«Великий Чапельський Під» - складова частина
заповідника «Асканія-Нова».
Являє собою обгороджену ділянці заповідного степу площею 2376 га,
де більшу частину року перебувають на вільному випасі
табуни диких копитних тварин, загалом до тисячі голів.
«Большой Чапельский Под» - составная часть заповедника «Аскания-Нова». Представляет из себя огороженный участок заповедной степи площадью 2376 га, где большую часть года находятся здесь на свободном выпасе табуны диких копытных животных, в целом до тысячи голов.
Askania-Nova. "The Great Chapli Depression" is a fenced plot of virgin steppe of 2376 ha. The numerous herds of wild ungulates freely graze here.
«Большой Чапельский Под» - составная часть заповедника «Аскания-Нова». Представляет из себя огороженный участок заповедной степи площадью 2376 га, где большую часть года находятся здесь на свободном выпасе табуны диких копытных животных, в целом до тысячи голов.
Askania-Nova. "The Great Chapli Depression" is a fenced plot of virgin steppe of 2376 ha. The numerous herds of wild ungulates freely graze here.
Фото травня 2013 року. |
Фото травня 2013 року. |
Фото травня 2013 року. |
Асканія-Нова.
Віслюк, або свійський осел (Equus asinus) - нахабний канюка.
Аскания-Нова. Домашний осёл (Equus asinus) - нахальный попрошайка. Askania-Nova. Domestic donkey or ass (Equus asinus). |
Фото травня 2013 року. |
Фото травня 2013 року. |
Фото травня 2013 року. |
Асканія-Нова.
Зебра Чапмана (Equus quagga chapmani).
Аскания-Нова. Зебра Чапмана (Equus quagga chapmani). Askania-Nova. Chapman's zebra (Equus quagga chapmani). |
Фото травня 2013 року. |
Фото травня 2013 року. |
Фото травня 2013 року. |
Асканія-Нова.
Гаял (Bos frontalis) - одомашнена форма гаура (Bos gaurus).
Аскания-Нова. Гаял (Bos frontalis) - одомашненная форма гаура (Bos gaurus). Askania-Nova. Gayal (Bos frontalis). |
Фото травня 2013 року. |
Фото травня 2013 року. |
Асканія-Нова.
Худоба Ватуссі (Bos Taurus var. Vatussi).
Царство: Тварини - Animalia (Metazoa). Тип: Хордові - Chordata. Надклас: Чотириногі (наземні хребетні) - Tetrapoda. Клас: Ссавці - Mammalia. Ряд: Парнокопитні - Artiodactyla. Підряд: Жуйні - Ruminantia. Родина: Бикові, або Порожнисторогі - Bovidae (Cavicornia). Підродина: Бики - Bovinae. Рід: Бики - Bos. Вид: Бик - Bos taurus. Порода (підвид): Худоба Ватуссі - Bos Taurus var. Vatussi. Аскания-Нова. Скот Ватусси (Bos Taurus var. Vatussi). Царство: Животные - Animalia (Metazoa). Тип: Хордовые - Chordata. Надкласс: Четвероногие (наземные позвоночные) - Tetrapoda. Класс: Млекопитающие - Mammalia. Отряд: Парнокопытные - Artiodactyla. Подотряд: Жвачные - Ruminantia. Семейство: Полорогие - Bovidae. Подсемейство: Бычьи - Bovinae. Род: Настоящие быки - Bos. Вид: Дикий бык - Bos taurus. Порода (подвид): Скот Ватусси - Bos Taurus var. Vatussi. Askania-Nova. Ankole-Watusi, also known as Ankole longhorn. |
Худоба Ватуссі (лат. Bos Taurus var. Vatussi) -
африканська порода великої рогатої худоби. Розповсюджена в центральній Африці,
в районі озер Вікторія і Танганьїка, а також на захід від них до озера Чад.
Особливістю цієї породи є дуже довгі роги.
Як і інші породи, походить від первісного тура, що зник у XVII столітті.
Вже біля 6000 років цю худобу вирощують африканські племена: масаї, ватуссі, тутсі, анколе, бахіма, баші, кігезі, ківу.
Масть чорна, ряба і червона різних відтінків. Відстань між кінцями рогів до 1,5 м.
Худоба відзначається добрими робочими якостями.
Річний надій молока до 1000 л, жирномолочність 4,5-5%. Жива вага корів 350-400 кг.
Масаї беруть кров з вени тварин і споживають її, розводячи молоком.
Особини з дуже довгими рогами належали королю і вважалися священними.
Травна система Ватуссі може перетравлювати дуже грубу їжу, витримувати обмежену кількість їжі та води.
Їх витривалість дозволила не тільки вижити в Африці протягом століть, але і розповсюдитись по інших континентах.
Роги Ватуссі пронизані системою кровоносних судин та використовуються для терморегуляції при спекоті.
Кров, що циркулює по рогах, охолоджується потоками повітря, потім повертається в тіло і знижує його температуру.
1958 року декілька тварин було завезено в Асканію-Нову, де вони успішно прижились і розмножились.
В 1960-ті роки Уолтер Шульц завіз до Америки двох биків і одну корову,
після чого Ватуссі швидко поширились по американському континенту.
Скот Ватусси (лат. Bos Taurus var. Vatussi) - африканская порода крупного рогатого скота. Распространена в центральной Африке, в районе озер Виктория и Танганьика, а также к западу от них к озеру Чад. Особенностью этой породы являются очень длинные рога. Как и другие породы, происходит от первобытного тура, который исчез в XVII веке. Уже около 6000 лет этот скот выращивают африканские племена: масаи, тутси, анколе, бахима, баши, кигези, киву. Масть черная, рябая и красная разных оттенков. Расстояние между концами рогов до 1,5 м. Скот отличается хорошими рабочими качествами. Годовой надой молока до 1000 л, жирномолочность 4,5-5%. Живой вес коров 350-400 кг. Масаи берут кровь из вены животных и потребляют ее, разводя молоком. Особи с очень длинными рогами принадлежали королю и считались священными. Пищеварительная система Ватусси может переваривать очень грубую еду, выдерживать ограниченное количество еды и воды. Их выносливость позволила не только выжить в Африке в течение веков, но и распространиться по другим континентам. Рога Ватусси пронизаны системой кровеносных сосудов и используются для терморегуляции при жаре. Кровь, циркулирующая по рогам, охлаждается потоками воздуха, потом возвращается в тело и снижает его температуру. В 1958 году несколько животных были завезены в Асканию-Нову, где они успешно прижились и размножились. В 1960-ые годы Уолтер Шульц завез в Америку двух быков и одну корову, после чего Ватусси быстро распространились по американскому континенту.
Watusi Cattle are African domesticated cattle. They are distributed in central Africa in the area of lake Victoria and to the south of the lake Chad. A characteristic feature of this breed of cattle is very long horns. Like other cattle it derives from an aurochs which became instinct in 17th century. More than 6000 years Watusi have been herded by many African tribes like Masai, Watutsi, Ankole, Bahima and others. The animals can be of different coloration: black, skewbald and red. The distance between the tips of the horns is up to 1,5 m. The animals have good working qualities. The milk yield is 1000 l of a year. The weight of a mature animal is 350-400 kg. The Masai get vein blood of the animals and drink it mixing with milk. The Watusi with longest horns belonged to the king and considered sacred. Their digestive system can digest very rough food and survive without water and food for a long time. Their endurance allowed them to survive in africa and spread to other continents. The horns are run through by blood vessels which help them resist the heat. In 1958 a few animals were brought to Askania-Nova biosphere reserve where they have got accustomed and bred. In 1960s Walter Shultz brought two bulls and a caw to America and they quickly spread all over the American continent.
Скот Ватусси (лат. Bos Taurus var. Vatussi) - африканская порода крупного рогатого скота. Распространена в центральной Африке, в районе озер Виктория и Танганьика, а также к западу от них к озеру Чад. Особенностью этой породы являются очень длинные рога. Как и другие породы, происходит от первобытного тура, который исчез в XVII веке. Уже около 6000 лет этот скот выращивают африканские племена: масаи, тутси, анколе, бахима, баши, кигези, киву. Масть черная, рябая и красная разных оттенков. Расстояние между концами рогов до 1,5 м. Скот отличается хорошими рабочими качествами. Годовой надой молока до 1000 л, жирномолочность 4,5-5%. Живой вес коров 350-400 кг. Масаи берут кровь из вены животных и потребляют ее, разводя молоком. Особи с очень длинными рогами принадлежали королю и считались священными. Пищеварительная система Ватусси может переваривать очень грубую еду, выдерживать ограниченное количество еды и воды. Их выносливость позволила не только выжить в Африке в течение веков, но и распространиться по другим континентам. Рога Ватусси пронизаны системой кровеносных сосудов и используются для терморегуляции при жаре. Кровь, циркулирующая по рогам, охлаждается потоками воздуха, потом возвращается в тело и снижает его температуру. В 1958 году несколько животных были завезены в Асканию-Нову, где они успешно прижились и размножились. В 1960-ые годы Уолтер Шульц завез в Америку двух быков и одну корову, после чего Ватусси быстро распространились по американскому континенту.
Watusi Cattle are African domesticated cattle. They are distributed in central Africa in the area of lake Victoria and to the south of the lake Chad. A characteristic feature of this breed of cattle is very long horns. Like other cattle it derives from an aurochs which became instinct in 17th century. More than 6000 years Watusi have been herded by many African tribes like Masai, Watutsi, Ankole, Bahima and others. The animals can be of different coloration: black, skewbald and red. The distance between the tips of the horns is up to 1,5 m. The animals have good working qualities. The milk yield is 1000 l of a year. The weight of a mature animal is 350-400 kg. The Masai get vein blood of the animals and drink it mixing with milk. The Watusi with longest horns belonged to the king and considered sacred. Their digestive system can digest very rough food and survive without water and food for a long time. Their endurance allowed them to survive in africa and spread to other continents. The horns are run through by blood vessels which help them resist the heat. In 1958 a few animals were brought to Askania-Nova biosphere reserve where they have got accustomed and bred. In 1960s Walter Shultz brought two bulls and a caw to America and they quickly spread all over the American continent.
Фото травня 2013 року. |
Фото травня 2013 року. |
Фото травня 2013 року. |
Асканія-Нова.
Канна звичайна (Taurotragus oryx).
Аскания-Нова. Канна (Taurotragus oryx). Askania-Nova. Common eland (Taurotragus oryx). |
Фото травня 2013 року. |
Фото травня 2013 року. |
Асканія-Нова.
Зубр, або Бізон європейський (Bison bonasus).
Царство: Тварини - Animalia (Metazoa). Тип: Хордові - Chordata. Надклас: Чотириногі (наземні хребетні) - Tetrapoda. Клас: Ссавці - Mammalia. Ряд: Парнокопитні - Artiodactyla. Підряд: Жуйні - Ruminantia. Родина: Бикові, або Порожнисторогі - Bovidae (Cavicornia). Підродина: Бики - Bovinae. Рід: Бізон - Bison. Вид: Зубр - Bison bonasus. Аскания-Нова. Зубр, или Бизон европейский (Bison bonasus). Царство: Животные - Animalia (Metazoa). Тип: Хордовые - Chordata. Надкласс: Четвероногие (наземные позвоночные) - Tetrapoda. Класс: Млекопитающие - Mammalia. Отряд: Парнокопытные - Artiodactyla. Подотряд: Жвачные - Ruminantia. Семейство: Полорогие - Bovidae. Подсемейство: Бычьи - Bovinae. Род: Бизон - Bison. Вид: Зубр - Bison bonasus. Askania-Nova. The wisent (Bison bonasus). |
Зубр, або Бізон європейський (лат. Bison bonasus)
є найважчим і найкрупнішим наземним ссавцем Європи й останнім європейським представником диких биків.
Довжина його тіла може сягати 330 см, висота у холці до двох метрів, а вага іноді сягає однієї тонни.
Як і у північноамериканського кузена, його шерсть темно-коричнева, у молодих телят вона червонувата.
Голова коротка, опущена, з вираженою «бородою» і двома невеликими рогами.
Відмінності між зубром і американським бізоном незначні.
У зубра вищий горб, що відрізняється за формою, довші роги та хвіст.
Голова зубра поставлена вище, ніж у бізона.
Формат тіла зубра вписується в квадрат, а у бізона - у витягнутий прямокутник, тобто у бізона довше спина і коротші ноги.
У спекотну пору року задня частина бізона покрита дуже короткою шерстю, майже лиса, тоді як у зубра у всі часи роки шерсть розвинена по всьому тілу.
Обидва види приблизно однакові за величиною, однак американський бізон за рахунок приземкуватості виглядає компактнішим і сильнішим.
У межах виду виділяються два підвиди - біловезький зубр (B. b. bonasus) і кавказький зубр (B. b. caucasus).
Кавказький зубр відрізнявся від біловезького темнішою та кучерявішою шерстю, трохи поступався розмірами, і був винищений людиною до 1927 року.
У наш час на Кавказі мешкають вселені людиною зубробізони.
Початковий ареал зубрів розповсюджувався від Піренейського півострова до Західного Сибіру та включав також Англію і південну Скандинавію. У цьому великому ареалі зубри населяли не тільки ліси, але і відкриті місцевості. Лише через інтенсивне людське полювання зубр став твариною, що зустрічається тільки в густих лісах. З роками популяція неухильно скорочувалася. Незабаром зубрів можна вже було зустріти тільки в Біловезькій пущі та на Кавказі. Катастрофою для зубрів стала Перша світова війна та роки розрухи. Останній зубр, що жив на волі, був убитий браконьєрами в Польщі в 1921, а на Кавказі останніх трьох зубрів убили в 1926 році в околицях гори Алоус. У зоопарках і приватних володіннях всього світу збереглися лише 66 тварин. 1923 року було створено Міжнародне суспільство охорони зубра. Сьогодні виселені за спеціальними програмами із зоопарків на природу популяції зубрів мешкають у Польщі, Білорусі, Литві, Молдові, Україні та Росії.
Зубри живуть невеликими стадами кількістю від трьох до двадцяти тварин, що складаються переважно із самок і молодих телят. Лідером у стаді зубрів є самка. Самці воліють жити поодинці та приєднуються до стада тільки під час яру для спаровування. У природних популяціях гін проходить в серпні-вересні. Нині чітка сезонність гону порушена як результат тривалого розведення в неволі. Між конкуруючими самцями справа може дійти до поєдинків, які можуть закінчуватися навіть важкими каліцтвами. Взимку окремі стада нерідко об'єднуються в ще більші групи, в яких іноді перебувають і декілька самців. Вагітність самки триває 9 місяців. Між травнем і липнем народжується по одному дитинчаті, що харчується молоком матері протягом року. У чотирирічному віці зубр вважається статевозрілим, хоча можливе як раніше, так і пізніше дозрівання. Молоді самці, коли покидають материнське стадо, нерідко утворюють стада молодих одинаків, перш ніж наберуть досить сил, щоб жити поодинці. Тривалість життя зубра може сягати 28 років.
Зубр, или Бизон европейский (лат. Bison bonasus) - является самым тяжёлым и крупным наземным млекопитающим Европы и последним европейским представителем диких быков. Длина его тела может составлять 330 см, высота в холке до двух метров, а вес иногда достигает одной тонны. Как и у североамериканского кузена, его шерсть тёмно-коричневая, у молодых телят она красноватая. Голова короткая, опущенная, с выраженной «бородой» и двумя небольшими рогами. Различия между зубром и американским бизоном незначительны. У зубра более высокий горб, отличающийся по форме, более длинные рога и хвост. Голова зубра поставлена выше, чем у бизона. Формат тела зубра вписывается в квадрат, а у бизона - в вытянутый прямоугольник, то есть у бизона длиннее спина и короче ноги. В жаркое время года задняя часть бизона покрыта очень короткой шерстью, почти лысая, в то время как у зубра во все времена года шерсть развита по всему телу. Оба вида примерно одинаковы по величине, хотя американский бизон за счёт приземистости выглядит компактнее и сильнее. В пределах вида выделяются два подвида - беловежский зубр (B. b. bonasus) и кавказский зубр (B. b. caucasus). Кавказский зубр отличался от беловежского более тёмной и курчавой шерстью, немного уступал размерами, и был истреблён людьми к 1927 году. В наше время на Кавказе обитают вселённые человеком зубробизоны.
Изначальный ареал зубров распространялся от Пиренейского полуострова до Западной Сибири и включал также Англию и южную Скандинавию. В этом большом ареале зубры населяли не только леса, но и открытые местности. Лишь из-за интенсивной человеческой охоты зубр стал зверем, встречающимся только в густых лесах. С годами популяция неуклонно сокращалась. Вскоре зубра можно уже было встретить только в Беловежской пуще и на Кавказе. Катастрофой для зубров стала Первая мировая война и годы разрухи. Последний живущий на свободе зубр был убит браконьерами в Польше в 1921, а на Кавказе последних трех зубров убили в 1926 году в окрестностях горы Алоус. В зоопарках и частных владениях всего мира сохранились лишь 66 животных. В 1923 году было создано Международное общество охраны зубра. Сегодня выселенные по специальным программам из зоопарков на природу популяции зубров обитают в Польше, Беларуси, Литве, Молдове, Украине и России.
Зубры живут небольшими стадами величиной от трех до двадцати животных, состоящих в основном из самок и молодых телят. Лидером в стаде зубров является самка. Самцы предпочитают жить поодиночке и присоединяются к стаду только во время яра для спаривания. В природных популяциях гон проходит в августе-сентябре. Ныне чёткая сезонность гона нарушена как результат длительного разведения в неволе. Между конкурирующими самцами дело может дойти до поединков, которые могут оканчиваться даже тяжёлыми увечьями. В зимнее время отдельные стада нередко объединяются в ещё большие группы, в которых иногда находится и несколько самцов. Беременность самки длится 9 месяцев. Между маем и июлем рождается по одному детёнышу, питающемуся молоком матери на протяжении года. В четырёхлетнем возрасте зубр считается половозрелым, хотя возможно как более раннее, так и более позднее созревание. Молодые самцы, покидая материнское стадо, нередко образовывают стада молодых холостяков, прежде чем обретут достаточно сил, чтобы жить поодиночке. Продолжительность жизни зубра может достигать 28 лет.
The wisent (Bison bonasus), also known as the European bison or European wood bison, is a species of Eurasian bison. It is the heaviest surviving land animal in Europe; a typical wisent is about 2,1 to 3,5 m long, not counting a tail of 30 to 60 cm long, and 1,6 to 2 m tall. Weight typically can range from 300 to 920 kg, with an occasional big bull to 1000 kg or more. It averages slightly lighter in weight that the American Bison (Bison bison), and has shorter hair on the neck, head and forequarters, but longer tail and horns. The rutting season occurs from August through to October. Bulls aged 4-6 years, though sexually mature, are prevented from mating by older bulls. Cows usually have a gestation period of 264 days, and typically give birth to one calf at a time. On average, male calves weigh 27,6 kg at birth, and females 24,4 kg. Body size in males increases proportionately to the age of 6 years. While females have a higher increase in body mass in their first year, their growth rate is comparatively slower than that of males by the age of 3-5. Bulls reach sexual maturity at the age of two, while cows do so in their third year. Wisent feed predominantly on grasses although they will also browse on shoots and leaves; in summer months, an adult male can consume 32 kilograms of food in a day.
Початковий ареал зубрів розповсюджувався від Піренейського півострова до Західного Сибіру та включав також Англію і південну Скандинавію. У цьому великому ареалі зубри населяли не тільки ліси, але і відкриті місцевості. Лише через інтенсивне людське полювання зубр став твариною, що зустрічається тільки в густих лісах. З роками популяція неухильно скорочувалася. Незабаром зубрів можна вже було зустріти тільки в Біловезькій пущі та на Кавказі. Катастрофою для зубрів стала Перша світова війна та роки розрухи. Останній зубр, що жив на волі, був убитий браконьєрами в Польщі в 1921, а на Кавказі останніх трьох зубрів убили в 1926 році в околицях гори Алоус. У зоопарках і приватних володіннях всього світу збереглися лише 66 тварин. 1923 року було створено Міжнародне суспільство охорони зубра. Сьогодні виселені за спеціальними програмами із зоопарків на природу популяції зубрів мешкають у Польщі, Білорусі, Литві, Молдові, Україні та Росії.
Зубри живуть невеликими стадами кількістю від трьох до двадцяти тварин, що складаються переважно із самок і молодих телят. Лідером у стаді зубрів є самка. Самці воліють жити поодинці та приєднуються до стада тільки під час яру для спаровування. У природних популяціях гін проходить в серпні-вересні. Нині чітка сезонність гону порушена як результат тривалого розведення в неволі. Між конкуруючими самцями справа може дійти до поєдинків, які можуть закінчуватися навіть важкими каліцтвами. Взимку окремі стада нерідко об'єднуються в ще більші групи, в яких іноді перебувають і декілька самців. Вагітність самки триває 9 місяців. Між травнем і липнем народжується по одному дитинчаті, що харчується молоком матері протягом року. У чотирирічному віці зубр вважається статевозрілим, хоча можливе як раніше, так і пізніше дозрівання. Молоді самці, коли покидають материнське стадо, нерідко утворюють стада молодих одинаків, перш ніж наберуть досить сил, щоб жити поодинці. Тривалість життя зубра може сягати 28 років.
Зубр, или Бизон европейский (лат. Bison bonasus) - является самым тяжёлым и крупным наземным млекопитающим Европы и последним европейским представителем диких быков. Длина его тела может составлять 330 см, высота в холке до двух метров, а вес иногда достигает одной тонны. Как и у североамериканского кузена, его шерсть тёмно-коричневая, у молодых телят она красноватая. Голова короткая, опущенная, с выраженной «бородой» и двумя небольшими рогами. Различия между зубром и американским бизоном незначительны. У зубра более высокий горб, отличающийся по форме, более длинные рога и хвост. Голова зубра поставлена выше, чем у бизона. Формат тела зубра вписывается в квадрат, а у бизона - в вытянутый прямоугольник, то есть у бизона длиннее спина и короче ноги. В жаркое время года задняя часть бизона покрыта очень короткой шерстью, почти лысая, в то время как у зубра во все времена года шерсть развита по всему телу. Оба вида примерно одинаковы по величине, хотя американский бизон за счёт приземистости выглядит компактнее и сильнее. В пределах вида выделяются два подвида - беловежский зубр (B. b. bonasus) и кавказский зубр (B. b. caucasus). Кавказский зубр отличался от беловежского более тёмной и курчавой шерстью, немного уступал размерами, и был истреблён людьми к 1927 году. В наше время на Кавказе обитают вселённые человеком зубробизоны.
Изначальный ареал зубров распространялся от Пиренейского полуострова до Западной Сибири и включал также Англию и южную Скандинавию. В этом большом ареале зубры населяли не только леса, но и открытые местности. Лишь из-за интенсивной человеческой охоты зубр стал зверем, встречающимся только в густых лесах. С годами популяция неуклонно сокращалась. Вскоре зубра можно уже было встретить только в Беловежской пуще и на Кавказе. Катастрофой для зубров стала Первая мировая война и годы разрухи. Последний живущий на свободе зубр был убит браконьерами в Польше в 1921, а на Кавказе последних трех зубров убили в 1926 году в окрестностях горы Алоус. В зоопарках и частных владениях всего мира сохранились лишь 66 животных. В 1923 году было создано Международное общество охраны зубра. Сегодня выселенные по специальным программам из зоопарков на природу популяции зубров обитают в Польше, Беларуси, Литве, Молдове, Украине и России.
Зубры живут небольшими стадами величиной от трех до двадцати животных, состоящих в основном из самок и молодых телят. Лидером в стаде зубров является самка. Самцы предпочитают жить поодиночке и присоединяются к стаду только во время яра для спаривания. В природных популяциях гон проходит в августе-сентябре. Ныне чёткая сезонность гона нарушена как результат длительного разведения в неволе. Между конкурирующими самцами дело может дойти до поединков, которые могут оканчиваться даже тяжёлыми увечьями. В зимнее время отдельные стада нередко объединяются в ещё большие группы, в которых иногда находится и несколько самцов. Беременность самки длится 9 месяцев. Между маем и июлем рождается по одному детёнышу, питающемуся молоком матери на протяжении года. В четырёхлетнем возрасте зубр считается половозрелым, хотя возможно как более раннее, так и более позднее созревание. Молодые самцы, покидая материнское стадо, нередко образовывают стада молодых холостяков, прежде чем обретут достаточно сил, чтобы жить поодиночке. Продолжительность жизни зубра может достигать 28 лет.
The wisent (Bison bonasus), also known as the European bison or European wood bison, is a species of Eurasian bison. It is the heaviest surviving land animal in Europe; a typical wisent is about 2,1 to 3,5 m long, not counting a tail of 30 to 60 cm long, and 1,6 to 2 m tall. Weight typically can range from 300 to 920 kg, with an occasional big bull to 1000 kg or more. It averages slightly lighter in weight that the American Bison (Bison bison), and has shorter hair on the neck, head and forequarters, but longer tail and horns. The rutting season occurs from August through to October. Bulls aged 4-6 years, though sexually mature, are prevented from mating by older bulls. Cows usually have a gestation period of 264 days, and typically give birth to one calf at a time. On average, male calves weigh 27,6 kg at birth, and females 24,4 kg. Body size in males increases proportionately to the age of 6 years. While females have a higher increase in body mass in their first year, their growth rate is comparatively slower than that of males by the age of 3-5. Bulls reach sexual maturity at the age of two, while cows do so in their third year. Wisent feed predominantly on grasses although they will also browse on shoots and leaves; in summer months, an adult male can consume 32 kilograms of food in a day.
Фото травня 2013 року. |
Фото травня 2013 року. |
Фото травня 2013 року. |
Асканія-Нова.
Кінь Пржевальського (Equus ferus przewalskii).
Аскания-Нова. Лошадь Пржевальского (Equus ferus przewalskii). Askania-Nova. Przewalski's Wild horse (Equus ferus przewalskii). |
Фото травня 2013 року. |
Фото травня 2013 року. |
Фото травня 2013 року. |
Коні Пржевальського. Дводенне лошатко з лошицею.
Лошади Пржевальского. Двухдневный жеребёнок с кобылицей. Askania-Nova. Przewalski's Wild horses. Two-day-old foal with a mare. |
Кінь Пржевальського (Equus ferus przewalskii) - єдиний існуючий нині вид диких коней
(після того, як до кінця XIX століття було винищено тарпанів -
найімовірніших пращурів одомашненого свійського коня).
Царство: Тварини - Metazoa.
Тип: Хордові - Chordata.
Клас: Ссавці - Mammalia.
Ряд: Конеподібні - Equiformes, або Непарнокопитні - Perissodactyla.
Родина: Коневі - Equidae.
Рід: Кінь - Equus.
Вид: Кінь дикий - Equus ferus.
Підвид: Кінь Пржевальського - Equus ferus przewalskii.
Зріст: висота в холці 120-146 см. Вага: 200-300 кг (в середньому 250-270 кг). Тривалість життя: до 35 років у «Асканія-Нова». Характерні ознаки: масть виключно савраса, грива стояча коротка (11-17 см); хвіст до половини вкритий коротким волоссям такого ж кольору, що і тулуб, з китицею довгого чорного волосся на кінці; темна спинна смуга ("ремінь") добре помітна як в літній, так і в зимовій шерсті; окрас кінця морди переважно білий; на лопатці та прилеглій частині шиї у деяких особин є так звані "плечові плями"; взимку шерсть - жовто-бурого кольору, густа, довга і кудлата, влітку - піщано-жовтого кольору, коротка та гладенька. Харчування: травоїдні. Розмноження: тривалість жеребності 327-359 днів. Біотоп: степи та напівпустелі. Спосіб життя: гаремний тип організації; живуть угрупованнями ("гаремами"), що складаються з жеребця-ватажка, декількох кобил і молодняка у віці до 2-х років; жеребець охороняє свій табун від жеребців-суперників та хижаків; у віці від одного до трьох років молодняк залишає батьківські групи та утворює холостяцькі; окремі групи коней прагнуть триматися на дистанції одна від одної. Мешкає: на час відкриття ареал коня Пржевальського був обмежений Монгольським Алтаєм, на півдні - Східним Тянь-Шанем; коні мешкали у важкодоступному районі Китаю та Монголії (Джунгарська Гобі); М. М. Пржевальський 1878 року вперше відкрив існування цього виду в природі; за ініціативою Фрідріха Едуардовича Фальц-Фейна коней Пржевальського 1899 року було завезено з Монголії в Асканію-Нову, де вони почали розмножуватися починаючи з 1905 року; з дикої природи вид цілком зник в 1980-х роках; на сьогодні в світі мешкає більше ніж 1,5 тис. особин, з них 5% живуть в Асканії-Новій; у 1998-1999 роках було створено вільну популяцію в Київській області; також коней Пржевальського було реінтродуковано в Монголію (в національні парки Тахіін-Таль і Хустайн-Нуру).
Лошадь Пржевальского (Equus ferus przewalskii) - единственный существующий ныне вид диких лошадей (после того, как к концу XIX века были истреблены тарпаны - самые вероятные пращуры домашнего коня). Царство: Животные - Metazoa. Тип: Хордовые - Chordata. Класс: Млекопитающие - Mammalia. Отряд: Непарнокопытные - Perissodactyla. Семейство: Лошадиные - Equidae. Род: Лошади - Equus. Вид: Дикая лошадь - Equus ferus. Подвид: Лошадь Пржевальского - Equus ferus przewalskii.
Рост: высота в холке 120-146 см. Вес: 200-300 кг (в среднем 250-270 кг) Продолжительность жизни: до 35 лет в «Аскания-Нова». Характерные признаки: масть исключительно саврасая, грива стоячая коротка (11-17 см); хвост до половины покрыт короткими волосами такого же цвета, что и туловище, с кистью длинных черных волос на конце; тёмная спинная полоса ("ремень") хорошо заметна как в летней, так и в зимней шерсти; окрс конца морды преимущественно белый; на лопатке и прилегающей части шеи у некоторых особей есть так называемые "плечевые пятна"; зимой шерсть - желто-бурого цвета, густая, длинная и косматая, летом - песчано-желтого цвета, короткая и гладкая. Питание: травоядные. Размножение: продолжительность жеребости 327-359 дней. Биотоп: степи и полупустыни. Образ жизни: гаремный тип организации; живут группировками ("гаремами"), которые состоят из жеребца-вожака, нескольких кобыл и молодняка в возрасте до 2-х лет; жеребец охраняет свой табун от жеребцов-соперников и хищников; в возрасте от одного до трех лет молодняк оставляет родительские группы и образует холостяцкие; отдельные группы лошадей стремятся держаться на дистанции одна от другой. Живёт: на момент открытия ареал лошади Пржевальского был ограничен Монгольским Алтаем, на юге - Восточным Тянь-Шанем; лошади жили в труднодоступном районе Китая и Монголии (Джунгарская Гоби); Н. М. Пржевальский в 1878 году впервые открыл существование этого вида в природе; по инициативе Фридриха Эдуардовича Фальц-Фейна лошади Пржевальского в 1899 году были завезены из Монголии в Асканию-Нова, где они начали размножаться начиная с 1905 года; из дикой природы вид полностью исчез в 1980-х годах; на сегодня в мире живет больше чем 1,5 тыс. особей, из них 5% живут в Аскании-Нова; в 1998-1999 годах была создана свободная популяция в Киевской области; также лошади Пржевальского были реинтродуцированы в Монголию (в национальные парки Тахиин-Таль и Хустайн-Нуру).
Зріст: висота в холці 120-146 см. Вага: 200-300 кг (в середньому 250-270 кг). Тривалість життя: до 35 років у «Асканія-Нова». Характерні ознаки: масть виключно савраса, грива стояча коротка (11-17 см); хвіст до половини вкритий коротким волоссям такого ж кольору, що і тулуб, з китицею довгого чорного волосся на кінці; темна спинна смуга ("ремінь") добре помітна як в літній, так і в зимовій шерсті; окрас кінця морди переважно білий; на лопатці та прилеглій частині шиї у деяких особин є так звані "плечові плями"; взимку шерсть - жовто-бурого кольору, густа, довга і кудлата, влітку - піщано-жовтого кольору, коротка та гладенька. Харчування: травоїдні. Розмноження: тривалість жеребності 327-359 днів. Біотоп: степи та напівпустелі. Спосіб життя: гаремний тип організації; живуть угрупованнями ("гаремами"), що складаються з жеребця-ватажка, декількох кобил і молодняка у віці до 2-х років; жеребець охороняє свій табун від жеребців-суперників та хижаків; у віці від одного до трьох років молодняк залишає батьківські групи та утворює холостяцькі; окремі групи коней прагнуть триматися на дистанції одна від одної. Мешкає: на час відкриття ареал коня Пржевальського був обмежений Монгольським Алтаєм, на півдні - Східним Тянь-Шанем; коні мешкали у важкодоступному районі Китаю та Монголії (Джунгарська Гобі); М. М. Пржевальський 1878 року вперше відкрив існування цього виду в природі; за ініціативою Фрідріха Едуардовича Фальц-Фейна коней Пржевальського 1899 року було завезено з Монголії в Асканію-Нову, де вони почали розмножуватися починаючи з 1905 року; з дикої природи вид цілком зник в 1980-х роках; на сьогодні в світі мешкає більше ніж 1,5 тис. особин, з них 5% живуть в Асканії-Новій; у 1998-1999 роках було створено вільну популяцію в Київській області; також коней Пржевальського було реінтродуковано в Монголію (в національні парки Тахіін-Таль і Хустайн-Нуру).
Лошадь Пржевальского (Equus ferus przewalskii) - единственный существующий ныне вид диких лошадей (после того, как к концу XIX века были истреблены тарпаны - самые вероятные пращуры домашнего коня). Царство: Животные - Metazoa. Тип: Хордовые - Chordata. Класс: Млекопитающие - Mammalia. Отряд: Непарнокопытные - Perissodactyla. Семейство: Лошадиные - Equidae. Род: Лошади - Equus. Вид: Дикая лошадь - Equus ferus. Подвид: Лошадь Пржевальского - Equus ferus przewalskii.
Рост: высота в холке 120-146 см. Вес: 200-300 кг (в среднем 250-270 кг) Продолжительность жизни: до 35 лет в «Аскания-Нова». Характерные признаки: масть исключительно саврасая, грива стоячая коротка (11-17 см); хвост до половины покрыт короткими волосами такого же цвета, что и туловище, с кистью длинных черных волос на конце; тёмная спинная полоса ("ремень") хорошо заметна как в летней, так и в зимней шерсти; окрс конца морды преимущественно белый; на лопатке и прилегающей части шеи у некоторых особей есть так называемые "плечевые пятна"; зимой шерсть - желто-бурого цвета, густая, длинная и косматая, летом - песчано-желтого цвета, короткая и гладкая. Питание: травоядные. Размножение: продолжительность жеребости 327-359 дней. Биотоп: степи и полупустыни. Образ жизни: гаремный тип организации; живут группировками ("гаремами"), которые состоят из жеребца-вожака, нескольких кобыл и молодняка в возрасте до 2-х лет; жеребец охраняет свой табун от жеребцов-соперников и хищников; в возрасте от одного до трех лет молодняк оставляет родительские группы и образует холостяцкие; отдельные группы лошадей стремятся держаться на дистанции одна от другой. Живёт: на момент открытия ареал лошади Пржевальского был ограничен Монгольским Алтаем, на юге - Восточным Тянь-Шанем; лошади жили в труднодоступном районе Китая и Монголии (Джунгарская Гоби); Н. М. Пржевальский в 1878 году впервые открыл существование этого вида в природе; по инициативе Фридриха Эдуардовича Фальц-Фейна лошади Пржевальского в 1899 году были завезены из Монголии в Асканию-Нова, где они начали размножаться начиная с 1905 года; из дикой природы вид полностью исчез в 1980-х годах; на сегодня в мире живет больше чем 1,5 тыс. особей, из них 5% живут в Аскании-Нова; в 1998-1999 годах была создана свободная популяция в Киевской области; также лошади Пржевальского были реинтродуцированы в Монголию (в национальные парки Тахиин-Таль и Хустайн-Нуру).
Фото травня 2013 року. |
Асканія-Нова.
Великий Чапельський під. Панорама ~120°. Аскания-Нова. Большой Чапельский под. Панорама ~120°. Askania-Nova. Great Chapli Depression. Panorama ~120°. |
Першоджерела:
# Інформаційні таблиці відповідних об’єктів.
# Вікіпедія.
# Вікіпедія.
До загальної фоторозповіді про біосферний заповідник «Асканія-Нова»
