Ви ще живі, ровесники двадцятих,
Нащадки громадянської війни!
Яку ж могли вам долю обіцяти
Отці трьох революцій і сини?

У холокості вижили в тридцяті,
А ще й сорокові пережили!
Завжди були ви в цім житті затяті,
І за життя боролись, як могли!

Спочатку всіх вас голодом морили
Представники чиєїсь влади Рад,
І сотні сіл вкраїнських розорили
Дощенту, до останнього двора!

А потім ще й батьків репресували
За ту ж любов до рідної землі,
Людей з землі нещадно усували,
Не дивлячись, дорослі чи малі!

Країни неосвоєні простори
Чекали на мільйони трударів!
У Соловках, каналах Біломору –
Роки страждань батьків і матерів!

І от – війна! Фугаси сіє небо
І смерті смерч на села і міста!
Евакопункт. Пожитки? Ні, не треба!
За Волгу, на Урал, у Казахстан!

Там, де ліси й степи до небокраю,
На вас чигала не одна зима.
І думалось: “За що нас Бог карає?
У школі кажуть, що його нема?!”

А тих, хто старше, всіх на фронт забрали.
Були свої у кожного фронти.
Мільйони повбивали, повмирали.
Ви вижили, щоб смерть перемогти!

А як в тилу чекали Перемогу!
І вісточок із фронту, що живі!
І працювали фронту на підмогу,
Було, по норми дві і зміни дві!

І в сорок п’ятім, у квітучий травень,
Ця довгожданна звістка надійшла!
Сльозу ви на щоках не витирали,
Вона й солодка, і гірка була!

І де б кого ця звістка не застала –
Всі відчували почуття святі!
Ще й дотепер у пам’яті зосталась
Ця згадка найціннішою в житті!

Вам повезло! Ровесникам дитинства
Не всім судилось пережить війну.
Жадоба перемоги й побратимство
Вас повертали в рідну сторону.

А захід України хвилювався:
Прогнали німця – знову влада Рад?!
В горах Карпатських днинами ховався
Від сина батько і від брата – брат.

Ночами йшли шукать свої могили
В Галичину, Засяння, де земля
Набухла кров’ю, що за неї лили
В борні на смерть УПА, совєти й лях.

І знову рік голодний, сорок сьомий,
Уроки виживання нагадав.
Вам, вже дорослим, впевненим у всьому,
Знов до смаку прийшлася лобода.

Затим скінчилась сталінська епоха,
Яку з трибуни розвінчав Хрущов.
Реформа грошей; космос – він без Бога!
Його Гагарін в небі не знайшов!

Відлига для поетів і для націй,
Час розбудови й генсекретарів.
В епоху КДБ і профанацій
Ще дехто у святій борні згорів.

Аж ось розпочалась перебудова,
І вам уже в передпенсійний вік
Здавалось, що країна в нас – чудова,
Допоки дев’яносто перший рік

Не роз’єднав республіки й народи,
Щоб розбудити їх і згуртувать,
Під гаслом довгожданої свободи
Дороги в незалежність торувать.

І раптом – злидні. Що то за свободи,
Коли здоров’я й грошей вже нема?
Лиш віра в Бога, в шафі – нагороди,
І відчуття, що жили не дарма!

А ще мета: в нове тисячоліття
Хоч роком, хоч півроком – заповзти!
І ще пожити, дякуючи дітям,
Як є кому хлібину принести!

І ось воно, таке нове – настало!
Все так же сяє сонце в вишині,
Ходити легше й дихати не стало,
Тривожить серце, ниє у спині.

Політика й газети – лиш дратують,
А в “ящику”- реклама, срам і жах!
В “гарячих точках” знов війну готують!
Напевно, наближається межа,

Коли прийдеться людству вибирати:
Чи в мирі жить, чи й далі воювать.
А все-таки не хочеться вмирати!
І варто кожну днину цінувать!

Вас глибоко шаную, ветерани!
Ви – мов останні степові орли,
Що сторожать розорені кургани.
Своїм життям ви славу здобули!

Давайте разом вірити, що вічно
Вкраїнська буде вільною земля!
Що люди в нас навчаться жити вільно,
Очистять душі, води і поля,

Закони поприймають справедливі,
Ділити перестануть булаву,
Всі будуть чесні, добрі і щасливі,
Не в казці все це буде – наяву!

І спокоєм, що даний вам від Бога,
Ви поділіться з іншими людьми,
Щоб людству відкривалася дорога
У майбуття без воєн і пітьми!

Щоб мудрість цілим світом керувала, –
Не зброя, не бандити й бариші,
І щоб людська душа потребувала
Всього, що дійсно треба для душі.

Міцного вам здоров’я, ветерани!
Тримаймось міцно за життя земне!
Відходити в минуле вам ще рано!
Життя мина, та пам’ять – не мине!


Оліфіров Віктор Миколайович
23.03.2003 року.