|
||||||
Буки - село (близько 600 мешканців) Сквирського району
Київської області.
Біля Буків виявлено трипільське та черняхівське поселення, знайдено залишки городища
та великий могильник часів Київської Русі, який налічує 950 курганів.
Давньоруські пам'ятки датуються XII-XIII століттями.
Перша писемна згадка про Буки належить до 1622 року.
На місці Буків існувало давнє поселення - місто Бакожин.
У XVIII столітті назва Бакожин (Букожин) зникла із джерел,
натомість почала фігурувати сучасна назва - Буки.
Поблизу Буків знайдено сліди балто-слов'янської матеріальної культури.
Майже чарівне перетворення сучасного села здійснилися завдяки коштам агропромислової корпорації «Сквира» та місцевого підприємця І. М. Суслова. У Буках було створено компактний ландшафтний парк з водоймами, водоспадами, містками, фонтанами. Усе це прикрашено парковими скульптурами, квітами, кипарисами, рододендронами, ялівцем та іншими рослинами. Готель та ресторан, які входять до складу комплексу, дають можливість комфортно відпочити. В центрі села зведено храмовий комплекс Святого Євгенія Великомученика. Для храму будівельники використали природний підмурівок. За проект цього комплексу, його архітектора Бабича Юрія Івановича було нагороджено Державною премією України в галузі архітектури (2007). Побудові й освяченню храмового комплексу було присвячено випуск срібної пам'ятної монети «Храмовий комплекс у с. Буки» номіналом 10 гривень. Храм належить до Української Православної Церкви Київського Патраірхату. Буки - село (около 600 жителей) Сквирского района Киевской области. Около Буков обнаружено трипольское и черняховске поселения, найдены остатки городища и большой могильник времен Киевской Руси, насчитывающий 950 курганов. Древнеруськие памятники датируются XII-XIII веками. Первое письменное упоминание о Буках относится к 1622 году. На месте Буков существовало давнее поселение - город Бакожин. В XVIII веке название Бакожин (Букожин) исчезло из источников, зато начало фигурировать современное название - Буки. Поблизи Буков найдены следы балто-славянской материальной культуры. Почти волшебное превращение современного села осуществились благодаря средствам агропромышленной корпорации «Сквира» и местного предпринимателя И. М. Суслова. В Буках был создан компактный ландшафтный парк с водоемами, водопадами, мостиками, фонтанами. Все это украшено парковыми скульптурами, цветами, кипарисами, рододендронами, можжевельником и другими растениями. Гостиница и ресторан, входящие в состав комплекса, дают возможность уютно отдохнуть. В центре села возведен храмовый комплекс Святого Евгения Великомученика. Для храма строители использовали естественный фундамент. За проект этого комплекса, его архитектор Бабич Юрий Иванович был награжден Государственной премией Украины в отрасли архитектуры (2007). Постройке и освящению храмового комплекса был посвящен выпуск серебряной памятной монеты «Храмовый комплекс в с. Буки» номиналом 10 гривен. Храм принадлежит к Украинской Православной Церкви Киевского Патраирхата. |
||||||
|
||||||
|
||||||
|
||||||
|
||||||
Київська область, село Буки. Ландшафтний парк «Буки».
Панорама ~120°.
Киевская область, село Буки. Ландшафтный парк «Буки».
Панорама ~120°.
Kyiv region, Buky. English park «Buky».
Panorama ~120°.
|
||||||
|
||||||
|
||||||
|
||||||
|
||||||
|
||||||
Київська область, село Буки. Ландшафтний парк «Буки».
Панорама ~120°.
Киевская область, село Буки. Ландшафтный парк «Буки».
Панорама ~120°.
Kyiv region, Buky. English park «Buky».
Panorama ~120°.
|
||||||
|
||||||
|
||||||
|
||||||
|
||||||
|
||||||
|
||||||
Київська область, село Буки. Хрест Пам’яті.
«Хто хрест свій ніс до скону, до кінця,
Хто землю боронив від ворогів і лиха, Той милість Божу заслужив життям, Той в пам’яті людській живий навіки...» Киевская область, село Буки. Крест Памяти. Kyiv region, Buky. Cross of Memory. |
||||||
|
||||||
Київська область, село Буки. Храмовий комплекс Святого Євгенія Великомученика.
Панорама ~120°.
Киевская область, село Буки. Храмовый комплекс Святого Евгения Великомученика.
Панорама ~120°.
Kyiv region, Buky. Church of the St. Eugene.
Panorama ~120°.
|
||||||
|
||||||
Далі повз місто Біла Церква ми заїхали до села Ковалівка Васильківського району Київської області. Розповідь про Ковалівку - окремою сторінкою. Далее, не останавливаясь в городе Белая Церковь, мы заехали в село Ковалёвка Васильковского района Киевской области. Рассказ о Ковалёвке - на отдельной странице. |
||||||
Фастів - місто (близько 50 тис. жителів) обласного значення
Київської області,
центр Фастівського району, розташоване на крутих берегах річки Унава.
Перша згадка про Фастів (тоді він називався Хвастів) датована 1390 роком.
На початку XV століття через часті набіги татар жителі майже на століття покинули місто.
1568 року поселення, що відродилося, було передано у вічне користування римо-католицькій церкві.
На початку XVII століття Фастів став резиденцією єпископів, 1612 року
тут відкрився єзуїтський колегіум, а 1638 року було засновано монастир бернардинців.
У XVII-XVIII століттях Фастів зазнав всю обтяжливість становища прикордонного містечка
в бурхливі часи майже перманентних збройних конфліктів між Річчю Посполитою та Московською державою.
Наприкінці XVIII століття місто позбулося польського панування.
Символічно, що у Фастові збереглося по одному чудовому зразку культової архітектури двох різних конфесій,
що традиційно століттями суперничали за розум, душі та гаманці городян.
Православна Покровська церква (1740-1781 роки), що вирізняється напрочуд гармонійними пропорціями
та досконалістю форм, вважається шедевром української дерев'яної архітектури.
Її нещодавно було відреставровано і тільки дзвіниця, що стоїть поряд,
нагадує своєю потемнілою деревиною про поважний вік цієї споруди.
Не менш чудовим є і римо-католицький костел (1903-1911 роки, архітектор В. Домбровський),
що є зразком ретроспективного напрямку в архітектурі початку XX століття.
Поряд із ним наразі реконструюють будинок, призначений для католицької семінарії.
Фастов - город (около 50 тыс. жителей) областного значения Киевской области, центр Фастовского района, расположен на крутых берегах речки Унава. Первое упоминание о Фастове (тогда он назывался Хвастов) датировано 1390 годом. В начале XV века из-за частых набегов татар жители почти на столетие покинули город. В 1568 году возродившееся поселение было передано в вечное пользование римо-католической церкви. В начале XVII века Фастов стал резиденцией епископов, в 1612 году здесь открылся иезуитский коллегиум, а в 1638 году был основан монастырь бернардинцев. В XVII-XVIII веках Фастов испытал всю обременительность положения пограничного городка в бурные времена почти перманентных вооруженных конфликтов между Речью Посполитой и Московским государством. В конце XVIII века город избавился от польского господства. Символично, что в Фастове сохранилось по одному прекрасному образцу культовой архитектуры двух разных конфессий, традиционно веками соперничавших за ум, души и кошельки горожан. Православная Покровская церковь (1740-1781 годы), которая выделяется на удивление гармоничными пропорциями и совершенством форм, считается шедевром украинской деревянной архитектуры. Она недавно была отреставрирована, и только, стоящая рядом колокольня напоминает своей потемневшей древесиной о почтенном возрасте этого сооружения. Не менее прекрасен и римо-католический костел (1903-1911 годы, архитектор В. Домбровский), являющийся образцом ретроспективного направления в архитектуре начала XX века. Рядом с ним теперь реконструируют дом, предназначенный для католической семинарии. |
||||||
Київська область, Фастів. Домініканський костел Воздвиження Святого Хреста (вул. Червоноармійська, 4а).
Будівлю костелу, розраховану на 1000 осіб, спроектував відомий архітектор з Одеси Владислав Домбровський разом з українським архітектором Федором Троупянським. Церемонія освячення та закладання наріжного каменя під храм відбулася 8 травня 1903 року. Висота вежі - 43 м, довжина храму - 34,75 м, ширина (в трансепті) - 21,75 м. Стіни побудовані з білої київської цегли, цоколь - із граніту з Шепетівки, маєтку графа Юзефа Потоцького, а дерево на дах парафія отримала зі славутинських лісів князя Сангушки. Зелену ґлазуровану черепицю тогочасний настоятель парафії отець Станіслав Шептицький замовив у Влоцлавку. Великою благодійницею для новозбудованого костелу була графиня Браницька з Білої Церкви, яка встановила в ньому орган. Храм було освячено 14 вересня 1911 року. Киевская область, Фастов. Доминиканский костел Воздвижения Святого Креста (ул. Красноармейская, 4а). Здание костела, рассчитанное на 1000 лиц, спроектировал известный архитектор из Одессы Владислав Домбровский вместе с украинским архитектором Федором Троупянским. Церемония освящения и закладки краеугольного камня под храм состоялась 8 мая 1903 года. Высота башни - 43 м, длина храма - 34,75 м, ширина (в трансепте) - 21,75 м. Стены построены из белого киевского кирпича, цоколь - из гранита из Шепетовки, имения графа Юзефа Потоцкого, а дерево на крышу парафия получила из славутинских лесов князя Сангушки. Зеленую глазированную черепицу тогдашний настоятель парафии отец Станислав Шептицкий заказал во Влоцлавке. Большой благодетельницей для новопостроенного костела была графиня Браницкая из Белой Церкви, которая установила в нем орган. Храм был освящен 14 сентября 1911 года. Kyiv region, Fastiv. |
||||||
|
||||||
|
||||||
Фастівський міський громадський музей «Музей на колесах» було відкрито з нагоди 10-ї річниці незалежності України.
Музейний комплекс висвітлює часи виборювання Україною незалежності, історичні події грудня 1918 року,
коли на станції Фастів було підписано Акт злуки Української та Західно-Української Народних Республік в одну державу.
Стенди, експонати музею відтворюють дух минувшини, який і тепер збуджує серця патріотів України і ніби закликає нас зруйнувати кордони часу й у душах своїх об'єднуватися заради величної мети - побудови України, якою пишатимуться не лише сучасники, а й прийдешні покоління. Фастівський «Музей на колесах» відтворює одну із знакових сторінок історії України. Підписання у Фастові договору про злуку Української та Західно-Української Народних Республік стало подією у вітчизняній історії державотворення. Це відбулося 1 грудня 1918 року на станції Фастів. Саме до цього міста, у тодішню ставку Директорії, прибула поважна делегація ЗУНР для підписання історичної угоди. Сам Передвступний договір було проголошено пізніше, 22 січня 1919 року на Софіївському майдані Києва. Тоді прозвучало, що «однині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України». ЗУНР перейменовувалась у Західну область УНР (ЗоУНР). Золотого лева на прапорі ЗУНР було замінено єдиним державним гербом - тризубом. 3 січня 1919 року Українська Національна Рада проголосила у Станіславові підтвердження укладеного у Фастові договору та ратифікувала акт міждержавного об'єднання. Фастівська угода й ухвала 22 січня 1919 року були демонстрацією споконвічного прагнення українців усіх земель до єдності в міжнародно-правовому відношенні. Злука, єднання, соборність - ці поняття і нині сприймаються як надто важливі й актуальні для України.
«Передвступний договір про маючу наступити злуку двох українських держав в одну державну одиницю.
1 грудня 1918 року.
м. Фастів
1. Західно-Українська Народня Республіка заявляє цим непохитний намір злитись у найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народньою Республікою - значить заявляє свій намір перестати істнувати як окрема держава, а натомісць увійти з усією територією й населенням, як складова частина державної цілости, в Українську Народню Республіку. 2. Українська Народня Республіка заявляє цим рівнож свій непохітний намір злитись у найкоротшім часі в одну державу з Західно-Українського Народньою Республікою - значить заявляє свій намір прийняти всю територію й населення Західно-Української Народньої Республіки, як складову частину державної цілости, в Українську Народню Республіку. 3. Правительства обох Республік уважають зв'язаними повищими заявами, то значить: уважають себе посполу зобов'язаними цю державну злуку можливо в найкоротшім часі перевести в діло так, щоби в можливо найкоротшім часі обі держави утворили справді одну неподільну державну одиницю. 4. Західно-Українська Народня Республіка з огляду на витворені історичними обставинами, окремими правними інституціями та культурними й соціальними ріжницями окремішності життя на своїй території й її населення, як будучій частині неподільної Української Народньої Республіки, дістає територіяльну автономію, которої межі означить у хвилі реалізації злуки обох Республік в одну державну цілість окрема спільна комісія за ратифікацію її рішень компетентними законодатними й правительственними державними органами обох Республік, Тоді також установлені будуть детальні условини злуки обох держав. 5. Договір цей, списаний у двох примірниках, як двох окремих оригіналах, призначених по одному для правительств кожної з обох держав, може бути опублікований за згодою обох правительств, т.є. Директорії Української Народньої Республіки й Ради Державних Секретарів Західно-Української Народньої Республіки. Директорія Української Народньої Республіки: В. Винниченко, П. Андрієвський, Ф. Швець, С. Петлюра, Отаман Українських Республіканських військ. Повновласники Ради Державних Секретарів Західно-Української Народньої Республіки: д-р Льонгин Цегельський, д-р Дмитро Левицький.» Фастовский городской общественный музей «Музей на колёсах» был открыт по случаю 10-и годовщины независимости Украины. Музейный комплекс освещает времена отстаивания Украиной независимости, исторические события декабря 1918 года, когда на станции Фастов был подписан Акт единения Украинской и Западно-Украинской Народных Республик в одно государство. Стенды, экспонаты музея, воспроизводят дух прошлого, который и теперь возбуждает сердца патриотов Украины и будто призывает нас разрушить границы времени и в душах своих объединяться ради величественной цели - построения Украины, которой будут гордиться не только современники, но и грядущие поколения. Фастовский «Музей на колесах» воссоздает одну из знаковых страниц истории Украины. Подписание в Фастове договора о соединении Украинской и Западно-Украинской Народных Республик стало событием в отечественной истории образования государства. Это состоялось 1 декабря 1918 года на станции Фастов. Именно в этот город, в тогдашнюю ставку Директории, прибыла высокая делегация ЗУНР для подписания исторического соглашения. Сам Предвступительный договор был провозглашен позже, 22 января 1919 года на Софиевской площади Киева. Тогда прозвучало, что «отныне воедино сливаются веками оторванные одна от другой части единой Украины». ЗУНР переименовывалась в Западную область УНР (ЗоУНР). Золотой лев на флаге ЗУНР был заменен единым государственным гербом - трезубом. 3 января 1919 года Украинская Национальная Рада провозгласила в Станиславове подтверждение заключенного в Фастове договора и ратифицировала акт межгосударственного объединения. Фастовское соглашение и постановление 22 января 1919 года были демонстрацией исконного стремления украинцев всех земель к единству в международно-правовом отношении. Соединение, единение, соборность, - эти понятия и в настоящее время воспринимаются как особо важные и актуальные для Украины. |
||||||
|
||||||
Томашівка - село (455 мешканців) Фастівського району
Київської області,
розташоване на лівому березі річки Ірпінь.
З кінця XVI століття Томашівка разом із сусідніми селами Дідівщина та Голяки
належала Київським митрополитам: спочатку православним, потім уніатським.
1795 року, після приєднання Правобережжя до Російської імперії,
село відійшло до казни і Катерина II дарувала його князю Григорію Олексійовичеві Долгорукому.
У 1810 році Долгорукий продав маєток польському дворянинові Яну Непомуцкому Хоєцкому. Спочатку Томашовка була єдиним маєтком з сусідньою Дідівщиною, де була розташована резиденція Хоєцких. У 1825 році сини розділили спадок, і Томашовка дісталася Петру Хоєцкому. На початку XX століття старий палац згорів і Сигизмунд Хоєцкий у 1903-1910 роках за проектом архітектора Валеріяна Куликовського побудував новий палац у модному тоті стилі модерн. За радянських часів садиба Хоєцких використовувалася як колгоспний комплекс. У будівлі палацу розташовувалася школа. У 2000 році колишня садиба Хоєцких якимсь чином відійшла до ченців Свято-Введенського монастиря. Вони досить швидко капітально відремонтували садибу, що прийшла до занепаду, і нині тут діє Чоловічий монастир на честь Положення Ризи Божої Матері у Влахерні. Томашовка - село (455 жителей) Фастовского района Киевской области, расположено на левом берегу речки Ирпень. С конца XVI века Томашовка вместе с соседними селами Дедовщина и Голяки принадлежала Киевским митрополитам: сначала православным, потом униатским. В 1795 году, после присоединения Правобережья к Российской империи, село отошло к казне и Екатерина II даровала его князю Григорию Алексеевичу Долгорукому. В 1810 году Долгорукий продал имение польскому дворянину Яну Непомуцкому Хоецкому. Сначала Томашовка представляла собой единое имение с соседней Дедовщиной, где была резиденция Хоецких. В 1825 году сыновья разделили наследство, и Томашовка досталась Петру Хоецкому. В начале XX века старый дворец сгорел и Сигизмунд Хоецкий в 1903-1910 годах по проекту архитектора Валериана Куликовского построил новый дворец в модном тогда стиле модерн. В советское время усадьба Хоецких использовалась как колхозный комплекс. В здании дворца располагалась школа. В 2000 году бывшая усадьба Хоецких каким-то образом отошла к монахам Свято-Введенского монастыря. Они достаточно быстро капитально отремонтировали пришедшую в упадок усадьбу и ныне здесь действует мужской монастырь в честь Положения Ризы Пресвятой Богородицы во Влахерне. |
||||||
|
||||||
|
||||||
|
||||||
|
||||||
|
||||||
|
||||||
|
||||||
Першоджерела:
# Вікіпедія.
# Путівник «Вся Україна»; Андрій Івченко; Державне науково-виробниче підприємство «Картографія»; Київ-2006. # Інформаційні таблиці відповідних об’єктів. |
||||||
Усі права застережено. © 2003-2015 Сергій Клименко |
|
|
|
|