепоховали її прах поряд із чоловіком. Старый Крым, могила Александра и Нины Грин на Старо-крымское кладбище (45°2'3"N, 35°5'26"E). Памятник «Бегущая по волнам» на могиле писателя (скульптор Татьяна Гагарина). Н. Н. Грин скончалась в Киеве 27 сентября 1970 года. В своём завещании она просила похоронить её в семейной ограде между могилами её матери и мужа. Но власти Старого Крыма не разрешили выполнить волю покойной, и захоронение состоялось в другом месте старокрымского кладбища. Лишь спустя год, в ночь на 23 октября 1971 года, киевские друзья Н. Н. Грин, Ю. Первова и А. Верхман выполнили завещание Нины Николаевны и тайно перезахоронили её прах возле мужа. |
Фото вересня 2012 року.
Старий Крим, могила Ю. В. Друніної (10.05.1924-21.11.1991) й О. Я. Каплера (15.09.1903-11.09.1979) на Старо-кримському кладовищі.
Розташована неподалік від могили Олександра та Ніни Грін.
Старый Крым, могила Ю. В. Друниной (10.05.1924-21.11.1991) и А. Я. Каплера (15.09.1903-11.09.1979) на Старо-крымское кладбище.
Находится невдалеке от могилы Александра и Нины Грин.
Розташована неподалік від могили Олександра та Ніни Грін.
Старый Крым, могила Ю. В. Друниной (10.05.1924-21.11.1991) и А. Я. Каплера (15.09.1903-11.09.1979) на Старо-крымское кладбище.
Находится невдалеке от могилы Александра и Нины Грин.
За три-чотири кілометри на південний захід від міста Старий Крим,
у мальовничій гірській місцевості Криму,
розташована чудова пам'ятка вірменської архітектури XIV-XVI століть -
монастирський комплекс Сурб Хач
(«Святий Хрест»).
В трех-четырех километрах к юго-западу от города Старый Крым, в живописной горной местности Крыма, находится прекрасный памятник армянской архитектуры XIV-XVI веков - монастырский комплекс Сурб Хач («Святой Крест»).
В трех-четырех километрах к юго-западу от города Старый Крым, в живописной горной местности Крыма, находится прекрасный памятник армянской архитектуры XIV-XVI веков - монастырский комплекс Сурб Хач («Святой Крест»).
Першоджерела:
# «Крым. Туристская карта», видання «СВІТ», Сімферополь-2004.
# «Архитектурные памятники Крыма», Е. Крикун, издательство «Таврия», Симферополь-1977.
# Вікіпедія.
# «Архитектурные памятники Крыма», Е. Крикун, издательство «Таврия», Симферополь-1977.
# Вікіпедія.
До розділу "Визначні пам'ятки Криму"