Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.
(Павло Тичина)

Тебе, стражденний мій народе,
Приспали, вклавши на диван,
І годував телеекран,
Складаючи про владу оди,
Такими стравами з брехні,
Живу отруюючи думку
Без відпочинку й порятунку,
Що серце крається мені!..

Та чи можливо відвернути
Проміння волі й подих мрій?
Чи ми чужі землі своїй?
Або не нашим дітям бути
Безправним бидлом у ярмі,
Везти погоничів пихатих
До нашої святої хати,
Коли їм місце у тюрмі?!

Ні! Увірвалося терпіння,
І випростались в повний зріст
Із українських сел і міст
Всі ті, у кого є сумління...
Щоб правив нами зек і кат?!
Кому набридло гнути спину -
Вставай, шикуйсь, моя Вкраїно,
Немає більше скраю хат!

У кого вкрадено усмішку,
Чия обурена душа -
Не бійтесь, годі! Відкоша
Разом дамо, не тишком-нишком,
Не по-злодійськи, як то нас,
Мов кошенят сліпих, топили...
Ми - Нація, Разом ми - Сила,
Ми є Народ. Прийшов наш час!

У прагненні до сонця й волі,
З імли тягнулись пагінці.
І в кожного з них на лиці
Надія й віра в кращу долю,
У справедливість і закон;
В душі - натхнення небувале...
Так кріпла нація й зростала,
Й конав, це бачачи, Дракон.

Немов в опівніч на Купала
Квіт помаранчевий палав,
Й коли державний гімн лунав
На мить свій ритм серця спиняли,
Аби з'єднати серця стан...
Тебе, величний мій Народе,
Загартував майдан Свободи
І Незалежності майдан.


Лещ Сергій Леонідович
16.12.2004 року.