З Бахчисараю до Успенського монастиря та
«печерного» міста-фортеці Чуфут-Кале
можна пройти пішки по вул. Ісмаїла Гаспринського (колишній вул. Рози Люксембург) повз старовинної мечеті Тохтали-Джамі, що споруджено 1707. Ця діюча мечеть із мінаретом, двориком і фонтаном для обмивань – невід'ємна частина картини старого Бахчисараю. Не дарма її силует так часто зустрічається на картинах місцевих художників.
Дорога йде уздовж прямовисних скель, під прикриттям яких ще збереглися старі садиби. Подекуди видно висічені в скелі печери, що використовуються як частина садибних споруд. Цікавий величезний камінь на околиці Старосілля, що відірвався від масиву скелі: у ньому є печерка, від неї висічені в скелі сходи ведуть до майданчика нагорі: ймовірно, там були споруди, нині втрачені. Місцями масив скелі нависає над дорогою так, що стрічні машини ледь розминаються.
За мальовничою групою ломбардних тополь починається вулиця Старосільська, або колишнє міське передмістя - Салачик.
Зразу за містком через Чурук-су, праворуч, починається підйом кам'янистою дорогою. Незабаром із висоти відкривається чудовий вид на всю долину. Розташування її таке, що вона майже весь день освітлена сонцем і являє різкий контраст із затіненою ущелиною. Ці землі колись належали Успенському монастирю. Дорога підіймається все вище уздовж величезних прямовисних скель. В деяких місцях вони стесані рукою людини й в них вирубані печери, в інших вони химерно поцятковані промоїнами, ніби від прибою хвиль - це сліди вивітрювання протягом багатьох тисячоліть.
Ще через півкілометра відкривається вид на висічені в скелях храми і келії Успенського монастиря. Дорога тут утворює майданчик, на який виходить нижній ярус печер. Прямо перед нами наземні споруди - будинок настоятеля з дзвіницею, а праворуч біля підпірної стіни - невелика каплиця над джерелом (сьогодні воно витікає нижче на рівні майданчика в спеціально влаштованій кам'яній огорожі). До ряду штучних печер, що служили келіями, нещодавно прибудовано приміщення для паломників із опалювальною системою і електрикою. Широкі кам'яні сходи, що вирубані в масиві скелі (сьогодні вони фанеровані гранітними плитами), ведуть на майданчик другого ярусу. Звідси вужчі сходи приводять до стародавньої Успенської церкви, що повністю висічена в масиві скелі. Стіни цього світлого білокам'яного залу зберігають сліди первинної обробки: праворуч уздовж стіни розташовані чотири колони, ліворуч - віконні та дверний отвори, що виходять на долину Марьям-дере. Вздовж цієї стіни ззовні влаштовано балкончик.
Из Бахчисарая к Успенскому монастырю и «пещерному» городу-крепости Чуфут-Кале можно пройти пешком по ул. Исмаила Гаспринского (бывшей ул. Розы Люксембург) мимо старинной мечети Тохталы-Джами, построенной в 1707 г. Эта действующая мечеть с минаретом, двориком и фонтаном для омовений – неотъемлемая часть картины старого Бахчисарая. Не зря ее силуэт так часто встречается на картинах местных художников.
Дорога идет вдоль отвесных скал, под прикрытием которых еще сохранились старые усадьбы. Кое-где видны высеченные в скале пещеры, используемые как часть усадебных построек. Интересен огромный камень на окраине Староселья, оторвавшийся от массива скалы: в нем есть пещерка, от нее высеченная в скале лесенка ведет к площадке наверху: вероятно, там были постройки, ныне утраченные. Местами массив скалы нависает над самой дорогой так, что встречные машины едва могут разминуться.
За живописной группой ломбардских тополей начинается улица Старосельская, или бывшее городское предместье - Салачик.
Сразу за мостиком через Чурук-су, справа, начинается подъем по каменистой дороге. Вскоре с высоты открывается отличный вид на всю долину. Местоположение ее таково, что она почти целый день освещена солнцем и представляет резкий контраст с затененным ущельем. Эти земли некогда принадлежали Успенскому монастырю. Дорога поднимается все выше вдоль огромных отвесных скал. В одних местах они стесаны рукой человека и в них вырублены пещеры, в других они причудливо испещрены промоинами, как бы от прибоя волн - это следы выветривания в течение многих тысячелетий.
Еще через полкилометра открывается вид на высеченные в скалах храмы и кельи Успенского монастыря. Дорога здесь образует площадку, на которую выходит нижний ярус пещер. Прямо перед нами наземные постройки - дом настоятеля со звонницей, а справа у подпорной стены - небольшая часовня над источником (сегодня он вытекает ниже на уровне площадки в специально устроенном каменном ограждении). К ряду искусственных пещер, служивших кельями, недавно пристроены помещения для паломников с отопительной системой и электричеством. Широкая каменная лестница, вырубленная в массиве скалы (сегодня она облицована гранитными плитами), ведет на площадку второго яруса. Отсюда более узкая лестница приводит в древнюю Успенскую церковь, полностью высеченную в массиве скалы. Стены этого светлого белокаменного зала сохраняют следы первоначальной обработки: справа вдоль стены расположены четыре колонны, слева - оконные и дверной проемы, выходящие на долину Марьям-дере. Вдоль этой стены снаружи устроен балкончик.
In the nearest vicinity of Bakhchisaray, 3-4 km to the south-east from the Palace-museum, the Assumption cave monastery and Chufut-Kaleh «cave town» are situated.
The Assumption cave monastery. Its foundation was connected with the iconoclasm in Byzantium - the struggle of Emperors against the power and wealth of the clergy and monkhood - under the pretence of suppression of the iconolatry. The Ecumenical Council of 754 condemned the iconolatry, and at the orders of the authorities mural painting and icons were destroyed, monasteries' lands confiscated. In the 8th-9th centuries monasteries were closed and monks as well as lay iconolaters fled to the remote provinces of the Empire, Crimea in particular. Here, in the Crimean Mountains numerous monasteries appeared. Most of them ceased to exist in the 14th century after the Tatar invasion. But the Assumption monastery with some interruptions existed almost to the end of 18th century.
After the formation of the Crimean Khanate and the occupation of the Crimea by Turks in the 1475 the monastery became the centre of all Orthodox Christians of the peninsula.
Dating from the Middle Ages are the artificial caves (once they were monks' cells) and the Assumption of the Virgin Mary cave church; it was enlarged in the 19th century. The visitors can see what has remained of dwelling and household caves cells, the Father-Superior house, the bell-tower and the cemetery dating from the Crimean war (1854-1855).
Дорога йде уздовж прямовисних скель, під прикриттям яких ще збереглися старі садиби. Подекуди видно висічені в скелі печери, що використовуються як частина садибних споруд. Цікавий величезний камінь на околиці Старосілля, що відірвався від масиву скелі: у ньому є печерка, від неї висічені в скелі сходи ведуть до майданчика нагорі: ймовірно, там були споруди, нині втрачені. Місцями масив скелі нависає над дорогою так, що стрічні машини ледь розминаються.
За мальовничою групою ломбардних тополь починається вулиця Старосільська, або колишнє міське передмістя - Салачик.
Зразу за містком через Чурук-су, праворуч, починається підйом кам'янистою дорогою. Незабаром із висоти відкривається чудовий вид на всю долину. Розташування її таке, що вона майже весь день освітлена сонцем і являє різкий контраст із затіненою ущелиною. Ці землі колись належали Успенському монастирю. Дорога підіймається все вище уздовж величезних прямовисних скель. В деяких місцях вони стесані рукою людини й в них вирубані печери, в інших вони химерно поцятковані промоїнами, ніби від прибою хвиль - це сліди вивітрювання протягом багатьох тисячоліть.
Ще через півкілометра відкривається вид на висічені в скелях храми і келії Успенського монастиря. Дорога тут утворює майданчик, на який виходить нижній ярус печер. Прямо перед нами наземні споруди - будинок настоятеля з дзвіницею, а праворуч біля підпірної стіни - невелика каплиця над джерелом (сьогодні воно витікає нижче на рівні майданчика в спеціально влаштованій кам'яній огорожі). До ряду штучних печер, що служили келіями, нещодавно прибудовано приміщення для паломників із опалювальною системою і електрикою. Широкі кам'яні сходи, що вирубані в масиві скелі (сьогодні вони фанеровані гранітними плитами), ведуть на майданчик другого ярусу. Звідси вужчі сходи приводять до стародавньої Успенської церкви, що повністю висічена в масиві скелі. Стіни цього світлого білокам'яного залу зберігають сліди первинної обробки: праворуч уздовж стіни розташовані чотири колони, ліворуч - віконні та дверний отвори, що виходять на долину Марьям-дере. Вздовж цієї стіни ззовні влаштовано балкончик.
Из Бахчисарая к Успенскому монастырю и «пещерному» городу-крепости Чуфут-Кале можно пройти пешком по ул. Исмаила Гаспринского (бывшей ул. Розы Люксембург) мимо старинной мечети Тохталы-Джами, построенной в 1707 г. Эта действующая мечеть с минаретом, двориком и фонтаном для омовений – неотъемлемая часть картины старого Бахчисарая. Не зря ее силуэт так часто встречается на картинах местных художников.
Дорога идет вдоль отвесных скал, под прикрытием которых еще сохранились старые усадьбы. Кое-где видны высеченные в скале пещеры, используемые как часть усадебных построек. Интересен огромный камень на окраине Староселья, оторвавшийся от массива скалы: в нем есть пещерка, от нее высеченная в скале лесенка ведет к площадке наверху: вероятно, там были постройки, ныне утраченные. Местами массив скалы нависает над самой дорогой так, что встречные машины едва могут разминуться.
За живописной группой ломбардских тополей начинается улица Старосельская, или бывшее городское предместье - Салачик.
Сразу за мостиком через Чурук-су, справа, начинается подъем по каменистой дороге. Вскоре с высоты открывается отличный вид на всю долину. Местоположение ее таково, что она почти целый день освещена солнцем и представляет резкий контраст с затененным ущельем. Эти земли некогда принадлежали Успенскому монастырю. Дорога поднимается все выше вдоль огромных отвесных скал. В одних местах они стесаны рукой человека и в них вырублены пещеры, в других они причудливо испещрены промоинами, как бы от прибоя волн - это следы выветривания в течение многих тысячелетий.
Еще через полкилометра открывается вид на высеченные в скалах храмы и кельи Успенского монастыря. Дорога здесь образует площадку, на которую выходит нижний ярус пещер. Прямо перед нами наземные постройки - дом настоятеля со звонницей, а справа у подпорной стены - небольшая часовня над источником (сегодня он вытекает ниже на уровне площадки в специально устроенном каменном ограждении). К ряду искусственных пещер, служивших кельями, недавно пристроены помещения для паломников с отопительной системой и электричеством. Широкая каменная лестница, вырубленная в массиве скалы (сегодня она облицована гранитными плитами), ведет на площадку второго яруса. Отсюда более узкая лестница приводит в древнюю Успенскую церковь, полностью высеченную в массиве скалы. Стены этого светлого белокаменного зала сохраняют следы первоначальной обработки: справа вдоль стены расположены четыре колонны, слева - оконные и дверной проемы, выходящие на долину Марьям-дере. Вдоль этой стены снаружи устроен балкончик.
In the nearest vicinity of Bakhchisaray, 3-4 km to the south-east from the Palace-museum, the Assumption cave monastery and Chufut-Kaleh «cave town» are situated.
The Assumption cave monastery. Its foundation was connected with the iconoclasm in Byzantium - the struggle of Emperors against the power and wealth of the clergy and monkhood - under the pretence of suppression of the iconolatry. The Ecumenical Council of 754 condemned the iconolatry, and at the orders of the authorities mural painting and icons were destroyed, monasteries' lands confiscated. In the 8th-9th centuries monasteries were closed and monks as well as lay iconolaters fled to the remote provinces of the Empire, Crimea in particular. Here, in the Crimean Mountains numerous monasteries appeared. Most of them ceased to exist in the 14th century after the Tatar invasion. But the Assumption monastery with some interruptions existed almost to the end of 18th century.
After the formation of the Crimean Khanate and the occupation of the Crimea by Turks in the 1475 the monastery became the centre of all Orthodox Christians of the peninsula.
Dating from the Middle Ages are the artificial caves (once they were monks' cells) and the Assumption of the Virgin Mary cave church; it was enlarged in the 19th century. The visitors can see what has remained of dwelling and household caves cells, the Father-Superior house, the bell-tower and the cemetery dating from the Crimean war (1854-1855).
Успенський печерний монастир.
Кам'яні сходи, що вирубані в скелі та надбрамна дзвіниця.
Поступово монастир прикрасився новими храмами й іншими будівлями. У ньому вже розрізняли три яруси: внизу, в долині, знаходилися трапезний корпус із службами, два готелі для паломників; на середньому ярусі було зведено будинок настоятеля (зберігся), легку візерунчасту Іннокентієвську церкву на честь св. Інокентія Іркутського, побудовану в 1896 році; фонтан у вигляді каплиці, три печерні келії; на верхньому ярусі знаходилися Успенська печерна церква, печерна церква євангеліста Марка, влаштована в 1859 році на пожертвування сімферопольського чиновника Марка Айвазова. У 1857 році під скелею над урвищем було зведено церква святих Костянтина й Олени, на пожертвування Катерини Боркової; крім того, дзвіниця та 13 печерних келій. У 1875 році на протилежній стороні яру було споруджено храм Георгія Побєдоносця: його титарем став генерал Перовський. Таким чином, до початку XX століття в монастирі вже було п'ять діючих храмів. Число ченців спочатку обмежувалося сім'ю; до кінця століття їх було 30 чоловік.
Окрім храмів, на території монастиря був ще ряд споруд: будинок настоятеля, трапезний корпус, де знаходилося 6 келій; для інших келії було влаштовано в скелі та під скелею. Для прийому паломників було збудовано два двоповерхові будинки. При в'їзді з боку міста до монастиря було споруджено браму та дві келії.
До Успенського скиту було приписано дві церкви поза його територією: св. Анастасії, за 10 км від Бахчисараю в Качи-кальоні, що до 1851 року була родинною церквою землевласника Хвіцкого, та церква Введення Божої матері в Сімферополі.
Успенский пещерный монастырь. Каменная лестница, вырубленная в скале и надвратная звонница.
Постепенно монастырь украсился новыми храмами и другими зданиями. В нем уже различали три яруса: внизу, в долине, находились трапезный корпус со службами, две гостиницы для паломников; в среднем ярусе были возведены дом настоятеля (сохранился), легкая узорчатая Иннокентиевская церковь в честь св. Иннокентия Иркутского, построенная в 1896 году; фонтан в виде часовни, три пещерные кельи; в верхнем ярусе находились Успенская пещерная церковь, пещерная церковь евангелиста Марка, устроенная в 1859 году на пожертвования симферопольского чиновника Марка Айвазова. В 1857 году под скалой над обрывом была возведена церковь святых Константина и Елены, на пожертвования Екатерины Борковой; кроме того, колокольня и 13 пещерных келий. В 1875 году на противоположной стороне оврага был сооружен храм Георгия Победоносца: его ктитором стал генерал Перовский. Таким образом, к началу XX века в монастыре уже было пять действующих храмов. Число монашествующих на первых порах ограничивалось семью; к концу века их было 30 человек.
Кроме храмов, на территории монастыря был еще ряд сооружений: дом настоятеля, трапезный корпус, где находилось 6 келий; для остальных кельи были устроены в скале и под скалой. Для приема паломников были выстроены два двухэтажных дома. При въезде из города в монастырь были сооружены ворота и две кельи.
К Успенскому скиту были приписаны две церкви вне его территории: св. Анастасии, в 10 км от Бахчисарая в Качи-кальоне, до 1851 года являвшаяся домовой церковью землевладельца Хвицкого, и церковь Введения Божьей матери в Симферополе.
The Assumption cave monastery near Bakhchisaray, 8th-19th centuries. The stoning stair which is cut down in a rock and the Over-gate Bell-tower.
Поступово монастир прикрасився новими храмами й іншими будівлями. У ньому вже розрізняли три яруси: внизу, в долині, знаходилися трапезний корпус із службами, два готелі для паломників; на середньому ярусі було зведено будинок настоятеля (зберігся), легку візерунчасту Іннокентієвську церкву на честь св. Інокентія Іркутського, побудовану в 1896 році; фонтан у вигляді каплиці, три печерні келії; на верхньому ярусі знаходилися Успенська печерна церква, печерна церква євангеліста Марка, влаштована в 1859 році на пожертвування сімферопольського чиновника Марка Айвазова. У 1857 році під скелею над урвищем було зведено церква святих Костянтина й Олени, на пожертвування Катерини Боркової; крім того, дзвіниця та 13 печерних келій. У 1875 році на протилежній стороні яру було споруджено храм Георгія Побєдоносця: його титарем став генерал Перовський. Таким чином, до початку XX століття в монастирі вже було п'ять діючих храмів. Число ченців спочатку обмежувалося сім'ю; до кінця століття їх було 30 чоловік.
Окрім храмів, на території монастиря був ще ряд споруд: будинок настоятеля, трапезний корпус, де знаходилося 6 келій; для інших келії було влаштовано в скелі та під скелею. Для прийому паломників було збудовано два двоповерхові будинки. При в'їзді з боку міста до монастиря було споруджено браму та дві келії.
До Успенського скиту було приписано дві церкви поза його територією: св. Анастасії, за 10 км від Бахчисараю в Качи-кальоні, що до 1851 року була родинною церквою землевласника Хвіцкого, та церква Введення Божої матері в Сімферополі.
Успенский пещерный монастырь. Каменная лестница, вырубленная в скале и надвратная звонница.
Постепенно монастырь украсился новыми храмами и другими зданиями. В нем уже различали три яруса: внизу, в долине, находились трапезный корпус со службами, две гостиницы для паломников; в среднем ярусе были возведены дом настоятеля (сохранился), легкая узорчатая Иннокентиевская церковь в честь св. Иннокентия Иркутского, построенная в 1896 году; фонтан в виде часовни, три пещерные кельи; в верхнем ярусе находились Успенская пещерная церковь, пещерная церковь евангелиста Марка, устроенная в 1859 году на пожертвования симферопольского чиновника Марка Айвазова. В 1857 году под скалой над обрывом была возведена церковь святых Константина и Елены, на пожертвования Екатерины Борковой; кроме того, колокольня и 13 пещерных келий. В 1875 году на противоположной стороне оврага был сооружен храм Георгия Победоносца: его ктитором стал генерал Перовский. Таким образом, к началу XX века в монастыре уже было пять действующих храмов. Число монашествующих на первых порах ограничивалось семью; к концу века их было 30 человек.
Кроме храмов, на территории монастыря был еще ряд сооружений: дом настоятеля, трапезный корпус, где находилось 6 келий; для остальных кельи были устроены в скале и под скалой. Для приема паломников были выстроены два двухэтажных дома. При въезде из города в монастырь были сооружены ворота и две кельи.
К Успенскому скиту были приписаны две церкви вне его территории: св. Анастасии, в 10 км от Бахчисарая в Качи-кальоне, до 1851 года являвшаяся домовой церковью землевладельца Хвицкого, и церковь Введения Божьей матери в Симферополе.
The Assumption cave monastery near Bakhchisaray, 8th-19th centuries. The stoning stair which is cut down in a rock and the Over-gate Bell-tower.
Про те, яким могло бути внутрішнє убрання печерної церкви у візантійські часи, можна судити лише за небагатьма аналогами.
Виникнення Успенського монастиря ймовірно датується епохою іконоборства у Візантії. У VIII-IX століттях візантійське духівництво настільки посилилося, що у володінні церков і монастирів було зосереджено велику частину земельних угідь. Чернецтво набуло загрозливих розмірів - майже третина чоловічого населення пішла в ченці. Імператори Ісаврійської династії Лев III (717-741) та Костянтин V (741-775) під приводом боротьби з іконошануванням почали переслідування духівництва і ченців. Церковним собором 754 року іконошанування було осуджено як єресь. За наказом влади руйнувалися церкви з розписами, знищувалися ікони, у монастирів конфісковувалися землі. Багато монастирів було закрито, а ченці, та й світські шанувальники ікон, бігли на околиці Візантії, зокрема - до Криму. У гірському Криму та на узбережжі виникли численні монастирі - Качи-кальон, Шулдан, Челтер тощо. Багато які з них припинили своє існування в XIII столітті після вторгнення татар. Однак Успенський монастир, після захоплення Криму турками в 1475 році, став резиденцією митрополита, центром православ'я в ханстві. Легенда про його заснування, що наводиться російським істориком XVII століття Андрієм Лизловим, оповідає про «змія, людей і худобу пожираючого», про молитви навколишніх мешканців пресвятій Богородиці, «щоб їх від онаго злаго змія визволила», про явище чудотворної ікони прямо на скелі та про свічку, що горить перед нею; ікону намагалися з почестями перенести до будинку місцевого князя, та вона знов опинялася на скелі. Тоді-то йі були висічені в скелі ступені, що ведуть до її образу, а потім і храм, навколо якого виник монастир. Явище святої ікони відбулося 15 серпня (за новим стилем - 28 серпня), тому храм присвячено Успіню Пречистої Богоматері. Деякі вчені вважають датою заснування монастиря XV вік, гадаючи, що після захоплення татарами Киркора існуючий там християнський монастир довелося перенести на протилежну сторону Майрам-дере. Проте, швидше за все, його заснування пов'язано саме з появою іконошанувальників наприкінці VIII століття. Якщо в навколишніх долинах християнське населення (як про те свідчать могильники) існувало вже з VI століття, то цілком природна поява в цей час церков і монастирів. Тим паче це стосується такого спрадавна шанованого місця, як Успенська скеля з її життєдайним джерелом. У минулому столітті дослідниками неодноразово відзначалося постійне духовне спілкування монастиря з монастирем Суміла, що знаходиться поблизу Трапезунда: його було засновано наприкінці IV століття і в його головному храмі в ім'я Успіню Пречистої Богоматері знаходилася чудотворна ікона Одігитрії. Згідно переказу, саме в цьому храмі зберігалася ікона Богоматері, що чудовим чином була перенесена на скелю поблизу Бахчисараю. Швидше за все, легенда в символічній формі оповідає про міграцію іконошанувальників із малоазійських берегів до Тавріки. Важливе й свідоцтво відомого вітчизняного археолога та історика Н. І. Репнікова, що мав нагоду бачити ікону Богоматері з Успенського монастиря в 1914 році: «Поясна рельєфна фігура Одігитрії виконана воско-мастичною технікою VIII-IX століть. Унікальний пам'ятник закоптів, неодноразово поновлювався», - писав він. (Негативи зберігаються у фототеці Музею Етнографії в Санкт-Петербурзі).
О том, каким могло быть внутреннее убранство пещерной церкви в византийские времена, можно судить лишь по немногим аналогам.
Возникновение Успенского монастыря предположительно датируется эпохой иконоборчества в Византии. В VIII-IX веках византийское духовенство настолько усилилось, что во владении церквей и монастырей была сосредоточена большая часть земельных угодий. Монашество приобрело угрожающие размеры - почти треть мужского населения ушла в монахи. Императоры Исаврийской династии Лев III (717-741) и Константин V (741-775) под предлогом борьбы с иконопочитанием начали преследование духовенства и монахов. Церковным собором 754 года иконопочитание было осуждено как ересь. По приказу властей разрушались церкви с росписями, уничтожались иконы, у монастырей конфисковывались земли. Многие монастыри были закрыты, а монахи, да и светские почитатели икон, бежали на окраины Византии, в том числе - в Крым. В горном Крыму и на побережье возникли многочисленные монастыри - Качи-кальон, Шулдан, Челтер и др. Многие из них прекратили свое существование в XIII веке после вторжения татар. Успенский же монастырь, после захвата Крыма турками в 1475 году, стал резиденцией митрополита, центром православия в ханстве. Легенда о его основании, приводимая русским историком XVII столетия Андреем Лызловым, повествует о «змие, людей и скот пожиравшем», о молитвах окрестных жителей пресвятой Богородице, «дабы их от онаго злаго змия свободила», о явлении чудотворной иконы прямо на скале и о горящей перед ней свече; икону пытались с почестями перенести в дом местного князя, но она вновь оказывалась на скале. Тогда-то и были высечены в скале ступени, ведущие к ее образу, а затем и храм, вокруг которого возник монастырь. Явление святой иконы произошло 15 августа (по новому стилю - 28 августа), поэтому храм посвящен Успению Богоматери. Некоторые ученые считают датой основания монастыря XV век, полагая, что после захвата татарами Кыркора существовавший там христианский монастырь пришлось перенести на противоположную сторону Майрам-дере. Но, скорее всего, его основание связано именно с появлением иконопочитателей в конце VIII века. Если в окрестных долинах христианское население (как о том свидетельствуют могильники) существовало уже с VI века, то вполне естественно появление в это время церквей и монастырей. Тем более это относится к такому издревле почитаемому месту, как Успенская скала с ее животворным источником. В прошлом веке исследователями неоднократно отмечалось постоянное духовное общение монастыря с находящимся близ Трапезунда монастырем Сумела: он был основан в конце IV века и в его главном храме во имя Успения Богоматери находилась чудотворная икона Одигитрии. Согласно преданию, именно в этом храме хранилась икона Богоматери, чудесным образом перенесенная на скалу близ Бахчисарая. Скорее всего, легенда в символической форме повествует о миграции иконопочитателей с малоазийских берегов в Таврику. Немаловажно и свидетельство известного отечественного археолога и историка Н. И. Репникова, имевшего возможность видеть икону Богоматери из Успенского монастыря в 1914 году: «Поясная рельефная фигура Одигитрии выполнена воско-мастичной техникой VIII-IX веков. Уникальный памятник закоптел, неоднократно возобновлялся», - писал он. (Негативы хранятся в фототеке Музея Этнографии в Санкт-Петербурге).
Виникнення Успенського монастиря ймовірно датується епохою іконоборства у Візантії. У VIII-IX століттях візантійське духівництво настільки посилилося, що у володінні церков і монастирів було зосереджено велику частину земельних угідь. Чернецтво набуло загрозливих розмірів - майже третина чоловічого населення пішла в ченці. Імператори Ісаврійської династії Лев III (717-741) та Костянтин V (741-775) під приводом боротьби з іконошануванням почали переслідування духівництва і ченців. Церковним собором 754 року іконошанування було осуджено як єресь. За наказом влади руйнувалися церкви з розписами, знищувалися ікони, у монастирів конфісковувалися землі. Багато монастирів було закрито, а ченці, та й світські шанувальники ікон, бігли на околиці Візантії, зокрема - до Криму. У гірському Криму та на узбережжі виникли численні монастирі - Качи-кальон, Шулдан, Челтер тощо. Багато які з них припинили своє існування в XIII столітті після вторгнення татар. Однак Успенський монастир, після захоплення Криму турками в 1475 році, став резиденцією митрополита, центром православ'я в ханстві. Легенда про його заснування, що наводиться російським істориком XVII століття Андрієм Лизловим, оповідає про «змія, людей і худобу пожираючого», про молитви навколишніх мешканців пресвятій Богородиці, «щоб їх від онаго злаго змія визволила», про явище чудотворної ікони прямо на скелі та про свічку, що горить перед нею; ікону намагалися з почестями перенести до будинку місцевого князя, та вона знов опинялася на скелі. Тоді-то йі були висічені в скелі ступені, що ведуть до її образу, а потім і храм, навколо якого виник монастир. Явище святої ікони відбулося 15 серпня (за новим стилем - 28 серпня), тому храм присвячено Успіню Пречистої Богоматері. Деякі вчені вважають датою заснування монастиря XV вік, гадаючи, що після захоплення татарами Киркора існуючий там християнський монастир довелося перенести на протилежну сторону Майрам-дере. Проте, швидше за все, його заснування пов'язано саме з появою іконошанувальників наприкінці VIII століття. Якщо в навколишніх долинах християнське населення (як про те свідчать могильники) існувало вже з VI століття, то цілком природна поява в цей час церков і монастирів. Тим паче це стосується такого спрадавна шанованого місця, як Успенська скеля з її життєдайним джерелом. У минулому столітті дослідниками неодноразово відзначалося постійне духовне спілкування монастиря з монастирем Суміла, що знаходиться поблизу Трапезунда: його було засновано наприкінці IV століття і в його головному храмі в ім'я Успіню Пречистої Богоматері знаходилася чудотворна ікона Одігитрії. Згідно переказу, саме в цьому храмі зберігалася ікона Богоматері, що чудовим чином була перенесена на скелю поблизу Бахчисараю. Швидше за все, легенда в символічній формі оповідає про міграцію іконошанувальників із малоазійських берегів до Тавріки. Важливе й свідоцтво відомого вітчизняного археолога та історика Н. І. Репнікова, що мав нагоду бачити ікону Богоматері з Успенського монастиря в 1914 році: «Поясна рельєфна фігура Одігитрії виконана воско-мастичною технікою VIII-IX століть. Унікальний пам'ятник закоптів, неодноразово поновлювався», - писав він. (Негативи зберігаються у фототеці Музею Етнографії в Санкт-Петербурзі).
О том, каким могло быть внутреннее убранство пещерной церкви в византийские времена, можно судить лишь по немногим аналогам.
Возникновение Успенского монастыря предположительно датируется эпохой иконоборчества в Византии. В VIII-IX веках византийское духовенство настолько усилилось, что во владении церквей и монастырей была сосредоточена большая часть земельных угодий. Монашество приобрело угрожающие размеры - почти треть мужского населения ушла в монахи. Императоры Исаврийской династии Лев III (717-741) и Константин V (741-775) под предлогом борьбы с иконопочитанием начали преследование духовенства и монахов. Церковным собором 754 года иконопочитание было осуждено как ересь. По приказу властей разрушались церкви с росписями, уничтожались иконы, у монастырей конфисковывались земли. Многие монастыри были закрыты, а монахи, да и светские почитатели икон, бежали на окраины Византии, в том числе - в Крым. В горном Крыму и на побережье возникли многочисленные монастыри - Качи-кальон, Шулдан, Челтер и др. Многие из них прекратили свое существование в XIII веке после вторжения татар. Успенский же монастырь, после захвата Крыма турками в 1475 году, стал резиденцией митрополита, центром православия в ханстве. Легенда о его основании, приводимая русским историком XVII столетия Андреем Лызловым, повествует о «змие, людей и скот пожиравшем», о молитвах окрестных жителей пресвятой Богородице, «дабы их от онаго злаго змия свободила», о явлении чудотворной иконы прямо на скале и о горящей перед ней свече; икону пытались с почестями перенести в дом местного князя, но она вновь оказывалась на скале. Тогда-то и были высечены в скале ступени, ведущие к ее образу, а затем и храм, вокруг которого возник монастырь. Явление святой иконы произошло 15 августа (по новому стилю - 28 августа), поэтому храм посвящен Успению Богоматери. Некоторые ученые считают датой основания монастыря XV век, полагая, что после захвата татарами Кыркора существовавший там христианский монастырь пришлось перенести на противоположную сторону Майрам-дере. Но, скорее всего, его основание связано именно с появлением иконопочитателей в конце VIII века. Если в окрестных долинах христианское население (как о том свидетельствуют могильники) существовало уже с VI века, то вполне естественно появление в это время церквей и монастырей. Тем более это относится к такому издревле почитаемому месту, как Успенская скала с ее животворным источником. В прошлом веке исследователями неоднократно отмечалось постоянное духовное общение монастыря с находящимся близ Трапезунда монастырем Сумела: он был основан в конце IV века и в его главном храме во имя Успения Богоматери находилась чудотворная икона Одигитрии. Согласно преданию, именно в этом храме хранилась икона Богоматери, чудесным образом перенесенная на скалу близ Бахчисарая. Скорее всего, легенда в символической форме повествует о миграции иконопочитателей с малоазийских берегов в Таврику. Немаловажно и свидетельство известного отечественного археолога и историка Н. И. Репникова, имевшего возможность видеть икону Богоматери из Успенского монастыря в 1914 году: «Поясная рельефная фигура Одигитрии выполнена воско-мастичной техникой VIII-IX веков. Уникальный памятник закоптел, неоднократно возобновлялся», - писал он. (Негативы хранятся в фототеке Музея Этнографии в Санкт-Петербурге).
Успенський печерний монастир.
Надбрамна дзвіниця.
У 1921 році Успенський монастир було закрито. Лише частина його споруд збереглася до наших днів. Сьогодні монастир знову став діючим, ведуться активні роботи по його відродженню й облаштуванню стародавніх святинь. Над сходовим майданчиком, що веде безпосередньо в монастир, нещодавно зведено надбрамну каплицю з позолоченим куполом і хрестом над ним; всередині вона розписана зображеннями архангелів. У самому храмі мозаїчну підлогу, передалтарну перешкоду та кіоти виконано з білого каменя, що прикрашений різьбленням, відтворюючим візантійські мотиви.
Успенский пещерный монастырь. Надвратная звонница. Каменная лестница, вырубленная в скале и надвратная звонница.
В 1921 году Успенский монастырь был закрыт. Лишь часть его построек сохранилась до наших дней. Сегодня монастырь вновь стал действующим, ведутся активные работы по его возрождению и обустройству древних святынь. Н ад лестничной площадкой, ведущей непосредственно в монастырь, недавно возведена надвратная часовня с позолоченным куполом и крестом над ним; внутри она расписана изображениями архангелов. В самом храме мозаичный пол, предалтарная преграда и киоты выполнены из белого камня, украшенного резьбой, воспроизводящей византийские мотивы.
The Assumption cave monastery near Bakhchisaray, 8th-19th centuries. The Over-gate Bell-tower.
У 1921 році Успенський монастир було закрито. Лише частина його споруд збереглася до наших днів. Сьогодні монастир знову став діючим, ведуться активні роботи по його відродженню й облаштуванню стародавніх святинь. Над сходовим майданчиком, що веде безпосередньо в монастир, нещодавно зведено надбрамну каплицю з позолоченим куполом і хрестом над ним; всередині вона розписана зображеннями архангелів. У самому храмі мозаїчну підлогу, передалтарну перешкоду та кіоти виконано з білого каменя, що прикрашений різьбленням, відтворюючим візантійські мотиви.
Успенский пещерный монастырь. Надвратная звонница. Каменная лестница, вырубленная в скале и надвратная звонница.
В 1921 году Успенский монастырь был закрыт. Лишь часть его построек сохранилась до наших дней. Сегодня монастырь вновь стал действующим, ведутся активные работы по его возрождению и обустройству древних святынь. Н ад лестничной площадкой, ведущей непосредственно в монастырь, недавно возведена надвратная часовня с позолоченным куполом и крестом над ним; внутри она расписана изображениями архангелов. В самом храме мозаичный пол, предалтарная преграда и киоты выполнены из белого камня, украшенного резьбой, воспроизводящей византийские мотивы.
The Assumption cave monastery near Bakhchisaray, 8th-19th centuries. The Over-gate Bell-tower.
Монастир був шанований не тільки християнами, але й мусульманами; сам засновник династії Гірєїв перед воєнним походом просив допомоги у Пресвятої Богородиці, обіцяючи, за словами Лизлова, «визначне приношення на честь її образу воздати». Поступав же він так: продавши одного-двох найкращих коней, накуповував воску на свічки і ставив їх весь рік; так само поступали і його спадкоємці. Успенський монастир нерідко згадується в джерелах XVI-XVII століть. Як свідчать документи, що збереглися, російські царі Федір Іоаннович і Борис Годунов надавали монастирю матеріальну підтримку. В Успенському монастирі неодноразово бували і російські посли, які «після закінчення справ у хана служили там подячний молебень». Російський уряд через Успенський монастир прагнув розповсюдити свій вплив на кримських християн. Згодом воно використало цей вплив, щоб здійснити переселення до Приазов'я кримських християн в 1778 році. За наказом Катерини II командувач російськими військами в Криму граф Рум'янцев запропонував главі кримських християн митрополиту Ігнатію переселитися зі всіма християнами до Росії, на береги Азовського моря. Ігнатій розгорнув широку пропаганду по всіх грецьких селах, і в результаті більшість кримських християн зважилася назавжди залишити батьківщину. Організацією переселення, на яке були виділено великі кошти, керував О. В. Суворов.
У числі переселенців були й жителі грецького села Маріамполь, які заснували на новому місці місто
Маріуполь.
Сліди покинутого ними селища видно на лівому схилі ущелини напроти Успенського монастиря.
Це залишки зруйнованих будинків, вирубані в скелі сходів, печери.
Переселенці вивезли з собою до Приазов'я і чудотворну ікону Богоматері; до 1918 року вона перебувала в Успенському храмі м. Маріуполя. Після революції її сліди губляться.
Проте християни, що залишилися в Бахчисарайській окрузі, не допустили скасування Успенського храму: вони стали вимагати від останнього кримського хана Шагин-Гірея священика. Насилу, діючи домовленостями і загрозами, хану вдалося примусити служити в Успенському храмі прибулого в 1781 році на Південний берег грецького священика Костянтина Спіранді.
Монастырь был почитаем не только христианами, но и мусульманами; сам основатель династии Гиреев перед военным походом просил помощи у Пресвятой Богородицы, обещая, по словам Лызлова, «знаменитое приношение в честь ее образу воздати». Поступал же он так: продав одного-двух самых лучших коней, накупал воску на свечи и ставил их весь год; так же поступали и его преемники. Успенский монастырь нередко упоминается в источниках XVI-XVII веков. Как свидетельствуют сохранившиеся документы, русские цари Федор Иоаннович и Борис Годунов оказывали монастырю материальную поддержку. В Успенском монастыре неоднократно бывали и русские послы, которые «по окончании дел у хана служили там благодарственный молебен». Русское правительство через Успенский монастырь стремилось распространить свое влияние на крымских христиан. Впоследствии оно использовало это влияние, чтобы осуществить переселение в Приазовье крымских христиан в 1778 году. По приказу Екатерины II командующий русскими войсками в Крыму граф Румянцев предложил главе крымских христиан митрополиту Игнатию переселиться со всеми христианами в Россию, на берега Азовского моря. Игнатий развернул широкую пропаганду по всем греческим селам, и в результате большинство крымских христиан решились навсегда оставить родину. Организацией переселения, на которое были выделены большие средства, руководил А. В. Суворов. В числе переселенцев были и жители греческой деревни Мариамполь, которые основали на новом месте город Мариуполь. Следы покинутого ими селения видны на левом склоне ущелья напротив Успенского монастыря. Это остатки разрушенных домов, вырубленные в скале лестницы, пещеры.
Переселенцы вывезли с собой в Приазовье и чудотворную икону Богоматери; до 1918 года она находилась в Успенском храме г. Мариуполя. После революции ее следы теряются.
Однако оставшиеся в Бахчисарайской округе христиане не допустили упразднения Успенского храма: они стали требовать у последнего крымского хана Шагин-Гирея священника. С большим трудом, действуя уговорами и угрозами, хану удалось заставить служить в Успенском храме прибывшего в 1781 году на Южный берег греческого священника Константина Спиранди.
Переселенці вивезли з собою до Приазов'я і чудотворну ікону Богоматері; до 1918 року вона перебувала в Успенському храмі м. Маріуполя. Після революції її сліди губляться.
Проте християни, що залишилися в Бахчисарайській окрузі, не допустили скасування Успенського храму: вони стали вимагати від останнього кримського хана Шагин-Гірея священика. Насилу, діючи домовленостями і загрозами, хану вдалося примусити служити в Успенському храмі прибулого в 1781 році на Південний берег грецького священика Костянтина Спіранді.
Монастырь был почитаем не только христианами, но и мусульманами; сам основатель династии Гиреев перед военным походом просил помощи у Пресвятой Богородицы, обещая, по словам Лызлова, «знаменитое приношение в честь ее образу воздати». Поступал же он так: продав одного-двух самых лучших коней, накупал воску на свечи и ставил их весь год; так же поступали и его преемники. Успенский монастырь нередко упоминается в источниках XVI-XVII веков. Как свидетельствуют сохранившиеся документы, русские цари Федор Иоаннович и Борис Годунов оказывали монастырю материальную поддержку. В Успенском монастыре неоднократно бывали и русские послы, которые «по окончании дел у хана служили там благодарственный молебен». Русское правительство через Успенский монастырь стремилось распространить свое влияние на крымских христиан. Впоследствии оно использовало это влияние, чтобы осуществить переселение в Приазовье крымских христиан в 1778 году. По приказу Екатерины II командующий русскими войсками в Крыму граф Румянцев предложил главе крымских христиан митрополиту Игнатию переселиться со всеми христианами в Россию, на берега Азовского моря. Игнатий развернул широкую пропаганду по всем греческим селам, и в результате большинство крымских христиан решились навсегда оставить родину. Организацией переселения, на которое были выделены большие средства, руководил А. В. Суворов. В числе переселенцев были и жители греческой деревни Мариамполь, которые основали на новом месте город Мариуполь. Следы покинутого ими селения видны на левом склоне ущелья напротив Успенского монастыря. Это остатки разрушенных домов, вырубленные в скале лестницы, пещеры.
Переселенцы вывезли с собой в Приазовье и чудотворную икону Богоматери; до 1918 года она находилась в Успенском храме г. Мариуполя. После революции ее следы теряются.
Однако оставшиеся в Бахчисарайской округе христиане не допустили упразднения Успенского храма: они стали требовать у последнего крымского хана Шагин-Гирея священника. С большим трудом, действуя уговорами и угрозами, хану удалось заставить служить в Успенском храме прибывшего в 1781 году на Южный берег греческого священника Константина Спиранди.
Успенський печерний монастир.
Будинок настоятеля з дзвіницею.
Успенский пещерный монастырь. Дом настоятеля со звонницей.
The Assumption cave monastery near Bakhchisaray, 8th-19th centuries. The Father-Superior house with the bell-tower.
Успенский пещерный монастырь. Дом настоятеля со звонницей.
The Assumption cave monastery near Bakhchisaray, 8th-19th centuries. The Father-Superior house with the bell-tower.
У 1783 році Крим став частиною Російської імперії. Російські війська, розквартировані під Бахчисараєм, розширили Успенську печерну церкву та сходи, що ведуть до храму. На місце вивезеної греками чудотворної ікони Богоматері Одігитрії, в храмі було встановлено ікону Успіння Богоматері - дар Бахчисарайського коменданта полковника Тотовіча (серба за походженням); він же влаштував іконостас, а губернатор Каховський - царські ворота. Від цієї ікони продовжували здійснюватися чудотворіння; як і раніше це місце було оточене шануванням серед місцевих мешканців, які незмінно 15 серпня в день Успіння Богоматері збиралися коло Успенської скелі; серед них бували і государі Російські, і члени царюючого роду. У 1818 році відвідав Успенський печерний храм Олександр I; за спогадами, він запитав священика Спіранті, що його супроводжував, указати йому місце явища ікони на скелі; Спіранді, вийшовши з імператором з храму на балкон, вказав на стіну із зображенням на ній Богоматері. Государ велів подати собі драбину та свічку, запалив її та, піднявшись драбиною, приклався до образу, а потім приліпив перед ним запалену свічку.
Проте в 1789 році в Бахчисараї було зведено Миколаївський собор, і монастирський священик перебрався туди, а Успенський храм став цвинтарною каплицею. Глибоке історичне коріння християнства в Криму, залучення нового населення до православ’я, привели до ідеї відродження стародавніх християнських святинь, що одержала цілковиту підтримку російського уряду. Бахчисарайській Успенський скит було знову відкрито в 1850 році завдяки енергії та старанням архієпископа Херсонського і Таврійського Інокентія, що виступив із пропозицією про відновлення стародавніх святих місць в Криму. Печерні церкви та монастирі асоціювалися із стародавньою Фіваїдою, вони живо нагадували присутнім місця зібрань перших християн, що рятувалися серед пустель і ущелин. Сюди підіймалися вирубаними в скелі сходами, благоговійно здійснюючи сходження до притулку ранніх християн, що пережив століття забуття та гонінь. Це живе переживання не потребувало археологічних свідоцтв і доказів. «Фантастичне враження», за виразом відомого автора «Нарисів Криму» Євгенія Маркова, що справляв на північних мешканців Успенський монастир, який живо нагадував стародавні палестинські та грецькі гірські обителі, зберігається і сьогодні.
В 1783 году Крым стал частью Российской империи. Русские войска, расквартированные под Бахчисараем, расширили Успенскую пещерную церковь и лестницу, ведущую к храму. На место вывезенной греками чудотворной явленной иконы Богоматери Одигитрии была помещена в храме икона Успения Богоматери - дар Бахчисарайского коменданта полковника Тотовича (серба но происхождению); он же устроил иконостас, а губернатор Каховский - царские врата. От этой иконы продолжали совершаться чудотворения; по-прежнему это место было окружено почитанием среди местных жителей, которые неизменно 15 августа в день Успения Богоматери собирались у Успенской скалы; среди них бывали и государи Российские, и члены царствующего дома. В 1818 году посетил Успенский пещерный храм Александр I; по воспоминаниям, он спросил сопровождавшего его священника Спиранди указать ему место явления иконы на скале; Спиранди, выйдя с императором из храма на балкон, указал на стену с изображением на ней Богоматери. Государь велел подать себе лестницу и свечу, зажег ее и, взойдя по лестнице, приложился к образу, а потом прилепил перед ним горящую свечу.
Однако в 1789 году в Бахчисарае был возведен Николаевский собор, и монастырский священник перебрался туда, а Успенский храм стал кладбищенской часовней. Глубокие исторические корни христианства в Крыму, привлечение нового православного населения привели к идее возрождения древних христианских святынь, получившей полную поддержку русского правительства. Бахчисарайский Успенский скит был снова открыт в 1850 году благодаря энергии и стараниям архиепископа Херсонского и Таврического Иннокентия, выступившего с предложением о восстановлении древних святых мест в Крыму. Пещерные церкви и монастыри ассоциировались с древней Фиваидой, они живо напоминали присутствующим места собраний первых христиан, спасавшихся среди пустынь и ущелий. Сюда поднимались по вырубленным в скале ступеням, благоговейно совершая восхождение в убежище ранних христиан, пережившее века забвения и гонений. Это живое переживание не нуждалось в археологических свидетельствах и доказательствах. «Фантастическое впечатление», по выражению известного автора «Очерков Крыма» Евгения Маркова, производимое на северных жителей Успенским монастырем, живо напоминающим древние палестинские и греческие горные обители, сохраняется и сегодня.
Проте в 1789 році в Бахчисараї було зведено Миколаївський собор, і монастирський священик перебрався туди, а Успенський храм став цвинтарною каплицею. Глибоке історичне коріння християнства в Криму, залучення нового населення до православ’я, привели до ідеї відродження стародавніх християнських святинь, що одержала цілковиту підтримку російського уряду. Бахчисарайській Успенський скит було знову відкрито в 1850 році завдяки енергії та старанням архієпископа Херсонського і Таврійського Інокентія, що виступив із пропозицією про відновлення стародавніх святих місць в Криму. Печерні церкви та монастирі асоціювалися із стародавньою Фіваїдою, вони живо нагадували присутнім місця зібрань перших християн, що рятувалися серед пустель і ущелин. Сюди підіймалися вирубаними в скелі сходами, благоговійно здійснюючи сходження до притулку ранніх християн, що пережив століття забуття та гонінь. Це живе переживання не потребувало археологічних свідоцтв і доказів. «Фантастичне враження», за виразом відомого автора «Нарисів Криму» Євгенія Маркова, що справляв на північних мешканців Успенський монастир, який живо нагадував стародавні палестинські та грецькі гірські обителі, зберігається і сьогодні.
В 1783 году Крым стал частью Российской империи. Русские войска, расквартированные под Бахчисараем, расширили Успенскую пещерную церковь и лестницу, ведущую к храму. На место вывезенной греками чудотворной явленной иконы Богоматери Одигитрии была помещена в храме икона Успения Богоматери - дар Бахчисарайского коменданта полковника Тотовича (серба но происхождению); он же устроил иконостас, а губернатор Каховский - царские врата. От этой иконы продолжали совершаться чудотворения; по-прежнему это место было окружено почитанием среди местных жителей, которые неизменно 15 августа в день Успения Богоматери собирались у Успенской скалы; среди них бывали и государи Российские, и члены царствующего дома. В 1818 году посетил Успенский пещерный храм Александр I; по воспоминаниям, он спросил сопровождавшего его священника Спиранди указать ему место явления иконы на скале; Спиранди, выйдя с императором из храма на балкон, указал на стену с изображением на ней Богоматери. Государь велел подать себе лестницу и свечу, зажег ее и, взойдя по лестнице, приложился к образу, а потом прилепил перед ним горящую свечу.
Однако в 1789 году в Бахчисарае был возведен Николаевский собор, и монастырский священник перебрался туда, а Успенский храм стал кладбищенской часовней. Глубокие исторические корни христианства в Крыму, привлечение нового православного населения привели к идее возрождения древних христианских святынь, получившей полную поддержку русского правительства. Бахчисарайский Успенский скит был снова открыт в 1850 году благодаря энергии и стараниям архиепископа Херсонского и Таврического Иннокентия, выступившего с предложением о восстановлении древних святых мест в Крыму. Пещерные церкви и монастыри ассоциировались с древней Фиваидой, они живо напоминали присутствующим места собраний первых христиан, спасавшихся среди пустынь и ущелий. Сюда поднимались по вырубленным в скале ступеням, благоговейно совершая восхождение в убежище ранних христиан, пережившее века забвения и гонений. Это живое переживание не нуждалось в археологических свидетельствах и доказательствах. «Фантастическое впечатление», по выражению известного автора «Очерков Крыма» Евгения Маркова, производимое на северных жителей Успенским монастырем, живо напоминающим древние палестинские и греческие горные обители, сохраняется и сегодня.
Успенський печерний монастир.
Пам`ятна дошка з написом (російською мовою):
Успенский пещерный монастырь. Памятная доска с надписью:
The Assumption cave monastery near Bakhchisaray, 8th-19th centuries. It is the memorial plaque in memory of the Crimean war (1854-1855).
«На території Свято-Успенського монастиря в 1854-1856 рр. розташовувався шпиталь російської армії.
Тут, на монастирському цвинтарі, покояться воїни, що полягли в героїчних битвах Кримської війни»
Під час оборони Севастополя 1854-1855 років у монастирі розміщувався шпиталь.
Місця поховання воїнів можна бачити напроти монастиря.
Серед надгробків - пам'ятники генерал-ад'ютанту П. А. Вревському та генерал-майору П. В. Веймарну,
які загинули 4 серпня 1855 року в битві при Чорній річці.
Успенский пещерный монастырь. Памятная доска с надписью:
«На территории Свято-Успенского монастыря в 1854-1856 гг. располагался госпиталь русской армии.
Здесь, на монастырском кладбище, покоятся воины, павшие в героических сражениях Крымской войны»
Во время обороны Севастополя 1854-1855 годов в монастыре размещался госпиталь.
Места захоронения воинов можно видеть напротив монастыря.
Среди надгробий - памятники генерал-адъютанта П. А. Вревского и генерал-майора П. В. Веймарна,
погибших 4 августа 1855 года в сражении при Черной речке.
Здесь, на монастырском кладбище, покоятся воины, павшие в героических сражениях Крымской войны»
The Assumption cave monastery near Bakhchisaray, 8th-19th centuries. It is the memorial plaque in memory of the Crimean war (1854-1855).
Трохи нижче за монастир починається територія археологічного заповідника та горіховий гай, де ще збереглися вікові дерева.
Ліворуч від дороги - братське кладовище радянських воїнів, померлих від ран у шпиталях Бахчисараю в період героїчної оборони Севастополя та його штурму в травні 1944 року.
Далі дорога проходить уздовж кам'яної огорожі та місця, де колись був фонтан Газі-Мансур. Поруч - залишки брами та сходів із крепідою, які вели до текіе (монастирю) дервішів (мусульманських ченців). За переказами, його побудував Менгли-Гірей на місці, де поховано трьох святих дервішів. За свідченням Евлії Челебі, один із них - шейх Майсур - загинув під час битви за Киркор: «Чудова споруда, в якій він покоїться, притягує великі натовпи паломників». Ці будови можна побачити лише па старовинній гравюрі: вони не збереглися. Якщо увійти до напівобрушеної арки входу, можна піднятися доріжкою, укріпленою підпірними стінками, що добре збереглися, до поляни серед чагарників, де колись знаходилося текіе; навколо розкидано мусульманські надгробки, що прикрашені різьбленням по каменю; деякі з них датуються першою половиною XIV століття.
Немного ниже монастыря начинается территория археологического заповедника и ореховая роща, где еще сохранились вековые деревья.
Слева от дороги - братское кладбище советских воинов, умерших от ран в госпиталях Бахчисарая в период героической обороны Севастополя и его штурма в мае 1944 года.
Далее дорога проходит вдоль каменной ограды и места, где когда-то был фонтан Гази-Мансур. Рядом - остатки ворот и лестницы с крепидой, которая вела к текие (монастырю) дервишей (мусульманских монахов). По преданию, его построил Менгли-Гирей на месте, где похоронены три святых дервиша. По сообщению Эвлии Челеби, один из них - шейх Майсур - погиб во время битвы за Кыркор: «Великолепная постройка, в которой он покоится, привлекает большие толпы паломников». Эти строения можно увидеть лишь па старинной гравюре: они не сохранились. Войдя в полуобрушенную арку входа, можно подняться по дорожке, укрепленной хорошо сохранившимися подпорными стенками, к поляне среди зарослей, где некогда находилось текие; вокруг разбросаны мусульманские надгробия, украшенные резьбой по камню; некоторые из которых датируются первой половиной XIV века.
Ліворуч від дороги - братське кладовище радянських воїнів, померлих від ран у шпиталях Бахчисараю в період героїчної оборони Севастополя та його штурму в травні 1944 року.
Далі дорога проходить уздовж кам'яної огорожі та місця, де колись був фонтан Газі-Мансур. Поруч - залишки брами та сходів із крепідою, які вели до текіе (монастирю) дервішів (мусульманських ченців). За переказами, його побудував Менгли-Гірей на місці, де поховано трьох святих дервішів. За свідченням Евлії Челебі, один із них - шейх Майсур - загинув під час битви за Киркор: «Чудова споруда, в якій він покоїться, притягує великі натовпи паломників». Ці будови можна побачити лише па старовинній гравюрі: вони не збереглися. Якщо увійти до напівобрушеної арки входу, можна піднятися доріжкою, укріпленою підпірними стінками, що добре збереглися, до поляни серед чагарників, де колись знаходилося текіе; навколо розкидано мусульманські надгробки, що прикрашені різьбленням по каменю; деякі з них датуються першою половиною XIV століття.
Немного ниже монастыря начинается территория археологического заповедника и ореховая роща, где еще сохранились вековые деревья.
Слева от дороги - братское кладбище советских воинов, умерших от ран в госпиталях Бахчисарая в период героической обороны Севастополя и его штурма в мае 1944 года.
Далее дорога проходит вдоль каменной ограды и места, где когда-то был фонтан Гази-Мансур. Рядом - остатки ворот и лестницы с крепидой, которая вела к текие (монастырю) дервишей (мусульманских монахов). По преданию, его построил Менгли-Гирей на месте, где похоронены три святых дервиша. По сообщению Эвлии Челеби, один из них - шейх Майсур - погиб во время битвы за Кыркор: «Великолепная постройка, в которой он покоится, привлекает большие толпы паломников». Эти строения можно увидеть лишь па старинной гравюре: они не сохранились. Войдя в полуобрушенную арку входа, можно подняться по дорожке, укрепленной хорошо сохранившимися подпорными стенками, к поляне среди зарослей, где некогда находилось текие; вокруг разбросаны мусульманские надгробия, украшенные резьбой по камню; некоторые из которых датируются первой половиной XIV века.
Першоджерела:
# «Бахчисарай и окрестности» путеводитель, Т. М. Фадеева, М. В. Соколова, «Бизнес-Информ», Симферополь-2000.
# «Крым. Туристская карта», видання «СВІТ», Сімферополь-2004.
# «Крым. Туристская карта», Главное Управление Геодезии и Картографии при Совете Министров СССР, Москва-1985.
# «Ласпи. Сезон 2005», каталог.
# «Крым. Туристская карта», видання «СВІТ», Сімферополь-2004.
# «Крым. Туристская карта», Главное Управление Геодезии и Картографии при Совете Министров СССР, Москва-1985.
# «Ласпи. Сезон 2005», каталог.
До розділу "Визначні пам'ятки Криму"