Троїцька церква.
По благословінню Владики Филипа.
Діючий пам'ятник нашої історії смт Диканька.

Троїцька церква зведена 1780 року в історичному центрі Диканьки на місці старої дерев'яної Хрестовоздвиженської церкви, її будівничий - внук страченого Іваном Мазепою генерального судді Запорізького війська Василя Кочубея, бунчужний Полтавського козацького полку Павло Васильович Кочубей. Напроти, через балку, стояла ще з часів Хмельниччини інша дерев'яна церква - Іоанна Златоустого, біля якої на великій прогалині серед суцільних лісів селилися козаки й посполиті, що втікали з-під гніту польської шляхти з Правобережної України. Вони стали першими поселенцями, утворивши слобідку, яка називалась Перчанка. Ця назва збереглася й донині. Далі на вигоні височіла ще одна дерев'яна споруда - церква Різдва Богородиці, а прямо серед лісу на околиці села з усіх усюд збирала до себе богомільний люд збудована в 70-х роках XVII століття з благословіння Лазаря Барановича Миколаївська церква. Отже, Троїцька церква започаткувала зведення у Диканьці кам'яних культових споруд.
Церква мала два таємних входи у підземелля. Один з'єднувався з системою підземних ходів, виритих під поселенням для захисту від спустошливих татарських набігів. Інший вів до збудованого під церквою біля правого криласа склепу, в якому у 1786 році був похований П.В.Кочубей разом з дружиною Уляною Безбородько. Її брат - всесильний граф О.А.Безбородько, без схвалення яким в імператорському дворі на протязі десятиліть не приймалося жодного рішення, допоміг своєму племіннику Віктору Павловичу Кочубею досягти найвищих сходинок придворної ієрархії і розбудувати Диканьку, створивши тут чудовий природно-архітектурний ансамбль (найбільший на Полтавщині і один з кращих в Україні). Саме завдяки цьому в Диканьці побувало чимало відомих діячів вітчизняної та світової культури, і білокам'яні пам'ятки архітектури, що збереглися до наших днів, викликають великий інтерес як жителів, так і відвідувачів гоголівського краю.
Троїцька церква споруджена в стилі пізнього бароко. В плані має форму хреста з округлими формами, кути оформлені пілястрами та прямокутними колонами, стіни з великою кількістю ліпних прикрас завершуються високими карнизами. По своїй композиції це тетраконхова, центричної конструкції з чотирма напівкуполами однобанна церква. Поставлений на підпружні арки високий світловий четверик увінчаний масивним восьмериком, грані якого, обернені по сторонах світу, завершувалися напівкруглими фронтонами типу кокошників. Восьмерик вінчався ярусним верхом складної конструкції. Церква виділялася витонченим декором, в будівлі відчувалася глибоко продумана пропорційність, близька до класичних взірців архітектури. Оригінальною особливістю на той час була вимощена чавунними плитами підлога, якими відкривались у певних місцях потайні входи під церкву.
Західніше біля храму в 1781 році було збудовано двоярусну чотиригранну дзвіницю з дуже спрощеним декором і значно нижчу від церкви. Територія була обнесена металевою огорожею, тут містилося і кладовище, під склепінням якого в тіні дерев з часів заснування Хрестовоздвиженської церкви на початку XVIII століття хоронили місцевих знатних людей. Як свідчать народні перекази, саме на цьому цвинтарі у Диканьці, а не в Жуках, покоїться прах видатного козацького літописця Самійла Величка.
До Троїцької церкви ходили переважно козаки та багаті міщани, що жили неподалік у центрі села. Найбільше прихожан збиралося тут у день Святої Трійці - тоді правився молебень в пам'ять «убієнних» в походах і війнах диканських козаків. В середині XIX століття поряд з церквою відкрилася церковно-приходська школа, зі стін якої вийшло чимало освічених людей того часу, котрі отримували «за отличные успехи й благонравие» іменні «Святі Євангілії» з рук самої княгині О.К.Кочубей (приміщення школи спалено німцями в роки окупації).
Полюбляв бувати в Троїцькій церкві юний Микола Гоголь. Не раз приїздив він у Диканьку під час навчання у Полтавському повітовому училищі та в Ніжинській гімназії вищих наук, щоб помилуватися її мальовничою природою, поспілкуватися з людьми, послухати народні перекази української старовини, зібрати цікавий етнографічний і фольклорний матеріал для використання у подальшій літературній діяльності. Збиралися біля Троїцької церкви і молоді, і статечні диканські козаки з Воронянки, Личківки, Залісянки і де, як не тут, можна було наслухатись різних оповідок та бувальщин з життя народу, дізнатись про його звичаї, обряди й традиції, побачити розмаїтий одяг та предмети побуту, знайти майбутніх героїв творів.
Змальовуючи потім образ коваля Вакули в знаменитих «Вечорах на хуторі біля Диканьки» (повість «Ніч перед Різдвом»), наш славетний земляк згадував Троїцьку церкву, стіни якої майстерно розписав цей сільський умілець - один з головних персонажів безсмертного твору. «Кузнец был богобоязливый человек и писал часто образа святых: и теперь еще можно найти в Т...цкой церкви его евангелиста Луку. Но торжеством его искуства была одна картина, намалеванная на стене церковной в правом притворе, на которой изобразил он святого Петра в день страшного суда, с ключами в руках, изгонявшего из ада злого духа»... Ці рядки, починаючи з першого видання повісті у С.-Петербурзі 1831 року і до масово тиражованих сьогоднішніх видань по всьому світу, ось уже майже 170 літ привертають увагу мільйонів читачів, які допитливо шукають грані між міфами і дійсністю в творчості М.В.Гоголя.
«Так, саме в Троїцькій церкві були намальовані яскраві картини з зображенням святого Петра, євангеліста Луки та Страшного Суду», - розповідали вже давно померлі старожили села. Ніхто не брався стверджувати, що ці картини були вінцем творіння гоголівського Вакули, але й заперечувати ніхто не міг, тим паче, що в спадок від тих часів і досі в Диканьці живе прізвище Вакуленко.
Немилостива доля не залишила й сліда від того живопису, у роки громадянської війни божий храм став ареною боротьби між прихильниками різних партій та течій, тут сталося вбивство дяка Менглевського. А пізніше ніхто навіть не згадав великого художника слова, що яскравими фарбами своєї поетичної палітри на весь світ прославив цю церкву і саму Диканьку, не пожалів пам'ятку культури минулого. В 30-і роки малописьменні «активісти» зняли огорожу, вирубали зелені насадження, до останньої цеглини розібрали дзвіницю, повалили з церкви восьмигранний барабан з маківкою, потім знесли баню, порозтягали дзвони, іконостас, хрести та інші безцінні реліквії історії. Добре, що хтось завбачливо ще в буремні революційні дні замурував і замаскував під чавунною підлогою вхід до склепу П.В.Кочубея і він залишився, певно, непограбованим.
До війни напівзруйновану церкву використовували як зерносховище. А по війні в ній довго господарювали торгівельники - тут розміщалися склади райспоживспілки. І коли почав валитися купол, руїни храму були віддані на поталу бур'янам та воронам, що звили тут свої гнізда. Десятки літ залишки споруди в центрі Диканьки на всі боки жахливо зяяли чорними дірками в обдертих стінах.
В кінці 50-х років засновник музею, вчитель історії місцевої середньої школи Т.А.Перцюк почав активно добиватися в різних інстанціях реставрації архітектурної пам'ятки, але справа не зрушила з місця. Вирішальне значення для реставрації гоголівської споруди в Диканьці мало відновлення гоголівських місць в Україні до 175-річного ювілею письменника, що припадав на 1984 рік. Було відновлено родовий маєток класика, у Гоголеве Шишацького району відкрито музей-заповідник.
Передбачалось і відновлення гоголівського пам'ятника у Диканьці. Але через відсутність будь-яких креслень або навіть зовнішнього вигляду Троїцької церкви проектні організації до титульних списків відновлення її не включили.
Київський інститут «Укрпроектреставрація» на основі поштової листівки розробив проектну документацію, і восени того ж року біля церкви вперше з'явилися робітники-реставратори Полтавської дільниці Чернігівської спеціальної науково-реставраційної виробничої майстерні. Вони вирубали бур'яни на даху і чагарники навколо стін, скинули з притворів проіржавіле залізо. Часи руїн і запустіння скінчилися. Повільно, з довгими зупинками та фінансовими труднощами вівся ремонт і реставрація гоголівської споруди, в якому взяли участь багато диканчан.
Віхи цієї "всенародної епопеї" щороку карбувалися для історії на фотоплівку, і тепер ці унікальні знімки зберігаються в державному історико-краєзнавчому музеї. Серед його оригінальних експонатів великий інтерес відвідувачів викликають репродукція з тієї рідкісної поштової листівки 1902 року, дореволюційне фото склепу під церквою з похованням фундатора культової пам'ятки П.В.Кочубея, картина полтавського художника О.Ф.Литвина «М.В.Гоголь біля Троїцької церкви», унікальна залізна скриня ручної роботи XVIII століття, що служила скарбницею в цьому храмі. Цей високохудожній витвір оздоблював, за переказами, сам коваль Вакула з гоголівських «Вечорів...», і його торкалася рука великого письменника.
Відкрилася відроджена Свято-Троїцька церква у травні 1993 року на великодні свята. І знову стоїть вона в історичному центрі Диканьки над ставком на розі вулиць Пушкіна та Бєлінського, де ще з часів визвольної боротьби під проводом Богдана Хмельницького збереглися залишки селітряного заводу.
І нехай через недосконалість виготовлених по старій поштовій листівці креслень церква дещо втратила пропорційність. Але вона стоїть і радує зір диканчан, нагадуючи їм славну історію селища і великого нашого земляка М.В.Гоголя, який прославив Диканьку на весь світ.
Відродження Троїцької церкви, розпочате з ініціативи та за активною участю відомого колекціонера, палкого прихильника диканської старовини І.В.Бугаєвича на початку 80-х років, фотохроніку якого він вів на протязі більше 10 років, проводилось тоді за кошти місцевого бюджету. Продовжується воно і після освячення храму, адже до відкриття було виконано, і то не повністю, тільки зовнішні будівельні та частково опоряджувальні роботи і розпочато розпис купола з середини. Цими роботами керував отець Іоанн /1994 рік/. Залишалось дуже багато будівельних недоробок, боляче дошкуляла відсутність матеріальних ресурсів, коштів, адже тепер ці роботи ведуться тільки за рахунок церковних прибутків і пожертв громадян.
Після призначення в Троїцьку церкву настоятелем отця Павла (Сверлович Павло Ілліч) 22 вересня 1998 року будівельні та оздоблювальні роботи значно пожвавились. Збудовано церковну різницю, в стадії завершення будівництво хорів у храмі. Сам священик з сином Юрієм, теж священиком, котрий має власний приход в селі Петрівці Миргородського району, працювали над виготовленням Іконостасу. І тепер Іконостас прикрашений чудовим різьбленням по дереву. Ікони для Іконостасу та розпис стін церкви здійснили місцеві художники, якими намальовано більше 52 ікон. Над розписом церкви працювали також художники з Полтави та Києва.
Великим авторитетом користується у диканчан священик отець Павло. Після десятків років зневіри багато людей повернулися до храму і, без сумніву, це заслуга священика, для якого служіння в Троїцькій церкві, її відновлення стали головним змістом життя. Церковна громада об'єднала людей різного віку і різних уподобань, всі вони намагаються робити свій внесок у благоустрій храму. Багато будівельних і оздоблювальних робіт виконав диканчанин А.О.Деремарко. Ікони та рушники диканських майстринь-вишивальниць прикрашають стіни церкви. Найбільш значна пожертва за останній час надійшла від полтавчанина В.М.Мелашенка - панікадило та світильники. А саму велику допомогу надає начальник Диканського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів В.П.Гришанов. Нині, коли суспільство поступово повертається до розуміння прописних істин і святих людських цінностей, зростання добробуту людей має сприяти відродженню духовних святинь, зокрема, таких, як Троїцька церква в Диканьці.

Даний буклет розроблений працівниками Диканського музею з благословіння і сприяння священника О. Павла Сверловича, настоятеля Свято-Троїцької церкви.
Особлива подяка Диканському ЛВУМГ, в особі начальника Гришанова В.П., за надану допомогу та підтримку.